Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Розклад Золотої Орди. Кримське ханство. Спустошення України (реферат)

Зміст

1. Розклад Золотої Орди. Кримське ханство

2. Питання про спустошення України

Використана література

1. Розклад Золотої Орди. Кримське ханство

Населення Золотої Орди вільно розташувалося на широких просторах східних і південних степів, і цього простору вимагало від нього кочове життя: не дивно, що татарські кочовища ми бачимо не тільки в водозборі Волги, а й Дону, і Дніпра, і в Криму. Населення пересовувалося з одного місця на інше, везучи з собою, як про це оповідає Рубруквіс, свої будинки-шатри, ставлячи їх на арби, в які запрягалося до 22 волів; у Батия було 26 жінок, і кожна з них мала таке шатро. Тепер кочове життя починає у них розкладатися, і з'являються зародки осілого життя. В своїй подорожі на Русь татари зустріли багацько міст, що славилися своєю торгівлею, і значну частину їх зруйнували. Але ускладнення їх власного державного і соціально-економічного життя примусили їх відродити міське життя й заснувати багато своїх власних міст. Такі були Сарайчик при гирлі р. Урала, Орна—Дона, Бездеж на дельті Волги, Старий і Новий Крим в Криму. Ці міста були збудовані, так би мовити, наспіх, недороблені й були заселені лише взимку. Таке явище ми помічаємо і в містах Хозарії. І в Татарії тепер, як колись у Хозарії, було напівкочове, напівосіле життя. Камська Болгарія була осередком торгівлі, що зосередилася в м. Болгарах. Татарська навала припинила була на якийсь час болгарську торгівлю, але трохи згодом вона відновилася. На ринки татарських міст привозили хутра з Русі, паволоки з Візантії, шовкові тканини з Персії, килими, дорогоцінні каміння з Бухари, Кабула й навіть Індії. Татари мали великий прибуток від торгівлі, бо збирали тамгу з товарів; окрім того, вони й самі брали безпосередню участь у торгівлі: вони приводили на торги в величезному числі худобу і табуни коней, а також привозили вироблені ними шкури. І тепер, як і раніш, головною стравою у них була баранина, але заможні вже здобували просо й муку з власних господарств, а незаможні вимінювали їх на баранів і шкіри. Багаті одягалися в шовкові тканини, в хутрові кожухи, що здобували на Русі. Спочатку хани Золотої Орди визнавали верховну владу ханів Великої Монголії, але згодом ця залежність ослабла. В другій половині XIV ст. почалася "велика замятия" серед династії, і Орда ослабла. Найвидатніші хани були Батий, Узбек і Тохтамиш — при них панував спокій. За Узбека був прийнятий іслам. Арабський подорожник Ібн Батут описує Золоту Орду в його часи. Столиця Золотої Орди — Сарай являє собою велике й красиве місто, що славилося своєю торгівлею, мало силу мечетів і, окрім татар, в ньому проживали яси (осетини), черкеси, руські, візантійці. Тохтамиш почав боротьбу з новим монгольським завойовником Тамерланом, але цей залізний хромець двічі розгромив його. Сарай був зруйнований і пограбований. Сам Тохтамиш знайшов собі тимчасовий притулок у Литовського князя Вітовта. Після цього влада ханів Золотої Орди дедалі слабшала. Постають інтригани типу Мамая або Едигея. Це все призвело до розпаду Золотої Орди на окремі орди, що прагнули самостійного життя. Ще в XIII ст. від Золотої Орди відокремилася орда, що кочувала між Волгою й Доном з ханом Ногаєм і одержала назвисько Ногайської. Виділилася і Синя Орда по р. Яіку, з столицею Сарайчиком. В половині XV ст. виділилися Кримське й Казанське царства. Крим спочатку був лише улусом, цебто уділом Золотої Орди, що на чолі його стояли намісники Золотоординських ханів. Кримські татари поділялися на окремі орди, що називалися за йменням своїх ханів. Але в XV ст. з'явилася нова династія Гиреїв, основоположником якої був Ази-Гирей, з роду Тохтамиша, що проживав у Литві. За допомогою польсько-литовського короля Казимира він став основоположником династії Кримського царства, що зробилося незалежним від Золотої Орди. Лад Кримського царства нагадував Золотоординський: і тут при хані була родова аристократія, що вкупі з ним правила державою.

