Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Техніка, або система, господарства України-Русі (реферат)

Система господарства України-Русі носила у великій мірі примітивний екстенсивний грабіжницький характер: звірів і птицю знищували без міри, і лише князівська влада завела в себе, на своїх землях монополійне право на полювання.

В бджільництві панувала також примітивна форма бортництва, де не було вуликів, а чоловік користувався медом та воском, що збирали бджоли в дуплах дерев; не треба було, як це робиться тепер, затрачувати капітал на знаряддя, а простісінько забирати у бджіл продукцію їхньої праці, — це була перша спроба чистої експлуатації без жодної компенсації від людини, бо вона не витрачала тут ні капіталу, ні навіть праці. Одночасно тут була також і перша спроба утворити власність на майно — треба було покласти тавро (знамено) свого володіння на боргеві дерева, а далі вже закон застерігав і охороняв від порушення права власника бортевого дерева. В полюванні й рибальстві, як ми бачили, було вже трошечки більш технічних приладдів — і сілки-тенета, і сіті-неводи і т. ін.; були окремі місця для ловища й перевісища. Але всі прилади були, очевидно, власними виробами цих охотників, як і ті луки та стріли, що вони вбивали ними звірів і птицю.

Яка ж була техніка рільництва? Звичайно, що вона постійно вдосконалювалася. Проф. Рожков висловив думку, що воно при великій кількості багнищ і лісів і невеличкій кількості населення могло бути лише зрубове (підсічне) або лядинне: вирубали й викопували ліси на таких лядах із попелом, що заміняв наше угноєння, сіяли рік або два хліб, а потім переходили на нову дільницю. Значить, і тут було кочове рільництво. Але така форма землекористування не могла бути виключною або навіть і найпоширенішою на Україні, де була і лісово-болотняна смуга (в Поліссі), і напівлісово-степова (в Наддніпрянщині), і суто степова (в південній Україні). І коли подвійна звістка про ляди стосується західно-північної Русі, то її не можна поширювати на всю Русь, особливо на Україну, не кажучи вже про те, що й вона не говорить про ляди, як про виключну форму рільництва.

Навпаки, основне свідоцтво літопису про рільництво на Україні в XII ст. (нарада князів коло Долобського озера про похід на половців) свідчить, що смерди обробляли свої ниви не в лісових нетрях, де б були вони безпечні від половецьких нападів, а на степових полях, що не були захищені від цих нападів.

Друге класичне з цього боку свідоцтво літопису про 900 скирт хліба на току в чернігівських Ігоровичів малює нам не кочове, а осіле князівське сільське господарство в князівських селах. Взагалі джерела малюють нам сільське господарство України, як стале, а не кочове з усіма рисами трипільного рільництва: в ньому ми бачимо і такі знаряддя, як український плуг, і рало (соху), пахота мала назву ріллі (рольи), бачимо ми й весінню оранку (на ярину) конем, а, мабуть, і волом; була й озимина; згадується борона, сушня (овини); знаходимо в могилах серпи; сіно косили, хліб молотили, зерно мололи на жорнах. Одне слово, тут вже і різноманітні знаряддя, що пережили 1000 років і дожили до наших часів, і потрібна техніка, і дуже велика праця, незмірно більша й ускладнена, ніж в інших формах промисловості, що свідчить про довгу її еволюцію. Рільництво на Україні, завдяки її чорноземлі й теплішому підсонню, давало більшу зернову продукцію, ніж на східно-північній Русі, і тому воно тут повинно було бути й давнішим і більш поширеним промислом. І коли мисливець або бортник, взагалі кажучи, був споживачем своєї продукції щодо м'яса деяких звірів і птаства і до тих хутер, що не йшли на продаж ні на внутрішній, ні на зовнішній ринок, а лише на власні потреби або родини, то хлібороб не вивозив свого хліба за кордон і навіть у невеликій мірі вивозив його на базар для виміну, бо, як свідчить літописець, обробляли для себе ниви навіть мешканці міст, а не лише сіл.

