Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Органи влади на Закарпатті (реферат)

В короткій історії Закарпатської України Перший з'їзд Народних комітетів займає особливе місце. Невипадково про роботу цього форуму та реалізацію його рішень написано чимало наукових досліджень, спогадів, статей. Тому зупинимось на найсуттєвіших моментах.

Формально вважається, що ініціаторами скликання з'їзду виступили ряд учасників конференції КПЗУ, які 19 листопада утворили організаційний комітет, що призначив скликання 1-го з'їзду Народних комітетів всього Закарпаття на 26 листопада. Проте відомо, що значно раніше - 8 листопада Ужгородський міський Народний комітет звернувся з листом до найбільших Мукачівського міського та Хустського окружного Народних комітетів з пропозицією створити організаційний комітет по скликанню з'їзду.

В деяких публікаціях утверджується думка, що з'їзд готувався в обстановці, коли "широкі народні маси населення знову (після 1919 р. - авт.) порушили питання про возз'єднання Закарпаття з Україною уже на більш реальній основі". Такі заяви виглядають дещо сміливими і перебільшеними, бо хто пам'ятає ті часи, то знає, що "широкі народні маси", будучи доведені окупаційною владою до злиднів, тоді були заклопотані справами значно прозаїчнішими - як вижити після спустошливої війни.

Не забуваймо і того, що підготовка з'їзду проходила в обстановці, коли практично вся територія Закарпаття була ще зоною воєнних дій. В містах і селах стояли підрозділи Червоної Армії, по прифронтових дорогах снували військові машини, якими, до речі, на з'їзд добиралися делегати. Дехто на возах, велосипедах, а то і пішки. Безпосередньо зацікавленою стороною в підготовці і проведенні з'їзду виступало командування 4-го Українського фронту, членом Ради якого був не хто інший як підручний Й. Сталіна і Л.Берії - JI. Мехліста політвідділ 18-ої армії на чолі з полковником Л. Брежнєвим (невдовзі став генералом). В їх розпорядженні працював потужний організаційно-політичний апарат.

Не вдаючись в деталі підготовки, святкового і піднесеного характеру його роботи , вкажемо тільки, що 663 делегати (кожен мав представляти 1000 жителів) з'їхалися з міст і сіл до Мукачева, де у міському кінотеатрі, названого пізніше "Перемога" 26 листопада 1944 р. відкрився 1-й, він же останній, з'їзд Народних комітетів всього Закарпаття. Серед делегатів було 178 робітників, 258 селян, 172 представники інтелігенції, 55 торговців і ремісників. За національністю всі записувалися українцями. Цього вимагала обстановка. Русинами не записували нікого. Але було 12 угорців з Вишкова, Федорова, Бобового, Блажієва, Тячева, Вилока, Ужгороду та ін., 2 німці, 3 словаки, кілька євреїв, один циган - С. Роман. Жінок прибуло на з'їзд всього 15. Це свідчило про слабку участь жіноцтва в політичному житті краю.

Широким був і склад запрошених - більше 126 чоловік. Серед них 7 чоловік представляли партизанські з'єднання - це В. Русин, О. Тканко, Д. Уста, 1. Прищепа, Ю. Туряниця, Г. Ревес, І. Фабрицій та інші, від різних верств населення - М. Троян, П. Попович, І. Сільцер, Н. Хімінець (одна жінка серед запрошених) та ін. В роботі з'їзду брали участь представники командування 18-ї армії на чолі із начальником політвідділу Л. Брежнєвим, полковником С. Тюльпановим та ін. У залі засідання було десятки представників НКВС, які чимало попрацювали для його організованого проведення.

