Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Питання до екзамену з дисципліни «Історія України» (шпора)



Зміст

1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні методологічні принципи, джерела та значення його вивчення у вищій школі. 7

2. Розкрийте суть основних історіософських концепцій щодо походження та часу виникнення українського народу. Яка з них, на вашу думку, найбільш достовірна? Аргументуйте. 8

3. Дайте визначення поняття "історико-етнографічний регіон" та виділіть основні етапи їх формування на території України. 10

4. Які ви знаєте гіпотези щодо походження назв "Русь" та "Україна"? Як в українській історіософії висвітлюються проблеми етнічного походження Київської Русі? 11

5. Назвіть етнополітичний аспект литовської експансії на українські землі. Чи можна вважати Велике князівство Литовсько-Руською державою?. 11

6. Охарактеризуйте польсько-українські та українсько-єврейські стосунки на українських землях у складі Речі Посполитої. Чи можна вважати їх загострення причиною національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 pp.? 13

7. Проаналізуйте процес обмеження та остаточної ліквідації царським урядом автономії України (друга половина XVII - XVIII ст.). Виділіть етнополітичний аспект цієї проблеми. 14

8. В чому проявлялося посилення національного гніту на українських землях у складі Російської та Австрійської імперій?. 15

9. Проаналізуйте процес обмеження національних прав українців у період остаточної втрати Україною державності в процесі створення СРСР. Чи мала Україна право вибору?. 16

10. Проаналізуйте процес українізації на українських землях за часів формування радянської системи. Які історичні наслідки вони мали?. 17

11.Як реалізується етнополітичний фактор в умовах розбудови незалежної Української держави на сучасному етапі? Визначте напрямки діяльності щодо створення умов всебічного задоволення національно-культурних та мовних потреб національних меншин. 18

12.Назвіть причини, етапи еміграції та міграції українців. Визначте внесок українців у політику, науку, культуру, господарське життя держав, де вони проживають. 19

13.Проаналізуйте витоки державотворчих процесів в Україні. Виділіть форму політичного устрою та систему управління Скіфської держави, античних міст-полісів та Антського царства. 21

14.Визначте особливості князівського періоду українського державотворення. Виділіть етапи розвитку, форму державного управління та феодальну ієрархію Київської Русі. 23

15.Визначте особливості державного життя України за литовсько-польської доби. 24

16.Дайте характеристику української гетьманської держави під проводом Б.Хмельницького, її політичного і соціально-економічного ладу. Які причини та наслідки ліквідації цієї держави у другій половині XVIII ст.?. 26

17.Дайте характеристику діяльності Української Центральної Ради у боротьбі за відродження української держави. Які Ви бачите досягнення та прорахунки на шляху державотворчих змагань?. 28

18. Визначте історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної української держави в 1917-1920 pp. Проаналізуйте еволюцію українського державотворення. 29

19.Західноукраїнські землі у 1918-1920 pp. Боротьба за відродження Української держави. 30

20.Проаналізуйте процес утворення СРСР та входження до нього України, виділіть основні етапи і історичні наслідки для подальшого державного життя нашої країни. 31

21.3а результатами вивчення документів та історичної літератури проаналізуйте державотворчі процеси в Україні в радянський період. Визначте особливості певних періодів, закономірності наростання кризових явищ. 33

22.Охарактеризуйте плани і політику сусідніх держав щодо України напередодні та на початку Другої світової війни. 34

23.Назвіть об'єктивні і суб'єктивні фактори, які сприяли утворенню незалежної української держави. Коли і за яких обставин було прийнято Акт проголошення незалежності України? Визначте значення референдуму 1 грудня 1991 p., його підсумки. 36

24. Проаналізуйте конституційний процес, реорганізацію вищих органів державного управління та місцевого самоврядування в процесі будівництва незалежної Української держави (кінець XX - початок XXI ст.). 37

25.В чому ви вбачаєте здобутки та прорахунки української дипломатії у сучасних геополітичних перетвореннях?. 39

26.Проаналізуйте проблеми взаємовідносин України і Росії в історичній ретроспективі і сьогодні. 40

27.Аналізуючи документи та історичні матеріали визначте особливості сучасного державотворення українського суспільства та його перспективи. 41

28.3 якою метою розпочався процес політичного реформування Української держави на початку XXI ст.? Які ви знаєте пропозиції щодо внесення змін до діючої Конституції України 1996 p.?. 42

29.Проаналізуйте та порівняйте розвиток соціальної структури і соціальних відносин на українських землях в часи Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, литовсько-польської доби. Чи відповідав цей розвиток відповідним процесам в країнах Західної Європи?. 43

30. Висвітліть основні погляди вчених на причини та час виникнення українського козацтва. Доведіть, що Запорозька Січ, за висловом М.Костомарова, була козацькою демократичною республікою. 44

31. Дайте характеристику польсько-литовським уніям та визначте їх значення для соціального розвитку України. 46

32. Охарактеризуйте становище української соціальної структури в добу національної революції середини XVII ст. 47

33.Дайте характеристику соціальної модернізації України в складі Російської та Австрійської імперій в кінці XVIII - XIX ст. 48

34.Які були передумови створення політичних партій Східної України на початку XX ст.? Зробіть порівняльний аналіз їх програм. Які були відмінності у стратегії та тактиці під час революції 1905-1907 pp.? В якій формі планувалося вирішити українське національне питання?. 49

35. Проаналізуйте які соціально-політичні сили привели до влади Українську Центральну Раду, гетьмана П.Скоропадського та Директорію УНР. В чому причини катастрофічного звуження їх соціальної бази та падіння їх влади? В чому причини стрімкого просування більшовицьких загонів під час збройних конфліктів між Радянською Росією та УНР?. 51

36.Визначте соціальні перетворення в процесі радянізації українського суспільства. 53

37.Визначте діяльність руху опору в роки Другої світової війни. В чому відрізнялись стратегія і тактика дій радянських партизан і ОУН-УПА?. 54

38.Охарактеризуйте політико-ідеологічні процеси та соціальні зміни в Україні. Визначте суть та наслідки для України хрущовської "відлиги". 56

