Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Історія становлення та розвитку ярмаркового руху в Україні (реферат)

ЗМІСТ

1. ВСТУП . 3

2. УКРАЇНСЬКИЙ ПОГЛЯД НА СУТНІСТЬ СЛОВА «ЯРМАРОК» 4

3. ДЕЩО З ІСТОРІЇ ВИНИКНЕННЯ ЯРМАРОКОВОГО ТОРГУ…… .5

4. РОЗВИТОК І СТАНОВЛЕННЯ ЯРМАРКІВ НА УКРАЇНІ .6

5. СЛОБОЖАНСЬКИЙ ТОРГ………………… .11

6. ТОРГУВАЛИ – ВЕСЕЛИЛИСЬ, ПІДРАХУВАЛИ – ЗАСМУТИЛИСЬ………………… .…13

7. СВЯТО ПРАЦІ І СПІЛКУВАННЯ………………………………………………………… .… 14

6. ВИСНОВКИ .16

7. ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ .17

ВСТУП

"Куди, куме, чимчикуєш?" – "На ярмарок", – "А ти куди, кумонько?" – "З ярмарку". Із села – на ярмарок, з ярмарку – до рідної оселі – ось те дорожнє коло, (часом єдине!), яким рухалося життя сільської людини. Купівля і продаж найприроднішим чином були присутні у її щоденних клопотах. Від хутора до хутора, від села до села і далі, до великих і малих міст пролягали шляхи, якими просувалися торговці різного ґатунку і ваги. Без них навіть у найлихіші часи не в'юнилися димки над хуторами, не стояли села, не дихали міста.

"Усе ярмарище аж гуло від розмаїтого вселюддя. Дзвеніли горщики і коси, іржали коні, вигравала каракуль і миготіла намистом, летіла гривастими кониками і знову оберталася, ніби сама земля в дивному космічному оркестрі. А трохи далі дзвінкі ряди опішнянських гончарів. Тут і миски, й глечики, й макітри, куманці та свистки. Проти сонця виблискує майоліка, жовте, вишневе поливо, аж в очах миготить.

Люди на ярмарку не лише купують речі, а й себе показують. Особливо молодь. Нарядні хлопці й дівчата ходять по головному ряду в червоних плахтах, у квітчастих спідницях, зі стрічками, вплетеними в коси, пов'язані барвистими хустками. Для них ярмарок не ярмарок, а дивне видовище і місце для знайомства.

Усе в ньому від старовини, поетичне, красиве: костюми дівчат і хлопців, і одяг дядьків, що проходжали у свитах, в юхтових чоботях, і бабусі в намітках, у чорних дергах або ж спідницях у вісім-десять, а то й дванадцять пілок.

На найвищому пагорбі миготіла, пливла, летіла в світи карусель, ніби планета, й, обертаючись, поверталась назад. На баских кониках гарцювали білоголові хлопчаки, і дивна музика линула над ярмарком ." ( За І.Цюпою).

"В торгових рядах – гори товарів. Не було, здається, такої речі на світі, що її не можна було б купити на цьому багатющому ярмарку ." ( О.Гончар).

Хто з українців жодного разу не чув слова "ярмарок"? Невже є такі? Свято праці і спілкування, продажу товарів і придбання гарного настрою, розпродажу одежі і щастя, де діяли постійні знижки цін на продукцію і посмішки.

2 УКРАЇНСЬКИЙ ПОГЛЯД НА СУТНІСТЬ СЛОВА "ЯРМАРОК"

Ярмарок (від нім. Jahrmarkt — річний ринок, щорічний базар; jahr – рік + markt – базар ) – торг, який влаштовувався в певну пору року, в певному місці для продажу і купівлі товарів; ринок товарів; періодичний торг; великий базар, часто з розважальними заходами і виставами; місце, де відбувається гуртова й роздрібна торгівля різними товарами. Означення: великий, багатий, святковий та ін. Синонімами до слова ярмарок є базар, торг, а також застаріле слово товчок. У порівнянні: як на ярмарку –"шумно, багатолюдно". Поширення набули також сталі вислови зі словом "ярмарок": пропав, як собака на ярмарку – "хтось безслідно пропав, загубився"; так гарно, як собаці на ярмарку, позирає, як собака в ярмарку – "дуже соромно"; цим глазам не перший базар, а вже третій ярмарок! – ідеться про певний досвід, про досвідчену людину; дурень ярмарковий тощо.