Аналізуючи склад делегатів і гостей з'їзду, професор М. Троян звернув увагу і на таке: відмічена максимальна присутність не лише різних соціальних і національних груп, але й учасників боротьби за возз'єднання. П'ять чоловік брали участь в роботі Хустського з'їзду 21 січня 1919 p., де вперше на подібному форумі було схвалено рішення про приєднання до України. Це - В. Залізняк, В. Жабко, Ю. Дудла, В. Сабов і Ф. Повхан. Із учасників революцій 1918-1919 pp. було 12 чоловік-О. Бурич, В. Гримут, М. Панько, Ю. Пуга, М. Ухаль, Й. Цип, М. Черничко та ін. З активних учасників громадянської війни в Росії та на Україні були обрані делегатами М. Меленчинський, В. Половка, Н. Яцура та ін. У числі делегатів були активні учасники революційно-визвольної боротьби на Закарпатті в 20-30 pp.: В. Бобаль, С. Вайс, І. Газі, М. Климпотюк, В. Фущич, В. Лева та багато інших. Тут же були і представники підпільної боротьби 1939-1944 pp. - С. Борканюк, М. Величко, М. Гайналь, М. Гандера, 1. Коган, Ю. Половка, С. Росоха, і. Староста, О. Тимко, В. Урста та ін.

Отже це був один із найбільших форумів в історії Закарпаття. І все ж його не можна назвати всенародним, бо не все населення брало участь у виборах делегатів, у схваленні наказів голосувати за возз'єднання з СРСР. Були випадки, коли делегатів призначали самі керівники Народних комітетів, комуністичних організацій сіл, великих підприємств, установ, навчальних закладів. Деякі делегати навіть самі собі виписували мандат. Якщо врахувати, що делегації таких міст, як Ужгород, Мукачево, Хуст складалися з 5-7 чоловік, від багатьох сіл у складі делегацій було 3-5 чоловік, то при наявності в Закарпатті більше 500 населених пунктів багато з них не було представлено на з'їзді.

Присутність на з'їзді представників командування Червоної Армії, органів НКВС, безперечно, визначало порядок роботи і поведінку делегатів. Панувало забагато урочистості, хоч були поставлені серйозні питання: про визволення краю від фашизму і возз'єднання з Радянською Україною, про наділення селян, робітників і службовців землею і лісом, вибори Народної Ради Закарпатської України. Такий порядок денний оголосив, відкриваючи з'їзд, голова Мукачівського Народного комітету М. Драгула. Основну доповідь про визволення і возз'єднання краю зробив перший секретар КПЗУ І. Туряниця. Судячи по пресі (оригіналу протоколів з'їзду й досі в архівах не виявлено), виступало більше 10 делегатів, які представляли різні регіони, класи, соціальні групи, національності, висловлюючи щиру подяку Червоній Армії, всьому радянському народові за визволення й матеріальну допомогу і вимагаючи якнайскоріше возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною в складі СРСР.

Визначальним документом, прийнятим 1-м з'їздом Народних комітетів, був Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною, проект якого зачитав делегат від Волового Д. Тарахонич. В ньому було коротко викладено історію боротьби "карпатоукраїнського народу" (такий термін офіційно з'явився 19 листопада на 1-й конференції КПЗУ) проти чужоземних гнобителів. Далі зазначалося: вся історія Закарпатської України говорить, що наш народ, позбавлений національної незалежності, перебуваючи віками в рабстві, загине, якщо залишиться в межах чужої держави. Або возз'єднання з Радянською Україною і національне відродження, або гніт, безправ'я і поступове вмирання народу. "Тільки возз'єднавшись з Радянською Україною в сім'ї братерських народів Радянського Союзу, ми забезпечимо свободу національного розвитку, внутрішній господарський розквіт і зовнішню безпеку", зазначалося в Маніфесті.

Після такого обгрунтування, а також спираючись на непохитну волю "всього народу", висловлену в петиціях і постановах робітників, селян, інтелігенції і духовенства всіх міст і сіл Закарпатської України, 1-й з'їзд Народних комітетів Закарпатської України постановив:

1. Возз'єднати Закарпатську Україну зі своєю Великою матір'ю Радянською Україною і вийти з складу Чехословакії (так в оригіналі).

2. Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки і Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік включити Закарпатську Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

3. Обрати Народну Раду Закарпатської України, як єдину центральну владу, діючу по волі народу на території Закарпатської України.

4. Уповноважити і зобов'язати Народну Раду Закарпатської України здійснити рішення з'їзду про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

Делегати з'їзду стоячи вітали і гарячими оплесками схвалили Маніфест про возз'єднання. Це були дійсно урочисті хвилини роботи з'їзду. Вигуки "Слава!", "Ура!" виражали загальні захоплення присутніх. Далі делегації по черзі підходили до столу і в урочистій обстановці підписували Маніфест. Право поставити перші підписи надавалося делегатам із Рахівщини, які першими зустрічали визволителів у жовтні 1944 р.

