Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Феодалізація земель та боротьба феодалів проти князя на Галицько-Волинській землі XIII-XV ст. (реферат)

В XIII—XIV ст. ми помічаємо великий зріст боярства в Галицькій землі, — очевидно, тут до дружин боярських приєдналися земельна й торговельна аристократія. Але це не могли бути два класи, а лише два розряди одного класу. Феодалізація земель у Волино-Галицькій землі була більш розвинена, ніж по інших краях; для цього тут були сприятливіші умови — багатий чорнозем, ранній розвиток хліборобства й менший розвиток торгівлі в раніші часи, бо ці землі стояли осторонь від великого Дніпровського шляху, від українських торговельних центрів; нагадаймо, що волино-галицьких міст не було в реєстрі тих міст, на які візантійці давали "уклади" в своїй торгівлі з Руссю. Була низка сприятливих і політичних умов, серед них і невеликий склад сімейства Ростиславичів, що через це не могли стояти на чолі всіх галузей керування. Бояри сиділи в Галицькій землі не лише по другорядних містах, але й по першорядних (напр., 1146 року в Звенигороді). Вони служили після смерті батька його синові; в Ярослава Галицького (Осмомисла) служили мужі його батька по 20 років. Княжі мужі зробилися й галицькими мужами, що міцно сиділи на землі. Галицькі бояри нагадували Ярославові, що його батько їх "кормил й любил"; "кормление" — це роздача міст в управління: Данило, почавши правити Галицькою землею, почав роздавати городи боярам і воєводам — "и бЬаше у них корма много". Князі мінялися, — каже Дашкевич, — а бояри залишалися ті самі; жоден із галицьких князів не міг відсунути їх на другорядне місце, затерти їх власними боярами, і, коли в нього й були власні дружини, вони не відігравали важливої ролі". Літопис згадує про отчество, цебто про вотчини й про боярські роди: Молибоговичів, Володрисів, Арбузовичів. Дашкевич пояснює це їхнім економічним значенням: вони володіли землями, що передавали їх дітям ("погуби отцчину свою"). Ці землі були заселені вільними поселенцями й рабами (літоп. згадує про парубка). В Галичині землеволодіння було дуже вигідне (дуже родючий грунт, більша безпека від половецьких нападів): бояри, що правили областями, дуже багатіли, так Данило, взявши садибу Судислава, знайшов там вино, овочі, списи, стріли.

Бояри, як і західноєвропейські васали, повинні були приводити князеві сеньйорові свої дружини: на поміч Данилові прийшов боярин Мирослав із невеличким числом отроків; 1188 року галицькі бояри, "совокупивши полки своя", повстали на свого князя Володимира. Галицькі бояри були такі могутні, що посадили на престол свого ставленика боярина Володислава, чим викликали ненависть князів; про це сказано так: "Володислав же в'еха в Галич и вокняжися, и седе на столе" (Лет. по Ип. сп. 488 стор.); він умер потім у в'язниці, а всі князі "не призряху детей его того ради" (стор. 489). Політична відокремленість Галича утворювала й його економічну відокремленість. Галицькому боярству легше було боротися за свої права з своїми князями, бо їм не тільки не допомагали князі інших міст і земель, а, навпаки, нападали, а значить, і ослабляли їх. Київське землеволодіння, окняження земель, тут не відігравало такої ролі, як боярське, обоярення земель. За доказ цьому може бути духівниця князя Волинського Володимира Васильковича його дружині; ось її текст: "Дал есмь княгинь своей, по своем животЬ, городъ свой Кобрынь и с людми, и с данью, како при мнЬ даяли, тако и по мнЬ ать дають княгинь моей. Иже дал есмь ей село свое Городелъ и с мытом, а людье како то на мя страдали, тако и на княгиню мою по моемь животЬ; аже будеть князю город рубити и ни к городу, а поборомъ и Татарщиною ко князю. А Садовое и Сомино же дал есмь княгинь своей и манастырь свой Апостолы, же создах и своею силою. А село есмь купил БерезовичЬ у Юрьевича у Давидовича Федорка, а дал есмь на нем 50 гривен кунъ 5 локоть скорлата да бронь, дощатые, а тое село дал есмь ко Апостолом же. А княгиня моа по моемь животЬ, оже восхочеть в черниць пойти, пойдеть, аже не восхочеть ити, а како ей любо, мнЬ не воставши смотрить, что кто иметь чинити по моемь животЬ".

