Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Природні багатства Русі-України (реферат)

Щодо природних багатств Русі-України, то тут на першому місці треба поставити її чорноземний грунт і фауну — багатство диких звірів, що давали хутра, які дуже цінувалися тоді на Сході і Півдні і завдяки чому дуже розвинулася закордонна торгівля Русі-України. Все це робило вплив на продукційні сили, які склалися в ній у першу добу натурального господарства.

Продукти ловецтва, як м'ясо, скажімо диких кабанів, диких кіз, птиць, мали велике значення як природні багатства, і здобувати їх міг кожний, хто мав потрібне для цього знаряддя. Те саме треба сказати про рибу і дику бджолу, що давала мед та віск. Усі оці природні багатства могли забезпечити поселенця-українця, коли він прикладав до цього діла якусь свою, іноді навіть не дуже велику, працю. Степ з його травами забезпечував їжу його худобі, що тоді вже давно була приручена, хоч разом з прирученими кіньми було ще чимало й диких коней — тарпанів, яких здобували в тих же степах. Значить, природні умови України вельми сприяли розвиткові і видобувної промисловості — ловецтву, рибальству, бджільництву, так і сільському господарству — рільництву і зв'язаному з ним скотарству. Україна була благодатна країна щодо природних умов, хоч і тоді, як і тепер, бували в ній засушливі літа, що спричинювали недорід; налітала сарана, що нищила врожай; але головною бідою України було її географічне положення — сусідство з кочівниками, що наклали своє тавро на економічний склад усього її населення, особливо пограничного.

Перші східнослов'янські поселенці, одначе, оселилися не по степах, а в передстеп'ї. Ліси, що тут було їх немало, перш за все приваблювали їх до себе. Ці ліси тягнулися по узбережжях річок, які були колонізаційними шляхами, і тому поселенці вибирали лісочки побережжя річок і горбки, на яких будували собі кріпості для захисту від кочівників; рештками їх у наші часи є городища, розкидані по Дніпру, його припливах — Сулі, Пслу, Ворсклові, по Десні з Сеймом і їхніх припливах, по Дінцеві з його припливами. Щоб уявити собі велике число цих огороджених заселених міст-городів, досить проглянути мапу їх на Чернігівщині, що її склав проф. Д. Я. Самоквасов, або перечитати "Книгу глаголемую Большой чертеж", де перелічено городища по Дінцеві і по річках Полтавщини. І все ж таки треба буде сказати, що українська колонізація відрізнялася від великоросійської менш сталим характером. На території України тривала невпинна боротьба двох народних стихій — осілої (слов'яно-руської) і кочової (тюркської). Сталої границі між ними ніколи не було. Границя осілого населення від натиску кочових орд мусила підійматися на північ, ближче до лісостепу й навіть просто до лісу, а були й такі часи, що вона, у сприятливих тому умовах, спускалася далеко на південь, іноді до самого Чорноморсько-Азовського побережжя. В Чорне й Азовське моря впадали річки України, а ріки — це немов земні артерії: куди вони течуть, туди скеровується й історичне життя. І ось життя України простувало на південь до берега Чорного моря — туди вели степові шляхи, а саме воно було великим водяним шляхом до Візантії, до Царгорода, бо з ним Русь зв'язували міцні економічні, торговельні інтереси. Не всі кочівники, що проживали в південних степах, були однаково сильні — половці, наприклад, були далеко сильніші від торків. У всякому разі українська колонізація, здається, за раніших часів була сильніша, ніж згодом. Але, коли кочівники набули більшої сили за половців, Русь втратила свої південні колонії, бо їй трудно було підтримувати з ними постійний зв'язок через небезпеку, в якій тепер перебували головний водяний шлях — Дніпровський з іншими, що вели до Азовського побережжя, і сухопутні шляхи, що почасти йшли вже через степ. Життя в Україні оживало весною і влітку, коли річки вже не були вкриті кригою і по Дніпру, скажімо, починали спускати човни з товарами в Царгород. Тут була досить велика різниця між південною й північною Руссю. Там річки текли у Балтійське або Каспійське море, а коли вони покривалися кригою й взагалі починалася подорож саньми, тоді взимку життя не завмирало, а, навпаки — оживало. Була велика різниця в географічних умовах південної й північної Русі щодо їхніх сусідів: українським племенам треба було мати діло з войовничим тюркським населенням, що опанувало степи, великоросійським — з фінськими племенами, кажучи взагалі, не войовничими, тихими й смирними, що не натискували на північно-східних слов'янорусів, а навпаки — відступали перед ними або асимілювалися з ними, тим більше що простір земель був там дуже великий і було куди посунутися далі. Так було за раніших часів, коли фіни в північно-східній стороні були автохтонами цієї території, а східні слов'яни, що прийшли сюди, були, навпаки, вже колоністами. І за часів розселення північно-східних слов'ян фінська територія була досить простора, але це вже були немов окремі їхні скупчення — на півночі, північному сході, в Надволжі. Де фіни жили поруч із слов'янами й залишалися з ними, там на цій загальній фінсько- слов'янській основі утворилася великоросійська народність, як і українська народність мала таку саму значну домішку тюркського елементу. Різниця в тому, що великоросійська народність не повинна була затрачувати своїх сил на вперту постійну боротьбу з фінами, протилежно до українців, що повинні були вести таку боротьбу з тюрками.