Кримські татари, за свідоцтвом венеціанського подорожника Барбаро (30 роки XV ст.), вели широке скотарство (мали велике число коней, баранів, биків, верблюдів), а також займалися в деякій мірі і рільництвом — сіяли пшеницю і просо. Їх становища нагадували міста; типовою приналежністю їх були базари; свої житла-шатра вони також ставили на арби й перевозили з одного місця на інше. Кримські татари відігравали далеко більшу роль в житті України, ніж золотоординські; особливо це треба сказати про пізнішу добу — XVI—XVII ст.

2. Питання про спустошення України

Подивімося тепер, як татарський погром безпосередньо відбився на окремих українських землях, щоб на підставі цих фактичних даних вирішити кардинальне питання про збезлюднення України за татарських часів. Почнімо з Київщини й Києва. Подорожник Пляно Карпіні каже, що татари побили киян. Але він бачив на власні очі Київ п'ять років пізніш після Батия і каже, що Київ у цей час був значною мірою збезлюднений і що він звівся нанівець; у ньому залишилося ледве чи 200 будинків (і, значить, від 1000 до 2000 чол. населення), і населення жило у тяжкій неволі. Це було власне враження Пляно Карпіні від тодішнього Києва, і в ньому могли також відбитися спомини самих киян про старі домонгольські часи. Коли прийняти навіть за реальну цифру 200 будинків, а вона, очевидно, зменшена, то й тоді не було повного збезлюднення. Далі той же Пляно Карпіні додає, що в Києві був тоді тисяцький і бояри і що туди приїздили компанії купців; вкупі з ним приїхали туди купці з Вроцлава, Польщі й Австрії, компанія леванських купців з Царгорода, в яку входили купці з Генуї, Венеції, Пізи, Анри і Франції. Значить, у Києві провадилася, як це було і раніш, закордонна торгівля. Проф. В. Б. Антонович 1882 року надрукував видатну статтю про "Киев, его судьбу и значение (с 1362 по 1569 г.)", де старанно зібрав документальні дані про становище Києва після Батиєвого погрому в XIV—XV ст. На підставі цих даних він дійшов певного висновку, що Київ і його область у ці часи не збезлюдніли, що населення їх, правда, значно зменшилося, але якась частина його лишилася, що політичне й культурне життя в них не припинилося. В. Б. Антонович згадує тут про представників гіпотези про повне збезлюднення України, називає їх думки тенденційними й неопертими на фактах. Згадує про стару гіпотезу Погодіна, проти якої в свій час виступив Максимович. Погодін висловлював думку, немов українське населення утекло від Батиєвого погрому на північ, яка, додає Антонович, постраждала від татар більш ніж Південна Русь, а його місце на Україні зайняло нове плем'я, що спустилося з Карпат на Дніпрянські рівнини. З другого боку, аналогічну думку про збезлюднення України почали висловлювати польські історики (Грабовський, Шайноха), додаючи, що новими колонізаторами України стали польські переселенці з Висли. "Історичний туман, — каже В. Б. Антонович, — все густішав від частого повторення вигадок і фантастичних прикрас" і захопив такого українського історика, як Куліш. Але, придивившись об'єктивно до нечисленних, але певних звісток про Україну з XIII по XVII ст., ми мусимо прийти до висновку, що "загальна думка про збезлюднення її в ці часи є лише історичне марево", а підставою для нього було те, що Батиїв погром XIII ст. зв'язали з повідомленнями подорожників XVI в. (Лясота, Гейденштейн, Герберштейн, Гваньїні) про руїни, що нагромаджені були тоді в старому Києві, як причину і наслідки, чого в дійсності не було. Коли в Іпатському спискові літопису не говориться про знищення київського населення взагалі, то Лаврентіївський (північний) список вносить коротке доповнення про загальне знищення київського населення; Густинський (пізніший) список також уніс додаток про знищення й захоплення в полон київського населення. Воскресенський звід (також дуже пізній) також додає від себе, що мешканці Києва вибігли з нього в чужі сторони, а інші поховалися по печерах, у горах і лісах. Безперечно, що така втеча справді мала місце; але очевидно також, що такі біженці мусили й повернутися до Києва, коли від нього відступили татари. Ми побачимо далі, що в Галичині маси народу тікали від татар у гори. Населення ще раніш призвичаїлося до таких утеч. Київський Синопсис, що вже був не літописом, а компіляцією, звів докупи в єдину картину всі попередні відомості, перебільшив їх і сказав, що татари спалили Київ, посікли або захопили в полон його населення і "все государство Киевское ни во что обратиша". Так в кінці XVII ст. намальована була повна картина запустіння Києва і його області, що перетворилася в пустелю, а коли про пустелю писати нічого, та й джерел для цього у них не було, то історики й утворили традицію, що після Київщини історичне життя перейшло в велике князівство Володимирське. Але навіть ті випадкові джерела, що збереглися, не стверджують цього запустіння. В. Б. Антонович наводить літописні відомості про Київську область за другу половину XIII і XIV ст., з яких видно, що в Києві були князі, які володіли ним на підставі ханських ярликів. Києво-Печерський монастир існував в XIII—XIV ст. Зберігся й Києво-Софійський собор, і там проживав митрополит Киприян — і його зустріли князі, бояри, вельможі і багацько народу. Не підлягає сумнівові факт політичного занепаду Київської області в другій половині XIII ст. Але в половині XIV ст. Київщина входить у склад вел. кн. Литовського. В Києві ми бачимо тоді рідудільних обласних князів, як сина Ольгерда Володимира (родоначальник Олельковичів). За Вітовта Києвом правили його намісники. Межі Київської області не були постійні через сусідство з татарами. На початку XV ст. при Вітовті межі Київщини поширилися на південь; тоді були основані або зміцнені — Канів, Черкаси, Кременчук, Мишурин Ріг. Навіть на Чорноморському узбережжі були засновані кріпості Дашов (Очаков), Хаджибей (потім Одеса), на Дністрі — Тягинь. Але це все зникло після смерті Вітовта, завдяки Кримській Орді під новою династією Гиреїв. Менгли-Гирей зруйнував ці кріпості і Київську область, а степи на узбережжі Чорного моря зайняла його Ногайська орда. Але північна частина Київщини на північ від Росі мала стале постійне населення, і тут було чимало київських пригородів, як Овруч, Звенигород, Остер, Канів, Черкаси, Чорнобиль, Мозир, Переяслав. Остер і Переяслав прилучені були до Київщини від Чернігово-Сіверської землі.

