Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Класовий розподіл суспільства в обласній Русі-Україні (реферат)

З розвитком господарства був щільно зв'язаний і розподіл суспільства. Ми бачили, як збільшувався поступово розподіл праці серед українського суспільства, як складалися, виділяючися з суспільства, групи, що їх об'єднувала однакова праця — землеробська, торговельна, промислово-реміснича. Цей процес об'єднання утворювався, йшов у двох напрямках становою лінією й класовою лінією. Організація станів утворюється звичайно на тлі однакових прав і обов'язків, організація класів на тлі однакової ролі в процесах виробництва. Так на Русі-Україні утворювалися стани на юридичній основі, класи — на економічній, хоч ці основи тоді ще були не досить виявлені й іноді замінювали одна одну. Розподіл українського суспільства за ознакою права виявився в формі диференціації його на вільних і невільних, причому ця група своєю чергою має свій дальший розподіл на невільних — челядь і закупнів. Але витриманої диференціації за станами серед вільного населення ми не помічаємо, більше було серед невільних. Класовий розподіл суспільства виростав на протязі князівсько-дружинної доби і в XII—XIII ст. вже набув досить помітних рис і головним чином на грунті князівсько-монастирського, боярсько-приватного землеволодіння. Основний й головний кількістю і значенням в народному господарстві клас були смерди, що ще не позбулися тоді й своїх юридичних прав як окремого стану. Від них дуже рано відокремилися класи бояр і гостей-купців, що стали на верхнім щаблі суспільства, і холопи й закупні, що, навпаки, позбулися своїх прав у зв'язку з розвитком боярського землеволодіння й торгівлі челяддю. Коли не можна провести сталої межі між ознаками становими й класовими, то ми розглянемо всі соціальні угруповання того часу, пам'ятаючи про те, що динаміка суспільства під впливом економіки мала такі тенденції: смерди губили свої права; бояри й гості-купці, бувши за опору князівської влади, навпаки, збільшували, а раби й закупні у зв'язку з цим також перетворювалися немов у речі рухомі, надаючи суспільству рабської основи на зразок античного суспільства; рабовласники, як клас населення, мали назву, як гадають, огнищан. В. Буданов поділяє суспільство соціальною стороною на: а) земських і дружинних бояр, б) городян і в) смердів (вільних селян), закупнів і рабів. Такий розподіл ми знайдемо й у професора Сергеевича, що поділяє все населення Русі на три групи — вільних, залежних і рабів. Ці групи, одначе, каже він, не являли собою станів, бо могли вибрати собі які-будь заняття: смерд міг зробитися воїном і попом. Д.І. Багалій брав поділ населення за професією на дружину й земщину, а земщину поділяв на три групи, як і Сергеевич, надаючи поділові на селян і городян у протилежність проф. Буданову лише територіального значення: казав, що замкнених станів не було, а був поділ на три класи за заняттями: більших людей — бояр, середніх — купців і молодших — смердів і міських ремісників. Бояр земських Багалій відрізняв від дружинних; на огнищан він дивився, як на земських бояр, на смердів, як на вільних людей, бо були погляди на них, як на залежних від князя (Лешков). Класи утворилися виразно в українському суспільстві в обласну добу. Одначе й за часів Київської держави, що склалася за перших київських князів, були зародки класового розподілу, оскільки там князівсько-дружинний лад почав розкладати командну доти родоплемінну організацію й виділяти з громадянства класи — перш за все дружинних бояр, далі — бояр-старців градських, гостей-торговців, далі — багатих гостей-торговців, нарешті — монастирів-землевласників. Усі ці групи в їхніх зародках ми бачимо вже за київської доби до другої половини XI ст. Яскраво виступають перед нами княжі мужі, цебто дружинники, що вже навіть поділялися на старших і молодших — бояр і отроків. За характерну рису дружини цих ранніх часів б/в її різноманітний національний склад: у ній видатну, а може, навіть і головну роль, відігравали чужоземці, особливо нормани. Це можна довести прізвищами дружинників Олега й Ігоря, що їх називали в умові цього князя з греками — Карли, Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Рюар, Актеву, Труан, Стемир. Але коли ми звернемося до дружинників в умові Ігоря, там побачимо вже серед таких же чужоплемінних прізвищ й декілька тубільних, як, наприклад, Улеб, Утин, Куци, Синько, Фост.

