Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Огляд навчальної справи в додаткових класах Харківского колегіуму у XVIII ст. (реферат)

У додаткових класах викладалися, крім тих предметів, що їх згадано в інструкції 1765 p., ще такі: 1773 р. заведено клас інструментальної та вокальної музики, а ще пізніше фортифікацію, географію і танці.

Зупиняючись на огляді навчання поодиноких предметів, вкажу, що 24 березня 1768 р. І. Саблучок склав з Є. Щербініним контракт про те, що він бере на себе обов'язок вчити в класах рисування. На початку квітня того самого року клас рисування мав 35 учнів, з них 28 шляхтичів, 1769 р. в класі рисування було учнів колегіуму 8, а крім того, ще 37 учнів, з них 31 шляхтич. Здається, 1770 р. І. Саблучок організував клас малювання. 1 січня 1773 р. він залишив учителювання внаслідок погіршення здоров'я. Після І. Саблучка учителювали в додаткових класах його тамошні учні, а саме Василь Невмирущий і Лаврентій Калиновський в класі малювання, а Семен Маяцький — в класі рисування. Обидва ці класи, а також клас архітектури (його відкрито 1783 p., учителював у ній Максим чи Михайло Калиновський), існували до 1798 p., коли додаткові класи злилися з головним народним училищем, де залишився лише курс елементарного рисування з звичайним учителем.

Щодо класу музики — учителем в нім був Франц Мартіні, італієць з роду. Він контрактом 1771 р. зобов'язався вчити 17 учнів гри на скрипці, басі, флейті, гобої та волторні за винагороду 200 крб. річно. В 1773р. Є. Щербінін подав Катерині II доповідь про необхідність заснування при додаткових класах класу співу, де учні, між іншим, мали б підготовитися до придворної капели. Він прохав призначити для того класу 1000 крб., з них 300 крб. для оплати учителя співу, що ним погодився бути придворний музика Максим Канцевич, а 700 крб. на придбання нот та на утримання 12 учнів. Щербінін також додав, що М. Канцевич приймає на себе обов'язок вчити співу і тих учнів колегіуму, що мають відповідний голос. Катерина II затвердила доповідь Є. Щербініна.

Капельмайстром вокальної музики від 1776 р. був А. Ведель, а інструментальної музики — Яків Цих.

Нові мови викладали переважно чужинці, релігію та російське красномовство викладав від 1796 р. о. В. Фотієв.

Треба підкреслити симпатичну рису щодо ставлення адміністрації додаткових класів до здібних учнів, — це бажання дати їм можливість дальшого удосконалення в своїй спеціальності. Так, згадані вище учителі додаткових класів С. Маяцький і Л. Калиновський ще учнями тих класів були відряджені на один рік на науку до академіка Дмитра Левицького в Петербург, а Л. Калиновський після того ще був відряджений з тою самою метою до Італії.

Взагалі додаткові класи при колегіумі спричинилися не тільки до того, що колегіум у своїй програмі відвів певне місце реальним знанням, але й до того, що колегіум міг краще поставити навчання нових мов — німецької та французької. Так, інструкція С. Миславського (1769) вимагала, щоб в класі богословія не було ні одного студента, що, крім латинської мови, не вчив би якоїсь нової мови по своїй вподобі. Він же погодився з учителем французької мови додаткових класів Петром Аттоном, що чотири учні колегіуму будуть жити у того француза, щоб могли засвоїти «парижскую», а не гасконскую «пропансію».

У матеріалах про Харківський колегіум, що їх досі оповіщено друком, нема ніде вказівок про те, що там викладалася польська мова. Але незалежно від того стоїть питання, чи не читалися в Харківськім колегіумі лекції польською мовою, як то твердить Михайло Драгоманов у своїх «Листах на Наддніпрянську Україну» (див. с. 50, 2-ге вид., Відень, 1915): «...польською мовою читали багато лекцій ще в XVIII ст. навіть в Харківському колегіумі, тобто там, де й кості польської не було». У підкріплення свого твердження М. Драгоманов, на жаль, не подав жодного джерела. Польський автор історії Київської ніше навчання німецької і французької мови, очевидно, підупало, бо, як свідчить у своїх спогадах Ю. Топчієв, «мови, які викладалися під назвою французької та німецької, ні француз, ні німець не признали б їх за свою, з огляду на вимову і будову самих речень».

Особливу увагу уділяли в колегіумі вивченню латинської мови (грецька мова була також обов'язкова), а з часу керування С. Миславського білгородською єпархією — і вивченню російської мови. С. Миславський запопадливо насаджував російську мову в Харківськім колегіумі, як пізніше те робив він і в Київській Академії, коли став київським митрополитом. Так, він заснував у колегіумі кафедру російського красномовства і поезії та відрядив двох студентів колегіуму до Московського університету для підготовки на професорів по тій кафедрі у колегіумі. Він же встановив у своїй інструкції, що диспути мають відбуватися не лише латинською, але й російською мовою, а крім того, наказувалося студентам богословія, щоб проповіді бодай тричі на рік виголошувалися «самымъ чистымъ штилем россійскимь».

