Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Міста, ремесло, торгівля на початку XX ст. на Закарпатті

З розвитком капіталістичної промисловості, залізничного транспорту зростали міста як промислово-торговельні і культурні центри. На початку XX ст. на Закарпатті нараховувалося 21 місто та містечко. Це такі, як Берегово, Буштино, Великий Березний, Великий Бичків, Виноградів, Вишково, Довге Поле, Королево, Мараморош-Сігет, Мукачево, Перечин, Рахів, Свалява, Солотвино, Середнє, Тересва, Тячів, Ужгород, Хуст, Чоп, Ясіня. Міське населення краю зросло з 85 тис. у 1880 р. до 142,3 тис. у 1910 р.

Найбільшими містами Закарпаття другої половини XIX — початку XX ст. залишалися, як і раніше, Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст і Мараморош-Сігет. Населення цих міст зросло з 45 тис. у 1880 р. до 76,5 тис. у 1910 р. У кожному з них проживало понад 10 тис. чоловік.

У кінці XIX — на початку XX ст. на Закарпатті порівняно швидкими темпами зростало населення молодих промислових центрів, залізничних вузлів. Наприклад, населення Сваляви збільшилося з 1869 по 1910 pp. у 2,5 раза, Королева — в 2,7, Чопа — з 2,6 раза. Кількість мешканців Перечина, Буштина та деяких інших міст зросла більше, ніж у два рази.

Незважаючи на ріст міського населення, на початку XX ст, основну кількість становило сільське населення краю. Міста на Закарпатті не перетворилися у промислові центри. Переважна більшість їх залишалася невеликими населеними пунктами міського типу, адміністративними і торговими центрами з обмеженим бюджетом і переважанням серед населення не фабрично-заводських робітників, а дрібних промисловців, найманих робітників ремісничо-кустарних закладів, торговців, службовців і міщан, зв’язаних ще з сільським господарством.

Після буржуазної революції 1848—1849 pp. протягом кінця XIX — початку XX ст. діяла нова структура органів міського самоврядування. На чолі міста стояв бургомістр, міська рада і міська дума. Так, до складу Ужгородської міської ради входило 15—20 чоловік, яких обирала дума на 6 років. Серед них: бургомістр, нотаріус, кілька радників, прокурор, головний лікар та ін. Поліцейського капітана призначав комітатський уряд. Залежно від кількості населення міська дума складалася з 110 - 150 членів. Половину з них призначали з числа багатіїв — платників податків, другу ж половину становили виборні представники міського населення. Доступ до міського самоврядування мали, безперечно, власники промислових підприємств, банків, ощадкас, великих будинків, акцій, багаті купці, лихварі та землевласники. Активне й пасивне виборче право обмежувалося високим майновим цензом.

Тенденційне ставлення австро-угорських урядових і фінансових кіл до економічних потреб Закарпаття позначилося і на промисловому розвитку краю в цілому і його міст. Зокрема, його особливістю було одночасне існування буржуазних відносин і залишків феодалізму, колоніальна залежність краю і засилля іноземного капіталу. Розвиток капіталізму в другій половині XIX — на початку XX ст. не призвів до зникнення попередніх форм промисловості — ремесла і мануфактури. В містах працювала значна кількість ремісянків-одинаків, а також власників невеликих майстерень з двома-п’ятьма робітниками, які об’єднувалися у цехи. Чітко вираженої спеціалізації ремісничого кустарного виробництва на Закарпатті не існувало.

Ремісничо-кустарне виробництво розвивалося в селах й містах і здебільшого забезпечувало побутові потреби населення в одязі, посуді, дрібному господарському інвентарі тощо. Так, наприклад, у Мукачеві в 1864 р. нараховувалось 209 ремісників 38-ми професій. На кінець XIX ст. їх кількість зросла: в 1901 р. в Мукачеві вже нараховувалося 486 ремісників. Серед них 83 чоботарі, 75 шевців, 61 кравець, 35 столярів, 31 гончар, 10 ковалів, по 9 бляхарів, бондарів та мулярів, 5 перукарів і т. д.

У Марамороському комітаті на початку 70-х років XIX ст. нараховувалося 1457, а в Ужанському — 1465 ремісників майже 50-ти професій. Найбільш сильною групою були теслярі, столярі, шевці, кравці, бондарі, гончарі, фарбувальники та ін. Згідно з статистичними даними, на Закарпатті в 1907 р. нараховувалося 4039 ремісників.

