Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Улюблена література в Київській Русі (реферат)

Найулюбленішою у наших предків книжкою після Євангелія був Псалтир. Ченці і освічені люди того часу знали його напам'ять. Окремі речення Псалтиря ставали приповідками. З Псалтиря вчилися читати, з нього навіть ворожили. Взагалі Псалтир був книжкою, до якої верталися в хвилини роздуму і журби.

Нас не може не цікавити питання, як саме вчилися тоді читати, а насамперед, чи існували тоді букварі.

Треба сказати, що з доби Київської Русі не збереглося жодного букваря, — збереглися лише вправи писання літер в абетковім порядку.

Розуміється, те, що не дійшов до нас ні один буквар з тої доби, не є вирішальним чинником, але більше вирішує тут той факт, що про букварі нема згадки ні в літописах, ні в життях святих, ні в інших стародавніх пам'ятках. Отож, дехто з істориків освіти припускає, що у давнину у нас зовсім не було букварів, бо вчили читати без попереднього ознайомлення учня з окремими літерами . Навчання письменності полягало тоді, мовляв, у тому, що учень спочатку заучував напам'ять перший і дальший псалми, дивлячись лише в книжку та слідкуючи очима за «вказкою» учителя; потім учень з допомогою учителя порівнював однакові слова, однакові склади та, накінець, однакові літери, розпізнаючи насамперед голосівки, а потім і шелестівки. Словом, на погляд тих істориків, в давнину вживалася у нас своєрідна метода читання, яку тепер могли б назвати методою цілих слів, або глобальною методою. Вживання тої методи читання давало тоді такі наслідки, що пересічний учень не міг зрозуміти процесу читання, бо вміння читати переходило в засвоєння книжки напам'ять. Той, хто навчився читати Псалтир, часто не міг справитися з іншою книжкою. Ще тяжче давалося учням засвоєння письма, яке, треба думати, і не завжди було предметом навчання в школі.

При навчанні письма звертали увагу на те, щоб письмо було красне. Засвоєння граматичних правил було ще тяжчою справою, а тому завжди ставилося у велику заслугу знання «граматики». Найстарішим підручником граматики була книжка І. Дамаскина — «О осмехъ часгрexii слова» в перекладі Івана, екзарха болгарського.

Навчання арифметики, головно нумерації та перших двох дій, потребували ті, хто готувався на писаря-метальника, купця і т. п., але саме життя вимагало деякого знання лічби. Зі статті диякона та доместика Кирила — «Ученіе имже видати человеку числа всЬхъ лїть» (1136) видно, що автор мусів знати множення та дроби. З тої самої статті дізнаємося, що вік у той час налічував не сто, а тисячу років.

Щодо співу — першими його учителями (демествениками) були у нас греки. Так, на заклик Ярослава 1051 р. приїхали до Києва троє греків зі своїми родинами та стали вчити руських демественому співу. Але учителями співу були переважно болгари; тому, треба думати, довго зберігався у нас болгарський виспів богослужбових пісень. Спочатку вчили одноголосого співу, а в XI ст. перейшов до нас і многоголосий спів: «изрядное осьмогласіе, найпаче трисоставное сладкогласованіе и самое красное деместенное пЬніе в похвалу и славу Богу».

Інші знання поза читанням, писанням, лічбою та співом можна було набути лише шляхом «книжнаго почитанія». Всі знання про людину і природу були в давнину у нас, як і взагалі в середньовічнім християнстві, обвіяні релігійним духом. Історичні знання подавали в перекладі на слов'янську мову різні хроніки (Івана Малали, Георгія Амартола та ін.), де оповідалося про історію людства з релігійним забарвленням. Географічні та природничі відомості черпали наші предки зі статті «Шестоднев» Василія Великого в збірнику XIII ст., з хроніки Г. Амартола і т. ін. Розуміється, найбільше тоді було творів богословської літератури — Івана Золотоустого («Златоструй», «Маргарит», «Ізмарагд», «Златая ціїпь» та ін.), Василія Великого, Григорія Богослова, Єфрема Сирини та ін.

Серед світських перекладних творів найбільше поширення мав роман «Олександрія», де оповідалося про походи і перемоги Олександра Македонського та про ті чуда, що він їх бачив на Сході. Улюбленим матеріалом «книжнаго почитанія» були тоді також апокрифічні твори — «Хожденіє Богородиці по муках», «Подоріж св. Агапія до раю» і т. д.

