Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Нове збирання Галицько-Волинських земель та перехід під владу Польщі (реферат)

Про політичні події в житті галицько-волинських земель кінця XIII та початку XIV віків мало є певних відомостей. Через це доводиться відзначати тільки найголовніші події. За найзначніше в житті цих земель треба визнати те, що онукові Даниловому, князеві Юрієві Львовичу, пощастило в свої руки зібрати всі землі Романа. Центр політичного життя перейшов за його часів на Волинь, і він переносить столицю до Володимира, що був за столицю й за наступників Юрія. Від Юрія збереглася його печатка, де він називає себе "rex Russie princeps Ladimerie". На печатці є герб міста Володимира — озброєний їздець. Юрій на печатці сидить на троні в короні із скипетром у руках. На одному боці напис "s (igillum) dominigeorgi regis russie", на другому "s.domini georgi principis ladimerie". Отже, Юрій титулує себе королем руським, а його наступники Юр'євичі вже називають себе duces — князями. Так, приміром, у грамоті 1316 року вони називають себе "Dei gratia duces tocius terrae Russie — Galfcie et Lademirie".

Часи Юрія, хоч і мало про них даних, хоч навіть невідомо, коли саме він помер, були часом розквіту Волино-Галицької землі. Так, у житії митрополита Петра про часи Юрія говориться: "Тогда бо бяше въ своей чести и времени земля Волынская всякимъ обиліем и славою преимуща, аще нынЬ (це писалося наприкінці XIV віку) по многих ратах и не такова".

Та розквіт Юр'євої держави був тимчасовий. По смерті Юрія почали керувати державою два сини його — Андрій і Лев. Як видно з грамоти 1316 року, вони немов спільно, нероздільно князювали. Але в грамотах 1320 року вже виступає тільки Андрій і називає себе "dux ladimirie et dominis Russie" та "dux ladomiriensis et dominus terre Russie". Про Галичину тут згадки нема, і через це акад. Грушевський висловлює гадку, що Андрій, як старший, був Волинським князем, а Лев був князем у Галичині. Обидва князі померли в 20-х роках; обставини їхньої смерті невідомі. Були поголоски, що їх звели бояри з світу. З смертю їхньою вигас рід Данилів, деякий час Галицько-Волинська держава лишалася без князя. Справами порядкували, очевидячки, бояри. Далі боярство само підшукало собі князя й удалося не до якогось представника української князівської династії, але до поляка мазовецького княжича Болеслава, правда, родича Юр'євичів.

Він прийняв православ'я, взявши ім'я Юрія. Юрієві-Болеславові, очевидячки, довелося боротися за об'єднання Галицько-Волинських земель. Це видко хоч би з того, що в грамоті 1325 року він себе називав тільки "dux Russie", а через два роки він, ставши міцніше на галицько-волинському грунті, називає себе вже "dux terre Russie, Galicie et Ladimerie". Юрій-Болеслав провадив широку зовнішню політику, налагодивши приязні зносини з пруськими рицарями та з Литвою. Юрієві-Болеславові, як і більшості галицьких князів, довелося боротися з боярством. Боярство, викликаючи його на князівський стіл, сподівалося, очевидячки, в своїх руках тримати його, а Юрій намагався знайти собі опертя, обсадивши вищі уряди чужинцями. Кінець-кінцем бояри 1340 року отруїли Юрія й запрохали на князівство Любарта з литовського роду Гедімінів. Влада Любартова була номінальна, по суті, Галичиною правило боярство. Боярин Дмитро Дєдько просто в своїй грамоті називає себе "управителем Руської землі" (provisor seu capitaneus terre Russie). Та за часів Юрія-Болеслава й Любартових почалася вперта боротьба за Галицько-Волинські землі між Угорщиною, Польщею й Литвою. У середині XIV століття Галицько-Волинське князівство втрачає самостійність. Унаслідок війни 1350— 1352 pp. Галичину забрав польський король Казимір, але боротьба не припинилася. Боротьба тривала далі. Так, улітку 1353 року військо Любартове спустошило Львів, Галич, забрало силу здобичі, невільників із Галичини, але відібрати Галичини не могло. Галичина й надалі лишалася за Польщею. 1372 року король Людовик угорський і польський передав Галичину у лен Володиславові князеві Опольському, одному з найвидатніших угорських вельмож (ad gubernandum et conservandum) на тій умові, що населення й купецтво не виходить із вищої влади Людовика. Але сам Володислав інакше розглядає свою владу над Галичиною та навіть називає себе "самодержцем", б'є гроші для Галичини, виставляючи там своє ім'я.

