Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Початок утвердження народної влади та наростання руху за возз'єднання Закарпаття з радянською Україною в 1944 році (реферат)

Очищення Закарпаття від угорсько-фашистських загарбників, активні дії політорганів й тилових служб 4-го Українського фронту серед населення дозволили швидко ліквідувати окупаційний режим, створити сприятливі умови для піднесення громадсько-політичної активності закарпатців, що виразилася в стихійному формуванні органів місцевого самоврядування, у безкорисливій допомозі армії-визволительці в налагодженні транспортних, господарських комунікацій, у добровільному вступі до Червоної і Чехословацької армій, у розгортанні руху за возз'єднання краю з Радянською Україною.

Ідея об'єднання з "великою Україною", яка виношувалась народом в минулому, тепер після вступу радянських військ на Закарпаття, набрала нової сили. З її реалізацією було пов'язане все громадсько-політичне життя, що відобразилося навіть у зміні політичної термінології. Так, якщо в середині жовтня 1944 p., коли були визволені Ясіня, Рахово, у зведеннях Радянського Інформбюро та в інших документах про Закарпаття говорилося як про "територію Чехословаччини", то в кінці жовтня з вигнанням окупантів з Мукачева, Ужгорода вже йшлося про "Закарпатську Україну на території Чехословаччини".

На численних зборах, мітингах у визволених населених пунктах, як правило, висловлювалась подяка Червоній Армії - визволительці, обиралися органи місцевого самоврядування і не без посторонньої ініціативи дедалі рішучіше висловлювалась думка про необхідність покінчити з іноземним пануванням і приєднатися до України. До середини листопада ця вимога поширилась по багатьох містах і селах Закарпаття. Вона відобразилася в постановах і резолюціях, петиціях, листах і проханнях на ім'я керівників Радянського Союзу й УРСР, у газетних публікаціях, в усних виступах.

Перший публічний виступ про возз'єднання краю з Радянською Україною пролунав 3 листопада 1944 р. в Мукачівському театрі після концерту, який дали приїжджі артисти. Дякуючи за це гостям, молодий вчитель Г. Мозер від інших присутніх висловив бажання жителів міста об'єднатися з українським народом "по той бік Карпат". Дедалі процес переходу від висловлювання вдячності Червоній Армії за визволення до прагнення про возз'єднання набирав прискорення і сили.

У резолюції зборів громадяни Мукачева 12листопада заявили: "Ми хочемо, щоб наш селянин був господарем своєї землі, щоб наші фабрики і заводи, які завжди були в чужих руках, працювали на користь нашого народу, щоб наша молодь і здібна інтелігенція з користю працювали на ниві розвитку нашої національної культури і освіти нашого підростаючого покоління... Всього цього ми можемо досягнути тільки при одній умові: коли Закарпатська Україна увійде до вільної і щасливої сім'ї народів Радянського Союзу".

У зверненні установчих зборів в Хусті до Голови Ради Народних Комісарів від 15 листопада говорилося: "Населення Хустського округу, як і весь народ Закарпатської України, переживає радісні, щасливі дні свого визволення від німецько-фашистських загарбників. Наш народ живе тепер одним бажанням - якнайшвидше здійснити свою мрію про приєднання до Радянської України... просимо допомогу нашому народові здійснити його прагнення жити в одній державі з нашими українськими братами".

Робітники і службовці механічного заводу, будівельники і працівники зв'язку міста Ужгорода 15 листопада 1944 р. на загальних зборах після оголошення петиції громадян міста про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною одностайно приєдналися до неї і просили "назавжди возз'єднатися з матір'ю Україною". Це ж висловили і жителі сіл Кайданова, Великих Лучок, Туриці, Білок та ін.

Один з очевидців й учасників подій засвідчив, що потужна пропагандистська кампанія "проводилась у національному і патріотичному дусі, експлуатуючи минулі устремління Закарпатської України до возз'єднання з рештою України", що "патріотичні гасла заволоділи навіть некомуністами".