В першому "рукописании" князь відписав "усю землю и город" з стольним городом Володимиром братові своєму Мстиславові. В цих двох документах мова йде про різні землі: державні з стольним городом Волинської землі Володимиром, що він завіщав в управління братові, і його власні, що він завіщав своїй дружині: тут город Кобрин, село (своє) Городел, а за другим варіантом Городло, Садове і Сомине (мабуть, угіддя з садком і риболовлею) і село Березовичі, приписане до монастиря Апостолів, і нарешті цей самий монастир, усього шість маєтків; як бачимо, це не багато, і серед них один монастир. Цікаві наведені тут дані про походження цих маєтків, про їхнє населення й побори з цього населення. Кобрин передається з людьми й даниною з них. Монастир Апостолів князь сам збудував власними силами, цебто коштами, а село Березовичі купив за 50 грив, кун., за 5 локтів дорогої матерії та за броню й передав монастиреві; купив він його у Федора Давидовича Юркевича, мабуть, свого ж таки дружинника боярина (коли взяти на увагу ту подробицю, що той взяв у князя, крім грошей та матерії, ще й броню). Цікаві подробиці про населення й побори з нього. В місті Кобрині жили, мабуть, смерди, що зберігали свою волю, одначе, підлягали владі князя й платили йому данину; ця данина мала більш-менш постійний характер і переходила від князя до його дружини, навіть тоді, коли б удова захотіла б постригтися за тодішнім звичаєм у черниці; цебто виходить, що і перебуваючи в монастирі, вона зберігала права власності на ці землі й могла оддавати їх в умовне володіння, скажімо, якимсь феодалам. Мешканці села Городла мусили працювати на княгиню, як раніше працювали ("страдали") на князя. Це була, мабуть, група більш підлеглих селян, що працювали в рільництві князя й платили також мито, зв'язане з торгівлею (очевидно, внутрішньо-базарно-ярмарковою). Вони звільнені були від натуральних повинностей на користь князеві, коли б він захотів будувати ("рубити") город, цебто будувати кріпость, для них утворювався імунітет, виключаючи, одначе, побори й татарщину (данини, що збирав князь на татар). Князівська влада на Волині й Галичі була у великій мірі обмежена боярством, що набуло великого політичного значення, обумовленого його економічним значенням — його землеволодінням. Боротьба між князем та боярами часто-густо набирала надзвичайно гострих форм. Бояри втручалися, і дуже прикро, навіть в особисте життя князеве. Так, Ярослав Осмомисл — князь, якого київський літопис змальовує як славетного князя, відомого по всіх землях, князь, якого могутність оспівано в "Слові о полку Ігоревім" — покірно хилив голову перед боярами. В Ярослава були великі непорозуміння з дружиною своєю княгинею Ольгою Юріївною. Він зблизився з якоюсь Настасею з роду Чарговичів. Рід цей, очевидячки, не належав до впливових боярських, отож, коли Чарговичі через Настасю впливали на Ярослава, то впливове боярство на чолі з боярином Костянтином Сірославичем стало в опозицію до князя. Княгиня Ольга з сином та Костянтином із багатьма боярами втекла до Польщі. Трохи згодом бояри розпочали відверту боротьбу проти князя й досягли свого: Настаську, як її з презирством називали бояри, спалили, Чарговичів позабивали всіх, Олега, сина Настасіного від Ярослава заслали, а Ярослав мусив присягти, що він житиме з княгинею Ольгою в добрій згоді. З цього епізоду бачимо велику могутність галицьких бояр.

Коли ж Ярослав помер 1187 року й залишив був Галич любому своєму синові Олегові, синові Настасіному, то бояри вигнали його й дали стіл Володимирові, синові Ольжиному. Але Володимир, хоч його посадили на галицький стіл бояри, хотів був позбутися їхнього впливу: він, як говорить літопис, "думы не любяшеть с мужми своїми", тобто не радився в державних справах із боярами, а радився тільки з гуртком близьких приятелів своїх. Безперечна річ, боярство не могло попустити цього, — і ось галицькі бояри, причепившись до того, що Володимир, мовляв, пиячить багато, "любезнив питию многому" і непристойно поводиться з жінками, що він відібрав у якогось попа жінку й живе з нею, як з жінкою, почали вимагати від нього, щоб він прогнав попадю. Вони заявляли князеві: "Княже, ми не на тя восгалЪ есмы, но не хочемь кланятися попадьи, а хочемь ю убити". Як говорить літопис, просто повстати проти князя боярство не насмілилося, бо не було одностайне, серед бояр були й прихильники Володимирові. Та Володимир у відповідь на вимогу віддати жінку на страту забрав "злато и серебро много", забрав свою дружину, забрав жінку, двох синів і втік до Угорщини. Другий епізод — і знову князь відступає перед боярством. Бояри галицькі покликали до Галичини володимирського князя Романа, хоч йому невдовзі довелося залишити Галич, бо вернувся Володимир. І тільки після смерті Володимира Роман міцно сів на галицькому столі. Роман, як сказано раніше, провадив жорстоку боротьбу проти боярства, фізично винищуючи його. Після смерті Романа настала в Галичині велика завірюха, синові Романовому Данилові було тільки три роки, за галицький стіл почалася-велика боротьба, і в цій боротьбі боярство відігравало велику роль. Галичину опанували були чернігівські Ігоровичі. Сівши на галицький стіл, Ігоровичі, що в себе на Чернігівщині не звикли до цілковитої слухняності перед боярами, взялися до боротьби проти боярської опозиції. Боротьба була рішуча й безоглядна. Ігоровичі винищили близько 500 бояр (це число вказує на великий розвиток боярської верстви), а майно їхнє конфіскували й пороздавали зайдам з Чернігівщини. Та боярство галицьке зібрало сили, вдалося до Угорщини, де тоді перебував і малолітній Данило, по допомогу. Ігоровичів — Святослава та Романа — взяло в полон угорське військо. Галицькі бояри великі дарунки дали угорцям, щоб ті видали їм Ігоровичів. І коли Ігоровичі опинилися в руках бояр, то бояри спершу знущалися з них, а потім повісили їх і на галицький стіл посадили боярина. Така була запекла боротьба між князями та боярством на галицькому грунті. Чимало звісток подає галицько-волинський літопис про боротьбу Данила з боярством. "Галицькі бояри, — оповідає літопис, — називали Данила князем, а справді самі в своїх руках тримали всю землю. Між боярами на першому місці стояв Доброслав та Судьіч — попівський унук, грабували всю землю; "а вшед во Бакоту, все Понизье прия без княжа повеления", цебто взяв на себе немов в лен у своє володіння все Пониззя, а Григорій Васильович мав намір узяти на себе гірну Перемиську область; звідсіля виникло грабування й заколоти. А Данило був остільки безсилий, що міг лише відрядити до Доброслава свого стольника (цікава вказівка на двірцеві чини) Якова не з рішучими вимогами, а з великою жалістю з такими словами: "Я ваш князь, а ви мого наказу не виконуєте, землю грабуєте, і я не велів тобі, Доброславе, приймати (на службу) чернігівських бояр, а роздавати волості галицьким боярам, а коломийську сіль треба повернути на мене". Боярин на це відповів: "Нехай так і буде". Але коли в Доброслава сидів іще Яків, прийшли до нього Лазор Домажиреч і Івор Молибожич, "два беззаконники от племени смердья" (це значить, що вони походили не з боярського, а з простого роду) і вклонилися до землі князівському посланцеві. А коли той здивувався й спитав, що це означає, боярин Доброслав відповів: "Я їм оддав Коломию". Яків на це зауважив: "Як ти можеш без наказу князя віддати їм Коломию, коли її тримають за собою великі князі "на роздавання оружником, си бо еста недостойна ни Вотьнина держати". Той же, посміхнувшись, відповів: "На це мені нічого сказати". Данило ж помолився богові і впав у скорботу, що злочестиві володіють його вітчиною. Так оповідає літопис. Згодом почалася сварка між Доброславом і Григорієм, бо Володислав бажав відібрати землю і в Григорія. Звичайна суперечка між феодалами. І ось обидва вони приїхали до Данила й Василька з улесливими словами, і Володислав тримав себе з особливою пихою, став на очі князів в одній сорочці, прибув він у супроводі великого почту. Данило звелів його захопити. Ця сцена вихоплена з життя і яскраво малює нам завзяту боротьбу галицьких князів з їхніми боярами. А в основі цієї боротьби лежала боротьба між князем-сеньйором і його васалами за право роздавати землі. "Данило та Василько відстоювали своє виключне право роздавати землі за службу своїм боярам, а вищезгадані могутні бояри це право засвоювали собі. Найхарактерніша є боротьба між ними за коломийську сіль. В цьому епізоді ми взагалі бачимо багато суто феодальних рис; характерна вказівка літопису, що Данило та його брат боролися за Коломию, щоб роздавати виробку тамтешніх участків із сіллю своїм дружинникам. 1234 року Данило й Василько, вступивши у володіння Галицькою землею, де їх привітало багато бояр на чолі з Доброславом і Глібом, почали відразу роздавати в "кормление" городи боярам і воєводам, а "беаше корма у них много". Про осідання бояр по містах свідчать такі факти, що боярин Боркс називається Мажибозьким по місту Мажибожу. Більший розвиток феодалізму в Галичині пояснюється ще й впливом сусідньої Польщі й Угорщини, де феодалізм виявився вже тоді яскравіше. Іпатський список літопису під 1149 роком оповідає, що польський король Болеслав у Луцьку опоясував мечами, цебто посвящав у лицарі боярських синів. Зберігся цікавий акт земельного пожалування Льва Даниловича (XIII ст.) з землею, поборами, повинностями й судом. "А се я, князь Лев, визвали есьмо с Литовское землЬ два братенця — Тутеня и Монтсека. Дал есми Ъма от Перемиское волости село Добаневич и с земелею, со усема поборы и с винами и с головництвом и серпом и косою и с млином со усема ужитки как есмы сам держал" (Лінніченко, стор. 52 з посиланням на Akta grodzkie, I, 1, № 4). Це зразок "держання".

Яке велике було значення боярства в Галичу, видно, наприклад, з того, що Мстислав нічого не зробив бояринові Судиславові, що виступав проти нього й утік до угрів, а, навпаки, після того, як той скорився, "честію великою почтив його й Звенигород дасть ему". І в Волинському князівстві бояри відігравали поважну роль: Мстислав, запобігаючи перед своїми боярами, почав без волі і за життя Володимира — князя волинського віддавати боярам місто Всеволож і села. По важніших містах Галицької землі були князівськими намісниками тисяцькі й соцькі, воєводи, тіуни; населення давало їм данину натурою. Галицьке боярство підсилюється приходом князів, що увіходять у боярську групу, служать князеві як бояри і воєводами і намісниками, (такі, наприклад, були Василько князь (Вослонимський) Слонимський за першою ред. літопису, Юрій князь Пороський, Данило Острозький). Цих князів називали служебними. Розподіл інших груп суспільства в XII—XIII ст. загалом повторює й нагадує знані нам групи по інших українських землях. Про інші групи населення, крім боярського, джерела говорять надзвичайно мало.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. Шараневич. История Галицко-Вол. Руси. Львів, 1863

4. М. Смирнов, Доля Галицк. Руси. (Рус. Іст. Бібл., т. 5)

5. Линниченко. Юридич. формы шляхетского землевлад. и судьбы древнерусского боярства в Юго-Зап. Руси XIV—XV вв. ("Юрид. Вестник", 1892, № 6—7





Реферат на тему: Феодалізація земель та боротьба феодалів проти князя на Галицько-Волинській землі XIII-XV ст. (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.