З'їзд Народних комітетів прийняв дуже важливу для трудящих краю постанову "Про наділ селян, робітників і службовців Закарпатської України землею і лісом". У ній вказувалося: "З метою ліквідації земельного голоду і надання допомоги сільському і міському населенню землею і лісом Перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України постановляє: .

1. Конфіскувати всі землі і помістя, що належали мадярським і німецьким поміщикам і ворогам народу, які втекли разом з німецько-мадярськими загарбниками.

2. Народній Раді Закарпатської України виробити практичні заходи і передати безплатно через місцеві Народні комітети конфісковані землі в особисту власність безземельних і малоземельних селян. Наділити також земельними ділянками під власні городи робітників і службовців міст, встановивши розміри цих ділянок.

3. Народній Раді Закарпатської України виділити безплатно в розпорядження міських і сільських Народних комітетів лісні ділянки для задоволення дровами повсякденних потреб населення і надання йому допомоги будівельними матеріалами".

Таким чином, вперше в історії нашого краю господарями землі мали стати ті, хто на ній працював, - безземельні і малоземельні.

Нарешті, з'їзд обрав вищий орган державної влади - Народну Раду Закарпатської України у складі 17 чоловік. Головою Ради було обрано І. Туряницю, заступниками - П. Лінтура, П. Сову. Наступного дня після з'їзду Народна Рада, як представницький законодавчий орган, сформувала виконавчо-розпорядчий орган - уряд Закарпатської України в складі президії та уповноважених (керівників відділів). Відділи очолили: І. Ваш - внутрішніх справ і державної безпеки, П. Сова - комунального господарства, Т. Івашко - фінансових справ, М. Молдавчук - землеробства, М. Цуперяк - лісового господарства, С. Вайс - промислу і торгівлі, С. Борецький - судочинства, І. Керча - освіти, Г. Русин - комунікацій, Й. Керечанин - охорони народного здоров'я, Ф. Чекан - соціальної опіки.

З цього дня політика Народної Ради в усіх сферах суспільного життя реалізувалася через видання декретів та постанов. В декреті № 2 було вказано, що урядовим органом НРЗУ є "Вісник Народної Ради Закарпатської України" та газета "Закарпатська Україна".

У більшості досліджень говориться про те, що на з'їзді панувала тільки одна думка - негайне возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Офіційно в залі було справді так. Але деякі учасники подій засвідчують і інше. Так, В. Маркусь доводить, що ряд членів делегації від Тячівщини, загалом підтримуючи ідею возз'єднання з Україною, дещо по-іншому уявляли собі цей важливий акт. Вони пропонували прийняти рішення про возз'єднання, але вирішити це після війни шляхом всенародного плебісциту, виходячи з того, що делегати з'їзду, які представляють далеко не всі населені пункти краю, не можуть вирішувати такі важливі питання. Коли про це стало відомо керівництву з'їзду, то делегатам, які насміляться виступити з такою пропозицією, "почали загрожувати тюрмою".

Відомо й інше: громадськість при обговоренні цих питань висловлювала ще й таку думку: зберегти Закарпаття як самостійно сформовану державність, встановивши широкі й найтісніші зв'язки з Україною, Чехословаччиною, Угорщиною, Румунією та іншими країнами. Проте така ідея в тодішніх умовах до уваги не приймалася.

В наступні дні після з'їзду розгорнулося широке роз'яснення його рішень. З метою посилення пропаганди "мукачівського рішення" розпорядженням Народної Ради № 3 доводилося, щоби "у всіх урядових приміщеннях Закарпатської України (канцеляріях Народних комітетів і урядів всіх ресортів, урядів державних і приватних підприємств і установ, шкільних приміщеннях і т.п.) має бути на найкраще виднім місці вивішений Маніфест..."

В різних джерелах приводяться різні цифри - від 200 до 250 тисяч чоловік, тобто більшість дорослого населення краю, яке своїми підписами схвалило цей документ. Правда, оригінали Маніфесту, на зворотній стороні яких ставилися підписи (були й хрестики та відтиски пальців), досі не виявлені у колишніх союзних і республіканських архівах, куди вони були вивезені спеціальною делегацією.

