Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія України

Декабристський рух та вплив української тематики на формування ідеології в 30-40-х рр. ХІХ ст. (курсова робота)

ПЛАН

Вступ

1. Декабристський рух і Україна

2. Діячі України в декабристському русі

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

«Має кожен вік свою прикметну рису. Нинішній ознаменувався революційни­ми думками...» Ці слова видатного пред­ставника російського визвольного руху першої чверті XIX ст. П.І.Пестеля досить влучно характеризують епоху, до якої ми звертаємося. Згідно з визначенням од­ного з останніх словників з історії Ук­раїни, декабристи — це учасники по­встань на Сенатській площі в Санкт-Петербурзі 14(26).ХП.1825 р. та в Україні 25.ХП.1825р. (10.1.1826 р.) - 3(15).І.1826р. (повстання Чернігівського піхотного полку), а також члени причетних до цих подій антиурядових гуртків. Визначен­ня по-науковому точне і сухувате, а за ним — величезний пласт людських надій і сподівань, високих поривів духу, на­магання змінити недосконале життя на краще. Тема декабризму привертала увагу вже сучасників руху, з часом інтерес до неї зростав. Здавалося б, чи такими вже значними в руслі історії були ті події? В Петербурзі понад 30 офіцерів, відмовив­шись скласти присягу новому російсь­кому імператорові Миколі І, вивели своїх солдатів на Сенатську площу й вишику­вали їх у бунтівне каре. Кілька атак і постріли картеччю з боку урядових військ, що кількісно значно переважали купку сміливців, змусили їх відступити і розсіятися.

А невдовзі в далекій Україні, Мало­росії, як її тоді називали, ще кілька офі­церів на чолі з С.І.Муравйовим-Апостолом, нащадком славного українського роду, та М.П.Бестужевим-Рюміним, дізнавшись про поразку в північній сто­лиці, вивели Чернігівський піхотний полк із Василькова на засніжені поля Київщини, сподіваючись таким чином викликати виступ інших військових ча­стин. Урядове військо, зімкнувши кільце навколо революційних рот, у відкрито­му полі поблизу українських сіл Устимівки і Ковалівки розсіяло повстанців. Обидва виступи стали апогеєм кількаріч­ної таємної діяльності розгалуженої си­стеми гуртків і товариств. За оцінкою самих декабристів, зокрема М.С.Луніна, ці повстання як факт мали незначні на­слідки, але були дуже важливими прин­ципово.

Нас той далекий час, у який ми вдив­ляємося крізь призму 175 минулих літ, цікавить насамперед з точки зору історії України. Як то було? Чи дійсно, як і пе­реконувала частина російських, а най­більше радянських істориків, ті події - суто російська історія? А що частина їх відбувалася на території Малоросії — так то ж складова і невід'ємна частина мо­гутньої імперії, а військові залоги (декабризм насамперед розвинувся в офі­церському середовищі) завжди про всяк випадок густо встановлювалися на цій землі «мазепинців». Дослідження часто відбувалася на території Малоросії — так то ж складова і невід'ємна частина мо­гутньої імперії, а військові залоги (декабризм насамперед розвинувся в офі­церському середовищі) завжди про всяк випадок густо встановлювалися на цій землі «мазепинців». Дослідження часто відбувалися саме в такому руслі, й на те, як буде показано далі, були свої причи­ни. І в багатьох українців, у тому числі й істориків, найбільше з часу незалеж­ності України, виявилося несприйняття цієї теми як цілком чужої для нашої історії, непотрібної нам. Однак аналіз джерел та історичної літератури свідчить дещо про інше.

І. Декабристський рух і Україна

Майже одразу після повстання ви­никли й почали розвиватися три кон­цепції" руху — офіційна урядова, лібераль­на й революційна, й усі вони так чи інак­ше висвітлювали тогочасні події в Ук­раїні. Новий етап у цих дослідженнях настав за радянської доби. Спочатку па­нівною в оцінці руху декабристів була точка зору М.М.Покровського (він ба­гато уваги приділяв вивченню т. зв. південного декабризму, тобто подій, що відбувалися переважно на території Ук­раїни, протиставляючи його як «ліве» крило декабристського руху (діяльність

Південного товариства декабристів і То­вариства об'єднаних слов'ян) «правому» — Північному товариству. Заслуга істо­рика полягала ще й у тому, що за його редакцією і з його передмовою було опубліковано перші томи документаль­ної серії «Восстание декабристов».