Ще в ході бойових дій та в перші дні після вигнання окупантів в містах і селах Закарпаття де спонтанно, де організовано створювалися або легалізувалися органи місцевого самоврядування. Спочатку вони по-різному називалися - народні ради (Рахово, Іршава), міські управи (Ужгород, Мукачево), поки не утвердилася єдина їх назва - Народні комітети. Одні з них виникли ще під час окупації в зонах дії партизанських загонів і з'єднань. Інші - з приходом радянських військ. На основі спогадів партизанських з'єднань і загонів О. Тканка, В. Русина, І. Прищепи та інших дізнаємося, що на території Свалявського, Мукачівського, Іршавського округів підпільно діяло близько 20 народних комітетів (народних рад). До їх створення "в кожному селі, кожному місті, в кожному окрузі єдиної Народної ради" закликали об'єднані загони партизанів. Хоча їх вплив на хід антифашистської боротьби та на вирішення подальшої долі Закарпаття був незначним, бо ці питання вирішувались командуванням партизанських загонів та армійськими політорганами.

Виникнення місцевих органів самоврядування тільки в деякій мірі було справою народної ініціативи, бо, як вказується в підсумковому документі політорганів 4-го Українського фронту від 10 липня 1945 р. про події на Закарпатті, "перші народні комітети не стільки обирались, скільки призначались командирами військових частин, які оволоділи тим чи іншим населеним пунктом... після короткої бесіди командири дивізій, полків, а іноді і батальйонів призначали 5-7 чоловік у тимчасовий народний комітет (виборів не було, тому ці комітети мали назву тимчасових), однак призначення народних комітетів проходило без участі думки народу. Селяни самі підказували кандидатури, відхиляли ту чи іншу небажану кандидатуру. Але таких небажаних було відносно небагато" (стиль збережено - авт.).

В цьому ж документі далі говорилося, що на такі збори сходилися найбільш активні групи населення, серед яких не всі були прихильниками єднання з українським народом. Прислужники угорського режиму, як правило, повтікали з окупантами, а селяни, не маючи досвіду і навиків вільного обговорення висунуті на зборах кандидатури, проте мали усталене переконання, що керувати в народних комітетах можуть лише чиновники. Тому до складу комітетів здебільшого включалися колишні чеські чиновники і місцеві інтелігенти, учителі, священики та інші впливові особи, а також колишні підпільники і партизани. Але уже в перших комітетах були, "хоч часто і не впливові члени, зате справжні представники народних мас". Ця практична робота командирів і політпрацівників по відновленню демократичних свобод і ліквідації фашистського апарату була разом з тим наступним організаційно-політичним етапом зростання національної самосвідомості, яка посилювалась, та невіддільної від нього тенденції до возз'єднання з рідними братами по той бік Карпат.

Отже, на першому етапі після визволення Народні комітети у містах і селах створювалися представниками військових частин Червоної Армії. Але поряд з цим, як визнавало політуправління фронту, щоб забезпечити безперервність господарського життя, продовжував діяти і старий державний апарат. За розпорядженням військового командування всі чиновники залишалися на місцях і продовжували роботу. Склалась така ситуація, коли поряд з новими, хоч і не обраними, а призначеними чи напівобраними комітетами діяли і старі органи влади, які "не появлялися відкрито на арені суспільного життя, але по суті керували ним і до них прислухалася основна маса чиновників".

В деяких селах виборами в Народні комітети керували представники чехословацьких військ та уповноважені чехословацького уряду, які, зрозуміло, залучали до них - Народних комітетів - своїх прихильників. Так, навіть в Ужгороді, поза зоною дій чехословацького уряду, мешканці міста - чехи створили свій Народний комітет, який існував і діяв напівлегально (від військових властей - авт.), однак "на третій день свого існування він був розігнаний". Ті комітети або їх члени, що виступали проти руху за возз'єднання і за вихід із складу Чехословаччини, "були ізольовані органами громадської безпеки".