У своїх спогадах Ю. Топчієв говорить про те, що «у перших трьох класах латинська мова панувала в такій мірі, що учнів переводили з класу в клас виключно на основі успіхів з латинської мови. Хто міг відповісти учителеві латинськими реченнями та до того ще поводився добре, той сидів на передній лаві... Через те і увійшов у звичай учнів розмовляти по-латинському і між собою, спочатку з домішкою російських слів... Другий мемуарист Я. Толмачов пише: «У Харківськім колегіумі в нижчих класах майже виключно викладали стародавні мови. За два роки я досяг таких успіхів у латинській мові, що міг уже на третім році добре розуміти латинських класиків».

Наведу тут ще спогад Василя Ярославського, що був казеннокоштним учнем додаткових класів, про військові вправи учнів: «В 1795р., на бажання директора і за вказівками нашого учителя фортифікації і артилерії Івана Миколаєва, усі казеннокоштні учні будували під Холодною Горою фортецю та копали шанці для підходу до неї. Тому що ми носили мундири, мали тесаки і рушниці і нас вчили військових справ, а кращі з учнів щодня ходили як ординарці до губернатора, то ми походували маршом через місто до Холодної Гори для здобуття тої фортеці. Численні юрби громадян йшли услід за нами і залишалися при здобутті фортеці до самісінького присмерку».

В інструкції С. Миславського та в деяких спогадах знаходимо вказівки на підручники, що вживалися в колегіумі. Наприклад, інструкція вимагала викладати богословіє за системою Т. Прокоповича, у філософії додержуватися філософічних основ X. Баумейстера, в поезії керуватися «короткимъ руководствомъ г-на Михайла Ломоносова» і т. п. Звичайно учителі заводили в колегіумі ті підручники, що ними самі користувалися в тій школі, де вчилися, але деякі учителі виготовляли свої підручники. До речі скажу, що уже 1767 р. губернатор Щербінін клопотався перед Сенатом про відкриття при колегіумі друкарні, але з того клопотання нічого не вийшло. Тільки 1793 р. повстала у Харкові друкарня «Приказу (установи) громадського піклування».

Бібліотека Харківського колегіуму служила одним з важливих засобів навчально-виховної справи. Значення бібліотеки уже оцінив Духовний Регулямін, висловлюючись в однім зі своїх параграфів, що «Академія безъ библіотеки, какъ тєло без души». Бібліотеку при колегіумі заложив Е. Тихорський пожертвою багатьох своїх книг латинською і грецькою мовами. В 1732р. її доповнив архієпископ Досифей Богданович-Любимський своїми книжками, а головне — виклопотав перед царицею Ганною — призначити колегіуму бібліотеку Степана Яворського. Поповненню бібліотеки прислужилися пізніші місцеві архієреї, а також князі Голіцини і інші особи. Крім книжок у бібліотеці було чимало рукописів, у числі їх власноручний літопис митрополита Дмитра Топтала. Книжками колегіуму користувалися переважно учителі та студенти богословія. Позичали книжки з тої бібліотеки і деякі архієреї. Так, наприклад, в опису речей, що залишилися після смерті білгородського єпископа Іосафа Горленка (помер 10 грудня 1754 p.), показано декілька книжок, що їх запозичив він з бібліотеки колегіуму.

Загальну характеристику навчальної справи Харківського колегіуму зробити досить тяжко, бо, на великий жаль, нема в архіві колегіуму, за свідоцтвом проф. А. Лебедева, достатнього для того матеріалу. На основі спогадів колишніх учнів Харківського колегіуму і на основі докладної інструкції, що її мусили додержуватися учителі, слід признати, що в Харківськім колегіумі не було схоластичного духу в тій мірі, як в Київській Академії. Це можна пояснити, на мій погляд, тим, що в Київській Академії, навіть і після засудження схоластики колишнім ректором Академії Т. Прокоповичем, вона зберігалася за традицією. Харківський колегіум не був зв'язаний традицією, а тому навчання в ньому носило практичніший характер, мало своїм завданням розвивати розум учнів, не обтяжуючи їхньої пам'яті, і система зубрячки, здається, не дуже шанувалася там. Щодо вищих класів — там особливе значення надавалося вправам у складанні утворів, бо вони вважалися за вище мірило розвитку учнів, за свідоцтво їхньої духової зрілості.

Отож, С. Миславський, ставши київським митрополитом, багато запозичив з Харківського колегіуму для оживлення духу Київської Академії та поширення її програми, а тому, навряд чи правильним є твердження багатьох істориків про те, що Харківський колегіум був копією Київської Академії. Так, наприклад, Д. Дорошенко в своїм «Нарисі історії України» пише: «Ввесь устрій колегіуму (харківського, — С.) та напрям викладеної в ньому науки був копією Київської Академії» , Z. Janowski в своїй праці про Харківський університет твердить, що «Харківський колегіум був копією Київської Академії, але, як кожна копія, гірший за неї», себто Київської Академії».

Отже, Харківський колегіум з його додатковими класами зробив Харків культурним осередком Слобожанщини і став підгрунтям для відкриття Харківського університету та при його утворенні значно прислужився тим, що відпустив 20 своїх вихованців для укомплектування першого складу студентів Харківського університету; послужив своєю навчальною програмою взірцем для інших шкіл духовного відомства, в тім числі і для Київської Академії; накінець, виховав цілу низку діячів, що своєю працею на життєвому шляху відігравали роль носіїв духового світла в рідному краю.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Огляд навчальної справи в додаткових класах Харківского колегіуму у XVIII ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.