39.Проаналізуйте політичний і духовний розвиток українського суспільства в період загострення кризових явищ радянської системи. Яка роль належить дисидентському рухові у боротьбі за демократизацію і відродження незалежної Української держави?. 57

40.Назвіть основні причини активізації громадсько-політичних рухів в Україні за часів перебудови. Які наслідки вони мали?. 59

41. Охарактеризуйте значення для демократизації сучасного українського суспільства створення і функціонування багатопартійної системи. Розкрийте зміст понять: "партія влади", "опозиція", "парламентська більшість". 60

42.Дайте характеристику соціальної політики української держави в умовах ринкової економіки. Які існують проблеми, труднощі? Які ви бачите шляхи їх вирішення?. 61

43.Охарактеризуйте розвиток освіти часів Київської Русі. Які національні,риси вона мала? Вкажіть на роль та значення братського руху для культурно-освітнього розвитку України. 44.Охарактеризуйте освітянські реформи XIX ст. в Україні та їх наслідки. Які вищі навчальні заклади у Наддніпрянщині були відкриті та яку роль вони відіграли у поширенні освітньо-культурних та науково-технічних знань?. 62

45.Охарактеризуйте становлення та розвиток української науки у XIX – на початку XX ст. 64

46.Проаналізуйте зміни у системі освіти у період Центральної Ради та Гетьманату П.Скоропадського. 65

47.Проаналізуйте розвиток української освіти у радянські часи. Яку роль відігравало запровадження системи загальної середньої освіти у 70-х роках XX ст.? 67

48.Проаналізуйте становище та розвиток української науки у радянські часи. Визначте досягнення та недоліки науково-технічного розвитку СРСР, УРСР у 60-80-ті роки XX ст. 68

49.Охарактеризуйте розвиток Київського політехнічного інституту. Дайте оцінку науковим досягненням вчених КПІ в умовах розгортання науково-технічної революції. 69

50.Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промислової політики України після проголошення її незалежності. 70

1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні методологічні принципи, джерела та значення його вивчення у вищій школі

Історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії.

Предметом вивчення вузівського курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав.

Вивчення історії сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток. Закріплена в традиціях, обрядах, художніх образах та теоріях, історична свідомість дає змогу людству узагальнити історичний досвід.

За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох етнонаціональних конфліктів. Знання історії розвитку культури певного народу дає змогу прогнозувати перспективи нововведень, економічних та соціально-політичних реформ, організувати ефективну систему керування соціальними процесами, налагодити виховання нового покоління відповідно до традицій цього етносу.

Методи вивчення історії України - правдиве пізнання минулого можливе лише зі справді наукових методологічних позицій.

Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи:

1. Принцип об'єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними й духовними чинниками. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми.

2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв'язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення[1, c. 14-15].

2. Розкрийте суть основних історіософських концепцій щодо походження та часу виникнення українського народу. Яка з них, на вашу думку, найбільш достовірна? Аргументуйте.

Концепції походження та часу виникнення українського народу

Існують 3 основні історіософські концепції щодо походження та часу виникнення українського народу.

1) Великодержавна шовіністична концепція. Вважають, що її основи заклав автор Київського літопису Інокентій Гізель. Він доводив, що українського народу взагалі не існувало, його історія подається як складова частина історії російського народу. Він, а також інші представники цієї концепції: Карамзін, Погодін, Соловйов виводили походження Російської держави від Київської Русі, потім Велике князівство Володимира Суздальського, Московська держава. Мавродін та Третяков стверджують, що росіяни, українці та білоруси походять від єдиного кореня. Погодін вважав що до середини XIII ст. на території України проживало великоросійське населення, які після навалу відійшли на Наддніпрянщину. Українці з'явилися тільки у XV ст. з появою козаків. Ця концепція існувала до 1917 року.

2) Радянська концепція (1917-1991 рр.). ця концепція стверджувала спільне походження трьох слов'янських народів - українського, російського та білоруського, що розвивалися в часи Київської Русі на її території.

Історія українського народу ділилася на 2 етапи:

· початок ХІІІ ст. - перша половина XVII ст. - становлення та формування української мови та народу;

· кінець XVII ст. - XIX ст. - закінчення становлення.

3) Автохтонно-автономістична концепція. Представники: Костомаров, Грушевський. Український народ е автохтоном на своїй території, тобто такий, що з самого початку виник, проживає на цій території, що і зараз. Корені його треба починати шукати з трипільської культури. Маркевич наприкінці XVIII ст. написав працю "Історія Малоросів", в якій показав відрив українського народу від інших великоруських народів і довів, що українці старші за роком виникнення ніж російський народ. Також працю по історії України написав Грушевський. Він вважає, що Київська Русь -лише частина Української держава та, що руської історії ніколи не існувало, не існує і зараз. Він вперше в історіографії бачив цілковито сформований український народ. За Грушевським предками українців були анти.

Я схиляюсь до третьої концепції. Грушевський та інші історики виводили походження українського народу від слов'ян. Анти -> східні слов'яни -> Київська Русь, нащадками якої я вважаю український народ[5, c. 28-29].

3. Дайте визначення поняття "історико-етнографічний регіон" та виділіть основні етапи їх формування на території України

Історико-етнографічний регіон – певний регіон, у населення якого історично склались схожі культурно-побутові і етнопсихологічні особливості.

Самобутність українського народу зумовлюється специфічністю його історичної долі, що включала, зокрема, драматичні сторінки міждержавного членування України на окремі частини. Це підсилювалося особливостями традиційної етнокультурної основи, котра навіть біля своїх витоків не була цілісною, а складалася з різних етноплемінних об'єднань. Формування в їхніх межах окремих земель та інших етнотериторіальних утворень заклало основу для історико-етнографічного районування. І цей процес сягає давнини: ще літописи вирізняли такі райони, як Рустія, Галицька земля, Холмщина, пізніше — Червона Русь, Подол, Покуття, Сівера, Волинь, Чернігівщина, Переяславщина, а відтак і Вкраїна, Запоріжжя, Мала Русь.

Процес районування України включає кілька етапів. Перший (VI—X ст.) — це формування переважно племінних утворень, зафіксованих у самоназвах населення: поляни, сіверяни, древляни, білі хорвати, дуліби, уличі, тиверці та ін.

