Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Проголошення УНР. Утворення радянської форми української держави (реферат)



20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада видала Третій Універсал, в якому проголошено Українську Народну Республіку, "не одділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її”. «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою… - говорилося в Універсалі. – Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів».

Михайло Грушевський наголошував: на тому, що подібна «широка автономія об'єктивно дає початок її перетворенню у «повну державу». І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є «повною державою» : 22 січня 1918 р. IV Універсал Центральної Ради сповістив, що «віднині УНР стає самостійною, не від кого незалежною державою». Зрозуміло були і інші чиновники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак з точки зору еволюції «чистих» державних форм, цей шлях є закономірним.

Після скасування гетьманства 1764 р. відновлено Українську державу. Документ з 22 січня 1918 року – це найважливіша подія в українській історії нових віків.

З цього часу досить активно відбувається процес формування і удосконалення державного ладу УНР.

Особливе місце в структурі вищих органів УНР займала Центральна Рада. У III Універсалі міститься конструкція, згідно з якою Центральна Рада поставлена Українським народом «разом з братніми народами України… берегти права, здобуті боротьбою», а в IV Універсалі сказано «Ми Українська Центральна Рада, представниця робочого народу – селян, робітників і солдатів».

Уряди Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини й Болгарії офіційно визнали Українську державу як рівноправний міжнародний чинник і 9-го лютого 1918 р. підписали мир з Українською Народною Республікою. Це був чин великої дипломатичної ваги, і він не втратив свого значення до сьогодні. В постановах цього мирного договору Україна зобов'язалася доставити збіжжя голодуючим вже тоді Німеччині й Австрії. Приблизно за місяць в Бересті російській більшовики взяли на себе зобов'язання вивести свої війська з України, замиритися з нею й визнати її державне існування. Але виконати ці зобов'язання вони не поспішали. Тому український уряд звернувся до Австро-Угорщини й Німеччини за військовою допомогою, щоб звільнити України від більшовицької навали і терору.

У деклараціях Генерального Секретаріату вживаються правові означення Центральної Ради: «законодавчий орган», «представницький орган», нарешті, «революційний демократичний парламент».

Проте, незважаючи на всі ознаки парламенту, Центральна Рада мала свою певну специфіку. По-перше, від самого початку в основоположних документах Центральної Ради постійно декларувалася, що вона є тимчасовим органом, який має припинить свою діяльність, після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. По-друге, Центрально Рада формувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних демократичних, громадянських організацій.

Прагнучи у питаннях державного будівництва спиратися на всі соціальні

Функції українського уряду виконував Генеральний Секретаріат. Пiсля оголошення IV Унiверсалу Генеральний Секретарiат перетворився на Раду Народних Мiнiстрiв.

Уже пiсля утворення УНР український уряд пережив чимало криз, зумовленних рiзними факторами, i в результатi за часiв Центральної Ради його склад мав такий вигляд: голова мiнiстрiв – Голубович (укр. с.-р.); мiнiстри: внутрiшнiх справ – Ткаченко (укр. с.-д.); вiйськових i морських справ – Жуковський (укр. с.-р.); судових – Шелухiн (укр. с.-ф.); земельних – Ковалевський (укр. с.-р.); харчових – Колiух (укр. с.-д.); працi – Михайлiв (укр. с.-д.); пошт i телеграфiв – Сидоренко (с. сам.); залiзничних шляхiв – Сокович (укр. с.-р.); фiнансiв – Препелиця (укр. с.-р.); просвiти – Прокопович (с.-ф.); торгiвлi й проимислу – Фещенко-Чопровський (с.-ф.); державний секретар закордонних справ – Любинський (укр. с.-р.); державний контролер – Лотоцький (с.-ф.).

Перед українським урядом постали тiж самi проблеми, що й перед Центральною Радою. Це були соціально-економічні проблеми державотворення.

У галузі державотворення після проголошення УНР на перший план постає проблема, яка полягла в прагненні розділити «сферу впливу» між Генеральним Секретаріатом і самою Центральною Радою, хоча вона так і не дістала свого розв'язання. В результатi сталося так, що Центральна Рада як законодавчий орган i Генеральний Секретарiат як орган виконавчий займалися одними й тими ж самими питаннями, по яких приймались то постанови, то закони. Наприклад, протягом грудня 1917р. i Центральна Рада, i Генеральний Секретарiат зверталися до проблеми цiноутворення. На жаль, навiть конституцiя УНР не вирiшила цiєi проблеми.

Однак за тих умов українській справі значно більшої шкоди завдавало не протистояння «гілок влади», а партійні чвари й суперечки між політичними силами, які реально впливали на державне будівництво.

Центральна Рада все ж таки зробила важливий крок в напрямі формування державного механізму, ухваливши 25 листопада 1917р. закон про порядок видання нових законів, відповідно до якого залишалося «в силі доприйдучих змін законодавчим порядком усі державні уряди й установи, які зоставадлися на території Української Народної Республіки по день 7 листопада 1917р.». Цей акт фактично заклав правові основи державного будівництва. Видані ще до жовтневого перевороту універсали й декларації мали здебільшого політичний і пропагандистський характер та були разараховані на тривалий переговорний процес з російським центром щодо кожного генерального секретаря, кожного конкретного повноваження. Проте жовтнeвi подii в Петроградi докорiнно змiнили ситуацiю i поставили Центральну Раду перед необхiднiстю термiново будувати державу в повному обсязi.

