Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Опозиція царизму земців-лібералів в 70 - 80 х роках ХІХ ст. в Україні (курсова робота)

ПЛАН

1. Політична діяльність земців-лібералів України (друга половина 70-х – початок 80- х років ХІХ ст.)

2. Форми і тактика земсько-ліберальної опозиції.

Список використаної літератури

І. Політична діяльність земців-лібералів України (друга половина 70-х – початок 80- х років ХІХ ст.)

1 січня 1864 р. цар Олександр II затвердив «Положение о губернских и уездных земских учреждениях» , згідно з яким у Російській імперії запроваджувалися земства — органи місцевого самоврядування. Вони мали зай­матися культурно-господарськими справами: піклуванням про народну освіту, медичну допомогу населенню, торгівлю, утриманням місцевих шляхів сполучен­ня тощо. Земська реформа була одним із заходів царизму, спрямованих на присто­сування самодержавного ладу до нових соціально-економічних, суспільних по­треб імперії. Нею передбачалося забезпечити гнучкіші форми управління місце­вим господарством, зміцнити позиції і вплив дворянства.

Нові всестанові органи управління було запроваджено на рівні губерній і повітів. Земства в Україні створювалися тільки в лівобережних і південних гу­берніях. Вони розпочали функціонувати з 1865 р. (у Херсонській, Полтавській, Чернігівській та Харківській губерніях) та з 1866 р. (у Катеринославській і Таврійській губерніях).

В основу земської виборчої системи було покладено виборчий, майновий та становий принципи. Виборці поділялися на три курії: повітових землевласників, міських виборців та виборців від сільських громад. Система виборів забезпечува­ла перевагу у земствах представникам дворян-землевласників над представника­ми інших станів (селян, козаків, міщан, промисловців, купців, духівництва).

Гласні обиралися в земство на три роки. Вони щорічно збиралися на повітові й губернські земські зібрання, в яких головували, як правило, предводителі дво­рянства повітів і губерній. Повітові і губернські зібрання обирали свої виконавчі органи-управи .

У межах визначеної законодавчими актами компетенції земські установи

Ук­раїни виконали значну роботу в галузі освіти, медицини, статистики тощо. Од­нак з різних причин, передусім через протидію урядових кіл, губернаторів, предводителів дворянства, вони не могли повною мірою реалізувати свої завдання.

Діяльність земств пильно контролювалася, їм суворо заборонялося виходити у практичній роботі за межі визначеної компетенції. Гостро негативно царизм ре­агував на спроби земців торкатися суспільно-політичних проблем. Зокрема, він активно протидіяв їхнім прагненням підтримувати зв'язки, координувати свої дії. скликати загальні з'їзди для обговорення значущих суспільних питань тощо.

Невдовзі після заснування земств в Україні серед частини їхніх гласних заро­джується ліберально-демократична опозиція щодо самодержавного режиму. Це зумовлювалося впливом традицій демократичних рухів попередніх часів, лібе­ральних ідей, що проникали із-за кордону, нестерпністю суспільно-політичних умов в імперії, які гальмували втілення в життя проголошених реформ, не відповідали рівневі громадських запитів освічених кіл, та прагненням земців займатися не тільки культурно-господарськими справами, а й відігравати певну роль у політичному житті країни.

У другій половині 60-х — першій половині 70-х років XIX ст. земці України займалися розв'язанням завдань, що випливали з їхньої компетенції. Лише не­значна їх частина інколи зважувалася висловити свої думки про обмеженість прав земських зібрань і управ, заявити протест проти утисків земств з боку місце­вої адміністрації. Деякі земства почали клопотатися про створення нижчої лан­ки в системі земських установ — волосної, виступали з ініціативою поєднати зу­силля органів місцевого самоврядування для розв'язання спільних завдань, за­снувати загальноземський друкований орган тощо.

Несміливі розрізнені акції окремих земств чи земців (заяви, клопотання,

вимо­ги) готували ґрунт для переходу їх до активних дій у політичній сфері. Крім того, в другій половині 70-х років з'явилася низка додаткових факторів, які сприяли збудженню ліберально-конституційних ідей і прагнень серед земців: російсько-ту­рецька війна 1877—1878 рр., перехід до політичної боротьби революційних народ­ників та ін. В.К. Дебагорій-Мокрієвич згадував, що після війни «про необхідність конституції стали говорити всюди», а земства пожвавилися і «взялися готуватись до надсилки адресів на височайше ім'я». Крім того, у земців, передовсім ліберальнo настроєних, були власні причини, що спонукали їх до пошуків шляхів здо­буття політичних свобод. Одна з них — це потреба прав і гарантій, необхідних для розв'язання завдань, що входили до їхньої компетенції.

У 1878 р. в Російській імперії склалися такі умови, за яких конституційні праг­нення повинні були виявитися при першій зручній нагоді. Нею стало «Правительственное сообщение», опубліковане 20 серпня 1878 р. в «Правительственном вестнике». Царський уряд, вживши ряд серйозних адміністративно-поліцейських заходів проти радикалів-народників, водночас вирішив з метою викорінення «рево­люційного зла» скористатися допомогою представників усіх станів. 20 листопада 1878 р. на зібранні в Москві з промовою виступив Олександр II. У ній він звернувся до представників панівних верств за підтримкою в боротьбі з «крамолою».