В процесі підготовки та проведення з'їзду Народних комітетів виявилося, що частину органів народної влади потрібно реорганізувати і спрямувати їх діяльність на відстоювання і захист інтересів всього народу Закарпатської України. Ця необхідність диктувалась тим, що, як виявилось, в окремих з них були люди, які думали лише про власні вигоди. Перевибори і реорганізація Народних комітетів здійснювалися як за вимогами населення, так і за вказівками "згори". Збори проходили за допомогою досвідчених "партизанів". Свої кандидатури виставляли сільські первинні партійні організації. Так, в Народний комітет села Вільхівці на Тячівшині було обрано 32 особи, з яких 18 комуністів, в Тячеві - 36 чол., з них 22 комуністи.

Був розпущений окружний Народний комітет у Великому Березному, оскільки з 12 чоловік шість відмовилися підписати Маніфест про возз'єднання краю з Радянською Україною. Новий Народний комітет обрали з 35 чол., з них 7 робітників, 18 селян, 9 інтелігентів, 1 торговець. Непрацездатним виявився і Народний комітет м. Ужгорода, тому 20 листопада 1944 р. він був переобраний у складі 65 чол., з яких 22 члени КПЗУ. Із Теківського Народного комітету Виноградівського округу було виведено 4 чол., з Севлюського (тепер Виноградово) - теж 4 чол. В с. Фанчикові дійшло до того, що секретар Народного комітету був арештований.

Поступово в міських та окружних Народних комітетах почала складатися певна структура. Зокрема, створювалися відділи: земельний, промисловості і торгівлі, фінансовий, шкільний, охорони здоров'я та ін.

Зміцнювався і центральний апарат Народної Ради. Упорядковувалися і розмежовувалися функції окремих уповноважених. Більш конкретно став керувати Народними комітетами голова Народної Ради І. Туряниця. З метою зміцнення народної влади і підвищення відповідальності за доручену ділянку роботи всі члени Народної Ради, окружних, міських і сільських Народних комітетів приймали присягу. Були прийняті декрети про державний гімн і державний прапор.

Згідно з декретом НРЗУ від 9 січня 1945 р. вся повнота влади в Закарпатській Україні належала народу і здійснювалась через вільно обрані ним представницькі органи - Народні комітети на місцях і Народну Раду в центрі.

До компетенції Народної Ради відносилось керівництво всім економічним і політичним життям Закарпатської України, видання декретів і постанов з різних питань життя краю, встановлення і зміни кордонів адміністративно-територіальних одиниць Закарпатської України; охорона державного ладу і прав громадян, надання права громадянства, права амністії і помилування громадян, засуджених судовими органами Закарпатської України; встановлення порядку користування землею, її надрами, лісами і водами; організація Верховного суду та Головної прокуратури, управління банками, промисловими і сільськогосподарськими підприємствами й установами, транспортом і зв'язком, а також соціальними, освітніми і культурними установами та іншими питаннями державного життя.

Народній Раді також належало право контролю за діяльністю місцевих органів державної влади й у випадку необхідності приймати розпорядження про перевибори місцевого Народного комітету. Декрети Народної Ради приймались простою більшістю присутніх на засіданні членів і підписувались всіма членами Ради. Постанови адміністративно-господарського характеру підписувалися головою Народної Ради й одним з членів - керівником відділу. Але в практиці були випадки, коли окремі найбільш важливі постанови Народної Ради підписувалися всім складом. Декрети і постанови вступали в силу з дня їх опублікування.

В компетенцію голови Народної Ради входили питання: представляти Закарпатську Україну і Народну Раду Закарпатської України за межами країни, представляти вищу виконавчо-розпорядчу владу, скликати і керувати засіданнями Народної Ради, підписувати постанови Народної Ради, призначати за представленнями уповноважених HP керівників і службовців державних установ, затверджувати окружних і міських суддів тощо.

Уповноважені Народної Ради здійснювали керівництво й іншими галузями народного господарства. Для цього були утворені управління, відділи, бюро. Так, крім її відомств, були утворені планово-економічне бюро, управління в справах мистецтв. Відділ промисловості, торгівлі, заготівель і постачання був реорганізований. На його базі виникли відділи торгівлі, заготівель, місцевої промисловості, промисловості місцевих будівельних матеріалів, харчової промисловості, місцевої паливної промисловості, легкої промисловості.