Становлення радянського декабристознавства тісно пов'язане зі святкуван­ням 100-річного ювілею виступу декаб­ристів (1925). Саме в цей час розгорну­лося дослідження цієї теми і в Україні. Було видано книги «Рух декабристів на Україні» (Харків, 1926) і «Декабристи на Україні» (два збірники — Київ, 1926 і 1930). У публікаціях Д.І.Багалія, ОД.Ба-галій-Татаринової, М.С.Грушевського, Л.П.Добровольського, С.О.Єфремова, В.В.Міяківського, М.І.Яворського та інших істориків розроблено своєрідну концепцію декабристського руху, най­перше декабризму в Україні, українсь­кого декабризму. Розглядаючи масонство і його зв'язки з декабристським рухом, ці історики стверджували, що воно, бу­дучи за походженням російським і польським, мусило враховувати ук­раїнські особливості, виявляло тенден­цію розвитку в бік українізування (йшлося насамперед про ложі полтавсь­ку («Любов до істини») і київську («Об'єднані слов'яни»). З трьох найго­ловніших декабристських товариств найбільш революційним українські істо­рики вважали Товариство об'єднаних слов'ян (далі за цим принципом виділя­лося Південне товариство, і тільки на­останку — Північне). Героями своєї «де­кабристської легенди» українські дослі­дники вважали скромних підпоручиків і юнкерів, тодішню українську молодь, стверджуючи, що насамперед члени То­вариства об'єднаних слов'ян (брати А.І. та П.І.Борисови, І.І.Горбачевський, Я.М.Андрієвич, Я.Я.Драгоманов та інші вихідці з України), безперечно, відчува­ли свій зв'язок з українськими традиці­ями, а також із реаліями тогочасного життя. Ці історики здебільшого негатив­но оцінювали злиття Товариства об'єдна­них слов'ян із Південним товариством. Вони наполягали на тому, що для істо­ричного процесу повстання Чернігівсь­кого піхотного полку було так само важ­ливим, як і петербурзьке.

Але наприкінці 20—на початку 30-х pp. таку точку зору українських декабристознавців було вщент розкрити­ковано. Зважаючи на грізні реалії того­часного життя, неважко зрозуміти, що далі дослідження теми розвивалося в за­даному руслі і якихось явних відхилень від нього не спостерігалося. Однак це зовсім не применшує внеску десятків ро­сійських і українських істориків у декабристознавство. Фахівці й аматори, вони сумлінно досліджували тему, розширю­ючи її фактографічну базу, потрапляю­чи у коло духовного впливу тих людей, які вперше в межах Російської імперії сміливо й відверто висловлювали свою думку щодо розвитку країни. Маємо пе­реконання, що всі, хто хоч трохи зай­мався історією декабризму, розуміють, про що йдеться. Доторкнувшись до долі декабристів, ти ніби потрапляєш у зача­роване коло і вже не можеш, та й не хочеш, вирватися з цього кола високих ду­хом, красивих і благородних людей. Тільки перелік прізвищ російських та ук­раїнських дослідників теми зайняв би дуже багато місця в цій статті. Всі вони заслуговують на повагу і вдячність. Од­нак обійти мовчанням прізвище однієї дослідниці аж ніяк неможливо. Це академік М.В.Нечкіна. Могутній розум і талант цієї жінки просто не може ви­кликати жодних сумнівів. Однак не се­крет і те, що сила її авторитету іноді не давала змоги іншим дослідникам теми, насамперед українським, опублікувати своє бачення тогочасної історії. Це пи­тання не може детально розглядатися в подібній публікації, а є предметом об'єк­тивного і зваженого наукового аналізу. Крім того, у цій статті не ставиться за мету висвітлення історіографії декабризму. Основна її мета — на основі аналізу фактів визначити: треба чи не

треба Україні повертатися до «чужої» Історії, чи, може, щось із тієї історії належить і нам?[1]

Щоб краще розібратися в темі, нага­даємо основні періоди й віхи декабризму, історію створення перших таємних організацій, підготовку і хід повстань, слідство і суд над учасниками таємних товариств тощо.

Назва російських революціонерів 20-х pp. XIX ст. походить від російської назви місяця грудня (декабрь) — часу виступу на Сенатській площі в Петер­бурзі 1825 р. Однак термін увійшов в ужиток значно пізніше: він зародився в Сибіру серед народу й утвердився там у живій мові (так вважає М.В.Нечкіна), або ж у 40-х pp. XIX ст. також у Сибіру, але серед чиновників, які, складаючи доне­сення до центру, мали потребу в узагальнюючому терміні (дослідниця О.С.Тальська). Самі заслані революціо­нери знали це слово, їхнє ставлення до нього було неоднозначним. Т.Г.Шевчен­ко вжив термін «декабристи» 1845 р. в поемі «Великий льох». З часом це ви­значення утвердилося в історичній літе­ратурі й тепер застосовується навіть до учасників перших таємних гуртків.