У своїй практичній діяльності Народні комітети опиралися на підтримку населення своїх міст і сіл, на захист Червоної Армії і діяли поряд з органами військової комендатури та цивільних органів чехословацького уряду у Рахівському, Тячівському, Хустському, Волівському (Міжгірському) та Севлюшському (Виноградівському) округах. Отже, реальна влада була в руках Радянської армії і місцевих Народних комітетів. До них спочатку входили представники різних політичних орієнтацій і сприяли відновленню чехословацького врядування. Але вже на початку листопада в комітетах "запанували місцеві комуністи та інші прорадянські елементи", які почали рух за приєднання до Радянської України.

В процесі створення та діяльності Народних комітетів виникли суперечності міждержавного рівня, породжені питанням про майбутню приналежність Закарпаття. "Якщо адміністрація Ф. Нємеца, у складі якої, до речі, на якійсь помітній посаді не було жодного уродженця Закарпаття, прагнула відновити чехословацьку систему управління, то Народні комітети при сприянні радянського командування, органів НКВС під керівництвом Л. Мехліса і особливо політорганів армії, які очолював Л. Брежнєв, насаджували радянські порядки. Саме вони очолювали всі політичні органи на Закарпатті в кінці 1944 р.".

В ході виборів до сільських, міських та окружних Народних комітетів, які мали відкритий і достатньо широкий представницький характер, за обставин, що склалися з приходом радянських військ, населення надавало перевагу комуністам - єдиній партії, що в тих умовах могла діяти. За плечима комуністів був чималий досвід діяльності серед трудящих в боротьбі проти соціального і національного гноблення в передвоєнні роки, а під час окупації вони виявились в авангарді антифашистських сил.

Разом з тим важко погодитися з думкою, яка утвердилася в повоєнні десятиріччя, що в Народних комітетах з самого початку і до кінця їх існування верховодили виключно комуністи. Документи й очевидці засвідчують, що в органах місцевого самоуправління, створених підпільно, ще до приходу Червоної Армії, були прихильники різних політичних партій, які діяли на Закарпатті в 20-30-х роках: соціал-демократи, християнські демократи, автономісти та ін.. Навіть на п'ятому місяці після визволення з числа 561 голови сільських і міських Народних комітетів комуністи складали лише 40 процентів, в 13 окружних НК - 7, із 17 членів Народної Ради -9.

Інша справа, що мали місце випадки, коли Народні комітети міняли свій склад завдяки старанням радянських офіцерів без згоди місцевих жителів. Про це 24 листопада 1944 р. писав у щоденнику член чехословацької урядової місії бригадний генерал А. Гасал-Ніжборський. Але він чомусь не згадував, що крім представників Червоної Армії, вірніше її політичних органів, які активно втручалися в діяльність органів народної влади, таку ж роль на Закарпатті виконували і 34 офіцери та унтер-офіцери чехословацької армії, направлені сюди Л. Свободою для проведення мобілізації та "допомагати створювати народні комітети". В другій половині жовтня сюди були відряджені освітні працівники Чехословацького армійського корпусу - ротмістри І. Ваш, І. Ледней; молодші офіцери А. Андрійцьо, М. Мацканюк, Ю. Млавець, П. Попович та І. Туряниця, якого було включєно до складу урядової місії. Вирушаючи на Закарпаття, ця група мала завдання відновлювати чехословацький державний порядок, а по приїзді разом з працівниками редакції "Голос Закарпаття" С. Борканюк, М. Климпотюком, С. Вайсом, П. Варгою, В. Нямещуком, що прибули з Москви, розгорнули пропагандистську та організаційно-практичну роботу за возз'єднання.

Про часту зміну в складі органів народної влади свідчать такі приклади: 26 жовтня - в день визволення Мукачева там була утворена тимчасова міська управа. Замість неї 12 листопада сформовано Народний комітет, 16 листопада відбулися вибори нового Народного комітету і тільки 20 листопада після ще деяких змін відбулося його перше організаційне засідання. Подібні зміни відбувалися в складі Ужгородської міської та інших управ.