Зіставлення міських і сільських ремесел та дрібних промислів різних міст і сіл Закарпаття показує, що за характером виробництва істотної відмінності між ними не було. В кількісному відношенні переважали ремісники восьми професій: кравці, шевці, каменярі, столярі, теслярі, колісники, слюсарі, гончарі, а в селах — шевці, столярі, колісники, каменярі, ковалі, гончарі.

Розвиткові ремісничо-кустарних промислів на Закарпатті в кінці XIX — на початку XX ст. сприяла урядова політика по запровадженню так званої «Верховинської акції». Як уже згадувалось, проводилась робота по відновленню забутих народних традиційних ремесел і створенню нових. Діяли кооперативи-артілі по виготовленню кошиків, меблів і дерев’яних виробів, полотна, сіряків, килимів, а також художньої вишивки, різьблення по дереву і т. п.

Кустарно-ремісничі вироби на Закарпатті скуповували різні акціонерні товариства, такі, як Будапештське акціонерне товариство художнього промислу, Товариство домашньої промисловості ім. Ізабелли, Спілка угорських промисловців, «Тютюновий сад» та ін. Отже, особливістю промислового розвитку Закарпаття в другій половині XIX — на початку XX ст. було те, що поряд з розвитком фабрично-заводської промисловості зберігалося і розвивалося ремісниче і дрібнокустарне виробництво.

Під впливом розвитку капіталізму окремі ремісницькі майстерні перетворювалися у мануфактурні та промислові заклади. Це призвело до того, що в 1900 р. 57% усіх фабрично-заводських підприємств було розташоване в містах і містечках краю. Саме тут зосереджувалися й концентрувалися промислові робітники. Завдяки цьому міста почали відігравати помітну роль у робітничому русі всього краю.

Міста Закарпаття ставали також основними культурними центрами, де існували не тільки початкові, але й середні і середні спеціальні навчальні заклади, влаштовувалися виставки промислових і ремісничих виробів, створювалися культурно-освітні організації, засновувалися друкарні і видавництва тощо.

Деякі зрушення в кінці XIX — на початку XX ст. відбулися і в розвитку комунальних служб. У містах почали споруджуватися багатоповерхові будинки, проводилося брукування доріг і прокладання тротуарів, освітлення вулиць та ін.

Велику роль в економічному розвитку міст краю відігравала торгівля. Важливим засобом зміцнення міжрегіональних економічних зв’язків була внутрішня торгівля, яка в другій половині XIX ст. зазнала істотних змін. Зростаючи за обсягом товарообороту, вона охоплювала все нові райони, досягала найвіддаленіших пунктів. Виникали нові торгові центри. Основними формами торгово-ринкових зв’язків на Закарпатті в другій половині XIX — на початку XX ст. продовжували залишатися міські і сільські ярмарки та базари. Так, у 1883 р. закарпатські товаровиробники і торговці здійснювали купівлю-продаж на 72 ярмарках, які проводилися не тільки на Закарпатті, але й у сусідніх областях Угорщини, Словаччини, Галичини і Румунії. У 1892 р. чисельність ярмарків зросла до 146. Важливими центрами місцевої ринкової торгівлі були Мукачево (тривалість ярмарків 18 днів на рік), Ужгород, Мараморош-Сігет (16 днів), Берегово (12 днів), Хуст (10 днів), Виноградів (7 днів), Середнє (6 днів), Великий Березний, Довге, Білки, Капушани, Свалява, Нижні Верецьки (тепер Нижні Ворота), Волове (тепер Міжгір’я) та інші міста, містечка і села.

Головне місце в торговому обігу Закарпаття займали продукти землеробства і тваринництва — хліб і худоба. Основними постачальниками ринку були великі поміщики, великі орендарі і заможні селяни, які зосереджували у своїх руках основну частину товарної продукції. У більшості селянських господарств, особливо дрібних, питома вага сільськогосподарської продукції була незначною. Для них характерне поєднання товарного господарства з натуральним. Частину вироблюваної продукції селяни споживали у своїх господарствах, іншу, часом переважну більшість, продавали на ринку, щоб таким чином одержати гроші для сплати податків, оренди, погашення лихварських та іпотечних боргів, придбання промислових засобів виробництва і продуктів споживання, без яких в умовах занепаду домашньої промисловості вони не могли обійтися.