Переддекабристськими організаціями вважаються, зокрема, Орден руських лицарів, Семенівська артіль, Священна артіль, Кам'янець-Подільський гурток під керівництвом В.В.Раєвського «Залізні персні» (всі вони діяли у 1814— 1817 pp.), а також «Юнацьке побратим­ство» (майже дитяче; 1810—1812). Пер­ше декабристське таємне товариство — Союз порятунку, або Товариство істинних і вірних синів Вітчизни — заснува­ли 1816 р. молоді офіцери О.М.Муравйов, С.П.Трубецькой, І.Д.Якушкін, С.І. та М.І.Муравйови-Апостоли (згодом на­лічувало ЗО членів). У 1818 р. замість ньо­го було утворено Союз благоденства (близько 200 чол.). Члени цього Союзу, зібравшись 1820 р. на нараду в Петербурзі, після доповіді П.І.Пестеля висло­вилися за встановлення в Росії республі­канського способу правління. Основною силою революційного перевороту було вирішено зробити армію, якою б керу­вали члени таємного товариства. У ході створення перших таємних організацій декабристи стикалися з діяльністю ма­сонських лож, членами яких була знач­на кількість учасників революційного руху, й використовували їх.

Із припиненням 1821 р. діяльності Союзу благоденства завершився перший етап декабристського руху, а з утворен­ням того самого року Південного това­риства в Україні та Північного в Петер­бурзі розпочався його другий, завер­шальний етап. Очолив Південне товари­ство П.І.Пестель, його членами стали переважно офіцери дислокованих на те­риторії України військових частин Пер­шої та Другої армій. Програмним доку­ментом стала розроблена П.І.Пестелем «Руська правда». Згідно з нею, Росія ого­лошувалася республікою, кріпосне пра­во скасовувалося, а селяни значною мірою звільнювалися з землею. У «Руській правді» визначався територіаль­ний склад майбутньої держави: демок­ратичний лад мав однаково поширюва­тися на всі території, незалежно від того, якими народами їх заселено. П.І.Пестель був прихильником єдиної й неподіль­ної держави. Тільки Польщі надавалося право відокремлення, інші народи, на його думку, за рівнем свого розвитку були не готові до самостійного існуван­ня. Український народ декабристи у своїх політичних програмах не виділя­ли, вважаючи, що українці, так само як росіяни, походять від спільного кореня — давньоруської народності — й станов­лять один народ. На думку П.І.Пестеля, через те, що незалежної української дер­жави ніколи не існувало, а її територія входила до складу Польщі та Росії, то й у майбутньому Україна через свою слабкість ніколи не виділиться в окрему державу і, з огляду на це, «на вічні часи» має залишатися у складі Російської дер­жави. Запропонувавши адміністративний поділ Росії на 10 областей (в основу його покладено економічне районування), П.І.Пестель передбачав включити тери­торію України до двох із них: Чорно­морської з центром у Києві та Україн­ської з центром у Харкові: Чернігівсь­кий округ мав відійти до Вершинської області з центром у Смоленську, части­на Волині — до Польщі (див. про це: Восстание декабристов. — Т. 4. — М.— Л., 1927. - С. 117; Т. 7. - М., 1958. -С. 139).[2]

Влітку—восени 1825 p. відбулося злиття Південного товариства з Товари­ством об'єднаних слов'ян, яке також дія­ло в Україні (керівник — П.І.Борисов). Це товариство виникло 1818 р. і, прой­шовши низку перетворень, поставило за мету знищення кріпосного права і са­модержавства й створення демократич­ної слов'янської федерації.

Північне товариство очолив М.М.Муравйов, до його керівного ядра входили М.І.Тургенєв, М.С.Лунін, С.П.Трубецькой та Є.П.Оболенський. Основним його програмним документом була «Консти­туція» М.М.Муравйова. .Майбутня Ро­сія мала стати конституційною монар­хією при федеративному устрої, в осно­ву якого покладено територіальний, а не національний принцип. Кріпосне право скасовувалося, встановлювалася рівність усіх громадян перед законом. Невдовзі в товаристві посилилося республіканське крило, представлене К.Ф.Рилєєвим, Є.П.Оболенським, братами Бестужевими та ін. Саме вони виступили органі­заторами повстання в Петербурзі.

На 1826 р. було призначено з'їзд обох товариств (Північного і об'єднаного Південного), на якому планувалося ви­робити загальні конституційні основи. Спільний виступ був запланований на літо 1826 р. Однак ситуація, що склала­ся в країні, змусила членів таємних то­вариств виступити раніше визначеного терміну. Обидва повстання, як було за­значено раніше, зазнали поразки.