Отже, виходить, що він володів Галичиною pleno jure — на повнім княжім праві під зверхністю короля, як васал. Та 1378 року Людовик відібрав Галичину у Володислава й непосередньо прилучив її до Угорщини. Галичина з її природними багатствами: чорноземом, риболовлями, сіллю, з багатими містами, розвиненою торгівлею — приваблювала сусідні держави.

Та на початку 1387 року Польща прилучає назад Галичину, відібравши її в Угорщини; і з 1387 року Галичина остаточно переходить під владу Польщі. На домагання польської шляхти Ягелло, литовський господар, нині й король польський, дав обіцянку, що він Галичину не віддаватиме нікому з князів, а лишить собі, Ядвізі, дітям і короні польській. Це була остаточна відмова Литовсько-Руської держави від Галичини. У дальші роки, кінець XIV і XV століття, то більший наступ польської культури в усіх її проявах на староукраїнську. З 1435 року в Галичині заведено адміністрацію й судівництво на польський лад. Польське право (jus polonicum) починає поширюватися по всій Галичині й витісняти староруське право. Щоправда, право польське охоплювало вищі класи, бо чужинці й нижні класи населення жили на своєму праві, але поширення польського права, охоплення вищих класів мало величезне значення. Під впливом польського права, польських взірців уже за часів Юрія-Болеслава боярська дума при ньому перетворюється за польським зразком ніби в сенат. У склад цієї ради увіходять не всі бояри, але воєводи більших міст, єпископи та княжий суддя. Під впливом польського права посади старих тисяцьких по великих містах зникають, і в Белзі, Перемишлі, Львові, Луцькому з'являються ще за часів Юрія Болеслава залежні від князя палатини з чужинців.

Далі з приєднанням Галичини до Польщі бачимо генерального старосту на чолі керування і старост по окремих частинах. Біля старост як їхні намісники по містах виступають воєводи. Але, крім дійсних старост із політичною та судовою владою, були ще старости-державці (tenutarii), що не мали жодної влади, а тільки орендували королівські доходи.

Від 1435 року Галичину розподілено на чотири адміністративні округи (terrae — Львівська, Галицька, Перемишльська, Сяницька). Крім того, було два повіти — Самборський й Жидачівський. Заводиться й судівництво на польський лад — суди земські й гродські. На чолі гродського суду стоїть староста, а коли він відсутній, то воєвода. Як апеляційна інстанція для цих судів є віча — шляхетські збори (colloquia generalia).

Далі за польським взірцем починають збиратися й соймики. Перший соймик, про який є згадка, відбувся в Галичині 1437 року.

Землі Руські, тобто воєводство Руське, Подільське й Белзьке разом із польськими воєводствами Краковським, Судомирським й Люблинським увіходили до складу Малопольщі. Отже, ці землі внаслідок виданих привілеїв від Казиміра 1456 та 1462 років зрівняно в правах із рештою польських земель. Звичайно, ці права належали шляхті (боярство ж українське зливалося з шляхтою). Права ці були такі: межі тих українських воєводств не могли бути зменшені. Тільки мешканці (знову-таки з шляхти) місцевих воєводств могли обіймати крайові уряди. З цих воєводств нікого (знову-таки мова йде про шляхту) не можна було притягти до суду чужого воєводства,а так само не можна було заарештувати й карати без суду на підставі правних основ, яку всій Польщі. Вищі духовні та світські урядники цих воєводств засідали в державних соймах, де вирішувалося загальнодержавні справи. У Корчині відбувалися провінціальні сойми всієї Малопольщі, в тому числі й земель українських. Король Казимір зобов'язався нічого не ухвалювати в справах Галичини й інших земель українських, що увійшли до Польщі, без ради станів їх земель.

Так само дано низку пільг щодо відбування військової служби. Загалом обов'язок відбувати службу військову лежав "па wolnych posiadaczach dobr ziemskich і па wojtach ро miastach z pravem magdeburgskiem і па kniozach po wsiach osadzonych na prawie woloskiem".

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. Шараневич. История Галицко-Вол. Руси. Львів, 1863

4. М. Смирнов, Доля Галицк. Руси. (Рус. Іст. Бібл., т. 5)

5. Линниченко. Юридич. формы шляхетского землевлад. и судьбы древнерусского боярства в Юго-Зап. Руси XIV—XV вв. ("Юрид. Вестник", 1892, № 6—7





Реферат на тему: Нове збирання Галицько-Волинських земель та перехід під владу Польщі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.