Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Походження скитів. Їх територія та населення (реферат)

Зміст

1. Зміна народів у південній Україні

2. Походження скитів і сарматів

3 Територія й населення скитів

Використана література

1. Зміна народів у південній Україні

В залізну добу, окрім греків, перед нами вже виступають на території України й інші історичні народи, і коли Західна Європа дала греків, римлян, кельтів, германців, Україна побачила на своїй території кімеріян, таврів, скитів, сарматів, слов'ян, алан, литовців, готів, гунів, аварів. Одні з них належали до арійсько-іранської групи (як скити, сармати, слов'яни, литовці, готи); інші — до тюркської, монгольської, як гуни, авари. До цих народів на українській території ще треба додати греків, що колонізували північне побережжя Чорного та Азовського морів. Усі ці народи проживали тут протягом більш як тисячоліття од VIII в. до нашої ери, кінчаючи VIII в. після нашої ери. Найстаршими з них були, з одного боку, кімеріяни і скити, а з другого — одночасно з ними пробували тут грецькі колоністи, які, однак, залишилися в своїх колоніях і на дальший час.

Ці старіші народи знаходилися у тій стадії свого життя, яку Рожков називає, хоч це термін і не дуже влучний, — ордою, з її ступенями — матріархатом і патріархатом.

Інші народи жили в пізнішу добу — початку великої міграції народів — і належать до новішої доби в історії загальної культури, яку, теж не зовсім влучно, називають добою варварства, бо на них дивилися греки і римляни як на варварів. Грецькі й візантійські колонії Чорноморсько-Азовського побережжя з культурного боку стояли куди вище скито-сарматів і особливо їхніх наступників у степах південної України, і вони робили на них великий вплив. Таким чином, культурний рівень народів, що зміняли один одного в Україні, нарешті кінчаючи східними слов'янами, складався з культур різних стадій їхнього розвитку — більш примітивних і вищої греко-римсько-візантійської. Але ця остання захоплювала лише верхню верству степового населення, представників влади, скажімо, скитських царів і торговців-тубільців. Народна ж товща жила здебільше своїм стародавнім народним життям і в умовах своєї примітивнішої культури.

Це треба сказати й про скито-сарматів, а особливо про їхніх наступників у південних степах монгольської раси або тюркського походження.

2. Походження скитів і сарматів

Найстаршим відомим нам народом у південних степах України були кімерійці, що прийшли сюди раніше, ніж скити, а потім були витиснені ними, залишивши сліди свого пробування в географічній номенклатурі — кімерійський Боспор та ін.

Проф. Самоквасов, утворюючи свою археологічну класифікацію для Росії, вставив туди і кімерійську добу, але на неї не пристали наші археологи, бо археологічних пам'яток кімерійської доби ми майже не маємо і певне найстарше місце зайняла тут скитська доба, хоч тут не можна ототожнювати скито-сарматську добу зі скито-сарматськими народами, як не ототожнюється готський стиль з готами, римський — з римлянами, латинський — з кельтами, слов'янський — з слов'янами. Греки, здається, вже не застали кімерійців, а мали діло з скитами. Щодо національності скитів, то дехто зачисляв їх до монголів, дехто — до слов'ян, але і ту, і другу гіпотезу треба геть одкинути через їхню безпідставність. До недавніх часів панувала думка про їхнє іранське походження. Цю думку щодо західних скитів найбільш обгрунтував акад. В. Ф. Міллер на лінгвістичному грунті. Іранської гіпотези додержувалися Цейс, Мюленгоф, Шпігель, Ед. Меєр. Проф. Ф. Г. Міщенко дійшов висновку, що серед скитів були народи арійського й урало-алтайського походження. До арійців належали скити хлібороби, каліпіди і алазони — найближчі сусіди греків ольбіополітів, а до урало-алтайців — царські скити і взагалі скити-кочівники. Про їхнє урало-алтайське походження доводили ще у старі часи Нібур, Нейман, спираючися на свідоцтво Гіпокріта про їхній антропологічний тип (жовта шкіра, без бороди, дебелі). Нейман спирався на лінгвістику — виводив скитські слова з урало-алтайського кореня. Геродот, що сам знав і бачив скитів і залишив нам про них найважливіші історичні дані, відрізняє царських скитів, що володіли іншими скитськими племенами, від підвладних їм скитів-хліборобів, що жили в Західній давній Скитії, де були й святі шляхи (ексампай), і Герое, де ховали скитських царів. Легенди самих скитів про їхнє походження теж підтверджують гіпотезу про їхнє неодноманітне племінне походження. В іменнях родоначальника скитів (Таргітай) і його трьох синів (Ліпоксай, Арпоксай і Колоксай) чуються іранські корені (ксайя — цар; тара — могутній). Там само згадується і плуг, і ярмо. Друга легенда, яку теж наводить Геродот, оповідає нам уже про царських скитів, що вигнали кімерійців, і це, гадають, трапилося в VII ст. до нашої ери. У IV ст. появляються в Чорноморських степах сармати.

Назва Скитія і Сарматія мають географічне значення, бо тут тоді була мішанина народностей. Іранство скитів-хліборобів акад. В. Ф. Міллер доводить лінгвістикою — аналізом імен: Октамасадес — славномудрий; таксакис — будівничий; енареес — імпотенти — нечоловіки; ойтосюрос — від сюра — дужий. В ольбійських написах є до сотні імен, що пояснюються з іранської мови; те саме треба сказати про танаїдські і німфейські написи; ім'я скитського царя Сайтафарна теж виводиться з іранського язика (форна — спокій; са — радіти), роксалани — світлі алани, язиги — великі, високі, ім'я язицького царя Ванадаспос (од іранського аспа — кінь, ван — перемагати). Геродот оповідає, що сармати походження скитського і розмовляли вони зіпсованою скитською мовою; виходить, що їхні діалекти були досить близькі один до одного.