У другій половині XIX ст. на Закарпатті щорічно проводилося 30 ярмарків у Мукачеві, Ужгороді, Мараморош-Сігеті, Хусті, які були важливими ринками по продажу худоби.

У кінці XIX — на початку XX ст. становище на закарпатських ринках по продажу худоби погіршилося. Скорочується як постачання, так і попит на домашніх тварин. Так, на ринок Мараморош-Сігета в 1899 р. було доставлено на продаж 44 тис. голів худоби, в 1900 р. — 43 тис. голів, в 1901 р. — 39 тис. голів, з яких було продано відповідно 41, 30 і 28%; на ринках Хуста і Берегова за ці ж роки доставка худоби скоротилася на 10%, а попит — на 30%; в Мукачеві в 1900 р. було продано 70% худоби, а в 1901 р. — 58%; на ужгородському ринку доставка худоби протягом 1899—1900 pp. скоротилася на 50%. Ціни на худобу в кінці XIX ст. порівняно з 70—80-ми pp. знизились на 10—20%.

Але навіть в умовах застою в торгівлі худобою, великі закарпатські промисловці одержували значні прибутки, скуповуючи за дешевими цінами худобу у розорених селян і емігрантів, відгодовуючи тисячі голів та доставляючи їх по залізницях у промислові центри Австро-Угорщини, де ціни на худобу були вищі.

Частка купівлі-продажу інших продуктів сільського господарства була незначною. Виробництво вершкового масла, сиру, бринзи, овочів було розраховано тільки на задоволення потреб нечисленного міського населення і робітників. Шкіра із-за відсутності підприємств по її обробці продавалася переважно в сирому виді кустарям; продаж вовни, внаслідок занепаду селянського вівчарства і зменшення поголів’я овець у поміщиків в кінці XIX ст., різко скоротився. Щороку на закарпатських ринках продавалася незначна частина меду і воску — 500—600 ц на суму 20—30 тис. форинтів.

На закарпатських ринках щороку продавалися свіжі фрукти і столові сорти винограду, сухофрукти і ягоди, повидло і варення. Часто вони скуповувалися посередниками-спекулянтами, які вивозили їх не тільки на ринки Галичини, але й за кордон. На закарпатські ринки щороку надходило 2—3 тис. ц столового винограду, 10—12 тис. гектолітрів виноградного вина.

У кінці XIX ст. в торгівлі Закарпаття було зайнято близько 6,5 тис. чоловік (4,5 тис. торговців-господарів і близько 2 тис. робітників і службовців), що становило 2% всього самодіяльного населення. Серед торговців і власників транспортних засобів переважали єврейські, угорські і німецькі купці та підприємці. За даними угорського історика Й. Перені, самодіяльні купці за національною ознакою поділялися так: євреї — 48%, німці — 29, угорці — 21, українці — 0,7%. Серед робітників у торгівлі переважали українці і угорці. В найбільших містах краю нараховувалося до 400—500 торговців, більшість яких відносилася до дрібних торговців-лавочників, ринкових скупників і розносних торговців, які обходилися без приказчиків, службовців і найманих робітників.

У Виноградові протягом 1890—1892 pp. кількість торговців не перевищувала 32—36 чоловік. Більшість з них обслуговувала населення продуктами харчування і предметами першої необхідності, а число торговців промислових виробів було незначним.

На основі розвитку торгівлі і підприємництва на Закарпатті відбувається зростання купецького капіталу за рахунок торгових прибутків, які отримувалися внаслідок привласнення додаткового продукту безпосередніх виробників — селян, робітників, ремісників.

Капітал концентрувався в руках незначної кількості торговців, які володіли відносно значними коштами.

У зростанні внутрішнього ринку в другій половині XIX — на початку XX ст. значну роль відіграла кредитно-банківська система.

Кредитні установи на Закарпатті почали виникати в кінці 60-х — на початку 70-х років XIX ст., але особливо їх кількість зросла в кінці XIX — на початку XX ст.