Перший окружний Народний комітет був створений 22 жовтня 1944 р. в Рахові, який нарекли Окружною Народною Радою. Першим її документом був циркуляр про порядок обрання сільських органів влади. З нього можна дізнатися про початок зародження нового державного і суспільного ладу. В ньому повідомлялося, що Окружна Рада обрана в такому складі: Ю. Штефанець - голова, І. Лукач - секретар, А. Білусяк з Ясіня та М. Гайналь з Великого Бичкова - заступники, С. Бойко, М. Скерчук з Рахова та М. Цуперяк з Ясіня - члени ОНР. На першому засіданні були обрані відділи адміністративних, податкових, шкільних, судових, поштових справ, міліції, охорони здоров'я, торгівлі і харчування. Циркуляр роз'яснював, як проводити установчі збори по виборах сільських народних рад і попереджав: "За порядок в селі і за нормальний хід праці особисто відповідає тимчасова управа села аж до проведення установчих зборів місцевої СНР.".

Народні комітети утворювались не за єдиним стандартом, структурою, числом, а у відповідності з потребами того чи іншого населеного пункту. Наприклад, НК с. Шаланки складався з 8 осіб: голова, заступник, касир, відповідальний за продовольче постачання нужденних, відповідальний за доглядом над сільськими й урбаріальними лісами, завідуючий господарством, він же польовий староста, секретар СНК. Комітет займався розподілом продовольчої допомоги, палива, землі, допомогою сім'ям добровольців, заготівлею продукції м'яса та зерна) для Червоної Армії, турбувався про облаштування переселенців з гірських сіл, впорядкуванням сільського пасовища, оранкою та засівом всієї землі, запуском млина, лісопильного та спиртового заводів, обмолотом збіжжя й команиці (конюшини), забезпеченням громадського порядку (поки не був утворений окружний відділ міліції), встановленням телефонного зв'язку з окружним центром, клопотанням перед військовими та цивільними властями про звільнення з таборів односельчан та ін..

Вибори Берегівського окружного Народного комітету відбулися 20 листопада 1944 р. Серед інших злободенних питань, що розглядалися на них, була поспішно ухвалена резолюція про введення української мови "у всіх комітетах і урядах", а також обрані делегати на 1-й з'їзд Народних комітетів Закарпаття. Жителі с. Іза Хустського округу на своїх зборах 31 жовтня головою СНК обрали заочно поета-антифашиста Д. Вакарова, який так і не повернувся з гітлерівського концтабору. На час його відсутності збори призначили тимчасового голову Ф. Сабова. Народний комітет с. Нанково цього ж округу був обраний 29 жовтня 1944 р.

Про різноманітність питань, які доводилося вирішувати місцевим органам влади на своїх засіданнях, свідчить діяльність Мукачівського міського НК, який 12 листопада розглядав: про заборону всіх фашистських організацій, партій, спілок, товариств, поширення і збереження їх літератури, конфіскацію їх видавництв, друкарні та іншого майна, про відміну закону про обмеження в політичних, економічних правах єврейського населення тощо.

Поряд з цим проводились і такі заходи, які не дістали схвалення населення. Так, Ужгородська міська управа ще 5 листопада поспішила ввести у місті московський час, а на Жовтневі свята зобов'язала мешканців вивісити радянські прапори, яких у мешканців ніяк не могло бути. В деяких міських і навіть сільських НК, на промислових підприємствах, в адміністративних установах й правоохоронних органах діловодство почали вести російською мовою...

Цікаво, що в той час, капи "мадяри повтікали, чехи ще не прийшли, а руські лише придивлялися", мали місце дивовижні переплетення різних влад і порядків... Так, на установчих зборах Народного комітету в Тячеві 2 жовтня були присутні представники: від Червоної Армії - І. Ковальчук, від чехословацької - І. Ваш та Ю. Рошко, що аж ніяк не завадило прийняти важливі рішення з питань життя округу і селища.