В літописах також трапляються такі тубільці-бояри, як Вишата, Блуд, Свенельд. Київські князі наймали собі чужоземні дружини, і в походах Святослава в Болгарію брали участь угри й печеніги, Святополкові допомагали печеніги, Мстиславові Тмутараканському яси (осетини) і касоги (черкеси), але в найбільшій мірі брали участь у князівській боротьбі нормани (варяги). Це були наймані дружини, що нагадують дружини норманських вікінгів, які з ними повоювали в Західній Європі землі й утворили там з ними феодальні відносини на грунті своєї постійної служби й розподілу земель. У деякій мірі це помічаємо ми у нас, коли дружинники чужоземного походження утворили з себе найближче оточення в князів — вищу верству серед тодішнього суспільства, що запосіла вищі уряди й посади в нього (в умові Ігоря бояри виступають перед нами як посланці і самого Ігоря, а також князів і княгинь і од усіх людей Руської землі). В умові Олега вони виступають, як представники великого князя і від усіх світлих бояр — його підручників; в тексті ж умови 907 р. слово "світлі бояри" замінюється на слово "світлі князі", що були під рукою Олега, і про цих князів говориться, що вони сиділи (значить, правили) по тих містах, на які греки давали данину, у тому числі перш за все в Києві, далі — в Чернігові, у Переяславі, у Любечі й інших; "по тліь бо городомь, — оповідає літописець, — сЬдяху князья под Олегом суще". В цих текстах розкривається перед нами роль і значення дружинного боярства. Вони були, очевидно, князівські намісники по цих торговельних городах. Ще один літописний текст про Ігоря й воєводу його Свенельда доводить нам, що цей боярин Свенельд мав власну дружину, і з нею здобував таку велику данину від древлян, що це викликало заздрість у дружини Ігоря: "Отроци СвЬнделжі, — казала вона князю — изодЬлЬся суть (здобули собі) оружьем и порти, а ми нази; и поиди, княже, с нами в дань, да и ты добудешь и мы". И послуша их Игорь, йде в Дерева в дань и примысляше к пЬрвой дани и насиляше имъ и мужи его и возьме дань и поиде в свой городъ". Але, не дійшовши додому, одпустив більшість дружини, а з малим числом повернувся знов по данину в Древлянську землю, де й його забито.

Трохи згодом склад дружини зробився більше національний, і Володимир відіслав настирливу варязьку дружину в Царгород, і після цього чужоземні елементи в дружині трапляються лише випадково. З наведених фактів можна зробити висновок, що вже за цих часів дружина помітно виділяється в суспільстві, як окрема його вища класа. Це одне, а друге, що в її відносинах до князя ми вже тепер помічаємо феодальні риси, а саме територіальну владу, яку вони у вищезгаданих містах, бувши там представниками сюзеренної влади великого князя й збираючи на нього й на себе данину; друга феодальна риса бояр була їхня військова служба, що вони її несли разом із своїми дружинниками, як це робив Свенельд або чернігівський воєвода Прегич, або Блуд у Ярополка, або Добриня у Володимира, і, нарешті, ті світлі князі й бояри, що були підручні Олегові й Ігореві. Головна передумова феодалізму є феодальне приватне землеволодіння, що виділилося з громадського землеволодіння. Чи було таке землеволодіння за цих ранніх часів у наших бояр? Коли таке землеволодіння було вже у князів, то можна припустити його і в бояр, але фактичних вказівок у нас нема. Можна сказати лише одно, що сталий зв'язок із землею повинен був раніше утворитися у дружинних бояр-тубільців, а особливо в земських бояр, що зв'язані були з давніх-давен з громадами й землею. Так само зовсім невиразно виступає перед нами й ще одна риса феодалізму — феодальна ієрархія, хоч її також можна припустити, коли був поділ дружинників на бояр і отроків у тих випадках, де було боярське землеволодіння й окремі боярські дружини, що їх повинен був утримувати на свої кошти боярин-воевода, як Свенельд. У всякому разі у відносинах нашої дружини, особливо старшої, до перших київських князів ми бачимо не риси підлеглості, а вільного товариства, вільної служби на підставі договору, умов з правом кинути князя й перейти на службу до іншого. Ця риса перейшла і у відносини пізніших часів і могла розвинутися й поширитися, коли зросло число князів, і кожний із них примушений був мати свою дружину. За доказ важливого політичного значення дружини є її рада у князя, і відомі факти поважного ставлення князів до дружини з боку навіть такого князя, як Володимир (відоме оповідання про вимоги для себе срібляних ложок замість дерев'яних).

Таким чином ми бачимо, що за Київської доби покладено досить міцні підвалини для утворення боярського феодального класу, для виділу його із загального суспільства. Ми далі побачимо, що це відокремлення виникло на грунті землеволодіння.

Другий привілейований клас були "старці градські", про які є згадка вже в ці ж часи. Про цих старшин, старців градських і нарочитих людей згадує літопис: у Древлянській землі обрано в посольство до Ольги найкращих мужів, що тримали в своїх руках Древлянську землю. Володимир брав у науку дітей нарочитої чади, закликав на свято бояр, нарочитих людей і градських старців; посадників і старших по всіх городах своїх, радився з дружиною та єпископами й старцями градськими і про ратну, і про горожанську справу. В Білгороді були градські старшини, що керували вічем. За цих часів почалося відокремлення з суспільства ще одного класу — гостей — на грунті розвитку зовнішньої торгівлі. В умовах Ігоря поруч із боярською виступає, як зверхня й впливова, ще й верства купецька — так звані гості, що вели закордонну торгівлю, що й забезпечувалася умовами Русі з греками. "Мы от рода Русского, — так починається умова, — послы и гостье", — так починається текст умови, а далі говориться за вільний приїзд гостей у Царгород лише з тією умовою, щоб вони привезли з собою в посвідчення замість срібляних печаток, як це було раніше, грамоти з посвідченнями. Умови широко забезпечують в Царгороді торговельні інтереси гостей. У гостей призбирувались завдяки торговельним вигодам відносно великі капітали, що ставили їх у дуже привілейоване становище, юридичне й економічне. Вони вели широку закордонну торгівлю й челяддю, що незабаром перетворилася в робочу силу для князівсько-боярських, а може — і їх власних маєтків. Так утворювалася класова диференціація населення як по городах, так і по селах; особливо жваво вона відбувалася по містах, що були осередками князівсько-дружинного та промислово-торговельного панства; в селах складалася широка приватна землевласність із князів і земських бояр із їхнім челядинським господарством. Але все це були лише зародки класів, що розцвіли за обласної доби на грунті розвиненого приватного феодального землеволодіння. На грунті цього привілейованого землеволодіння повинні були скластися й судово-адміністративні права князів, бояр, їхніх намісників тіунів, зв'язані із землею та її власниками. Тут виникли суперечності вже на грунті землеволодіння феодалів і смердів, селян. Почалися суперечки і в самій дружині, що складалася з двох різних елементів — захожого норманського й місцевого: раніше мав більше значення перший, але згодом норманські дружини викинуто, — очевидно, на тлі конкуренції в розподілі данин, і дружини зробилися більше національного складу. Почався розклад на окремі землі Київської держави й гострі суперечки між ними, з одного боку, і Київською землею — з другого; це остаточно виявилося за обласної доби, коли монархія замінилася на федерацію земель. В основі цих суперечностей лежали й особливості на грунті розвитку їх продукційних сил у господарстві, що не було одноманітне взагалі, а досить різнобарвне залежно від природних умов і етнографічних особливостей.

Головну роль в утворенні класового поділу суспільства відіграло в нас, як і всюди, землеволодіння — утворення приватної земельної власності, що виділилася з громадської. Раніш усього виділилися князівські землі — велика княгиня Ольга вже в X ст. мала свої села; одночасно з князівськими почали виділятися й боярські землі, цебто старших дружинників, а потім і молодших — отроків. Але феодального значення вони набули лише тоді, коли набули й феодальних прав над населенням своєї округи від князя, що був господар усієї території свого князівства; він доручав боярам-феодалам збирати на нього данини з населення, провадити над ними суд і адміністрацію; це вже були характерні ознаки феодалізму. Привілейоване становище бояр найшло собі юридичне оформлення в "Руській Правді" — у вірах та годовщинах, що були за них далеко більші, ніж за людей простого стану. За виділом в окремий клас бояр і взагалі дружинників у громадах залишилися смерди — вільне селянство. За часів небезпеки з цих воїв утворювалося воїнство, що захищало територію від ворогів. Поруч із сільськими громадами існували міські. Тут процес класового розшарування суспільства пішов іще далі. Тут також перш за все виділилася міська знать — це так звані "старци градские", місцева аристократія, земські (а не дружинні) бояри, що відігравали велику роль в управлінні й спиралися також на велике приватне землеволодіння, промисловість або торгівлю. Місто набуло іншого значення, ніж село. Воно перш за все відрізнялося від села своєю кріпостю, що захищала не лише його населення, а й околишнє сільське. Були такі міста, особливо на кресах, що мали лише значення таких фортець. По-друге, місто зробилося також за центр торговельно-промисловий і ремісничий. Тут проживали гості, що вели закордонну торгівлю. Місто утворювало свій ринок, де проваджено внутрішній обмін, розмір якого був у залежності від обігу внутрішнього. Щодо Царгородської торгівлі, то тут українські міста являли собою градацію, що найшла собі вираз у наших умовах з греками, і на першому місці стояв Київ, далі — Чернігів, Любеч та інші міста, що лежали на торговельних річних шляхах. Далі йшли ремісники, чорні люди. Таким чином, міське господарство розпалося на окремі підприємства купецькі, промислові, ремісничі; були також і рільничі, бо значна частина міського населення жила з рільництва, як за це свідчить літопис про мешканців Іскоростеня. Так утворилася класова диференціація міста на тлі розподілу праці. Тут нагромаджувалася й велика земельна власність у руках окремих одиниць — бояр, що проживали в центральному місті, і капітали в купців, особливо гостей, що вели закордонну торгівлю, і почасти промисловців і деяких заможних ремісників з їхніми учнями та найманими майстрами. Різниця серед населення міста була більша, ніж у селі. І тому й класові суперечності тут повинні були набувати більшого напруження. Кожний командний клас відбирав для себе частину додаткової вартості. Це були класи вільного населення, але був клас й невільної челяді — холопів, що ними торгували, як рухомим майном — купували й продавали на невільничі закордонні ринки, що їх здобували і у війнах, і в грабіжницькій торгівлі; з другого боку, вони підпирали князівсько-боярське, церковно-монастирське сільське господарство, на них воно трималося, як на робочій силі. Рабство було зв'язане з феодалізмом і виявлялося в двох формах — рабстві в тісному значенні цього слова й кріпацтві. Це були два типи господарства. І той, і той були позбавлені власної свободи, а різниця була в тому, що кріпак все ж таки був із своєю сім'єю дрібний господар чи кустар, даючи господареві чинш або одбуваючи панщину. Раб же челядник не мав свого господарства й не був навіть хазяїн своєї робочої сили, що безроздільно належала рабовласникові. Іноді поруч із кріпаками були й раби. Їх на Україні була групка, що стояла на межі вільних і невільних — напіввільних, напівневільних — закупнів, що на якийсь час робилися невільні й були тоді немов у кріпацькому стані. Класова ворожнеча між оцими всіма групами загострювалася, і до неї ще треба додати ту боротьбу, яка знялася між князями та боярами, що хотіли обмежити князівську владу, до того ж прагнула, окрім цієї аристократії, і міська демократія, міщанська буржуазія, що вела іноді організовану боротьбу з князем у формі віча, хоч куди частіше виступала разом із князем проти городян. У Києві лише один раз за Святополка князівська влада вступила в згоду й хотіла опертися на буржуазію. Але далі ця буржуазія багатого Києва, досить сильно економічно об'єднавшись у вічі, вступає в боротьбу з князями й боярами за обмеження князівської влади. Перший збройний виступ Київського віча проти князя — це було повстання 1068 року, що мало політичний характер. Ось оповідання про цей виступ киян літопису.

Того 1068 року Ярославичі — Ізяслав, Всеволод та Святослав — зазнали великої поразки від половців. Ізяслав із Всеволодом утекли до Києва. Втекли також і рештки війська, з киян складеного. Кияни зібралися на віче на торговищі й звернулися до Ізяслава із заявою, щоб князь видав їм коні та зброю, і вони й далі боротимуться проти половців. Безперечна річ, з такою вимогою могли звертатися тільки ті шари населення київського, що, звичайно, не мали власної зброї та власних коней, тобто широкі маси, низи київського населення. Але Ізяслав, як каже літопис, "сего не послуша". Князь боявся озброїти широкі маси населення, боявся, щоб ту зброю та проти нього не повернули. Тоді в Києві почався заколот, скерований проти князя та проти воєводи Косняка. Ізяслав із своїми дружинниками сховався у княжому дворі. Літопис дає яскраву картину: "Изяславу стоящу на сенЪхъ с дружиною своею", а кияни "начаша прЬтися съ княземь", почали сперечатися та лаяти князя.

Далі кияни, роздратовані відмовою Ізяслава, визволили з ув'язнення Всеслава Полоцького, конкурента Ізяслава, й проголосили його за свого князя. Ізяслав із дружиною мусив тікати до Польщі, а кияни "дворъ княжь разграбиша бещисленое множьство злата и сребра, и кунами, и скорою". Так закінчився цей вибух. Але минуло сім місяців, Ізяслав з новими силами, з польською допомогою повернувся, Всеслав утік, і почалася страшна кара учасників повстання. Сімдесят чоловік страчено, чимало осліплено, чимало "погублено" (мабуть, продано в рабство). Літопис усіх страчених називає просто "чадью" — людьми, отже, з цього видно, що страчені не належали до міської аристократії. Щоб запобігти дальшим заколотам, Ізяслав наказав перевести торг на Гору, тобто до тієї частини міста, де перебував князь із дружиною, де жила міська аристократія.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. Летопись по Ипатскому списку, Русская Правда в "Хрестоматии по ист. русск. права" Влад. Буданова и в "Читанці з історії України", проф. Мірзи- Авакянц.

4. Розвідки: Линничекко. "Вече в Киевской области", 1881.

5. М. Яворський "Нарис історії революційної боротьби на Укр.", т. І

6. Дьяконов. "Очерки общественного и государственного строя древней Руси", 1912.

7. М. Максимейко "Про смердів Руської Правди" (Праці комісії для виучув. історії зах.-руського та укр. права, вип. 3-й.)





Реферат на тему: Класовий розподіл суспільства в обласній Русі-Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.