Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Основні риси в історії окремих земель (Київська, Галицька, Волинська, Болохівська, Чернігово-Сіверська землі Русі-України (реферат)

Київська земля. В еволюції життя Києва було три моменти — перший з пол. XI та майже до пол. XII ст., коли Київ відігравав ще роль політичного осередку; другий — доба найбільших змагань за Київ, що закінчилася руйнацією його дружинами Андрія Боголюбського; третій — доба його політичного занепаду. Щодо процесу його внутрішнього життя (а також і його області), то тут ми бачимо той процес асиміляції населення, який виявився в інкорпорації Древлянської землі і в українізації тюркських порубіжників у Пороссі. Далі треба підкреслити ту велику політичну роль, яку відігравало київське віче у всіх тодішніх політичних і навіть економічних справах. У зв'язку з цим стояв той факт, що пригороди в Київщині не претендували на таку самостійність, як у Ростово-Суздальській землі. Звертає на себе увагу й поважна роль київського дружинного боярства, що набувало, як і князі, великого багатства. Другим джерелом багатства цього владущого класу були землеволодіння, промисловість, торгівля, особливо в самому Києві, про що, між іншим, свідчать і багаті київські скарби (монетні); тут була і власна художня промисловість, що багато техніки запозичила у своїх сусідів. Звертає на себе увагу торгівля Києва з Західною Європою, як от Регенбургом, що почала розвиватися замість південної Візантійської, яка сильно занепала, і цей новий напрямок торговельних шляхів мав величезні наслідки, особливо в пізніші часи.

У Києві скупчувалися великі багатства, але це були багатства невеличкого гуртка економічно дужих, класу-визискувача; що ж до більшості населення, до його матеріального добробуту, то про це мало відомостей. Можливо лише гадати, що краще було матеріальне становище того населення, що жило в центральній Полянській території — в південно-східній частині Київщини. Але селянська і дрібна реміснича праця не могли тут користуватися в повній мірі своєю продукцією через князівські усобиці і половецькі напади. Не треба думати, що князівські усобиці не порушували добробуту населення. Щодо сусідства з степом, то воно теж давало велику небезпеку, і коли, скажімо, на південній Київщині годуватися було краще, то поліщукові в своїх нетрях було жити безпечніше: він хоч менше виробляв, але нічого степові гості у нього вже раптом не одбирали. Київ з самого початку, ще за поганських часів, зробився центром культури й чужоземних (особливо візантійських) культурних впливів. Одночасно з політичним об'єднанням провадилося і релігійне, освітнє та культурне.

На другому місці після Київської треба поставити Галицьку землю. Найважливішими рисами її історії треба визнати велику політичну її силу, що, без сумніву, стояла в щільному зв'язку з природними багатствами й економічним значенням взагалі. Досить згадати собі, що галицькі князі й бояри тримали в своїх руках соляну монополію — єдину на всій території України, коли, навпаки, в Києві траплялася велика недостача солі, без якої не могло ніяк обходитися населення і що була потрібна солити рибу. Не дивно, що в Галичині було дуже розвинуте й рибальство. Одне лише Галицьке князівство володіло також у деякій мірі морським (Чорноморським) побережжям, і це ставило його в виключно сприятливі умови в порівнянні з іншими землями, не виключаючи й Київської. Безпосереднє сусідство з Західною Європою теж давало Галичині перевагу з культурного боку над іншими українськими землями. Воно робило вплив на Галичину і з соціального боку сприяло розвиткові тут можновладного феодального панства, що пишно розцвіло в сусідній Польщі та Угорщині; хоч грунт для його розвитку був і в місцевих умовах життя — в широкому боярському землеволодінні і промисловості. В Галицькому князівстві бачимо взагалі велике загострення класових інтересів і класову боротьбу, що досягла особливого напруження за часів Данила. На грунті протилежності економічних інтересів різних станів тодішнього суспільства бояри боролися з князями, князі і бояри — з смердами і вічами. Перша князівська династія в Галичині — Ростиславичі — вже набула великої сили й могутності, як про це свідчить автор "Слова о полку Ігоревім", звертаючись до галицького князя Ярослава з такими словами: "Галичькы Ярославе. Высоко сЬдиши на своемь златокованьнЬм столь подперъ горы Угорьскыи своими желЬзьными пълкы, заступивъ королеви путь, затворивь Дунаю ворота... суды рядя до Дуная. Грозы твоя по землямъ текуть; Отворявши Киеву врата, стрЬляеиіи съ отьня злата стола салтаны за землями". Тут указівка і на військову силу, що не давала ходу угорському королеві на Дунай, як межу землі, і на Київ, що мусив одчиняти перед ним ворота, і на страх, що наводив він на половців. Зрозуміло, що дещо тут перебільшено, але сила Галича не зменшилася і при новій династії Романовичів, коли він зайняв місце Києва як осередку на Україні, бо її ми бачимо і за часів Романа, і за часів Данила; але про це, як і про культуру за ці часи, ми скажемо далі.

