Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Похоронні звичаї східних слов'ян України-Русі (реферат)

Літопис дає нам короткі звістки про похоронні звичаї східних слов'ян взагалі. Одночасно ми знаходимо у них і палення трупів, і їх звичайний похорон у могилах. Перший звичай приписується з українських племен сіверянам, а також їх близьким сусідам радимичам і в'ятичам і кривичам. Це робилося так: "коли хто вмирав, над ним справляли раніш усього поминки ("тризну"), потім складали велику "кладу", цебто накладали і запалювали дрова, поклавши на них мертвяка, і палили; нарешті збирали попіл від покійника, вкладала його в невеличку посудину і ставили цю посудину на стовпі при шляхах, що, додає літопис, в'ятичі роблять і зараз (в його часи, цебто, скажімо, в XI ст.). Тризна була потрібна при всіх і всякого типу похоронах як дружинних, так і купецьких; особливо в заможних, як раніш у скитів, особливо ж у їх царів. Сумніви викликала звістка про постановку урни з попелом покійників на "столпЬ на путехь". Неможливо припустити, писав один з дослідників, автор одного з найкращих дослідів про похоронні звичаї язицьких слов'ян пр. А. А. Котляревський, щоб, старанно зібравши попіл покійника, ставили його при шляхах на дерев'яних стовпах, де б він не міг довго зберегтися. І тому він висловив гіпотезу, що під стовпом треба розуміти лат. tumulus — земляний надмогильний насип, цебто курган чи могилу. І коли так зрозуміти цю звістку літопису, тоді вона буде стверджена і археологічними розколинами, що дають нам в могилах глиняні горщики з попелом покійників в так званих кострищах. Щодо другого похоронного звичаю, то про нього згадує також літопис.

Похорон у човні, вирізаний В. О. Городцовим. Харк. Археол. Музей


 

Велика княгиня Ольга зробила заповіт кургану над собою не насипати, бо вона прийняла християнство, яке одкинуло увесь язицький сло- в'яноруський похорон, у тому числі також і висипання круглих земляних могил, а поховати її в християнського типу могилі. Ці короткі літописні оповідання підтримуються і доповнюються іншими джерелами, головним же чином розкопинами та оповіданнями арабських письменників. В наші часи систематично і науково велися розколини могил в землях українських племен за язицьку добу. Розкопана була сила могил, вивчений був на цій підставі похоронний ритуал і класифіковані були його головні типи і увесь похорон.

Розкопини дали нам численні і документальні дані про похоронні звичаї і матеріальну, почасти й духовну культуру населення.

Розкопини і досліджування набутого нового матеріалу проводили найвидатніші наші українські, а почасти російські археологи. Тепер він переховується по музеях України і Росії, і на підставі його можливо дати вичерпну картину і похоронного звичаю, і побуту українських племен — полян, древлян, сіверян, волинян. І ось на підставі цього багатого і зовсім нового археологічного матеріалу приходимо до висновку, що обидва типи похорону — спалення трупів і їх закопування у ями з насипаними над ними могилами — існували одночасно у всіх цих племен, з перевагою то одного, то другого; а який з них був старіший, сказати важко, бо й той і другий були старовинні. В так званих відомих нам "полях погребальних урн", що старіші тих похоронів IX—X вв., про які зараз іде розмова, ми бачимо або неглибоко від поверхні закопані кістяки, або перепалені кістки в посудинах. Наведу лише декілька прикладів. У сіверян (як і у радимичів) ми знаходимо обидва ці ритуали. На Чернігівщині в Чорній могилі і в Гульбищі були знайдені проф. Д. Я. Самоквасовим кострища з перепаленими і напівобпаленими кістками і речами, що характеризують матеріальну культуру сіверян, в числі їх і золоті візантійські монети (соліди) X ст., що визначають дату насипання Чорної могили.

У сіверян, окрім великих аристократичних могил, траплялися і маленькі, бідні, де ставився горщик з перепаленими кістками покійника і тварин. Такі могили з перепаленими кістками бачимо й на Волині. Не спалення, а звичайний похорон покійника в могилі панував у полян, а також у їх сусідів — древлян, і почасти у сіверян. Покійника клали частіше на поверхні або в земляному насипу. Іноді дно могили посипали попелом, білою глиною або якоюсь іншою підсипкою, покійника клали на цю підсипку або обкладали його дерев'яними брусками, або будували дерев'яний зруб; іноді робили поміст, клали на нього покійника, потім в зруб. Клали покійників і в труну. Це була видовбана всередені колода або дві — труна і немов кришка її; робили труну і з дощок з гвіздками. Покійника одягали і клали з ним ніж, кресало, залізні знаряддя, глиняний посуд; звичайно клали в могилу одного покійника, головою на захід; над ним насипалася невеличка могила до 2 м заввишки. На могилах потім правилися поминки — тризни.

Окрім літопису і археологічних даних ми маємо класичне свідоцтво про спалення руса у арабського письменника Ібн-Фацлана X ст., який сам бачив цей похорон і запитував присутніх русів про значення різних символічних подробиць.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. М. Грушевський "Постриження й інші обряди, відправлювані над дітьми й підлітками". Перв. Громад., 1926, вип. 1-2.

4. І. Єрофіїв "Різдвяна інтермедія "Коза", Наук.Збірник. Харк. Н.-Д. Кат. Іст. Укр. Культ., ч.VII, ДВУ, 1927р.





Реферат на тему: Похоронні звичаї східних слов'ян України-Русі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.