Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Стародавня школа в Київській Русі. Оправа книжок та прикраси в книгах (реферат)

Можна думати, що перші наші школи були школами-бурсами, де жили діти, яких силою відбирали від батьків «ради книжнаго наученія» («матере плакахуся по нихъ»). Є підстави думати, що стародавня школа була безоплатна, а якусь нагороду («урокъ») за навчання дітей та за утримання їх у себе вчителі діставали з княжих маєтків.

Нема жодної змоги, зрозуміла річ, визначити певним числом кількість шкіл та учнів у них. Одне можна сказати, що в Київській Русі перед татарською навалою налічувалося 15 єпархій, що монастирів була значна кількість, — в самому Києві в той час було 14, — а церков ще й того більше. Можна думати, що кожна єпископська катедра, монастир і церква в Київській Русі тісно сполучалися зі школою. З меншою певністю можна говорити про кількість учнів у наших стародавніх школах. Проте один з польських істориків освіти в Київській Русі припускав, що в 200 міських школах у половині XIII ст. вчилося 1000 дітей. Автор визначає кількість міст числом 100, в кожному місті — 2 школи з кількістю 5 учнів у школі. На жаль, автор нічим не обгрунтував своїх обчислень.

Щодо віку дітей для вступу до школи є дані, що діти починали вчитися у віці від 7—9 років.

У поглядах на дисципліну в стародавніх наших школах також нема однозгідної думки. Деякі вчені твердять, що тогочасна шкільна дисципліна базувалася на євангельській лагідності та любові, а на доказ того покликаються на науку митрополита Михаїла до вчителів: «учити же ихъ (дітей. — С.) не яростію, ни жестокостію, ни гнівомъ, но радостновиднымъ страхомъ и любовнымъ обычаемъ й слаткимъ проученіемь, и ласкавымъ разсужденіемь» , а також на згадку про св. Леонтія, що він «младенцы же ко церкви призываше й сладостно кутіею кормляше ихъ й благочестію учаше й крестяше ихъ».

Інші, навпаки, твердять що євангельські приписи про любов, лагідність і ласку дуже мало впливали на наших предків, що звикли додержуватися у своїм житті старозавітних патріархальних ідей у родині і в родинних взаєминах. Наша стародавня школа була для дітей, за висловом одного історика, «не вибагливою і люблячою нянькою, а сухим і суворим дидаскалом з книжкою і указкою в одній руці та з різкою в другій».

Треба думати, що останній погляд на тогочасну шкільну дисципліну правдивіший, бо стародавня наша педагогіка справді ще довго зберігала біблійний характер і дуже помалу піддавалась впливові євангельського вчення та науки отців церкви. Та й взагалі християнське вчення з його любов'ю та лагідністю ще довший час не могло захитати давніх звичаїв і понять у наших предків, як про це свідчить «Руська Правда», що спокійно узаконювала криваву помсту. Все ж таки треба сказати, що суспільність того часу потрохи переймалася педагогічними ідеями, що їхнім провісником були твори Івана Золотоустого. Його педагогічні думки, зібрані в статті «О воскрьмленіи дгЬтіи», базуються на тій засаді, що зло закорінюється в людині як наслідок лихого виховання. «Не отъ естества приходить людямъ зло, но своєю волею злы бываемъ». Однак і І. Золотоустий стояв за сувору дисципліну, бо гадав, що лише за її допомогою можна осягнути мету виховання, але в оригінальних своїх творах він говорить про фізичну кару не багато і не так гостро, як у слов'янськім їх перекладі. Ось приклад: «Отцу Богъ не точію родити дїтей велить, но еже и казнити по рожденіи». Тут словом «казнити» перекладено грецьке слово «Шео» (любити)!

Переходячи до питання про загальний характер стародавньої школи, можемо з певністю твердити, що стародавня школа була перейнята церковним духом, бо саме поняття «книги» (стара наша мова знає це слово лише в множині) і «книжное наученіе» означало Святе Письмо і взагалі церковні книжки. Церковний характер освіти взагалі та стародавньої школи зокрема не був якоюсь відмінною рисою Київської Русі: цей характер був властивий усьому християнському середньовіччю, був, за висловом історика європейської цивілізації Ф. Ґізо, «кров'ю, що точилася в жилах європейського світу».