Банки, ощадні каси і кредитно-ощадні товариства на Закарпатті були невеликими установами з обмеженими основним капіталом і масштабами фінансових операцій. Основний капітал усіх кредитних установ Закарпаття в 1894 р. складав близько 3,5 млн. форинтів. Тільки два закарпатських банки із 15-ти володіли основним капіталом у сумі від 200 до 225 тис. форинтів — Мараморош-Сігетський торгово-кредитний банк і Берегівський кредитний банк. Основний капітал трьох банків — Мараморош-Сігетського народного банку, Берегівського торгово-промислового банку і Мукачівського народного банку — не перевершував 100—160 тис. форинтів, а в інших банках основний капітал становив 30—80 тис. форинтів.

Закарпатські банки знаходилися у великій залежності від великих австро-угорських банків, які підпорядковували собі їх діяльність методами фінансового контролю. Власниками акцій закарпатських банків були переважно місцеві капіталісти-підприємці, великі торговці, поміщики, лихварі, заможні селяни і священики.

Значні капітали зосереджувалися в ощадних касах, які втягували в свої операції заощадження широких прошарків дрібної і середньої буржуазії, поступово привласнюючи функції банків і конкуруючи з ними. Основний капітал в ощадкасах Закарпаття зріс із 376 тис. у 1869 р. до 1511 тис. форинтів у 1894 p., тобто у 20 разів. У кінці XIX ст. дві ощадні каси — Мараморош-Сігетська і Ужанська володіли акційним капіталом на суму від 200 до 300 тис. форинтів; який перевищував основний капітал найбільших закарпатських банків.

В кінці XIX ст. головне місце в фінансових операціях кредитних установ Закарпаття займали облік векселів і видача позик під заставу землі і будов; позики під заставу товарів і цінних паперів мали невелике значення. В кінці XIX ст. загальна сума наданих позик становила близько 12 млн. форинтів, з яких 51% були надані ощадними касами, 46 — банками і 3% — кредитними товариствами.

Важливим джерелом оборотних засобів кредитних установ Закарпаття були вклади. В кінці XIX — на початку XX ст. загальна сума вкладів у кредитних установах краю коливалася в межах 7— 8 млн. форинтів.

Певну роль в акумуляції капіталів на Закарпатті відігравали і установи небанківського типу, зокрема страхові товариства, найбільшим з яких було товариство «Анкер», що в 80-х роках XIX ст. володіло капіталом у сумі 36 млн. форинтів, а вже в 1888 р. виплатило страхових премій понад 60 млн. форинтів. У страхових операціях головне місце займало страхування від вогню.

Крім банків, ощадних кас і кредитних товариств позикові операції проводили також і ломбарди, які здійснювали функції споживчого кредитування. В 1899 р. на Закарпатті діяло 14 ломбардів, 6 — належали ощадним касам і банкам і 8 — приватним особам. Протягом року було видано в кредит 98 489 форинтів. Головну роль в ломбардних операціях відігравав Австро-угорський державний банк, який видавав основну кількість позик.

Процес формування і розвитку кредитно-банківської системи на Закарпатті в другій половині XIX — на початку XX ст. здійснювався складним і суперечливим шляхом. Це зумовлювалося залишками кріпосницьких пережитків в економічному і політичному житті краю, політикою правлячих кіл Австро-Угорщини, яка гальмувала темпи нагромадження капіталу. Але в той же час банки і кредит відігравали важливу роль у розвитку продуктивних сил, внутрішнього ринку краю.

Наведені дані свідчать, що протягом другої половини XIX — початку XX ст., незважаючи на тяжкий іноземний гніт та прояви політики колоніалізму, економіка Закарпаття зробила певний крок вперед. Глибокі зміни капіталістичного характеру відбувалися в сільському господарстві. Хоч воно залишалося технічно відсталим, але помітним був прогрес в агрокультурі, зростала врожайність, збільшувалося поголів’я худоби, розвивалося садівництво і виноградарство. Економічне обличчя Закарпаття змінювали нові заводи і фабрики, залізниці, мости, зростання міст і розширення торгівлі. Однак Закарпаття продовжувало залишатися відсталим куточком імперії Габсбургів.

 

Використана література:

I. М. Гранчак, Д. Д. Данилюк, Е. А. Балагурі, В. І. Ілько, Г. В. Павленко, В. В. Пальок, Нариси історії Закарпаття. Том І (з найдавніших часів до 1918 року). — Ужгород, 1993. — 436 с.: 76 с. іл.

 





Реферат на тему: Міста, ремесло, торгівля на початку XX ст. на Закарпатті


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.