Відзначаючи авангардну роль ідеології декабристського руху в суспільному житті Російської імперії першої чверті XIX ст., слід зазначити, що представни­ками нового світогляду були не тільки члени таємних товариств. Суспільне тло декабристського руху становило широке коло людей прогресивної орієнтації. В Україні до цього кола належали малоросійський генерал-губернатор М.Г.Рєпнін, поет і просвітитель , В.В.Капніст і його брат П.В.Капніст, батько видатних діячів декабристського руху І.М.Муравйов-Апостол, представ­ник українського старшинського роду В.Л.Лукашевич і багато інших. Близько до них стояв відомий державний діяч Д.П.Трощинський. У цьому середовищі, пройнятому опозиційними настроями, в старих культурних гніздах України (Ве­ликій Обухівці, Кибинцях, Хомутці, Яготині та ін.) встановлювалися спадкоємні, часто досить суперечливі зв'язки між по­коліннями — тим, яке відходило, і но­вим. Широкий резонанс мала промова малоросійського генерал-губернатора (1816—1834) М.Г.Рєпніна (до речі, стар­шого брата відомого декабриста С.Г.Вол­конського) під час відкриття в січні 1818 р. дворянських зібрань-Пол­тавської й Чернігівської губерній, у якій він закликав поміщиків до добровільно­го обмеження селянських повинностей. Промова викликала вибух обурення кон­сервативного дворянства, зате здобула підтримку передових кіл. Деякі дослід­ники вважають, що створення в Полтаві масонської ложі «Любов до істини», близької за духом до Союзу благоден­ства, було реакцією декабристського ото­чення саме на промову М.Г.Рєпніна. І зовсім не випадковою була поїздка по Україні П.І.Пестеля влітку 1821 р. Вона була службовою, але, як прийнято вва­жати, П.І.Пестель намагався якнайшир­ше використати її для відновлення зв'язків з колишніми членами Союзу благоденства, аби залучити їх до Півден­ного товариства. Він, зокрема, відвідав Полтаву, де зустрічався з М.М.Новиковим (1816 р. прийняв П.І.Пестеля до Союзу порятунку), звідти заїхав у Хо­мутець, маєток Муравйових-Апостолів, побував і в Обухівці, маєтку В.В.Капніста.[3]

Перший документальний збірник

Укрцентрархіву «Рух декабристів

на Україні», виданий у 1926 р.

Яскравою сторінкою в історії полі­тичних і творчих контактів прогресив­них діячів Росії та України першої чверті XIX ст. є діяльність Вільного товари­ства любителів російської словесності, а також Вільного товариства заснуван­ня училищ за методом взаємного на­вчання. Обидва товариства перебували у сфері впливу Союзу благоденства. Саме в середовищі першого з названих товариств (існувало у 1816—1825 pp. у Петербурзі) формувався стійкий інтерес до історичного минулого України; ре­волюційний романтизм декабристської літератури (творчість К.Ф.Рилєєва, М.М.Глинки та ін.) значною мірою жи­вився героїкою визвольної боротьби українського народу. Ці контакти харак­теризувалися розробкою планів розв'я­зання селянського питання, викупу кріпаків, міцними особистими дружніми зв'язками (М.М.Новиков, І.П.Кот­ляревський, М.І.Гнєдич, О.М.Сомов, О.В. і С.В.Капністи, М.І.Лорер, О.Й.-Корнилович, В.І.Туманський та ін.), участю у передових російських та ук­раїнських виданнях («Полярная звезда», «Украинский вестник», «Украинский журнал»). Організаційно більш визначеним товариство постає з 1821 p., коли його майбутній керівник В.Л.Лукашевич став членом київської масонсь­кої ложі «Об'єднані слов'яни». У Києві він зблизився з М.Дрентельном, Ф.Й.Зінгером, І.Я.Ландражином, К.В.Шаполинським та ін. Після закрит­тя масонської ложі (1.VIII.1822) вони продовжували зустрічатися в Києві, у маєтку В.ЛЛукашевича Борисполі, а найбільше - в Ніжині. Керівники Південного товариства, серед них П.І.Пестель, знали про Малоросійське товари­ство, зокрема, від членів польського Пат­ріотичного товариства. Налагодити пере­говори з В.Л.Лукашевичем пробували С.Г.Волконський і С.І.Муравйов-Апостол, цікавився товариством М.П.Бестужев-Рюмін. Однак представники обох то­вариств спільної мови не знайшли: В.Л.Лукашевич уникав переговорів, самі ж декабристи (а згодом і деякі дослідни­ки теми) дійшли висновку, що основ­ною метою Малоросійського товариства було приєднання України до Польщі. Існує припущення, що товариство не зазнало репресій через те, що російсь­кий уряд найбільше пов'язував його діяльність із Полтавою і М.М.Новиковим, а Полтавською управою Союзу бла­годенства слідство практично не займа­лося. Таким чином, справжні члени Ма­лоросійського товариства залишилися поза увагою слідчих органів. Після ареш­ту В.Л.Лукашевича на початку 1826 р. ; активна діяльність товариства припинилася. Однак відомо, що група професорів Ніжинської гімназії вищих наук (утворена 1820) відвідувала В.Л.Лукашевича в Борисполі, де він жив під наглядом; їхня діяльність згодом викликала репресії з боку уряду.