Політичні прагнення ліберальних земців чітко виявилися під час святкування І8 листопада 1878р. у Харкові сторіччя від дня народження Г.Ф. Квітки-Основ'яненка. Після урочистого засідання в університеті, на якому з промовою виступив профе­сор 0.0. Потебня, наступного дня відбулася неофіційна частина (банкет) на квартирі Б.Г. Філонова. Серед присутніх були університетські викладачі, вчителі, лікарі, земські діячі, зокрема чернігівські земці I.I. Петрункевич, О.Ф. Ліндфорс, О.О. Ру-сов, В.О. Савич. Серед виголошених тут промов найяскравішим був виступ І.І.

Петрункевича. Основна ідея його промови: необхідно встановити тісні контакти між земцями та іншими громадськими діячами й створити єдиний блок опозиційних сил для боротьби за політичні свободи. Думки промовця схвально зустріли земці-ліберали. Решта присутніх поставилася до них стримано. Ця стриманість засвідчила, що хоч конституція була політичним ідеалом лібералів, у той час про неї зважувалися відкрито говорити не всі з них. Та все ж тоді було досягнуто домовленості про виступи деяких земств із заявами та адресами на ім'я імператора.

Наприкінці 1878 р. — на початку 1879 рр. понад десять земств Російської імперії надіслали адреси урядові у відповідь на назване вище його звернення. У них переважна більшість губернських і повітових земств висловила свої вірнопідданські почуття та заявила про свою готовність боротися з революційним рухом. Лише окремі земства в адресах поряд з висловленням вірнопідданських почуттів натякали на бажаність запровадження конституції, несміливо прагнучи вказати шлях, який би міг, на їхню думку, вивести країну з тяжкого становища. Шлях цей — скликання народного представництва із законодавчими функціями, залучення земств для обговорення законопроектів.

У грудні 1878 р. на сесії Харківського губернського земського зібрання обго­ворювалась записка «Проект ответа правительству на его сообщение о преступной пропаганде», складена міським головою, земським гласним, професором місцевого університету Є.С. Гордієнком. У ній відзначалось, що «земства розрізнені, між ними не існує ніякого зв'язку», і навіть у кожному окремому земстві «відсутній корпоративний дух, який зможе їх оживити». У них гласні збираються тільки раз на рік і обговорюють питання, що стосуються місцевого господарства, справи ж політичні не наважуються порушувати. У записці відзна­чалося, що земства можуть стати опорою держави тільки при умові запроваджен­ня загальноземського представницького органу, який би став виразником суспільної думки.

Наприкінці її вказувалося на необхідність об'єднати зусилля усіх земств не тільки для вирішення своїх економічних завдань, а й для розв'язання загальнодержавних проблем.

У ході дебатів з приводу проекту відповіді гласні висловили ряд характерних пропозицій: скликати представників земств для обговорення заходів, які допомо­жуть державі вийти із фінансової кризи; порушити питання про зняття поперед­ньої цензури з провінційної преси тощо.

У зв'язку з тим, що в ухваленому зібранням 14 грудня 1878 р. адресі-відповіді7 вказані вище думки були пом'якшені, згладжені, Є.С. Гордієнко опублікував свій проект адреса в емігрантських виданнях «Общее дело» (1879, січень) та «Громада» (1879, № 4). У ньому конституційні вимоги було сформульо­вано чіткіше. Зокрема, тут говорилося: «Наймилостивіший государ! Дай своєму вірному народу право самоврядування, яке властиве йому від природи, дай йому милостиво те, що ти дав болгарам», тобто конституцію.

У адресі-відповіді на «Правительственное сообщение» Полтавське губернське земське зібрання заявило про свою готовність «вирвати зло з корінням і поборо­ти пропаганду, розпочату ворогами уряду і суспільства», але за умови, що будуть організовані суспільні сили на правах «народного представництва».

На черговій сесії Чернігівського губернського земського зібрання ліберальні земці 13 січня 1879 р. порушили питання про створення комісії для підготовки адреса-відповіді на звернення уряду. 14 січня після гострих дебатів було створе­но комісію в складі 11 осіб на чолі з К. Рачинським. Проект адреса підготував І.І. Петрункевич. Проте під впливом голови і «правих» членів комісії текст адре­са зазнав певних змін.

В адресі Чернігівського губернського земства, складеному І.І. Петрункевичем, вказувалося на відсутність у Російській імперії свободи слова, друку, на не­гативні наслідки урядових репресій, на те, що в таких

умовах «земські установи не можуть бути на висоті свого покликання». «Не маючи гарантій у законі... поз­бавлене свободи і критики ідей, які виникають, — підкреслювалося в ньому, — російське суспільство становить розрізнену інертну масу, здатну поглинати все, але не здатну до боротьби». У зв'язку з цим земство Чернігівської губернії з вели­кою прикрістю констатувало «своє повне безсилля вжити будь-які практичні за­ходи у боротьбі зі «злом».