Отже, слово "ярмарок" має чітке, конкретне тлумачення, але помітною також є його схожість із староруським словом "ярем" — дерев'яний хомут для робочої рогатої худоби. Отож, можна припустити, що і ярмарок спочатку означав продаж саме худоби, тим більш, що бики і корови були одним із найпоширеніших грошових еквівалентів різних народів.

Купівля і продаж товарів здійснювалися у певному, відведеному владою або визначеному громадою місці, яке називалося "торгом", "торговицею", "торжком". "Установленнє ярмарків уважаєть ся привілєґію правительственної власти і становить оден з головних моментів при фундації міст. Торговельна комунїкація взагалї стояла під тїсним доглядом і реґляментацією правительства, навіть на таке позволеннє доїзду на річні чи тижневі торги в містї треба було правительственного позволення. Тим більше уважав ся привілєґією ярмарок; його треба було випрошувати, і часом добре заплатити за нього правительству. Так під час процесу міщанської громади м. Володимира з своїм маґістратом, між иньшим запитували міщане райцїв: "Где вы тыє привилея подели, на которыє мещане 100 коп. лит. дали, абы новыє другіє ярмарки были?", – сказано в книзі М.Грушевського "Історія України-Руси" (том VI. Розділ I. Стор. 6).

3 ДЕЩО З ІСТОРІЇ ВИНИКНЕННЯ ЯРМАРКОВОГО ТОРГУ

Для подальшого аналізу ярмаркового руху в Україні спробуємо послідовно розглянути прадавню історію виникнення ярмарок і їх розповсюдження, зокрема в Україні.

Дійсно, принципи ярмаркової торгівлі походять з часів сивої давнини, із обмінних "пунктів" між сусідніми племенами. Ще до заснування Риму потужними ярмарковими центрами були портові міста Стародавньої Греції. Ось як писав один з грецьких авторів щодо торгівлі в Афінах: " . усі ласощі, які тільки є у Сицилії, Італії, на Кіпрі, у Лідії, Понті, Пелопонессі чи десь-інде в іншому місці, – все це зібрано тут воєдино .". Естафету Греції перехопив Стародавній Рим. Торгівлею почали займалися навіть вихідці із знатних сімей. Розвитку власне ярмарок сприяла спеціалізація, коли виробництво зосереджувалося в конкретному районі. Звичайно, райони були зацікавленні в торговому обміні.

Отже, до 12 ст. міста з округами були більш-менш самостійними економічними районами і не залежали від ввезення сировини чи продуктів харчування, а вже з 12 ст. розпочинається бурхливий процес обміну між окремими районами. Поділ праці, спеціалізація виробництва, розвиток ремесел, урбанізація – все це спричинило інтенсивний розвиток ярмаркової торгівлі в країнах Західної Європи. Особливо жваво вона проводилася у могутніх республіках Північної Італії — Флоренції, Венеції, Генуї та інших. Кількість ярмарків на рік в тому чи іншому місті залежала від місцерозташування і попиту на певні товари. Відбувалися торги не лише в великих містах, а і в маленьких селах. Як правило, продавали худобу, зерно, коней, вироби ремісників тощо. Багато таких ярмарків ставали центрами міжнародної торгівлі. Найбільшою популярністю довгий час користувався ярмарок у м. Шампань (південь Франції), який тривав майже цілий рік. У французькому містечку Пюі проходило 12 ярмарків щорічно, і сотні людей жили виключно за рахунок вилучених з продажу коштів. Приїжджали сюди купці з Північної і Центральної Франції, Італії, Німеччини, Англії. Великої шкоди ярмарковій торгівлі завдавали безперервні війни.