В XV ст. вже піднеслося і промислово-торговельне значення Києва: в ньому була вже тоді численна вірменська колонія, проживали генуезькі, турецькі, татарські, московські, молдаванські і польські купці. Київ набув магдебурзьке право. Під присудом Київського магістрату утворені були численні цехи, деякі вироби продавалося за межі Києва. В зв'язку з розвитком торгівлі з XIV ст. в Києві били свою власну монету з руськими, й татарськими написами. В ХV ст. в топографії Києва помічаємо великі зміни: гора великокнязівської доби справді запустіла, і фортеця міста була перенесена на гору Кисілівка, що панувала над Подолом. Далися взнаки Києву татарські погроми Мурзи Едигея (1416 р.) і Менгли-Гирея (1482 p.). Ми не торкаємось даних, наведених у В. Б. Антоновича про соціальний склад населення на Київщині, бо тут не було одмін в порівнянні з іншими землями. Але й з того, що тут сказано, ми повинні зробити два основні висновки: 1) що населення Києва й Київщини ні в часи Батия, ні після нього не було винищено; 2) що нема підстав говорити про заміну київського населення старих домонгольських часів якимсь новим народом. Мова може йти лише про зменшення і внутрішні пересовування київського населення, а не про еміграцію його в північну Русь.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. Тизенгаузен "Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды", т. І (тут відомості арабських письменників, у тому числі Ібн Батути); "Выписки из Ибн Эль Атира о первом нашествии татар" (Уч. Зап. А. Н. по 1-му й 3-му отд., т. II, вип. 1); Уривок перського літописця Рашид Едина, що його переклав Березин ("Ж. М. Н. Пр." ч. LXXIX, LXXXI).

4. Языков "Собрание путешествий к татарам". ПБ, 1825 р. (оригінали та переклади Пляно Карпіні йАсцеліна); "Путешествие Марко Поло", перекл. Шемякина. М., 1863 р.; вид. Пляно Карпіні й Рубруквіса в перекл. Малеїна— "Иоанн де-Плано Карпини". "История монголов". Вильгельм де-Рубрик. Путешествие в восточные страны, з додатком 8 малюнків й покажчиків. ПБ, 1910.





Реферат на тему: Розклад Золотої Орди. Кримське ханство. Спустошення України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.