Для такого самого власного споживання в межах натурального господарства призначалося й продукцію городів та садів — городину та садовину.

Про городи на Україні збереглися звістки, але вони роблять враження, що вони не мали промислового значення, а йшли здебільшого для власного вжитку. Куповано в Царгороді лише візантійські овочі, що цінувалися дуже дорого; це був, очевидно, виноград і т. ін.

Згадується, одначе, і про місцевих городників, що спеціально займалися цим ділом і, значить, продавали городину. 1151 року чорні клобуки знищили біля Києва всі городи. Вони заводилися біля річок у вогких низинах на болонях. У Києві, мабуть, з давніх часів збереглася назва оболонь. Розводили таку саму городину, як і тепер. Про сади треба сказати, що й про городи, — і вони не мали промислового значення. Є згадка про садки з городами Києво-Печерського монастиря. 1259 року Данило розвів у Холмі "сад красен". Рільництво, садівництво й городництво давали сировину, що з неї готували їжу, питво, які нагадують сучасні селянські. Треба окремо виділити меди, пива й кваси, — це був зародок пізніших медоварень і броварень. Особливо широкого значення набули медоварні завдяки тому, що бджільництво було дуже поширене. В слові про багатого згадується про мед негіряний. Зваривши мед, сипали в нього хміль, щоб надати йому сили. Пиво варили, як і тепер по селах, з солодом і хмелем. Згадується, що медом та пивом торгували, бо вже Феодосій Печерський виступав проти корчемства. Але, кажучи взагалі, і ця продукція не виходила з меж натурального господарства, бо не готувалася на ринок з невідомим покупцем і мала своєю метою задовольнити головним чином потреби самого виробника. Князі мали найбільші медуші, але зберігали в них меди для власного вжитку і вжитку своїх дружинників-феодалів.

Обробна промисловість у ці часи, на думку проф. Рожкова, була зовсім мала порівняно із здобувною й лише XII ст. набула деякого значення, не дуже помітного. Коли ми звернемся до доказів цього висновку, то побачимо, що автор наводить досить широкий реестр усяких реместв, що були на Україні як у ранішу добу, так і в XII ст. Але додає, що місцеві вироби (глиняний посуд і т. ін.) можливо знайти лише в курганах не раніш X—XI ст. Одначе це не так: глиняний посуд, як і деякі наші вироби, в могилах Слов'янської доби подибується далеко раніш. Слов'янська доба в її археологічних пам'ятниках починається ще з VI ст. й захоплює всю язицьку епоху і, значить, IX—XI в. Це стверджується й розкопами проф. В. Б. Антоновича в Деревлянській землі, проф. Д. Я. Самоквасова й моїми в Сіверянській землі і т. ін. Робити точний археологічний поділ інвентаря могил, щоб визначити місцеві ремества, трудно; у всякому разі до X ст. було вже виробництво з глини, дерева й металу — було гончарство, теслярство (будування хат), шерстяні й лляні тканини, металеві вироби — про це свідчать серпи, ножі, стріли, а найголовніше — трапляються кам'яні форми для виливання металевих виробів.

Проф. Рожков додає, одначе, що цих речей знайдено не багато. Але хіба можна казати про відносну кількість цих речей, коли статистика не підведена та й навряд чи можлива: скільки могил ще не розкопано, скільки пограбовано, скільки речей загинуло в могилах із кострищами. І все-таки на підставі вивчення інвентаря українських могил і розкопків склалося враження, що вони досить багаті місцевими виробами, коли розкопки проваджено науково й систематично. І на підставі їх можливо скласти далеко більший реєстр речей обробної промисловості, особливо, коли взяти всю великокнязівську епоху на Україні-Русі, включивши сюди й XII вік. Треба також мати на увазі те, що археологічні пам'ятники не можуть охопити всього тодішнього виробництва, бо в могилу з покійником клали далеко не всі речі, а лише ті, що їм надавалося ритуального значення. У проф. Рожкова досить бідний археологічний інвентар, але це залежить від того, що він далеко не охоплює всіх типових виробів. Так, проф. Рожков посилається лише на один скарб, знайдений у Києві, кінця XII ст., коли насправді в одному Києві знайдено велике число таких скарбів.