4 РОЗВИТОК І СТАНОВЛЕННЯ ЯРМАРКІВ В УКРАЇНІ

Тепер, маючи загальні уявлення про ярмарки в країнах Європи, перейдемо до безпосереднього розгляду рідних українських ярмарок, їх національної специфіки і самобутності.

З давніх-давен на нашій землі збиралися ці великі торги – ярмарки. Гончарі й ложкарі, ткалі й вишивальниці, бондарі й столярі, стельмахи й кошикарі, кушніри й лимарі, соленики й дьогтярі, бублейниці й кравці продавали на ярмарках свої вироби. Валками стояли на торжищах чумацькі мажі з сіллю та рибою. Кожний купував те, що не міг зробити сам.

Розпочнемо цитатою з книги "Історія України-Руси" М.Грушевського (Том VI. Розділ I): "Призволеннє на торги тижневі й річні, як особлива привілєґія, починає фіґурувати уже від старших міських привілеїв нїмецького права в наших землях. Kop. Казимир в інтересах розвою міста Сянока, "аби тим лїпше міг залюднювати ся", надає йому в 1368 р. право ярмарковання на Зелені сьвята з тим щоб на сї ярмарки могли приходити купцї з усяких земель з усякими товарами, продавати, купувати й всякі купецькі операції чинити, без оплати мита. Ягайло, надаючи нїмецьке право Перемишлю, заводить в нїм, для полїпшення його добробуту, тижневий ярмарок на Петра і Павла, позволяє всїм прибувати на сей ярмарок, продавати й купувати всякого рода товари вповнї свобідно. Найчастїйше в тих часах міста дістають по одному ярмарку до року, і саме наданнє уважаєть ся привилеєм досить рідким, який не завсїди включаєть ся в фундацію міста. Пізнїйше королї дають і по два ярмарки на рік, а навіть і по три — се вже рідше. Що правда, таке помноженнє числа ярмарків часами не виходило на користь, і нпр. місто Львів, маючи два ярмарки до року, потім само просило короля знести один ярмарок, бо він більше приспорює клопотів, чим дає користи.

З перенесеннєм порядків нїмецького права далї на схід на Волинь і Східню Україну, в 1497 р. Луцьк дістає два ярмарки по тижню часу (пізнїйше, в серединї 16 ст. додано ще третю, і кождий ярмарок розтягнено на два тижнї). Острог мав "з давнїх часів" ярмарок на св. Онуфрія. Київ при потвердженню своїх прав в 1516 р. дістає також два тижневі ярмарки. Означав ся певний день, або означеннє його полишало ся осадчому чи міщанам. Пізнійше тижневі торги служать тільки доповненнєм до ярмарків".

Славетних шлях "із варяг у греки" надавав українським землям помітніих переваг в торговому відношенні. Власне, в добу піднесення Київської Русі так воно і було – оберталися монети різних держав, продавалися товари різних народів, рухались торгові каравани. Але воєнні набіги і княжі суперечки зруйнували торгові структури, розірвали стосунки. Річ Посполита також зовсім не сприяла розвитку ярмарків на "своїй" Україні.

З 16 ст. почали приїжджати в Україну купці з великих міст Середньої і Західної Європи - доставляли вишукані прикраси, ювелірні вироби і предмети побуту, а купували шкіру, роги, вовну, зерно, сало, мед. І на Українських землях почали виникати малі ярмарки в середніх і великих містах. Тут продавали і купували худобу, одяг, взуття, хатні речі, продукти та інше. Найбагатшими були осінні торги, а також ярмарки перед великими святами. Німецькі, польські поселенці, вірмени і євреї, поряд із українськими міщанами, були активними в ярмарковій діяльності.

В 17ст. вже кожному українському місту i містечку при заснуванні надавалося право на один-три ярмарки на рік. Розвиток ярмаркової дiяльностi свідчить про відокремлення промислово-торговельної дiяльностi від землеробства. З іншого боку, активна реміснича й торговельна дiяльнiсть, безсумнівно, сприяла розвитку українських мст.

