Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Еволюція первісного натурального господарства. Родоплемінний устрій, влада і суспільство (реферат)

Зміст

1. Загальна еволюція натурального господарства

2. Родоплемінний устрій, влада і суспільство

Використана література

1. Загальна еволюція натурального господарства

Натуральне господарство пережило кілька стадій свого розвитку. Найстаршу форму його являв первісний родовий комунізм. Тоді не було й зародків приватної власності; все всіма здобувалося й між усіма, зважаючи на потребу колективу, розподілялося і вживалося. Не було й нагромаджування лишків. Численність членів родових груп залежала від рівня продукційних сил праці, і коли розмір території все-таки відносно був обмежений, а прогресу техніки, що міг поліпшити справу, не було, то з'являлося так зване абсолютне перенаселення, і у збільшеного числа населення бракувало продуктів споживання (коли, приміром, на 1 кв. милю мисливського населення було більш як 20 чол.). Тоді починався голод, хвороби, вимирання і під їхнім впливом заводились нові прогресивні технічні засоби боротьби за існування. Починалася боротьба між родами, починалося переселення цілих племен у нові краї. Процес техніки, однак, завжди запізнювався порівняно із зростом населення. Такі були основи розвитку первісного суспільства, за двигун процесу була недостача їжі, що потребувала нової кращої техніки, щоб її збільшити. Дальшої форми розвитку натуральне господарство набуло в авторитарній родовій общині. Саме полювання перестало правильно задовольняти потреби людини й зумовило в її культурі нові форми промисловості — рільництво та скотарство, що з'явилися незалежно одне від другого, залежно від місцевих умов; там, де були сприятливі умови для рільництва, там воно з'явилося раніш, і, навпаки, існували вони й одночасно одне з другим. Скотарство розвинулося завдяки прирученню деяких диких звірів. Техніка рільництва була дуже примітивна. Але і те, і друге збільшували натуральну продукцію, потрібну для населення, а значить, число населення, як гадають, у 3—4 рази. Рільництво спочатку являло допоміжний промисел до полювання і також, як і скотарство, ще не було зв'язане з осілим життям. Але згодом — і це був великий крок у розвитку матеріальної культури — кочівник перетворився на осілу людину; тоді й техніка рільництва значно кращала, людина почала користуватися для нього працею приручених тварин. Продукційні сили помітно збільшилися, як і число населення. Життя людини зробилося забезпеченішим, бо праця хлібороба й скотаря була продуктивніша, ніж промисловця. Утворюється в суспільстві вільний час, що дає спромогу поліпшувати техніку. Деякі члени суспільства вже звільняються від фізичної праці й живуть коштом чужої праці. Постає, крім потрібної праці, ще й праця додаткова, що поліпшує добробут.

2. Родоплемінний устрій, влада і суспільство

Збільшення продуктивності праці й техніки призводило й до збільшення складу родових груп і до виділу в них одного організатора, звичайно старшого в роді, патріарха, який зробився потрібним завдяки розподілові праці; його владу ще посилювали війни. Сім'я патріарха набула тоді особливого значення, в цій організаторській діяльності — набула собі й волю від фізичної праці. Так організаторська діяльність виділилася від виконавчої, і з суспільства виділилася окрема група. Почали виділятися й інші організатори в дрібніших справах з їхніми сім'ями. Особливого значення набула все-таки сім'я родоначальника патріарха. Постає й перехід влади в межах цього головного роду. Згодом утворилася й рада старіших організаторів або обраний від них отаман. Починається, хоч і неорганізований, розподіл праці. Утворюються лишки, запаси в деяких груп — початок нерівності, постає обмін, хоч все-таки кожний рід видобуває продукцію взагалі власно для себе. В патріархальному роді господарство, отже, натуральне. Постає постійна додаткова праця, а на підставі її — вільний час поліпшувати засоби й техніку; деяка частина суспільства звільняється зовсім від фізичної праці. Межі родових груп поширюються, і число членів їхніх збільшується. Виділяється праця й працівники, що організовують продукцію; це були звичайно родові патріархи з їхніми сім'ями та їхні помічники. Виділилися вони як окрема група, що мусила захищати пастухів стад. З запасів і лишків постав первісний обмін. Але все-таки кожне родове господарство взагалі набуває продукцію для себе. Значить, і тут панує натуральне господарство. Розвиток цих форм помітно складається в добу осілого життя з скотарством і землеробством. Патріарх, що стояв на чолі родової організації, розподілював продукцію взагалі й брав собі і своїм близьким додаткову продукцію. А коли окремі родові групи об'єдналися в плем'я вкупі з іншими родовими старшинами, він розподілював, скажімо, військову здобич. Це вже був початок нерівності й навіть у деякій мірі експлуатації; з'являється зародок індивідуалізму на тлі окремої, індивідуальної ролі патріарха в виробництві й навіть на тлі родової власності, виникає й ідея індивідуальної власності. Вона особливо розвинулася, коли влада патріарха зробилася спадковою. Так утворилася велика зміна в психіці патріарха, в ідеології цієї влади. Віру в бога суспільство цієї доби утворило собі на взірець своєї власної соціальної організації: боги — це покійні патріархи-організатори. І, як при головному патріарсі були ще й інші родові, так і при головному божестві були менші. Віра й звичаї своїм консерватизмом сковували ідеологію суспільства, не допускаючи сюди новини. Двигунами суспільства, що примусили його перейти до прогресивнішого ладу життя, були знов-таки матеріальні фактори — відносне перенаселення, що вимагало більше продукції і, значить, кращої техніки й обміну; велике значення мало також збільшення рабів як робочої безоплатної сили, що давала додаткову працю. Ці два фактори порушувало те кровне споріднення, яке панувало раніше й було основою родоплемінної організації; воно зменшувало її силу. Дальший розвиток суспільства вів до нових форм у патріархально-родову добу. Найбільше значення для цього розвитку мало поширення обміну. Мала значення також і поява рабів, які ще збільшили розміри додаткової праці; їх уже не вбивали, а примушували працювати на користь роду. Обидва ці явища порушували стару систему співробітництва, що була заснована на кровному спорідненні в виробництві. Звичаєве право регулює життя, і воно виходить з боротьби з природою й стоїть у зв'язку з виробничими силами — економікою.

Натуральне господарство охоплює добу первісного комунізму, добу авторитарної родової общини й добу феодального суспільства.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. М.С. Грушевський, Киевская Русь, І.

3. Н. Рожков "Очерки истории русской культуры", І.

4. В. Г. Васильевский. Древняя торговля Киева с Регенсбургом (Ж. М. Н. Пр., 1888,VII).

5. Д. Ив. Багалей. Русская история. Т. I. 1914





Реферат на тему: Еволюція первісного натурального господарства. Родоплемінний устрій, влада і суспільство (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.