Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Матеріальна культура Русі-України (реферат)

Наведімо тепер дані про народне хазяйство українських племен за їх родоплемінної й початкової князівської доби.

Жито й збіжжя (од жити), орати, нива, рілля, ляда, плуг, рало, борона, соха, леміш, ярина, озимина, серп, коса, граблі, сіно, молотити, молоти (млин) — це все слова не лише українські, а й загальнослов'янські терміни; такі ж старі терміни овочів у городах — боби, горох, чечевиця й ін. Значить, сільське господарство було вже тоді поширене. За візантійськими й арабськими даними, рільництво було широко розвинене (особливо любили сіяти просо), і єврейський подорожник В. Якуб підкреслює розвиток сільського господарства у слов'ян. За літописом, рільництво у X в. було дуже поширене у древлян, які обробляли свої ниви. Археологічні знахідки в древлянській, сіверянській, полянській землях дають нам залізні серпи, зерна жита, вівса, ячменю або пшениці. В пам'ятниках XI в. згадується про пшеницю, овес, жито, ячмінь, просо, горох, мак, льон, про рало, плуг, борону, мотику-рогалію, ціп; про борону, про оранку, посів, жнива, молотьбу, віяння; про тік, про комори, де зберігали зерно, що його й мололи на ручних жорнах; про муку й висівки, про сусіки, де вони зберігалися, про пшоно й сіно; про городи, городників і навіть старост городницьких. Про сади, навпаки, майже зовсім нема споминів. Треба нагадати також про відоме вже нам рослинне багатство України.

Скотарство за праслов'янської доби було поширене дуже широко, як про це свідчить термінологія: "скот" — укр. товар, багатство, худоба — взагалі багатство; назвиська всіх порід худоби, пасти — пастух; могили дали нам кістки коней, овець, птиць (курей); інші джерела згадують про биків, собак, свиней, кіз, про конюхів і овчюхів, про хліви; вживали молока, м'яса і сиру для їжі, волів і коней — для праці.

Є протилежне свідоцтво сучасника Костянтина Багрянородного, що на Русі не було волів, коней, овець, і тому їх купували в печенігів, але його треба розуміти так, що Русь докуповувала худобу в печенігів, де її взагалі було далеко більш, бо вони були виключно скотарі. Ловецтво було за тих часів поширеніше, ніж у пізніших, і ми вже знаємо, що фауна України була незмірно багата й різноманітна.

Досить помітний господарський промисел було птахівництво, бо цього часу деякі дикі птиці, як курка, гуска, голуб, журавель, качка й лебідь — про них ми маємо вказівки в джерелах, — зробилися вже свійські. Ігор обдарив грецьких послів хутрами, воском і челяддю. Ольга обіцяла грецькому цареві скору, віск і челядь. Олег древлянський, зустрівши в лісі Люта Свенельдича з Києва, убив його.

М. Н. Покровський справедливо пояснює це тим, що той не мав права охоти в древлянській землі. Ольга, завоювавши древлянську землю, зараз позаводила там свої ловища. Дуже поширене було й бджільництво: медом і воском платили данину, ним торгували з чужоземцями, його широко вживали для своїх потреб усі стани тодішнього суспільства; у великого князя Володимира варили на свято 300 перевар меду. Мед як питво заміняв собою горілку, якої тоді ще не знали. Бджільництво було лісове, бортне, цебто мед клали бджоли у видовбаних деревах, бортях, досить високо, щоб туди не забрався ведмідь або злодій; окремі древолазці лазили туди, щоб забирати мед. Бортні дерева охоронялося законом як власність їхнього власника і мали особливі значки, зарубки. Руська правда оповідає лише про борті, але чи були вулики? Могли бути й пасіки, особливо в степових місцях: про них згадує і їх навіть описує у слов'ян арабський письменник IX ст.; він каже, що вони робили дерев'яні вулики на взірець посуду, де жили бджоли, що й збирали мед.

Ловецтво й риболовлі давали ще більшу продукцію, що мала велике значення й для власного вжитку, а почасти як предмет торгівлі для внутрішнього ринку. Про полювання свідчить літопис, оповідаючи, що три брати — Кий, Щек і Хорив — били звіра в пущах, що були в околицях Києва. Хутра, за свідоцтвом арабських письменників, були головний предмет вивозу з Русі. Поляни й сіверяни давали данину по білці від диму (хати); древляни — по чорній куниці. Закон (Руська правда, поширена редакція) охороняв право охоти, накладав кари за крадіжку дичини. Ловили звіра з собаками, яструбами, соколами, верхи кіньми, сітями (Ольжині ловища й перевісища). Особливо поширено було ловецтво у князів і їхніх дружинників: князі, як англійські феодали, забороняли чужим охоту в своїх князівствах. Окреме місце займали боброві гони, що були так розповсюджені за пізніших часів. Коли й за пізніших й за раніших часів риби в українських річках була сила, треба думати, що її було багато й за цієї доби; вона головним чином ішла на власний ужиток, її зберігали — солили або в'ялили: сіль була дорога, і її було мало, і тому, мабуть, рибу влітку в'ялили, а взимку заморожували, як це робилося й потім на Україні. Ловили сітями (мережами), неводом. У могилах траплялися риб'ячі кістки. За звичайну їжу більшості населення був хліб чорний житній, хоч був і білий (пшеничний), сочиво (варений горох і інші стручкові), каша, городні овочі з пісним маслом, риба, але не густо, частіше в піст, сир — як лагомина, білий хліб із медом і маком. Такої їжі вживали по монастирях ченці; така, але простіша, вона була і в простого люду, що вживав хліба, каші й сочива з городини. Хліб кислий пекли з муки, замісивши її в окропі з квасом, що замінював дріжджі, пекли його в печі, були хліби більшого розміру, були й буханці. Варили й кисіль із муки і сити (розведений водою мед), варили, пекли й жарили м'ясо тварин і конину і дичину — птаство. З напитків були мед, пиво і квас. Виноградне вино, що його лише привозили, вживали вищі верстви населення — князі, бояри, купці. Таким чином, їжа й питво нагадують сучасні, і здається, що м'яса широкі верстви населення вживали більше, ніж потім. Вищі верстви, наприклад — княжі урядовці, одержували за свою посаду хліб, горох, курей, телятину, яловичину або рибу, сіль, сир, солод на пиво. Була багата фауна — сила дикої звірини. Було скотарство, і завдяки цьому з'явилися початки й обробної промисловості. І ось ми бачимо оброблення шкір і хутр з часів, навіть старіших од праслов'янських; про це свідчать старі терміни: скора — невироблена шкіра; усмар — що виробляє шкіри, кожух, черевики. З вовни, як із коноплі й льону, ткали та пряли тканину, пряжу, в могилах українських (сіверянських, древлянських, волинських) знаходили шерстяні матерії, полотна, пряслиці, шкіряне взуття, сап'янці, ремінці, стригала для стрижки овець, кожу м'яли кожум'яки. При розколинах могил траплялися шматки шерстяних, полотняних і шовкових тканин, з одежі — шапки, озув (сап'янці).

Ібн-Фоцлан описує нам багатий одяг руського купця: на ньому були широкі шаровари, чоботи, куртка, свита із золотими ґудзиками, шапка з соболевим хутром; у джерелах оповідається про копитця (чулки), клобуки (шапки). Найширша розміром була техніка дерев'яних і керамічних виробів. З дерева будували хати, довбали човни, робили вози, усякий посуд, відра, труни. Костянтин Багрянородний описує нам будування човнів-однодеревок (видовбаних з одного дерева) на Поліссі, що їх сплавляли по Дніпру до Києва. Будували будинки-хати: теплі істри й холодні сіни, кліть, були й надвірні будівлі і хліви (для худоби), клуні, бретяниці й медуші, мовниці, голуб'ятні. Були вози, що в них запрягалося коней або волів; їздили й верхи, взимку їздили на санях; вони мали й ритуальне значення.

Зброя складалася з мечів і шабель, ножів, копій або дротиків, сокир, стріл, шлемів, кольчуг і щитів. Зброя була й місцевого виробу і привізна (наприклад, франкські, цебто західні, мечі).

Особливо поширені були керамічні вироби, бо глина була всюди. За цих часів у виробничу техніку вже заведено гончарський круг або гончарську дощечку. Форми гончарського посуду були дуже різноманітні, і зразки його є у всіх наших музеях. Посуд має типовий орнамент (хвилястий), а деякі форми посуду нагадують ще скитські; був і посуд великого розміру, де зберігали вино — це були корчаги.

Металеві вироби робилися із заліза, міді, бронзи, золота й срібла, найпоширеніші були вироби із заліза, що здобували його з місцевих болотних руд, — сокири, долота, ножі, замки, зброя; відоме було ковальське ремесло, і, мабуть, були й інші, наприклад — ювелірне для дрібних срібляних, золотих і бронзових окрас, що в значному числі їх знаходять у могилах при покійниках або що були знайдені при розколинах Десятинної церкви X в. у Києві. З окрас треба нагадати про намисто. З музичних інструментів згадується сопілки, гуслі, люжні, бубни, труби, дудки. Грали в кості (баранячі).

Зовнішня торгівля була досить широко розвинена. Про торгівлю за старих часів свідчать знахідки монетних кладів (особливо римських монет), про торгівлю пізніших часів — шлях "із варягів в греки" по р.Дніпру. Характеризуючи ж взагалі економічне життя України за цієї доби, треба сказати, що воно мало натуральний характер. Про це натуральне господарство взагалі, про стан його в князівсько-дружинну й феодальну добу ми скажемо в шостому розділі.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. М.Сумцов "Географія України", 1921 р.





Реферат на тему: Матеріальна культура Русі-України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.