Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Навчально-виховна справа Київсько-Могилянської Академії в другій половині XVIII ст. (реферат)

Переходячи до огляду навчально-виховної справи в Київській Академії, згадаю насамперед, що з часу заведення богословія до програми навчання Академія складалася з восьми класів (фара, інфіма, граматика, синтаксима, піїтика, риторика, філософія і богословіє). Повний курс навчання тривав 12 років, бо в перших шести класах курс був однорічний, в класі філософії — дворічний, а в класі богословія — чотирирічний. Проте учневі не заборонялося залишатися в будь-якому класі так довго, як того він бажав, навіть міг повертатися зі свого класу до нижчого «для подтвержденія ученія». І, навпаки, учні відмінних успіхів могли переходити до вищого класу раніше закінчення шкільного року. Так, наприклад, Іреней Фальковський, пізніше єпископ чигиринський, вступив у травні 1773 р. до інфіми, а у вересні того самого року переведено його прямо до синтаксими, а через рік — до піїтики. Згодом у назві та тривалості курсу окремих класів відбулися такі зміни: курс риторики від 1763—1764 ак. р. став дворічний, а курс богословія в кінці 1770-х років скорочено до двох років, клас фара від 1775 р. перестав існувати. Отож повний курс Академії скорочено до 10 років. Від 1782 р. класи інфіма, граматика і синтаксима дістають назви: нижчий, середній і вищий граматичні класи.

Зниження при митрополитові Г. Кременецькім курсу Академії до 10 років, як можна було сподіватись, зле відбилося на рівні академічної освіти. Київська Академія того часу відставала своїм освітнім рівнем, наприклад, від австро-угорських гімназій, де саме тоді вчилися колишні вихованці Академії Іреней Фальковський, Анатолій Ставинський і ін. Зниження рівня академічної освіти потягло за собою, як уже знаємо, зменшення кількості учнів Академії. При митрополиті С. Миславськім Академія все-таки старалася удержати за собою характер вищої школи і навіть стати по можливості на один рівень з тогочасними школами: він дбав про збільшення загальноосвітніх предметів та уводив в Академії ті методи викладу наук, що саме тоді стали вживатися в світських школах.

Немало сприяло зниженню рівня академічної освіти в другій половині XVIII ст. хиткість становища Академії в зв'язку з тими проектами, що саме тоді планувалися в різних урядових комісіях, в професорській корпорації Академії і навіть окремими особами. Так, при утворенні Катериною II Комісії для реформи духовних шкіл (перша комісія в 1763—1765 pp., друга в 1766 р.) виготовили проект статуту духовних шкіл, щоб його Катерина ІІ 14 липня 1766 р. передала на розгляд «Комиссіи о сочиненіи Новаго Уложенія», але після розпуску тої Комісії проект реформи духовних шкіл залишився лише пам'яткою в її архіві. Займалася проектом реформи своєї школи також сама Академія. У своїм проекті Академія відновлювала чотирирічний курс богословія і дворічний курс риторики, але обходила мовчанкою такі предмети, як історія церкви, цивільна історія, початки математики та ін. Отож головною хибою академічного проекту було те, що він мало рахувався з тогочасними вимогами університетської науки, більш реальної і життєвої. Гетьман К. Розумовський і козацька старшина в своїм проханні про відновлення стародавніх прав України, що його подали Катерині II 1764 р., домагалися заснування на Україні двох університетів — одного в Києві з чотирма факультетами на тім місці, де знаходиться Києво-Братський монастир, а другого — в Батурині з трьома факультетами, крім богословського. Київський генерал-губернатор Глебов у своїм проекті пропонував відкрити при Київській Академії два факультети — математичний і медичний. Накінець, наказ Катерини II з 10 квітня 1786 р. велів «Кіевской Академій со всіїми къ ней принадлежащими заведеніями быть при apxiepeйcкoмъ домь и Кіево-Печерской Лаврe, а Братский монастырь, служащій нынe для помєщенія помянутой Академій, обратить на главную госпиталь по его положению».

