Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Утворення комуністичної партії Закарпатської України та її діяльність (реферат)

З вигнанням окупантів й початку ліквідації гортистського режиму створювалися сприятливі умови для розгортання діяльності комуністичних організацій. Перед комуністами, що врятувалися віз фашистських репресій і виходили з підпілля, поверталися з тюрем і концтаборів, в умовах присутності радянських військ, активної діяльності їх політичних органів постали зовсім нові, далеко непрості політичні та соціально-економічні завдання. Не буде перебільшенням сказати, що саме тоді закарпатським комуністам випало на долю взяти на себе відповідальність за визначення майбутнього свого краю, за долю народу, за керівництво національно-державним, політичним, господарським та культурним життям.

В галузі національно-державного будівництва комуністи, маючи в минулому незаперечний досвід діяльності серед широких мас трудящих в боротьбі за соціальне і національне визволення, в нових історичних умовах зайняли чітку й однозначну позицію: "Віднині ми не є малим народом, який потребує чужої опіки. Ми є складовою частиною великого українського народу".

Ця теза про етнічну приналежність слов'янського населення південних схилів Карпат, про тотожність понять "русин-українець" комуністами активно пропагувалася ще в другій половині 20-х і протягом 30-х років, коли в краї йшли дискусії між русофільським, українофільським та русинським напрямками в національно-визвольному русі та етнокультурному житті. Вони разом з іншими організаціями пропагували українство, з 1926 р. свій друкований орган "Карпатську правду" та інші видання перевели на нормативну українську мову, найпослідовніше вели боротьбу проти національного утиску, чехизації, угорського іредентизму, націоналізму всіх напрямків, несли в маси ідеї рівності, солідарності. З початку заснування своєї організації комуністи підтримували в народі ідею про об'єднання з однокровними братами по той бік Карпат, звичайно, при сприятливих для цього політичних умовах.

З перших днів після визволення на місцях - в містах і селах відновлювалися партійні осередки, згодом - в першій половині листопада сформувалися окружні та міські партійні комітети. 5 листопада вийшов перший номер газети "Закарпатська правда", яка затим стала друкованим органом Комуністичної партії Закарпатської України, пізніше обласної організації КП України. Через кілька днів почала виходити "Закарпатська Україна", якій в майбутньому судилося стати російськомовною під тою ж назвою, потім - "Советским Закарпатьем". Колишня молодіжна прокомуністична "Працююча молодь" розпочала вихід як "Молодь Закарпаття".

Важливість вищевказаних завдань, що постали зараз перед комуністами, вимагали організованого партійного керівництва і координації. 13 листопада 1944 р. ініціативна група в Мукачеві обрала організаційний комітет, якому доручалося скликати першу конференцію комуністів всього визволеного Закарпаття. Конференція розпочала свою роботу 19 листопада в приміщенні Мукачівського міського театру. Комуністичні організації міст і сіл представляли 294 делегати. Серед них 35 проц. робітників, половина селян, 15 проц. представників трудової інтелігенції краю. В роботі конференції взяли участь 124 запрошених - представники партизанських з'єднань, Червоної Армії, ЦК КП(б)У.

Конференція розглянула найактуальніше питання моменту: про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною, про чергові завдання партії та організаційні моменти. У доповідях, з якими виступили відомі в минулому діячі крайової організації Компартії Чехословаччини С. Вайс, І. Керча, І. Туряниця, підкреслювалось історичне значення визволення Закарпаття Червоною Армією, відображалася вимога трудящих негайно здійснити віковічну мрію про возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Ця вимога, що пронизувала і всі виступи делегатів і гостей, була закріплена в резолюції та інших документах, прийнятих конференцією.

В резолюції про чергові завдання партійних організацій була викладена програма діяльності на найближчий період. Конференція зобов'язала комуністів всіма силами підтримувати й очолити рух народних мас за возз'єднання, організувати сили трудового люду для остаточного розгрому гітлерівської Німеччини та гортіївської Угорщини, намітила напрямки розв'язання соціального, національного та культурного розвитку краю єдиним шляхом - шляхом возз'єднання.

