Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Форми землеволодіння в князівсько-дружинну добу України-Русі (реферат)

На жаль, ми не маємо прямих вказівок у джерелах для висвітлення ролі, яку відігравала в часи князівсько-дружинної доби України-Русі земля, і які були форми землеволодіння, який був його зв'язок з натуральним господарством, і тому повинні користуватися лише аналогіями, що дають гіпотетичні висновки. У родоплемінну добу земля мусила бути не приватною власністю, а родоплемінною, і не служила ще об'єктом купівлі й продажу. Рід займав собі землю в своїх межах в міру потреби, а окремі сім'ї вільно користувалися її частинами по праву займанщини також в міру потреби. Так було в родоплемінну організацію германців: округа, волость або село займали собі потрібний земельний участок, а сім'ї на якийсь час, скажімо, на рік, робили собі "ролейну межу", щоб сусіди чи інші сім'ї в нього не втручалися; лісом, пастівнпком і іншими угіддями користувалися спільно, в міру потреби. І тільки згодом, в зв'язку із зростом населення і рільництва, постають деякі обмеження в володінні землею і починається тенденція до закріплення окремих участків за дворищами — сімейні розподіли. Другу аналогію являють ті порядки землеволодіння, що ми їх помічаємо в пізнішу добу, в так званому дворищному землеволодінні, що було в ній поширене, доки його витиснула так звана волочна система, цебто поділ на волоки, окремі участки землі. Дворищне землеволодіння, безперечно, є архаїчна форма, тісно зв'язана з родово-сімейною організацією суспільства, і веде свій початок од давньої князівської доби. З ним тісно зв'язана була і пізніша сябринна і дольницька форма, бо в її основі лежало не споріднення, а сусідство. Ці самі форми землеволодіння, що панували в пізніші часи на Україні, дуже нагадують нам своєрідне "долевое" землеволодіння в Архангельській губ., що його також вивчила О. Я. Єфименко на підставі документів селян Архангельської країни.

Займанщина була переважним засобом походження земельної власності на Україні і в дальші часи. Дуже цікаву аналогію для займанщини стародавніх часів, про яку не збереглося джерел, і про займанщину в новозаселюваних козацько-українських землях дають дані про "заїмочний" спосіб походження земельної власності і про користування нею, що стосуються Слобідської України і новозаселеної території кубанських козаків. На підставі всіх цих аналогій припустимо схарактеризувати, як можливу тоді первісну форму, землеволодіння, так: це було як вільне користування землею, що належала родові, з якого виділилися згодом землі окремих дворищ — великих сімейств; мабуть, орали землю, як це ми бачимо на Україні пізніше, наїздом, займаючи для цього відповідний робочій силі сім'ї участок, куди вже не втручалися інші сім'ї. Це гіпотеза, але досить імовірна. В тодішніх пам'ятниках ми не маємо певних вказівок на землеволодіння, хоча в "Руській Правді" є вказівки на верв, яка хоч мала переважно судове значення, але все-таки там можна побачити натяк і на землевласницькі її права. Судові функції верві з її круговою запорукою за "Руською Правдою" говорять, що це була колись кровна родова спілка, а не утворена князівською владою, як гадали деякі дослідники, і що вона мала свої землі, в межах яких відповідала за мертве тіло, в них знайдене; в деяких випадках вона лише допомагала членові своєї верві в платі. Верв "Руської Правди" має аналогію з общиною Слов'янського Полицького статуту, що мала і судове, і землевласницьке значення, визначаючи землю в господарстві. Друга форма слов'янської організації — задруга — або ділила свої землі на рівні долі, або користувалася ними без розділу. "Руська Правда" нічого не говорить нам про приватну земельну власність, але згадує про "ролейну межу". Це значить, що земля не була в торговельному обороті — її не купували і не продавали, бо її було багато, а верві і їхні сім'ї нею володіли не на праві власності, а на праві загального користування. До цього, однак, треба додати, що в ті часи, в які склалася "Руська Правда", XII ст. і навіть раніше, — у XI ст., фактично приватне землеволодіння вже існувало. Рілляні межі, очевидно, стосуються земель, що належали вервам, що не були приватною власністю, а общинною. Такі були великі землі, що виділилися з загального народного земельного фонду, яким у родоплемінну добу володіли роди й племена. В основі такого володіння була заїмка, до якої прикладалось працю, — земля набувала значення, коли була розчищена з-під лісу. Таке дрібне селянське землеволодіння загальним розміром своїм було переважно на Україні, як і на всій Русі, але фактичних вказівок на нього не маємо. Чи були селянські земельні участки на зразок боярських? Коли були, на якому праві вони ними володіли? Чи на приватному, чи общинному, чи родовому, чи мав право князь на цю землю свого князівства і чи міг він роздавати землі селянам, як роздавав монастирям? На всі ці питання не можна дати відповіді на підставі фактів. І тому в науці багацько гіпотез, що знищують одна одну. Одні гадають, що в стародавній Русі не було приватних дрібних землевласників-землеробів, другі дивляться на них як на орендарів, треті — як на общинників або сябринників. На жаль, тут усе неясно, починаючи з терміну, щоб він охоплював усі розряди дрібних землеробів: часто вживається для цього термін — смерди, смерди землі. Але чи були терміни — крестьянин (пізніших часів) і смерд (раніших) тотожні? А може, смерди не охоплювали всього тодішнього селянства, а були хоч найбільшою, а все-таки лише частиною його. Тут вирішення питання про дрібне землеволодіння на Русі зв'язується з питанням про походження смердів як соціального класу, і виділити одне питання з другого неможливо, і ми будемо розглядати їх одночасно. Тепер же лише зауважимо, що з боку господарського користування селянські землі могли бути або участкові, приватні, або сябринні. Проф. М. В. Довнар-Запольський висловлює гіпотезу, що "форми" сябринного складницького, товариського землеволодіння "были, по-видимому, более свойственными мелкому землевладению крестьянского типа. Это вполне понятно, потому что эксплуатация земли в целях землевладения или звероловства, бортничества, рыболовства требовали соединенных усилий многих лиц...

Сябринное землевладение родственных групп корнями своими тесно сплетается с родовыми формами землепользования". Далі він наводить відоме класичне свідоцтво XII ст. про сябри в листі митр. Климента, де той говорить, що він не належить до тих, що "прилатають дом к дому и села к селам, и сябры, и борти, и пожни, и лядаже, и старины", лядою називали розчищену з-під лісу земельну ділянку, а розроблені землі — старинами, їх цінили дорожче від цілини; сябри — складники. На Україні панувала дворищна система, а також була досить розповсюджена і в лісовій Україні і сябринна форма. Проф. Рожков присвячує досить сторінок темному питанню про землеволодіння, землекористування у зв'язку з формами промисловості. Новим формам землеволодіння (князівське, боярське і монастирське) відповідали, на його думку, і нові форми господарства — праця невільна, напіввільна. Але вони не були домінантні. Головна маса земель зосереджувалася у чорних вільних селян-смердів, що займалися, на думку проф. Рожкова, звіроловством і бортництвом, розселившись сім'ями. При натуральному характері їхнього господарства для них не було потреби ні в товарах, ні в праці невільних або напіввільних людей, що працювали в панських маєтностях. Холопи у смердів невідомі "Руській Правді". Головні господарські промисли — звіроловство і бортництво — не потребували капіталів і мали екстенсивний характер. У рільництві була лише підсічна, або лядинна, форма землеробства, що на неї робить вказівку лист митр. Климента. А коли кожна сім'я була одночасно й підприємцем, і землевласником, і працівником, цебто мала усі знаряддя — капітал, землю й працю,— для маси населення взагалі не мали особливого значення ні відсотки на капітал, ні земельна рента, ні заробітна плата: відсотки на капітал були високі, як і прибутки од нього, заробітна плата (наймана праця була явищем випадковим) невисока: мати з дочкою на рік одержували лише одну гривню; земельна рента почала зароджуватися лише з зародженням князівсько-боярсько-монастирського землеволодіння. Нарешті щодо розподілу продукції господарства, то предмети масового спожитку розподілялися більш-менш рівномірно, а предмети розкошів і грошові капітали, навпаки, скупчувалися лише в командних класах, серед князів, бояр і монастирів; джерелом грошових капіталів була зовнішня торгівля.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. О. Я. Єфименко. "Історія укр. народу". Вип. I, X. 1922.

3. Багалей. "Займанщина в Левобережной Украине XVII—XVIII в." в "Киевской стар.", 1883.

4. Ромсков. "Русск. истор. с соц. точки зрения", т. I.




Реферат на тему: Форми землеволодіння в князівсько-дружинну добу України-Русі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.