Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Населення Закарпаття в мідно-бронзовому віці (реферат)

Період міді і бронзи — новий етап у розвитку племен Верхнього Потисся, Прикарпаття і всієї сучасної території України. Хронологічно він охоплює IV — початок І тисячоліття до н. е. Характерним для цього періоду було утвердження землеробства як провідної форми господарювання, дальше зростання ролі скотарства, його поступове відокремлення і перетворення в самостійну галузь заняття. Перехід до нових форм господарювання сприяв розширенню виробництва продуктів харчування і зростанню кількості населення. Удосконалювалися знаряддя праці, поліпшувалися умови побуту.

На початку мідного віку (III тисячоліття до н. е.) на території Закарпаття поширилася культура Полгар (Тисополгар), яка досить слабо вивчена. Пам'ятки цієї оригінальної культури виявлені в Закарпатті порівняно недавно — це біля села Підгорб, Дрисино, Дідово-Хомполонг, Дідово-Товар, Малі Геївці, Великі Геївці, Дяково-ІІ. Поселення розташовані біля водних джерел, на берегах річок, на невисоких підвищеннях (острівках) серед боліт і т. п. Житла мешканців були наземні, каркасно-стовбової конструкції. Господарські і побутові ями виявлені як всередині, так і поза житлами. Матеріальний комплекс культури досить багатий і різноманітний — це вироби з каменю, кременю, кісток; характерна для тисополгарців багата і різноманітна кераміка. Вироби з міді і золота зустрічаються рідко. Вчені вважають, що жителі завозили їх із Балканського ареалу.

Порівняно з раннім періодом міді краще вивчені пам'ятки розвинутого і пізньомідного віку. Південно-західна частина Українських Карпат у цей історичний період вкрилась густою сіткою землеробських селищ. Вони розташовувались біля водних джерел, на вершинах пагорбів, що являли собою укріплення (Мала гора біля Мукачева, с. Великі Лази), а також серед боліт (Ділово, Заставне). Типовими житлами ставали землянки і наземні споруди з глинобитними майданчиками і печами, навколо яких у великій кількості знаходилась кераміка високоякісної обробки, крем'яні ножі, сокири, зернотерки і розтирачі. Пам'ятки розвинутого мідного віку Закарпаття (Великі Геївці, Дрисіно, Береги) відносяться до культури Бодрог-Керестур (Східна Словаччина).

З існуванням бодрог-керестурської культури в Закарпатті пов'язаний процес більш охоплюючого розвитку мідноливарної справи і широке застосування в господарській діяльності мідних знарадь, а також прикрас. Мідні вироби потрапили до населення Українських Карпат з трансільванського і словацького металургійних центрів. Вони тільки у другій половині II тисячоліття до н. е. досягли найвищого розвитку. Застосування металічних знарядь і зброї означало великий перелом у суспільному виробництві.

Збільшується виробництво в усіх галузях — скотарстві, землеробстві і домашньому ремеслі. Про систему землеробства в Закарпатті немає прямих даних. Археологічні дослідження підтверджують, що поселення у Верхньому Потиссі у більшості випадків недовговічні. Матріархально-родові общини часто міняли місця проживання і закладали недалеко від попередніх селищ нові, що було викликано виснаженням оброблюваних ними ділянок землі. Землеробство носило екстенсивний характер.

Питання про походження та історичну долю носіїв мідної культури Закарпаття дуже складне. Наявний матеріал недостатній для повного його вирішення. Однак не можна не рахуватися з тим, що наступна епоха — епоха бронзи формувалась на базі культури поселень краю мідного періоду. Етнічне життя того часу значно ускладнилось внаслідок появи в Карпатському ареалі різних племен на рубежі III—II тисячоліть до н. е.