Директор гімназії І.С.Орлай, відомий просвітитель і педагог, був ідейно близь­ким до декабристів. Упродовж 1827— 1830 pp. у гімназії точилася гостра бо­ротьба між прогресивною і консерватив­ною групами професорів, у якій відчу­вався ідейний вплив декабристів. Спра­ва про вільнодумство в Ніжинській гімназії — тривале політичне розсліду­вання, що його вело міністерство народ­ної освіти. В результаті п'ятьох профе­сорів — М.Г.Білоусова, К.В.Шаполинського, І.ЯЛандражина, С.М.Андрущенка і Ф.Й.Зінгера — за наказом російсь­кого імператора було позбавлено посад і вислано з Ніжина із встановленням на­гляду поліції.

Важливим центром діяльності декаб­ристських організацій, починаючи з Со­юзу благоденства, став Київ. Тут у 1818— 1820 pp. постійно перебував (згодом часто приїздив) член Корінної управи Союзу М.Ф.Орлов. Дослідники цієї теми вважають, що він мав завдання органі­зувати в місті управу Союзу благоден­ства. М.Орлов розгорнув тут активну діяльність, зокрема щодо налагодження роботи ланкастерських шкіл. Його блис­куча, в дусі гуманістичних ідей, промо­ва про народну освіту, виголошена 1819 р. на зборах київського відділення Біблійного товариства, поширювалася в списках, стала подією в громадському житті країни. Тісні зв'язки із Союзом благоденства мали члени київської ма­сонської ложі «Об'єднані слов'яни», діяльність якої була нерозривно пов'язана з Київським таємним товари­ством. Цю київську ложу утворено 12.111.1819 р. одночасно з полтавською ложею «Любов до істини» (обидві в ма­сонському союзі «Астрея»). Декабристи використовували їх як своєрідний підго­товчий ступінь для прийняття в рево­люційні таємні товариства. В роботі ложі брали участь і члени таємних товариств— С.Г.Волконський, О.В.Капніст, М.Ф.Орлов, П.П.Трубецькой та інші, учасники грецького визвольного руху, члени польських таємних товариств, учасники Малоросійського таємного то­вариства (ВЛЛукашевич, І.Я.Ландражин та інші). В доносах, записках, матеріа­лах слідства, інших документах ідеться про «масонську змову», таємну «ма­сонську ложу» в Києві й після заборо­ни масонства 1822 р. Ця підпільна діяльність приписується Київському таємному товариству, хоч більшість дослідників вважає, що до оформлен­ня товариства як політичної організації не дійшло. Однак таємні зібрання в Києві проходили регулярно. Безумов­но й те, що суто масонськими вони не були. Керівником Київського товари­ства уряд вважав Д.М.Бегичева, відстав­ного генерал-майора артилерії. У доне­сенні в листопаді 1824 р. генерал-поліцмейстера Ф.Ф.Ертеля головнокоман­дувачу 1-ї армії Ф.В.Остен-Сакену (опубліковано в журналі «Русский архив». - 1906. - Кн. 3. - С. 412-416) зазначалося, що Д.М.Бегичев і генерал М.М.Раєвський (командувач 4-го піхотного корпусу, штаб якого містив­ся в Києві) часто відвідували один од­ного, а зібрання, на яких бувало по ЗО чоловік (їхні прізвища додавалися), про­ходили в Києві у Д.М.Бегичева і в Бо­рисполі у В.Л.Лукашевича (тут Київсь­ке таємне товариство, ймовірно, ото­тожнюється з Малоросійським таємним товариством). З офіційних донесень ви­ходить, що до Київського таємного то­вариства, крім уже названих людей, за­раховували також члена польського Патріотичного товариства поета Г.Олізара, українського історика і археолога М.Ф.Берлинського, лікаря Х.Г.Бунге, відставного артилерійського капітана М.Дрентельна, чергового штаб-офіцера 4-го піхотного корпусу Л.В.Дубельта, ад'ютанта М.М.Раєвського, сина пись­менника В.В.Капніста О.В.Капніста, сквирського повітового маршала Ф.Р.Рильського, учителя в сім'ї Раєвських В.А.Фурньє та ін.