В. Б. Антонович зробив загальну характеристику виробів, що трапляються в українських могилах, і вказує на одяг, що шився з полотняних, шерстяних і дуже рідко з шовкових тканин; шапки були хутряні й повстяні або зроблені з бересту, обтягнутого шерстяною тканиною з кільцями, і в полян діадеми з металевих кілець; одяг мала металеві прикраси з бронзи або низькопробного срібла; техніки металевого злютування не знали; часто трапляються прикраси волосся, так звані "височні" кільця; сережки різноманітних форм, у тому числі київський тип — дріт із трьома металевими пацьорками, часто браслети й персні, шийні гривни — досить рідкі, а намиста, навпаки дуже часті й різноманітні — із скла, кришталю, кривавнику, рідко трапляються шиферні або бурштинові, шифер, може, був місцевого походження з Волині, а бурштин — привозний; ретязки ремінні з ножиками, а іноді з кременем і кресалом, взуття (шкіряне) трапляється не часто; зброя дуже рідко, але знаходили і шлеми, і кольчуги, мечі і шаблі.

В одній могилі був знайдений скований залізом ящик і в ньому терези та вага.

Кинджали трапляються рідко, а далеко частіше бойові сокири; до зброї належали списи, луки, стріли; є стремена й остроги. Майже всі оці речі були місцевими виробами, виключаючи лише цінніші й художні прикраси (намисто) і дещо із зброї. Глиняний посуд був поширений неоднаково в українських землях — найчастіше в гіолян і сіверян. Трапляються залізні дужки від дерев'яних відер. На підставі археологічних знахідок на Україні В. Б. Антонович встановлює такі промисли й ремества. Рільництво (серпи й зерна хлібних рослин), скотарство (знахідки шкір, шерсті, хутер, ножиць стригти овець, кінських кісток), рибальство (грузила), ткацтво (тканина, пряслиці для прядива, що їх вироблялося в Деревлянській землі), ковальство (залізні вироби й залізна циндра), теслярство (могильні зруби), гончарство (глиняний посуд). Пам'ятки письменства (особливо літописи) також дають велике число відомостей про виробництво, що їх наводить і проф. Рожков, — про вітрила з товстого полотна, про вироби ченцями шапок і панчіх, дерев'яних і срібляних ложок, шкір, човнів-однодеревок, стругів і морських галер; у Києві й Курську були ковалі; князі возили з собою в таборах багато заліза й міді, що, очевидно, потрібні були для виробів зброї замість зіпсованої або втраченої в січах. Є згадки про майстрів срібляних і золотих виробів. І цей список далеко не повний, у літописи попали, очевидно, вказівки про ремесла більш-менш випадково, при нагоді; з другого боку, і реєстр проф. Рожкова на підставі розкопів, випадкових знахідок (скарбів) і пам'яток письменства можливо було б значно поповнити. Сюди, безперечно, треба додати вироби металевих грошей — вісових срібляних гривень і золотої та срібної монети та змійовиків. І коли рядом з цією монетою Володимира й Ярослава ходила далеко в більшому числі чужоземна монета, то гривні вісові вироблялося, очевидно, на місці, де ми їх і знаходимо тепер, і на Україні було два типи таких гривень — київський і чернігівський. Треба також нагадати про золоті та срібні печатки, що привозили з собою руські посли та гості й що заміняли їм посвідчення.

У виробництві Русі-України вже в X—XI ст. виділяється, а в XII значно поширюється дуже численна група виробів мистецького характеру.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. Н. Рожков "Очерки истории русской культуры", І.

4. В. Г. Васильевский. Древняя торговля Киева с Регенсбургом (Ж. М. Н. Пр., 1888,VII).

5. Д. Ив. Багалей. Русская история. Т. I. 1914





Реферат на тему: Техніка, або система, господарства України-Русі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.