Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Ідеї незалежності держави у літописах і пам'ятках Київської Русі. Утворення Російської централізованої держави (курсова робота)

Зміст

1. Ідеї незалежності держави і єдності слов¢янських народі у літописах і пам¢ятках Київської Русі. 2

2. Основні напрями політичної і правової думки в період створення Російської централізованої держави. 7

3. Політична концепція Філофея "Москва – третій Рим”. Політичні та правові ідеї "нестяжателів” та "іосифлян”. Обґрунтування необмеженого самодержавства І.С.Пересвєтовим. 10

4. Політичні погляди А.М.Курбського. 14

Список використаної літератури. 17

 

1. Ідеї незалежності держави і єдності слов¢янських народі у літописах і пам¢ятках Київської Русі.

Формування і розвиток давньоруської політико-правової ідеології проходило в умовах становлення феодального суспільства і виникнення державності і було ускладнено зовнішньою небезпекою. Важливу роль у формуванні державності зіграло утворення до 882 р. Київської Русі та прийняття християнства у 988 р.

Зародження давньоруської політичної ідеології було пов¢язано з літописами, які з¢явились у першій половині ХІ ст. Літописці намагалися поновити історичне минуле та пояснити сучасне Русі, спираючись, головним образом, на усні сказання.

У середині ХІ ст. з¢являється перший суто політичний твір – "Слово про закон та благодать”, яке написав Київський метрополіт Іларіон. У цьому творі він намагався теоретично обґрунтувати незалежність Київської держави від Візантії та викласти ідею сильної княжої влади. У "Слові” викладається витримана в релігійному дусі концепція всесвітньої історії, яка поділяється на два періоди – Ветхого та Нового завітів. Період Ветхого завіту – період боговибранності одного, іудейського народу та підкорення закону; період Нового завіту – період благодаті, коли християнство стало багатством всіх народів, які сприйняли його добровільно. Народ Русі прийняв християнство за власним почином, а не під впливом Візантії і цим самим він увійшов у рівноправну сім¢ю народів, не потребуючи нічиєї опіки. Іларіон вихваляє князя Володимира Святославича (Хрестителя), велику і незалежну Київську державу, обґрунтовує главенство київського князя над усіма іншими руськими князями.

Ідею Іларіона підтримали в інших творах, саме вона є основною у "Повісті временних літ” (начало ХІІ ст.). Вважається, що цей твір створив монах Києво-Печерської лаври Нестор. У відмінності від Іларіона в "Слові”, Нестор у своєму творі дає історичне обґрунтування незалежності Руської держави та сильної княжої влади.

Викладаючи у "Повісті” історію слов¢янських племен та описуючи заснування Києва та виникнення Київської держави, Нестор намагається заперечити візантійській ідеї про виникнення Київської держави у результаті хрещення Русі під впливом Візантії. У літопису стверджується, що київські князі походять від варязького князя Рюрика, якого призвали слов¢яни для управління ними та для встановлення порядку на руській землі. З Рюрика і починається руська державність, а його нащадки – київські князі по праву є старшими серед усіх руських князів. Заперечення ідеї про "несамостійність” вирішувало насущні політичні задачі: зазіхання Візантії на гегемонію над Київською Руссю, підвищувалось значення влади київських князів, підкреслювалось їх старшинство і недопустимість міжусобиць серед князів в умовах тенденції до феодальної роздробленості, яка є послабленням Русі перед зовнішніми ворогами, князі-брати закликаються до єдності і підкоренню старшому князю.

Тенденції до політичної роздробленості знайшли відображення ще в одному творі "Поученії” князя Володимира Мономаха своїм синам. В своєму творі від заповідав своїм синам бути мудрими князями, продовжувати його політику єднання Руської держави та умиротворення внутрішніх непорозумінь. Мудрий князь повинен по "Поученію” турбуватись про мир у своєму князівстві, а для цього не потрібно забувати про "убогих” та не дозволяти "сильним” погубити просту людину, бути милостивим у суді, бути вірним клятві, яку він давав братам (іншим князям). Особливо він повинен турбуватись про воєнну могутність своєї держави, бути хоробрим воїном і ні в чому не давати собі "упокою”. Соціальні та політичні мотиви "Поученія” Володимира Мономах знайшли відгук у наступному розвитку політичної та правової ідеології.

