Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Велика французька буржуазна революція і Закарпаття

Новий відрізок часу для Закарпаття, як і для всієї Західної Європи, розпочався з Великої французької буржуазної революції 1789—1794 років.

І. Я. Франко один з перших в українській суспільно-політичній думці звернув увагу на важливість впливу французької революції кінця XVIII ст. на Україну. Він писав: «Великий європейський шум французької революції відбився в Росії досить живо, ба сюди наїхало багато емігрантів, які, крім свого депосадованого аристократизму, внесли все-таки... ліберальні і радикальні ідеї XVIII віку... Нема сумніву, що й на Україну заходила течія тих самих думок, що під їх впливом і тут на тлі козацьких традицій зародилась думка про нове письменство в народній мові і про конечність розвою південноруської народності при помочі освіти».

Що стосується Закарпаття, то його найбільш свідома частина населення сприймала події у Франції через призму того, що робилося в Угорщині. «Як би далеко не знаходилась Угорщина від Франції, — підкреслював відомий угорський історик І. Ачаді, — до неї дійшов світ гігантського стовба полум'я, що спалахнуло у Франції, чому сприяла угорська література, що пробудилася до нового життя за часів імператора Йосипа II і виступала на захист угорської мови і національної самосвідомості». Виступи угорської інтелігенції із закликами до національного розвою знаходили глибокий відгомін і в середовищі русино-карпатської інтелігенції, яка зароджувалася.

Нема ніякого сумніву щодо того, що грандіозні революційні бурі у Франції були відчутні не тільки в Західній Європі, але і в Закарпатті і доходили до найвіддаленіших куточків краю. Про це свідчить хоча б «Літопис Гукливський». На останніх сторінках товстої книги про померлих священики записували про найбільш важливі місцеві події — голод, втечу селян, запустіння села. Записи про «зимі тверді» чергувалися в літописі з записами про «хромоту овець», «літо сухе» тощо. І раптом у цих буденних записах з'являлися інші, більш масштабні, які за своїм значенням виходили далеко за межі маленького гірського закарпатського села: «1796. Того року французи глибоко увійшли до німецької землі, то єсть дараб (кусень), шматок одібрали Австрії. Панове, попи, немеші овес, жито, гроші на воінскую помощь дарували. І неверних то єсть ізрадливих панов іних в Пешту ізгубили, іних до мукачівського городу, до аресту послали».

У даному записі, як бачимо, відбита одна з найбільш драматичних подій, пов'язаних з діяльністю угорських якобинців на чолі з Йозефом Мартиновичем. Це був організований республіканський рух, який ставив своєю метою підготовку та проведення буржуазної революції за прикладом Франції і в Угорщині. Влітку 1794 року найбільш активні учасники угорських якобинців на чолі з Мартиновичем були заарештовані, а весною 1795 року королівський суд виніс їм надзвичайно жорстокий вирок: із 53 звинувачених 18 чоловік були засуджені до страти, інші — на різні строки ув'язнення і тільки четверо виправдані. Багато з них дійсно були ув'язнені і відбували строк у Мукачівській фортеці — угорській Бастилії, як її називали. У 1800—1801 роках тут Провів свої останні роки ув'язнення соратник Йозефа Мартиновича, відомий угорський письменник і літературний критик Ференц Казінці. Зауважимо, що членом організації угорських якобинців був і уродженець Закарпаття, згодом перший ректор Петербурзького університету Михайло Андрійович Балудянський. В агентурному донесенні поліції, що стосується справи Мартиновича, Балудянський характеризувався як «великий якобинець, що відверто проголошував французькі ідеї». Він був занесений до списку сорока чотирьох найнебезпечніших якобинців, які мали бути заарештовані і віддані до суду. Угорський історик Л. Тарді наводить факти, що врятуватись від арешту і суду М. А. Балудянському допоміг інший закарпатець І. С. Орлай, який ще раніше емігрував до Росії.

Добре обізнані були в Закарпатті і про походи європейських феодально-абсолютистських держав проти революційної Франції. У тому ж «Літописі Гукливському» під 1797 роком записано: «Того же літа Із французов супокій ся ізробився... і того ж року в угорській землі ціле літо немеші ізобрані були логров (таборів), мушт- руїмілиси і напротиво француза готовилися...». Новітнє дослідження угорського історика Чабо Вереша підтверджує, що це воєнне лихоліття не залишало осторонь і закарпатців: і вони брали участь у воєнних діях, а ті, що залишилися вдома, терпіли від воєнних реквізицій і поборів.

Війни Австрійської імперії проти революційної Франції, а потім наполеонівської імперії ще більше розхитували феодально-абсолютистські устої монархії Габсбургів, наближали її крах. До певної міри вони сприяли активізації суспільно-політичного життя в краї, пробудженню національної свідомості українського населення, яке дедалі активніше виступало проти гноблення та утисків німецьких і угорських поміщиків, проти насильницької політики онімечення, яку проводив австрійський уряд. Участь Росії в антинаполеонівських коаліціях і пов'язаний з цим похід Суворова у 1799 році посилюють інтерес українського населення Закарпаття до своєї праматері — Наддніпрянської України та Росії. Російський офіцер В. Броневський, повертаючись з Італії через Закарпаття в Росію, зауважує в дорожніх нотатках, що місцеве населення повсюдно виявляло підвищений інтерес і зацікавленість усім, що відбувалося у єдинокровних братів на Сході.

Пробудження симпатій та інтересу місцевого населення до Наддніпрянської України і Росії не могло не турбувати австрійські урядові кола. Про це свідчить праця німецького історика И.Х. фон Енгеля «Історія України та українських козаків», яка вийшла у 1796 році, у Галле, і була присвячена тодішньому австрійському канцлеру графу Ротенгану. Фон Енгель свідомо протиставляє Україну Росії і намагається підвести, так би мовити, історичну основу під панування монархії Габсбургів над українськими територіями.

Цікаво, що праця Енгеля не залишилася без відповіді збоку закарпатської інтелігенції. Виходець із Закарпаття І. С. Орлан у 1804 році друкує в «Северном вестнике» статтю «История о карпатороссах», у якій доводить, що закарпатські українці — нащадки східних слов'ян. Ці думки І. С. Орлай розвивав і в інших своїх працях, таких як «О Южной России». В Карпатських горах по сусідству з Червоною Руссю, писав він, «живе 700 тисяч руських, відомих під іменем карпаторуських жителів, а в літописах угорських — «Rutheni» або ж «Rusci Karpatici». Ці карпаторуські жителі, незважаючи на древність свого переселення, утримали до сих пір ім'я руських чи русинів: найбільш стародавня назва російського народу...». «Сія південно-західна Русь, — підкреслював І. С. Орлай, — населена і по сьогодні руським народом, що говорить київським руським наріччям, пригнічена поперемінно то поляками, що живуть за Віслою, то уграми...». Він вважав, що карпатоукраїнці — це ті ж малоросіяни: «Се доводить київське їх руське наріччя і літописи угорські (венгерські), польські, починаючи з IX століття». Не поривав І. С. Орлай і своїх зв'язків із Закарпаттям: він постійно надсилав російську історичну літературу до бібліотеки мукачівської єпархії. Частина цих книг зберігається тепер у відділі стародруків Ужгородського держуніверситету.

Ідею, що карпато-русини становлять з українцями один народ, розвивав і професор Львівського університету, виходець із Закарпаття Петро Дмитрович Лодій. Про це свідчить його праця «Наставления любомудрию», яка була видана у 1790 році і присвячена уніатському мукачівському єпископові А. Бачинському.

А. Бачинський (1772—1809 pp.) — надзвичайно обдарована людина, сам плідно працював над національним пробудженням краю. Оскільки в його часи місцеве духівництво настільки олатинилось, що навіть розмовною мовою була «кухонна» латинь, А. Бачинський звертається 4 вересня 1798 року з окружним посланням до священнослужителів, у якому ставить питання про те, щоб їх діти, крім латині, обов'язково знали рідну руську мову і «рускія «аукы». У ньому говорилося: «С болєзнію сердца виджу, же многих родителей сынове, по больше роках из латинских школ семо на екзамен приходящій и до сану клирического вступити желающій, в своей руской науце так барз занедбаліи и глупій невежды приходят, же ани читати, а ни самое еще имя свое написати не знают. Яко таковія невежды потребуют в семинаріи от початку рускія наукы с кривдою Богословской наук и фундации зачинатися учити — того ради известно всем Возлюбленностям вашим да будет соборно: абы ни един жаден сына своего — хотя й бы як либо в чужих краях выучимаго школяря — семо до клиру не засылает, аще в своей первоначальной русской (науце) не будет обученый и призвычаеный».

Представники карпато-руської інтелігенції не тільки розвивали ідеї спільності походження закарпатських русинів та українців, але й, намагаючись звільнитись від національного гніту, самі переселялися в Наддніпрянську Україну та Росію. Вони все активніше пропагують ідею спільності походження закарпатських русинів і українців на Сході, і в загальних рисах розвивають думку про необхідність возз'єднання Закарпаття з Україною.

Використана література:

I. М. Гранчак, Д. Д. Данилюк, Е. А. Балагурі, В. І. Ілько, Г. В. Павленко, В. В. Пальок, Нариси історії Закарпаття. Том І (з найдавніших часів до 1918 року). — Ужгород, 1993. — 436 с.: 76 с. іл.





Реферат на тему: Велика французька буржуазна революція і Закарпаття


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.