Незабаром, а саме 5 серпня 1786 р. Катерина II ухвалила статут народних шкіл, що для свого переведення в життя потребував значної кількості народних учителів. Отож Катерина II визнала потрібним покласти на духовні семінарії також завдання — готувати своїх учнів до учительської праці в народних школах. Те саме завдання дістала і Київська Академія, внаслідок чого мусила завести нижчі класи народної школи, де б учні старших класів Академії могли практично готуватися до учительської праці в народних школах. Так, Київська Академія перетворилася в школу потрійного типу — нижчу, середню і вищу. Зрозуміла річ, що Київська Академія не встигала як слід пристосуватися до всіх нових наказів і розпоряджень, що сипалися на неї в останніх роках XVIII ст..

Слід вказати, що наказ Катерини II з 10 квітня 1786 р. не увійшов у життя, бо завдяки клопотанням митрополита С. Миславського перед Катериною II, за посередництвом гр. П. Румянцева, вдалося добитися залишення Академії при Братськім монастирі. Більше того, у свій приїзд до Києва наступного року Катерина II 15 березня 1787 р. видала рескрипт на ім'я митрополита С. Миславського, де зокрема наказувала: «1) залишити Академію назавжди в Братськім монастирі...; 5) збудувати на академічну суму кам'яну лічницю; 6) завести при Академії цивільну друкарню для друкування книг як на російській, так і на чужих мовах, утримуючи ту друкарню в Києво-Печерській лаврі...; 8) на утримання Академії та її пансіонерів поверх тої суми, що її тепер дістає Академія, додати ще 600 крб. на рік від початку цього року...; 10) на кошт академічних сум надсилати по вашому розсуду — студентів до закордонних університетів для придбання кращих знань в науках, щоб Академія могла забезпечити себе вправними учителями». А 11 квітня Катерина ІІ відвідала Академію, де її привітав ректор архімандрит Варлаам Миславський короткою промовою; в ній він визначив етапи просвіти в Росії такими словами «Владимірь насади, Ярославъ распространи, Петръ напои, а премудрая Екатерина II возрасти и утверди». Студенти і учні Академії виголосили, як було заведено, овації та оди різними мовами.

При наступникові С. Миславського Київська Академія все більше набувала характеру станової професійної школи для підготовки духовенства.

Згідно з законом з 31 жовтня 1798 р. курс Академії складався з тих предметів, що викладалися в трьох класах граматики (по одному року в кожному класі), в дворічних класах поезії та риторики, а крім того, з філософії, богословія вищого красномовства, фізики та мов — жидівської, грецької, латинської, німецької та французької. Філософську і богословську систему вимагалося вчити латинською мовою — першу протягом двох років, а другу — протягом трьох років. Отож повний курс Академії знов був розрахований на 12 років.

Грецька, латинська і жидівська мови були обов'язкові для всіх студентів Академії, а з живих мов кожний студент мусів учити бодай одну за своїм вибором. Той самий закон 1798 р. приписав до округи Київської Академії 8 семінарій — новоросійську, чернігівську, мінську, брацлавську, білгородську, харківську, переяславську та житомирську. Ліпші студенти тих восьми семінарій могли поступати до філософського і богословського класу Київської Академії для продовження своєї освіти. Такі студенти звичайно називалися кандидатами.

Програма Академії в своїй цілості, — правда, у відмінній комбінації в різних часах визначеного тут періоду, — охоплювала такі предмети: мови — латинську, грецьку, жидівську, польську, російську, німецьку і французьку; математику, історію, географію, геодезію, фортифікацію, піїтику, риторику, філософію, богословіє, малювання і спів.

Латинська мова, як і давніше, займала визначне місце, — кожний учень мусів знати її досконало. Ще 1774 р. латинська мова була викладовою для всіх предметів, починаючи від піїтики. Початковим підручником латинської граматики залишався до 1766 р. підручник єзуїта Емануїла Альвара «Institutiones linguae latinae» в перекладі на руську мову, а від того часу введено латинську граматику, надруковану в Києво-Печерській лаврі в кількості 1200 примірників. Ту граматику учителі Академії скомпонували в польській мові за взірцем піярського підручника, але усунули з нього катехизис.