Голова зібрання предводитель дворянства М.І. Неплюєв заборонив обговорю­вати проект відповіді, оскільки, на його думку, комісія «в аргументації вийшла за межі земської компетенції». Сесія перетворилася у мітинг, на якому части­на гласних на чолі з І.І. Петрункевичем вимагала зачитати адрес, інша, консервативніша, чинила спротив цьому. Тоді М. Неплюєв звернувся до губернатора з проханням надіслати на місце подій поліцію і жандармів. На знак протесту земці-ліберали залишили зал засідання.

Згідно з розпорядженням міністра внутрішніх справ Л.С. Макова 26 квітня 1879 р. І.І. Петрункевича заарештували за антисамодержавну діяльність і вислали в повітове місто Варнавин Костромської губернії під нагляд поліції. Ще до свого арешту провідний чернігівський земець-ліберал написав і анонімно опублікував у Львові брошуру «Ближайшие задачи земства», яка, по суті, була радикалізованою редакцією адреса-відповіді Чернігівського губернського земського зібрання, підго­товленого ним раніше. Автор брошури висловив невдоволення з приводу «перероб­лення на старий лад» урядом реформ 60—70-х років, ігнорування земських інте­ресів. Він ще критичніше оцінив становище в Російській імперії: «Добробут наро­ду затьмарений війною, і потрібно багато років, щоб залікувати відкриті виразки. Убогість бідніших класів, обтяжливість податків, невігластво, розкрадання дер­жавних коштів і майна, марнотратство народних коштів, фінансове банкрутство, переслідування учнівської молоді, поширення політичних доносів,

адміністратив­не заслання сотнями — це картина Росії. Очікувати, що уряд здолає ці проблеми, немає підстав. Навпаки, він довів нам свою неспроможність справитись зі станови­щем, ним створеним. Прохаючи у нас допомоги, він показав своє безсилля у бо­ротьбі з маленькою, але енергійною партією. Тепер черга за самим суспільством». Тут же було визначено напрямки спільної діяльності земських лібералів: запрова­дження громадського контролю за державними видатками, боротьба за демокра­тичні свободи, за знищення адміністративного заслання, захист інтересів селянст­ва від свавілля поліції, адміністрації, реформування податкової системи. Автор брошури відкидав «будь-яку конституцію, даровану зверху», і висунув вимогу скликання Установчих зборів, оскільки «після чернігівського досвіду не можна бу­ло сумніватись, що уряд нездатний у чому-небудь обмежити себе». Програма, за­пропонована І. Петрункевичем, і передовсім вимога скликання Установчих зборів була спрямована на перетворення Росії у правову державу.

Організувати широкий виступ земств Російської імперії за політичні свободи і права лібералам не вдалося. Лише в п'яти із чотирнадцяти адресів губернських земств, надісланих у 1878—1879 рр., містилися вислови, які можна трактувати як вимоги свободи слова, запровадження конституційного устрою.

Оскільки Земським положенням не передбачалися будь-які загальноімперські чи регіональні з'їзди земців навіть для вирішення проблем освіти, медицини тощо, Комітет міністрів відхиляв будь-які відповідні клопотання земств. Тому земські ліберали підготували і наприкінці березня — на початку квітня 1879 р. провели таємно з'їзд у Москві. Активну участь у цьому брали чернігівські земці І.І. Петрункевич і О.Ф. Ліндфорс. Всього на з'їзді були при­сутні понад ЗО представників від 16 земств. Його учасники висловлювалися за організацію періодичних

загальноземських з'їздів, обговорювали проекти кон­ституційних реформ, у поміркованій формі висловлювали побажання щодо вста­новлення конституційного ладу. Пропозиція про створення організації земців-конституціоналістів не була прийнята. Єдиним практичним наслідком з'їзду бу­ла ухвала про подальше надсилання адресів і клопотань на ім'я царя.

Після з'їзду земці на місцях розпочали певну пропагандистську й ор­ганізаційну роботу в дусі прийнятих рішень. Про це, зокрема, свідчить запис у «Щоденнику» ліберального професора Київського університету О.Ф. Кістяківського, зроблений 1 листопада 1879 р.: «Лучицький повідомив мені про проїзд через Київ із Москви Ліндфорса. У Москві був маленький з'їзд земців, на якому радилися, що робити. В цих нарадах брали участь і деякі професори Московсько­го університету. Нібито виробили таку програму думок і дій: а) визнати не­обхідним самодержавство; б) оголосити злом бюрократію; в) вважати за не­обхідне безпосередні стосунки самодержавства з земством і усунення посередни­ка— бюрократи; г) старатися утверджувати переконання в необхідність дорадчої думи; д) визнати за необхідне видання за кордоном свого органу. Лучицький го­ворив, що Ліндфорс просив його вербувати агентів і збирати гроші».