Значно поширилося вільнодумство в Одесі. Тут у 1821—1823 pp. діяло Това­риство незалежних. Є відомості, що члени Союзу благоденства, а найбільше

С.Г.Волконський (мав у місті будинок і хутір) намагалися розширити свою організацію насамперед шляхом прийо­му до неї членів одеської масонської ложі «Евксінський Понт» (заснована 1817 p.). Значними центрами декабрист­ського руху в Україні стали також Туль­чин, Васильків, Кам'янка (тепер Чер­каської обл.), Житомир та багато інших населених пунктів.

Тульчин після закінчення російсько-французької війни 1812—1814 pp. став місцем розташування Головної кварти­ри 2-ї армії. 1818 р. штабні офіцери 2-ї армії члени Корінної управи Союзу бла­годенства П.І.Пестель та І.П.Бурцов за­снували тут і очолили Тульчинську уп­раву цього Союзу (з березня 1821 р. стала основою Південного товариства).

У Василькові з 1820 р. розміщували­ся штаби 1-ї бригади 9-ї піхотної дивізії, Чернігівського піхотного полку та обох його батальйонів. Місто стало центром створеної на початку 1823 р. найчисленнішої й найдіяльнішої управи Півден­ного товариства — Васильківської. Тут жив командир 2-го батальйону Чернігів­ського піхотного полку С.І.Муравйов-Апостол (один з керівників управи, дру­гим був М.П.Бестужев-Рюмін), служи­ли й бували багато інших членів таєм­них товариств. У місті проходили їхні наради. Під час повстання Чернігівського піхотного полку Васильків став збірним пунктом повсталих, тут сформувалася Військова рада — штаб повстання. Звідси повсталі роти полку вирушили в напрямі Мотовилівки. Після розгрому виступу 23.VIII.1826 р. у Василькові було здійсне­но акт громадянської страти О.Є.Мозалевского, В.М.Соловйова та І.І.Сухинова; до шибениці було прибито дошку з написаними на ній прізвищами загиб­лих учасників повстання Чернігівського полку — А.Д.Кузьмина, І.І.Муравйова-Апостола та М.О.Щепилла.

Місто Кам'янка стало центром за­снованої одночасно з Васильківською управи Південного товариства на чолі з В.Л.Давидовим і С.Г.Волконським. Щорічні приїзди численних гостей до Кам'янки на іменини власниці маєтку К.М.Давидової (день св. Катерини 24.ХІ за ст. ст.) декабристи використовували для своїх зустрічей і нарад.

З Житомиром пов'язані життя і діяльність багатьох членів Товариства об'єднаних слов'ян. Тут бували й члени Південного товариства, зокрема П.І.Пестель, С.І.Муравйов-Апостол, М.П.Бестужев-Рюмін, І.С.Повало-Швейковський та ін. Є припущення, що у Жито­мирі в серпні 1825 р. побував К.Ф.Рилєєв. У місті, так само, як у Києві, а також Бердичеві, велися пере­говори декабристів про спільні дії з членами польського Патріотичного товари­ства. Зазвичай вони відбувалися на квар­тирі члена цього товариства волинсько­го губернського маршала дворянства П.Г.Мошинського. Патріотичне товари­ство (утворене 1821 р.) поширювало свою діяльність на Україну і мало ще один свій значний осередок у Києві.

Слідство і суд над декабристами — це перший в історії Російської імперії широкий політичний процес, що вик­ликав значний громадський резонанс, зокрема й за кордоном: обвинувачува­ними були не окремі особи, а ціла ре­волюційна організація, що відкрито зі зброєю виступила проти самодержавства і кріпосництва. Для покарання учас­ників змови було створено цілу систе­му слідчих і судових органів. Очолив слідство сам імператор. П'ятьох керів­ників руху було засуджено до страти: П.І.Пестеля, К.Ф.Рилєєва, П.Г.Каховського, С.І.Муравйова-Апостола і М.П.Бестужева-Рюміна. 13.VII.1826 р. їх було повішено на кронверку Петропавловської фортеці в Петербурзі. Решту поді­лено на 11 розрядів і засуджено до ка­торги, заслання до Сибіру, розжалува­но в солдати тощо. Справи багатьох членів таємних товариств розглядалися у військово-судових комісіях і при пол­ках. Зокрема, наказом по 1-й армії від 18.11.1826 р. було утворено Військово-судову комісію в Білій Церкві для розгляду справ і суду над солдатами та ун­тер-офіцерами, які брали участь у по­встанні Чернігівського піхотного пол­ку або були причетні до декабристсько­го руху в Україні. Основні матеріали цієї комісії опубліковано у виданні «Восстание декабристов» (Т. 6. — М.— Л., 1929).