Народна Рада була єдиним законодавчим і вищим виконавчим органом Закарпатської України. Вона зосереджувала в своїх руках всю владу і здійснювала волю народу, його повновладдя. Обрані з'їздом Народних комітетів члени Народної Ради займалися законодавчою діяльністю і самі забезпечували здійснення прийнятих Народною Радою законів. Отже, народну демократію Закарпатської України характеризувала єдність і повна узгодженість законодавчої і виконавчої влади, представленої в особі вищого органу державної влади.

Єдність законодавчої, виконавчої і судової влади передбачала різноманітність форм її здійснення, що виражалося в розмежуванні компетенції державних органів (вищих органів влади; органів державного управління; місцевих органів державної влади; органів правосуддя і прокурорського нагляду).

У відповідності з територіальним поділом місцевими органами державної влади були окружні, міські та сільські Народні комітети. Міста Ужгород, Мукачево, Берегово, Севлюш (Виноградово), Хуст існували як самостійні арміністративні одиниці, а Народні комітети цих міст у своїй діяльності були підзвітні безпосередньо Народній Раді Закарпатської України. Норма представництва місцевих Народних комітетів встановлювалась в залежності від кількості населення - від 9 до 36 членів, в містах - від 36 до 42, окружних - від 18 до 36 членів. Але були й винятки: наприклад, в селі Іза Хустського округу в Народний комітет ввійшло 33 чол., в Ужгороді Народний комітет складався з 55 членів, а Мукачівський - з 43. Народна Рада і місцеві органи влади обиралися на термін до остаточного вирішення питання про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

Діяльність Народних комітетів будувалася за принципом демократичного централізму. Нижчестоячі Народні комітети в своїй діяльності були підзвітні не лише своїм виборцям, але й вищому Народному комітету. Так, окружні народні комітети були підзвітні з'їзду делегатів сільських Народних комітетів і Народній Раді, як центральному органу влади; сільські Народні комітети, крім своїх виборців, - окружному Народному комітету і Народній Раді.

В компетенцію Народних комітетів, як носіїв і виконавців державної влади на місцях, входили всі питання політичного, господарського та культурного життя. Вони розробляли місцевий бюджет в рамках зонального бюджету Закарпатської України й забезпечували його виконання, здійснювали керівництво і контроль за діяльністю підприємств на своїй території, проводили самооподаткування, вирішували питання оренди чи відчуження майна, керували діяльністю підпорядкованих їм органів управління і контролювали їх роботу, забезпечували проведення в життя декретів, постанов і розпоряджень Народної Ради, охорону встановленого народно-демократичного 36 державного ладу і прав громадян; окружні та міські Народні комітети вибирали суддів, які затверджувались головою Народної Ради.

В ході народно-демократичних перетворень була знищена стара система судових органів, а засуджені цими судами громадяни були Народною Радою амністовані. Амністія поширювалася на всіх громадян, які були засуджені гортіївськими судами, незалежно від характеру вчиненого ними злочину. Точної кількості амністованих НРЗУ ще не встановлено.

Одночасно народна влада розпустила фашистські і профашистські партії, організації, їх майно конфіскувала, а "їх керівники були виловлені й арештовані". Замість них населенню надавались можливості створювати свої демократичні (за радянським зразком) організації і товариства: професійні спілки, спілки молоді, кооперативні, спортивні та ін.

Серед інших важливих заходів по створенню державності та її апарату важливе значення мав декрет Народної Ради від 18 грудня 1944 р. про організацію в усіх округах Народних дружин. Вони стали своєрідними збройними силами Закарпатської України. Особливість Народних дружин полягала в тому, що вони не були регулярною військовою силою, а складалися із тої частини населення, яке добровільно, без відриву від основної своєї роботи, зі зброєю в руках готове було захищати Закарпатську Україну від зазіхань зовнішніх і внутрішніх ворогів. Народні дружинники приносили присягу на вірність батьківщині, Народній Раді і Маніфесту І з'їзду Народних комітетів.