Наприкінці 1878 р. чернігівські земці-ліберали спробували встановити контакт з групою революційних народників України, які перейшли до активної боротьби проти самодержавного режиму, щоб відмовити їх від застосування політичного те­рору і спільно тиснути на царизм легальними методами. Переговори відбувалися З грудня 1878 р. у Києві. У них взяли участь гласні Чернігівського губернського земства І.І. Петрункевич і О.Ф. Ліндфорс, діячі київської української громади В.Б. Антонович, В.Л. Беренштам, П.Г. Житецький, О.О. Русов, М.П. Старицький, члени так званого «Виконавчого комітету російської соціально-революційної партії»-

В.А. Осинський, І.Ф. Волошенко, В.А. Свириденко та ін., колишні учас­ники гуртка «південних бунтарів» В.К. Дебагорій-Мокрієвич, М.П. Ковалевська. «Зібрання було відкрито виступом земця, — згадував В.К. Дебагорій-Мокрієвич. — Він розвинув думку, що конституційна реформа необхідна для Росії і буде корисною для всіх російських груп, у тому числі і для соціалістів, бо надасть більше простору для їхньої діяльності. У підсумку — пропонував об'єднатися усім групам для здо­буття конституції. На його думку, потрібно було використовувати спочатку всі ле­гальні шляхи: подача петицій, мирні демонстрації і т. п. Щоб залучити до суспільного руху більше людей, пропонувалося розгорнути агітацію в суспільстві через пресу [...]. На думку земця, однією з перших умов для успіху конституційної агітації було б призупинення терористичної діяльності. З цією вимогою терористи не погодилися, і переговори завершилися безрезультатно».

І.І. Петрункевич писав про київську нараду: «Питання, поставлене з нашого боку, полягало в тому, чи погодяться терористи тимчасово призупинити терорис­тичні акти, щоб дати нам, земцям, час і можливість підняти в мирних громадсь­ких колах і, передусім, у земських зібраннях, відкритий протест проти правлячої внутрішньої політики і насамперед пред'явити вимоги докорінних реформ... Після тривалих гарячих дебатів ми не прийшли до певних рішень чи обіцянок». Отже, київські переговори не дали бажаних результатів. Лібералам не вдалося спрямувати діяльність революціонерів-народників у русло боротьби за консти­туційні реформи й переконати хоча б на певний час припинити політичний терор.

В умовах наростання демократичного піднесення царизм, прагнучи утримати владу, у черговий раз вдався до політики маневрування. 12 лютого 1880 р. була створена «Верховна розпорядча комісія» на чолі з генерал-ад'ютантом М. Лоріс-Меліковим, щоб шляхом незначних поступок, пом'якшення адміністративних утисків схилити на бік

царизму громадську думку і, заручившись нею, продов­жити нещадну боротьбу з революційними народниками.

Політика М. Лоріс-Мелікова викликала пожвавлення серед земців-опозиціонерів. Адреси, прохання, проекти реформ, «конституції» заслуховувалися, бурхливо обговорювалися на багатьох земських зібраннях, надсилалися до «Вер­ховної розпорядчої комісії» та до царя. У 1880—1881 рр. видавалась газета «Зем­ство», на сторінках якої пропагувалися ліберальні ідеї, розроблялася тактика земської опозиційної діяльності. Місцеві земські діячі намагалися активніше ви­користовувати власні друковані видання: «Земский сборник Черниговской губернии», «Сборник Херсонского земства» та ін.

Із заявами конституційного характеру активніше виступали в часи Лоріс-Мелікова ліберальні діячі Росії, а також ліберальна російська преса. Земці-ліберали України у цей час нічим особливим не заявляли про себе. Проте вони не відмовилися від того напрямку у своїй діяльності, якого дотримувалися. Свідченням цього є запис у «Щоденнику» О.Ф. Кістяківського, зроблений 3 лю­того 1880 р.: «Днями був у мене студент Забіла, який проживає в глибині Пол­тавської губернії. Жоната людина. У родинних стосунках ледь не з половиною панства Полтавської губернії. На моє запитання: «Який настрій у земців?» він відповів: «Усі бажають конституції».

11 січня 1880 р. розпочалася чергова сесія Чернігівського губернського земсь­кого зібрання. Наступного дня сталася подія, що була тісно пов'язана з минулорічною забороною М.І. Неплюева зачитувати і обговорювати проект адреса-відповіді. Тоді 18 гласних губернського земства оскаржили його дії. Скаргу надіслали до Сенату, який 21 березня 1879 р. запросив у Неплюєва по­яснення, яке він подав 20 квітня. Сенат видав указ, за яким скаргу гласних за­лишив без наслідку. 27 листопада 1879 р. указ Сенату був надісланий до чернігівського губернатора. Його

