Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Львівська братська школа. Український освітній рух в XVI - XVII ст. (реферат)

Коли саме повстало братство при церкві Успенія у Львові, важко сказати. О. Барвінський, а за ним А. Криловський вказують, що найдавнішим писемним свідченням про існування того братства є грамота польського короля Казимира IV з p. 1439, але М. Грушевський відкидає ту традиційну дату як не підтверджену документально, вказуючи, що фактичне існування братства чи якоїсь організації при церкві Успенія у Львові відчувається в різних звістках другої половини XV ст.

Крім Успенського братства, у Львові в першій половині XVI ст. були ще два братства, а саме, при церкві Благовіщення та при церкві св. Миколи на Підзамчу.

Для покриття витрат на удержання церкви, шпиталю, гостинного дому та школи, на видачу допомоги бідним і сиротам, на урядження храмового свята разом з братським пиром, на похорон членів братства і т. ін. кожний член Успенського братства (членами могли бути також жінки) повинен був вносити до братської скрині певну вкладку — «укуп», або «вступне» (6 грошів), та по 1 гроша щомісячно. Братська скриня зберігалася в церкві, а ключ від скрині знаходився у того члена братства, що був, з вибору членів братства, покликаний на посаду шафаря, чи скарбника.

Крім членських вкладок, до братської скарбниці йшли різні поступлення: пожертви як духовних, так і світських осіб (наприклад, р. 1622 гетьман П. Конашевич-Сагайдачний пожертвував Успенському братству 1500 золотих з тим, щоб відсотки йшли «на виховання ученого майстра въ греческомъ языку»), оплата за подзвін по душі померлого члена братства, гроші за свічки, платня за навчання дітей у школі, грошові кари, що їх накладало братство на своїх членів за різні провини і т. д. Платня за навчання в школі не була стала, — її розмір визначався залежно від «літь детины», що вступала до школи, та від предметів, що їх мала вона вчитися. Незаможні батьки могли вносити певну платню натурою, наприклад, дровами. Сироти — в протоколах братства зовуться «нищими» — вчилися дурно, а найздібніші з них утримувалися на кошт братства та жили в бурсі при Свято-Онуфрієвськім монастирі. Бідні школярі діставали також пожертви від мешканців м. Львова в нагороду за спів колядок та віршів під час Різдвяних свят, Великодня, Зелених Свят і т. п. Як відомо, цей звичай збирання пожертв школярами-бурсаками став загальним явищем в багатьох братських школах на всіх українських землях.

Сталося так, що в кінці 1585 р. прибув до Львова антіохійський патріарх Яким. Львівське Успенське братство звернулося до нього з проханням затвердити новий статут братства, що передбачав організацію при братстві школи і друкарні та наділення братства більшими правами, ніж воно мало до того часу. Патріарх Яким 1 січня 1586 р. затвердив новий статут братства.

Найголовніші були ті пункти, що наділяли Успенське братство надзвичайними правами. Так, § 30 голосить: «Якщо єпископ буде йти проти закона і правди та буде керувати церквою наперекір правилам св. апостолів і св. отців, збиваючи праведних на стежку неправди, а натомість підтримуючи беззаконних, нехай всі спротивляться такому єпископові як ворогові правди». А § 33—34 голосять: «Львівському братству надається первість законного старшинства, йому ніхто не має права противитися, а всі інші братства повинні коритися та рахуватися з його постановами».

Новий статут, без сумніву, порушував деякі права місцевого єпископа, і на тім ґрунті повстала боротьба між Успенським братством і львівським єпископом Гедеоном Балабаном, що перед тим прихильно ставився до діяльності Успенського братства. А до того царгородський патріарх Єремія II наділив Успенське братство новою грамотою, що ставила те братство під безпосередню залежність від царгородського патріарха. Боротьбі Г. Балабана з Успенським братством сприяла також суперечність матеріальних інтересів обох сторін. Річ у тому, що Г. Балабан, щоб підрізати добробут братства, урядив власну друкарню в Стратині та Крилосі. Конфлікт Г. Балабана з братством протягнувся з незначними перевагами на кільканадцять літ, майже до смерті Г. Балабана (10.02.1607), а головне, дав йому стимул першому з українських владик підняти ініціативу в справі унії та просити помочі у львівського арцибіскупа, аби взяти верх над братством.

Боротьба Г. Балабана з Успенським братством відбивалася також на долі як братської школи, так і її учительства. Досить згадати про прикрий інцидент, що стався в січні 1592 p., коли єпископ наслав на братську школу своїх свояків зі слугами для фізичної розправи з дидаскалами. Особливо дісталося тоді учителеві Кирилу Ставровецькому за те, що він відстояв інтереси Успенського братства проти Г. Балабана перед патріархом Єремією в Тернополі в кінці жовтня 1589 р.

