Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Навчально-виховна справа та становище учителів Чернігівського колегіуму (реферат)

Право призначення ректора, префекта і учителів належало архієреєві. Тому що майже усі чернігівські архієреї в XVIII ст. були вихованцями Київської Академії, старалися вони комплектувати керівничий і учительський персонал Чернігівського колегіуму з колишніх вихованців своєї «аішае matris» або з вихованців Чернігівського колегіуму.

Матеріальне становище учителів Чернігівського колегіуму до часу встановлення державної допомоги на його утримання було дуже нужденне. Учителі були на «істному і питному вікті» від чернігівського кафедрального монастиря, вони щодня діставали вдвоє більше страви, ніж інші ченці. Крім того, щомісяця їм на всю «компанію» відпускалося з архієрейського дому деяка частка жита, солі, хліба, круп і муки. Було ще одне джерело прибутку для учителів: батьки «знатного чина» давали учителям «политическое приношеніе» чотири рази на рік — перед літніми вакаціями, після тих вакацій, перед Різдвом і Великоднем. Про правне положення учительського персоналу знаходимо в історичних матеріалах вказівки, що воно було також маловтішне. Зокрема, в 1758р. загострилися взаємовідносини між чернігівським архієреєм Іраклієм Комаровським (1752—1761) та префектом колегіуму ієромонахом Єремією Гусаревським. Архієрей, невдоволений поведінкою префекта, а власне тим, що і префект в своїх проповідях під виглядом навчання вірних виразно лаяв свого архієрея, почав напосідати на префекта і кінець кінцем покарав його канчуками. Префект втік з Чернігова до Петербурга і там подав скаргу на архієрея, але справа не закінчилася аж до смерті Єремії (помер 31 січня 1764 р.).

До послуг учительського персоналу Чернігівського колегіуму була досить велика бібліотека. В ній, між іншими книжками, якось опинилося декілька книжок з власної бібліотеки П. Могили. Треба думати, що їх завезли з собою учителі Київської колегії-академії при переїзді з Києва до Чернігова.

Чернігівська архієрейська друкарня також обслуговувала спочатку потреби архієрейської школи, а потім колегіуму, друкуючи такі підручники, як часослов, псалтир, підручник з логіки «Clavis scientiarum, hocent parva logica» («Ключ знання, або мала логіка», 1798 p.). Слід мати на увазі, що виданням підручників до того часу займалася лише Київська Академія, а тому видання підручника «Clavis scientiarum» було надзвичайною подією для чернігівських Атен. Для потреб друкарні чернігівська катедра за допомогою І. Мазепи поставила в Чернігові папірно-водяний млин.

Зрозуміла річ, що всі ті культурні установи — школа-колегіум, бібліотека і друкарня — були тим чинником, що сприяв місту Чернігові стати культурним осередком цілого північного Лівобережжя. Досить тут вказати, що з чернігівської друкарні вийшли у світ твори духовних діячів Л. Барановича, І. Максимовича, І. Галятовського, що був архімандритом Новгород-Сіверського та Чернігівського Єлецького монастиря, Д. Туптала, що був спочатку Ігуменом Глухівського і Батуринського монастирів, а потім архімандритом у Чернігові, та інших.

Переходячи до огляду навчально-виховної справи в Чернігівськім колегіумі, насамперед вкажу, що клас філософії відкрито 1748 p., а клас богословія — між 1787 і 1794 pp. Першим учителем богословія був протоієрей Іван Левицький.

Навчання в колегіумі відбувалося слов'янською, латинською та польською мовами. Латинська мова і тут стояла на першім місці. В класах граматики і синтаксими учні писали практичні вправи, перекладаючи з латинської мови на церковнослов'янську, і навпаки. Такі писемні праці були двох родів: класові exercitiae і домашні — occupationes. В чернігівській семінарській бібліотеці зберігся один зшиток таких вправ під назвою «Ludus litteralis in arena scholastica» («писемна гра на шкільній сцені»). У класах граматики і синтаксими призначалися розмовні вправи латинською мовою. І тут також уживався знаний нам «калькулює». Слід згадати і про те, що учні колегіуму, повертаючи учителеві свої occupationes, мали право заявляти certamina, себто скарги на тих учнів-товаришів, що, мовляв, незаслужено сиділи на шкільних лавах вище жалобника. В таких випадках жалобник писав у своїм зшитку: «certo de loco (або de diligentia) cum domino N. N.». У класах піїтики і риторики був свого роду «ludus litteralis», що полягав у студіюванні різноманітних форм поетичного і прозаїчного вислову, в умінні підшукати найбільш красні слова і вирази, заміняти одне слово цілим потоком синонімів і епитетів і т. п.

Щодо загального знання, або, за висловом О. Шафонського, «настоящих наукъ, разумъ и душу направляющихъ, яко-то богословія, арифметики, исторіи, географіи, математики, физики, естественнаго права, практической философии или морали, и других наукъ, которые къ филозофскому факультету принадлежат», то, як каже О. Шафонський, «не только ученики, но и сами учители и понятія не имєють, умалчивая о благонравномъ, благородномъ и благопристойномъ воспитаніи». А відомий історик духовних шкіл у Росії подав таку оцінку шкільного навчання в Чернігівськім колегіумі: «Загальні знання, що випадково якось попадалися по дорозі in arena shulastica, приймалися до відома і цікавили учнів майже виключно з боку придатности тих знань для якої-небудь прикраси мови, прикладу, аналогії і т. п. в якості більш-менш придатного матеріалу для того самого ludus litteralis, що творив початок і кінець всієї формальної учености».

Було б неправильним, зрозуміла річ, підходити до оцінки програмного матеріалу шкільного навчання в Чернігівськім колегіумі з погляду сучасної педагогіки, бо треба пам'ятати, що в першій половині XVIII ст. аналогічного напряму додержувалися найбільш популярні тоді латино-польські єзуїтські і піярські школи. Але напрям, що його додержувався Чернігівський колегіум ще в другій половині XVIII ст., знайшов гострого критика в особі історика О. Шафонського. Можна думати, що він добре знав про стан науки в Харківськім колегіумі з його додатковими класами (їх відкрито 2 лютого 1768 p.), де викладалися нові мови, математика, історія, географія, причому самі учні мали право вибирати собі окремі предмети по своїй вподобі. В своїй праці «Черниговскаго наместничества топографическое описаніе» О. Шафонський гостро осуджував не лише програму навчання в Чернігівськім колегіумі, але й самий метод навчання, або, за висловом автора, «порядокь ученія», вважаючи той порядок за «самый затруднительный, для учащихся отяготительный, время теряющій и безполезный». «Юношество, — так висловлюється він, — провождая цєльій день въ латинскомъ языке и употребляя по крайней мере семь и больше лєть, пока окончить пятый и послъднш классъ, и потерявъ столько времени, болье ничего не научается, какъ одному мертвому латинскому языку и то весьма слабому языку, который ему после или весьма рєдко, или вовсе ни къ чему не пользуетъ».

У своїй оцінці шкільного навчання в Чернігівськім колегіумі О. Шафонський, безперечно, був виразником опінії українського панства, що від другої половини XVIII ст. почали домагатися як високої освіти для своїх синів, щоб полегшити їм шлях до військової кар'єри, так і шкіл, де б їхні сини могли набути знання європейських мов і правничих наук, щоб тим здобути собі доступ до дипломатичної та урядової служби в столицях. Про ті домагання шляхетства чернігівського намісництва ясно вказують покази чернігівського, батуринського, глухівського, ніжинського та стародубського шляхетства тим депутатам, що мали взяти участь в «Коммиссіи сочиненія проекта Новаго Уложенія» 1767 р.

Тому що шкільна програма Чернігівського колегіуму в другій половині XVIII ст. мало відповідала потребам світського громадянства, колегіум все більше позбавлявся учнів світського стану, бо вони тепер знаходили дорогу до світських шкіл як у межах Росії, так і за кордоном. Зі свого боку російське правительство вживало усіх заходів, щоб загнати молодіж усіх станів до професійних шкіл для підготовки молодих осіб до служби відповідно до їхнього стану. Отож Чернігівський колегіум почав від другої половини XVIII ст. все більше набувати характеру духовної професійної школи, так що закон 1809 р. про перетворення духовних шкіл в чисто професійні школи для підготовки священноцерковнослужителів формально закріпив щодо Чернігівського колегіуму той характер, який фактично склався у ньому в кінці XVIII ст.

І все ж Чернігівський колегіум ще в кінці XVIII ст. користувався як серед загалу українського громадянства, так і в опінії вищої російської бюрократії високою оцінкою. Так, голова «Коммиссіи об учреждены училищ» П. Завадовський просив чернігівського архієрея прислати до Петербурга 10 учнів Чернігівського колегіуму для заміщення учительських посад, але чернігівський архієрей відмовився задовольнити те прохання «ради мєстньіхь епархіальньїхь нуждь вь образованныхь людяхь».

Чи виправдана була назва Чернігівського колегіуму чернігівським Олімпом, вертоградом Паллади, чернігівськими Атенами? Чи не маємо ми тут справи зі свого роду «ludus litteralis»? Думаю, що наші стародавні ритори не були без гріха щодо звеличування заслуг осіб і установ. Але не будемо гудити їх за те, бо й сучасні ритори нерідко допускаються також ludus litteralis в своїх ювілейних статтях, некрологах і промовах на урочистих святах. У всякому разі поза красномовними епітетами в оцінці Чернігівського колегіуму його сучасниками залишається непорушним той факт, що Чернігівський колегіум з його бібліотекою, архієрейською друкарнею та видавництвом підручників і книг для читання надавав невеличкому місту Чернігові характер культурного осередку на північнім Лівобережжі.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Навчально-виховна справа та становище учителів Чернігівського колегіуму (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.