прочитали декому із гласних, які скаржили­ся. Завдяки цьому вони довідалися, що М.І. Неплюєв звинуватив їх «у відкрито­му осуді існуючого суспільного порядку, загальнодержавних законів, органів державної влади». Тому на другий день після відкриття сесії 11 гласних подали голові письмову заяву «Про тимчасову зміну порядку подачі голосів у Чернігівському губернському зібранні». Автори записки (О.П. Карпінський, І.Л. Шраг, М.О. Константинович, В.М. Хижняков, В.О. Савич та ін.) заявили, що хоча у даному випадку Сенат не надав значення поясненню Неплюєва, проте во­ни не гарантовані від того, що надалі їхня публічна діяльність у земському зібранні не буде представлена урядові у спотвореному вигляді. Доки головою гу­бернського земського зібрання буде Неплюєв, зазначалося у заяві, доти гласні не зможуть вільно взяти участь у всебічному обговоренні порушених питань. Гласні запропонували такий порядок виступів на засіданнях: подача голосів на кожну доповідь управи або у порушуваному питанні проводиться не раніше, як на дру­гий день після доповіді, щоб дати можливість гласним обговорити питання поза зібранням. Гласні, які подали заяву, на жодному із засідань зібрання не висту­пили, а обмежилися подачею письмових заяв, у яких викладали свої думки з найважливіших питань. Ці заяви додавалися до журналу зібрання.

Внаслідок загострення протистояння ліберальних гласних із консервативно настроєними земцями, очолюваними головою Чернігівського губернського земського зібрання, предводителем чернігівського дворянства М.І. Неплюєвим, з'явилася «Записка» останнього до тимчасового харківського генерал-губерна­тора О.М. Дондукова-Корсакова. У цьому документі, складено­му реакціонером, який, як вогню, боявся не тільки діяльності революціонерів-народників, а й розрізнених дій лібералів-опозиціонерів, гіперболізовано описа­но

деякі факти, викривлено потрактовано їх. Проте все ж він дає можливість уявити загальну політичну атмосферу, в якій доводилося діяти земцям-лібералам, з'ясувати окремі моменти їхньої практичної роботи, боротьби за демократи­зацію суспільних відносин.

Боротьба між лібералами і консерваторами точилася — правда, дещо стрима­но — і в Харківському губернському земському зібранні. У 1880 р., коли гласні на черговій його сесії порушили питання про розширення селянського землево­лодіння, голова зібрання предводитель дворянства Шидловський надав їхнім діям політичного забарвлення. Він вважав, що, «порушуючи питання про се­лянське малоземелля," земці хочуть ліквідувати «велику власність і поділити її на дрібні ділянки".

Використовуючи атмосферу «конституційних ілюзій», частина гласних Чернігівського губернського земського зібрання на чолі з О.П. Карпінським 20 січ­ня 1881 р. на сесії оголосила заяву, в якій вимагала перегляду справи про адміністративне заслання І.І. Петрункевича, якого виборці знову обрали своїм гла­сним у губернське і повітове земські зібрання. При цьому О. Карпінський запро­понував також клопотатися про обмеження дій адміністративної влади, оскільки «необмеженість» останньої заважає «правильному розвитку російського суспільства», «суперечить основному принципу самоврядування — гласності». Незважаючи на опір, вчинений головою М.І. Неплюєвим та його спільниками, зібрання ухвалило просити уряд про надання І. Петрункевичу можливості виконувати обов'язки гласного. Це прохання залишилося без задоволення.

Після страти 1 березня 1881 р. народовольцями царя Олександра II у Російській імперії поступово утвердилася реакція. У жорстоких політичнихумо­вах 80-х років діяльність земських опозиціонерів на тривалий часзгорнулася. Тільки іноді, користуючись тією чи іншою нагодою, вони зважувалися завуальо­вано висловлюватись за дарування представницького органу.

Висновки

Отже, у 70-х — на початку 80-х років XIX ст. в Україні суттєвим фактором суспільно-політичного руху була опозиційна діяльність земських лібералів, яка в кінцевому наслідку була спрямована на запровадження політичних свобод, конституційного ладу, їхня діяльність турбувала уряд, місцевих царських адміністраторів, вносила деяку нервозність у дії останніх. Влада особливо бояла­ся переходу під контроль лібералів місцевих установ, посилення їх впливу на різні прошарки населення, встановлення ними зв'язку з революціонерами-народниками. Царизму на певний час вдалося приборкати рух земських лібералів. Проте закладені ними традиції, накопичений досвід опозиційної діяльності ста­ли позитивним набутком для наступних поколінь борців за ідеали демократії. Нижче публікуємо ряд документів, що безпосередньо стосуються порушеної на­ми проблеми.

ІІ. Форма і тактика земсько-ліберальної опозиції.

За замислами лібералів, земські установи мали стати не тільки органами місцевого самоврядування, а й школою політичного виховання, в земських зборах мали, вважали вони, обговорюватися питання цивільних і політичних прав, «відповідні сучасному правосвідомості інтересам народу і держави»; саме від земських зборів мусили б походити адреси і клопотання, звернені до уряду. Це був той настільки улюблений лібералами шлях у рамках законності, яким готові були дотримуватися представники всіх напрямів цієї політичної течії. Ставка на політичну роль земських зборів із самого початку виявилася невдалою, так інакше і не могло бути при тому місці «п'ятого колеса», яке займали земства в системі російської державності, при «Положенні» 1864 р. (а тим більше-1890 р.), яка створила по суті дворянське земство; при тому абсентизмі, який притаманний переважній більшості гласних-поміщиків. Н. А. Шишков у своїй статті зобразив систему, яка формує склад зборів: «На виборчі з'їзди великих землевласників є така кількість правоздатних осіб, що виборів зовсім не буває, всі, хто прибули записуються в гласні; якщо прибуде достатня для виборів кількість, то доводиться вибирати все-таки майже всіх котрі прибули. Ніяких ясно певних «інтересів» у великих землевласників немає, ніякої програми, і ніхто не дає обраним жодних доручень— кожен діятиме на зборах як йому бог на душу покладе, оскільки рішуче нікому не має давати відповіді за свої думки і дії... Ясно, що ми лише через непорозуміння будемо приписувати їм властивості, пов'язані з загальним поняттям про виборних представників».

