Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Неолітична доба на Україні (реферат)

Пам'ятників неолітичної культури на Україні дуже багато. Це — становища, майстерні, могили, могильники й городища. Неолітичні поселення розкидано по побережжях рік — середнього Дніпра з усіма його допливами, Дністра, Дінця, в Києві, його передмістях і околицях; другим осередком були околиці с. Вишеньки на лівому березі Дніпра, особливо біля м. Трипілля (трипільська домікенська культура), у водозборі річок Прип'яті, Тетерева, Західного Бога, на Південній Волині, в околицях м. Сміли (Юр'єва гора) на Княжій горі на Дніпрі, у с. Волоського на Дніпрі (нижче Дніпропетровська), в с. Пироговки на Десні, по Дінцеві (у Кочетку), біля Озюма, на Наддністрянщині. Широку територію захоплювала домікенська трипільська доба. Неолітична культура — від Трипілля на Дніпрі на захід і південь до Галичини, Буковини, Бесарабії й Дунаю. Становища — це поселення, де проживала людина цієї доби; майстерні — де вона обробляла свої знаряддя; іноді і ті, і ті зливалися. Неоліт на Україні з цього боку нагадує нам європейський, хоч наш неоліт трохи запізнився. Старішого ж неоліту, що нагадував данські "кухонные остатки", ми, здається, в себе не помічаємо. Загальні ж риси нашого українського та європейського неоліту дуже, як далі побачимо, подібні. Новий матеріал і в нас являють м'які породи каменю — нефрит і інші. Є багато виробів із кості, рогу оленя й лося. Шліхтування й свердління є і в нас, часто трапляються сокири, долота, заступи, кинджали, списи й зернотерки — ознаки початку хліборобства. Кераміка і в нас досягла високого вдосконалення. Посуд вироблялось від руки або на сталих основах без гончарського круга; це були тарілки, горшки, чаші, кухлики; трапляються біноклюваті вироби без днищ — мабуть, речі культу. Кераміка орнаментована (є орнамент ниточний, вірьовочний). Щодо фауни, то і в нас вона змінюється — зникає палеолітична, — залишилися лише північний олень, зубр і тур. Людина цієї доби вже приручила тварин. Кочівник-звіролов палеолітичної доби замінився кочівником-скотарем. Однак і мисливство з рибальством теж не зникли. Зернотерки (камені, щоб розтирати зерно) свідчать про те, що вже починалося й хліборобство, хоч, мабуть, і в невеликих розмірах. З реместв і в нас постало ткацьке. Тканини або плели руками, або за допомогою примітивного ткацького верстата — про його наявність свідчать пряслиці. Стоянки одночасно були й майстернями. Жила тодішня людина або в навмисно викопаних печерах, або в землянках; висловлено думку, що влітку людина жила на дюнах — у куренях. Були купи землянок — немов селища, були ще й міста-городи для охорони селищ (особливо в Західній Волині). Біля Кирилівської вул. в Києві збереглися такі неолітичні печери, довгі й вузькі, викопані в шарі лесу. В одній збереглися рештки їжі — річні черепашки, кості риб і тварин: рогатої худоби, коней, свиней, більше, однак, черепашок; знайдено камені із слідами вогню (кабиця), кам'яний посуд, кепсько вироблений (од руки і мало опалений). Недалеко над палеолітичними рештками знайдено послідки старих і нових палеолітичних селищ. Тут люди жили в землянках. Знайдено рештки їжі, крем'яні, костяні й рогові вироби, пічки й гончарські горни, щоб опалювати посуд.

В найстаріших поселеннях кераміка кепського виробу, в новіших — гарного, з гарним орнаментом, навіть фарбована, в найновіших шарах фарбована кераміка трипільської культури. Тут уже більш костей тварин і риб, менш черепашок.

Мистецтво виявилося в розвитку орнаментики на керамічних виробах; за окраси були намисто з бурштину, що довозили його з Балтицького побережжя; були глиняні статуетки, розписаний фарбами посуд (на кераміці трипільської культури — про що далі). Високого розвитку досягла духовна культура в формі похоронного ритуалу: тут виявляється ціла еволюція в ідеології смерті та в релігійних поглядах. Розкопи А. А. Бобринського біля м. Сміли довели, що ховали покійників і в насипних могилах. Проф. В. Б. Антонович поділяє неолітичні могили на три групи: 1) могили з кістяками, що були покладені в ями догори черевом, а іноді й обмотані в кору; 2) рівні, без насипів, з погребом у кам'яних ящиках-кістах із полірованими сокирами (трапляються дуже часто); 3) великі колективні могили з декількома скарлюченими кістяками; такі й могили біля Сміли. Характерна риса таких скарлючених кістяків є також фарбування їх червоною мінеральною фарбою, що мало, мабуть, ритуальне значення (посипали нею труп, а потім вона осідала на кістяк). Такий вирізаний із землі кістяк із червоною фарбою є тепер в Археологічному Музеї колишнього Харківського університету. В неолітичну добу і в нас, як на Заході, трапляються трепановані черепи (біля м. Сміли в городищі на Княжій горі). Спалення трупа було досить поширене на Київщині, на Поділлі, Катеринославщині (біля с. Буд і хут. Березівки Охтирського повіту), в Бесарабії і інших місцях.

Взагалі наша неолітична культура нагадує західноєвропейську, яка з'ясовується лінгвістикою на межах неоліту і бронзової доби перед міграцією європейських народів. Проф. А. А. Спіцину розвідці "Південно-руський неоліт" розв'язує одне з найважливіших питань у вивченні неолітичної доби на Україні. Він відзначає: "Найбільше утруднення у вивченні південно-руського неоліту, що його мало не зовсім не можна було усунути та що надзвичайно заважало дальшим дослідам, це — питання про відносну хронологію мікроліту та макроліту. Його, здається, можна розв'язати таким простим міркуванням. Кам'яного віку людина мусила воднораз користуватися на різні потреби кремінними виробами, завбільшки неодмінно різними: мікролітами — щоб полювати невеличких звірят та птахів, може й рибу, макролітами — щоб поділяти на частини тулуб тварини, пиляти дерево, довбати човен. Рівночасно мав бути й третій тип виробів — мезоліти — на скребки, ножі, великі стріли та списи".

М. В. Сібільов у своїх повідомленнях про археологічні розвідки в басейні Дінця 1920—1926 років подав дані про рештки мікролітичної та макролітичної культури на Ізюмщині.

Частина похоронного спорудження біля села Жуківців. Фот. з натури. Київськ. музей ім. Шевченка

Трипільська домікенська культура українського неоліту має і загальні з ним риси, і деякі особливості. Вона була дуже поширена на Західній Україні й за її межами. За східну межу її був водозбір нижньої Десни на Чернігівщині, в Київській, Херсонській, Подільській губ., далі вона йшла на захід у Галичину, на Південну Бесарабію, в Балканські, слов'янські землі й Румунію. З нею ознайомили нас розкопи Хвойка в Києві по Кирилівській вул., в середній Наддніпрянщині (в м. Стайках, Жуківцях, Трипіллі, Верем'ї та ін. Усі її пам'ятники скупчувалися в землянках і глиняних площадках. Землянки викопувалося в землі, і там жили люди цієї доби. На підставі того, що знаходили в них, можна намалювати картину матеріального побуту їхніх мешканців, а почасти навіть і духовного їхнього життя. Мешканці їхні були знайомі з хліборобством і ткацьким ремеством; про це свідчать такі господарські знахідки, як пряслиці та зернотерки; про хліборобство також свідчать обпалені зерна пшениці, проса, ячменю, коноплі й домішка полови до обмазки землянок. На дні землянок було огнище з попелом і рештками їжі; тут ми бачимо на першому місці половинчасті черепашки, кістки чотириногих звірів — оленя, дикої кози, дикого кабана і бобра та інших тварин — коня, корови; трапляються, але рідко, кості риб і птиць. Знайдено конгломерати їжі, затверділі й скам'янілі. З виробів перше місце посідають кістяні, кам'яні, одбиті й одшліхтовані невдало. Гончарська техніка досягла нарешті великого вдосконалення; розвиток її можна простежити з тих черепочків, що збереглися в землянках, — спочатку їх робилося з нечистої глини, і вони були мало обпалені, а далі стають довершеніші й гарно орнаментовані. Це були місцеві вироби, бо знайдено гончарські горни й уламки невдало зробленого й викинутого недопаленого посуду.

Щодо глиняних площадок, то вони зовсім іншого походження, — це, здається, могильні будинки хоронити покійників. В них немає вогнищ і решток їжі й сталого перебування живих людей. Од них збереглися глинобитні обпалені стіни із слідами на них обапол, кілків та хворосту, боки їхні вирівняні, а іноді побілені в червоний або сірувато-білуватий колір. В них трапляються складені в піраміду каміння або глиняні стовбури, що закінчуються зрізаним конусом, кам'яні плити в формі чаші й величезне число посуду, що деякі частини його були обкладені обпаленими кістками; трапляються черепи й кістяки й на поверхні землі. Площадки звичайно будувалось на високих місцях. Це не були будинки для живих, а місце відпочинку для покійників і для їхнього похоронного ритуалу. Ці могили відвідували родичі, що приносили покійникам їжу й ритуальний посуд; їх реставрувалось — обмазувалось і білилось. Покійників звичайно палили, а кістки або клали в посуд, або залишали в площадці. Хвойко розподіляє площадки за їхнім інвентарем на два типи культури, і кожний з них має свої особливі прикмети (в кераміці й в інших речах). Треба, однак, додати, що в реконструкції землянок і площадок не всі дослідники однієї думки. Спіцин дає свою реконструкцію площадок, що їх розкопав Доманицький у с. Колодистого, й визначає в них огнища. Штерн реконструює на підставі своїх петренських розкопів площадки так: викопувалось чотирикутну яму до 2 м завглибшки, дно її втрамбовувалося глиною, стіни іноді обмазувалось глиною й червоною охрою. Стіни виходили з землі й мали покрівлю, що складалася з обапол, обмазаних глиною. Туди ставили горщики з попелом покійників. Посуд на площадках був різноманітний і гарного виробу — подвійні чашечки без днища, які нагадують біноклі, з орнаментом — борознами, кулюваті й каганцеві посудини, пофарбовані рудуватою фарбою, грушуваті з невеличкою дірочкою у верхній частині, оздоблені спіральним орнаментом. Характеристична риса їх — декоративне розмалювання. За другу оригінальну мистецьку рису цієї культури треба визнати глиняні статуетки; вони свідчать про розвиток мистецтва й художній смак. Нагадаймо з пам'яток цієї категорії про статуетку з темно-червоної глини, що являє собою жіночу постать; трикутне чоло її, ніс з горбочком і близько поставлені очі нагадують сову; згадаймо про фігуру з чорної глини, що являє собою чоловічу голову з очима й носом; про сидячу жіночу постать рудуватого кольору із складеними на грудях руками й горизонтальною поставою ніг і ін. Це переважно знахідки Хвойка.

Аналогічні знахідки зробив і проф. Штерн у м. Петренах у Бесарабії. Землянок проф. Штерн там не знайшов, але сподівався, що вони мають бути, — він знайшов лише площадки. Це не селище, а кладовища й жертвеники; спалення трупів провадилося, мабуть, не на самій площадці, а збирали рештки костей і попіл, клали у горщик, що його ставилось у площадці. В площадках, окрім таких урн, був ще й інший посуд: навкруги урни — маленькі горшечки з попелом, рештками кісток або просом. Крім того, на землі лежали крем'яні сокири, молотки, ножі, пилки. Ця петренська культура ще не знала гончарського круга, але посуд обпалений дуже добре. За технікою виробництва цей посуд можна поділити на три групи: 1) посуд без орнаменту; 2) посуд із витисненим орнаментом, який, однак, трапляється протилежно трипільському не густо; 3) посуд із декоративним розписуванням. Ця третя група переважає в Петренах і є найхарактеристичніша. Розписування в одну фарбу робиться або чорною, або фіалковою фарбою; коли двома — то червоною й чорною. Щодо різноманітності форм, то петренський посуд одноманітніший, ніж трипільський. " Зважаючи на декоративне розписування петренського по- суду, — каже проф. Штерн, — треба внести поправку в поширену серед європейських археологів думку, що це розмалювання виявилося виключно в геометричій формі протилежно до фарбованого посуду Тигру і Євфрату, де мотиви орнаментики нагадують людей або тварин. На петренському посуді раніш, ніж у західноєвропейському неоліті, ми бачимо, що прогалини геометричного орнаменту заповнюється фігурами людей, хоч і виконаними дуже невдало; краще технічно виконані фігури коня, кози, собаки, осла, зроблено навіть спробу (що було складніше виконати) намалювати собаку, коли він біжить. У щільному зв'язку з керамікою стоїть і глиняна пластинка — були знайдені два фрагменти глиняних ідолів; другий являє собою верхню частину тіла з грудями. Часто траплялися також змалювання биків з великими рогами.

Зважаючи на те, що знайдено зерна, кістки свійських тварин, треба припустити, що населення площадок почало переходити до примітивного хліборобства: у нього були вівці, кози, свині, рогата худоба і, може, коні. Населення переважно палило померлих, щоб вони не поверталися до живих і не шкодили їм, а жили на тім світі, для чого клали з ними в урни зброю та інші потрібні їм речі. Петренська й трипільська культури однакового походження, але трипільська трохи раніша від петренської. В трипільській культурі бачили запозичення грецької мікенської (бронзової). Але коли звернули увагу на те, що населення, яке в нас будувало площадки, не відало ще бронзи, а знаряддя і всю зброю готувало з каменю й кості, то треба визнати цю гіпотезу за непевну. Навпаки, на думку проф. Штерна, треба її залічити до домікенської культури і вважати за прототип мікенської. Виучування зразків трипільської й петренської культури, мотивів петренського фарбованого розписування навело його на висновок, що цю культуру утворило західноєвропейське населення, яке досягло вже осілого життя; воно поклало тут початок тій культурі й художній кераміці, що незабаром так бучно розцвіла в Греції.

Речі трипільської культури з розкопин В. В. Хвойка, що переховуються в Київськ. Всеукр. Музеї імені Шевченка. Фот. з пам.

Таким чином, зерно мікенської культури являє трипільсько-петренська, носії якої, навпаки, чи з своєї волі, чи поневолі — під навалою іншого народу, наприкінці неоліту кинули Україну й заселили побережжя Малої Азії, острови Егейського моря й власне Грецію. Перед бронзовою добою вона зникла. Виучування кераміки на острові Криті ще більше впевнило проф. Штерна в його висновках. "З виучування критських пам'ятників і кераміки, — каже він, — я ще більш перевірився в тих висновках, яких дійшов на підставі виучування південно-руської неолітичної культури, а саме що на початку старого грецького життя культурний рух іде з півночі на південь і що тут на Криті ця доісторична культура дійшла апогею свого розвитку". Звичайно, це є гіпотеза, яка викликала й опозицію, але вона обгрунтована досить міцно. І коли вона підтримається дальшими знахідками, тоді виявиться, що Південна Русь і її населення не один раз, а двічі підпали культурному впливові грецької цивілізації: в цю неолітичну добу і в добу утворення грецьких колоній на північному побережжі Чорного й Азовського морів. Про культуру фарбованого посуду писали й інші європейські археологи, як Шмідт, Гернес, Мух, Морган, Ед. Меєр. Цей автор визнає за трипільсько-петренською культурою велику оригінальність. Але є й думки про її східне походження. Антропологічним типом це населення було довгоголове.

Таке було становище питання про трипільську культуру в дореволюційну добу. За часів радянської влади заснований при Українській Академії Наук Археологічний Комітет (УАК) організував планове дослідження й освітлення трипільської культури в межах України, що було зосереджене в його Трипільській комісії; на чолі цієї комісії була Вал. Козловська, що й сама провадила розкопи трипільської культури й науково освітлювала її пам'ятники. 1926 року в Києві вийшов у світ вип. 1 цінного збірника — "Трипільська культура на Україні" (212 стор.) за редакцією В. Козловської й П. Курінного. Це видання разом із раніше виданим УАК коротким звідомленням за археологічні досліди 1925 року (К., 1926) малюють нам новітні досягнення української науки щодо трипільської культури за часів після Жовтня. 1925 року УАК зробився осередком дослідницької праці і про трипільську культуру, що її перші досліди (Хвойка) в околицях Трипілля почалися в самому кінці 80-х років. "Дальші досліди, — справедливо зауважує УАК, — протягом останніх 25 років, постачаючи дуже цікаві матеріали й збагачуючи мапу її поширення на території України новими пунктами, провадилося без точно укладеного плану й певної системи. Поряд того давніші розкопи покійного В. В. Хвойка не цілком задовольняли сучасних дослідників і потребували певної перевірки й доповнень". Досліди й розкопи 1925 року, що провадили в районах Трипілля Макаренко та Козловська, поширилися вперше на Остерщину (Макаренко), на південь (розкопи Курінного на Уманщині), на південний захід (розкопи акад. Біляшевського в с. Борисівці на Липовеччині). Збірник "Трипільська культура" присвячений переважно критичному освітленню й перевірці раніше зібраного величезного матеріалу, що переховується в наших українських музеях. Є, однак, розвідки, присвячені розкопам; деякі статті дають і новий матеріал, і освітлюють старий. Основним кардинальним питанням для авторів збірника було питання про призначення так званих " площадок" або, як їх тепер називають, точків. Вал. Козловська, що дала одночасно опис розкопів точків біля Сушківки на Уманщині і дослід над ними, справедливо зауважує, що призначення точків трипільської культури не розв'язано остаточно й досі ні в україно-російській, ні в закордонній археологічній літературі. Дехто визнає точки за руїни будівель, що зв'язані лише з побутом, а саме за житла або за гончарську піч, а інші гадають, що ці будови — землянки культового характеру. Першої думки трималися акад. Біляшевський, Мельник-Антонович, Гамченко, Макаренко, проф. Айліо, Городцов, проф. Шухгард; другої — Хвойко, проф. Штерн, проф. Данилевич, В. Щербаківський, Курінний, професор Еберт, Осовський. Глиняні моделі хаток, що їх знайшла в сушківських розкопах Козловська, на її думку, погоджують ці протилежні погляди; перші моделі доводять, що в трипільську добу існували земні житла такого типу з печами; друга модель являє собою землянки культового характеру. Автор дає малюнки іі ґрунтовний опис цих моделей. Другий автор, П. Курінний, робить цікаву спробу класифікувати будівлі, хоче вирішити суперечні питання про призначення точків і землянок через аналіз конструкції і інвентаря монументальних пам'яток трипільської культури й доходить висновку, що призначення їхнє було різноманітне: найпростішу форму житла являли природні печі, далі йдуть житлові ями із стінами, долівкою, вогнищем, далі — землянки з перед'ямниками, точки похоронні, що складалися з одного шару печини (перепаленої глини). Колективні похорони, житла надземні найкраще обслідував Хвойко і інші. На його думку, терміни "землянка", "площадка" треба залишити, а виявляти з матеріалів, які саме точки з відкритих споруджень і за якими ознаками можна й треба застосувати до пам'яток — чи то похоронних, ритуальних взагалі, чи житлових. Постає потреба звести докупи дані про інвентар трипільської культури в її рештках. Першу досить загальну спробу цього робить у своїй статті С. Магура, потверджуючи тут висновки старих дослідників: він констатує в людності трипільської культури хліборобство, годівлю свійських тварин, мисливство, рибальство та збирання їстівних м'якунів. Дуже цікаву загальну характеристику пам'яток трипільської культури зробив старий заслужений археолог С. Гамченко на підставі його власних знахідок з 1909 до 1913 року; тут і зовнішні ознаки руїн трипільської культури, як першоджерел для неї, з його спостереженнями, і багатий реєстр різноманітного інвентаря, посуду орнаментованого й мальованого, статуеток, прикрас, речей культу виробничого характеру, виробничого знаряддя, кухонних решток, тут житлове призначення будівель і будівельна техніка. Автор визнає ці будівлі виключно за оселі, а не за культові місця; нарешті, автор дає всебічну характеристику трипільської культури на підставі знахідок. Взагалі це хоч і загальна, але досить обгрунтована характеристика трипільської культури. Велику увагу звернуто на трипільську кераміку: в ст. Козловської, Вад. Щербаківського, Макаренка й інших досліджено її старанно, науково, на підставі порівняльної археологічної методи, що потребує широкого ознайомлення з спеціальною археологічною літературою — не тільки з українською, а й закордонною. Взагалі треба визнати, що " Збірник" загалом у працях усіх його авторів вносить немало нового в літературу про трипільську культуру й відповідає вимогам археологічної методології, яка має тепер в європейських представниках свою певну методу, і наші українські дослідники (не лише вищеназвані, а й усі інші) стоять взагалі на рівні вимог європейської археології, а щодо виучування трипільської культури, то вони, як і слід, ведуть тут перед, перевіряючи висновки старих дослідників (як Біляшевський) і особливо такого видатного методолога-археолога, як професор Штерн, і самостійно освітлюючи дорогоцінні матеріали незабутнього В. В. Хвойка. Заслуговують на особливу увагу досліди сучасних дослідників над пам'ятниками з боку їхньої виробничої техніки, чим вигідно відрізняється сучасна українська археологічна школа, — для цього притягається спеціалістів у галузях суміжних наук, як технологія, хімія, анатомія тощо. Ряд нових розкопів поширюють наше ознайомлення з цією культурою взагалі.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. Первобытная археология. Курс лекций. М., 1908.

3. М.Грушевський. Історія України-Руси. Т.ІІ-ІІІ.

4. Ф.К. Вовк. Мадленське майстерство на Україні. 1902.

5. М.В. Сібільов. Старовинності Ізюмщини. Вип. 1, 2, 3, Ізюм, 1926.





Реферат на тему: Неолітична доба на Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.