Щодо оригінального письменства, то значнішу частину його становлять поучення найвидатнішого тогочасного проповідника Іларіона, який, за висловом літопису, «мужь благь, книженъ й постникь», Теодосія Печерського, Кирила Туровського та ін. Особливе місце займають «Печерський Патерик», «Поучення Володимира Мономаха», «Житье й хоженье Данила, Руськия земли игумена», де описується його подорож до Єрусалиму десь коло 1106—1108 pp.

Треба пам'ятати, що проща до св. Софії в Цареграді, до Єрусалиму, до Афону була у наших предків улюбленою річчю; навіть княгині, Єфросинія Полоцька, Янка, донька Всеволода І, пускалися в далеку подорож до Візантії та святих місць.

В історичній літературі найпочесніше місце займають літописи, а серед них т. зв. Несторів літопис «Повесть временныхъ ЛЬтЪ, откуду есть пошла Руская земля, кто въ КиевНі нача первое княжити и откуду Руская земля стала єсть». Але найславнішою пам'яткою оригінального письменства того часу є «Слово о Полку Игорева» — поетичний переказ про похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича 1185 р. на половців.

Слід мати на увазі, що до нас дійшла лише частина руської письменності того часу. За даними одного історика, до кінця XIX ст. дійшло руських пам'яток з XI ст. — до 33 книг, з XII ст. — 69, з XIII ст. — 87.

Цікаво, що вже тоді з'явилися поради про те, як слід читати книги. Так, в «Ізборникові Святослава» 1076 р. знаходимо «Слово некоего калугера (ченця. — С.) о четьи книгь»: «Коли читаєш книги, не квапся швидко дочитати до другого розділу, але зрозумій, що висловлюють речення і слова, хоч би й тричі вертаючи до одної глави».

Першим розсадником нашої стародавньої літератури був, безперечно, Київ з його славним Печерським монастирем. Святослав віддав монастиреві цілу гору, на якій він повстав, то монастир почав швидко розростатися. Піднесений 1159 р. на ступінь Лаври, Печерський монастир не переставав ширити православну віру та бути головним розсадником служителів церкви, а тому користувався найбільшою пошаною на усьому просторі стародавньої Русі.

Важливим духовно-культурним осередком був також руський монастир на Афонській горі. Про той монастир є згадка вже з XI ст. Але на самім Афоні зберігся переказ, що засновниками руського монастиря на Афоні були перші руські християнські князі Володимир Великий і Ярослав І. Наприкінці XII і протягом XIII ст. Афонський руський монастир св. великомученика Пантелеймона досяг високого значення своїм моральним впливом на християнську просвіту всіх слов'янських народів.

З того часу сильно поширилося вивчення чужих мов. Спонукували до того подорожі, міжнародні зносини, поширення віри та наука. Також дипломатичні відносини вимагали знання латинської мови, знавців яких в той час було небагато. Більш уживаніша була в той час грецька мова, бо освічені люди займалися наукою і читали твори переважно грецької духовної літератури. Знання грецької мови було вже на такому рівні, що з'явилися свої перекладачі з грецької мови на слов'янську. Е. Голубінський гадав, що Ярослав Мудрий сам займався перекладом з грецької мови. Взагалі наші предки були тоді знавцями чужих мов більше, ніж інші європейці. Знання чужих мов було властивістю всіх класів населення, а набувалося воно тим самим способом, як і раніш, — практикою, без певної наукової методи. Були такі мужі, що знали по декілька чужих мов. Наприклад, у своєму «Поученні» Володимир Мономах вказує, що батько його Всевол од знав п'ять мов: «дома сідя изумьяша 5 языкъ: въ том бо честь єсть отъ шгЬхъ земль». На жаль, Володимир Мономах не назвав тих п'ятьох мов. П. Володимиров вважає, що то були такі мови: грецька, варязька, німецька, угорська, польська та половецька. М. Сухомлінов припускає, що серед тих п'ятьох мов, безперечно, була грецька, інші мови були скорше західні, ніж східні чи північні, бо знання німецької мови чи угорської могло принести більше «чести отъ ИНкхЪ земль», ніж знання печорської чи самоїдської мови. М. Грушевський думав, що на першім місці слід тут розуміти грецьку мову, далі варязьку та латинську.

Щодо рідної мови — близькість її до слов'янської мови зле відбивалася на її розвитку: люди у нас ще довго, навіть після І. Котляревського, вагалися між слов'янщиною і рущиною. Але те, що освіта в школі і поза школою набувалася у нас у слов'янській мові, що була близькою до руської, а не в латинській, як це було в школах Заходу, мало той додатний наслідок, що освіта була доступна кожному, кожний міг, за висловом літописця Нестора, пожинати те, що було посіяно, «ученье пріемлюще книжное».

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Улюблена література в Київській Русі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.