Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Учні та студенти Києво Могилянської Академії у XVIII ст. Студентські сутички (реферат)

«Суботники», були для учнів Академії найстрашнішим днем у тижні, бо саме тоді відбувалася розправа з лінивцями та збиточниками. Інструкція 1763—1764 pp. встановлювала, що учителі можуть карати учнів нижчих класів за шкільні провини різками від 3 до 5 ударів, а у важливих випадках аж до 12 ударів. Щодо студентів двох вищих класів інструкція допускала такі кари: пересторогу, позбавлення певних прав, наприклад, мати кондиції, бути інспектором в учнівських квартирах тощо, накінець, виключення з Академії. Однак в дійсності тілесна кара переходила за межу визначених інструкцією ударів, а також і дорослі студенти нерідко підлягали тілесній карі. Так, наприклад, р. 1764 студент богословія Петро Яновський за зухвальство і образу префекта і учителів був присуджений до 60 ударів нагаєм в ректорській келії в присутності префекта і усіх учителів, але при виконанні тої кари 19 ударів «было прощено».

На грунті карання в стінах Академії виникали студентські бунти і сутички. Перша «філософічна сутичка» виникла 1733 р. проти префекта Степана Калиновського, що побив філософа Пантелеймона Чарнецького «поверхъ его заслугь». За Чарнецького вступилися його товариші; наступного дня вони не пішли на лекцію префекта, а зібралися в квартирі філософа Івана Яворського, склали скаргу на префекта та подали її митрополитові Р. Заборовському. Митрополит в згаданій уже своїй інструкції, внаслідок тої сутички, вмістив такий пункт: «Ученики какой бы школы ни были, бунтовъ учинять ни противъ кого, а особливо учителей, не долженствують; учинителей бунтовъ жестоко наказывать или паче искоренять надобно». А 1773 р. сталася нова «філософічна сутичка» на такім самім ґрунті. А саме, одна жінка з Подолу поскаржилася префектові М. Орловському на чотирьох студентів філософії, що ніби вони вкрали у неї дрова. Префект покарав двох студентів різками, а двох — позбавленням їхніх місць на лавах в класі, чим на них «навелъ немалое безчестіе», — так потім писали 22 студенти філософії у своїй скарзі на префекта митрополитові А. Могилянському. Коли товариші покараних студентів запитали в класі префекта, яка була підстава «онаго штрафа», то префект вийшов з класу і перестав ходити на лекції. Префект в своїм поясненні митрополитові показав, що студенти підняли в класі «крики и шумы ужасніе, называя его, префекта, вообще неправосудцемъ... и такъ его, префекта, крепко спужали…».

Учні незаможних батьків і сироти мали безплатне приміщення в бурсі або в київських парафіяльних школах. Старші учні, що визначалися успіхом в науці, призначалися інспекторами в учнівських квартирах. Обов'язком інспекторів було допомагати в науці тим учням, батьки яких брали на себе обов'язок покривати платню за приміщення інспектора в тій квартирі та доставляти йому харчі або вносити певну частку грошей квартирній хазяйці за його харчування.

У першій та почасти другій половині XVІІІ ст. бурсаки не одержували від Академії майже жодних коштів на своє утримання, а тому під матеріальним оглядом були вони в правдивому розумінні слова «нищетною братією». Ця «нищетна братія», що часто терпіла болісний голод і холод, пускалася на всякі дозволені й недозволені засоби, щоб заспокоїти свої щоденні потреби. Бурсаки ходили по домах і на базарні площі, співали канти, — це називалося «міркуванням». Не завжди міркування щасливо минало для бурсаків, — декому тяжко діставалася та милостиня, що її виспівували вони під вікнами київських міщан. Так, наприклад, у листопаді 1755 р. київський козак Антін Бігонало, невідомо чому, побив учня фари Трипольського. Особливо тяжке положення бурси було в 1770—1771 pp., коли в Києві лютувала чума. Начальство Академії розпустило всіх учнів додому і закрило Академію від 24 вересня 1770 р. до грудня 1771 p., але все ж в бурсі залишалося більше 100 учнів. Києво-Братський монастир постачав у той час бурсакам печений хліб і муку, а доброчинці уділяли пожертви для бурсаків. Так, наприклад, 1771 р. Григорій Гнатович Ґалаґан заповів послати в Київ 500 крб. «на нищие и на бурсу, и на тихъ, которіе по турмахъ сидять».

