Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Економічна база скитів та сарматів (реферат)

Вже з цього географічного й етнографічного опису скито-сарматської землі та її природних багатств ми бачимо, в чому була її економічна база. Але цей матеріал нас не задовольняє, і тому треба притягти до нього ще й археологічні дані, які, з одного боку, поповнюють його значення, а з другого — й підтримують. В усякому разі вже на підставі одного оповідання Геродотового ми бачимо, що головне натуральне багатство Скито-Сарматії був її грунт, придатний однаково і для скотарства, і для рільництва. І це зрозуміло, бо цей грунт — цей багатий український чорнозем — зберігся до наших часів, хоч, треба додати до цього, не збереглися ті просторі, широкі пасовиська, де паслася колись у скито-сарматів та їхніх наступників худоба, де була сила й усякого дикого звіра, й птаства, що дожило ще до часів козацтва й Запоріжжя, до XVI — XVII ст. нашої ери. До цього треба ще додати, здається, й дику бджолу, бо ми маємо згадки про мед, а також нагадати про те, що в ті часи коні були і дикі, і вже приручені, і археологічні пам'ятки Скито-Сарматії дають нам навіть художні вироби із сценами приручення диких коней. Геродот згадує нам про дніпрянських осетрів, але ясно, що вони водилися й по інших річках Скито-Сарматії, як оту Доні і по всіх тодішніх річках; і не лише осетри, а й сила інших порід, що водяться в них і тепер.

Отже, надзвичайно багата, різноманітна фауна Скито-Сарматії була за основу її степового звіроловно-скотарського господарства. Скито-сармати безумовно перетворилися вже в скотарів, завдяки природним умовам їхньої, землі — тій багатій, дикій флорі, що буйно росла в степу і забезпечувала на весь рік без яких-будь труднощів скотарство, у зв'язку з безмежним простором цих натуральних пасовиськ, що їх важче було знищити, ніж ліси, яких у Скитії було куди менше. Але й тут треба спростувати помилку Геродота про ліси: він називає лише Гілею, недалеко од побережжя, і каже, що в сарматів не було ні диких, ні садових дерев. Ліси, звичайно, були і за часи Геродота, коли ми бачимо їх за часи Боплана, і не лише в передстепу, а й у степовій смузі, де вони були і за часів запорожців. У степу й по перелісках вільно й спокійно проживали дикі звірі (в тому числі й дикі коні), водилося й таке дике птаство, якого тепер майже зовсім нема, — і це все забезпечувало матеріальні потреби скито-сарматського населення. Мисливство давало м'ясо, шкіри і хутра, звіра й птаство; рибальство — рибу, яку в'ялили, солили, як це потім робили козаки; бджільництво — мед та віск; скотарство — м'ясо, шкіри, ріг, молоко (у тому числі й кобиляче), сир.

Ця видобувна промисловість була також почасти і предметом обробної промисловості, ремества, обміну і торгівлі. Це — з одного боку. З другого — ми знаходимо вже в давні часи скито-сарматської матеріальної культури й хліборобство. Про нього ясно говорить Геродот, що воно було не випадкове явище у скитів, а навпаки — досить поширене і зв'язане з тими племенами, які постійно й переважно займалися рільництвом. Це були скити-хлібороби й орачі. Вони сіяли хліб не лише для власного вжитку, а й на продаж грецьким купцям, що вивозили його навіть у Грецію. Алазони й калліпіди, що були найближчі сусіди з греками, жили, за свідоцтвом Геродота, по-скитськи, але сіяли і вживали хліба, а також просо, цибулю, часник і сочевицю. Щодо східних скитів, то вони були кочівниками: не сіяли й не орали.