Річки, як водяні шляхи, відігравали велику роль в розселенні українських племен. Побережжя були за первісні поселення. Річками йшло й дальше розселення. Річки були головними водними шляхами. Річки України тоді були незмірно багатші водою, ніж за наших часів, і це залежало переважно від того, що ліси ще не були знищені. Річки були глибші, ширші й придатніші для судоплавства, тим більше, що тодішні човни були невеликого розміру. Костянтин Багрянородний згадує про однодеревки, що були видовбані з одного дерева й плавали по найбільшій річці України — по Дніпру. Через те, що річки не були перетяті греблями й водяними млинами, навіть маленькі річки мали судовий хід. У деяких з річок Чернігівщини й Полтавщини, що тепер не судноплавні (як Остер, Трубіж, Снов, Оржиця), тепер знаходять рештки байдаків і якор від них. Ріками й річками йшло й дальше розселення й виселення старого населення. У зв'язку з цим стоять однакові назвиська для різних річок, що зближалися одна з одною своїми верхів'ями — є Біг Західний і Східний, є дві Случі, дві Березини. Колонізація, доходячи до верховини річок, припинялася, і лісисто-болотяні волоки-водорозділи правили за межі для частин земель. Але ці волоки разом із тим заміняли собою наші канали, і по них переносили тодішні легкі човни з однієї річки в іншу. Навіть Дніпровські пороги, як і інші, не були за перепону для плавання: човни або перепливали через них, особливо у водопілля, або їх переносили на плечах, як про це оповідають нам тодішні пам'ятки. Найбільше значення має Дніпровський водозбір, бо, по-перше, він був дуже великий — займав територію в 9500 кв. м, хоч треба до цього додати, що південна й північна частини її не були в межах України. Для України мала актуальне безпосереднє значення середня Наддніпрянщина. Але й південна й північна частини Дніпра мали вагу для транзиту. Дніпро на всьому протязі своєму, починаючи з верхів'я й кінчаючи гирлом, являв собою головну частину славнозвісного шляху з "варяг у греки", що його описано в літопису; з Чорного моря Дніпром, далі волоком з верхів'я Дніпра можна було дійти до верховин Ловаті, Ловаттю — до Ільменського озера, звідтіля річкою Волховом у Ладозьке озеро, а звідтіля річкою Невою у Фінську затоку і Балтійське море. Пливучи ж Дніпром униз, можна було доїхати через гирло його до Чорного моря, а ним і до Царгорода. Літопис описує цей водяний шлях, називаючи Ладозьке озеро озером Нево — звідтіля й назвисько річки Неви, яку він об'єднує з озером, не називаючи її окремо. До цього додається ще таке: "а по тому морю (Балтійському морю) вийти даже и до Рима, а оть Рима по тому же морю прити къ Царюграду, и отъ Царяграда прити въ Понтъ море, в неже втечеть Днъпръ ръка. Днъпръ бо течеть изъ Оковського льса и потечеть на полудни". Літописцеві також відомо, що з Оківського лісу витікала й Волга, що текла на південний схід і впадала в Каспійське море 70 гирлами, так що з Русі можна було їхати Волгою в Камську Болгарію й Прикаспійські сторони й далі на схід. Таким чином Варязький водяний шлях, що одержав своє ім'я від тих варягів, які жили на побережжі Варязького моря, зближував Чорне море з Балтійським,