Зрозуміло, що великою пошаною тоді користувалася книжка. Вже в найстаріших наших пам'ятках знаходимо звеличення книг і «книжнаго почитанія». Так, в «Ізборникові Святослава» (1073) читаємо: «Узда коневи правитель єсть и въздержание, правьдьнику же книги. Не сътавить бо ся корабль безъ гвоздии, правьдьникъ бес почитания книжьнааго... Красота воину оружие и кораблю вЬтрилт, тако й правьдьнику почитание книжьное».

Списування книг уважалося тоді за боговгодне діло. Тим займалися переважно духовні особи, особливо ченці. З «Життя св. Теодосія» знаємо, що в його келії і вдень, і вночі займався списуванням книжок чернець Іларіон, Никон оправляв книжки, а Теодосій сидів біля нього та пряв нитки, потрібні для оправи книжок.

Матеріалом для письма служив тоді пергамен (харатья), що вироблявся з телячої шкіри. Крім атраменту, вживали тоді кіновар — фарбу яскраво-червоного кольору, що її привозили з Візантії. Писали звичайно гусячим пером.

Спосіб письма був тоді «устав» — літери виділялися одна від другої, мали просту форму, прямі лінії, більш-менш прямі кути. Різниця в обрисах тої самої літери в того самого писара була майже непомітна.

Деякі найстаріші наші рукописні книги мають прикраси-заставки, ініціали, мініатюри (ілюстрації в тексті) та кінцівки. Такі прикраси має, наприклад, «Ізборник Святослава» (1073). Там же вміщено образ великого князя Святослава Ярославича з його родиною.

Оправою книжок служили, звичайно, дерев'яні дошки, обтягнуті шкірою. Пишніші оправи були не стільки виробом інтроліґаторів, — так звалися в давнину палітурники, — скільки високим мистецтвом золотаря, різника по кості і т. ін. Наприклад, син Володимира Мономаха, князь Мстислав, послав до Цареграду свого тіуна спеціально за коштовною оправою для напрестольного Євангелія, що її пізніше він офірував одній з новгородських церков. У старовинних оправах необхідною річчю були защіпки, що охороняли дошки від шкарублення. Отож, залишення книги після читання незастьогнутою вважалося за непростиме недбальство. Про це свідчить напис на одній рукописній Євангелії: «А который попъ или дьяконъ четь (себто прочитавши), а не засгйгаетъ всихь засткжекъ, буди проклять».

Списування книжок було нелегкою працею, — досвідчений описувач устигав за день переписати 4 А1 сторінки, інші — до двох сторінок. Тому зрозуміло, що доведення праці до кінця було святом для списувача. Про це свідчать ті записи, що їх знаходимо в старих рукописних книжках: у них описувач порівнює себе то з подорожнім, що закінчив свою путь, то з женихом, що радів своїй нареченій, то з зайцем, що щасливо вирвався з тенет і т. п. Не менше зрозуміло, що книжки цінувалися тоді дуже дорого: невеличкий молитовник коштував тоді 8 гривен кун. Придбати книжку у власність могли лише заможні люди, а користуватися нею тимчасово — лише особи, які стояли близько до княжих, монастирських або церковних книгосховищ. Е. Голубінський припускає, що багато церков зовсім не мали богослужбових книжок, а тому доводилося правити там службу Божу з пам'яті. «Церква зовсім без книжки, піп і дяки, що правлять церковні служби з пам'яті, — це виглядає надзвичайно дивно, але давно відомо, що не всі ті речі є чудами, що їх ми звикли визнавати за чуда».

До речі, слід сказати, що першу бібліотеку в Київській Русі заснував Ярослав, як про це читаємо в літописі: «Ярославъ же се, якоже рекохомъ, любимъ книгамъ, многы написавъ, положи въ церкви святой Софьи, юже созда самъ». Згодом у князів і бояр увійшло в звичку залишати в спадщину монастирям свої бібліотеки. Сини Ярослава Мудрого, чернігівські князі Святослав і Всеволод, за прикладом свого батька, збирали книжки, наповнюючи свої «югЬти» книгами.

Мали власні бібліотеки і деякі ченці та позичали книги своїм товаришам. Цікаво, що вже тоді були випадки «зачитувати» книжку. Щоб усунути ту спокусу, Григорій передав частину своїх книг «властелину града», частину продав, а виручені гроші роздав старцям, «але згодом знов почав збирати книжки».

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Стародавня школа в Київській Русі. Оправа книжок та прикраси в книгах (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.