Багатослівність гласних, тривалі суперечки з питань, не має принципового значення, прояв особистих образ і особистих претензій, взаємні випади заважали з'ясування тих або інших положень, важливих для

господарства губернії чи повіту. Питання економічні, особливо в голодні роки (1891 — 1892 і 1897—1898), набували в зборах іноді досить гострого характеру, але розмови про голод і малоземелля закінчувалися нічим.

Питання просвітництва, медичного обслуговування населення, страхування, організації продовольчої допомоги, нарешті, питання правового положення селян — все це також знаходило своє значне місце в роботі земських зборів. Та найчастіше це були конкретні питання про ту або іншу земську школу чи лікарню, про самообкладення у конкретній губернії і т. д. Сесії земських зборів відбувалися періодично, постійним ж виконавчим органом земств були управи. Кількість членів управи коливалося від 3 до 6 чоловік. Найбільш значну роль грав голова, в більшості випадків він не був лівим земським діячем.

Проте якщо не політичний земський рух, то жива земська справа існувала і навіть розвивалася в губерніях і повітах. Конкретними керівниками цієї справи були найчастіше виборні при управах, опікуни, уповноважені, а з 90-х років XIX в.— поради, комісії, бюро. Земські ж учителя, лікарі, акушерки, агрономи статистики становили численну армію виконавців, чесно службовців інтересам місцевого населення. При загальному тоні інертність повітових і губернських земських зборів велика частка громадянської, а іноді політичної активності припадала на губернські збори. Серед губернських гласних було значно більше освічених і забезпечених людей, які мали відому частку суспільної активності; в губерніях зосереджувався «третій елемент», тут інколи ставилися ті чи інші питання, що виходять за межі цієї місцевості. Об'єднавчі тенденції, властиві земству із моменту виникнення, знову ж розвивалися головним чином у губернському земстві. Уїздні ж земства, відрізняючись великою відсталістю і володіючи

відомою самостійністю дій, траплялося, брали участь у конфліктах з губернськими земськими управами і зборами.

Полеміка навколо проблеми губернія — повіт протягом кількох років не сходила зі сторінок газет і журналів,і часто виникала в земських зборах. Уїздні збори питання це турбувало, як правило, лише з одного практичного боку: прибічники повітової самостійності обстоювали менші розміри оподаткування, побоюючись можливості переплати за сусідній повіт. Хоч які відсталі в політичному і цивільному сенсі були земські збори, але при загальному убожестві ліберального руху в країні і вони відігравали свою політичну роль. Майже в кожному губернському і в багатьох повітових зборах перебувала група (іноді 1—2, а частіше від 3 до 6, а іноді більше чоловік) більш-менш ліберально налаштованих і активних гласних, за рахунок яких можна віднести всі нечисленні політичні виступи земств, що носять політичний характер. Насамперед, це адреси і клопотання — головна легальна форма ліберальної земської діяльності.

До 1890 р. правом клопотання користувалися як губернські, так і повітові земства. Аналізу цього питання в 1865—1884 рр. присвячена робота Н. А. Каришева, дані якого Б. Б. Веселовський вважав заниженими, у всякому разі за досліджуваний Каришевим період було подано 1273 клопотання повітовими, 1350 — губернськими земствами. Клопотання стосувалися організації самоврядування, фінансових, судових, межових, продовольчих справ, шляхів повідомлення і пошти, медицини та громадського піклування, народного освіти. Аналізуючи політику уряду щодо клопотань за 1865—1882 рр., Веселовський писав, що з 2577 клопотань було відхилено 1354, чи 52%. Більша частина вгамованих клопотань припадала на малі або продовольчі питання, невдоволених— на запитання народної освіти і організацію місцевого самоврядування.

«Положення» 1890 р. позбавило повітові земства права самостійних клопотань, у зв'язку з чим значно збільшилася кількість клопотань від губернських земств.

За приблизними даними Веселовського, з 90-х років до 1904 р. у губернії порушувалася із 25 клопотань, а у всій земської Росії — близько 12 тис. «З них,- пише він,- задоволено не більше 3,5 тис., при тому найбільш суттєві відхилено». Попри всі обставини, клопотання анітрохи не втратили свого значення для розвитку земської опозиції. Навколо клопотань концентрувалися земські сили, відбувалися обговорення тих або інших проблем, вироблення загальної точки зору. Причому сам характер клопотань у 90-х роках змінив своє значення: відпала сила-силенна малих питань, від повітових земств, з'явилися більш принципові проблеми загальнодержавного значення; клопотання набули масового і організованого характеру. Запровадження загального навчання і скасування тілесних покарань стали повсемісними вимогами губернських земств в 1895—1900 рр.