Другий етап (X—XIV ст.) характеризується дробленням давньоруської держави на окремі землі та князівства. Основною одиницею районування стала земля — територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому, зі здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним. Основними з таких земель були Київщина, певною мірою Переяславщина, а також Чернігівщина, Сіверщина, Галицька земля, Холмщина, Поділля, Волинь, Прикарпатська Русь, Брацлавщина.

Здобуття окремими краями України статусу землі означало не тільки їхню певну суверенність, а й специфічність культури та побуту їхнього населення, яке мало свої особливі закони та звичаї, національні права і переваги тощо[4, c. 38-39].

4. Які ви знаєте гіпотези щодо походження назв "Русь" та "Україна"? Як в українській історіософії висвітлюються проблеми етнічного походження Київської Русі?

Термін "Русь" давніший, ніж "Україна". Є як мінімум три теорії походження цього слова — південна, яка пов'язує його з кочовими племенами роксоланів (союзу роксів-русів та аланів), північна — її прихильники вважають, що "Русь" скандинавського походження. Треті вважають, що це слово місцеве і пов'язують , його з топонімікою Середнього Подніпров'я (річки Рось, Росава тощо). Якої б теорії ми не дотримувалися, головне те, що така держава існувала і саме на території сучасної України.

Назва "Україна" вперше зустрічається у літописі під 1187 p., коли Русь стала розпадатися на окремі князівства. Під цим терміном літописець розумів частину колись єдиної Русі (у літописі йдеться про смерть чернігівського князя за яким "україна много постонаша", тобто горювала). Пізніше термін "Україна" став більш поширеним і витіснив поняття "Русь". Але й до сьогодні на західній Україні він зберігся. Інколи населення цього регіону називає себе русинами[2, c. 21-22].

5. Назвіть етнополітичний аспект литовської експансії на українські землі. Чи можна вважати Велике князівство Литовсько-Руською державою?

Більша частина території України (Правобережна та Лівобережна Україна) з середини ХIII ст. Знаходилась під владою монгольської держави Золота орда. В XIV ст., за литовських князів І едиміна й Ольгерда, ці території перейшли під владу Великого князівства Литовського. Але у 1362p.у битвах при Синіх Водах литовці разом з українцями розбили монголів і захопили Київ, а в 1399 р. після битви на р. Ворскла, Литва розширила свої володіння до Чорного моря. Українські князівства невдовзі були ліквідовані, а на їх місці створені литовські воєводства Об'єднавшись з Білорусією, захопивши Україну, Литва перетворилась на багатоетнічну державу, в якій більшість становили слов'яни. Занепад Київської Русі, монголо-татарська навала привели до ослаблення східнослов'янських земель. Цим і скористалась молода Литовська держава, яка у середині XIV ст. Приєднала Київщину, Переяславщину, Поділля і частину Волині до великого князівства литовського. Дії литовців не були експансією, завоюванням. О. Субтельний влучно називає цей процес "проникненням, включенням, приєднанням" (О. Субтельний. Україна: історія. К., 1991.- с.72). По суті, це була інкорпорація українських земель до складу Литовської держави. Вони перебували у складі сусіднього Литовського князівства майже двісті років. Цей історичний відрізок приніс українському народові повне національне і державне відродження. Такої думки дотримується батько української історичної науки Михайло Грушевський. Він має слушність. Бо Литва, поглинувши величезні території, заселені українцями - від Карпат до Чорного моря, - сама складала десяту частку підпорядкованих земель.

Через те дуже швидко еліта литовського суспільства, яка була в основному язичницькою, стала переймати релігію, звичаї, мову українців-русів. Оскільки на величезних просторах Литовського князівства потрібно було створювати органи державного управління, а від того зросла потреба у великій кількості урядовців-чиновників, литовський уряд був змушений залучати на адміністративні посади людей із освіченої української та білоруської верхівки. Панівна частина української суспільності охоче приєднувалась до литовської адміністрації.

Це сприяло тому, що в литовській державі швидко відбувається процес консолідації вищих феодальних верств. Причому литовці переймають часто не тільки русько-українську мову й давні закони, а й усі надбані державницькі традиції в попередній історії України-Русі. Політична структура країни: а) духовне життя б) культурне життя в) матеріальне виробництво українців стають визначальними в суспільстві.

Державною мовою в Литовській державі стає русько-українська мова з її розвиненою літературою-літописами, церковними житіями тощо. Головним зводом законів литовського князівства стає Литовський статут, написаний русько-українською мовою[3, c. 54-55].

6. Охарактеризуйте польсько-українські та українсько-єврейські стосунки на українських землях у складі Речі Посполитої. Чи можна вважати їх загострення причиною національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 pp.?

Зовсім інший характер мало втягування Галичини в орбіту польського впливу. Цей регіон став своєрідним полігоном, на якому випробовувались форми і методи тотального наступу Польщі на українські землі.

Якщо литовці досить помірковано ставились до розвитку подій у підкорених їм українських землях, на перших порах залишаючи місцевому населенню досить широкий простір для свободи дій, то поляки в основу свого курсу одразу доклали католизацію, полонізацію і колонізацію краю, Ідо програмувало на перспективу різке загострення релігійних, соціальних та етнічних відносин.

Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у другій половині XVI ст. Та посилення національного гніту формують національну свідомість українського народу та його національне пробудження. Визначальну роль у політичному і культурному житті відігравали братства - громадські спілки православного українського населення: міщан, духовенства, шляхти, козаків. Вони протистояли наступу католицтва й уніатства, національним утискам.

1648 р. в Україні розпочалася Національно-визвольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Вона мала певні загальні причини:

— релігійний гніт: переслідування польським католицьким урядом прав православного населення;

— національний гніт: обмеження прав українців;

— соціальний гніт з боку польської шляхти та уряду: зростання панщини, податків, свавілля магнатів та шляхти[2, c. 267-268].

7. Проаналізуйте процес обмеження та остаточної ліквідації царським урядом автономії України (друга половина XVII - XVIII ст.). Виділіть етнополітичний аспект цієї проблеми.