Наддніпрянську Україну з озерним, цебто Новгородським краєм, що широко розвинув потім своє торговельне значення, а до того цим шляхом їздили й користувалися переважно мореходці-нормани, які, мабуть, дали своє назвисько і Дніпрянським порогам, назвисько, що зберіг наш Костянтин Багрянородний. Велике значення для Лівобічної України-Русі (племені сіверян) мали і припливи Дніпра, як Десна із Сеймом та іншими своїми припливами і взагалі своїм водозбором (Сула, Псьол, Трубіж). Верховини Десни наближалися до верховин Оки, що зближували водозбір Дніпрянський із Волзьким, Україну — з Великоросією і зробили можливою українську колонізацію в землі чисто великоросійського племені в'ятичів, зв'язавши їх із Чернігівсько-Сіверською землею. На східно-південному пограниччі до України наближався й навіть входив у неї Донецький водозбір, куди заходили українські сіверянські поселення. Для Північної України велике значення мав приплив Дніпра Прип'ять, що був за межу древлянських і почасти дулебських поселень. Судноплавні річки Дніпро і Прут обслуговували південно-західну частину України-Русі (уличів та тиверців) — пізнішу галицьку землю. Таким чином ріки України зв'язували між собою і українські землі, зв'язували Україну-Русь і з її сусідами, найближчими родичами українців — великоросами й білорусами, зв'язували її і з чужими сусідами. У цьому їхнє велике економічне значення, особливо щодо заселення й розселення українських племен. Але вони мали й безпосереднє велике економічне значення — своїми рибними багатствами.

Які ж були інші природні умови української території за тих часів? Підсоння з того часу й до наших днів помітно не змінювалося — великі зміни тут, як і у флорі і фауні, випадають на далеко старіші часи — льодову добу. Значить, ми мусимо констатувати за тих часів приблизно таке ж підсоння, як і тепер.

Грунт землі був такий, як і тепер, але з тією великою відміною, що цілинних, неораних земель було безмірно більш, ніж тепер, і що тодішні орані землі не були так виснажені, як зараз. У зв'язку з цим споконвічного цілинного степу з його густими високими несіяними травами було безмірно більш, ніж тепер. Можна сказати, що він майже зовсім зник. Щодо лісу, то його тоді було далеко більш, ніж за наших часів, і це мало велике значення з боку господарського. Було далеко більш, ніж тепер, дикої груші, яблук, дикої ягоди (як терен, калина, глід), грибів, що мали свої українські назвиська. Було взагалі багацько кущів, диких квіток, особливо в степу. Одне слово, флора була дуже багата й різноманітна; в лісах панували ті самі породи, що й тепер, але більше було віковічних дерев. Особливо змінилася за наших часів тодішня фауна, дикі звірі й звірятка і птаство. Страшенно зменшилося їхнє число. Деякі види зовсім зникли — ті, що давали дорогі хутра, що йшли й на власну потребу вищої верстви населення й на продаж сусіднім далеким народам. Зачитаймо науку Володимира Мономаха дітям — і перед нами оживе князівське мисливство тих часів, як дуже важна сторінка тодішнього господарства, та й не саме князівське, а й народне.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. Древние города Росии. СПБ, 1873, приложение.

3. М.Сумцов "Географія України", 1921 р.





Реферат на тему: Природні багатства Русі-України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.