З півдня, з балканських просторів у Тисо-Дунайський басейн вторглось населення, яке володіло досягненнями егейської цивілізації, маючи розвинуті плугове землеробство, бронзоливарну справу та керамічне виробництво (культура Баден) тощо. Зі сходу, з степних районів Північного Причорномор'я, через Південні Карпати і Наддніпрянщину в низову частину Трансільванії і Банату прийшли інші племена — носії ямної культури. З Прикарпаття в Тисо-Дунайський басейн перебралось досить строкате в культурному відношенні населення, яке, рятуючись від загрози ямних племен, рушило через Карпати на захід. Із Західної Європи в Середньодунайську низовину вторглись носії культури лійчастого посуду. Пришельці, які опинились в чужому середовищі, могли асимілювати місцевих жителів або самі асимілюватись, втративши свою початкову культуру. Частина місцевого населення Карпатського ареалу, боячись пришельців, відступала у важкодоступні болотисті і глухі лісні райони.

Таким чином, в результаті загального розвитку продуктивних сил, насамперед, внаслідок використання бронзових знарядь праці, освоєння різними племенами металургії бронзи, розширення взаємних економічних контактів між племенами і встановлення патріархально-родових відносин, на початку II тисячоліття до н. е. у східнокарпатському регіоні виник цілий ряд археологічних культур. До таких (східнословацька курганна група) можна віднести пам'ятки культури шнурової кераміки.

У Закарпатті, в ранній період бронзи, були поширені пам'ятки, зараховані до культури Ніршег, найбільш вивченої у Північно-Східній частині Угорщини. За найновішими даними кордони цієї культури на північному сході доходять до передгірських районів західної частини Закарпаття. Її племена продовжували зберігати окремі традиції минулого як у матеріальній культурі, так і в похоронному обряді (трупоспалення), займались скотарством і землеробством. Найбільш поширеною була кераміка, орнаментована глибоковрізними лініями, інколи заповненими білою пастою. Зустрічається і заглиблений штампований і нарізний орнамент. Кухонна кераміка прикрашувалась наліпними валиками, розчленованими защіпами або нарізками.

Друга група населення Закарпаття проживала у південно-східній частині, займаючи долину р. Тиси. Тут відомі пам'ятки землеробсько-скотарських племен, носіїв культури Отомань, які в кінці раннього періоду бронзи (XVII—XVI ст. до н. е.) просунулись з північно-західних районів Трансільванії в долину Верхньої Тиси, зайнявши і територію, населену племенами культури Ніршег. Пам'ятки отаманської культури густою сіткою вкривають майже всю північно-східну частину Тисо-Дунайського басейну (XVI—XIV ст. до н. е.).

В окремих районах отоманські пам'ятки існують майже до кінця II тисячоліття до н. е. У Закарпатті вони представлені невеликими поселеннями на Малій горі в Берегові, в селах Квасово, Дідово, Дяково, Чепа і Солотвино. Поселення розташовані уздовж берегів і боліт. Селища, як правило, відкритого типу. Але відомі й укріплені поселення серед боліт (Дідово). Виразно розрізняються два типи жител: напівземлянки і наземні житла — прямокутні або овальні, в плані одно-, двокамерні, розміром 20— 30 квадратних метрів. В середині їх знаходяться вогнища, або глинобитні печі. Використовувались і переносні печі-жаровні. Вздовж стін жител розташовувались господарсько-побутові ями. Керамічний матеріал дуже різноманітний, орнаментований спіральними візерунками-нарізками, наліпними валиками, розчленований защіпами, канелюрами. Носії культури Отомань мали і розвинену бронзоливарну справу. Готові вироби отоманців широко відомі були в Прикарпатті, куди вони потрапляли через перевали. Характерним для пам'яток культури Отомань є наявність різних коштовностей — золотих підвісок, обручок, браслетів, орнаментованих мечів, наконечників списів і т. п. Поховальним обрядом у племен було скорчене трупопокладання у могильні ями. Поховальний інвентар отоманців вказує на незначне майнове розшарування.

Отаманська культура мала багато спільних рис з культурою населення Балкан, і в її походженні та формуванні значну роль відіграли мікенські елементи — орнаментація, види кераміки, обряд поховання.