Наступники Г. Балабана — Єремія Тисаровський (1607—1641) та Арсеній Желіборський (1641 — 1662) — ставилися приязно до Успенського братства та його школи. Прихильно ставився до Успенського братства і київський митрополит Петро Могила. Так, він підтвердив ті права, що їх надали братству східні патріархи, але в той же час спиняв домагання братства самостійно розпоряджатися призначенням осіб на духовні посади та їх усуненням, а також вимагав митрополичого благословення на друкування книжок у братській друкарні. Очевидно, П. Могила не задовольнявся голим титулом — «київський і галицький митрополит», а хотів наповнити його реальним змістом. Правда, братчики не зовсім були вдоволені розпорядженням П. Могили, проте взаємні зносини між П. Могилою та братчиками залишалися миролюбними.

Одночасно з затвердженням реформованого статуту Успенського братства був затверджений також статут братської школи. Наведу тут в скороченні шкільний статут Успенського братства, що послужив зразком для статутів багатьох інших братських шкіл.

«Порядокъ школный» дуже докладно визначив як внутрішнє життя Львівської братської школи, так і ті вимоги, що ставилися до учителів і учнів тої школи.

Нема жодних підстав припускати, що «Порядокъ школный» стоїть в близькому зв'язку з єзуїтським шкільним статутом «Ratio et institutio studiorum societatis Jesu», автором якого був генерал єзуїтського ордену Клавдій Аквавіва. Насамперед, «Порядокъ школный» затверджено 1 січня 1586 p., a «Ratio» почав уживатися в польських школах від 1599 p.; по-друге, «Порядокъ школный» зовсім не визначається тим войовничим характером, що є властивий єзуїтському статутові «Ratio et institutio». Але «Порядокъ школный» має багато спільних рис зі шкільним розпорядком католицьких кафедральних шкіл, бо той розпорядок був добре відомий львівським братчикам. І справді, відтіль укладач «Порядку школного» міг запозичити такі подробиці, як уділення учням права просити милостиню (§ 5), диспути (§ 11), карання дітей по суботах (§ 14), читання Апостола і Євангелія в неділю і свята та пояснювання богочитання (§ 15).

Братську Успенську школу відкрито восени 1586 р. В першім році вписалося 22 хлопці, а в другім — ще 26 нових; переважно були то діти львівських міщан, передміщан і духовних, але й були і місцеві (з Солонки, Яворова, Городка).

Уже згадувалося про те, як «нищіе» школярі мусіли побирати милостиню, щоб прохарчувати себе, Не раз гірко діставався їм той «хліб насущний». Так, р. 1592 вихованці Львівської кафедральної католицької школи напали на вбогих школярів братської школи, забрали у них милостиню, а їх побили та поранили. Про той напад двоє старших, себто впливовіших членів Успенського братства Дмитро Красовський та Юрій Рогатинець внесли відповідну скаргу до міського магістрату. По кількох днях братство дістало повідомлення, що винуватців того нападу покарано та заборонено на майбутнє вчиняти такі вибрики.

Того самого року львівське Успенське братство одержало від короля Жигмонта III грамоту (з дня 15 жовтня 1592 p.), що нею визначалася братська школа свобідних наук, себто мала право увести до програми школи латинську мову. Очевидно, та грамота не давала спокою начальству і вихованцям католицької кафедральної школи через позбавлення її монополії щодо навчання латинської мови, бо саме від того часу не було життя вбогим школярам братської школи. Отож, р. 1593 братство змушене було просити короля про дозвіл нищим школярам «на кожнім місці шукати поживи й прохати без ніякої заборони».

До речі, й саме Успенське братство майже з першого року існування братської школи домагалося монополії для неї на м. Львів і справді здобуло монополію в листопаді 1589 р. від царгородського патріарха Єремії II. Своє домагання шкільної монополії братство мотивувало тим, що лише його школа може дати «правдиву науку», тоді як інші учителі як неіскусні у вірі «проповідують тілько розвращенія и несогласныя ученія».

Хоч як пильнувало Успенське братство монополію своєї школи, все ж відстояти її в житті не вдалося: р. 1609 відкрило слов'янсько-грецьку школу у Львові тамошнє Богоявленське братство. Але Богоявленська братська школа недовго існувала, після 1634 р. про неї вже нема згадки.

На чолі Успенської братської школи стояв ректор, що його вибирало братство з числа осіб, відомих своєю педагогічною діяльністю. Першим ректором був Арсеній, елассонський митрополит, а р. 1604 на ректора був обраний Іван Борецький (пізніше — ректор Київської братської школи, а потім київський митрополит з платнею по 10 зл. польських за кожний квартал.

Учителі діставали за свою працю певну платню грошима, а крім того, даровий обід по черзі у батьків учнів школи та певну частку від продажу свічок у церкві («офірек») і від плати за подзвін по душі померлих членів братства.