В недавні часи висловлено думку про вплив на скито-сарматів хетів і хетської культури. Хети, гадають, були за посередників, що зв'язували Азію з Європою. Вплив їхньої культури досягав народів Північного Кавказу і навіть північного побережжя Чорного моря. Саме іранство скитів, — а його вважали за давно й міцно установлене, — тепер порушено, особливо після дослідів акад. Н. Я. Марра про яфетидів. Б. В. Фармаковський говорить з приводу книжки проф. Ростовцева про еллінство та іранство в Південній Русі і в своїй власній розвідці "Архаический период в России", що не лише дані мови, але й уся культура скитів, близька до культури кімерійців, свідчить про те, що скити, мабуть, були паростком того самого племені, що й кімерійці, алородійського, або яфетицького; те саме треба сказати і про сарматів; віра, зброя і одіж скитів і сарматів — не іранські. Це іранство в основі своїй є алородійсько-хетське. І дійсно, звернувшися до згаданої книжки Б. В. Фармаковського, ми там читаємо доказ впливу на пам'ятки мистецтва Ольбії, Скитії хетської релігії і мистецтва. Владичицю звірів, богиню природи, ми бачимо на хетських циліндрах. На одному з них (проф. Тураєва) вона виходить з-під землі в оточенні землі (заєць), повітря (птиці), води (риба), рослинного царства і небесних зірок. З Ольбії та інших іонійських колоній ці релігії і мистецькі впливи перейшли на Скитію, з якої йшов караванний шлях в Центральну Азію, відомий уже Геродотові. Примітивний звірячий стиль, що його досі вважали за оригінально скитський, перетворюється під іонійським впливом, а на цей зробили великий вплив хетська релігія і мистецтво. Вплив хетської культури Б. В. Фармаковський бачить і на старовинних пам'ятниках так званої Майкопської могили (друге тисячоліття до нашої ери), особливо на вазі з мапою Північного Кавказу.

 

3 Територія й населення скитів

Про територію й населення Скити нам дає дорогоцінні дані сучасник — грецький історик Геродот (IV ст. до нашої ери). Скитія являла собою, каже він, чотирикутник; нижня частина його тягнулася по Чорноморсько- Азовському побережжі від Істру (Дунаю) до Меотійського озера (Азовського моря) на 20 день шляху (4000 стадій) і на стільки ж простяглися на північ другі його боки, а також четвертий бік на півночі. Підсоння Скитії Геродотові здавалося суворим, він каже, що в ній зима тривала 8 місяців, хоч, ми знаємо, воно не всюди було однакове. Та навіть і північна частина Скитії, яка захоплювала сучасні Полтавську, Київську, Чернігівську, Харківську і Воронізьку губернії, не мала суворого підсоння. Очевидно, Геродот в оповіданнях про скитську зиму й морози збільшив їхні розміри; сніжинки вважав за пір'я, що падало з неба; дивувався, що взимку неможливо було зробити грязюки, поливши землю водою, бо вона замерзала, і, навпаки, можна було утворити, коли розвести багаття, і йому було дивно, що вода від холоду перетворювалася в лід, а вогонь утворював воду; і йому було чудно, що Азовське море замерзало і населення тоді переходило його льодом.

Геродот описує річки Скитії. Земля скитів, — каже він, — є рівнина, багата на траву і річки, і по ній течуть річки — Істр (Дунай) з п'ятьма гирлами, Тірас (Дністро), Гіпаніс (Бог), Бористен (Дніпро), Танаїс (Дін) і три річки — Пантикапа, Іпакір і Гер, тепер нам невідомі. Дуже яскраво Геродот описує Дніпро: "Четверта ріка, Бористен — найбільша після Істру і, на мою думку, — каже він, — найкорисніша од усіх і дає пасовиська для гуртів і отар худоби і в великому числі чудесну рибу; вода його дуже смачна і чистіша од каламутних вод інших річок Скитії. Вздовж побережжя його тягнеться чудова орана земля або, де грунт не засівається хлібом, росте густа висока трава, і в гирлі його здобувається самосадна сіль; у ньому ловиться велику рибу — осетри, що їх солять".

Про число населення Геродотові не пощастило дізнатися: одні йому казали, що власне скитів (цікава вказівка, що термін Скитія мав політичне значення) було небагато, інші навпаки — що багато; сам Геродот також схилявся до цієї думки. Скити поділялися на такі племена, що проживали, починаючи з півдня і в околиці Ольбії: калліпіди-скитоелліни, вище них — алазони, ще вище — скити-хлібороби, вище них — неври (всі на захід від Дніпра по р. Південному Богу).

Вгору на 11 день по Дніпру на північ жили скити-хлібороби. На схід от скитів-хліборобів на лівому березі Дніпра жили скити-кочівники на 14 день шляху до р. Гера. А за ними ще далі на схід — царські скити. Їхні володіння на південь доходили до Таврійського півострова, а на схід простяглися до р. Танаїса і Азовського моря. За річкою Танаїсом, каже Геродот, вже не скитська, а сарматська земля — од Азовського моря на північ на 15 день шляху; у їхній землі нема ні садів, ні лісу, а ліс є в землі Будинів, що тягнеться за нею. Таким чином, Скитія лежала в степах Південної України, у водозборі нижнього й середнього Буга, Дніпра і Дону, на північ від Чорноморсько-Азовського побережжя, а її населення поділялося на західних і східних скитів; до скитів приєднані були й сармати.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. В. В. Латишев "Известия древних писателей греч. и лат. Скифии и Кавказа", СПБ, 1893. Том II, вып. 1





Реферат на тему: Походження скитів. Їх територія та населення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.