Із звіту Лисичівського Народного комітету Іршавського округу дізнаємось, що із села відправлено в Червону Армію 80 добровольців, на відбудову моста в Скотарському виділено 60 чоловік, до Сваляви для таких же робіт направлено 10 возів і 25 чоловік, в Березники для заготівлі дров - 25. Із Лисичова до Кушниці було перевезено 300 кубометрів дров та ін.

З'ясовуючи зміст діяльності Народних комітетів, слід зауважити, що одні дослідники характеризують їх як "перехідний ступінь до встановлення диктатури пролетаріату, радянської влади". Для інших НК, що діяли під керівництвом партійних (комуністичних) організацій, "уже виконували функції органів диктатури пролетаріату", оскільки вони ставили своїм завданням "ліквідацію приватної власності на засоби виробництва і експлуатації людини людиною, здійснювали перехід від капіталізму до соціалізму". Очевидець й учасник подій проф. УжДУ М. Троян стверджував, що перед органами народної влади, як "органами диктатури пролетаріату" стояли важливі політичні та економічні завдання: націоналізація промислових підприємств і банків, конфіскація поміщицьких і церковних земель, відбудова народного господарства, допомога Радянській армії в розгромі фашизму.

Як часто буває, істина знаходиться десь посередині. Адже заходи та починання, здійснені Народними комітетами на місцях з листопада 1944 до кінця 1945 pp., були періодом "народної демократії", в якій "змішалися колишні інституції та стара буржуазна система з новими радянськими установами".

Завдання, що мали розв'язувати органи народної влади, характер їх діяльності визначались самим життям. До числа найважливіших перетворень того часу можна віднести: здобуття народом відносно широких прав і свобод, неможливих при окупаційному режимі; виникнення масових громадських організацій - професійних, молодіжних, жіночих, кооперативних; проведення земельної реформи на користь безземельного та малоземельного селянства; встановлення на підприємствах та в установах восьмигодинного робочого дня; початок ліквідації безробіття; відміна податків і реквізицій воєнного часу; помітна активізація і участь широких мас населення в громадсько-політичному житті; налагодження системи освіти і т.д.

Особливістю цих "антиімперіалістичних, антифеодальних завдань" було те, що їх розв'язання пов'язувалось з прилученням Закарпаття до Радянської України, а це автоматично визначало класову суть політичної влади, яка тут утверджувалася, прийняття радянської форми суспільного і державного ладу з усіма наслідками, що випливали з цього невідворотного факту.

Використана література:

1. Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.). / Ужгородський державний університет, Ужгород, 1995, с.108.

2. Центральний державний архів громадських організацій і рухів. Далі буде скорочено ЦДАГОР, ф. 57, оп. 4, од. зб. 196, арк. 213.

3. Маркусь Василь. Приєднання Закарпатської України до Радянської України. 1944-1945. - Київ, 1992. - С. 42-43.

4. Евсеев И.Ф. Народные комитеты Закарпатской Украины - органы государственной власти (1944-1945). - Москва, 1954.-С. 5; Русин В.П. На крутих перевалах. Долі назустріч. - Ужгород, 1987. - С. 200.

5. Шляхом Жовтня. Збірник документів. - Т. VI. - Ужгород, 1965.-С. 16, 391.

6. Магочі Павло Роберт. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948). - Ужгород, 1994. — С.153.

7. Хайнас В. Здійснення мрії. З історії Закарпатської комуністичної організації 1938-1945 років. - Ужгород, 1963. - С. 71, 87.

8. Троян М.В. Того дня зійшло сонце возз'єднання. - Ужгород, 1979.-С. 32-33.





Реферат на тему: Початок утвердження народної влади та наростання руху за возз'єднання Закарпаття з радянською Україною в 1944 році (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.