В 1799—1800рр. збудовано окремий дім для лічниці на т. зв. броварнім подвір'ї. Лічниця мала три покої, а крім того, була баня для хворих — вона містилася на березі Дніпра.

Засобами утримання бурсаків були їхні різні збірки пожертв то за славлення київських міщан під час Різдва «зо звіздою», на Великдень та в інші великі свята, то за «супліки» — славлення ораціями чи квітчастими віршами визначних осіб, то за урочисті поминання живих і мертвих доброчинців Академії під час конгрегаційного свята. Конгрегаційні збірки були, за влучним висловом одного історика духовних шкіл, «упорядкованою та ушляхетненою формою жебрацтва». До речі, Академія з особливою урочистістю святкувала, крім своїх храмових свят, Водохрище, Лазареву суботу, коли відбувалася процесія з перенесенням верби з Ґеорґієвської церкви (біля Софійською собору) до Братського монастиря, та 31 грудня — в день смерті П. Могили.

Матеріальне положення бурсаків значно поліпшилося при митрополиті С. Миславському: 9 лютого 1784 р. він наказав префектові видавати щорічно 200 бурсакам грошову допомогу, всього 1500 крб., але одночасно заборонив усім учням нижчих класів випрошувати по дворах милостиню.

Ті бурсаки, що містилися в парафіяльних школах, нерідко зазнавали всіляких неприємностей від дяків тих шкіл через те, що деякі школярі, які вчилися у дяків, переходили на науку до бурсаків і тим самим зменшували дяківський прибуток від школи. Учні синтаксими, поетики та риторики, що не мали жодних засобів на прожиток, відпускалися від 9 травня до 1 вересня для «епетиції» — «испрошенія себ-й милостыни». Епетенти нерідко діставали навіть «билеть на испрошеніе милостыни» від начальства Академії. Так, наприклад, студент риторики Іван Хижковський 13 травня 1769 р. дістав «билеть» за підписом префекта, де зазначалося, що згаданий студент відпускається «для испрошенія милостыни за ДнЄпрь в малороссійскіе и слободскіе полки», а також просилося, щоб йому «везд-Ь на учрежденныхъ караулахъ и заставахъ въ городахъ, селахъ и деревняхъ, по сшгЬ Єя Императорскаго Величества указовъ, свободный чиненъ былъ пропускъ». Багато учнів виїздило літніми вакаціями на кондиції до різних панів, а на час учення воліло для спокійного прожитку служить у кого-небудь. Так, 1733 р. ритор Роман Антонович у священика Якова Жураківського «гной возилъ, коны пасъ, дрова рубилъ, коляску погонялъ».

Незважаючи на своє повне вбожество, бурсаки умудрялися зі своїх збірок уділяти частку жебракам, що знаходили собі притулок в парафіяльних школах, і навіть наймали декого з них як «стопників» для отопления своїх помешкань та для «добування» потрібного для того топлива. Такі «стопники» звалися також каліфакторами, бо вони дійсно огрівали приміщення бурсаків у парафіяльних школах. Декого з жебраків бурсаки навчали грамоти та знайомили з початками латинської мови, щоб підготовити їх до вступу в нижчий клас Академії.