Історія Волинської землі щільно зв'язана з історією Галицької і географічно, і соціально, і економічно. Але Волинське князівство далеко пізніш відокремилося від Київського. За Романа Волинська земля досягла великого значення і волинський князь став на чолі об'єднаних Галичини, і Волині. Коли помер Володимир — останній представник династії Ростиславовичів — 1199 року, Галич опанував князь Роман. Князь Роман засів у Галичі твердо. Він почував себе таким дужим, що розпочав боротьбу з могутнім галицьким боярством. Про це свідчить і той титул, якого надає йому літопис, а саме "самодержець всієї Русі". Цей титул свідчить про те, що його значення поширюється й на інші українські землі, і що він був першим серед тодішніх українських князів. Він також набув собі слави своїми вдалими походами на половців. У внутрішній діяльності Романа на першому місці стоїть його боротьба з боярами. Він вигнав бояр, що були на боці чернігівських князів Ігоровичів. Його звичайним прислів'ям було: "щоб їсти мед, треба знищити рій бджіл". У боротьбі Романа з галицьким опозиційним боярством мало, мабуть, значення й те, що він забрав з собою частину відданих йому волинських бояр. Про велике враження на сучасників свідчать уламки історичної пісенності про Романа. Характерне нарешті прислів'я про ставлення Романа до Литви: "лихим живеши — Литвою ореши", цебто він запрягав литовських братців замість волів у плуги. У всякому разі, як би його не пояснювати, тут ми бачимо, хоч і в дивній для нас формі, заходи Романа до поширювання рільництва. Смертю Романа починається довга доба князівських заколотів у зв'язку з малолітством сина Романа князя Данила. Спочатку Романовичі лишаються зовсім пасивні; далі йде доба боротьби Данила за галицький стіл. Роль галицького боярства в ці часи ще збільшилася, порівнюючи з попередньою добою. Найважчою справою для Данила була його боротьба з великими боярами. Вони визнавали його, коли він був сильний, і виступали проти нього кожного разу, коли він був у скрутному становищі. Кілька разів бояри робили змови на життя Данила — наважалися спалити його в його будинку, вбити його на вечірці, зневажали його: один боярин виплеснув йому в лице вино, і Данило все це мусив терпіти. А коли Данила визнала більша частина Галичини, то і галицькі бояри на чолі з Доброславом і Глібом Зереміевичем — визнали його. Волинське князівство поширило свої північні границі, посунувши свою колонізацію в Ятвязьку-територію і взагалі Волинь взяла верх над цим литовським племенем.

Болохівська земля була четвертою в групі князівств Правобічної України. Гадають, що тут збереглися з старих племінних часів виборні князі-тубільці на зразок колишніх древлянських. І справді, літопис якось відокремлює цю землю від решти і не називає її князів по йменню. На підставі цього гадають, що тут міські громади мали велику силу, вони ж вибирали князів, що були з ними в постійній згоді. І справді, в своїх відносинах до татар болохівці виступають немов відокремленими сепаратистами, що ведуть уперту боротьбу проти галицьких князів.

Князівство Чернігово-Сіверське лежало на лівому березі Дніпра на території сіверян. Ця земля дуже рано відокремилася від Київської і постійно підтримувала свій князівський рід Святославовичів, що ворогував з київськими князями. Характерними рисами в історії цієї землі треба визнати — політичну її силу, втручання в справи свого сусіда — Києва, високий рівень культури матеріальної і духовної. Князі Чернігівщини були дуже багаті і широко розвинули своє господарство — як рільництво, так і звірині лови. І причиною цього були, з одного боку, природні багатства країни, з другого — те, що тамтешні князі охазяйнувалися в своїх землях на підставі вітчинного начала, поробилися згодом такими ж гніздюками, якими були князі північно-східної Русі удільної доби. Тут з ранніх часів процвіла і торгівля, і промисловість; досить рано почала розвиватися і духовна культура, на розвиток якої впливало близьке сусідство з Києвом.

Така була Україна-Русь в її географічних межах.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. Н.І. Мірза-Авакянц. Читанка з історії України, 1899

4. Обласні монографії з історії українських земель — Київської М. С. Грушсвського, Чернігово-Сів. — П. Голубовського, Переясл. — Ляскоронського "Киевский Вышгород". К., 1913;





Реферат на тему: Основні риси в історії окремих земель (Київська, Галицька, Волинська, Болохівська, Чернігово-Сіверська землі Русі-України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.