З числа учителів Успенської братської школи слід згадати найвизначніших осіб:

1. Степана Зизанія (правдиве прізвище його Кукіль, що в грецькому перекладі того слова дало назву Зизаній, — грецьке слово «зизанон» означає кукіль, бур'ян), а до того прикладалося ще прізвище «Тустановський», бо він і його брат Лаврентій походили з Тустанович; С. Зизаній учителював у Львові в pp. 1586— 1593, а потім був учителем Віленської братської школи; викладав слов'янську мову;

2. Лаврентія Зизанія, що учителював у Львові до 1591 p., був автором підручника «Грамматика словенска» (Вільно, 1596 p.);

3. Кирила Транквіліона-Ставровецького, що учителював у Львові в pp. 1587—1591; був великим знавцем грецької мови. На соборі в Тернополі, як уже згадувалося, в блискучій промові грецькою мовою він висвітлив жалюгідні вчинки єпископа Г. Балабана супроти братства. Після переходу до унії помер 1646 р. в сані архімандрита чернігівського монастиря .

У Львівській братській школі вивчали чотири мови — слов'янську, грецьку, латинську та польську. Введення латинської мови як предмета навчання треба віднести на початок XVII ст. Латинська мова ніколи не була в тій школі викладовою мовою, бо навчання там провадилося слов'янською та грецькою мовами. Із всіх братських шкіл, мабуть, лише єдина Львівська школа зберігала цей порядок бодай до кінця XVII ст. Взагалі латинська мова займала у Львівській школі скромне місце, бо насамперед не завжди серед учительського персоналу були добрі знавці тої мови; по-друге, деяка частина членів Успенського братства належала до однодумців афонського ченця Івана Вишенського, ворога навчання латинської мови в православній школі. Інші предмети були звичайні — граматика, поезія, риторика, діалектика та спів. Братство особливу увагу уділяло співу. Так, в інструкції вчителеві Теодору Рузкевичеві р. 1586 читаємо: «Про музику повинен конче постаратися якнайпильніше, щоб бас був з добрим голосом, а з помірним дисканти, з якнайчарівнішими голосами як альт, так і тенор, і щоб добре забезпечував дискантів, щоб котрий через недостаток не втік з бурси».

З числа учнів Успенської братської школи вийшли такі відомі пізніше діячі: Сильвестр Косів, Ісая Копинський, Памва Беринда, Єлисей Плетенецький, Захар Копистенський, Ісая Трофимович-Козловський, Петро Могила.

Школа Успенського братства у Львові одразу набула широкого розголосу, так що стала зразком для інших братств, що почали відкривати школи в багатьох містах і містечках. Так, уже 1591 р. минський воєвода Богдан Сапіга надіслав Успенському братству прохання призначити Віденському братству учителя граматики і мов. Успенське братство надіслало туди Кирила Транквіліона-Ставровецького.

Однак уже з другого десятиріччя XVII ст. матеріальний стан Успенського братства почав занепадати, що не могло не відбитися і на долі самої братської школи. Незабезпеченість учительських сил, а також втручання першого-ліпшого братчика у шкільні справи спричинилися до того, що з Львівської школи почали відходити кращі учительські сили. Щоб підняти рівень школи, братство звернулося до олександрійського патріарха Кирила Лукариса за порадою, і той надіслав братству листа з дня 26 квітня 1614 p., де радив братству насамперед подбати про матеріальні засоби для удержання школи та належної оплати учителів, а по-друге, доручити керування школою двом-трьом старшим братчикам з тим, щоб інші братчики не вмішувалися до шкільної справи, не перешкоджали учителям бити і карати дітей та вчити їх так, як того бажають учителі, а не так, як того хочуть батьки. Братство взяло до уваги пораду К. Лукариса, відновило школу та поставило її на такий рівень, що вже р. 1619 Віленське братство просило Успенське братство прислати йому здібних учителів, а Луцьке братство р. 1620 взяло за зразок львівський «Порядокъ школный» при виготовленні статуту для своєї школи (відкрито її р. 1621).

Накінець, слід вказати, що в тісному зв'язку з братською школою стояла друкарня Успенського братства, де друкувалися підручники і різні книжки, необхідні для шкільних потреб. Першим друком тої друкарні треба уважати панегірик на честь київського митрополита Михайла Рагози — «Просфонема», а першою книжкою, що вийшла того самого року (1591), був підручник грецької мови «Адельфотес», складений, як зазначено в заголовку, «спудеями, яже въ Лвовской школЬ» (грецьке слово «спудейос» означає «учень»).

Козацькі війни 40-х років XVII ст. знову зле відбилися на школі Успенського братства — головне через сутужний матеріальний стан самого братства. Так, під час наступу Б. Хмельницького на Львів братство понесло шкоди на 27 398 зл. та, крім того, мусило зі свого боку внести в покриття контрибуції, що припала тоді на Львів, 3492 зл.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Львівська братська школа. Український освітній рух в XVI - XVII ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.