Студенти філософії і богословія мали деякі привілеї порівняно з учнями інших класів. Так, у класах філософії та богословія студентам читалися лекції як дорослим і не задавалося їм нічого вчити напам'ять. Студенти богословія один час користувалися правом участі при виборі ректора Академії. Так, митрополит А. Могилянський 1758 р. наказав Київській духовній консисторії зажадати від богословів писемної заяви, кого вони бажають мати учителем богословія, і богослови — в числі 16 осіб — одноголосно висловили бажання, щоб ректором і учителем богословія був тогочасний учитель філософії Самуїл Миславський.

Весною і влітку для всіх вихованців Академії влаштовувалися гулянки (рекреації) на Жулявці, Глубочиці, біля Кирилівського монастиря та в Борщагівці, причому деякі рекреації, звичайно остання в академічнім році, відбувалися в присутності митрополита і визначних гостей. Розвагою вихованців Академії восени і взимку були театральні та вертепні вистави, але ті вистави від другої половини XVII ст. не мали уже того вжитку в стінах Академії, як раніше.

Велику зміну в положенні українського духовенства, а також учнів Київської Академії принесла т. зв. ревізія 1782 р. Під час тої ревізії київський магістрат наказав, щоб усі учні Академії приписалися до певних станів, і декого з учнів духовного звання вніс до списку осіб податного стану, внаслідок чого вони мусіли платити податки. 11 квітня 1784 р. вийшов царський наказ про ревізію духовенства. В одній Київській єпархії відчислено до світських станів 680 осіб, а в числі їх були і вихованці Академії, але за них заступився митрополит С. Миславський, і тільки після його рішучої вимоги їх виписано з податного стану. Він же в 1784, 1785 і 1787рр. видав цілу низку розпоряджень про те, щоб духовенство обов'язково посилало всіх своїх синів шкільного віку для науки до Академії або до переяславської семінарії, що тоді була під керуванням Академії, під загрозою передати до світської команди тих синів, що залишаться дома. Отож Київська Академія все більше набирала характер духовної станової школи.

Скажу декілька слів про одяг вихованців Академії в XVІІІ ст. Одяг був такий: т. зв. кирея — плащ, довгий аж до п'ят, з вильотами. У багатих кирея була з шовкової матерії, у менш заможних — з китайки. Взимку поверх киреї одягали кожух, який підперезували шовковими або вовняними поясами. Штани у багатіїв були з шовкової матерії та надзвичайної широкості; шапки були смушкові з кольоровим верхом. Чоботи були різних кольорів на високих каблуках.

Залишається подати декілька статистичних даних про кількість учнів Академії в XVIII ст.

На самому початку XVIII ст. вчилося в Академії понад 2000 учнів, але вже з перших років того століття кількість учнів почала падати в зв'язку з відкриттям у 1700 р. колегіуму в Чернігові. Неймовірне зменшення кількості учнів Академії припадає на 1709 р. внаслідок підозрілого ставлення царського уряду до Київської Академії. А саме, з наказу Петра І царський «постельничий» Г. Головкін на початку 1709 р. написав київському губернаторові кн. Д. Голіцину листа з вимогою, щоб він виселив з Києва зарубіжних студентів Академії та повідомив, «сколько останется студентовъ из малороссіянь, сколько монаховъ изъ поляковъ (себто правобережних українців і галичан. — С.) и нєтъ ли въ нихъ какого подозрЄнія». Д. Голіцин відповів, що виселив з Києва усіх студентів родом з Польщі і Литви, студентів «малороссіянь» залишилося 161, ченців у Братськім монастирі 30, з них «малороссіянь» тільки 5. «Узнать, нєть ли въ комъ изъ монаховъ подозрішія, трудно, — так писав він у своїй відповіді, — потому что монахи всЄхь нас чуждаются; во всемъ кієвє нашелъ я только одного человека, именно изъ Братскаго монастиря префекта, который кь намъ снисходителенъ». Той префект був Теофан Прокопович. Однак уже 1715 р. було в Академії 1100 учнів , після чого знов починається зменшення кількості учнів. Так стояла справа до 1742—1743 акад. p., коли загальна кількість учнів послідовно збільшувалася. В 1764—1765рр. в Академії було 1159 учнів, з них 485 духовного звання, 674 — світського , але 1790 р. було всього 571 учень, що розподілялися по класах так: богословіє — 54, філософія — 55, риторика — 103, поезія — 60, вищий граматичний клас — 109, середній — 63, нижчий — 127. В 1799 р. в Академії було 778 учнів, з них 544 — духовного звання, 234 — світського.