Дуже поширені були клопотання про загальноземські органи друку, про земську адвокатуру, про скасування попередньої цензури для земських видань. «Пропаганда громадських ідей» в зв'язку з клопотанням земств виражалась у свою чергу в різних формах. Насамперед земці, зустрічались на земських «розмовах» чи з'їздах, умовлялися про необхідність клопотань чи адрес за тими або іншими питаннями. Така домовленість вже вносила певну організованість в рух і викликала масове уявлення клопотань (як, наприклад, про скасування тілесного покарання). Агитаційне і організаційне значення мало обговорення у самих земських зборах того чи іншого предмета клопотання, який громадський інтерес. Гласні у цьому випадку ставили питання значно ширше, висловлювали критичні зауваження на адресу уряду.

Попри те, що стенографічні звіти, протоколи й журнали земських зборів друкувалися лише кількістю членів того чи іншого земського зборів, рішення про прийнятих клопотаннях, ставали стали широковідомі. Велике значення для поширення інформації про клопотаннях мали особисті контакти між земцями різних губерній. Після того як на земському з'їзді 1894 р. було поставлено запитання про установі при Комітеті міністрів чи Державну раду «змішаного Ради з осіб, вибраних губернськими земствами,а також призначених урядом для розгляду земських клопотань», деякі губернські земства, а також преса в обережною формі намагалися розвинути цю ідею.

Проте хоч постійні невдачі адрес і клопотань земські оптимісти схильні були пояснювати лише недостатньою організованістю. Для досягнення «однодумності» практикувався, зокрема, обмін текстами адрес між земцями різних губерній. Розраховуючи на агітаційне значення адрес, земці всіма доступними засобами намагалися поширювати їх як у списках, так і відкритій пресі. «Російські відомості», «Вісник Європи», «Русское богатство» охоче публікували такі матеріали.

Адреси як улюблена легальна форма «впливу» на уряд залишилися в активі земської тактики і в земского руху, вирішення істотних загальних питань місцевого самоврядування для формування земської ліберальної платформи найпершої необхідністю були особисті контакти між представниками опозиції різних губерній. Потреба в таких контактах виникла відразу ж після створення земств, але вже тоді на шляху її посталаантиземська політика уряду.

Перші практичні спроби організації нелегального загальноземського

з'їзду, а також політичних зустрічей представників земств з неземською інтелігенцією стосуються кінця 70-х років. Ініціатором цих контактів виступили лідери Чернігівського земства І. І. Петрункевич і А. Фр. Линдфорс. У жовтні 1878 р. у Києві сталося перше нараду чернігівських земців з представниками української інтелігенції, так званими українофілами.

Земський лібералізм був либералізмом - дворянським, поміщицьким; він вів свій початок від ліберальних вимог дворянства, котрі формують певні політичні течії в роки підготовки проведення буржуазних реформ 60-х років XIX в.

Саме ці реформи, змінили соціально-економічне становище країни, не змогли не позначитися на побудовах лібералів. Поступово під впливом капіталістичного розвитку країни, зростаючого революційного руху, реакційного курсу політики самодержавства, спрямованого, зокрема, проти земського самоврядування, в земствах і в «суспільстві» склалася земська ліберальна опозиція. Представлена вона була відкритими губернськими і повітовими земськими зборами.

Земці-цензовики, що займали в той самий час ті чи інші посади у редакціях журналів, які викладали в університетах, які писали статті, працюючі лікарями, адвокатами, а часто просто котрі займалися земською діяльністю і вели своє господарство, виступали на земських з'їздах, були авторами адрес, клопотань, а також нелегальних брошур і статей, створювали відповідно зі своїми класовими інтересами програму земського лібералізму.

Земські службовці, головним чином різночинці, і значення яких у 90-х роках безперервно зростали, як правило, не брали участь у становленні програмних вимог ліберального земського дворянства. Проте роль їх, як і

всієї демократичної інтелігенції, в буржуазно-демократичному русі в цілому ставала дедалі значною. У другій половині XIX в. і на межі XIX і XX ст. економічна програма земського лібералізму служила зміцненню положення землевласників-поміщиків в рамках прусського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві. Це була та економічна платформа, на якій тільки можливо було утримати поміщицьку владу «на основі капіталістичної еволюції із прусьским зразком».

Рівень економічних вимог ліберальних земців відповідав їхній політичній програмі. «Або —збереження головної маси поміщицького землеволодіння і головних підвалин старої «надбудови»; звідси — переважна роль... буржуа і поміщика... Або — руйнування поміщицького землеволодіння і всіх головних підвалин відповідної старої «надбудови»...

Про таку руйнацію «старої надбудови» земські ліберали і не сподівалися. Їх політичні вимоги, навіть у їх радикальному варіанті, не йшли далі конституційної монархії, необхідної для більш вільного буржуазного розвитку країни.