На підтвердженні своїх переконань в "Руську Правду” (ХІ-ХІІІ ст.), яка є пам¢ятником права раннього феодального суспільства і закріплює становлення феодальних відносин, феодальне землеволодіння, соціальну диференціацію та феодальну залежність, в період правління Володимира Мономаха вводяться статті, які обмежують строки стягнення відсотків за грошовими боргами та скорочуються відсотки за боргами, що сплачуються натурою, забороняється бити смердів без вини. "Руська Правда” закріпила експлуатацію холопів та інших категорій населення, які попали в феодальну залежність, але поява цих статей відбивала вимоги пригнічених мас, їх прагнення якщо і не до визволення з експлуатації, то, по меншій мірі, до її обмеження.

Ці ж мотиви проявляються з часом і у літописах Великого Новгорода, який став боярською республікою. У новгородських літописах "Повість временних літ” була замінена "Початковим зводом”. Для "Зводу” характерно критичне відношення до княжої влади: корисні сучасні князі протиставляються справедливим князям попередніх часів. У цьому не можна не бачити прагнення правлячої новгородської верхівки обґрунтувати обмеження княжої влади, проте також не можна не помітити відображення настрою простих людей, які вважають справедливими попередні порядки докласового суспільства.

Друга половина ХІІ – перша половина ХІІІ ст. характеризується феодальною роздробленістю Русі та поглибленням феодальної експлуатації. У політичній літературі посилюються заклики до єднання усіх сил руської землі, ідеї боротьби проти феодальної подрібненості, яка послаблює Руську державу.

Велике значення для руської політичної ідеології мало "Слово о полку Ігореве”, яке було написано невідомим автором після невдалого походу новгородсько-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців у 1185 р.

Основна патріотична ідея "Слова” – це ідея єдності землі руської. Автор протиставляє славне минуле Русі її тяжкому сучасному і бачить головну причину всіх бід у княжих міжусобицях, за якими князі забули про "велике” – велич і незалежність Русі. Від імені київського князя Святослава автор "Слова” звертається до всіх руських князів з закликом забути про суперечки, поєднатися та усім разом виступити за землю російську, що є на думку автора великою національною задачею. Відповідність вимогам часу, ясність, переконливість та послідовність проведення основної ідеї визначили значення "Слова” в історії передової руської політичної думки та вплив на її розвиток у ХІІІ-ХV ст.

Думки про єдність землі руської привели до ідеї єдиної сильної княжої влади. Ця іде розглядається головним чином у іншому творі літератури ХІІ-ХІІІ ст. – "Молінні Данила Заточника”.

Автор "Моління” головним чином знаходиться у заточенні и звертається до князя (у першій редакції – до Юрія Довгорукого, у другій – до Ярослава Всеволодовича) з проханням захистити його від притиснень та визволити від заточення і бід, які викликані самочинством бояр, княжих слуг та багатих людей. Усі свої надії на особисте визволення та встановлення порядку автор пов¢язує з сильною княжою владою, тому встановлення єдиної влади князя – основна ідея твору. На думку автора єдина влада, уникнення феодальних міжусобиць – це єдиний засіб для встановлення величі держави, твердого порядку, визволення простого люду з біди та захист від проізволу.


2. Основні напрями політичної і правової думки в період створення Російської централізованої держави.