Щодо Лівобережної України, то дослідники нарахували сорок ярмарків, що діяли лише в 1665 р. Не зважаючи на часті збройні сутички, численні напади татарських орд на Лівобережну Україну, торгові шляхи не заростали бур'янами, все більше населених пунктів охоплювалися ярмарковою торгівлею.

Павло Алепський, вражений великим розмахом торгiвлi в Україні в період визвольної війни 1648-1654 рр., згадує базари в Золотоношi, Черкасах, Прилуках писав: "У країні козаків ярмарки бувають безперервно з початку i до кінця року. В кожне свято відбувається ярмарок в тому чи іншому мiстi, як це було запроваджено за часів панування ляхiв .". Десятки населених пунктів називає він "торговими містами".

Ярмарки влаштовували таким чином, що після закінчення одного з них торгові люди могли побувати на кількох інших. Через те ярмаркова торгівля тривала безперервно. Окрім багатолюдних ярмарків у містах, містечках i багатьох: селах проходили звичайні базари.

З 18 ст. ярмарки на Україні мали загальноімперське значення. Деякі з них утворювали так зване ярмаркове коло: 10 гуртових ярмарків відбувалися по черзі один за одним у 7 містах (Воздвиженський ярмарок: Кролевець, Курськ, Полтава, Єлисаветград, Харків, Суми, Ромен); у них брали участь ті самі купці. Деякі з них спеціалізувалися на певних товарах (хміль: Житомир, Дубне, Рівне; вовна: Кахівка, Бахмут, Павлоград; рогата худоба й коні: Кривий Ріг), хоча на переважній більшості ярмарків торгували різним товаром.

Після приєднання України до Росії в кiнцi останньої третини 18 ст. прискорився процес її включення до загальної системи російського ринку. Зростає чисельність населення, розвиваються землеробство, скотарство i промисли, посилюються економiчнi зв'язки міст Лівобережної та Слобідської України. Тоді значно збільшилося число ярмарків і кожному місту та містечку забезпечувалися вигідні умови (податкові пільги, безпеку, забудування) для проведення ярмаркових торгів. Упродовж тривалого часу ярмарки мали в основному місцевий характер. Розвиткові ярмарок також сприяла розбудова шляхів і засобів транспорту, особливо – залізниць. З налагодженням шляхів сполучення i розвитком економічних зв'язків між районами деякі ярмарки перетворилися на мiжрайоннi i навіть всеросiйськi.

Велике господарське значення ярмарків полягало в тому, що вони були своєрідними артеріями в розподiлi товарів по різних містах, містечках, великих та малих селах, хуторах. Ярмаркам належала значна роль у зовнiшнiй торгiвлi Росії, в тому числі й України. На них зосереджувалися товари, що вивозилися через сухопутні митниці та азовські й балтiйськi порти. Вони були головним місцем оптового i роздрібного продажу імпортних товарів.

Говорячи про велике значення ярмарків у господарському житті Росії 18-19ст., варто зазначити, що їх існування було зумовлене цілим рядом причин, пов'язаних зі станом економіки тогочасної Росії. Серед цих причин можна назвати, зокрема, такі: обширність території країни при низькій густоті населення, погані шляхи сполучення, повiльнiсть товарообігу, слабкість постійної торгiвлi і вiдсутнiсть широкого кредитування.

Але справжній ярмарковий бум відбувався в Україні в 19 ст. Поширення набув чумацький промисел, народ почав активно заселяти степові українські землі. Чудовий опис великої селянської ярмарки на Катеринославщині залишив "останній козацький літописець" – Дмитро Яворницький. Судячи з цього опису, керамічний горщик на ярмарку коштував 2-3 копійки, цеберко сушених груш 15 копійок (разом з відром), лопата 25 копійок, а за пару червонців можна було вдягнутися з голови до п'ят.

Більшість ярмарок у Росії в 19 ст. тривали лише 1 день, близько 1/3 — від 2 до 7 днів, а лише 3% тривали довше (деякі цілий місяць). Загалом на території України, що входила до складу Російської Імперії постійно діяло 110 ярмарків, на яких продавали 47% усіх товарів.