Після смерті в 1734 р. гетьмана Данила Апостола цариця Анна Іванівна не дозволила обрати нового гетьмана. Україною стало керувати Правління гетьманського уряду. Але з воцарінням у 1741 р. Єлизавети Петрівни політика щодо України стала лояльнішою. У 1747 р. з'явилася царська грамота з дозволом обрати нового гетьмана.

Катерина II, ставши у 1762 р. російською царицею, поставила метою уніфікувати систему управління по всій країні, скасувавши особливості, що були в Україні, Ліфляндії, Фінляндії, перетворити ці території на звичайні провінції Російської держави. У 1764 р. Катерина II, скориставшись з того, що серед старшини поширилась агітація за те, щоб просити уряд зробити гетьманство спадковим у роді Розумовських і зберегти весь автономний устрій, викликала Розумовського до Петербурга і під загрозою кари за «зраду» змусила написати просьбу про увільнення його «от столь тяжелой и опасной должности», тобто від гетьманства. Гетьманство було ліквідовано.

В Лівобережній Україні царський уряд створив Малоросійське генерал-губернаторство. Для управління Лівобережною Україною створено Малоросійську колегію, яка складалася з 4 російських і 4 українських членів. Президентом цієї колегії став малоросійський генерал-губернатор граф П. Румянцев, що одночасно був і «головним малоросійським командиром». У «Секретном наставлении» даному Румянцеву, Катерина II наказувала вести лінію н повну ліквідацію всіх залишків автономії в Україні, маючи при цьому «і вовчі зуби, й лисячий хвіст».

Таким чином, на кінець XVIII ст. царизм ліквідував устрій в Україні, знищивши залишки української державності. Українська козацька старшина була юридично урівняна з російськими дворянами і злилася з ними в одному пануючому стані, а основна маса селян була і фактично, і юридично закріпачена. Феодально-кріпосницький лад досяг свого апогею[7, c. 229-230].

8. В чому проявлялося посилення національного гніту на українських землях у складі Російської та Австрійської імперій?

Поділи Польщі призвели до того, що з ліквідацією державних кордонів між Ліво- та Правобережною Україною, створилися сприятливіші умови для розвитку українського народу як у господарській, так і в духовній сферах.

Останнє десятиріччя перед визвольною війною 1648—1654 pp. було часом особливо жорстокого феодального гніту. Польські й полонізовані українські магнати й козацтва, міщанства шляхтичі, захопивши родючі українські землі й зайнявши всі адміністративні посади — воєвод, старост, каштелянів та ін.,— по-хижацькому грабували природні багатства, неймовірно експлуатували населення, насамперед селян. Панщина у "багатьох місцевостях України, зокрема, у Східній Галичині й на Волині, досягла 5—6 днів на тиждень.

Соціально-економічне гноблення доповнювалося жорстоким націонаціонально-релігійним гнітом. Використовуючи зраду найбільших українських магнатів і частини вищого православного духівництва, польські шляхтичі силою насаджували в Україні католицизм і уніатство, перешкоджали розвитку шкіл, освіти, української культури, утискували православних і їхню віру, знущалися з православних священиків, захоплювали й руйнували церкви та монастирі.

Та, незважаючи на жорстоке національне і релігійне гноблення, полонізувалась і окатоличилася лише верхівка українських феодалів. Основна ж частина українського населення — селяни, козаки, міщани — лишилися вірними своїй мові, культурі, вірі, національним традиціям. В українських землях — Лівобережжі і Слобожанщині, які входили до складу Росії, відбувалися в основному ті самі суспільно-економічні процеси, що й в усіх російських землях, — посилювався кріпосницький гніт і водночас відбувався розклад феодально-кріпосницької системи, в надрах якої формувався капіталістичний уклад[2, c. 199-200].

9. Проаналізуйте процес обмеження національних прав українців у період остаточної втрати Україною державності в процесі створення СРСР. Чи мала Україна право вибору?

В умовах переходу до мирного будівництва постало питання про встановлення тісніших взаємозв'язків. Виникла договірна федерація радянських держав на основі встановлення двосторонніх економічних зв'язків. Україна з Радянською Росією уклали таку угоду про співробітництво наприкінці грудня 1920р.

На етапі національно-державного будівництва відбулося фактичне злиття загальнофедеративних органів з органами Російської Федерації, що було, як виявилося згодом, істотним недоліком. Таке становище викликало незадоволення окремих керівників національних республік, зокрема голови Раднаркому УСРР X. Раковського. Для остаточного вирішення цього питання навесні 1922 р. була створена спеціальна комісія з представників усіх радянських республік на чолі з Й.Сталіним. Від України до її складу ввійшли Г. Петровський, X. Раковський та Д. Мануїльський. Улітку комісія, незважаючи на суттєві заперечення частини її членів, у тому числі X. Раковського і Г.Петровського, надіслала до республік проект об'єднання на принципі автономізації. Лише в Азербайджані та Вірменії його схвалили, у Білорусії та Грузії відхилили, в Україні остаточно не визначилися.

Незважаючи на заперечення, на початку вересня 1922 р. Й. Сталіну вдалося добитися схвалення проекту на засіданні комісії і розіслати його у республіки для остаточного погодження.

У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, де юридичне закріплювалося входження України до складу СРСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів влади і управління.

Отже, виходячи з конкретних обставин, Україна добровільно вступила до Союзу[5, c. 367-368].

10. Проаналізуйте процес українізації на українських землях за часів формування радянської системи. Які історичні наслідки вони мали?

Українізація - політика більшовиків в галузі культури в 20-ті pp., спрямована на поширення української мови в різних сферах суспільного життя.

Метою українізації було шляхом певних поступок у національному питанні забезпечити підтримку Комуністичної партії з боку неросійських народів. Процесом українізації керував народний комісаріат освіти, на чолі якого стояли прибічники українського національного відродження - Г.Гринько, О.Шумський. М.Скрипник.

