Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Половецька земля — сусідка Русі-України (реферат)

На півдні сусідкою Русі-України була Половецька земля, що відігравала дуже важливу роль в житті України не лише з одного воєнного боку, а і з етнографічного та економічного. Що являла собою Половецька земля в другу половину XI, у XII і у першій половині XIII ст.?

Половці належали до тієї ж тюркської групи, що й печеніги, торки, татари і турки. Це був кочовий народ Середньої Азії, але ще більш войовничий, ніж два перші. Він прийшов на зміну їм, захопив степ і опинився, таким чином, в безпосередньому сусідстві з Україною. Половці жили племенами, що ділилися на коліна, а коліна — на роди. Значить, вони перебували у тій стадії свого суспільного розвитку, який уже пережили українці. Увесь лад і побут їх були пристосовані до степового життя. Вони були чудовими кінниками і не мали собі супротивників у своїх степах, які їм були відомі. Вони не мали кріпостей, але робили собі рухомий табір-фортецю з возів, вкритих шкірами; вони ставили їх навкруги, роблячи з них табір і відбиваючи з нього всі наступи. Зброя їх складалася з лука, стріл, шаблі, списа й аркана. Життя в степу розвивало в них далекозорість. І вони чудово стріляли. Їм не потрібні були мости й перевози, а перепливали вони через річки на своїх конях, як це потім робили татари, і знали всі перевози й перелази. Головним багатством їх була худоба, коні і верблюди. Взимку вони спускалися до самого побережжя Азовського моря, де було тепліше і де було легше прогодувати свої стада. Це були їхні зимовища, а влітку вони посувалися на північ — ближче до границь Руських земель — це були їхні літовища. Землеробства у них не було, але вони все-таки сіяли чимало проса, з якого, мабуть, і робили собі страву, яку, може, потім нагадувала запорозька соломаха. Улюбленим їх напитком було кобиляче молоко — кумис, і вони напивалися ним, грали на своїх музичних інструментах і співали пісень, де згадували про лицарські вчинки своїх славних ханів — Шарука, Боняка, Кончака й інших. Були у них і співці народних пісень на зразок нашого Баяна, як, наприклад, гудець Ор, про якого літопис дає чудове оповідання. Володимир Мономах провадив уперту і щасливу боротьбу з половцями, пив золотим шлемом воду з Дону, захопив їх землю і прогнав одного з їхніх ханів — Отрока — на Кавказ; другий хан Серчан залишився на Дону і після смерті Мономаха послав гудця Оря передати Серчанові таку звістку: "Володимир помер, вернися, брате, тепер у свою землю і, коли будеш це йому казати, співай йому половецькі пісні, а коли він не схоче вертатися, дай йому понюхати зілля євшану". І коли той справді не хотів повертатися і навіть слухати про це, Ор дав йому понюхати це зілля; і коли той понюхав, то заплакав і сказав: краще на своїй землі бути вбитим і зложити кості, ніж на чужій жити в славі". І повернувся в свою Половецьку землю. Від нього народився хан Кончак, що сплюндрував Посулля, що ходив пішки, носячи казанок за плечима. На цю поетичну тему написав чудового вірша М. Вороний. Половці були поганими і насипали над своїми покійниками могили, на яких ставили іноді кам'яні баби. Але деякі з них під впливом Русі прийняли християнство й християнські імена (Гліб, напр.). Взагалі сусідство з Рус- сю-Україною зробило великий вплив на половців, як і навпаки. На протязі двох століть половці без упину робили несподівані напади і наїзди на Україну, руйнуючи її і забираючи здобич. Літопис зберіг багацько відомостей про ці напади. Більш за все страждала від них Переяславщина, що безпосередньо сусідила з Половецьким степом, потім південна частина Київщини — відоме нам Поросся, Чернігівське, Новгород-Сіверське і Курське князівства. Незалежно від цього й самі князі в часи своїх чвар-усобиць кликали на поміч собі половців, що завжди охоче відкликалися на цей заклик, бо це давало їм здобич і полонеників, що були предметом широкої торгівлі. Не дивно, що Україна, яка була бідна населенням, страчувала його. Тяжке було становище українських бранців, захоплених половцями. Коли половці взяли на щит Торчеськ, після того як сплюндрували його околиці, вони запалили його, поділили між собою всіх мешканців і повели в свої вежі в Половецьку землю до своїх родичів. І ось вони йшли, в муках холоду, голоду й жаги, змарнілі, зблідлі; йшли невідомою їм країною, голі й босі, з ногами, поколотими тернами. Гірко плачучи, говорили один одному: я з такого-то міста, а я з такого-то села; оповідали один одному про свій рід. "І утворився плач великий в землі нашій, — каже літописець, — і опустіли наші городи і села, бо ми утікали від своїх ворогів". 1096 року Боняк напав раптом на київські околиці і ледве не добув самого Києва: кинувся на монастирі, що біля Києва, в тому числі й на Печерський, який сплюндрували й запалили; спалений був і княжий терем у Видубича. Цікаву вказівку робить літопис на походи на половців українських князів, коли вони од них одбивали здобич і брали бранців. 1111 року Володимир Мономах і інші князі перемогли половців і взяли багацько полону, й худоби, і коней, і половецьких бранців. На протязі двох віків половці безупинно руйнували Україну, роблячи несподівані напади й беручи здобич.

Незалежно від цього і самі князі наводили в своїх чварах половців, як своїх спільників на Русь-Україну. Не дивно, що Україна втрачала своє населення, яке було їй дуже потрібне для господарства. Іноді князі перерізували шлях половцям, коли ті поверталися вже додому із здобиччю, відбивали її у них, а іноді й викупали у половців бранців за гроші. Щоб захистити свої кордони, князі приймали до себе для охорони пограниччя тюрків — торків, берендеїв, коуїв, що звалися чорними клобуками, і поселяли їх на границях своїх земель. Головним притулком для цього тюркського населення було Київське Поросся, що жило в значній мірі своїм незалежним життям. Але й осілі половці не врятовували українського населення від нападів їх більш диких родичів. І Південна Русь, особливо її пограниччя, економічно занепадала. У зв'язку з цим занепадав і Київ, як центр України. Одною, так би мовити — географічною, причиною цього занепаду було сусідство південної Русі з Половецьким степом. Окрім руйнування країни, половці відрізали Україну взагалі, і Київщину з Києвом на чолі зокрема, од Чорного й Азовського морів і Царгорода; в значній мірі через це в XII ст. грецька торгівля занепала, бо хазяїнами степів зробилися половці, і пливти торговельним караванам Дніпром із Києва в Царгород було вже дуже небезпечно. У зв'язку зі зменшенням розмірів торгівлі взагалі, зменшувалося й число невільників, якими тоді, як ми знаємо, широко торгували. Зменшення числа невільників, праця яких лежала в основі князівсько-боярського господарства, мала своїм наслідком зміну в цьому господарстві — заміну рабської праці напівневільницькою.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. Н.І. Мірза-Авакянц. Читанка з історії України, 1899

4. Обласні монографії з історії українських земель — Київської М. С. Грушсвського, Чернігово-Сів. — П. Голубовського, Переясл. — Ляскоронського "Киевский Вышгород". К., 1913;





Реферат на тему: Половецька земля — сусідка Русі-України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.