Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Схоластичний напрямок діяльності Києво-Могилянської Академії у XVIII ст в оцінці українських учених (реферат)

Загальний напрям усіх наук в Академії був, як і раніше, схоластичний. Філософію викладали за Арістотелем аж до другої половини XVIII ст. Останнім арістотелевцем був Юрій Кониський, але він таки перший порадив митрополитові Т. Щербацькому заступити Арістотелеву систему філософією Християна Баумейстера. Ось що писав митрополитові Ю. Кониський, на той час могилівський єпископ: «Баумейстерова лекція съ большою пользою можетъ быть ученикамъ: ибо что ни учится въ ней, все основательно, твердо и ясно учится, и нєть, кажется, ничего, что бы не было средствіемь ко мєтє философіи, то есть блаженному человеческому житію. Логика его отъ смєття схоластиковъ, можно сказать, седмижды перочищенная. Метафизика твердыя основанія прочіимь дисциплинамъ по ея должности полагаетъ. Ethica человеку къ познанію себе и своей должности чувствительно очи отворяетъ». До речі, уже від 1758 p. зав'язалося листування латинською мовою між X. Баумейстером і тодішнім ректором Академії С. Миславським; обидва кореспонденти обмінювалися в листах компліментами: наприклад, X. Баумейстер писав, що ім'я С. Миславського високо шанується не лише в Бранденбурзькій академії (там професорував X. Баумейстер), але й в самому Парижі з тамошнею Сорбонською школою.

Найкращі представники Академії уже відчували, що необхідно дати інший напрям науковій роботі Академії. Виразником тої течії був Теофан Прокопович. Ось що він писав в листі до своїх колег, професорів Академії, прощаючись з ними перед від'їздом на посаду полоцького архієпископа: «Треба не йти лише по стежці, що її протоптали інші учені, але йти вслід за самостійними науковими поглядами, себто стежкою, що, творячи солідну вченість, готує знавців, а не торгашів науки...».

Дуже гостру оцінку наукової справи в Києво-Могилянській колегії-академії визначеного тут періоду знаходимо в одній праці М. Сумцова. Він схиляється до тієї думки, що учні Академії всю увагу звертали на форму, а не на суть предмета. Вся освіта Академії, мовляв, закінчувалася на тому, щоб підготувати вправних підлесників і вмілих полемістів. Навчання поетики та риторики розвивало в учнях нахил складати панегірики, що приносило шкоду б їм самим, і тим, кого вони славословили: учнів привчали до ганебного підлещування, а тих, кого вони звеличували, до безмірної зарозумілості та пихи.

Тої самої теми торкається російський історик П. Пекарський, наводячи характерний приклад огидного сервілізму з боку одного з найвизначніших представників Київської Академії, а саме тільки що згаданого Т. Прокоповича: він 1709 р. вітав у церкві похвальним словом Меншикова, звеличуючи його за знищення Батурина, де без милосердя було забито жінок і навіть дітей — «одноплеменців оратора».

На мою думку, правильнішу за Сумцова позицію в оцінці тодішньої схоластичної науки в Київській Академії займає П. Житецький. «Разом з іншими, — каже він, — ми могли б, безперечно, побажати, щоб представники її (схоластичної науки. — С.) ширше і вільніше дивилися на світ Божий, щоб рішучіше і твердіше висловлювали свої переконання, щоб вони не плуталися у власних думках, не впадали в зайву велемовність і в порожнє віршоробство. Але ми знаємо, що всі ці побажання можуть бути висловлені, так мовити, заднім числом, а тому й висновки, що з них випливають, не можуть задовольнити вимог історичної критики, що мусить рахуватися з провідними думками того часу. З погляду тих ідей ми бачимо в українській науці XVII ст. як першої, так і другої половини живу душу, що постійно відгукувалася на всі біжучі події життя живим голосом. Це був той самісінький голос, що його чуємо ми в народних українських думах, де змальовується збройна боротьба з ворогами християнства — турками та татарамиз ворогами «благочестивої віри» — панами-ляхами, з ворогами народного добробуту — жидами-орендарями. Ті самі теми знаходимо ми й в творах українського письменства часів «Руїни». Так, І. Галятовський у своїх великих трактатах проти мусульманів, поляків і жидів не сказав жодного слова, що розходилося б з народним почуттям. Не говорить він, розуміється, мовою цього почуття, як говорили творці народних дум, але від наукових трактатів не можна вимагати мови поезії».

Щодо сервілізму та підлесливості — в тому завинила, на мій погляд, не так схоластика, як малодушні представники її у нас, у яких на першому плані стояло бажання одержати нагороду чи інші «великі та багаті милості» від «сильних миру сього».

Закидають Київській Академії того періоду й те, що її учні, виходячи з Академії в життя, мало переймалися народними інтересами та рідко відважувалися писати простою мовою. Так, М. Сумцов вказує, що в той час, як вирішувалася доля українського народу, коли в справі його національного існування стояло питання: «бути чи не бути», І. Галятовський захопився питанням, чи будуть померлі приймати їжу в майбутнім житті або скільки днів пробув Адам у раю і т. п. «На Галятовському, — каже він, — вповні виявляється денаціоналізуйте значення Київської Академії».

Закид цей можна вважати деякою мірою оправданим, але не треба забувати, що представниками тодішньої науки і літератури були у нас в більшості духовні особи або ті, що пройшли через духовну школу. Отож, за висловом Д. Чижевського, «український духовий барок був з певних історичних причин однобічним». Проте в тій однобічності творів духовних авторів, правдиво зауважує Д. Чижевський, «знайдемо також спробу синтезів або по меншій мірі одночасне існування у того самого або різних авторів найрізноманітних, навіть антитетичних устремлінь, тенденцій, настроїв, форм, стилів».

Накінець, слід також згадати, що саме з другої половини XVII ст. в Академії все частіше різдвяними та великодними святами, у весняні рекреаційні дні та в інших випадках ставили її учні драми і комедії, де шкільна поезія найбільше наближалася до життя українського народу та де певне місце займала й жива українська мова. Але репресії московського уряду проти українського театру не дали цього зробити українським письменникам половини XVIII в.».

Закінчуючи на цьому історію Київської Академії за час від другої половини XVII до кінця XVIII ст., дозволю собі в коротких рисах визначити значення її як єдиної вищої школи і наукової установи того періоду на Україні.

Не дивлячись на те, що в основі навчання в Київській Академії була латинська мова, а всі науки в ній визначалися схоластичним напрямом, все ж своїм духом і внутрішнім розпорядком Академія залишалася школою православною і близькою інтересам українського народу, а тому успішно виконувала своє завдання — відтягати православних дітей від набуття науки в латино-польських школах, «да не отъ чуждаго источника піюще, смертоносна ада западныя схисмы упившася и ко мрачно-темнымъ римляномъ уклонятся». Київська Академія через своїх нечисленних вихованців прислужилася поширенню духової культури як на Україні, так і поза її межами, особливо в Росії, де лише завдяки участі київських учених і міг пробудитися інтерес до освіти і духових потреб взагалі. Київська Академія випустила значну кількість осіб, що визначилися на полі письменства, науки, мистецтва, а також на адміністративних постах, як світських, так і духовних. Накінець, Київська Академія літературною діяльністю своїх професорів і вихованців підготувала ґрунт для нового українського письменства.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Схоластичний напрямок діяльності Києво-Могилянської Академії у XVIII ст в оцінці українських учених (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.