На Народну дружину були також покладені обов'язки забезпечувати охорону кордонів Закарпатської України. В декреті HP від 15 квітня 1945 р. вказувалось, що з метою зовнішньої охорони території Закарпатської України та для врегулювання господарських взаємовідносин окремих громадян й організацій із закордоном, Народна Рада Закарпатської України постановила: організувати прикордонну охорону Закарпатської України, поклавши оперативне керівництво нею на начальника центрального штабу Народної дружини Закарпатської України.

Крім цього, виникали й інші "силові структури". В центрі й на місцях були створені органи Народної міліції, внутрішніх справ і безпеки. Вони відігравали важливу роль в зміцненні народної влади на Закарпатті, "придушенні опору скинутих експлуататорських класів".

Окремо варто сказати про декрет № 22 від 18 грудня 1944 р. про створення Спеціального суду Закарпатської України, та слідчу комісію, яка розслідувала справи по обвинуваченню колишніх керівників органів окупаційної влади, фашистських поліцаїв і жандармів, таємних агентів фашистських органів, осіб, які в період окупації чинили звірства і насилля над мирним населенням; а також всіх тих, хто саботував заходи Народної Ради або проводив пропаганду і агітацію проти Червоної Армії; осіб, які "посягали на заступників уряду та громадських діячів"; осіб, діяльність яких була скерована на розпалювання національної і релігійної ворожнечі, діячів фашистських партій та ін.

В декреті HP вказувалось, що як міру кримінального покарання Спеціальний суд мав право застосовувати тюремне ув'язнення терміном на 10 років або розстріл з конфіскацією майна. Вироки Спеціального суду виносилися іменем НРЗУ. Вироки про розстріл підтверджувалися членами НРЗУ.

Спеціальний суд складався з голови, заступника і членів. Всі вони обиралися (призначалися) Народною Радою. В інструкції про організацію і порядок діяльності Спеціального суду, затвердженого постановою Народної Ради, говорилося: "В склад Спеціального суду можуть бути обрані громадяни, які користуються довір'ям народу і до кінця віддані справі народу".

Як правило, Спеціальний суд засідав в складі голови судового засідання і двох членів. З окремих найбільш важливих питань Спецсуд працював в складі п'яти чоловік - голови і чотирьох членів. Питання про те, в якому складі розглядати справу, вирішував голова Спецсуду. Він же мав право вирішувати, як розглядати справу: відкритим чи закритим засіданням.

Однак не можна не сказати, що зразу після визволення уже з кінця 1944р., не маючи жодних юридичних прав, органи "Смершу" Червоної Армії стали арештовувати так званих "ворогів народу". Протягом 1945 року, коли Закарпатська Україна формально не входила ні до Чехословаччини, ні до Радянського Союзу, в судочинстві діяли окремі статті кримінального кодексу СРСР або декрету від 18 грудня 1944 р. Зокрема тут говорилося, що вирок суду "остаточний і оскарженню не підлягає".

Крім того, перші знайомства з кримінальними справами 1944-1945pp. свідчать про те, що слідчі органи і Спецсуд Закарпатської України допускали багато серйозних недоліків. Чимало людей було засуджено необгрунтовано. Конкретних документів обвинувачення у справах майже немає. Все грунтується на тому, що про себе під тиском наговорила сама людина і не завжди об'єктивні свідки. Багато підсудних, не визнавши обвинувачення, так і були засуджені. Тому тепер сотні громадян реалібітовані, бо засуджені були необгрунтовано, в їх діях відсутній склад злочину, вироки відмінено, а кримінальні справи припинено.

Окремим декретом від 12 січня 1945 р. Народна Рада приступила до організації в Закарпатській Україні нової демократичної системи народних судів. В усіх адміністративних округах і містах утворювалися народні суди, які обиралися відповідно окружними і міськими народними комітетами. Народні засідателі обиралися сільськими і міськими НК по 30-50 чоловік для кожного народного суду і брали участь в розгляді справ з такими ж правами, як і народні судді. Народні судді обиралися терміном на три роки, а народні засідателі - на один рік. Народна Рада при цьому залишала за собою право відкликати народних суддів і народних засідателів до закінчення терміну.