Справжній подвиг здійснили дружи­ни засуджених на каторгу декабристів («декабристки»), які виїхали за своїми чоловіками до Сибіру. Декабристів амні­стовано 26.VIII.1856 p., в день коронації російського імператора Олександра II.

Вплив декабристів на розвиток су­спільного руху в Україні був досить відчутним і тривалим і після розгрому тає­мних організацій. Окрім уже названої справи про вільнодумство в Ніжинській гімназії, варто згадати ще й гурток сту­дентів Харківського університету, що ви­ник на початку 1826 р. Організаторами його були студенти В.Г.Розаліон-Сошальський та П.С.Балабуха.[4]

Великий інтерес до діяльності й жит­тя декабристів виявляв Т.Г.ІПевченко, який згадував про них у багатьох своїх творах, у щоденнику, був особисто зна­йомий з деякими з них, із членами їхніх родин та близькими до них людьми. Під впливом декабристських ідей перебува­ло й таємне Кирило-Мефодіївське това­риство (1846—1847), до активних членів якого належав Т.Г.Шевченко.[5]

ІІ. Діячі України в декабристському русі

Київ на початку XIX ст. був значним адміністративним (губернський центр), економічним і культурним осередком Правобережної України, а також важли­вим стратегічним пунктом, насамперед завдяки існуванню в ньому Печерської фортеці. Вона створювалася в місті, по­чинаючи з кінця XVII ст., на основі фор­тифікаційних укріплень Печерського монастиря.

Починаючи з кінця XVIII ст. у Києві діяло кілька масонських лож. 1818р. тут створено ложу «Об'єднані слов'яни». Після ліквідації масонства 1.VIII. 1822 р. таємні зібрання продовжувалися, що дало підставу урядові стверджувати про існу­вання Київського таємного товариства. В кількох донесеннях із Києвом пов'я­зували й Малоросійське таємне товари­ство.

На час зародження і розвитку декаб­ристського руху в місті дислокувався штаб Четвертого піхотного корпусу, що входив до складу Першої армії. Коман­дувачем корпусу в 1815—1824 pp. був генерал М.М.Раєвський (з серпня 1825 р. — генерал О.Г.Щербатов), на­чальниками штабу — М.Ф.Орлов (1818— 1820) та О.І.Красовський (з квітня 1823 p.; брав активну участь у придушенні по­встання Чернігівського піхотного пол­ку). Ад'ютантами М.М.Раєвського слу­жили О.В.Капніст (з 1822 p.; член ранніх декабристських організацій, слідчі орга­ни у справах декабристів вважали його членом Київського таємного товариства) і П.О.Муханов (травень 1823 —травень 1825 p.). 1825 р. черговим штаб-офіце­ром Четвертого піхотного корпусу слу­жив С.П.Трубецькой. . На Київ поширювалася діяльність польського Патріотичного товариства — нелегальної політичної організації, ут­вореної в травні 1821 р. у Варшаві з ме­тою відновлення незалежності Польщі. Його члени — С.Крижановський і А.Яблоновський (належали до керівного скла­ду товариства), О.Гродецький (керівник Київської провінції товариства), М.Ворцель, Г.Олізар, А.Чарковський — мали маєтності в Україні, часто й подовгу жили в Києві.

Місцем систематичних зібрань про­гресивно налаштовані людей, насампе­ред офіцерів і молоді, став гостинний київський дім генерала М.М.Раєвсько­го. 1816 р. генерал із сім'єю — дружи­ною Софією Олексіївною (онукою М.ВЛомоносова), двома синами, Ми­колою і Олександром, і дочками, Кате­риною, Марією, Оленою і Софією, оселилися в Царському палаці (тепер вул. Михайла Грушевського, № 51).[6]

З Києвом пов'язана діяльність ще одного представника старовинного дво­рянського роду — князя С.П.Трубецького, учасника декабристського руху з часу його виникнення, одного з керів­ників Північного товариства, обраного диктатором під час повстання в Петер­бурзі. Як уже було сказано, 2.ХІІ.1824 р. його призначено черговим штаб-офіце­ром у Четвертий піхотний корпус із за­лишенням на посаді старшого ад'ютанта Головного штабу. Прибув до Києва у лютому (чи на початку березня) 1825 p., квартиру наймав на Кловській вулиці поряд із будинком К.М.Давидової. Як представник Північного товариства вста­новив тісні зв'язки з керівниками Ва­сильківської управи Південного товари­ства: їхні зустрічі відбувалися особливо часто влітку 1825 p., коли С.І.Муравйов-Апостол і М.П.Бестужев-Рюмін у складі своїх військових частин несли карауль­ну службу в Києві (вони зупинилися на квартирі С.П.Трубецького). У С.П.Трубецького, безумовно, бували О.Ф.Бріген і М.М.Наришкін, які приїздили до Киє­ва як довірені особи Північного товари­ства. У нього подовгу жив І.С.Повало-Швейковський, бували В.К.Тізенгаузен, М.Ф.Орлов (зустрічалися і в генерала М.М.Раєвського). На квартирі С.П.Тру­бецького відбулася зустріч О.Й.Корниловича з С.І.Муравйовим-Апостолом, який прийняв тут Корниловича у члени Південного товариства.