Розвиток Русі був призупинений феодальною роздробленістю, а потім татаро-монгольським ігом майже на два з половиною сторіччя. Причини біди, яка підкорила російський народ та його боротьба проти загарбників стають основними темами літописних творів. Серед них можна виділити "Повість про розорення Рязані Батиєм” та "Задонщину” великого князя Дмітрія Івановича та його брата князя Володимира Андрійовича”, яка більше відома як "Задонщина”. У цих творах досить впевнено відчувається вплив, ідейний зміст та літературна форма "Слово про полк Ігорів”. У повісті головна причина трагедії в Рязані – небажання володимирського князя допомогти рязанському, тобто у подрібненості землі російської. "Задонщина” описує Куліковську битву 1380 р., яка була початком визволення Русі від татаро-монгольського іга. Особливо підкреслюється той факт, що перемога – це здобуток єднання всіх сил землі російської, тому в "Задонщині звучить заклик до об'єднання усіх земель російських. Цей заклик є звертанням до московського царя, тому що автор вважає Москву центром об'єднання російських земель заради волі та визволення. Роль, яку виконала Москва у вигнанні татаро-монголів посилила прагнення російських народів до об'єднання і як центр визвольної боротьби стає силою, яка забезпечує об'єднання цих земель в єдину державу. Проте ця ситуація загострила проблему внутрішньої подрібненості і боярства, тому на перший план у ці часи виходять внутрішньополітичні задачі на відміну від зовнішньополітичних, які домінували раніше. Ці соціальні конфлікти між прихильниками та супротивника створення єдиної держави і стали визначати основний напрямок розвитку російської політичної ідеології XV – XVI ст.

Посилення влади великих московських князів, успіхи політики об'єднаних російських земель та боротьби проти казанських ханів нашли свій відгук в тому, що Іван ІІІ прийняв титул "самодержець Всія Русі”, а потім "государ Всія Русі”, влада якого має божественне походження. Таке явне визнання зростаючого впливу Москви, яка була головою Російської держави як незалежної держави, відобразилося у цілому ряді творів політичної літератури: "Повість про флорентійський собор”, "Послання про Мономахів вінець”, "Сказання про князів Володимирських”. Ці твори були пов'язані загальною ідеєю величі московських царів., які були на думку авторів нащадками римського імператора Августа і отримали царські відзнаки (скіпетр, державу та корону) від візантійського імператора Костянтина Мономаха. Ця версія також відображається у теорії "Москва – третій Рим” ченця Філофея на початку XVI ст.

Російська політична думка у XI – XVI ст. прошла великий шлях розвитку. ЇЇ характерними рисами було практико-політична направлення, прагнення відповідсти на основні питання свого часу, показати шляхи їх вирішення. Характерним було також своєрідне поєднання релігійних ідей та світської аргументації у політичних творах.

У розвитку російської політичної думки цього часу можна виділити два загальних етапи: XI – XIII та XIV – XVI ст. На першому етапі головною була увага до зовнішньополітичних проблем – ідею незалежності Російської держави можна прослідити від "Слова про закон та благодать”. Органічно пов'язана з нею була і тематика феодальної подрібненості та єднання землі російської. Узагальнило ці проблеми у своєму змісті "Слово про полк Ігорів”. На другому етапі після визволення від татаро-монгольського іга, здолання феодальної подрібненості на першому плані постають внутрішньополітичні проблеми. Зі зростаючою силою розвиваються ідеї сильної самодержавної влади, яка ламає усі види опозиції (боярську, церковну, народну), посилення самодержавної влади царя, що нав'язує кріпацтво і запроваджує активну незалежну політику для укріплення своєї незалежності та могутності.

Історичні умови розвитку країни народжували і підтримували ідею державної влади, яка стоїть високо над народом. Необхідність захисту, а потім і визволення Русі від іноземних загарбників, суперечки удільних князів, жорсткі форми феодального кріпацтва – все це сприяло становленню та укріпленню самодержавія царів. Феодальна церква також досягла гарантій стосовно церковного майна та, в цілому, підтримувала самодержавність. В теоріях того часу чітко була виражена точка зору на царську владу як на дещо НЕЗІБЛЕМОЕ та поверхістотнє. Модифікацією цієї точки зору, яка виражала крайню ступінь відчуження, були і царистські ілюзії селянських рухів XVII ст.


3. Політична концепція Філофея "Москва – третій Рим”. Політичні та правові ідеї "нестяжателів” та "іосифлян”. Обґрунтування необмеженого самодержавства І.С.Пересвєтовим.

Посилення влади великих московських князів, об¢єднання російських земель і подальший зростаючий вплив Москви призвели до того, що Іван ІІІ прийняв титул "государ всія Русі” і вважалось, що його влада має божественне походження. Московські царі були неначе нащадками римського імператора Августа і отримали знаки царської влади (скіпетр, державу і корону) від візантійського імператора Костянтина Мономаха. Ця ідея знайшла відображення і завершення в теорії "Москва – третій Рим”, яка була обґрунтована псковським монахом Філофеєм на початку XVI ст.

За цією теорією історія людства представляє собою історію трьох великих всесвітніх держав, виникнення яких, подальша велич і доля направлялися волею бога. Перше з них – Рим занепало через єресь. Друге – Візантія було завойовано турками через греко-католицьку унію 1439 р., що була підписана на Флорентійському соборі. Третім Римом після цього стала Москва – скарбниця православ'я, а московський князь – боговибраний, вседержавний та високопрестольний. Москва і буде залишатися скарбницею до передбачуваного богом кінця світу, а четвертій державі "не бути”.

В теорії "Москва – третій Рим” можна угледіти також і зовнішньополітичний аспект: Московська держава не тільки велика і незалежна, але й може претендувати на об¢єднання під своєю владою всіх народів, які мають православну віру. Проте такий аспект не відповідав умовам часу. Велику вагу мав внутрішньополітичний аспект, що надавав величі московським князям на удільними князями. Навколо цього питання почала точитися боротьба, яка прийняла релігійну форму при Івані ІІІ.

Свого часу, коли церква отримала звільнення від плати данини татаро-монголам це надало їй змогу з часом нажити дуже великі багатства і стати одним з самих великих землевласників. Ці мірскі інтереси призвели до того, що церква включилася у політичну боротьбу, проте цей факт привів до розколу церковників: одна частина підтримувала московського князя – "іосифляне”, а друга частина підтримувала боярську опозицію, яка виступала проти самодержавної влади – "нестяжателі”. Керівником "іосифлян” став Йосиф Волоцький (ігумен Волоколамського монастиря), на честь якого й названо цей рух. Найбільш відомими "нестяжателями” були Ніло Сорський (монах Кирило-Білозерського монастиря), його учень Васіан Косий та чернець Афонського монастиря Максим Грек.

Конфлікт у церковному середовищі зосередився навколо питання: чи повинна мати церков багатства? Проте з цим питанням було пов¢язано ще одне: чи повинна церков підтримувати посилення царської влади? Нестяжателі стверджували, що церква повинна турбуватися тільки про духовне, саме тому їй не повинні належати землі з холопами та смердами; клір повинен жити завдяки плодам своєї праці, а не займатися "стяжательством” – привласненням чужої праці. Нестяжателі критикували прагнення ченців до наживи, експлуатації монастирських селян, придбання церквою селищ з селянами і прагнення до мирського. Проте ця критика стосувалась тільки церкви, це не відносилось до багатства і способу життя бояр. Підпала під критику і церковна влада, яка на думку нестяжателів творила "безчиння”.

На церковному соборі 1503 р. нестяжателі, які відстоювали протидію боярства царській влади отримали поразку від іосифлян. Глава іосифлян Іосиф Волоцький стверджував, що влада царю надана богом і тому не може бути обмежена іншою владою, тільки цар владою подібний до бога, він має право життя й смерті і його піддані повинні слухатися його і підкорюватися йому у всьому; не обмежена ні в чому і влада московських самодержавців і над удільними князями. Також бог надає владу для захисту віри і цар повинен карати єретиків, захищати церкву та її майно, а сама церква повинна бути багатою для того, щоб її обряди показували велич ім¢я бога і щоб іменем господа допомагати бідним. Йосиф Волоцький призивав до об¢єднання проти обмеження царської влади і зазіхань на церковні багатства.

