Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Києво Могилянська Академія та її матеріальне становище (реферат)

Києво-Братський монастир на кошти гетьмана І. Мазепи в 1690-х роках збудував величну Богоявленську церкву, а в р. 1703—1704 — велику кам'яницю для Академії. Та кам'яниця мала бути двоповерхова, як про те свідчить гравюра, піднесена ректорові Академії Прокопові Колачинському (його ректорство закінчилося в першій половині 1701 p.). Збудований одноповерховий дім, т. зв. Мазепин корпус, був покритий дерев'яним дахом. У тім домі знайшли собі приміщення класи Академії. В 1735р. київський митрополит Рафаїл Заборовський реставрував Мазепин корпус, добудувавши конгрегаційну Благовіщенську церкву та другий поверх, прикрашений тосканською колонадою. Реставрація Мазепиного корпусу стала однією з перших київських будівель знаменитого архітектора Готфріда Шеделя.

Отож, від 40-х pp. XVIII ст. Академія містилася в двоповерховому Мазепиному корпусі: на першому поверсі було 6 кімнат, призначених для класів, а на другому — церква, зал та 2 кімнати для класу богословія і філософії. Для учнів Академії, які не мали приватних помешкань або не жили в київських парафіальних школах, був окремий «студентський дім», або «бурса», в огорожі Братського монастиря. Той будинок в кінці 50-х pp. XVIII ст. уже зовсім не надавався до життя навіть для надміру невередливих бурсаків, а тому 1765 р. збудовано нову дерев'яну бурсу на березі Дніпра, а стара бурса згоріла 14 квітня 1766 р. під час великої пожежі на Подолі. У новій бурсі була окрема кімната для шпиталю, але лікаря при ній не було, тому хворі учні Академії іноді лікувалися у неуків-шарлатанів, як про те свідчить цікавий процес у зв'язку зі скаргою двох студентів Академії на відставного гусара Семена Хотинського, що лікував їх від очних хворіб, а взагалі лікував він від різних хворіб. Губерніальна канцелярія винесла С. Хотинському такий присуд: «въ страхъ другимъ учинить наказаніе — батоги». Лікаря при шпиталі так і не було до кінця XVIII ст., хоч шпиталь займав у новій кам'яній будові бурси на березі Дністра уже дві кімнати (попередня бурса згоріла 1775 р.) та одержував щорічно на своє утримання частину відсотків, що їх приносив десятитисячний капітал — пожертва київського митрополита І. Кременецького на поповнення бібліотеки та на утримання шпиталю при бурсі.

20 лютого 1784 р. Академія подала митрополитові С. Миславському цікавий рапорт про санітарно-медичні потреби лічниці. Наведу тут деякі витяги з того рапорту. Насамперед Академія просить дозволу прибавити на харчування кожного хворого по одній копійці, себто витрачати всього три копійки денно на кожного хворого. Далі, «для необходимой нужды сделать два или три для перемены легкіе нужники». «Не безнужно, кажется, сделать и ванву, въ которой бы, кому нужда востребуетъ, можно было и обмыться. Особливо нужно для больныхъ договорить какого-либо, чтобъ хотя опаснейшими болезнями зараженныхъ моглъ пользовать, лекаря, такъ же по предписанію его покупать и лекарства». Накінець, Академія визнає корисним в гігієнічних цілях «накуривать больницу можевельными ягодами и сосновыми шишками, для чего можевельку и купить заразомъ пудъ», та висловлюється проти найму прачок для прання білизни бурсаків з тої причини, що «некоторые изъ живущихъ въ томъ домЄ (себто в бурсі. — С.) совсємь почти не имєють рубах, особливо же другого бЄлья», а вважає доцільнішим за ті гроші, що пішли б на платню прачкам, «купить для таковыхъ, которые вовсе не имєють рубахъ, холста и сшить имъ самое нужнейшее платье». Ось резолюція митрополита: «Учинить по сему докладу, а о пріисканіи лєкара доложить тогда словесно, когда ректоръ прибудеть въ Юевъ. Въ больнице можно курить по утрамъ и вечерамъ уксусомъ, поливая оной на ражженой кирпичъ, который должно положить въ сосудъ медный или глиняной... Въ сиротскомъ домЄ холста для бЄлья требовать отъ наместника кафедральнаго моего монастиря, да и отъ прочихъ монастирских настоятелей оного просить можно».

Учителі жили в «чуланах» (комірках), що містилися почасти в загальній монастирській будові, почасти в прибудовах до Мазепиного корпусу.

Матеріальний стан Академії. До часу секуляризації церковних і монастирських маєтностей на Україні (1786) Київська Академія утримувалася головно на рахунок маєтків Братського монастиря і Академії, вічних грошових вкладів доброчинців та незначної субсидії від держави — від Колегії економії (початкова субсидія з 80 крб. зросла потім до 500 крб. річно) та 200 крб. з військового скарбу.

З відомостей, що їх подав київський митрополит Г. Кременецький Святому Синодові 24 березня 1774 р. про матеріальний стан Києво-Братського монастиря і Академії, видно, що гетьман І. Мазепа 1691 р. пожертвував Києво-Братському монастиреві с. Карпилівку з чотирма присілками, а 1692 р. — с. Більмачівку також на Братський монастир, «респектуя, что въ немъ находится свободное малороссійскихъ дєтєй ученіе». Гетьман І. Мазепа встановив також щорічну допомогу 200 крб. з військового скарбу. В подяку за великі послуги Мазепи перед Академією остання додала до своєї назви ім'я Мазепи і називалася в роках 1704—1709 «Academia Mohilo-Mazepiana».

Після т. зв. «зради» І. Мазепи, розуміється, відпало з назви Академії його ім'я, та й взагалі Академія довгий час не користувалася пошаною як з боку Петра І, так і перших його наступників. Так, 1722 р. царський уряд припинив видачу допомоги 200 крб. з військового скарбу. Київський митрополит Р. Заборовський 1734 р. звернувся до президента Святого Синоду, новгородського архієпископа Теофана Прокоповича з проханням поклопотатися перед урядом про відновлення видачі щорічної допомоги з військового скарбу, бо Академія переживає матеріальну скруту. «Т. Прокопович, очевидно, не бажаючи плисти проти течії вищих урядових сфер», відмовив Р. Заборовському в його проханні, але доводив свою відмову іншими мотивами. А саме, в листі з 8 березня 1734 р. до Р. Заборовського він піддав нещадній критиці ведення господарства братським монастирем та прямо вказує, що занепад того господарства завинили «иныхъ непросыпляемое піянство, адругихъ прилежные кражи и должныхъ обществу доходовъ хищенія». Як зауважує М. Петров, деякі історики Київської Академії, в тому числі і Д. Вишневський («Кіевская Академія въ первой половині XVIII ст.». Юевъ, 1903), «вірять щирості листа Т. Прокоповича і не розуміють правдивого значення і глузду того листа».

Безперечно, при вмілому керуванні маєтками Братського монастиря прибутків з них цілком вистачило б на утримання монастиря і Академії при ньому. На жаль, не всі ректори Академії, що одночасно були архімандритами Братського монастиря, розумілися як слід в господарських справах, а до того часта зміна ректорів перешкоджала їм добре ознайомитися з порядком ведення того господарства, щоб завести в ньому деякі зміни. Так, за час гетьманування К. Розумовського (1750—1764) змінилося 5 ректорів. Як висловився у своїй відповіді один з тих ректорів — Давид Нащинський — на скаргу «на скудное пропитаніе» академічних учителів, «въ новомъ господарстві надобно три года изжить, чтобъ господарство оное вьіразумЄть». Накінець, матеріальний стан Братського монастиря протягом XVIII ст. зазнавав значного погіршення внаслідок того, що маєтки його послідовно втрачали різні привілеї як, наприклад, право курити горілку, держати шинки, а натомість підлягали звичайним податкам і обов'язкам. Наприклад, уже за часів митрополита Р. Заборовського Сенат видав наказ з 10 жовтня 1743 р. про заборону монастирям і духовним особам держати шинки. Той наказ був підтверджений в 1751 і 1752 pp.. Отож Києво-Братський монастир зачинив свій шинок в Києві на Подолі, але шинкарський двір Братського монастиря і далі існував, бодай ще в 1766 р. арендував його київський міщанин Андрій Іванський.

Тільки 1741 р. царський уряд відновив Академії щорічну допомогу з військового скарбу, і з того часу Академія діставала по 200 крб. щорічно аж до 1762 p., себто до царювання Катерини II.

З числа різних доброчинців Академії багато прислужилися її добробутові київські митрополити, особливо Р. Заборовський (на пошану його Академія називалася від 6 січня 1735 р. аж до часу перетворення її 1819 р. в Духовну академію — «Academia Mohilo-Zaborovskiana») та Г. Кременецький, що пожертвував від 1 жовтня 1777 р. до часу своєї смерті 73 500 крб. на Академію.

Надумавши провести секуляризацію церковних і монастирських маєтностей також на Україні (в Росії її проведено 1764 p.), Катерина II вирішила наперед зробити «чистку» серед українського духовенства, щоб не наражати себе знов на такий спротив, який вона зазнала з боку ростовського митрополита Афанасія Мацієвича, вихованця Київської Академії, українця з походження. За свій протест проти відібрання церковних маєтків у Росії А. Мацієвич, як відомо, був позбавлений сану та засуджений на ув'язнення в Ревельській фортеці, де і помер 28 лютого 1772 р. Отож Катерина II р. 1764 дала новому правителеві України Петрові Румянцеву інструкцію, де писала: «Надлежить вамъ искуснымъ образомъ присматривать и за архіереями и ихъ подчиненными, дабы различными закоснлаго въ нихъ властолюбія ухищрен іям и не выступали изъ надлежащихъ сана своего предловь... Сего ради должны вы стараться узнать совершенно власть тамошнаго духовенства по всємъ ея околичностямъ, такожъ иміїнія и доходы. И какъ по сему весьма нужно, чтобъ въ архіереи и архимандрита посвящаемы были такіе люди, отъ которыхъ бы, по настоящему смиренію и крепости духовной, резонабельныхъ сентиментовъ ожидать было можно, то не худо, чтобъ вы заранее таковыхъ знали и въ свое время на убылыя архіерейскія и архимандричьи міста прямо отъ себя намъ самимъ кандидатами представляли, описывая при томъ искусство и образъ мыслей и житія ихъ». А трохи згодом, а саме 17 лютого 1765 р. видано закон про заборону українським ченцям без особливого дозволу приїзджати до Московщини та про заборону місцевим архієреям висвячувати кого-небудь в архімандрити без дозволу Святого Синоду. Закон 17 лютого 1765 р. явно скасував попередню монополію київських учених ченців і взагалі вихованців Київської Академії на ієрархічні посади на Московщині.

Того самого року (1765) Катерина II у листі до президента Малоросійської колегії гр. П. Румянцева писала, щоб він намовив будь-кого з духовних осіб подати їй супліку про переведення духовенства «въ штатное состояніе», бо Микола Чичерін їй казав, що київський митрополит (А. Могилянський) «не прочь отъ сего учрежденія будетъ, понеже онъ мєнєє дохода съ деревень имєєть, нежели послєдній великороссійскій архієрей, а мы бъ ему, преосвященному, если бъ склонился о штатномъ положеній просить, сделали бъ весьма выгодныя для него кондиціи».

Завдяки закону 17 лютого 1765 р. у монастирях київської єпархії майже половина настоятелів (архімандритів і ігуменів, хоч про ігуменів той закон зовсім не згадував) у 1770-х pp. складалася з росіян. Такий склад зайдів і чужоплеменних монастирських настоятелів на Україні, як слушно зауважив М. Петров, безперечно, не міг відстоювати недоторканість історичних прав і привілеїв української церкви від централізаційних змагань російського уряду.

В 1786р. проведено секуляризацію церковних і монастирських маєтностей на Україні, а 10 квітня 1786 р. призначено Київській Академії зі всіма її установами 6400 крб. дотації річно з державної скарбниці, а від 1787 р., на прохання київського митрополита С. Миславського, збільшено дотацію до 9000 крб. річно.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Києво Могилянська Академія та її матеріальне становище (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.