Заходи щодо українізації передбачали:

• розширити сферу вживання української мови, особливо в партії та уряді. Було запроваджено діловодство українською мовою в партійних і державних установах. Незнання української мови могло призвести до звільнення чиновника з посади. Водночас зростало число українців в урядових установах. Однак більшість із них зосереджувалася на нижчих щаблях урядово-партійної ієрархії;

• посилення уваги до підготовки та висування кадрів з представників корінної національності;

• запровадження навчання, організацію культосвітніх закладів, видання книг, газет, журналів українською мовою.

Найбільші успіхи та наслідки українізації:

• на кінець 1929 р. понад 80 % загальноосвітніх шкіл і 30 % вищих . навчальних закладів вели навчання українською мовою;

• переживала піднесення й українська преса. Якщо у 1922 р. книжки рідною мовою становили лише 27 % усіх надрукованих в Україні, то у 1927 р. їхня кількість збільшилася до 50 %;

• українська мова була запроваджена в офіцерських школах і великих частинах військового резерву в Україні;

• 2/3 діловодства велося українською мовою[3, c. 218-219].

11.Як реалізується етнополітичний фактор в умовах розбудови незалежної Української держави на сучасному етапі? Визначте напрямки діяльності щодо створення умов всебічного задоволення національно-культурних та мовних потреб національних меншин.

90-ті роки ХХ століття ввійшли в історію як роки, позначені значними потрясіннями і змінами як у політичній, економічній, соціальній, так і духовній сферах. Саме в цей період, в 1991 році, постала незалежна Україна. Здобуття незалежності є переломним моментом в історії будь-якої країни, оскільки цей процес часто супроводжується загостренням багатьох проблем, серед яких не останнє місце посідають національні.

Наслідком політичних та соціально-економічних змін даного періоду стало не лише здобуття Україною незалежності, що логічно оформило прагнення українського етносу мати свою незалежну державу, але й етнічне (національне) відродження інших народів, які мешкали на її території. Тому постала нагальна потреба проводити державну політику, спрямовану на відродження культури як титульного етносу, так і національних меншин. Україна є поліетнічною державою, на території якої, за даними перепису населення 2001 р., проживають представники понад 100 національностей. Тому серед пріоритетних напрямків діяльності уряду вирізнялася розробка правової бази етнонаціонального розвитку меншин.

Одним з проявів етнічного відродження національних меншин є створення та діяльність національно-культурних організацій, які об'єднують людей з метою здійснення різноманітних заходів, спрямованих на сприяння етнічному відродженню тієї чи іншої меншини. Існування національно-культурних об'єднань дозволяє громадянам, що не належать до титульного етносу, найбільш повно реалізувати право на вивчення своєї етнічної культури, мови, традицій, що за важких економічних умов держава не завжди може забезпечити[2, c. 588-589].

12.Назвіть причини, етапи еміграції та міграції українців. Визначте внесок українців у політику, науку, культуру, господарське життя держав, де вони проживають

Зважаючи на своє геополітичне становище територія України з давніх часів перебувала під впливом значних міграційних потоків.

Знаходячись в складі Російської Імперії, до початку двадцятого століття міграційні потоки обмежувались кордонами держави, в цей час масові потоки українців поступово переміщувались на Схід Імперії. Це було обумовлено заселенням нових земель. Саме на прикінці ХІХ століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 до 1914 років з дев'яти українських губерній переселилися за Урал 1,6 мільйона осіб. В ті часи законодавство не дозволяло вільного переходу своїх підданих у підданство інших держав, але з настанням нового століття поступово, шляхом тлумачення застарілого законодавства була дозволена діяльність еміграційних агенств.1 Саме у цей період почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан. Це були перші мігранти з України. За часів Радянського Союзу міграційні потоки в державі були майже припинені. Наша країна була законсервована і це не давало змоги громадянам вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому люди і використовували нелегальні шляхи виїзду, тому що міграція відбувалась в суворо централізованому порядку через міністерства та відомства і виключала будь-яку можливість індивідуального вибору місця роботи й країни проживання. І, як слід, значних розмірів у радянський період отримала внутрішня міграція українців. Це були преш за все евакуйовані до східних регіонів за часи війни, а у повоєнний період великого розміру отримало переселення з України до середньої Азії та Сибіру, також до цієї категорії треба включити осіб, які були політичними злочинцями, яких ссилали на далекий північ. Адже ми бачимо, що всі зазначені території належать до нинішньої Росії і можна зробити висновок, що чисельність українців в Росії значно зросла. Це був своєрідний прийом влади, маю на увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової - радянського народу.

На початку 80-х років, міграційні процеси стали розвиватися набагато швидше. Але вони загалом були внутрішніми, тому як кандидати для поїздки за кордон ретельно обиралися і необхідним документом для дозволу на виїзд була позитивна характеристика партійної організації, яку могли отримати одиниці.

Автор О.Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України:

1) Перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти,художники та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.

2) Другий етап можна відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О.Леонтенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які бачать, що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.

3) Третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу ,тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають широкі маси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї категорії треба включити молодь країни, яка не бачить перспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишитися там.

За неофіційними даними різних українських організацій Росії, українців у РФ - близько 10 млн. чол. Незважаючи на типовість проблем,що поставали перед представниками української діаспори в різних країнах, вирішення цих проблем відбувалося по-різному. Особливо разючий контраст являє собою діаспора Канади й Росії. Українці Канади зробили вагомий внесок у культурно-історичне та суспільно-політичне життя цієї країни. Українську діаспору можна розглядати як каталізатор так званої політики мультикультуризму офіційно проголошена прем'єр-міністром Канади Жаном Кретьєном на Конгресі українців Канади в 1981 році, ця політика гарантувала вільний розвиток мов і культур усіх етнічних груп країни[7, c. 327-329].

13.Проаналізуйте витоки державотворчих процесів в Україні. Виділіть форму політичного устрою та систему управління Скіфської держави, античних міст-полісів та Антського царства

Серед народів, які населяли територію Причорномор'я, Криму і Кавказу, першими в писемних джерелах (ассірійських, грецьких та ін.), називаються кіммерійці (приблизно з X до першої половини VII ст. до н.е.). Вони займалися скотарством і землеробством.

У VII — III ст. до н. е. у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної і Південно-Східної України, а частково також у Криму панували скіфські племена, тип прийшли з Риму. Ім'я скіфів стало збірною назвою для різних племен, а всю територію півдня між Доном і Дунаєм стали називати Скіфією.

Геродот, що начебто в середині V ст. до н. е. подорожував по скіфських землях і, зокрема, відвідав Ольвію, перелічує ряд племен, які можна поділити на дві великі групи: кочівників, що жили в основному в степах між Дніпром і Доном; серед скіфів-кочівників були «царські» скіфи, які панували над іншими племенами, збираючи з них данину, i землеробів — каліпідів і алазонів, що жили в степовій частині поблизу Ольвії, і скіфів-землеробів, які разом з нескіфськими племенами — неврами, будинами, гелонами, меланхленами — жили в лісостеповій смузі на захід і схід від Дніпра.

Скіфи жили спочатку патріархально-родовим ладом, який розкладався. Поступово відбувалося майнове розшарування, збагачення родоплемінної знаті, вождів, влада яких перетворювалася на спадкову, існувало рабство, зароджувалися класи. Про це, зокрема, свідчать археологічні знахідки предметів розкоші, золотих речей — браслетів, чаш, ваз, золотих блях тощо у так званих царських курганах.

На чолі суспільства стояли "царі" та родові старійшини. Влада "царів" була спадковою, сильної та деспотичною і мала, за уявленнями самих скіфів, божественне походження. Однак вона була обмежена народними зборами — "Радою скіфів". "Рада" мала право усувати "царів" від влади і вибирати нових з числа членів царського роду.

Проблема існування державної організації у скіфів, часу її появи та характеру не має однозначного трактування в сучасній науковій літературі. Найпоширенішою є думка про те, що скіфське суспільство знаходилось на стадії ранньокласових відносин та державності заснованої на експлуатації праці рабів, збіднілих співплемінників та землеробського населення. Як відзначав ще Страбон, номади займалися більше війною, ніж розбоєм, ведучи війни за данину: віддаючи землю звиклим до землеробства, вони задовольняються одержанням помірної данини.

Дослідження державності давніх скіфів цікаве тим, що дає можливість прослідкувати формування у землеробських племен (предків сучасних українців) ставлення до держави, уособленням якої були царські скіфи, та проаналізувати характер взаємовідносин основної маси населення і державного механізму. Чужинність державної влади (як соціальна, так і, можливо, етнічна), її певна відстороненість від нагальних проблем життя давніх предків українців (обмеження завдань влади збором данини, і, далеко не завжди гарантованим захистом від кочівників-чужинців) поклала початок формуванню відчуженості між державою та автохтонним землеробським населенням, яку ми можемо спостерігати практично на протязі всієї української історії.

У VII—V ст. до н.е., коли причорноморські степи займали скіфи та інші племена, вихідці з Греції і заснували на узбережжі Чорного і Азовського морів свої поселення, що стали рабовласницькими містами-державами (полісами). Політична влада в них належала рабовласникам — власникам землі, ремісничих майстерень, купцям, лихварям, які жорстоко експлуатували рабів і найбільшу частину населення. У рабовласницьких державах точилася класова боротьба[3, c. 41-42].

14.Визначте особливості князівського періоду українського державотворення. Виділіть етапи розвитку, форму державного управління та феодальну ієрархію Київської Русі

Військові походи Олега та Ігоря свідчать про швидке зростання могутності державної організації Київської Русі. Так у поході 907 року прийняло участь, за оцінками істориків, близько 80 тисяч воїнів, у поході на Каспій 912-913 рр. — 50 тисяч. Однак внутрішня організованість держави за їх князювання була доволі примітивною. Відносини князівської влади з основною масою землеробського населення зводились, в основному, до збирання данини, яка не мала якихось чітко визначених розмірів. Це викликало незадоволення та спротив населення, що проявлялось у втечах на нові колонізаційні землі як на півдні, так і на північному сході, а також приводило до конфліктів з місцевою знаттю. Внаслідок одного з таких конфліктів у 945 році деревляни вбили князя великого київського Ігоря.

Значну реформу державного устрою провела наступниця Ігоря княгиня Ольга. Вона унормувала розміри податків та повинності (так звані "уроки та устави"), впорядкувала відносини між київською та місцевими владами, роблячи акцент на раціоналізацію господарських відносин, структурувала всю систему влади. В області зовнішньої політики Ольга продовжувала відстоювати торгівельні інтереси держави, але вже не військовими, а переважно мирними засобами, підтримуючи регулярні відносини з найбільшими державами тогочасної Європи — Візантією та Священною Римською імперією. Політичний устрій Київської Русі цього часу характеризується подальшим наростанням суперечностей у розвитку двох тенденцій політичного життя — прагнення до встановлення сильної, одноосібної влади та народоправства. Значне посилення князівської влади за часів наступників Ольги — Святослава і Володимира, внаслідок вдалих військових походів, розширення території та підкорення оточуючих племен, різко звужували можливості функціонування інституцій, що забезпечували народоправство. Віче, як форма реалізації самоуправління народу, була витіснена на північні терени держави (Новгород, певний час Псков) і майже не згадується в київських літописах. Князь видається майже не обмеженим у своїй владі і лише інколи радиться з вічем. Князь був невід'ємним елементом організації влади в епоху Київської Русі. При цьому, антикнязівські повстання зовсім не були виступами проти самого інституту князівської влади[8, c. 37-38].

15.Визначте особливості державного життя України за литовсько-польської доби

Оскільки на величезних просторах Литовського князівства потрібно було створювати органи державного управління, а від того зросла потреба у великій кількості урядовців-чиновників, литовський уряд був змушений залучати на адміністративні посади людей із освіченої української та білоруської верхівки. Панівна частина української суспільності охоче приєднувалась до литовської адміністрації.

Це сприяло тому, що в литовській державі швидко відбувається процес консолідації вищих феодальних верств. Причому литовці переймають часто не тільки русько-українську мову й давні закони, а й усі надбані державницькі традиції в попередній історії України-Русі. Політична структура країни: а) духовне життя б) культурне життя

в) матеріальне виробництво українців стають визначальними в суспільстві.

Державною мовою в Литовській державі стає русько-українська мова з її розвиненою літературою-літописами, церковними житіями тощо. Головним зводом законів литовського князівства стає Литовський статут, написаний русько-українською мовою.

Та скоро над Литвою нависла загроза її поглинення сусідньою польською державою. Це проявилося в 80-х рр. ХIV ст., коли польські магнати організували мирну експансію щодо литовських володінь через Київську унію 1385р. І династичний шлюб королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла.

Кревська унія, укладена між Польщею та Литвою навертала литовців у католицизм, а землі Литви і України "на віки вічні" приєднувались до Польщі.

Протягом XV - XVI ст. Польське королівство перетворилось на шляхетську республіку. Влада короля обмежувалась сеймом, що складався з сенату, в якому засідали магнати (великі землевласники) та представники королівської адміністрації, і палати послів (складалась з посланців сеймиків, - органів самоврядування феодалів воєводств). Виборному королю заборонялось приймати важливі рішення без згоди сейму[5, c. 57-58].


16.Дайте характеристику української гетьманської держави під проводом Б.Хмельницького, її політичного і соціально-економічного ладу. Які причини та наслідки ліквідації цієї держави у другій половині XVIII ст.?

з самого початку національно-визвольної війни постала проблема державно-політичного устрою українських земель. В основу державотворчих принципів були покладені традиції Київської Русі та досвід козацької державності Запорозької Січі. У створенні нової держави Б.Хмельницький - її фундатор - враховував також досвід європейських держав, зокрема Речі Посполитої. Зі звільненням території України від польсько-шляхетського панування (після підписання Зборівської угоди) влада переходила до нової генерації українського панівного класу-козацької старшини. Фактично органом влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана. Вона вирішувала найважливіші питання державної ваги.

Головою виконавчої влади був гетьман. Б.Хмельницький очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, ініціював скликання гетьманської ради.Офіційною назвою козацької гетьманської держави була "Військо Запорозьке".

Територія цієї держави в перший -гетьманський період її існування мала найширші межі. Влада гетьмана поширювалася на колишні Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, а також на частину Волинського, Подільського та південь Білорусії.

Невід'ємним атрибутом державності є наявність війська. Його чисельність у період визвольної війни досягла 100-150 тисяч. Формувалося воно на принципах добровільності. Основою повстанської армії були запорожці та реєстрові козаки п'яти полків: Білоцерківського, Корсунського, Переяславського, Черкаського та Чигиринського. У ході визвольної боротьби сформувалося ще понад десяток полків на Лівобережжі, Київщині, Брацлавщині та Чернігівщині. Полковників і сотників, як і в і Запорозькій Січі, обирали самі козаки.

Нетрадиційним став політико-адміністративний устрій Гетьманщини-її полково-сотенний адміністративний поділ території. Він замінив польсько-шляхетські воєводства і повіти. Вже на другому етапі війни територія козацької держави була поділена на 16полків і 272 сотні, була сформована полкова і сотенна адміністрація, а в містах - магістрати й ратуші з досить широкими повноваженнями.

У Гетьманщині існувала судова система, з полкових і сотенних судів. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя; В основу системи судочинства були покладені традиції судів Запорозької Січі, законодавчі акти Литовських статутів і традиції Магдебурзького самоврядування міст.

У державі склалася фінансова система. Були створені фінансові органи - Державний скарб Війська Запорозького. Генеральний підскарбій керував фінансами козацького війська, розподілом грошових і натуральних податків, установленням митних зборів тощо. Історичні зміни сталися в соціально-економічних відносинах на українських землях. По-перше,була ліквідована велика земельна власність польської шляхти та полонізованих українських феодалів. По-друге, залишені ними земля, рухоме майно, худоба тощо перейшли до рук повстанців. Отже, економічні підвалини традиційного феодалізму були істотно підірвані, але повністю не ліквідовані. Докорінно змінилося становище козацтва, яке перетворилося на привілейований стан суспільства і було об'єктом особливої уваги Б. Хмельницького. За ним зберігалася особлива юрисдикція та гарантії необмеженої участі в політичному житті[2, c. 156-157].

17.Дайте характеристику діяльності Української Центральної Ради у боротьбі за відродження української держави. Які Ви бачите досягнення та прорахунки на шляху державотворчих змагань?

Уся складність ситуації в Україні полягала в тому, що робітничі та селянські ради орієнтувалися на ті самі верстви населення, що й національно-визвольний рух. Згодом це мало неминуче призвести до конфлікту між ними. Але весною-влітку 1917 р. події розвивалися в досить сприятливому для Центральної Ради руслі. У Києві та інших містах пройшли багатотисячні мітинги, збори, маніфестації, відбулися з'їзди та конгреси, які назвали Центральну Раду "єдиним компетентним органом" у вирішенні українських справ.

Для закріплення своєї ролі як найвпливовішої сили в суспільстві ЦР 10 (23) червня 1917р. видала І Універсал, який проголошував суверенітет українського народу на своїй землі. Втілення в життя ідей Універсалу та ухвалення законів покладалися на всенародно обрані Установчі збори (сейм).

Важливою подією стало формування 27 червня крайового уряду - Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком. Закріплення статусу уряду проголошувалось у II Універсалі 3 (16) липня 1917р. У липні склад уряду поповнився представниками національних меншин. Склад самої Центральної Ради влітку-восени досяг понад 800 осіб. Тому наприкінці червня 1917р. виник ще один орган - Мала Рада у складі 40 осіб.

Розмах національного руху в Україні вже не міг лишатися поза увагою Петроградського уряду, який на початку серпня 1917 р. передав українській делегації Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату, яка окреслювала компетенцію останнього п'ятьма губерніями з дев'яти: Київською, Волинською, Подільською, Чернігівською і Полтавською. Обмежувалися повноваження українського уряду у військовій, міжнародній і продовольчій справах, у сферах транспортного зв'язку, пошти, телеграфу тощо. Отже, Інструкція Тимчасового Уряду була кроком назад порівняно з ІІ Універсалом. Проте вона стала свідченням відродження автономних прав України, формування української державності на новому етапі[2, c. 321-322].

18. Визначте історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної української держави в 1917-1920 pp. Проаналізуйте еволюцію українського державотворення

Боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервенції. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На першому - етапі національну революцію очолювала Центральна Рада. В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами. Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною[5, c. 361-362].

19.Західноукраїнські землі у 1918-1920 pp. Боротьба за відродження Української держави

Зазнавши нищівної поразки у війні, Австро-Угорська імперія почала розпадатися.

У жовтні 1918 р. відбулися загальні збори українських суспільно-політичних діячів Східної Галичини і Північної Буковини. Вони ухвалили обрати Національну Раду - вищий орган влади майбутньої держави. Рада заявила свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини, а також Закарпаття. Щоб запобігти намаганням польських політичних організацій перебрати владу в усій Галичині, зокрема й у Східній, до своїх рук, Національна Рада домоглася від австрійського уряду згоди на прискорення передачі влади українцям. В ніч на 1 листопада 1918 р. українські збройні сили зайняли Львів, а пізніше - всю територію Східної Галичини.

13 листопада 1918 р. було проголошено ЗУНР, яка включала Східну Галичину і намагалася підпорядкувати собі Північну Буковину й Закарпаття.

Причинами її проголошення були:

• посилення українського національно-визвольного руху на західноукраїнських землях, високий рівень національної свідомості західних українців;

• поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні та втрата контролю над західноукраїнськими землями з боку австрійського уряду;

• намагання поляків взяти під контроль територію Східної Галичини.

Президентом ЗУНР став голова Національної Ради, колишній посол до австрійського сейму Євген Петрушевич, головою уряду (Державного секретаріату) - лідер Національно-демократичної партії Кость Левицький.

З метою виведення країни з економічної кризи було встановлено державну монополію на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, шкіри, худоби, свиней, введено в обіг власну валюту.

Закони ЗУНР затвердили державність української мови, національним меншинам надавалося право на культурну автономію.

Ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння, земля мала бути розподілена між малоземельними та безземельними селянами. Проте реально втілити в життя більшість прийнятих законів завадила польська окупація.

Інтереси новоствореної держави зіткнулися з бажанням Польщі захопити територію Східної Галичини. Конфлікт переріс у війну, яка закінчилася поразкою українців.

Головні причини поразки ЗУНР:

• невизнання цієї держави жодною з держав світу (крім УНР);

• підтримка країнами Антанти, зокрема Францією, новоутвореної

польської держави, що претендувала на західноукраїнські землі;

• бажання держав-сусідів (Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини) окупувати українські землі[7, c. 153-154].

20.Проаналізуйте процес утворення СРСР та входження до нього України, виділіть основні етапи і історичні наслідки для подальшого державного життя нашої країни

Наприкінці 1917 - на початку 1918 р. Російська імперія розпалася на 13 держав, у тому числі на шість радянських і дві народні республіки, При утворенні національних радянських республік, зокрема й УСРР, наголошувалося не на їх самостійності, а на тісному зв'язку з Російською Федерацією. Між радянськими республіками налагодилися тісні економічні зв'язки, вони мали однакову політичну структуру, в якій провідну роль відігравала одна більшовицька партія. Формально ж національні республіки вважалися незалежними.

В умовах переходу до мирного будівництва постало питання про встановлення тісніших взаємозв'язків. Виникла договірна федерація радянських держав на основі встановлення двосторонніх економічних зв'язків. Україна з Радянською Росією уклали таку угоду про співробітництво наприкінці грудня 1920р.

На етапі національно-державного будівництва відбулося фактичне злиття загальнофедеративних органів з органами Російської Федерації, що було, як виявилося згодом, істотним недоліком. Таке становище викликало незадоволення окремих керівників національних республік, зокрема голови Раднаркому УСРР X. Раковського.

З 1922 р. почався новий етап об'єднавчого руху в радянських республіках, коли треба було визначитися з вибором одного з принципів об'єднання: автономізації, конфедерації чи федерації. Група керівних діячів РКП(б) на чолі з Й. Сталіним абсолютизували проголошені раніше принципи широкої обласної автономії з урахуванням національних особливостей. Разом з тим резолюція з національного питання X з'їзду РКП(б) підкреслювала доцільність і гнучкість запровадження різних форм об'єднання радянських народів: договірних взаємовідносин незалежних республік, принципу автономії та проміжних ланок між ними.

Для остаточного вирішення цього питання навесні 1922 р. була створена спеціальна комісія з представників усіх радянських республік на чолі з Й.Сталіним. Від України до її складу ввійшли Г. Петровський, X. Раковський та Д. Мануїльський. Улітку комісія, незважаючи на суттєві заперечення частини її членів, у тому числі X. Раковського і Г.Петровського, надіслала до республік проект об'єднання на принципі автономізації. Ставлення до нього з боку керівництва компартій радянських республік було не однозначним. Лише в Азербайджані та Вірменії його схвалили, у Білорусії та Грузії відхилили, в Україні остаточно не визначилися.

Ленінський принцип федерації полягав у тому, що Росія, Україна та інші радянські республіки стають рівноправними суб'єктами федерації і утворюють нове державне об'єднання - Союз Радянських Соціалістичних Республік.

З жовтня по грудень 1922р. відбувалося обговорення та затвердження нового проекту в республіках. VII Всеукраїнський зїзд Рад, що відкрився у Харкові 10 грудня 1922р., на доповідь М.Фрунзе підтримав ідею утворення Союзу РСР.

30 грудня 1922 р. 1 Всесоюзний з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Остаточні тексти цих документів з урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік у січні 1924 р. ухвалив II з'їзд Рад СРСР.

У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, де юридичне закріплювалося входження України до складу СРСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів влади і управління.

Отже, виходячи з конкретних обставин, Україна добровільно вступила до Союзу.

Але реалізація задуму про Союз як об'єднання суверенних і рівноправних республік пішла іншим руслом. Після смерті В. Леніна взяла гору жорстка централізаторська тенденція, яка дедалі посилювалась у роки авторитарного правління Й. Сталіна. Вона неминуче вела до обмеження прав союзних республік і звуження їх суверенності[1, c. 361-363].



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Питання до екзамену з дисципліни «Історія України» (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно