Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Стан шкільництва на правобережній Україні та в Галичині в 1789 р (реферат)

Незадовго перед другим поділом Польщі ксьондз Мушинський перевів генеральний огляд шкіл на Правобережній Україні (почасти сам, а почасти з його доручення, сім ксьондзів). Зі звіту тої ревізії дізнаємося про стан тамошнього шкільництва 1789 р. До речі згадаю, що бунт селян на Волині 1789 р. так налякав візитатора Мушинського, що той поспішив повернутися до Кракова.

Подам тут найголовніші дані з того звіту.

Волинська округа

Кременецька окружна школа — 6 учителів, 463 учні.

Кам'янецька підокружна школа — 6 учителів, 312 учнів.

Купинська школа оо. кармелітів.

Луцька підокружна школа — 3 учителі, учнів значилося 165, але внаслідок заколоту та вступу декого з них на військову службу кількість учнів зменшилася до 144.

Берестецька парафіяльна школа.

Олицька підокружна школа — 3 учителі, 54 учні.

Володимирська підокружна школа (василіянська) — 6 учителів, 337 учнів.

Парафіяльні школи є в Локачах та в Юржинську.

Острозька підокружна школа (василіянська) — 4 учителі, учнів нараховувалося до 155, але візитатор застав усього 102.

Шаргородська підокружна школа (василіянська) — 4 учителі, 30 учнів, а р. 1782 їх було 600.

Барська підокружна школа (василіянська) — 4 учителі, 350 учнів.

Українська округа

Вінницька окружна школа — 6 учителів, 425 учнів.

Парафіяльні школи є в Браїлові — вчать там тринітари, не дістаючи жодної винагороди, — та в Немирові, де діти вчаться під керівництвом ксьондза піяра, при чому 25 учнів (кадетів) утримуються на кошт підкоморія Потоцького.

Житомирська підокружна школа — 6 учителів, 519 учнів.

Любарська підокружна школа (василіянська) — 4 учителі, 353 учні.

Овруцька підокружна школа — 4 учителі, 192 учні.

Київська підокружна школа (василіянська) — 3 учителі, 192 учні.

Гуманська школа (василіянська)1 — 3 учителі, 400 учнів.

Піярська округа (на українських землях)

Межиріцька підокружна школа — учнів до 300.

Корецька парафіяльна школа — при візитації 1788 р. було більше ЗО учнів.

Холмська підокружна школа — 3 учителі, 120 учнів [8, с. 282—297; 9, с. 451-493].

У всіх згаданих вище школах училися українські діти не лише уніатської, але й православної віри.

В 1789р. Едукаційна комісія видала розпорядок про закриття усіх руських церковних шкіл та про усунення з усіх інших шкіл руської мови. Комісії, очевидячки, були не до вподоби не лише православні школи, але й рештки греко-східного напряму в уніатських школах. Візитатори Комісії заборонили відбувати свята за грецьким календарем: учнів православної віри примушували відвідувати костьоли або уніатські церкви. Навіть василіяни, в той час найзапопадливіші слуги Речи Посполитої, не раз вступали в боротьбу з шкільною адміністрацією — з візитаторами шкіл. У своїх звітах візитатори часто нарікають, що василіяни не хочуть у своїх школах відбувати римо-католицькі свята.

Треба пам'ятати, що тоді ще залишалася в силі постанова сойму з 1764 р. про те, що тих синів православних священиків, що 15 року життя не поступили на духовну службу або не записалися до ремесла, навертали в кріпаків місцевого землевласника. Наслідком тої постанови була втеча священицьких синів за кордон, себто до Російської України, для врятування себе від кріпацтва. А тому, що Комісія не допускала руських шкіл та не дала жодного місця руській мові в своїх школах, православне населення в українських землях під Польщею позбавлялося можливості навчитися церковнослов'янського читання і тим врятувати свою церкву від загибелі. Небагато православних священиків відважувалося в той час відкривати школи, хіба лише тимчасові шкілки. Вчили в таких шкілках переважно дяки. Заможніші люди нерідко брали до себе для навчання своїх дітей домашніх учителів, — часто студентів Київської колегії-академії. Найзапопадливіші православні посилали своїх синів за кордон Польщі — до Київської колегії-академії, а ще частіше — до переяславської семінарії.

Нема чого дивуватися тому, що внаслідок упослідження православної віри та української мови українська шляхта покидала православну віру, переходила на католицтво або на унію, засмічувала свою мову полонізмами, переймала польські звичаї, одяг тощо. Навіть православне духовенство і міщанство, міцно тримаючись своєї руської віри, піддавалося так само, як і православна шляхта, польській мові і взагалі польським впливам.

Цікаво, що саме незадовго перед другим поділом Польщі один з визначних польських діячів, Гуго Коллонтай, відомий член Товариства для видання підручників, виступив у «Листах аноніма до маршалка сойму Ст. Малаковського» з домаганням піднести культуру руських земель, жадаючи виконати зобов'язання Гадяцької угоди: «Треба заснувати на Україні академію або загальну школу наук (себто університет), треба при ній заложити семінарію для руських дієцезій, треба раз назавжди зробити фундацію на горюче світло наук, що розсіяло б усю темряву та ставило б правду перед очима священика і хлібороба... Земля та була не раз поживою приватного здирства; не пошкодуймо з неї якоїсь частини на жертву публічного добра, не шкодуймо корисних турбот на заснування академії, на організацію семінарії, і більше прислужимося тій країні освітою, ніж заснуванням кількох фортець і формуванням кількох збройних батальонів».

Отож Г. Коллонтай нагадав полякам про їхнє невиконання зобов'язання Гадяцької угоди. Проте події повернулися так, що незабаром перестала існувати сама Польська Річ Посполита, а разом з нею і Едукаційна комісія.

Оцінюючи діяльність Едукаційної комісії з погляду інтересів українського народу, А. Савич правдиво зауважує, що «Шкільний статут Едукаційної комісії ігнорував інтереси двох великих народів, що входили до Польсько-Литовської держави, — українців і білорусів. Взагалі, вся реформа Комісії залишила по собі порожнечу, — навіть більше, жаль за попередніми школами, реальнішими і відповіднішими соціально-політичному ладові Річи Посполитої напередодні її катастрофи».

Надії польських реформаторів не справдилися: школа не врятувала Річ Посполиту від нового поділу. Поляки згодом скаржилися, що їм не дали достроїти розпочату будову за статутом 1783 р. Реформа Едукаційної комісії тому й скрахувала, що на всьому просторі Речи Посполитої її правительство обернуло школу в знаряддя своїх політичних замірів. За другим поділом Польщі (1793) Правобережна Україна — Київщина, Волинь та Поділля — дісталися Росії. Від того часу Правобережна Україна поділяла долю разом з Лівобережною Україною і щодо освітньої справи.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Стан шкільництва на правобережній Україні та в Галичині в 1789 р (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.