За кількістю ярмарків на рік перше місце посідали Харківська та Полтавська губернії. Найбільші з них – Іллінський (20 липня – 1 серпня) і Вознесенський (перша половина травня) у Ромнах, Покровський (1 жовтня) у Полтаві, Троїцький (1 червня) у Харкові, Хрестовоздвиженський (14 вересня) у Кролевці, Георгіївський (21 квітня) у Єлисаветграді, Хрещенський (6 січня) у Києві та ін. В південних губерніях (Катеринославська, Таврійська, Херсонська і Бесарабська) було 700 ярмарок: найбільш відомі - у Кривому Розі (Троїцький), у Катеринославі (Петропавлівський), у Каховці (Микільський і Покровський). У західних губерніях на 1000 ярмарок найважливішими були: київський контрактовий (Стрітенський), на якому торгували гуртом різними товарами, і в головному с/г продуктами (цукор, збіжжя, олія); на Поділлі – в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький).

Ось М.В. Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку 19ст.: «Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот… вісімсот… Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші ."

Подальший розвиток фабричного та заводського виробництва, розгалуження залізничної мережі, виникнення нових промислових i адмiнiстративних центрів у кiнцi минулого століття спричинили поступове відмирання ярмаркової торгiвлi. Але продовжували існувати ярмарки аж до 30-х років 20ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.

Але торгові традиції, закладені на славетних ярмаркових торгах живі. У зв'язку iз соцiально-економiчними змiнами, що вiдбуваються в нашiй державi, впровадженням ринкових відносин в економіку України, з відродженням призабутих традицій дедалі голосніше зазвучали голоси про необхідність повернення широко знаних торжищ. Серед існуючих нині традиційних ярмарків на території України відомими є Сорочинський на Полтавщині, який проводиться щорічно в передостанній тиждень серпня, а також воскреслий в 1991 р. у Ромнi Іллiнський ярмарок. У наш час велике значення також мають виставки-ярмарки, які організовує торгово-промислова палата України, міжобласні виставки-ярмарки "Продовольчий світ", "Торгове обладнання" (Сімферополь), "Авто-сервіс" (Запоріжжя), "Книжковий світ" (Київ), "Комп'ютерний зв'язок. Управління." (Харків) та інші. Значної популярності набули сезонні виставки-ярмарки промислових і продуктових товарів в обласних і районних містах, різдвяні ярмарки тощо.

5 СЛОБОЖАНСЬКИЙ ТОРГ

Торгівля, як і все господарське життя Слобожанщини, була пов'язана з формуванням і розвитком Всеросійського ринку. Українці, що поселилися на Слобожанщині, займалися купівлею та продажем різних предметів з перших днів поселення. Торгівлею займалися міщани, козацька старшина і навіть посполиті люди.

Уряд, розуміючи важливе значення торгівлі, допомагав торгівцям та поселенцям у їх матеріальному зміцненні, постійно контролював місцеву торгівлю. Харків'яни через чотири роки після поселення (1659 р.) подали цареві прохання про дозвіл збиратися на Пречистенський ярмарок (15 серпня) і введення безмитної торгівлі.

Поступово ярмарки виникають по всіх містечках, містах і слободах. Економічний розвиток країни руйнував тимчасові перешкоди. Так на початку 16ст. у Харкові, Сумах, Охтирці і Ізюмі було по два щотижневих торги. Проводилися вони в установлені дні: в Харкові – по понеділках і п'ятницях, у Чугуєві – по неділях і п'ятницях, в Глушці – по четвергах (в сотенних містечках торги проходили раз на тиждень). На слобідські ярмарки і торги російські торговці везли сукно, шовкове вбрання, вироби з вовни, хустки, панчохи, крім того книжки, срібні, олов'яні, мідні, кришталеві та інші вироби. З Тули і Москви – лемеші, серпи, сокири, коси, дзвони і залізо. Торгові люди з Слобожанщини постачали хліб та інші сільськогосподарські продукти. Великим попитом у Росії користувалися килими, виготовлені харківськими ткалями, слобожанські тютюн і горілка.

