Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Художня промисловість України-Русі (реферат)

Великий вплив тут мало візантійське мистецтво. І ще раніше, за поганської доби, ми бачимо вплив східного мистецтва (персько-арабського); візантійське було дужче; джерелом його є візантійська колонія Корсунь — стародавній грецький Херсонес. Але, кажучи взагалі, треба приєднатися до думки В. Б. Антоновича, що й після прийняття християнства основні мотиви в пам'ятниках змінюють лише свої форми, вдосконалюються в своєму мистецькому вигляді, а мотиви залишаються старі, місцеві. Вироби тепер багатші й артистичніші. В прикрасах з'являється далеко більше золота. Золото прикрашується візантійською поливою (емаллю), срібло — черню. В прикрасах виникають нові художні форми, з'являється велике число речей християнського культу. Але зброя — стародавня, як і промисли, і ремества, хоч вони також удосконалюються й набувають більш художнього смаку. Найвидатнішим пам'ятником мистецтва поганської доби акад. Н. П. Кондаков визнає роги турів, оправлені в срібло, знайдені на Чернігівщині в "Чорній могилі", де ми бачимо східний сюжет — зразок звіриного стилю, полювання варварів із псами на великих птиць. Візантійський стиль, в якому також у деякій мірі відбився східний стиль, знайшов свій вираз на Русі-Україні в "Корсунском деле" — в Корсунських виробах. На Русь ці вироби привезено з Корсуня. Володимир, завоювавши Корсунь, вивіз дві мідні чоловічі статуї й чотири мідяні коні й поставив їх у Києві на Бабиному Торжку — на базарі. Це були пам'ятки мистецтва корсунського виробництва. За того ж Володимира збудовано слов'янські Ідоли біля князівського терему. Але далеко більше мистецьких виробів ми бачимо в Києві з християнської доби. В руїнах Десятинної церкви, що її збудував Володимир, знайдено уламки мармурових орнаментованих плит, золотих мозаїчних фонів, стінної вапни з фресками.

Підлога була мармурова, а посередині кружало на зразок херсонеських базилік. При розкопах знайдено рештки. Так і самі речі знайдено в руїнах Білгородського храму в руїнах майстерень, що виробляли потрібні вироби для церков, а може, і для київських великокнязівських палаців; в них виробляли мармурові й шиферні плити, колони, випалювали керамічні речі, полив'яні кахлі, скляний посуд і дуже поширені в нас скляні кручені обручки. Велике число знайдених тут кам'яних формочок виливати хрести, каблучки, намисто свідчать про значний розвиток ювелірного майстерства в самому Києві, хоч першими майстрами мали були бути приїжджі греки. Ще більше пам'яток мистецтва дає Софійський собор, що сам собою є найславніший пам'ятник нашої української архітектури, збудував його Ярослав 1037 року; він зберігся й до наших часів. Літопис додає, що він викликав подив у сусідів. Зразком для нього була Софія Царгородська, але в простіших формах і з архітектурними одмінами: в ньому 12 бань, збудований він із цеглин, і лише нижня частина його була обведена мармуровим піддашком; трапляються де-не-де шиферні плити з візантійським орнаментом, із східними мотивами. Стіни були оздоблені мусією (мозаїкою) і фресками. Київська мусія складалася з невеличких скляних або кам'яних кубиків; перші готувалося з різнобарвної смальти (скло з металевим кольором), другі з білого — мармуру й шиферу; були також золоті й срібляні кубики з тоненьким всередині золотим або срібляним листочком. Техніка була така. Мусію накладали свіжою на вапно стіни — і вона приставала до неї дуже міцно, зливалася з нею й збереглася доки існувало вапно або цемент. Фрескові малюнки робилося інакше: їх фарби легкого тону також клалося на свіже вапно (al fresco), але згодом вони линяли й обсипалися. Сюжети мусійних і фрескових картин релігійні. Всіх фресок 338. Своєрідну групу серед них являють собою фрески на східцях, що ведуть на хори Софійського собору: їхні сюжети не релігійні, а, навпаки, побутові й досить веселі — не українські, а візантійські; одні малюють нам сцени візантійського іподрому (цирку), інші полювання; їх характеризує вільна високохудожня техніка, де відчуваються кращі античні часи візантійського стилю та яскравість кольорів. Ось ловецькі сюжети: кінний мисливець випускає муштрованого барса проти звіра, два муштровані ведмеді захопили сарну; мисливець із псом гонять дикого кабана; але це все не справжнє полювання, — це мисливці — акробати іподрому, що вдають варварів в їхній одежі. Цілий ряд фресок малює нам справжні сцени царгородського іподрому: тут і будинок іподрому в чотирьох аркадах на колонах, з вікон його виглядають люди; в чотирьох аркадах за гратами, що ще замкнені, коліснички на колах у блакитних, зелених, білих і червоних туніках; подається знак — і починається вистава в імператорському палаці: там машкара, музики, блазні й акробати; під музику танцює двоє танцюристів, один із хусточкою в руках; праворуч один тримає в руках високий та тонкий дрючок, що на нього лізе хлопчик, щоб зняти на версі приз, — якраз таку сцену бачив у Царгороді літописець Ліутпранд; ліворуч підіймається завіса, щоб впустити на сцену паяца арлекіна. На другій фресці ми бачимо двох машкарників із звірячою головою і в хутряному одягу (хутром наверх, як це пізніше робилося в нас у виставі кози). Далі ми бачимо урядовця колядника, що приніс у палац на святки свинячу голову й шинку. На інших фресках змальовано імператора з євнухами, імператрицю з її почтом глядачів у ложі. Була ще одна фреска, що змальовувала, може, князівське сімейство (Ярослава). В орнаментиці ми помічаємо так званий звіриний стиль — тут ми бачимо грифонів, крилатих левів, двоголових звірів; це наслідок східних впливів. Трохи дивно, що такі веселі малюнки візантійські маляри (очевидно, що вони, а не руські майстри робили їх) зробили в церкві, але це можливо пояснити собі тим, що вони хотіли дати малювання, схожі з малюнками в імператорських палацах, не в самій до того ж середині церкви, а на хорах, що, може, мали сполучення з князівським теремом; східні ж сюжети й орнаментику візантійські митці дали тому, що прилучали Русь до східних варварів. Наприкінці X й першій половині XI ст. мистецтво Київської Русі було головним чином запозичене з Візантії. Але в обласну добу — з половини XI—XII ст. воно набуває далеко в більшій мірі самостійного значення у зв'язку із зростом князівсько-дружинної влади, утворенням командних класів населення, в тому числі й вищої церковної ієрархії, що мала в своєму складі немов духовних феодалів. Мистецтво та його вироби набувають тепер суто класового характеру й обслуговують інтереси вищих верств у їхнім потязі до розкоші, що відрізняла їх від нижчих визискуваних класів. Тут ходило не стільки про задоволення естетичних потреб, скільки про нагромадження багатств у золотих і срібляних виробах з самоцвітним камінням, що мистецькі форми окраси надавали їм, як це завжди було, ще більшої матеріальної ціни. При натуральному господарстві й за відсутності грошового обміну, який би вів до зросту капіталів і для поширення його оборотів, і не могло бути інакше.

Плитки з стародавнього Білгородського храму

Ріг тура з кургану "Чорна могила". Прохоров. Матер, по истор. рус. одежд. ПБ. 1S81 p.. 1-ий випуск

Розгляньмо головніші пам'ятки архітектури, малярства, художньої промисловості на Україні в цю обласну добу. Тепер вони поширилися вже на всі українські землі, хоч перше місце все-таки посідає, як і раніш, Київ, що набув від старої доби велике число пам'ятників мистецтва. Будівельна техніка вже зробилася дуже вдосконаленою. Проф. Лашкарьов вивчив техніку мулярів, як вони клали цеглу на Золотих воротах у Києві. Виявилося, що утворювалася маса з цегли в формі квадратових плит з шиферного каменю або залізняку й уламків мармуру; ця маса робилася твердішою, ніж цегла. Таку старовинну цегляну кладку великокнязівської доби знайдено і в Софійському соборі, і в Михайлівському монастирі, і в великій Лаврській церкві, і в Кирилівському монастирі, і в Спаса на Берестові. Всі київські церкви збудовано за візантійським зразком, і в них були мусія і фрески. Цікаві фрески Кирилівського монастиря, що їх знайшов і описав проф. Прахов . В Чернігові збереглося від обласної доби п'ять церков на чолі з Спасопреображенським собором, що старіший навіть від Київської Софії. Чернігово-Сіверська земля славилася своїми матеріальними багатствами, особливо своїх князів, вела широку торгівлю з Візантією, рано прийняла християнство, — і все це було передумовами для розвитку в ній церковного будівництва Єлецький храм має коло цоколя зубчастий поясок, що нагадує Суздальський. В Борисоглібському соборі збереглася зубчаста капітель, що також нагадує суздальські зразки. Все це дало привід проф. Айналову вважати архітектуру чернігівських храмів за протооригінал суздальських.

 


 

Мозаїчне зображення богородиці "Нерушима стіна" в Києво-Соф. соборі. Древн. Рос. Гос. Кисво-Соф.собор

План Білгородського храму за розкопинами В. В. Хвойка. Фот. з його кресленика

Глиняний тигель, щоб топити емаль. Фот. з пам. Київськ. муз. старод. і мистецтв

Формочки лити хрести та різні оздоби. Фот. з пам. Київський музей ім. Шевченка

Софійський собор у Києві. Фотогр. з натури

Із стародавніх церков Волинської землі треба назвати Успенський собор у Володимирі, руїни якого обслідували О. І. Левицький, В. Б. Антонович і А. В. Прахов, в якому також колись були фрески, а також церкву в Овручі. На архітектуру галицьких церков зробив вплив західний стиль; була різниця між ними й київськими і в техніці будівництва: в Галичині за будівельний матеріал правив тесаний камінь, якого там було багацько, і була поширена різьба на камені, що наближає їх до суздальських храмів; це дало привід дослідувачам висловити гіпотезу, що в Суздаль прийшли майстри з Галицького князівства. Так, із двох українських центрів — східного Чернігова й західного Галича — тягнеться ниточка до Суздаля, що зв'язує їхні архітектурні стилі. Розглядаючи розцвіт мистецтва в різних краях Русі південної й північної, ми помічаємо,— що він є у щільному зв'язку з економічним культурно-політичним розвитком цих країв: такими огнищами були Київ, Чернігів і Новгород, трохи згодом Волинсько-Галицька земля й одночасно Ростово-Суздальська. Церковне будівництво щільно зв'язане з великою матеріальною підтримкою князів і бояр. Десятинну церкву в Києві збудував Володимир, що дав їй навіть десятину з своїх князівських, так би мовити, державних доходів; Київську Софію — Ярослав 1-й, що витратив величезні кошти на її будування й окрасу; Спасопреображенський собор у Чернігові — брат Ярослава Мстислав Тмутараканський; Михайлівський монастир — князь Святополк Михаїл. Будували церкви й монастирі й робили великі внески та жертви й інші князі та княгині й бояри: київські князі дали землю під монастир Антонія й Феодосія (Києво-Печерську лавру з її печерами). Там незабаром скупчилося велике число ченців, утворилося велике господарство, що давало прибутки, робили постійні жертви, окрім князів і бояр, і прості люди, що валом повалили туди, коли серед лаврських ченців з'явилися такі пустельники, що їх іще за життя визнавали за святих, бо вони немов би творили чудеса, а після смерті зберігали їх ніби нетлінні тіла мощі.

Фрескове зображення Ярослава Мудрого з сімейством, яке було в Киево-Соф. соборі в 1651 р. (Ст. Я. І. Смирнова)

Фрески сходів Кисво-Соф. собору. — Візантійський Імп.Древн. Рос. Гос. Киево-Соф. собор

І так було всюди: князівсько-боярська влада підтримувала князів церкви, а князі церкви — єпископи з ченцями — князівську владу над усім населенням; церкви й монастирі, артистично збудовані, з їхніми іконами часто художніх виробів, ченцями, мощами, їхніми агіобіографіями, що підтримували легенди про їхні чудеса, нарешті, з їхніми духовними солодкоголосними співами в церковних службах, з золотими парчовими ризами й церковними уборами, з ароматом ладанів кадил — все це в своїй сукупності захоплювало немов солодкою релігійною отрутою людину, що не могла критично до цього поставитися і побачити отой туман, ту ману, ту фальш, що тісно переплелися з релігійним фанатизмом і сліпою вірою в деяких з щиросердних.

І ось у всьому цьому своєрідному комплексі не останню роль відігравав і естетичний момент, бо церкви були немов музеями художніх пам'ятників, постійно приступними для всіх, багатих і бідних що все-таки знайомили їх із цими пам'ятниками, які справляли на них враження своєю красою, починаючи з своєї незвичайної архітектури, своїх надзвичайних розмірів, де містилося багацько людей, і кінчаючи їхніми художніми окрасами. Так було і в Західній Європі з готикою і на мусульманському сході з його мавританським стилем, так було і в нас на Україні з її візантійським стилем, і на всій Русі. Тут злилися в єдине ціле і архітектура, і малярство з його мусією, фресками, і іконами іноді гарного письма, і церковні гармонійні співи. Все це впливало на маси протягом віків і пробуджувало в них любов до мистецтва в широкому значенні цього слова. Особливо це треба сказати про співи. Одночасно з духовними співами, навіть раніше них, з давніх-давен лунала на Україні й народна пісня. Арабський письменник і подорожник Ібн-Фоцлан, описуючи похорон руського купця в Болгарах або Ітілі, оповідає й про те, що дівчина, яка дала згоду вмерти з ним, щоб таким шляхом попасти вкупі з ним у рай, перед смертю прощалася з подружжям у довгій пісні. Літописець Переяслава-Суздальського яскраво описує нам "Игрища межи сел", де парубки вибирали собі жінок і де були танки, а, очевидно, також музика й співи. І в пізніші часи християнські проповідники — ченці і попи — даремно виступали проти таких гулянок із танками, музикою й співом, вони були всюди поширені. До цього ж треба додати ще й мистецькі пам'ятники письменства, що їх складали й виконували співці-музиканти, як, скажімо, той віщий Боян, що про нього згадується в "Слові о полку Ігоревім", який складав пісні для князів і співав їх під акомпанемент якогось струнного інструменту — на взірець пізнішої української кобзи-бандури. На велику увагу заслуговують пам'ятники художньої промисловості обласної доби. Ця промисловість, очевидно, виросла й набула далеко більшої самостійності як у сюжетах, так і в техніці, хоч зразком для найвидатніших українських виробів ювелірного діла було все-таки мистецтво Візантії. Ці поодинокі вироби були, очевидно, речами розкоші й задовольняли князів, бояр і князів церкви. Ніде так виразно та яскраво не відбилися класові інтереси цих верств, яку цих багатих і художніх прикрасах та убраннях. Ними цей клас бажав одмежитися й відгородитися від смердів.

Князі немов утворили для себе одну форму одягу й прикрас, бояри — другу, князі церкви — третю, але вони об'єднувалися в тому, що були дуже багаті і в значній мірі художні, а, по-друге, відокремлені від убрання й прикрас нижчих класів населення. І справді, коли ми порівняємо, скажімо, одяг князівсько-боярський, побачимо велике подобенство і в матеріалі (парча), і в формах — широкі, просторі, східного характеру. На першому місці серед візантійських запозичень треба поставити фініфтяні вироби (перегородчаста фініфть). Вона розвинулася у Візантії в формі фініфтяного малярства і фініфтяних виробів. Головна художня риса фініфтяного малярства — це гармонія фарб. Фініфтяні вироби обпалювалося й полірувалося. Вироби візантійської техніки безмірно вищі над їх українськими наслідуваннями. Другий розряд українських виробів, також запозичених із Візантії, — це "філігрань", або "скань" — сукані металеві нитки двох типів: "зернь" — це золота або срібляна сукана нитка, що нею або обмотувано виріб, або прикрашувано його поверхню, другий тип — це сукана стьока, стрічка. Найбільш художнім зразком філігранної техніки XII ст. Н. П. Кондаков називає старішу частину так званої Мономахової шапки, її вісім металевих пластинок. Видатні вироби художньої індустрії ми знаходимо в стародавніх українських скарбах, що були знайдені головним чином на території Києва: 1889 року знайдено дорогоцінний скарб у садибі Гребенівського з золотою князівською жіночою діадемою, де був фініфтяний образ Ісуса. Ця діадема складалася з 9 пілок (створок); на двох кінцевих пілках були фініфтяні жіночі постаті в вінці-короні; це вказувало на великокнязівське призначення діадеми; до кожної пілки було по З фініфтяні бляхи на ланцюжках, — це так звані рясна, що випускалися на лоб. Діадему пришпилювалося до вбрання голови. Кожна створка являла собою немов кіот з образками святих, прикрашений перегородчастою фініфтю з грецькими написами; але дуже характерно, що одну з них написано частинно по-грецьки, а частинно по-руськи, так написано ім'я — ап. Павел; очевидно, це була робота руського ювеліра.

Руїни стародавнього храму св. Василя (XII стол.) в Овручі на Волині, реставрованого 1908 р. А. В. Щусєвим

Шапка Мономаха


 

 


 

Золота діадема Київського скарбу

Інші речі в Київських скарбах простіші, але все-таки князівсько-боярського призначення: золоті гривні в формі медальйонів з образками святих; барми — металеве вбрання, що його надівалося на плечі, золоті ланцюжки, золоті сережки в формі колодочок із фініфтяними прикрасами і персні з малюнками та печатками (ці останні запозичено у Візантії, і стоять вони в зв'язку з торгівлею й грамотністю), золоті й срібляні шийні гривні — обручки, — Борис подарував своєму отрокові молодшому дружинникові таку гривню намиста. Велику групу становлять художні вироби для церковних служб — їх вироблялося на Русі, хоч на зразок візантійських. Звіриний стиль мають акваманіли, або водолеї — посудина на воду в формі левів, тигрів, коней, цапів, баранів. Розповсюджені були хрести, образки й так звані змійовики — медальйони з ґіереплетеними зміями; вони були й за поганської доби (як талісман од хвороби й бід), а тепер набули християнського характеру. На чернігівському змійовику є цікавий напис: "Помози рабу своєму Василію". Нарешті треба ще нагадати про окремий численний відділ пам'яток мистецтва — про мініатюри, що були окрасою рукописних книжок. І ось такими мініатюрами були оздоблені найстарші пам'ятники нашого письменства — Євангелія, і Ізборник Святослава Чернігівського, де намальовано все його сімейство з реальними подробицями одягу; це перший пам'ятник української іконографії XI ст. Є ще портрети дочки Ярослава Ганни і Ярополка Ізяславовича з жінкою й матір'ю, — обидва пам'ятники західноєвропейського походження. Але — і це найважливіше — ми маємо зовсім певні свідоцтва літописів, що в цю добу були вже мистці-тубільці; це були піонери українського мистецтва. Зрозуміло, що про них згадують літописи випадково, і тому реєстром усіх відомих нам майстрів-художників не вичерпується кількість їх. Мистець Мілонег на доручення київського князя Рюрика Ростиславовича збудував кам'яну стіну при Видубецькому монастирі. Згадується "муж хитр", цебто мистець Алекса, що будував фортецю Кам'янця, згадується "хитрець" різьбяр Авдій, що прикрасив різьбярством двері церкви в м. Холмі, збудованому Данилом Галицьким; маємо згадку про ченця Києво-Печерського монастиря Олшпія, учня візантійських малярів, що розмалювали велику церкву в лаврі. До цього треба додати, що українські вироби — єпітрахиль і рушник з золотими оборками, хрестом і двома птицями — були пожертвувані в Афонський монастир в XII ст. Наведені факти свідчать про високий рівень мистецтва й художньої промисловості, значить, і матеріальної культури на Україні X—XIII ст. як вищого ступеня обробної промисловості взагалі і вносять, на мій погляд, коректив у погляди на це питання сучасної марксівської історичної літератури.

Значення цих фактів є в масовому характері виробництва, хоч і не для ринку, і не для невідомого покупника, а для реального замовника, як це, було, робили ремесники інших суто ремесничих виробів. Про велику кількість цих речей доводять так дані археологічні, як і дані літературні. Згадаємо, наприклад, про майстерні, де вироблялося ці речі масовим способом при збудуванні Десятинної церкви, те саме при будуванні Софійського собору, інших церков, фортець і повинно було бути при будуванні міст.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. Н. Рожков "Очерки истории русской культуры", І.

4. В. Г. Васильевский. Древняя торговля Киева с Регенсбургом (Ж. М. Н. Пр., 1888,VII).

5. Д. Ив. Багалей. Русская история. Т. I. 1914





Реферат на тему: Художня промисловість України-Русі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.