Зменшення кількості учнів Академії йшло одночасно з пониженням рівня академічної освіти, внаслідок чого учні Академії покидали її та вступали до інших шкіл, особливо до медично-хірургічних шкіл, і навіть виїздили за кордон, щоб продовжувати там свою освіту. Скорочуючи курс Академії, митрополит Г. Кременецький мав намір довести більшу кількість учнів до повного закінчення курсу і з тою метою встановив грошову допомогу учням вищих класів. І справді, 1788 р. в класі богослоія вчилося 79 учнів, тоді як при його попередникові митрополиті А. Могилянськім, хоча загальна кількість учнів була більша, кількість учнів в класі богословія доходила найбільше до 55.

Серед учнів Академії немало було чужинців — з Болгарії, Сербії, Волощини, Греції. Взагалі Київська Академія користувалася такою славою, що до неї зверталися різні школи з проханням рекомендувати осіб на вчительські посади або відступити студентів для поповнення складу учнів тої чи іншої школи. Ось, наприклад, яку оцінку Київської Академії дав смоленський єпископ Гедеон Вишневський, сам колишній її вихованець, в листі з 17 липня 1739 р. до митрополита Р. Заборовського: «Академія Кіевская имЄла себе честь сицевую, что отъ нея, аки съ преславныхъ оныхъ Афинъ, вся Россія источникъ премудрости почерпала и вься своя новозаведеннья училищныя колоній напоила и израстила» , а Лазар Баранович називав Київ, цінячи його як культурний центр, «русскимъ Парижемъ».

Багато учнів Академії, особливо світського стану, виходячи з Академії після закінчення класу філософії або навіть риторики, виїздили для продовження освіти до закордонних вищих шкіл, переважно до медичних, а потім після повернення до України чи Росії займали визначні посади в шпиталях чи професорські кафедри в університетах. Так, уже 1754 р. на пропозицію Св. Синоду від'їхали з Києва до Москви двоє вихованців Академії з класу філософії — Андрій Вежицький і Григорій Макарєвський — вступили до тамошньої шпитальної школи, а весною 1671 р. медична колегія відправила за кордон перший транспорт молодих лікарів у кількості 9 осіб для поповнення медичної освіти, з них 8 осіб вчилося раніш в Київській Академії.

Ще більше вихованців Академії виїздило до медичних шкіл у Росії або на учительські посади як в духовних семінаріях, так і в народних школах. Наприклад, 1758 р. з Київської Академії поїхало до Петербурга 37 учнів (з класу філософії — 1, з класу риторики — 24, з класу поетики — 12) для вступу до медично-хірургічної або фармацевтичної школи.

В 1786р. Академія вислала 45 вихованців на запрошення Комісії в справі заснування шкіл («Комиссія объ учрежденіи училищъ»), на чолі якої стояв колишній вихованець Академії Петро Завадовський, пізніше перший міністр народної освіти в російському уряді. П. Завадовський в листі до митрополита С. Миславського так висловився про студентів Київської Академії, що зайняли, з призначення згаданої вище комісії, учительські посади в народних школах: «Між усіма виряженими на учительські посади до Комісії в справі заснування шкіл у різні часи та з різних духовних семінарій — найкращими, найздібнішими, а особливо доброзвичайними («благонравнейшими») завжди були вихованці Київської Академії».

З числа вихованців Київської колегії-академії від другої половини XVII до кінця XVIII ст. вийшло багато визначних діячів, учених, письменників, істориків, лікарів, педагогів та митців.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Учні та студенти Києво Могилянської Академії у XVIII ст. Студентські сутички (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.