Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Міста і міське ремесло Закарпаття другої половини XVIII ст. (реферат)

У другій половині XVIII ст. повільно, але неухильно зростали міста і міське ремесло Закарпаття. За своєю підпорядкованістю міста ділилися на приватновласницькі — Мукачево, Берегово, Береги, Косино, Вари, Севлюш; казенні — Ужгород, Перечин, Великий Березний та коронні — Вишково, Довге Поле, Сігет, Хуст, Тячево. Останні знаходилися у віданні соляного, гірничорудного та лісового казенних управлінь. Найбільшим містом Закарпаття залишався Ужгород. За переписом 1785 року він нараховував 507 будинків, що були розкидані по обидва боки p.Уж (15 вулиць — на правому березі і шість вулиць — на лівому), Мешкали тоді в Ужгороді 2 902 чоловіки. З 1780 року в місті проводилось чотири ярмарки на рік (спершу — дві), діяв найбільший в домінії млин на вісім каменів. Були, крім того, одна пивоварня, одна палінчарня, вісім корчм та цегельня.

На другому місці знаходилося м. Мукачевому якому нараховувався 431 будинок і проживало 2 424 чоловіки. На третьому місці було м. Берегово — 361 будинок та 1 834 мешканці. Інші міста вважалися ще меншими. Як правило, вони мало чим відрізнялися від сіл: мощених вулиць і тротуарів не існувало, хати були дерев'яні і мали таку ж саму покрівлю. Вони низько вростали в землю, з маленькими віконцями, що ледь-ледь пропускали всередину світло.

Хати були розкидані на значній відстані одна від одної, не шикувалися в ряд, не були обгороджені. Під час дощів площа навколо хат перетворювалася в суцільне болото. Дороги до кладовища, наприклад, в Ужгороді, були настільки важкопрохідними після дощу, що небіжчика доводилося везти на возі разом з попом, або ж піп відбував похорон верхи на коні.

Не кращими були дороги і в Мукачеві. Довірник Шенборна писав про них (приблизно 40-і роки XVIII ст.) так: «Коли пройдуть великі дощі, то з двох сторін не можна інак пройти, як на човнах, частиною міста вода тече так, що хати підпадають небезпеці, що їх понесе вода; в третьої сторони треба вище колін бродити в багні. Причиною цього є, що люди не чистять вулиць, не будують доріг».

Основною масою населення закарпатських міст другої половини XVIII ст. були селяни та торгово-ремісничий люд. В Ужгороді, за даними перепису, селяни і желяри становили 53 проценти населення, у Великому Березному — 80 процентів і т. п. Ремісників в Ужгороді налічувалось у 1764 році двадцять шість, у 1779 році — 94 та в 1785 році — 102, тобто ремісниче населення Ужгорода зросло за 65 років більше, ніж втричі. Відповідне збільшення ремісничого населення відбулося і в інших містах. Головним заняттям населення міст були сільське господарство і ремесло.

Дедалі помітнішу роль у виробництві починають відігравати цехи. Щоправда, об'єднували вони не більше ніж 350—400 ремісників. За формою цехи другої половини XVIII ст. зберегли свій попередній устрій. Вони складалися з майстрів, підмайстрів та учнів. Існувала, як і раніше, цехова регламентація. Майстри жорстоко експлуатували підмайстрів і особливо учнів. Та загальне піднесення економіки краю у другій половині XVIII ст. не: могло не відбитися позитивно і на цехах: їх стало набагато більше, значно зросла і кількість ремісників. Якщо на початку XVIII ст. у Закарпатті було лише 182 ремісники, що становило понад 30 спеціальностей (гончарі, шевці, цирульники, ковалі, муляри, слюсарі, різники, кравці, ткачі, кошикарі, чинбарі, пивовари тощо), то вже в 1768 році, за підрахунками О. Мицюка, лише,в Мукачеві і Берегові було 266 ремісників, об'єднаних у цехи. В одному Мукачеві діяло понад 20 малих і великих цехів. У деяких з них працювали по 20—30, а то й більше ремісників.

Проте і в другій половині XVIII ст. цехове ремесло в Закарпатті не досягло справжнього розвитку. Перешкоджали цьому цехова регламентація, важкі умови життя підмайстрів та учнів, відсутність широкого ринку, а, отже, і попитів на ремісничі вироби. Уся влада в цехах належала керівній верхівці, яка складалася, головним чином, з німців та угорців. Гроші, як правило, належали майстрові, а підмайстри та учні фактично були в нього наймитами, Цехи — феодальна організація виробництва. З розвитком капіталістичних відносин у Закарпатті вони дедалі більше починають втрачати свою роль і значення.

Ремісничі вироби продавалися на ярмарках, які збиралися як у великих містах і містечках, так і в селах. Найбільші ярмарки проводилися по кілька днів і відбувалися, як правило, напередодні різних релігійних свят. Деякі закарпатські вироби вивозилися за кордон і продавалися на зовнішніх ринках. Закарпатський ліс і вироби з нього користувалися великим попитом на ринках Угорщини та інших європейських країн. У свою чергу, до Закарпаття, незважаючи на труднощі і перешкоди, надходили товари з України і Росії, Центральної Європи і Балкан.

Таким чином, незважаючи на те, що австрійські власті постійно стояли на сторожі інтересів великих землевласників і ревно оберігали феодальний лад, в його надрах наприкінці XVIII ст. поступово визрівали нові капіталістичні відносини. Всупереч протидіям і перешкодам, продуктивні сили Закарпаття просувалися вперед.

Використана література:

I. М. Гранчак, Д. Д. Данилюк, Е. А. Балагурі, В. І. Ілько, Г. В. Павленко, В. В. Пальок, Нариси історії Закарпаття. Том І (з найдавніших часів до 1918 року). — Ужгород, 1993. — 436 с.: 76 с. іл.





Реферат на тему: Міста і міське ремесло Закарпаття другої половини XVIII ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.