З Києвом пов'язані життя і діяльність братів С.П.Трубецького — Олександра і Петра. О.П.Трубецькой — полковник Київського драгунського полку, один із членів-засновників київ­ської масонської ложі «Об'єднані слов'яни». 1825 p., з приїздом брата до Києва, бував на деяких зібраннях де­кабристів у Києві. [7]

Висновок

Отже, суспільний рух у першій половині XIX ст. роз­гортався у руслі боротьби за соціальне та національне виз­волення. Динаміка селянського руху віддзеркалює зрос­тання активності народних мас. Проте ця активність не набула організованих форм, була локальною, не мала чіт­кого антисамодержавного спрямування. За цих обставин селянський рух був скоріше одним з проявів кризи у сус­пільстві, ніж реальною силою, здатною вивести суспільс­тво із скрутного становища.

Поява на українському ґрунті масонства стала, з одно­го боку, свідченням поширення новітніх європейських ідей та традицій, з іншого — показником зростаючої опозиційності пануючому режимові ліберальної еліти. Головною ва­дою масонського руху на той час була його замкненість; концентрація зусиль переважно в межах лож, що не дало змоги вітчизняному масонству стати стрижнем суспільно­го руху. Радикальнішими та дієвішими порівняно з масо­нами були декабристи, які не тільки створили таємні то­вариства, але й виробили теоретичні моделі майбутнього суспільного устрою («Конституція» М. Муравйова, «Русь­ка Правда» П. Пестеля). Однак вузька соціальна база, не­достатня рішучість у вирішальні моменти, ідейні супереч­ки, неорганізованість дій тощо не дали змоги їм реалізува­ти свої задуми. Польський рух розвивався переважно в національному руслі й мав на меті відновлення національ­ної незалежності Польщі, але йому не вдалося консоліду­вати антиімперські сили. Хоча польські революціонери фор­мально проголосили гасло: «За вашу і нашу свободу», на практиці вони не сприяли його реалізації: не йшли на пос­тупки в соціальному питанні — скасуванні кріпосного права для українських селян, і в національному — наданні авто­номії Правобережній Україні

Список використаної літератури

1. Казьмирчук М. Декабристи і Шевченко/ М. Казьмирчук // Історія України. - 2002. - № 44. - C. 1-4

2. Слюдикова Т. Декабристи і Україна/ Т.Слюдикова // Історія України. - 2001. - № 20. - C. 8-10

3.Слюдикова Т. Пам'ятні події й місця, пов'язані з декабристами, в Києві/ Т.Слюдикова // Історія України. - 2001. - № 27-28. - C. 13-16

4. Історія України : Навч. посібник для студ. неісторич. спец./ Авт. кол.: Р.Д. Лях, В.І. Ізюмов, Ю.М.Красноносов та ін.. -К.;Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. -394,[1] с.

5. Бойко, Олександр Дмитрович Історія України : Посіб. для студ. вуз./ Олександр Бойко,. -К.: Вид. центр "Академія", 1999. -561 c.


 


[1] Слюдикова Т. Декабристи і Україна/ Т.Слюдикова // Історія України. - 2001. - № 20.- C . 8.

[2] Слюдикова Т. Декабристи і Україна/ Т.Слюдикова // Історія України. - 2001. - № 20. - C. 8-9

[3] . Слюдикова Т. Декабристи і Україна/ Т.Слюдикова // Історія України. - 2001. - № 20. - C.10

[4] Слюдикова Т. Декабристи і Україна/ Т.Слюдикова // Історія України. - 2001. - № 20. - C.10

[5] Казьмирчук М. Декабристи і Шевченко/ М. Казьмирчук // Історія України. - 2002. - № 44. - C. 2

[6] Слюдикова Т. Пам'ятні події й місця, пов'язані з декабристами, в Києві/ Т.Слюдикова // Історія України. –

2001. - № 27-28. - C. 13.

[7] Слюдикова Т. Пам'ятні події й місця, пов'язані з декабристами, в Києві/ Т.Слюдикова // Історія України. –

2001. - № 27-28. - C. 14.





Реферат на тему: Декабристський рух та вплив української тематики на формування ідеології в 30-40-х рр. ХІХ ст. (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.