Грецька мова була в меншій пошані. Навіть не завжди вона викладалася. Так, в 1726—1738 pp. її зовсім не було. Учні ставилися до грецької мови недбайливо, як і до жидівської мови, внаслідок чого ректор з учителями подав 14 серпня 1760 р. київській духовній консисторії записку про те, як привести до кращого стану навчання грецької і жидівської мов. В тій записці пропонується зобов'язати всіх дітей духовного звання, особливо Київської єпархії, вчити грецької і жидівської мови в класах риторики, філософії і богословія. Консисторія подала таку свою думку: «Что же касается до тЬлеснаго учениковъ риторики, философіи и богословія ради страху прочимъ ихъ товарищамь наказанія, то яко показанныхъ школъ ученикамъ телесное наказаніе за неприличное быть вменяется, ибо такъ оніе ученики, яко товарищи ихъ, оставя не только тЬхъ языковъ, но и порядочное свое ученіе, въ другіе коллегіи отходить могуть; того ради тое телесное наказаніе отставить». Митрополит А. Могилянський затвердив думку консисторії.

Польська мова також займала другорядне місце в програмі Академії, але багато учнів добре володіло польською мовою, так що київські державні установи деколи зверталися до київських митрополитів з проханням відрядити студентів для перекладу документів з російської мови на польську. На тім ґрунті виникло цікаве листування між київським обер-комендантом і київським митрополитом С. Миславським. А саме, обер-комендант Пилип Вігель листом з 12 липня 1794 р. повідомив митрополита, що двоє студентів, відряджених для перекладу документів на польську мову, не заявилися на працю до військового суду. Митрополит листом з 13 липня 1794 р. відповів, що він наказав тим двом студентам ще протягом тижня ходити на працю до суду, «однако покорно прошу, чтобы оный судъ поступалъ съ ними не повелительнымъ образомъ, но съ благопристойностію, которую за- служивають просвещенные люди».

Російську мову уведено, з наказу Катерини ІІ 1765 р., і згодом стала вона викладовою мовою.

Як відомо, саме тоді Катерина ІІ задалася думкою «обрусенія» «Малой Россіи». В своїй інструкції генеральному прокурору кн. Вяземському вона писала: «Малая Россія, Лифляндія й Финляндія суть провинціи, которыя правятся конфирмованными им привилегіями; нарушить оныя отрЄшеніем всєхь вдругь весьма непристойно бъ было, однакожъ и называть ихь чужестранными и обходиться съ ними на такомъ же основаній єсть больше, нежели ошибка, а можно назвать съ достовЄрностію — глупостію. Сій провинціи, также и Смоленскую, надлежить легчайшими способами привести къ тому, чтобы они обрусили и перестали бы смотреть, какъ волки въ лєсу. Къ тому приступъ весьма легкій, если разумные люди набраны будуть начальниками въ тЬхъ провинціяхь; когда ж въ Малороссіи гетмана не будеть, то должно стараться, что бъ вЄкь и имя гетмановъ исчезло, не токмо бъ персона какая была произведена в оное достоинство».

Очевидно, вимова учителів російської мови Київської Академії не задовольняла митрополита С. Миславського: з його наказу Академія відрядила на свій кошт трьох студентів до Москви, щоб в тамошнім університеті досконало навчилися російської мови з чистою вимовою. Крім того, митрополит викликав з Троїце-Сергієвої лаври студента Дмитра Сибиревича для викладу в Академії курсу російської ельоквенції (красномовства) та поезії, наказавши «производить ораторію по правиламъ г-на Ломоносова» , а також наказав усім учням і учителям, крім учителів-чужоземців, строго додержуватися правил російського правопису. Впертість митрополита в насадженні російської вимови привела до того, що декілька учителів Академії подали йому заяву про те, що вони не в силі вволити його волю, бо ніяк не можуть подолати своєї української вимови. А в своїм розпорядженні з 26 жовтня 1784 р. митрополит загрожував, що буде звільнено з духовного звання і відправлено «въ светскую команду» тих учнів, що не будуть додержуватися правил російського правопису та російської вимови, «дабы безплодно времени, имъ данного на пріобрЄтеніе просвЄщенія не теряли».