Завершуючи тему про створення судової системи Закарпатської України, потрібно сказати і про Верховний народний суд, що теж обирався Народною Радою в складі голови, двох заступників, не менше чотирьох членів і 30 народних засідателів. Вищим органом судового нагляду в Закарпатській Україні був Пленум Верховного народного суду, рішення якого були остаточними.

Народні суди розглядали всі цивільні та кримінальні справи в складі постійного судді та двох народних засідателів. До підсудності народних судів відносилися всі цивільні справи, незалежно від суми позову, за винятком спорів між державними і громадськими установами, підприємствами і організаціями, де сума позову перевищувала 500 пенге. Ця категорія справ була підсудна Верховному народному суду.

Декретом Народної Ради 12 січня 1945 р. в Закарпатській Україні "для зміцнення державного ладу, боротьби з ворогами народу та кримінальними злочинцями, а також для нагляду за діяльністю судових органів, органів народної безпеки і народної міліції і діяльністю всіх органів влади на місцях, за проведенням в життя декретів і постанов, виданих Народною Радою", були створені органи прокуратури. Вони створювалися в усіх адміністративних округах, містах Ужгороді і Мукачеві на чолі з головною прокуратурою Закарпатської України. Головний прокурор обирався Народною Радою. Окружні прокурори призначалися Народною Радою за представленням Головного прокурора.

Органи прокуратури були підзвітні тільки Народній Раді, вони не були підзвітними окружним Народним комітетам. Надаючи органам прокуратури право нагляду за правильним проведенням в життя законів місцевими Народними комітетами, декрет в той же час не дозволяв їм втручатися в оперативну роботу Народних комітетів.

Окружні та міські прокурори повинні були доповідати головному прокурору Закарпатської України про всі дії місцевих Народних комітетів, які, на їх думку, не відповідали інтересам народу або незаконно ущемляли права окремих громадян.

Народні суди й органи прокуратури до прийняття законів у своїй практичній діяльності керувалися загальними принципами, викладеними в Маніфесті Першого з'їзду Народних комітетів, і "своєю народною правовою свідомістю, внутрішнім переконанням, що витікало з потреби охорони суверенітету влади і особистих прав громадян".

Отже, створені Народною Радою державні правоохоронні органи Закарпатської України за своїм соціальним складом мали бути справді народними, тісно пов'язаними з широкими трудящими масами і в своїй діяльності спиратися на них. Народна дружина, народна міліція, органи внутрішніх справ і державної безпеки, народні суди й органи прокуратури створювались для захисту демократичних прав і свобод громадян. Проте, дослідник цього періоду І. Євсєєв робить висновок, що Народні Комітети Закарпатської України, будучи зверху донизу єдиною і цілісною організацією державної влади, виконували функції, присущі соціалістичній державі. Він недалекий від істини, з огляду на те, що головними завданнями цих органів було "придушення опору скинутих експлуататорських класів", ліквідація "фашиських агентів - українських буржуазних націоналістів", які обманним шляхом пробирались на керівні пости в органах народної влади, "проводили антинародну, підривну роботу, саботували проведення націоналізації промисловості та інших соціалістичних заходів".

Як показала практика, правові органи охороняли територію Закарпатської України "від проникнення ворожих елементів", "виловлювали й арештовували ворожі елементи, очищали від них державні установи, підприємства", затримували "багато осіб, що виявились ворогами народу" і т.д. Якщо додати до цього, що діяльність цих органів направляв генерал-полковник Л. Мехліс, в партії провідну роль відігравав А. Андрійко (А. Чеканюк), Союз молоді опікав майор Левко, Народними дружинами командував колишній командир партизанського з'єднання полковник О. Тканко, вже не кажучи про повну владу всюдисущої "таємної поліції", то неважко догадатися, що в Закарпатті твердо і неухильно насаджувався режим сталінського соціалізму.

Використана література:

1. Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.). / Ужгородський державний університет, Ужгород, 1995, с.108.

2. Перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України. Доповіді і резолюції. - Ужгород, 1944. - С. 2.

3. Худанич В. Правда і домисли про возз'єднання // Закарпатська правда. -1992, 21 листопада.

4. Гранчак І. Чи всенародним був з'їзд Народних комітетів у Мукачеві? Погляд з сьогодення // Новини Закарпаття. - 1992, 24 листопада.





Реферат на тему: Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Органи влади на Закарпатті (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.