Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Могилянська школа в Києві. Український освітній рух в XVI - XVII ст. (реферат)

Із заснуванням у Києві Могилянської колегії та з розвитком видавничої діяльності, яку розпочав гурток учених на чолі з П. Могилою, Київ знов став центром української культури та «передатковим місцем знання, науки й письменства і навіть громадських форм на Московщину, на Білорусь, на Волощину, на Балкани. Православні сусіди чуйно прислухаються до того, що робиться в Києві, і його здобутками живляться. Потужний на Україні братський рух у Київському братстві знаходить своє завершення й укоронування».

І справді, П. Могила уже 1640 р. відрядив до московського царя Михаїла Федоровича посольство просити його про дозвіл заснувати у Москві монастир, де б жили київські братські ченці і могли б вчити «грецької і слов'янської грамоти дітей боярських і простого чину», але прохання те, як відомо, не було тоді задоволене, проте незабаром московський уряд закликав київських учених до Москви для допомоги в освітніх справах. Немало прислужився П. Могила своїм впливом також розвиткові духового життя на Волощині та Молдавії, як це видно з рецензії М. Грушевського на працю Д. Панайтеску, присвячену дослідженню впливу П. Могили і його київських установ на культурне життя Волощини та Молдавії.

Перед своєю смертю П. Могила висловив у своїм заповіті з дня 22 грудня 1646 р. останню волю — все своє майно призначив він на поширення освіти в Україні. «Бачучи упадок благочестія в народі руськім не від чого іншого, як від того, що не було жадної просвіти й наук, дав я обіцянку Господу Богу — все своє майно, що дісталося мені від батьків, і що тільки не залишиться від служби місцям, мені дорученим, та з прибутків моїх маєтків, повернути почасти на відновлення зруйнованих домів Божих, від яких залишилися жалюгідні руїни, а почасти на заснування шкіл у Києві, на ствердження прав і вольностей народа руського». Зрозуміла річ, що в своїм заповіті П. Могила присвятив особливу згадку своїй улюбленій дитині — колегії, називаючи «Collegium» «та заповідаючи їй доми і капітали».

Київська колегія — пізніше Академія — назавжди зберегла в своїй історії вдячну пам'ять про свого протектора, іменуючи утворену ним школу його прізвищем («Collegium Mohyleanum», а пізніше «Academia Mohyleana») та уряджуючи щорічно в день смерті П. Могили урочисту панахиду по ньому.

Серед істориків Києво-Могилянської колегії-академії цілковито відмінну позицію в оцінці П. Могили займав Є. Мединський. Головну заслугу в справі заснування тої школи він приписує не П. Могилі, а київському Богоявленському братству, бо воно, між іншим, настояло, при сполученні братської школи зі школою, що її утворив у Печерськім монастирі П. Могила, вивести з території Печерського монастиря Лаврську школу на Подол, «щоб узяти школу під громадський контроль та позбавити її замкнуто монастирського характеру і підлеглости виключно монастирському духовенству». Очевидячки, автор не взяв до уваги того факту, що утворена Києво-Могилянська колегія також перебувала в стінах монастиря (Богоявленського) і підлягала тільки монастирському духовенству і П. Могилі як «старшому братові». Взагалі Є. Мединський визнає оцінку П. Могили, «як нібито прогресивного діяча, гарячого захисника православія та просвітника України, явно неправильною».

Як на сонці є плями, так і в діяльності П. Могили були епізоди, що кидають чорну тінь на духовий образ цього, безперечно, непересічного ієрарха київської митрополії. Одним з таких епізодів була мало оправдана і неперебірлива у виборі засобів боротьба П. Могили за фактичне керування київською митрополією з київським митрополитом Ісаєю Копинським, за життя якого П. Могила дістав висвячення на київського митрополита з порушенням традиційної в Україні засади соборності при виборі київського митрополита. І. Копинський помер 5 жовтня 1640 р. як в'язень, мабуть, в Києво-Печерській лаврі. Правда, є історики, що оправдують П. Могилу в його боротьбі з І. Копинським. Так, М. Костомаров вказує, що вина за круту розправу П. Могили з І. Колимським падає на польський державний устрій, що не в силі був переводити в життя закони, а накидав той обов'язок на самих заінтересованих осіб. Ф. Терновський з приводу того самого епізоду висловлюється так: «Внутрішня правда в тім вчинку (в деградуванні І. Копинського. — С.) була на боці П. Могили, бо він домагався митрополії ради добра православної пастви, а діставши митрополію, доказав, що був гідний того. Що ж стосується порушення зовнішньої легальності, то це було таким щоденним і звичайним явищем у Польщі, що воно нікого не могло ні обурювати, ні дивувати». Будь-що-будь, залишається незаперечним фактом як висвячення П. Могили на київського митрополита без згоди І. Копинського, що тоді посідав київську митрополію, та з порушенням традиційного виборчого принципу, так і негуманне поводження П. Могили з усунутим ним митрополитом. Відомо також, що П. Могила, як споріднений з багатьма визначними польськими магнатами (Вишневецькими, Потоцькими, Карецькими, Радивилами і ін.) і до того сам великий землевласник, був ворогом козацьких повстань проти польських панів. Отож його соціальні інтереси цілковито розходилися з інтересами більшості українського народу і козацтва, що шукали в повстанні проти польського панства виходу зі свого тяжкого матеріального і правного положення в Речі Посполитій.

З числа учнів Київської братської школи і колегії, що вчилися в ній до половини XVII ст., згадаю тут декілька осіб, що здобули собі визначне місце на життєвому полі: Баранович Лазар, чернігівський архієпископ (помер 3.09.1693); Виговський Іван, гетьман у 1657— 1659 pp., 19.03.1664 був розстріляний поляками під Корсунем; Галятовський Йоанікій, архімандрит чернігівського Єлецького монастиря (помер 1688); Гізель Інокентій, архімандрит і ректор Київської колегії, народився в православній родині (батько його був членом свято-духівського братства у Вільно, помер 24.02.1684 р.); Дзик Мелетій, архімандрит і ректор Київської колегії (помер 1682); Золотаренко Іван, наказний гетьман (помер 1656); Павлюк (Бут) Павло, гетьман, в 1638 р. покараний на горло у Варшаві; Самко Яким, гетьман в 1662—1663 pp. з вибору козацької ради, р. 1663 був забитий козаками з наказу гетьмана Івана Брюховецького; Петровський-Ситніянович Симеон, єпископ полоцький, вихователь царевичів Олексія і Федора, царівни Софії (помер 1680); Славинецький Єпифаній, учитель Київської колегії, потім учитель Чудовської школи в Москві, куди р. 1649 був відряджений Києво-Братським монастирем на запрошення московського царя в справі виправлення богослужбових книг; помер 19.11.1675 р. у Москві і похований там в Чудовім монастирі; Тетеря Павло (за літописом Грабянки, Іван), гетьман Правобережжя в pp. 1663—1665 (помер 1670 р. в Адріанополі); Углицький Теодосій, чернігівський архієпископ (помер 06.02.1696); Хмельницький Юрій, гетьман в pp. 1659—1663 та 1677—1681 (помер 1681 p.); Ясинський Варлаам, київський митрополит в pp. 1690—1707 (помер 22.08.1707).

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Могилянська школа в Києві. Український освітній рух в XVI - XVII ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.