Представлені дворянами-поміщиками земські ліберали обстоювали буржуазну монархію. Причому самі учасники руху не розуміли класової суті лібералізму через недостатньою розвиненості класової свідомості, через суперечливості самої ситуації, за якої дворянин-поміщик виступав ідеологом буржуазії, захисником її інтересів.

Шлях, пройдений групою ліберальних земців в досліджуваний період, був шляхом політичного розвитку, вироблення вимог, консолідації сил. І хоча напрямки земського лібералізму були різні, в цілому можна сказати, що від культуртрегерських і економічних проблем він дійшов до конституційної платформи, прийнятої групою земських гласних і опублікованій у 1902 р.

у нелегальному журналі «Освобождение».

Але всієї активності групи конституціоналістів не слід забувати, вона і в найбільш своїх «лівих» заявах не йшла далі конституційної монархії. Не слід забувати і того, що «лівому» угрупованню вдавалося іноді виступати лише задля авангарду помірного і що аморфного ліберального земського середовища і що сама це середовище була політично найбільш відсталим компонентом ліберального руху в цілому, допоміжним чинником політичної боротьби. Проте й його при визначенні розстановки класових сил не можна скидати з рахунків. Не можна ігнорувати і всі конфлікти всередині що пануватимуть класів.

Аналіз земського лібералізму саме в цю епоху визначає роль, місце і значення серйозною складової частини табору буржуазного лібералізму, що є свого боку однією з трьох сил, які беруть участь в політичної боротьбі в Росії. З зростанням робочої демократії, з зміцненням її партії росла й боротьба пролетаріату з усіма формами буржуазного лібералізму, який втрачав властиві йому на ранньої стадії прогресивні риси дедалі більш перетворювався в контрреволюційну силу. Але й на ранній стадії російський лібералізм завжди був монархічним.

Висновки

Ми розглянули форми прояви земської опозиційності. Тактика земців, як видно з наведених матеріалів, була різної і визначалася ступенем радикальністю поглядів того чи іншого напряму лібералізму. Небагаточислене ліве крило земців-конституціоналістів вело нелегальну діяльність, контактувалось з неземською інтелігенцією, прагнуло до створення безцензурного органу друку. Земці шиповського штабу, навпаки, прагнули до легальним форм діяльності, і якщо й брали участь в тих інших напівлегальних організаціях і з'їздах , то лише вимушені до тогокрайніми обставинами.

У цілому в земському русі безперечно переважала тактика легальних акцій. Легальними були адреси і ходатайства—цей улюблений спосіб прояви земської опозиційності. Легальною була трибуна періодичних органів друку, легальними були губернські і повітові земські зборів, з'їзди різних товариств комітетів і, нарешті, роботи місцевих сільсько-господарських комітетів 1902 р. Нелегальні гуртки, «розмови», з'їзди були нечисленними і збиралися не часто, але саме на них чи вироблялися програмні вимоги. Частина цих вимог в галузі економіки, просвітництва, адміністративного пристрою ставала потім надбанням легальної преси. Питання ж політичні отримували висвітлення в нелегальних брошурах, а потім на сторінках «Освобождения».

З сказаного, проте, випливає, буцімто між земцями-конституціоналістами і земцями-шиповцями існувала принципова різниця. Тактика «лівого» крила була націлена на вироблення спільної широкої платформи, здатною об'єднати все ліберальні сили, повісті за собою більшість в земських зборах. Природно, що, орієнтуючись на дуже помірнікола земської опозиції, «ліві» земці не виявляли своїх акціях ні принциповості, ні рішучості. У цілому можна сказати, що не конституціоналісти визначали тактику земського руху, а саме аморфна, консервативно-ліберальна земська середовище. І навіть у нового етапу руху, ознаменувався консолідацією земських і неземських ліберальних сил у нелегальному «Освобождении», навіть після заяви про приєднання групи земців думки конституціоналістів, орієнтація на відстале більшість, продовжувала залишатися помітною рисою ліберальної тактики.

Ця обставина викликало різку критику «Іскри», яка й писала про те, що «Звільнення» «рабськи старанно відбиває пануючий тон земської середовища».


 

Список використаної літератури

1. Катренко А. Політична діяльність земців-лібералів України (друга половина 70-х - початок 80-х років ХІХ ст.)// Київська старовина. -2001. -1.

2. Белоконский И.П. Земское движение.- М., 1914

3. Пирумова Н.М. Земское либеральное движение : Социальные корни и эволюция до начала ХХ в.- М., 1977

4. Хижняков В.М. Воспоминания земского деятеля.- Пг., 1916

5. Веселковский Б.Б. История земства за сорок лет.- СПб., 1910.-т. 3

6. Петров Ф.А. Органы самоуправления в системе самодержавной России : земство в 1864-1879 гг.- М., 1992

7. Белоконский И.П. Что такое земство, что оно сделало для народа и каким должно быть.- 1906. -524 с.

8. Герасименко Г. А. Земское самоуправление в России-М.: Наука, 1990. -262 с





Реферат на тему: Опозиція царизму земців-лібералів в 70 - 80 х роках ХІХ ст. в Україні (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.