Ярмаркова торгівля займала важливе місце у зміцненні економічних зв'язків між українськими землями.

Під впливом розвитку капіталістичних відносин у промисловості і землеробстві Слобожанщини в першій половині 19ст. відбувалася спеціалізація окремих районів, яка сприяла подальшому розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

З місцевих товарів найбільш ходовими на Слобожанщині були пшениця, жито, ячмінь, овес та інші зернові культури, насіння льону, вовна, коні, вівці, свині і велика рогата худоба, птиця, напівоброблені шкури, дерев'яні вироби, посуд, смола, дьоготь, взуття, свіжа, сушена і солона риба, цукор, полотно. просте сукно а також багато інших товарів.

Розвиток транспорту, особливо залізничного, зробив товарообіг більш швидким і дешевим. Але ярмарки продовжували відігравати певну роль у торгівлі в пореформений період. Вони відкривалися в містах і селах, де була слабко розвинена постійна торгівля. В основному це були дрібні сільські ярмарки, що тривали не довго – 1-2 дні та мали місцеве значення. На них велася переважно роздрібна торгівля сільськогосподарськими продуктами, кустарними виробами і тільки частково промисловими товарами. Тому їх питома вага у загальному товарообігові поступово зменшувалася.

На великих ярмарках все ширше застосовувався оптовий продаж, ярмаркова торгівля не рідко набирала характеру аукціонів.

Із усіх харківських ярмарків найбільші обороти мали Хрещенський, що тривав з 10 грудня до 1 лютого, Кінний – з 10 грудня до 6 січня, Красний – з 6 січня до 1 лютого.

У 1861 р., наприклад, на чотири головних харківських ярмарки було привезено товарів на 34,6 млн крб, а продано на 20,5 млн крб.

З цих сум на Хрещенський відповідно припадало 18 млн крб. На Хрещенський ярмарок збиралось від 15 до 55 тис. чоловіків. Найважливішу статтю товарообігу на ярмарку становили мануфактурні вироби (переважно – різні тканини).

Обсягом торгівлі до Хрещенського ярмарку наближався Покровський. Серед товарів, що продавалися, виділялися бавовняні, шерстяні, суконні і шовкові тканини, шкіра та взуття.

На Харківських ярмарках продавалося чимало іноземних товарів. В окремі роки в Харківську губернію цих товарів поступало на кілька мільйонів карбованців (у 1876 р. – на 1,9 млн крб, у 1880 р. – на 5,3 млн крб).

6 ТОРГУВАЛИ-ВЕСЕЛИЛИСЬ, ПІДРАХУВАЛИ – ЗАСМУТИЛИСЬ .

Торговці на ярмарках поділялися на певні категорії. "Гуртівниками" називали оптових торговців, а "перекупнями" - дрібних крамарів. Не велася торгівля і без метушливих "перекупок" та "перепродух", баб-"сидух". Не могли обійтися села без "фурщиків" - володарів возів-"фур", яким доручали продаж своїх виробів. "Щетинники" - торговців дрібним крамом. "Прасолами" називали торговців переважно рибою і сіллю. Вони також були відомі як скупники однорідних предметів, що у великій могли принести торговцю деякий прибуток. Прасолів цікавили пух, перо, кінський волос, віск, насіння. На Україні як сам цей промисел, так і прасольський товар називали подекуди "шибайним". Мандрівних же торговців-"'прасолів" іменували "ходебщиками" (ці сердеги носили за спиною "хожай" - великий мішок).

"Підторжжям" називали торгівлю напередодні базарного дня, "розторжжям", "розбазар'ям" - завершення ярмарку.

Гомінкий ярмарок у багатьох місцевостях був відомий як "товчок" ("точок"), "товкучий базар".