Гіпократ (V — IV ст. до нашої ери) дає таку яскраву характеристику їхнього побуту: вони називаються кочівниками тому, що у них нема будинків (виходить, що у західних вони були), а жили вони в мажарах — або чотириколісних (це найменші), або в шестиколісних, що з усіх боків закриті повстю і зроблені так, як хати: одні — з двома, інші — з трьома кімнатами; туди не проходить ні вода, ні сніг, ні вітер. В ці мажари запрягають по дві і по три пари безрогих волів. В таких мажарах містилося жіноцтво, а чоловіки їхали верхи на конях; за ними гнали отари овець, череди корів, табуни коней. На одному місці вони пробували доти, доки вистачало трави для їхньої худоби; а коли її вже бракувало тоді вони перекочовували на інше місце. Самі вони їли варене м'ясо (іпаку), сир (з кобилячого молока) і пили кумис (кобиляче молоко). Це, значить, були типові кочівники з усіма характерними рисами кочового скотарського побуту. Цю характеристику легко було б пристосувати і до інших тюркських кочівників, що жили тут пізніш (половців, татар).

Ці історичні свідоцтва про неоднакові стадії матеріальної культури східних і західних скитів підтверджуються й археологічними пам'ятками. Майже всі рельєфи, що знайдені в могилах східної Скитії, малюють нам кочовий побуту його різних виявленнях. На Чортомлицькій вазі ми бачимо художньо вирізані сцени приручення диких коней. На Кульобській вазі бачимо сцени військового життя скитів; те ж треба сказати і про піхви Чортомлицького меча. Про величезне значення коня для скитів теж свідчать розкопи скитських могил: коней ховали в самій погребальній камері вкупі з хазяїном або в окремих ямах; кості прикрашали золотом або сріблом, як і самих їх хазяїв. Овечі кості клали в славнозвісні скитські бронзові котли-казани, як це ми бачимо в Цимбаловій могилі. На золотих бляшках трапляються характерні для кочівника сцени мисливства: скит верхи їде зі списом у руках полювати зайця. Полювали скити на кабанів і оленів, про що свідчать знахідки їхніх костей; на вазі, знайденій між Доном і Кубанню, скит зі списом у руках чекає кабана, що зараз на нього кинеться; трос верхівців гоняться за оленями, що од них утікають. На полювання, крім зброї, що брали з собою, вели ще й мисливських собак.

Подивімося тепер, оскільки у скитів були розвинені ремества; багатий матеріал дають розкопки їхніх могил; але, на жаль, не завжди можна виділити їхнє власне виробництво від грецьких девізних речей, чи то з колоній, чи то з метрополії. Однак взагалі можна зауважити, що прості вироби належали самим скитам, а багаті й мистецькі — грекам, хоч, як побачимо далі, і серед скитів були вже тоді власні майстри художніх виробів.

Почнімо зі зброї, бо вона у скитів, особливо східних, занадто войовничих, мала величезне значення. Зброя скитів складалася зі списа, ножа або кинджала, лука зі стрілами, щита і лат. Спис мав ратище і наконечник.

 


 

Найчастіше наконечник був залізний, або бронзовий, або мідний; формою своєю він нагадував довгий і вузький лист з ребрами посередині. Лезо меча завжди було залізне; були держало і піхви; піхви робилося з золота, заліза, кості, дерева. Мечі знаходяться звичайно в багатих могилах, а в бідних їх немає; значить, їх уживали знатні воєначальники. Сокирами звичайно билися, не випускаючи їх із рук. Вельми поширену зброю являв лук та стріли. Лук робили з дерева, стріли готували з міді, бронзи, заліза, кості. Формою своєю вони дуже різноманітні — тригранні, круглі й т. ін. Ратище було дерев'яне або очеретяне. Сагайдак кожаний, або дерев'яний, або залізний.

Захищали скита щит та лати або панцери, які теж подивуються в могилах. Лати і панцери вироблялося з заліза, рідко — з бронзи, металеві платівки нашивалося на кожу або на полотно, і мали вони форму луски.