Одним з головних завдань партії, визначених конференцією, була ліквідація поміщицького землеволодіння і передача землі безплатно безземельним та малоземельним селянам через Народні комітети. Учасники конференції запропонували органам влади скасувати встановлену за часів окупації систему податків, якими обкладали селян, а також подати їм необхідну матеріальну допомогу. В галузі соціально-економічних перетворень було рішення про необхідність націоналізації банків, заводів і фабрик та передачу їх у власність народу. Ці рішення мали неабияку підтримку серед трудящих, підняли авторитет єдиної політичної партії.

В резолюції підкреслювалося також, що Комуністична партія ставить своїм невідкладним завданням добиватися поліпшення матеріального становища населення, встановлення на підприємствах восьмигодинного робочого дня та забезпечення роботою всіх трудящих. Конференція закликала комуністів всебічно сприяти Народним комітетам у відкритті шкіл, налагодженні безплатного навчання всіх дітей рідною мовою.

Конференція постановила всі комуністичні організації краю об'єднати в єдину Комуністичну партію Закарпатської України (КПЗУ). Для керівництва її роботою було обрано Центральний комітет, до якого ввійшло 23 комуністи: С. Борканюк, С. Вайс, І. Ваш, М. Гандера, Желізко, І. Керча, М. Климпотюк, І. Ледней, І. Ловга. М. Мацканюк, І. Раточка, Д. Тарахонич, В. Теслович, О. Тимко, М. Черничко, І. Шпилюк та інші. Пізніше до ЦК був присланий з Києва А. Андрійко (Чеканюк). Першим секретарем ЦК КПЗУ було обрано І. Туряницю, другим секретарем - Д. Тарахонича, секретарями - С. Вайса й І. Леднея.

У вітальному листі до Центрального Комітету ВКП(б) делегати конференції писали: "... ми висловлюємо найщиріші національні сподівання нашого народу. Ми заявляємо про своє непохитне прагнення возз'єднатися з нашими єдинокровними братами, які живуть на території Радянської України. Ми бажаємо після вікового відчуження, коли український народ був розірваний на частини і коли ми жили під чужоземною опікою, розвернутися в лоно своєї Батьківщини - Радянської України".

Отже, на своїй першій конференції КПЗУ поставила однозначну вимогу: "усунути історичну несправедливість і возз'єднати Закарпатську Україну з Радянською Україною". Ця вимога розглядалася як головне питання моменту і як перспектива майбутньої долі народу під Карпатами, як "питання життя і смерті". Відповідь на нього була одна: тільки в єднанні народу Закарпатської України з народом Радянської України, бо "без такого єднання, як вчить історія, неминучі злидні, поневолення і цілковита загибель закарпатського українського народу". Такою була позиція комуністів восени 1944 р. Такою вона залишилась і в наступні десятиріччя.

Закарпатське робітництво, трудове селянство, народна інтелігенція підтримали позицію комуністів. За ними пішла широка проукраїнськи настроєна частина населення, яке повірило в пропаговану і дещо заідеалізовану соціальну справедливість, рівність, благополуччя в Радянській Україні. В резолюціях масових зборів, мітингів, конференцій, які проходили наприкінці 1944 - початку 1945 pp. по всьому краю, висловлювалася рішучість підтримати ініціативу комуністів. Інша справа, що тодішнє народне прагнення співпало з імперськими зовнішньо-політичними устремліннями московських правителів. Цим великодержавницьким устремлінням в наступні роки, на жаль, були підпорядковані святі і щиросердечні прагнення та життєві інтереси комуністів, всього населення Закарпаття.