Продавали і купували на ярмарках кіз, баранів, волів, корів, коней. До речі, найбільший на Україні Хрещенський ярмарок у Харкові розпочинався саме кінним торгом. Продавців коней називали "баришниками", а тих, хто їх обмінював, - "менджунами". Продаж худоби та деякого іншого товару нерідко відбувався "на пропало" і "по-свідомому". У першому випадку товар не міг бути повернутим продавцеві, а тому і цінувався дешевше. У другому - покупець, заплативши дорожче, мав право за певних обставин повернути товар і забрати гроші. Щоб цього не сталося, покупець, звичайно, повинен був з усіх боків прискіпливо оглянути те, що він збирався придбати. Недаремно на заході України торгівлю подекуди називали "гляданкою".

Відносини між продавцем і покупцем регулювалися неписаними торговими правилами. І серед продавців, і серед покупців було чимало ображених, незадоволених торгом. Та в ньому, як відомо, нема гніву – гнівалася баба на торг, а торг того не знав.

7 СВЯТО ПРАЦІ І СПІЛКУВАННЯ

Проаналізувавши історичну і довідникову інформацію, ми дізналися, що фактично ярмарок – це торгівля різноманітними товарами народного вжитку. Але чи можна сказати, що люди з'їжджалися звідусіль на ярмарок тільки заради прибутку і додаткового заробітку? Чому ж тоді стільки оповідань складено про ці незвичайні торги, стільки пісень проспівано і прикмет уведено?

Безліч літератури присвячено розповідям про ярмаркову торгівлю, ярмаркові веселощі і розваги. Вони увібрали всю специфіку народу, його неповторні звичаї і традиції, побут і вірування, всю повноту життя. Звичайна купівля-продаж товарів перетворювалася на справжнє свято. Ярмарки були ледве не найулюбленішою подією в одноманітному житті українських селян.

Задовго до світанку селяни пішки або на возах вибиралися з сіл і довгою чередою тягнулися до місця ярмарку. Ярмаркувати їхали, як на велике свято, – гарно одягнені, з гарним настроєм. Тривали торги по кілька днів і були місцем знайомства людей з різних, часом віддалених місцевостей. Тож природньо, що кожний ярмарок був не лише торжищем, а й місцем для розваг. Колоритні сцени сповнені народних дотепів, жартів, купівлі-продажі доповнювалися гуртовим співом молоді, іграми та забавами, троїстою музикою, грою кобзарів та лірників. Зокрема, тут завжди можна було послухати мандрівних артистів, а то й самому поспівати та потанцювати в гурті при нагоді.

Тут відбувалися зустрічі, знайомства, запрошення на храмові свята або родинні торжества. Жвава ярмаркова торгівля не обходилася без галасу, суперечок, лайок.

На українських ярмарках народилися нові мистецькі жанри: вертеп; інтермедії; балаган, репертуар якого складався з примiтивних п'єс героїчного, сатиричного та побутового характеру, а також пантомiм, iнтермедiй, спiвiв, танцiв та з неймовiрних обiцянок показати теля з п'ятьма головами, жiнку-змiюку, дiвчину Марiю, найтовщу в свiтi, тощо. Аби зібрати якомога більше роззяв, під час ярмарків влаштовувалися й видовища фокусників, акробатів, дресирувальників, ремісників-аматорів, камер-риторів, буфонади, маріонеткові вистави, виступи стрибунів, канатоходців, танцюристів, дресированих мавп, силових акробатiв, факiрiв, дресированих ведмедiв.

Проте не лише вистави для роззяв показували під час ярмарків. Тут же прилюдно повідомляли про скоєні злочини, прикмети злодіїв тощо. Як пише автор «Історії Русів» — « . Уряд польський без усiляких про те дослiджень i довiдок повелiв гетьмановi Павлюзi живцем зiдрати з голови шкiру i набити її гречаною половою, а старшинам його повтинати цiлком голови i їх разом з чучелом гетьманської голови вiдiслати на позорище до мiст малоросiйських. За сим повелiнням виставлено було голови тiї на палях у Нiжинi, Батуринi, Уманi та Черкасах, а чучело гетьманське — в Чигиринi; а згодом спалено всенародно пiд час ярмаркiв».

