Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Освіта і культура на Закарпатті в 1944-1946 роках (реферат)

Енергійні дії народної влади по відбудові народного господарства, її соціальна політика створювали сприятливі умови для відновлення і розвитку всіх ступенів народної освіти, запровадження радянської системи навчання і виховання молоді та всього населення, розбудови мережі культурно-освітніх закладів, засобів масової інформації тощо.

Так вже вийшло, що програму дій у цій сфері діяльності органів народної влади визначила І-ша конференція КПЗУ 19 листопада 1944р. Вона зобов'язала свої організації і всіх членів партії "всемірно допомагати Народним комітетам відкривати школи, керуючись принципом обов'язкового безплатного навчання всіх дітей рідною їм мовою". Далі в резолюції конференції йшлося про те, що національний гніт з особливою силою виявився в тому, що протягом віків всі чужоземні володарі на Закарпатській Україні гальмували появу і зростання української народної інтелігенції, внаслідок чого наш народ не має свого університету та інших вищих учбових закладів. Тому ставилось завдання організувати в краї державний університет і ряд інших учбових закладів, а також "організацію українського народного театру, кінотеатрів та клубів, відкривши до них широкий доступ всьому населенню".

Державна політика в галузі освіти і культури зводилася до того, щоб за допомогою інтелігенції "вирвати свій народ з пазурів темряви і безкультур'я", щоб "наша національна за формою і соціалістична за змістом культура набула широкого, небаченого ще розвитку".

За браком учительських кадрів розгортання системи народної освіти було справою нелегкою. Наприклад, в Рахівському окрузі наприкінці 1944 р. бракувало 126 народних учителів (початкових класів) та 16 фахових (предметників). Для забезпечення шкіл вчительськими кадрами постановою Народної Ради від 6 жовтня 1944р. було дозволено відділу освіти НРЗУ використати семінаристів, що навчалися на четвертих курсах Ужгородської та Мукачівської учительських семінарій.

Зважаючи на важкі умови праці шкіл і вчителів у гірських округах та населених пунктах, віддалених від комунікацій, цією ж постановою НРЗУ була встановлена оплата вчителів на 200 пенге більше в місяць від нормальних ставок; визначені норми обов'язкового постачання на одного чоловіка: хліба 700 грамів на день, борошна - 1500 грамів на місяць, крупи-макарони - 1500 грамів на місяць, м'яса-риби - 4400 грамів на місяць, жирів - 1000 грамів на місяць, цукру - 1000 грамів на місяць і т.д. Керівникам місцевих органів влади вводилось в обов'язок створити нормальні квартирно-побутові умови для роботи вчителів, а органам прокуратури було доручено взяти під свій контроль справу постачання вчителів, а винних в порушенні цієї постанови притягати до судової відповідальності...

В результаті вжитих заходів наприкінці квітня 1945 р. всі школи в основному були забезпечені вчителями. В загальноосвітніх школах працювало 2500 вчителів. З них у початкових - 2220, у горожанських - 250, у гімназіях - 90. По всіх школах було запроваджено викладання української та російської мов, історії, географії та Конституції СРСР. Вводилися інші істотні зміни до учбових програм, спрямовані на підвищення якості навчання та розширення наукових знань учнів. Значно доповнювався матеріал з хімії, математики, фізики, біології.

Проте тодішнім школам доводилось нелегко. Не всі діти були охоплені навчанням. З 140 тисяч дітей шкільного віку навчалось тільки 100 тисяч. Бракувало підручників, навчального приладдя, налагодженої системи підвищення кваліфікації вчителів, методичної допомоги їм, слабким був державний контроль за роботою шкіл.

Декретом НРЗУ від 20 квітня 1945 р. всі існуючі до того школи: державні, комунальні, церковні або змішані - частково церковні, частково державні чи комунальні були переведені в державні і введена єдина система (радянська) навчання та виховання дітей. За тим же декретом школи всіх категорій і ступенів, а також дошкільні заклади стали державними, їх же працівники - державними службовцями.

Ще 5 грудня 1944 р. декретом НРЗУ Церкву було відділено від держави і відповідно - школу від Церкви. Отже, навчання і виховання шкільної молоді на території Закарпаття стало справою держави, котра взяла на себе організацію та контроль над усією галуззю освіти й навчання.

Велике значення для становлення освіти мав з'їзд педагогів Закарпатської України, що відбувся 23 грудня 1944 р. Його делегати одностайно схвалили возз'єднання краю з Радянською Україною та прийняли рішення про перебудову системи народної освіти за взірцем радянської школи. "Коли народ Закарпатської України одноголосно висловив бажання возз'єднатися з Радянською Україною, значить, і навчання в школах необхідно будувати за принципами радянської педагогіки". Такою була воля делегатів-педагогів.

З'їзд закликав учительство "прищеплювати учням почуття любові до Радянської Батьківщини, охопити освітою всі закутки Закарпатської України, відкрити школу у всіх селах Закарпаття, особливо посилити роботу в тих селах, що найбільше потерпіли від шкільної політики іноземних завойовників, викоренити із педагогічної практики фізичний вплив на учнівську молодь, усунути з роботи всіх тих, що зрадили народ, його інтереси і були на службі в окупантів, вести непримиренну боротьбу проти всіляких проявів фашистської ідеології, проти буржуазного націоналізму всіх відтінків".

Становлення шкільної справи набирало загальнонародного характеру. Так, Союз молоді ЗУ ставив перед своїми організаціями і членами завдання активної участі в ремонті шкільних приміщень та обладнання, в комплектуванні шкільних бібліотек, у виявленні і залученні до навчання всіх неохоплених школою "українських і російських дітей шкільного віку". СМЗУ та його організації повинні були стати найближчими помічниками органів освіти в налагодженні занять у спеціальних і технічних школах, особливо в організації вечірніх шкіл для неграмотних і малограмотних трудівників, добиватися, щоб "не було ні одного неграмотного і малограмотного юнака і дівчини в нашому краї".

За розпорядженням Народної Ради сільські, міські та окружні Народні комітети передали в розпорядження уповноваженого в справах освіти НРЗУ 360 будинків, які належали окупаційним властям, для використання під школи, шкільні інтернати. Учителі при допомозі батьків ремонтували зруйновані приміщення, лагодили шкільний інвентар, завозили паливо. Це дало змогу вже в грудні 1944 р. розпочати навчання в 350 школах краю.

Протягом 1945 р. було здійснено перехід до обов'язкового семирічного навчання, значно збільшилась кількість шкіл. На початку року працювало 451 початкова школа, 6 гімназій та 25 горожанських шкіл, в яких навчалося понад 100 тисяч дітей, три вчительські семінарії та три середні торгові школи, в яких здобували освіту 1730 учнів.

Хвилюючою сторінкою в історії діяльності Народної Ради Закарпатської України в галузі освіти і культури було відкриття Ужгородського державного університету. Вперше згадку про свій вуз зустрічаємо в резолюції 1-ї конференції КПЗУ 19 листопада 1944 р. В ній було записано: "Щоб створити кадри народної інтелігенції, вважати необхідним організувати державний університет і ряд інших учбових закладів". Далі ця ідея набирала конкретності. 5 грудня 1944 р. НРЗУ прийняла декрет "Про організацію вищих шкіл на Закарпатській Україні", в якому читаємо: "Виражаючи волю делегатів 1-го з'їзду Народних комітетів Закарпатської України від 26 листопада 1944 р.

Народна Рада Закарпатської України постановила: організувати на території Закарпатської України державний університет та лісовий і агрономічний інститути". З цього приводу голова НРЗУ І. Туряниця на з'їзді Союзу молоді 17 грудня сказав: "Ми хочемо, щоб більше ніколи нашому народові не потрібно було йти вчитися до Будапешта чи Праги. Ми хочемо, щоб для нашої молоді засяяло світло науки на нашій землі...".

На другому пленумі ЦК КПЗУ 25 березня 1945 р. в доповіді йшлося про те, що "ведеться підготовча робота до створення університету", а в резолюції - "вперше в історії створюється університет Закарпатської України". Громадськість краю палко вітала це повідомлення. Так, в резолюції 1-го пленуму Ради профспілок Закарпатської України висловлювалось загальне побажання: "Просити НРЗУ, щоби чим скоріше було відкрито вищий технічний інститут в Ужгороді".

Нарешті, в спільній постанові ЦК КПЗУ та НРЗУ від (19) 20 липня 1945 р. зазначалося таке: "З метою підготувати висококваліфікованих спеціалістів для господарчого та культурного будівництва в Закарпатській Україні та наукових дослідників в різних галузях знання утворити в м. Ужгороді Закарпато-Український університет". Далі в постанові були викладені конкретні заходи, визначені виконавці та терміни щодо відкриття першого вищого навчального закладу: починаючи з 1 жовтня 1945-1946 навчального року розгорнути навчання на історичному, філологічному, біологічному та медичному факультетах, встановивши перший набір 240 чоловік, по 60 на кожний факультет, з таким розрахунком, "щоб в першу чергу були прийняті до університету діти робітників, селян та трудової інтелігенції". З того ж дня (20 липня 1945 р.) уповноваженому НРЗУ в справах освіти було доручено оголосити набір студентів.

В цьому документі були вказані навчальні та житлові будинки для передачі в розпорядження університету, утворена комісія його огранізації, професорсько-викладацькому складу виділено 35 квартир, на третій квартал 1945 р. з бюджету асигновано 5000000 пенге, зобов'язано відповідні відділи НРЗУ своєчасно виконувати всі замовлення університету в справі ремонту приміщень, обладнання, "розглядаючи всі роботи як першочергового державного значення".

В розпорядження університету віддавались "всі безгосподарчі" бібліотечні фонди, надавалось право відбирати книги і рукописи, "які необхідні для створення наукової університетської бібліотеки". Вживалися й інші дійові заходи для відкриття вищого навчального закладу в Закарпатській Україні.

Реальності, однак, були такими, що відкрити і забезпечити функціонування вузу місцевій владі було не під силу. Тому ЦК КПЗУ і НРЗУ звернулися до партійних і державних керівних органів України з проханням надати необхідну допомогу. Хоча формально Закарпаття ще не входило до складу Радянського Союзу, але фактично його доля в усіх сферах життя вирішувалась уже в Москві чи Києві. 18 жовтня 1945 р. ЦК КП(б)У й уряд Радянської України прийняли спільне рішення про відкриття на Закарпатті Ужгородського державного університету. Саме цей день прийнято вважати днем заснування першого і поки що єдиного вищого навчального закладу. Думається, що заради правди історичної початком заснування УжДУ слід би вважати день прийняття рішення Народною Радою і ЦК КПЗУ (20 липня 1945 p.).

Перший набір - 168 студентів Ужгородського державного університету являв широку палітру соціальних прошарків і національних груп населення: серед них радянські воїни-фронтовики, закарпатці-добровольці Червоної і Чехословацької армій, партизани, діти лісорубів, селян, інтелігенції, духовенства.

В розгортанні навчально-виховної та науково-дослідної роботи неоціниму допомогу подали вищі навчальні та наукові установи Радянської країни - Академія наук СРСР, Академія наук УРСР, Московський, Київський, Харківський університети та ін. Можна тільки пожалкувати, що Народна Рада Закарпатської України, маючи добрі наміри, але керуючись ідеологічними установками московського і київського начальства при організації вищого навчального закладу не змогла скористатися запропонованими матеріально-технічними можливостями Українського вільного університету в Празі та інших навчальних закладів, які діяли в Чехословаччині до 1945 p., і, за свідченням очевидців, мали потужну навчальну базу.

Крута зміна політики радянського керівництва щодо Закарпаття наприкінці 1944 - початку 1945 pp. безпосередньо відбилася на духовному житті краю і насамперед на церковних справах. За ініціативою політвідділу 4-го Українського фронту й особисто члена військової ради фронту JI. Мехліса та інших "зацікавлених" органів у столицю СРСР була на початку грудня 1944 р. споряджена п'ятичленна церковна делегація з клопотанням про перехід Мукачівсько-Пряшівської єпархії з підпорядкування Сербської православної церкви під юрисдикцію Московської патріархії.

Цій же меті (приєднанню Закарпаття до СРСР) послужила й інша "духовна" акція. З подачі московсько-київського "світського" та релігійного керівництва в січні 1945 р. Народна Рада прийняла декрет про вільний перехід віруючих "з католицизму в православ'я". На практиці це означало початок насильницької ліквідації греко-католицької церкви (1949 p.), що супроводжувалось протиправним гонінням на священиків католицької церкви східного обряду, передачею церков, іншого майна у власність православних общин і т.п. Як і будь-які інші адміністративні заходи в такій делікатній справі як духовне життя, не могли не викликати відкритого чи потайного супротиву, що виявилось по суті міною сповільненої дії і через півстоліття проявилося в розпалюванні міжконфесійних конфліктів, які з розвалом режиму тотального атеїзму набрали досить гострого характеру.

1945-й виявився роком значних змін у культурно-освітній роботі, яка переводилася на державну основу. За радянським зразком в усіх окружних центрах в різних пристосованих приміщеннях, часто в християнських храмах, синагогах, корчмах відкривались будинки культури, окружні бібліотеки, до яких вже в перший рік діяльності надійшло 31500 примірників книг художньої, науково-популярної й особливо політичної літератури. На жаль, сталося так, що всі бібліотеки комплектувались завезеною із Києва і Москви літературою й періодичними виданнями. Все, що залишилось від колишніх народних бібліотек "Просвіти", товариства О. Духновича, вже не кажучи про іншомовні видання, безжалісно знищувалось. От і вийшло, що вся молода генерація закарпатців, яка виросла в повоєнні роки, виявилась позбавленою можливості бути обізнаною з історією, літературою, духовним життям свого рідного краю.

Тоді ж в найбільших селах разом з організаціями Союзу молоді ЗУ було облаштовано 75 клубів, які під керівництвом окружних БК мали проводити культурно-освітню роботу, керувати народною творчістю і художньою самодіяльністю. Результатом діяльності цих закладів було те, що вперше у 1945 р. в Ужгороді було проведено олімпіаду, яка "зробила революцію в культурному житті нашого краю", і в якій взяло участь понад 2000 чоловік.

Одночасно по всіх населених пунктах Закарпатської України при хатах-читальнях і клубах були організовані 533 сільські бібліотеки з загальним фондом 30000 книжок. В Ужгороді розпочала роботу обласна бібліотека для дорослих (14 000 книжок) та обласна дитяча бібліотека (5000 книжок). Не важко догадатися, що в цих бібліотеках зовсім не було літератури, яка накопичувалась тут за попередні десятиріччя. Поодинокі екземпляри знайшли пристанище в єдиному "спецфонді" наукової бібліотеки Ужгородського університету, до якого і в пізніші часи рідко кому вдавалося потрапити. Вся інша література, періодика з "ідеологічних міркувань" знищувалась.

Організоване книжкове видавництво, відремонтована друкарня колишнього власника Лама встигли видати всього кілька брошур-програм для шкіл, зате був "забезпечений весь край портретами керівників партії і держави". У звіті начальника культурно-освітньої роботи НРЗУ за 1945 р. говориться, що була підготовлена до видання перша збірка народної творчості. Друкувалася також двотомна збірка творів письменників, наукових працівників та "інших діячів".

В цей же час подекуди запрацювали стаціонарні та пересувні кіноустановки. В Ужгороді розпочали діяльність народний театр, а також школи - музична, драматичних мистецтв і художня. Тут же в будинку колишнього жупанату намічалося організувати народний музей, який повинен був "згуртувати предмети, що являють собою матеріальну культуру, трудяще життя і художню діяльність населення: історію, графіку, дерев'яне будівництво в минулому і теперішньому, скульптуру". На той час були відкриті окружний музей в Севлюші (Виноградові) та археологічний в Мукачеві (колишній музей Т. Легоцького).

Справі духовного розвитку населення Закарпатської України мало служити і Центральне лекційне бюро для поширення знань, створене при відділі культосвітньої роботи НРЗУ. До штату ЦЛБ було залучено 45 вчених і громадських діячів, які розробили і виступали перед трудящими з лекціями з історії, права, педагогіки і психології, методики, геології, географії, краєзнавства, фольклору, математики, фізики, астрономії і техніки.

Отже, як було сказано у звіті начальника відповідного відділу НРЗУ, "широкий розмах обласної культурно-освітньої роботи свідчить про те, що Радянський уряд і партія поставили метою зробити з Закарпаття квітучу фортецю - другий Крим Радянського Союзу"....

В розгортанні культурно-освітньої роботи Народні комітети Закарпатської України отримували відчутну допомогу від Уряду УРСР. На початку 1945 р. з України надійшли перші партії - 738 тисяч примірників шкільних підручників, для щойно відкритих хат-читалень та міських бібліотек - 31,5 тисяч примірників художньої та науково-популярної літератури.

На прохання Народної Ради Закарпатської України протягом 1945-1946pp. сюди було прислано 3125 фахівців - вчителів, лікарів, інженерів, агрономів, економістів. Головним завданням надісланих тоді спеціалістів було допомогти трудящим краю у здійсненні докорінних соціально-економічних перетворень та, і це головне, в "підготовці кадрів з місцевого населення". Правда, щодо кількості присланих кадрів, то найщирішими виявились союзні і республіканські відомства - НКВС, МВС та інші "зацікавлені" служби, які на протязі 1945 р. нашпигували Закарпаття "досвіченими" спеціалістами. Народна Рада ЗУ та місцеві органи влади були тут ні при чому.

Використана література:

1. Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.). / Ужгородський державний університет, Ужгород, 1995, с.108.

2. Шляхом Жовтня. Збірник документів. Т. VI. - С. 64-65.

3. Гомоннай В.В. Народна освіта Радянського Закарпаття. - Ужгород - Київ. 1988. - С. 33.





Реферат на тему: Освіта і культура на Закарпатті в 1944-1946 роках (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.