Ідею закарпатських комуністів в питанні про майбутнє краю підтримали їх чехословацькі однодумці, які на той час відігравали провідну роль в уряді національного фронту ЧСР, що в квітні 1945 р. в Кошицькій програмі заявив: "Питання про Закарпатську Україну буде вирішене нами в згоді з волею українського населення Карпатської України, висловленої демократичним шляхом, в повній дружбі між Чехословаччиною і Радянським Союзом".

КПЗУ розпочала свою діяльність, коли найдосвідченіша частина колишніх партійних діячів, як І.Петрущак, Г.Феєр та інші ще знаходились в еміграції, чимало активних комуністів ще не повернулися з концтаборів чи тюрем. Тому з розстановкою партійних кадрів на ключові керівні пости справа обстояла "настільки погано", що кожний з секретарів ЦК був вимушений взяти на себе за сумісництвом по кілька постів. Так, І. Туряниця - перший секретар ЦК був обраний головою Народної Ради, деякий час керував Мукачівським міським Народним комітетом. Другий секретар ЦК Д. Тарахонич був одночасно уповноваженим Народної ради в земельних справах. Третій секретар ЦК С. Вайс очолював у HP промисловість і торгівлю, був першим секретарем Ужгородського окружного комітету партії і заступником голови окружного Народного комітету. Секретар ЦК І. Ледней виконував функції голови Мукачівського окружного Народного комітету і голови Верховного суду. Завідуючий відділом агітації і пропаганди ЦК М. Климпотюк одночасно редагував газету "Закарпатська правда" і був секретарем Ужгородського міськкому партії.

У діяльності КПЗУ безсумнівно позначився її завидний авторитет в масах, здобутий за всю попередню історію, специфіка її роботи в минулому. Це допомагало партійним організаціям мобілізувати людей на здійснення поставлених завдань. Проте з часом випробовані в минулому методи роботи стали розмиватися, дедалі відчутнішими ставали стиль і форми діяльності ВКП (б). Брали верх зацентралізованість, диктат, шаблон, небажання чи невміння московського і київського керівництва рахуватися з традиційними особливостями партійно-політичної роботи. Ще задовго до формального включення КПЗУ до ВКП(б) сюди було направлено чимало радників і консультантів із східних областей республіки або демобілізованих фронтовиків, яким тяжко було звикати до специфіки краю. Мали місце випадки, коли в роботу партійних комітетів безцеремонно втручалися працівники політорганів Червоної Армії та НКВС. Почастішало механічне перенесення методів і форм роботи ВКП(б) воєнного часу.

Не випадково один з надісланих київським ЦК діячів відверто писав: "перед нами з перших же днів приїзду постало завдання створити партійні організації й на них опиратися в своїй дальнійшій роботі". Наступне завдання перед цими радниками визначалося так: "подальша більшовизація всіх членів партії", бо, на їх погляд, КПЗУ не стала ще "в повному розумінні слова більшовицькою партією". В ній немає необхідної партійної дисципліни і принциповості, багато від "соціал-демократичної безхребетності".

Як і в ВКП(б) була заведена практика анкетного "висування людей з народної гущі" на керівні посади часто без належної освіти, досвіду; запроваджувалась система різних курсів "по підготовці керівних кадрів, де на шкоду фаховій підготовці головна увага приділялася вивченню історії ВКП(б) та біографії її вождів, що, як відомо, плодило сумновідомих "керівників-універсалів", яких потім перекидали з одного керівного крісла в інше. Різні господарські заходи (посівна, жнива, заготівля палива, ремонт шкіл і т.п). почали неминуче супроводжуватися галасливими пропагандистськими кампаніями, марною тратою коштів і людської енергії.

Основою КПЗУ були первинні організації, які інколи теж кампанійно створювалися на фабриках, заводах, в установах, навчальних закладах, у селах. Первинну організацію затверджував окружком чи міськком партії. Де не набиралося трьох комуністів, партійна робота серед людей велася через парторга, призначеного окружкомом. До складу окружкомів чи міськкомів входило по 15-25 чоловік, їх бюро діяли в кількості 5-7 чоловік, затверджених ЦК КПЗУ.

КПЗУ будувалась на засадах демократичного централізму, що передбачав виборність усіх керівних органів знизу доверху, періодичну їх звітність перед своїми організаціями, сувору дисципліну і підпорядкування меншості більшості, обов'язковість рішень вищих органів для нижчих і всіх членів партії, які мали брати активну участь в житті партії, в обговоренні та розв'язанні практичних питань.

Піднесенню рівня організаційно-партійної роботи сприяла спеціальна інструкція Центрального Комітету, розіслана організаціям в січні 1945 р. В ній по суті були викладені статутні вимоги побудови і діяльності партії. Зокрема говорилося, що "членом КПЗУ може бути робітник, селянин, інтелігент, який живе за рахунок своєї власної праці, нічим себе не заплямував під час мадярської окупації, не перебував в інших реакційних і націоналістичних партіях, а тепер проявив себе як справжній борець за долю і щастя свого народу, за возз'єднання...".

В інструкції були визначені обов'язки первинних організацій в містах і селах: піднесення політичної свідомості трудящих, виховання мас. Йшлося також про право контролю первинних парторганізацій за діяльністю державних підприємств та нагляду разом з профспілками за приватними підприємствами, за діяльністю Народними комітетами. Інструкція передбачала структуру партійних органів, порядок і розміри сплати членських внесків, ведення партійної документації і партійного господарства.

Кількісний ріст партії був досить інтенсивний. За три місяці Закарпатська Україна покрилася сіткою первинних організацій і, як засвідчують архівні документи, ЦК КПЗУ, "не висуваючись на перший план, фактично визначав політичну лінію Народної ради та інших органів". При аналізі якісного складу виявилося, що було чимало випадків, коли при вступі в партію люди різних національностей (угорці, євреї, німці) видавали себе в документах за українців; кустарі, корчмарі і торгівці значилися як робітники. Спостерігачі-консультанти доповідали в ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б), що "Компартія Закарпатської України має велику засміченість чужими елементами - вихідцями із ворожих партій (фенциківської, волошинської та ін.), торгівцями і служителями релігійних культів".

В зв'язку з цим відпала потреба гнатися за швидким ростом партії, і на перший план постала необхідність перевірки наявного складу в практичній роботі, підвищення ідейно-політичного рівня, виявлення "салашистів", що пролізли в партію. Це, мовляв, необхідно було для того, щоби "зменшити відсів при включенні КПЗУ в Комуністичну партію більшовиків". При прийомі в партію головним критерієм вважалася "відданість руху возз'єднання й активності боротьби за возз'єднання", без глибокого вникнення в питання про ставлення вступаючого до Програми і Статуту Комуністичної партії в цілому (очевидно Програми і Статуту ВКП(б) - авт.), бо у КПЗУ цих документів не було.

Другий пленум ЦК КПЗУ, що відбувся в березні 1945 p., констатував значне організаційне зміцнення партії. На цей час вже діяло 238 первинних організацій, які налічували 3233 комуністів, здебільшого робітників - 1645та селян - 1588. Наприкінці 1945 р. партія складалася з 434 первинних організацій, які нараховували 4279 членів.

Організаційному і політичному зміцненню організацій КПЗУ мали сприяти створені при окружкомах контрольні комісії, які проводили "оправдання старих членів партії". За рішенням цих комісій в первинних організаціях проводилась видача нових партійних квитків. По округах кількість членів партії була нерівномірною: від 743 в Ужгородському до 69 і 60 у Свалявському та Рахівському.

У проведенні своєї політики КПЗУ спиралася на створювані масові організації трудящих - профспілкові, молодіжні, жіночі. Йшлося про поширення партійного впливу на них, забезпечення керівництва ними. З ініціативи ЦК та зусиллями місцевих осередків 17 грудня 1944 р. в Мукачеві відбувся з'їзд Союзу молоді Закарпатської України, який розглянув питання про возз'єднання, про наступні завдання СМЗУ та його організаційне оформлення. Молодіжний союз став надійним помічником КПЗУ у здійсненні ідеї про возз'єднання, в організації допомоги фронтові, у відбудові народного господарства. Очолили СМЗУ М. Мацканюк та М.Бабидорич.

Як писав 31 січня 1945 р. полковник С. Тюльпанов - один з політпрацівників Червоної Армії - в доповідній записці "Про молодіжний рух на Закарпатській Україні": "в перших же мітингах, зборах, демонстраціях і публічних виступах, організованих нами на звільненій Закарпатській Україні, молодь приймала найактивнішу і гарячу участь... прагнення до возз'єднання з Радянською Україною, боротьба за включення Закарпаття в сім'ю народів Радянського Союзу червоною ниткою проходить через весь рух молоді і є його політичним змістом".

Так само з ініціативи партії 21 січня 1945 р. відбувся з'їзд професійних спілок, який визначив завдання допомоги місцевим Народним комітетам у відновленні роботи підприємств, відбудові всього народного господарства, у захисті інтересів трудящих. Головою Ради професійних спілок Закарпатської України було обрано І. Петрушака.

Програмні завдання КПЗУ, шляхи і методи їх реалізації були підтримані також всезакарпатськими з'їздами жінок, вчителів, працівників культури, письменників, які пройшли наприкінці 1944 - початку 1945 pp.

З числа громадсько-політичних організацій, на які спиралася КПЗУ, масова і популярна колись СПС (Союз працюючого селянства) виявилась єдиною, яка проіснувала недовго, - до кінця 1945 p., бо з прийняттям КПЗУ до складу ВКП (б) така структурна одиниця в радянській політичній системі не вписувалася.

Варто підкреслити, що з перших днів свого існування КПЗУ зростала і поповнювалася за рахунок кращих представників різних національностей. На момент створення партії в ній нараховувалось 3728 українців, 424 угорці, 239 росіян, 150 словаків, 123 євреї, 32 румуни, 10 чехів, 9 інших національностей. Такий національний склад партії більш-менш пропорційно відображав тодішню етноструктуру населення Закарпаття. Разом з тим він відігравав неабияку роль у проведенні в життя політики народної влади серед населення різних національностей.

Проте внутріпартійне життя КПЗУ носило такий же суперечливий характер, як і суспільні процеси становлення однопартійної радянської політичної системи. Пошлемося на приклад одного з найбільших округів (районів) - Ужгородського. Тут станом на 25 червня 1945 р. числилося 767 комуністів. Окружна парторганізація об'єднувала 549 українців, 136 угорців, 64 словаки, 13 євреїв, 2 росіян і по одному болгарину та цигану. Однак під час чистки від випадкових елементів до 1 вересня того ж року організація "очистилась" на 62 члени , особливо за рахунок угорців, яких на 1 листопада залишилось в партії 13 чоловік.

Значно скоротилась парторганізація Берегівського округу. З липня по жовтень 1945 р. число членів партії (в основному угорці) зменшилося з 314 до 285. В той час, коли йшло становлення народної влади, в угорських, як і в інших селах організаційно-політичному зміцненню парторганізацій більше допомогла б терпелива виховна робота з людьми, ніж поспішні чи незавжди обгрунтовані виключення.

Не можна обминути і того факту, що робота з членами партії ускладнювалася їх слабкою ідейно-теоретичною підготовкою, низьким освітнім рівнем. В тій же Ужгородській окружній організації з 735 членів КПЗУ ніхто не мав вищої освіти, всього 23 мали середню, 603 - початкову, а решта були неписьменними.

Отже, історична доля розпорядилася так, що восени 1944 р. партія закарпатських комуністів стала правлячою. Незалежно від неї всі інші партії перестали діяти ще в період угорсько-фашистської окупації, а в умовах, що склалися після визволення, і не пробували відновлювати свою діяльність. Багатопартійність, до якої в 20-30-х роках звикли закарпатці, канула в Лєту. КПЗУ, яка в минулому працювала як опозиційна, парламентська, а в роки окупації - як нелегальна, зараз докорінно поміняла свій статус. Вона відчула себе "авангардом трудящих, передовим загоном народу", вбираючи в себе за прикладом ВКП(б) "тільки кращих, передових людей, нічим не заплямованих в минулому, перевірених в роботі борців за щастя народу". Такі продекларовані якості членів правлячої партії справляли поважне до неї ставлення населення. Інша справа, чи кожний з її членів і організація в цілому витримали іспит владою, яка тимчасово опинилася в їх руках.

Оскільки доля краю була наперед визначена - бути у складі СРСР, то і КПЗУ в цей час слід розглядати як таку, що поступово перетворювалась в складову частину сталінської партії. Адже вона не встигла і не спромоглася виробити своєї Програми, організаційного Статуту, як необхідних документів будь-якої політичної партії.

Тимчасові програмні завдання, поставлені на першій і останній конференції (19 листопада 1944 p.), протягом 1945 р. були реалізовані. Подальшої перспективи діяльності КПЗУ як керівної політичної сили у суверенній Закарпатській Україні не передбачалось, бо такої суверенності фактично практично не було. Головне своє завдання - очолити рух за возз'єднання в єдиній Українській державі комуністи виконали сповна і з честю.

З ініціативи і під керівництвом КПЗУ органи народної влади здійснили земельну реформу, провели значну роботу по відбудові зруйнованого окупантами народного господарства - промислових підприємств, транспорту, зв'язку, було введено восьмигодинний робочий день, соціальне страхування, безплатну медичну допомогу тощо. Пожвавилася кооперація, торгівля, в тому числі і завдяки приватній ініціативі, нормалізувалося постачання населення.

Діяльність КПЗУ в цей короткий, але наповнений подіями час, носила глибокий революційний характер, користувалася підтримкою і довір'ям народу. Вона була належно оцінена київським і московським керівництвом. 15 грудня 1945 р. ЦК ВКП(б) прийняв рішення, за яким вважалося "можливим прийняти Комуністичну партію Закарпатської України до складу Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків) і перевести членів КПЗУ у члени і кандидати ВКП(б)".

Така "висока честь" для багатьох закарпатських комуністів обернулася новими політичними випробуваннями. Переведення членів з одної партії в іншу, що почалося в другій половині 1945 і закінчилося в серпні 1946 p., перетворилося в справжню чистку. В ході "переведення" з 4249 членів КПЗУ квитки членів та кандидатів у члени ВКП(б) отримали всього 2634 або 38 проц. усього складу колишньої організації закарпатських комуністів. Мотивація була різною: служба в угорській армії (811 чол.), перебування в інших "ворожих" партіях (297 чол.), в тому числі 287 у КПЧ, 4 - в угорській, 4-у французькій, 2 - в канадській компартіях... Іншим відмовляли за "пасивність у політичному житті", за "антирадянську поведінку після визволення", за належність до "нетрудового елементу" і т.д.

Вищевказаним рішенням від 15 грудня 1945 р. замість ЦК КПЗУ був призначений обласний комітет КП (б) У, а 5 січня 1946 р. затверджений склад бюро Закарпатського обкому.

В житті закарпатських комуністів, в історії діяльності їх організації наступив новий - радянський період. Те, що сталося негативне тоді чи пізніше, було не стільки їх виною, скільки їх бідою. Вони першими поплатилися за щиру довіру сталінському режимові, який тут і без їх волі невідворотно утверджувався.

Використана література:

Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.). / Ужгородський державний університет, Ужгород, 1995, с.108.

2. Шляхом Жовтня. Збірник документів. - Т. VI.





Реферат на тему: Утворення комуністичної партії Закарпатської України та її діяльність (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.