Як висловився один з істориків Київської Духовної Академії, «тільки упередня думка могла спонукати С. Миславського, одного з найбільш освічених київських митрополитів XVIII ст., насаджувати з такою впертістю русифікацію в тій школі, що зросла на місцевім грунті, мало ще придатній для нівеляційних цілей». Отож, з наказу Катерини II та її наступників енергійно взялися за підготовку українського ґрунту для нівелядійних цілей не лише російські урядовці, що призначалися на службу в Україні, а згодом навіть діставали за ту службу доплату до свого нормального утримання, але й добровольці — «вірнопіддані малороси». Проте русифікація, як видно буде далі, йшла не зовсім гладко: а з великими перебоями, так що все більше зростала національна свідомість українського народу, внаслідок чого «дерусифікація» школи і освіти взагалі стала першим гаслом українського народу уже з першого дня революційного руху 1917 р.

Німецьку мову заведено лише 1738 p., а французьку — 1753 р. Обидві живі мови приваблювали до Академії особливо дітей козацької старшини, але, за свідченням Григорія Винського, що учився в Академії в кінці 60-х років XVIII ст., студенти набували не досить велике знання тих двох живих мов. В 1794р., з наказу Катерини II, що була дуже налякана французькою революцією 1789 p., припинено викладання французької мови. А саме, в серпні 1794 р. петербурзький митрополит надіслав київському листа, де він зокрема писав: «Студенти ваші вчаться французької мови, але, як досвід доказав, зломисні з них зловживають знання тої мови. Мені доручено (ким? — С.) писати вашому преосвященству, щоб сю клясу (французьку) припинити». Однак та заборона недовго тяглася: наступник Катерини II Павло І скасував наказ Катерини II про заборону викладати в духовних школах французьку мову.

Жидівську мову заведено одночасно з німецькою, себто 1738 р. Вчилося тої мови небагато учнів. Адміністрація Академії в своїй записці, поданій митрополитові А. Могилянському, пояснювала малу зацікавленість учнів жидівською мовою тим, що знання жидівської мови малокорисно бідним учням, бо з тим знанням «нікого не приглашають къ ce6e господа на кондиціи, тогда какъ знающихъ французскій и нЬмецкій языки непрестанно приглашають» .

Математика стояла в Академії на низькому рівні. Принаймні згаданий уже Г. Винський свідчить, що вже після виходу з Академії він придбав знання перших правил арифметики від штик-юнкера Панченка.

Історія і географія викладались спорадично. Історія викладалася, мабуть, уже в 70-х роках XVII ст., бо саме тоді учитель Київської колегії Теодосій Сафонович склав «Кройнику зъ лєтописцовь стародавныхъ, зъ св. Нестора Печерского и иншихъ, также зъ хроникъ польскихъ» (1672), а 1674 р. вийшов у світ друком «Синопсисъ», що довго був шкільним підручником історії не лише в Україні, але й в Росії. Авторство «Синопсиса» приписується колишньому ректорові Київської колегії (в р. 1648—1650) Інокентію Гізелеві. «Синопсис» мав коло 30 видань, з них 18 випустила Російська академія наук. Навіть в XIX ст. вийшло три видання в Києві — в 1823 р. і в 1836 р. — з ініціативи київського митрополита Евгенія Болховітімова, а останнє видання — 1861 р. В 1727р. Степан Калиновський викладав «Введеніе въ исторію монархическую и церковную», здається, в класі риторики, а в 1751—1752 р. в курсі філософії Григорія Цербацького вміщено «Compendium historiae ecclesiasticae» (підручник церковної історії).

Географію вперше увів митрополит А. Могилянський. Остаточно географію та історію заведено 1787 р.

Геодезію і фортифікацію заведено в програмі Академії в кінці XVIII ст.

Піїтика, як ars pangendi versus (мистецтво віршоскладання), користувалася великою пошаною в Академії — пристрастю до віршування грішили, як відомо, такі визначні наші ієрархи, як Дмитро Туптало, Теофан Прокопович, Степан Яворський, Іван Максимович і ін. До речі, в обов'язок учителя піїтики входило готувати драматичні твори, що їх виставляли в стінах Академії ті вихованці, щоб блиснути поетичним мистецтвом перед визначними гістьми і меценатами Академії на її урочистих святах. У своїх драматичних творах учителі піїтики подавали поряд з духовною драмою «забавні ігралища», «інтермедії» або «інтерлюдії», а в своїх теоретичних курсах з'ясовували, які саме дійові особи можуть з'являтися на сцені та який саме стиль слід уживати в комедії. З числа інтермедій особливо улюблені були як учнями наших колегій і семінарій, так і українським людом «вертепні» вистави, себто ляльковий театр, що змальовував у цілій низці драматичних сцен події, пов'язані з Різдвом Христовим. До нас дійшла вертепна драма в двох головних списках — Миколи Маркевича та Григорія Ґалаґана.