Боротьба за встановлення самодержавства посилила в період царювання Івана ІV, хоча й втратила свій релігійний аспект. Визначну роль в ці часи зіграв дворянин Іван Пересвєтов. Він був вихідцем з російських земель, які свого часу входили до складу Великого Литовського князівства. До прибуття до Росії він служив польському, венгерському, чеському королям та молдавському воєводі. У своїх чолобитних Пересвєтов скаржиться на притиснення його боярами і просить боронити від насильства сильних людей, а також намагається донести ідею моральної відповідальності царя за благо своїх підданих та держави взагалі. На думку Пересвєтова боярське засилля є причиною не тільки матеріального занепаду держав, але й послаблює військову силу держави. У своїх чолобитних Пересвєтов намагається довести, що боярське засилля погибельне для держави і обгрутновує необхідність докорінної зміни внутрішньої та зовнішньої політики російського царя при участі служивого дворянства та воїнників. Саме у воїнниках, Пересвєтов бачить силу царя, а союз між ними та царською владою вважає необхідною умовою проведення соціально-політичних реформувань, що назріли у Російській державі. Також виступає за відміну намісничества, яке тільки розпалює міжусобиці.

На підтвердження своїх слов Пересвєтов використовував "Сказання про царя Костянтина” та "Сказання про Магомета-султана”. В цих творах він підкреслює аналогічні ситуації та проводить паралелі с Російською державою, а також вказує на можливі наслідки при різному розвитку подій.

Особливу увагу Пересвєтов приділяв воєнній реформі. У XVI ст. Росія багато воювала, що призвело до матеріальної та політичної напруги і показало необхідність реорганізації та укріплення армії. Пересвєтов рекомендує царю утримувати постійне військо, до складу якого б входили ще й огнестрільні стрільці, а головну роль у війську потрібно віддати служивим дворянам.

Виступав Пересвєтов і проти кабального холопства, що на його думку послаблювало армію та державу загалом, він навіть запропонував знищити холопство, але ця ідея не відповідала настроям часу і феодальному укладу взагалі. Проте був за жорстоку владу, яку вважав запорукою величі та процвітання держави. Антибоярська направленість ідей Пересвєтова відбивала бажання дворянства, що формувалося і зв¢язувало свої надії з самодержавною царською владою. Багато з того, про що писав Пересвєтов знайшло своє відображення у реформах Івана ІV. Твори Пересвєтова мали у собі програму укріплення та розвитку самодержавця, багато з його ідей були здійсненні набагато пізніше.


4. Політичні погляди А.М.Курбського

Монархія, яка сформувалась в загальних рисах в середині ХVІ ст. передбачала необхідність соборного рішення усіх державних справ. В цій історичній ситуації склалось дві тенденції розвитку російської державності, що відповідали ідеалам різних соціальних груп господарюючого класу. Одна з них спиралась на реформи 1550-х років і передбачала розвиток органів сословного представництва у центрі та на містах, інша, що проводилась безпосередньо Іваном ІV, ґрунтувалась на необмеженій владі в руках царя шляхом встановлення деспотичного політичного режиму. На цей час і припадає політична діяльність та військова служба князя Андрія Михайловича Курбського (1528-1583), який був прихильником станового представництва у центральних та місцевих органах влади.

Князь Курбський був вихідцем з старовинного роду, свого статусу при царському дворі (боярин, радник та воєвода) він добився виключно завдяки особистим заслугам, воєводською службою і був нагороджений за це землею біля Москви та боярським званням. З падінням Вибраної Ради Курбський попав в опалу як її активний діяч, після чого і вирішив спасатися бігством.

Курбський традиційно вважав божу волю джерелом влади в державі, а ціль верховної влади вбачав у справедливому та милостивому управлінні державою на благо усіх її підданих. Нинішня влада, на думку боярина, відклонилась від виконання задач, які поклала на неї вища воля і тому повинна вважатися беззаконною та безбожною, а на царському престолі була людина, яка не спроможна управляти державою ні з точки зору освіти, ні з точки зору виховання. У першу ж половину царювання, коли влада була обмежена мудрою Радою, управління державою було мудрим і здійснювалось успішно як у зовнішній, так і у внутрішній сферах.

Занепад у справах держави та воєнні невдачі, Курбський пов¢язує з падінням уряду та введенням опричнини. Розпуск Ради означав повне зосередження влади у руках Івана ІV, яке супроводжувалось спустошенням земель. Узагальнив свої критичні зауваження, Курбський зробив висновок, що така влада є такою, що переступає закон, а цар не тільки губитель вищого духовного наставника і прямого виразника божої волі (митрополита Філіпа), проте і є порушником усього державного порядку.

Окрім того Курбський розгорнув обґрунтовану критику суду, додавши до неї ще й критику законодавства, що можна прослідити у його представленнях про рівноправ'я права та справедливості: тільки справедливе може бути назване правовим, тому що насилля – джерело беззаконня, а не права, а закон повинен містити реальні вимоги, бо беззаконня – це створення жорстких та неспроможних к виконанню законів, що є злочином.

У політико-правових поглядах Курбського були намічені елементи правової концепції, з якою пов¢язані вчення про державу та право у Новий час.

Сучасний стан суду викликає у Курбського глибоке засудження, тому що на його думку суд в державні є неправосудним та немилостивим. Особливе незадоволення у нього викликає практика заочного засудження, коли винуватець, а в більшості випадків – просто несправедливо обмовлена людина – не має можливості особисто предстати перед судом, а принцип колективної відповідальності був охарактеризований Курбським як проявлення беззаконня. Це ж стосується частого застосування жорстоких покарань, особливо смертної кари, яка на його думку повинна застосовуватись тільки до злочинців, які не покаялись.

Даючи характеристику беззаконню, Курбський критично відмічає не тільки поширення жорстких покарань, а також їх виконання не державними службовцями, а людьми, які не мають ніякого відношення до судових відомств.

Результатом такої політики князь А.М.Курбський вважає збідніння царства, падіння міжнародного престижу і зріст внутрішньої смути, а причиною зміни політики – наближення до царя "злих радників”.

А.М.Курбський бачив, що деспотичний режим не може тривати довго і тому виказав думку про необхідність приближення його кінця насильницьким чином. Найкращім варіантом організації форми державної влади він вважав монархію з виборним органом, який бере участь у вирішенні усіх важливих справ в державі. Проте Курбський був не тільки за створення цього органу, а також за створення різних "сигклітов”, в які б входили радники-спеціалісти у різних сферах діяльності. Форма державного устрою у вигляді єдиної централізованої державної системи не викликала у боярина Курбського ніяких зауважень.

Таким чином, князь Андрій Курбський відстоював форму влади, яка була б організована у вигляді сословно-представницької монархії, у якої усі владні та управлінські повноваження могли б бути реалізовані тільки на заснуванні законів, які були б прийняті належним чином.


Список використаної літератури

1. Альшиц Д. Н. Начало самодержавия в России. Л., 1988.

2. Вопросы формирования русской народности и нации. Изд. АН СССР, М.-Л., 1958.

3. Герберштейн С. Записки о Московии. М., 1990.

4. Журнал «Вопросы истории», 2002, № 11.

5. Зимнин А.А. И. С. Пересветов и его современники. Очерки по истории русской общественно-политической мысли середины XVI века. Изд. АН СССР, М., 1958.

6. Історія політичних та правових вчень О.Е. Лейст – М.: Юридична література, 1997.

7. Кобрин В. Б. Власть и собственность в средневековой России (XV-XVI вв.). М., 1985.

8. Кобрин В. Б., Юрганов А. Л. Становление деспотического самодержавия в средневековой Руси – История СССР. 1991. № 4.

9. Неволин К. А. История российских гражданских законов. Т. II. Спб, 1951.

10. Памятники русского права. Вып. 4. М., 1956.

11. Скринніков Р. Г. Історія Російська IX-XVII вв. М., 1997.

12. Смирнов И.И. Иван Гроз­ный. ОГИЗ, 1944, стр. 96; И. У. Будовниц. Русская публицистика XVI в. М.-Л., 1947.





Реферат на тему: Ідеї незалежності держави у літописах і пам'ятках Київської Русі. Утворення Російської централізованої держави (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.