Серед посуду, що мав жертовне значення, специфічно скитськими були бронзові казани, на досить високих ніжках, іноді зверху ще прикрашені фігурками барана, вівці, а іноді — просто орнаментом. Це і є, очевидно, ті самі казани, що в них скити, за оповіданнями Геродота, варили м'ясо тварин, що їх приносили в жертву. Таких казанів збереглося чимало по наших музеях. Часто в розкопах траплялася кераміка місцевого виробу — горщики, глечики й т. ін., що своїми формами нагадує пізнішу русько-українську; мабуть, було в цих виробах наступство форм.

Багатий матеріал дають розкопки і про одяг скитів, як чоловічу, так і жіночу, і вона, здається, має національні ознаки. І хоч переважно ми знаємо одяг скитських царів і воєначальників, але приблизно таку саму носили і прості воїни, як, скажімо, той розвідник на Кульобській вазі, що доповідав скитському цареві про степ; або ті скити, що приручали диких коней, на Чортомлицькій вазі. Верхній одяг складався з чинарки, сорочки і штанів. Чинарка була коротка, з вузькими рукавами, косими полами, що були довші спереду, ніж ззаду; деякі по краях були оторочені хутром. Сорочки були шерстяні, не доходили до колін і мали теж вузькі рукава. Взагалі кажучи, скитський одяг був не широкого, а вузького покрою і міцно облягав їх тіло. Пояс стягував живіт. Його робили з шкіри, він мав прорізи для краси і пряжку. На поясі вони носили мішок з стрілами, лук і меч. Штани, однак, були і вузькі з кожі, і широкі з матерії. Взувалися вони в кожані черевики, перев'язані двома ремінцями. Царі і вельможне панство носили на голові пов'язки або хутрові високі шапки. Прості люди ходили або без шапок (улітку), або носили (взимку) башлики з верблюжої шерсті, що спускалися навіть на спину.

Золоті бляшки з зображеннями. Фот. з пам. Київськ. муз. ім. Шевченка

Жіноцтво носило на головах очіпки. Жіночий одяг складався з довгої мантії, з довгими ж, але вузькими рукавами; зверху ще надівали накидку з товстої матерії, що нагадувала халат. Залежно від знатності і багатства на одяг нашивали багато золотих цвяшків (іноді декілька сот); на вбранні Кульобської цариці їх було нашито (це, мабуть, була велика модниця) 474, вагою в 31/г фунти. Очевидно, що немало багатств скупчувалося у царів скитів, завдяки їх грабіжницькій політиці і тим данинам, що вони обкладали ними західних скитів, яких через те вони називали своїми рабами. В могилах скитських царів і панства знайдено велику силу золотих прикрас, іноді чудового художнього виробу — намиста, привісок, бубенців, браслетів, золотих гривень, перснів; сережки та шийні гривні носили навіть чоловіки, але по одній сережці, як це ми потім бачимо у Київського князя Святослава. Шийний обруч Кульобського царя важив більш як фунт золота. До прикрас і розкошів треба віднести й ті невеличкі верцадла, що їх багато знайдено в скитських могилах. До художніх, але не грецьких, а скитських, хоч і з впливом грецької техніки і культури, виробів треба зачислити таку пам'ятку національного скитсько-сарматського мистецтва, як золота платівка з грецьким написом — Порнахо; на посудині було напнсано по-грецьки: Ксебано кутаруляс епойей, цебто Ксебано кутаруляс робив. Ім'я майстра хоч і написане ним по-грецьки, але, здається, скитське. Очевидно, вже тоді утворився скитський варварський художній стиль східного походження. Специфічна ознака скитського стилю є надмірна орнаментація золотих і бронзових мистецьких виробів дорогоцінними або напівдорогоцінними каменями і різнокольоровим склом.

Використана література:

1. Багалій Д. І. Нарис історії України: Доба натурал. госп-ва. — К.: Час, 1994. — 288 с.: іл. — (Сер. «Україна. Голоси історії»).

2. В. В. Латишев "Известия древних писателей греч. и лат. Скифии и Кавказа", СПБ, 1893. Том II, вып. 1





Реферат на тему: Економічна база скитів та сарматів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.