Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Створення Харківського колегіуму у XVIII ст. (реферат)

В 1722р., тобото через рік після видання Духовного Регуляміну, біл- городський і обоянський єпископ Єпифаній Тихорський, колишній вихованець Київської Академії, відкрив у Білгороді при архієрейськім домі школу і зумів одразу поставити її на високий рівень та надати їй характер всестанової школи.

Головний командир Слобідської України кн. М. Голіцин, бажаючи підняти значення Харкова як культурного осередка, умовив Є. Тихорського перенести школу з Білгорода до Харкова (Харків належав тоді до Білгородської єпархії), що і сталося 1726 р. Школа та і надалі мала залишатися під керуванням єпархіального владики. Для приміщення школи Є. Тихорський придбав у Харкові мурований двоповерховий дім у полковника Лаврентія Жидловського з великим при домі двором за 500 крб., а в сусіднім дворі, що його подарила школі вдова сотника Черника, були старі дерев'яні будинки для бурси та учительських квартир. Крім того, Є. Тихорський приписав до школи три пустирі, приєднав до школи сусідню Покровську церкву і утворив при школі монастир, назвавши його харківським училищним Покровським монастирем. Він же на свій кошт відрядив декілька молодих осіб на науку до Німеччини з тим, щоб після повернення до Харкова зайняли учительські посади в його школі. Взагалі Є. Тихорський увесь час виявляв надзвичайну дбайливість про свою школу в Харкові. Так, уже 1727 р. Є. Тихорський відкрив у харківській школі клас філософії, так що уже тоді було сім класів, а в 1731р. виклопотав для школи царську грамоту за підписом цариці Ганни.

Є. Тихорському не судилося відкрити клас богословія і тим самим перетворити свою школу в колегіум, бо 2 липня 1731 р. він помер. Клас богословія відкрито 1734 p., і з того часу школа придбала назву колегіуму, а від 40-х pp. в пошану до пам'яті Є. Тихорського Харківський колегіум називався деякий час «Тихоріянський колегіум».

Наступник Є. Тихорського єпископ Досифей Богданович-Любимський (1731—1733), очевидно, не дуже прихильно ставився до свого попередника за його запопадливе піклування про добробут Харківського колегіуму, бо в листі до Св. Синоду від 1732 р, плакався, що Є. Тихорський «отчины домовыя (архієрейські маєтності), которыхъ самое малое число имєємь, всего 1000 душъ, вовсе разорилъ». Однак в більшості своїй білгородські владики уділяли особливу увагу Харківському колегіуму та дбали про його матеріальне забезпечення. Так, старанням єпископа Самуїла Миславського (1768— 1771), що після був київським митрополитом, збудовано для бурси одноповерховий мурований будинок (пізніше, а саме 1815р., побудовано другий поверх з домовою церквою в ім'я Івана Богослова).

Перенесення школи з Білгорода до Харкова не тільки було оспівано похвальним словом Є. Тихорському одним «автором риторського ученія» Іллею Филиповичем, але й викликало значний приплив пожертв з боку кн. М. Голіцина і його рідні та інших земле- і домовласників. Так, в самім Харкові колегіум мав більше, ніж 30 дворових участків з будовами, садами, городами, левадами і т. п., а крім того в різних повітах мав багато орної, лісової та сіножатної землі (3076 десятин з 650 «приписаними черкасами»), 51 млинове коло, 3 винокурні і т. д..

В 1787р., внаслідок секуляризації монастирських земель, казна почала відпускати на утримання колегіуму всього 1000 крб. річно. Після секуляризації колегіальних маєтків Харківський колегіум був цілковито відділений від Покровського монастиря. Але в розпорядженні колегіуму залишився і надалі грошовий фонд в 35 000 крб., що його утворила рідня кн. М. Голіцина з тим, щоб відсотки з того капіталу йшли на утримання в бурсі 15 кращих учнів, переважно шляхетських дітей.

Серед прибутків на утримання Харківського колегіуму слід згадати ще надходження від молебників за відправу молебнів і акафістів при каплуновській чудотворній іконі (с. Каплуновка Богодухівського повіту) в розмірі приблизно 600 крб. річно, але гроші ті не завжди справно доходили до колегіуму, про що свідчить обіжник єпископа С. Миславського з 11 лютого 1771 p., де наказувалося ректорові колегіуму подбати про те, щоб усі грошові прибутки за відправу служб Божих при каплуновській іконі клалися в скриньку, спеціально для того зроблену, щоб ті гроші щомісячно перевірялися та привозилися до колегіуму, а щоб до кишені з тих грошей нічого не клалося. А з розпорядження Синоду з дня 20 серпня 1776 р. видно, що каплунівські гроші прилипали до кишені також братії Покровського монастиря: тим розпорядженням наказувалося, щоб каплунівські гроші, що надходили для колегіуму, йшли виключно на утримання учителів і учнів, «а архімандриту монастиря и его браті и вь тьхь доходахь участія не брать». Каплунівські прибутки незабаром відпали, бо 1780 р. їх перебрав собі державний скарб.

Щодо відчислень певної частки збіжжя церквами та монастирями на утримання Харківського колегіуму, не лише вбогі, але й багаті церкви і монастирі ухилялися виконувати те зобов'язання, так що колегіум тільки з великим зусиллям, і то не завжди, міг стягати з них недобір. Наказ Катерини II 1765 р. скасував збірку збіжжя від церков і монастирів.

Про матеріальний стан Харківського колегіуму після секуляризації маєтків та позбавлення його інших прибутків можуть свідчити спогади колишніх вихованців колегіуму «За моїх часів, — пише Ф. Лубяновський, що вступив до колегіуму у 1787 p., — Харківський колегіум містився у великім мурованім будинку з димарем, — так називався довгий і широкий коридор в другім поверсі; по обох боках коридору величезні авдиторії без груб були ніщо інше, як шопи, де взимку від холоду замерзали не тільки руки й ноги, але й думки. На ремонт будов, на утримання 150 студентів у бурсі та на винагороду усім учителям від інфіми до богословія (60 крб. була найвища платня) колегіум діставав не більше 1500 крб. на рік. Але ні холод, ні голод не охолоджували бажань до науки. Звикли ми, крім того, до біди і привчалися задовольнятися малим, незалежно від того, в якому стані опинилися б ми згодом». «Лічниці і ліжок у бурсі, — читаємо в спогадах Якова Толмачова, що вчився в колегіумі в 1793—1798 pp., — зовсім не було. Однак за час мого перебування в колегіумі впродовж п'яти років не було ні одного померлого учня, а вчилося їх в колегіумі 700 або 800 річно. Кімнати взимку рідко коли опалювалися. За браком дров дорослі учні іноді ходили вночі на р. Лопань і здіймали з мостів мостовини і ними опалювали кімнати. Від холоду замерзав в класі антрамент, і ми, бажаючи щось написати, нагрівали каламарі за пазухою теплом свого тіла».

Вище керування Харківським колегіумом належало т.зв. конторі в складі ректора, префекта і декількох учителів. На чолі внутрішнього управління колегіумом стояв ректор, він же і настоятель Покровського монастиря. Ректор спочатку мав сан ігумена, а від 1742 р. — сан архімандрита. Згодом ректорам Харківського колегіуму дістався той самий привілей, що ним користувався лише ректор Московської слов'яно-греко-латинської академії, а саме — носити мантію з скрижалями, панагію та вживати рипиди при службах Божих. З XVIII ст. ректорами Харківського колегіуму були виключно особи чернечого стану.

Через п'ять років після смерті Є. Тихорського білгородську єпархію зайняв Петро Смєліч (1736—1742), з роду серб. Він подбав про заснування в різних містах Слобідської України шкіл, що мали б підготовляти учнів до колегіуму, через що відпала для колегіуму потреба в першому класі — фарі. Він також поширив курс колегіуму уведенням до його програми нових предметів. Це є визначна особливість Харківського колегіуму в порівнянні з іншими тодішніми школами, що були в керуванні духовного уряду. Досить сказати, що в Київській Академії, як уже згадувалося, лише 1753 р. заведено французьку мову, а математику значно пізніше.

Отож, зрозуміла річ, Харківський колегіум придбав за часів П. Смєліча високу оцінку в опінії Св. Синоду: коли р. 1739 П. Смєліч з причини епідемії у Харкові переніс колегіум до своєї архієрейської слободи Грайворону і хотів залишити його там і після ліквідації епідемії, то Синод зауважив П. Смєлічеві, що «таковымь знатнымь училищамъ въ сєлєхь быть весьма неприлично, темпаче отЬ внешних стране быть не безъ зазрЄнія». Після відходу П. Смєліча на спочинок (1742) новозаведені в колегіумі предмета почали потроху зникати.

В 1759р. єпископ Іосаф Миткевич (1758—1763) викликав до себе в Білгород, через переяславського ігумена Гервасія Якубовича, Григорія Сковороду і запропонував йому посаду учителя поезії в Харківськім колегіумі. Г. Сковорода погодився і 11 серпня 1759 р. зайняв ту посаду. Щоб прив'язати Г. Сковороду до колегіуму, Г. Якубович, з доручення І. Миткевича, намовляв Г. Сковороду прийняти чернецтво, але Сковорода сказав на те: «Хіба ви хочете, щоб і я збільшив кількість фарисеїв? їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь ніжно і ченцюйте собі!». В академічних роках 1760—1761 і 1761—1762 у Сковороди була перерва , але 1762—1763 академічного року він повернувся до колегіуму, де став викладати синтаксис та грецьку мову, а р. 1764 знов покинув колегіум уже за єпископа Порфирія Крайського (1763—1768).

Завдяки своїй добрій славі Харківський колегіум притягав до себе не лише синів духовенства навіть з чужих єпархій, але й синів світського стану: то були сини козацької старшини, купецтва, міщанства і урядництва, що їхні батьки не мали наміру присвячувати своїх дітей священницькому служінню, а цінили загальну освіту саму по собі, бо професійну підготовку світські особи набували за тих часів більше практикою на службі. Однак від другої половини XVIII ст. уже повстала потреба для світської молоді в таких знаннях, які підготовляли б її до військової та цивільної служби, особливо дипломатичної, а також в нових манерах товариського поводження.

На клопотання сенаторів Шаховського, Олсуф'єва та Паніна Катерина II, з огляду на все більший зріст кількості шляхетських синів у Харківському колегіумі, надіслала 1765 р. харківському губернаторові Євдокиму Щербінінові таку інструкцію: «До предметів, що тепер викладаються в Харківськім колегіумі, додати класи французької і німецької мови, математики, геометрії, рисування, а особливо інженерства, артилерії і геодезії, на що сума до 3-х тисяч крб. з неподаткових прибутків призначається».

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Створення Харківського колегіуму у XVIII ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.