Як вiдомо, в аналогiчнiй ситуацii бiльшовики ламали стару державну машину. Лiдери Центральної Ради, навпаки, прагнули пристосувати її до потреб нацiонального самовизначення. Наприклад, вiдповiдно до спецiального закону, ухваленого Центральною Радою 9 грудня 1917р., функцii Головноi скарбницi та Українського Державного Банку виконували Киiвська губернська скарбниця та Киiвська контора Держбанку.

Загальні принципи місцевих органів управління вперше окреслив ще до утворення УНР М.Грушевський, який розробив таку схему: «Щоб не було ніякої тісноти від власті людям, щоб вона не коверзувала людьми, не накидала їм своєї волі, немає бути іншої власті тільки з вибору народного!»

На початку березня Центральна Рада затвердила новий адміністративно-територіальний поділ України, поділивши її на 30 земель. Отже, організація місцевої влади мала відпов1дати новим умовам, але Центральна Рада не встигла це зд1йснити.

По-друге, органи місцевого самоврядування і місцева державна адміністрація не мали ресурсів для здійснення своїх повноважень і реального впливу на місцеве життя.

По-третє, відсутність належної правової бази; законодавство в цій сфері обмежувалося переважно загальними, здебільшого декларативними нормами, що містилися в універсалах Центральної Ради і деклараціях її Генерального Секретаріату.

Наприкінці січня 1918 р. Центральна Рада нарешті ухвалила довгожданий земельний закон, в якому робиться спроба якось врегулювати відносини між численними органами, що здійснювали владні повноваження на місцях. «Верховне порядкування всіма землями з іх водами, надземними і підземними багатствами, - зазначалось у ст.4 закону, - належить до скликання Українських Установчих зборів Українській Центральній Раді. Порядкування в межах цього закону належить: землями міського користування…- органам міського самоврядування; іншими – сільським громадам, волосним, повітовим і губернським земельним комітетам в межах іх компетенції». Ця спроба так і не одержала свого завершення.

Правова невизначеність зберігалася до останнього дня існування Центральної Ради, коли, нарешті, конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 р., не звела все до спільного знаменника. У ст.5 говорилося: «Не порушуючи єдиної своєї власті, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації».

Крім цієї загальної норми, до конституції увійшло ще дві статті, які визначали відносини суб'єктів самоврядування з державною адмiнiстрацiєю. Так, Радам і Управам громад, волостей і земель «належить єдина безпосередня місцева влада. Міністри УНР тільки контролюють їх діяльність, безпосередньо і через визначених урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Української Народної Республіки». Що ж до самої Ради Народних Міністрів, то до ії компетенції входили лише ті питання, які «зістаються поза межами установ місцевої самоуправи або дотикають цілої УНР», причому Рада Народних Міністрів не може «порушувати законом установлених компетенцій» органів місцевого самоврядування.

29 квітня 1918 р. проголошено в Україні гетьманат. Гетьмано України став колишній російський генерал, що походив з давнього українського козацького роду, Павло Скоропадський. Сім з половиною місяців проіснувала Українська Гетьманська держава. За той час зорганізовано на новий лад Українську державу, її адміністрацію, її скарбованість, її військо. На відтинку закордонної політики Гетьманська Держава проробила таку працю6 приєднала до Української держави Крим, підготовила всі заходи для прилучення Кубанщини та нав'язала приязні стосунки з Донською Республікою.

Восени 1918 р. закінчилася світова війна. Спершу скапітулювала Болгарія, потім Туреччина, а далі Німеччина й розвалилася Австро-Угорщина. Закінчення війни мало великий вплив також на дальший розвиток державотворчості в Україні.

Німецькі та австрійські війська починають залишати Україна, на півдні готувались до захоплення України й до наступу на більшовиків прихильники давньої Росії, а з півночі почали наступати більшовики.

Тепер владу в Україні перейняла Директорія Української Народної Республіки, складена з 5 осіб. Головою Директорії став Володимир Винниченко, а ціле керівництво військовими справами перейшло в руки Симона Петлюри. Пізніше, коли Винниченко пробував наладнати відносини з російськими більшовиками та уступив з Директорії, в проводі Директорії став Симон Петлюра.

Тяжкі часи настали для молодої Української держави. Вже в той час, як війська Директорії на повстанні проти гетьмана вступили до Києва, з північного сходу кордони України перейшли російські більшовицькі війська, а на півдні в українських пристанях з'явилися французькі війська, що їх вислала Антанта на допомогу російським генералам, які намагалися від реставрувати "єдину неділиму Росію”.

22 січня 1919 р. Трудовий Конгрес визнав Директорію верховною владою Української Народної Республіки, а потім від склав всю владу в руки Директорії та разом з цим він поклав на неї важливий обов'язок продовжувати боротьбу за існування самостійної і незалежної України. Крім того, провів злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Україною.



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Проголошення УНР. Утворення радянської форми української держави (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно