Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Католицькі та єзуїтські школи. Замойська академія. Український освітній рух в XVI - XVII ст. (реферат)

Значна частина української молоді в XVI - XVII ст. вчилася у католицьких школах, як у кафедральних, так і в парафіяльних. З-поміж кафедральних шкіл, де вчилися діти українців, можна назвати львівську, київську, луцьку та ін. Деякі кафедральні школи утримувалися спільно магістратом і капітулою. Слід сказати, що католики не завжди охоче дозволяли вчитися православним у своїх школах. Так, магістрат м. Львова 1570 р. заборонив православним віддавати своїх дітей до львівської кафедральної школи. Українці звернулися тоді до короля з проханням зрівняти їх у правах з католиками щодо права користуватися їхніми школами. І хоч Зигмунт Август документом з дня 20 травня 1572 р. вирішив ту справу на користь православних українців, все-таки магістрат не брав цього до уваги, тому доводилося православним декілька разів повторювати свої домагання. Але магістрат і далі ігнорував документи короля Генрика IV (1574) та Степана Баторія (1577), як це видно з нового документа того самого Степана Баторія (1578).

Католицькі кафедральні школи були не лише професійними школами для підготовки церковнослужителів, але й загальноосвітніми. Крім мов — латинської, грецької та польської, — предметами навчання в них були різні науки, що входили в систему семи вільних наук (septem artes liberales) та поділялися на дві групи: тривіум і квадривіум. До першої групи входили граматика, риторика і діалектика, до другої — арифметика, геометрія, музика та астрономія. Під граматикою в польських школах XVI—XVII ст. слід розуміти латинську, що одна в той час і була науково розроблена.

Щоб підняти рівень католицьких шкіл та взагалі католицтва, католицький єпископат р. 1565 закликав до Польщі єзуїтів. Відтоді починають єзуїти засновувати школи також і на білорусько-українських землях.

Статут ордену єзуїтів мав своєрідний погляд на справу народної освіти: «Небажано, щоб простолюд і челядь вміли читати і писати. Тих з них, хто вже набув письменність, не слід вчити далі. Навчанням простолюду і челяді не слід займатися без згоди генерала (керівника ордену. — С.), бо нижчі верстви повинні лише в простоті душевній і з повною покірливістю служити Господові нашому Христу». Єзуїти добре розуміли, що майбутнє належить тому, хто тримає в руках молоде покоління вищої верстви, а тому вони насамперед дбали про те, щоб взяти в свої руки виховання шляхетських юнаків, що мають право, завдяки своєму походженню, зайняти згодом впливові посади в церкві чи в державі.

В 1570р. єзуїти відкрили Вільну колегію, що придбала 1579р. диплом на академію та стала найважнішим огнищем освіти і для білорусько-українського громадянства. Так, ми знаємо, що щиро відданий «руській» народності та православній вірі Василь Загоровський у своїм заповіті з дня 11 липня 1577 р. поручає опікунші віддати його синів до єзуїтів у Вільні, «бо тамъ фалять дітямь добрую науку», а правовірний православний кн. Курбський, що емігрував з Московії та оселився на Волині, не відраджує княгині Чарторийській віддати свого сина до Віленської колегії, заспокоюючи її, що й святі отці у свій час вчилися в поганських школах, а не зрадили своєї віри.

Крім Віленської школи, єзуїти відкрили багато шкіл на Київщині, Волині, Поділлі та в Галичині, а саме: в Ярославі (1575), Львові (1606), Кам'янці на Поділлі (1610), Барі (між 1610—1614 pp. ), Перемишлі (1617), Острозі (1624), Фастові (1525), Києві (1647), Новгород-Сіверську та в Станіславові (в кінці XVII ст.).

Усі ці єзуїтські школи притягали до себе значну кількість учнів з кіл українського громадянства завдяки тому, що ті школи якнайкраще відповідали тогочасним вимогам шляхетської суспільності. Єзуїтські школи, йдучи на задоволення тих вимог, виховували молодь з салоновими манерами, з зовнішнім культурним шиком, з умінням вільно говорити латинською мовою та писати нею легкі вірші, — всього того вже було досить, щоб догодити тогочасному шляхтичеві.

Єзуїтська школа охоплювала у своїй програмі цілу низку наук, поділених на два відділи: нижчий (studia inferioria) і вищий (studia superioria). На чолі кожної єзуїтської школи стояв ректор, що мав загальний догляд над школою. Науковою частиною кермував префект. Учительська посада в єзуїтських школах визнавалася за дуже відповідальну і почесну, і потрапити на ту посаду було нелегко, — трудніше навіть, ніж стати членом єзуїтського ордену.

Перший відділ єзуїтської школи (гімназія) складався з п'яти класів, що йшли послідовно вгору так: 1. infima classis grammaticae, 2. media classis grammaticae, 3. suprema classis grammaticae (або syntaxis), 4. humanitas, або poesis, та 5. rhetorica.

У кожному класі був свій окремий учитель. Курс кожного класу, крім риторичного, був однорічний, риторичного — переважно дворічний. На вивчення латинської мови зверталося велику увагу: лише новаки могли говорити в школі та поза школою іншою мовою, а решта учнів повинна була розмовляти з учителями і між собою латинською мовою. Народна мова вважалася за непристойну мову. Вищий відділ єзуїтської школи складався з філософічного курсу (трирічного) та богословського (чотирирічного).

У педагогічній програмі єзуїтських шкіл майже зовсім нема місця точним наукам: математика і природознавство зовсім не викладалися, фізика базувалася на теоріях Арістотеля. Все навчання було перейнято строго релігійним духом. Основним завданням єзуїтської педагогіки було виховувати в учнях релігійний фанатизм та безоглядний послух римо-католицькій церкві. Засобами для того були молитви та щоденне відвідування служби Божої, щотижнева, а пізніше щомісячна сповідь, участь учнів у студентських марійських братствах, а також уся шкільна система, що була збудована на засадах тлумлення смілої самостійної думки, а натомість прищеплення безоглядного послуху авторитетові. А головне, єзуїти старалися виховувати молодь у переконанні, що добра мета освячує найогидніші засоби, якщо справа йде «ad majorem Dei gloriam». Внаслідок такої системи виховання учні православної віри, що вчилися в єзуїтських школах, в більшості своїй відпадали від своєї віри та народності.

Усе ж не можна відмовити єзуїтським школам в тому, що їх педагогічна техніка внесла дещо нове, свіже, а саме, було введено відповідну методу навчання класичних мов, спрямовано більшу увагу на вимоги світської науки, ніж це було в старих школах; змягчено дисципліну в школі, бо єзуїти старалися привчити учнів до слухняності не так карами, як суперництвом між учнями. Правда, різки вживалися іноді в єзуїтських школах, але тілесну кару виконував не учитель, а спеціальний екзекутор, що не належав до єзуїтського ордену (єзуїтські хитрощі!). Проте поза школою учні відзначалися сваволею і нестримністю, причому до різного роду бешкетів намовляли їх самі єзуїти, особливо коли справа йшла про переслідування жидів, православних та невгодних єзуїтському ордену осіб.

Окреме місце серед шкіл того часу займала Замойська академія, що її відкрив 1594 чи 1595 р. Ян Замойський. Фундатор академії з її програми виключив богословіє як предмет, який вносить в навчання полемічний елемент виховання. Академія складалася з восьми класів. Бідних студентів не лише не змушували платити за навчання, але й утримували в закладі коштом академії. Студенти поділялися за національністю на п'ять груп: польська, литовська, руська, пруська та чужоземська. Фактом поділу студентів за національністю піддавалася кожному студентові та думка, що він не тільки громадянин своєї батьківщини, але й син свого народу. Фундацією зр. 1601 Ян Замойський установив при своїй школі десять професур, а саме: 1) цивільного права; 2) публічного права; 3) моральної філософії; 4) фізики; 5) логіки і метафізики; 6) математики; 7) вимови; 8) риторики і діалектики; 9) поезії і синтакси; 10) аналогії та орфографії. Після смерті фундатора Замойська академія встановила чотири факультети: теологічний, правничий, філософічний та медичний. Академія перестала існувати з часу першого поділу Польщі. Із Замойської академії вийшли, м. ін., Касіян Сакович, ректор Київської братської школи; Ісая Трофимович-Козловський, ректор Києво-Могилянської колегії; Сильвестр Косів, перший префект тої самої колегії.

Усі ті школи — католицькі, єзуїтські, Замойська академія — внесли дещо нове з того, що дав реформаційний рух у Німеччині, Швейцарії та інших країнах Західної Європи. Старі наші школи, розуміється, ніяк не могли конкурувати з ними своєю програмою.

Використана література:

Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.





Реферат на тему: Католицькі та єзуїтські школи. Замойська академія. Український освітній рух в XVI - XVII ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.