На ярмарках вирувало життя, яке любили спостерігати письменники та художники. Тут у митців народжувалися сюжети майбутніх творів, з'являлося натхнення. "Що ж стосується народу українського, то він ярмарки любив і любить усією душею, адже всі дороги з ярмарку ведуть у корчму. Могорич справа така . Да що я ж пояснюю?! Одним словом – ярмарок! ." ( О.Назарчук).

Традиційні регіональні ярмарки з чумацькими мажами, рядами возів та скринь, кобзарями та лірниками – це вже історія. Проте колорит велелюдного базару, ярмаркова атмосфера зберігаються у наших містах і селах і сьогодні. Народні майстри продають свої вироби на ярмарках; щороку відбуваються ярмарки у Великих Сорочинцях (останній тиждень серпня); щосуботи ярмаркують у Косові. Гарною традицією стало ярмаркування у День Києва на Андріївському узвозі. Ярмарки відбуваються і в інших містах – з нагоди міських і державних свят. Музей народної архітектури та побуту України (м. Київ) скликає народних майстрів на ярмарок двічі на рік – першої суботи-неділі травня і вересня. Такі свята є дуже важливими для збереження і розвитку традиційних ремесел.

ВИСНОВКИ

Неповторний колорит і національна самобутність справжніх українських ярмарок була осередком суспільного життя народу з давніх-давен. Історія їх виникнення пов'язана з розвитком суспільства, з часами початку загального поділу паці і виділення окремих вузькоспеціалізованих виробництв. Не можливо впевнено сказати, коли саме ярмарки відділилися від звичайного торгу і в яких країнах це відбулося вперше, але сталося це ще за часів Стародавньої Греції. Відомо, що слово походить з німецької мови і означає щорічний періодичний базар. До нас ярмарки, як окремий різновид торгів, прийшли десь у 16 столітті і одразу набули широкого розповсюдження.

Становлення ярмарок відбувалося пропорційно розвитку торгових відносин в країні, залежало значною мірою від політики державних властителів і відносин між країнами. В певний період розвитку ярмарки стали необхідною умовою виживання людей у віддалених районах, до яких не доходив товар. Люди приїжджали з сусідніх міст, і навіть держав на великі ярмарки, бо знайти на них можна було все, починаючи з дріб'язкових речей і закінчуючи промисловими виробами народних майстрів.

Економічним же підґрунтям поширення ярмаркового руху на території України була необхідність в обміні товарами як загального вжитку, так і специфічного використання (проводилися навіть тематичні ярмарки). Ярмарки багато в чому впливали на розвиток економіки як окремих районів так і загалом держави, створивши надійну опору подальшому розвитку товарно-грошових відносин.

Гортаючи сторінки історичних і літературних джерел, довідуємося про надзвичайну любов народу до ярмарок, до самого процесу торгівлі. Обряди, повір'я, прикмети захоплюють нас своєю національною неповторністю і змушують відчути той ні на що інше не схожий дух українсьного народу.

Так, в наш час ярмарки вже не є пересічним явищем і проводяться як дань минувшині, але настрій і атмосфера, що панують на них не зникне, доки існує український народ, а діти шанують традиції своїх батьків.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Історія рідного краю (Харківщинознавство). І частина: Навч. посіб. / Б.П.Зайцев, В.В.Скирда, В.В.Воропаєва та ін. – Х.: .: Східно-регіон. центр. гуманіт. освіт. ініціатив, 2001. – 88 с.

2. Коломієць Т.В., Ярмиш О.М. Культура Харкова на зламі століть (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - : Вид-во нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 256 с.

3. Супруненко В.П. Ми-українці. Енциклопедія укр., у 2 кн.: - Дніпропетровськ: ВАТ "Дніпрокнига", 1999. кн.1 – 412с.:іл.

4. Україна в словах: Мовознавчий словник – довідник/ Н.Данилюк – К.: Просвіта, 2004.

5. Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник./ А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В.Косміна та ін. К.: Либідь 1993 – 256с.:іл.




Реферат на тему: Історія становлення та розвитку ярмаркового руху в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.