В останній чверті II тисячоліття до н е. отаманську культуру в Закарпатті змінює генетично пов'язана з нею станівська культура (назва від села Станово Мукачівського району), пам'ятки якої відомі в долині ріки Самош (Трансільванія), у північно-східній частині Угорщини і Східній Словаччині. Ця культура добре вивчена у Закарпатті на основі поселень (с. Дяково, Наладь, Ділово, Матіево, м. Берегово), могильників (Станово, Дяково), численних бронзових скарбів. Виникнення станівської культури пов'язано з старожитностями Отомань і Віттенберг. Пам'ятки останньої займають значну частину Трансільванії.

Племена культури Віттенберг переселилися в райони Верхньої Тиси на останній фазі середньобронзової епохи (XV—XIV ст. до н. е.) під тиском племен курганної культури, які з районів Задунаю рухалися на схід. Це викликало загальну турботу у автохтонного населення Карпатського ареалу. Племена культури Віттенберг, рятуючись від загрози курганників, залишали свої рідні місця і просувалися на північ у більш віддалені, спокійні райони Верхньої Тиси, де вони знаходили притулок у близькородинному культурному, можливо, і етнічному середовищі племен культури Отомань і Станово. Утворена в результаті злиття культур Отомань і Віттенберг станівська культура продовжувала зберігати їх традиції як у поховальному обряді (трупоспалення), так і у виготовленні глиняного посуду (черпаків, ваз, мисок, урн) з відповідною пишною орнаментацією. Носії станівської культури, як і їх попередники, будували житла на берегах річок, на острівках серед боліт. Більшість виявлених поселень — відкритого типу площею 0,5-2 гектари. Це сталі і великі поселення. Щоправда, зустрічаються і тимчасові, які займали невелику територію і мали незначний культурний шар. Більшість будов — наземні житла каркасно-стовбової конструкції. Житла уже вдосконалені. У кожному є глинобитна піч. Біля жител розташовані господарсько-побутові ями. На поселеннях виявлені колодязі, окремі глибиною до 5—7 метрів (Берегово).

Основним заняттям носіїв станівської культури були землеробство і скотарство. Полювання, рибальство і збиральництво відігравали лише допоміжну роль.

Характерною для культури Станово є наявність численних скарбів, виявлено яких понад 130, і які нараховують 2,5 тисячі бронзових і золотих виробів вагою близько 960 кілограмів. Знайдено і значну кількість знарядь праці — сокири, серпи, долота, пряслицю, зернотерки. Ремесло було досить розвиненим. Багатою і оригінальною за формою була й кераміка. Вивчаючи господарство і побут жителів станівської культури, ми бачимо органічне поєднання досягнень місцевих жителів, впливу племен Балканського ареалу, а також комарівської і лужицької культур, поширених на просторах Східної Європи.

Пам'ятки станівської культури в середині та в кінці бронзової епохи густою сіткою вкрили не тільки долини, але й передгірні райони Закарпаття. А скарби бронзових виробів, зараховані до пам'яток культури Станово, зустрічаються далеко в горах по шляху просування через перевали у Прикарпаття. Загалом, товари трансільванських і верхньотиських центрів металургії кінця II — початку І тисячоліття до н. е. були широко представлені не тільки у Прикарпатті, але й у Середньому Подністров'ї, а окремі предмети доходять до Дніпра. Це свідчило про певні зв'язки населення Верхнього Потисся з Прикарпаттям і Наддністров'ям, де відбувалися процеси формування стародавнього слов'янства.

Використана література:

I. М. Гранчак, Д. Д. Данилюк, Е. А. Балагурі, В. І. Ілько, Г. В. Павленко, В. В. Пальок, Нариси історії Закарпаття. Том І (з найдавніших часів до 1918 року). — Ужгород, 1993. — 436 с.: 76 с. іл.





Реферат на тему: Населення Закарпаття в мідно-бронзовому віці (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.