Учні Київської колегії-академії та інших колегій і семінарій виставляли вертепну драму не лише в стінах своєї школи, але й поза школою. Однак вертепні вистави уже від половини XVIII ст. почали виходити з ужитку в Київській Академії, що сталося не без впливу Т. Прокоповича. Вертепні вистави від того часу уже виконувалися поза школою і то переважно мандрівними дяками — «пиворізами». А в 80-х pp. XVIII ст. київський митрополит С. Миславський заборонив узагалі театральні вистави в Академії. Будь-що-будь, театральні вистави Київської Академії послужили взірцем для інших духовних шкіл не лише на Україні, але й в Росії, навіть в Сибіру.

Риторика була також улюбленим предметом учнів, бо вона подавала різні готові зразки високомовних речень, порівнянь, сентенцій, прикладів з історії і т. п. Користуючись тим матеріалом, ритор міг без великих зусиль скласти промову на будь-яку визначену тему.

Філософія звичайно поділялася на п'ять частин: діалектику, або логіку, фізику, психологію, метафізику та етику. Зрозуміла річ, що згадані тут предмети містили в собі зовсім інший зміст, ніж який надається їм тепер. Так, наприклад, фізика обговорювала тоді питання про кількість світів, про час створення видимого світу, про комети, блискавицю, грім, зірки і т. п., а також про те, як слід уявляти собі рай, оскільки великий він був, чи були в нім звірі, чи матеріальною річчю (res corporalis) було дерево життя і т. д..

Богословіє викладалося за латино-польським підручником з тими змінами, що вимагалися освітленням матеріалу в православнім дусі.

Щодо мистецтва — в Академії в найбільшій пошані було малювання і музика — вокальна і струментова. Учні Академії любили розмальовувати конклюзії (програми диспутів), малювати заставки, початкові літери, віньєтки в книжках і адресах, що підносилися визначним гостям Академії на її урочистостях. В кінці XVIII ст. малювання чомусь покладалось переважно на учителів математики.

Оркестрою учнів Академії диригував спеціальний капельмейстер. Академічний хор складався іноді з 300 і більше учнів. Серед учнів Академії було немало співаків, обдарованих надзвичайним голосом, а тому не диво, що не лише архієрейські хори, але й придворні, а також різні можновладні аматори співу і музики старалися перетягнути до себе найкращих співаків київського академічного хору. Серед учнів Академії особливо прославилися своїми голосами і музичними здібностями Артем Ведель і Максим Березовський, пізніше відомі композитори. Немало було випадків, що Академія мусила відпускати своїх найліпших співаків до придворного хору, як, наприклад, Григорія Сковороду або восьмилітнього учня Тихона Цербацького (пізніше київський митрополит Тимофій Цербацький), що своїм чудовим голосом зачарував царя Петра І під час його перебування в Києві 1706 р. Звичайно такі співаки після втрати голосу поверталися до Академії для продовження своєї науки.

Взагалі треба сказати, що хори Києво-Печерської лаври та Київської Академії мали в XVII—XVIII ст. надзвичайний вплив на ширення київського поспіву в церковній музиці не лише на Україні, але й в Росії і навіть в далекому Сибіру. Так, наприклад, новгородський митрополит Никон, пізніше московський патріарх, за висловом одного з його біографів, «повєлєвъ соборной церкви именно греческое и кіевское пєніє пєти», а воронізька семінарія мала навіть спеціальний клас співу, що називався «школою черкасской музыки».

Уведення до програми Академії живих мов, малювання, музики, геодезії, фортифікації задовольняло вимоги української шляхти, що з половини XVIII ст. відчувала потребу в таких знаннях, що підготовляли б молодь до військової служби та допомагали б їй робити кар'єру в російських столицях.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Навчально-виховна справа Київсько-Могилянської Академії в другій половині XVIII ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.