Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія економічних вчень

Особливості економічних поглядів М.Тугана-Барановського та А.Маршалла (реферат)

Зміст

1. Історичні умови виникнення та загальна характеристика класичної буржуазної політології 3

2. Кембріджська школа. А.Маршалл. 7

3. Економічні погляди М.Туган-Барановського. 8

4. Теорія економічного пропонування. 11

5. Економічна наука СРСР у 1917-1920 рр. 12

6. Специфіка та періодизація утопічного соціалізму на Україні 14

Список використаної літератури. 18


1. Історичні умови виникнення та загальна характеристика класичної буржуазної політології

Засновником класичної політичної економії вважають англійського економіста Вільяма Петті (1623—1687). Син кравця, після навчання медицини в Оксфорді, служив у королівському флоті, потім вчився у Франції та Галалулі. У 1650 р. став доктором наук і викладав в Оксфорді анатомію, фізику і хімію. У 1654 р. здійснював помір маєтків в Ірландії, завдяки чому збагатився.

У 1660 р. В. Петті — серед засновників Королівського Наукового Товариства, в якому опановував економіку і статистику. Він опублікував майже 20 праць, в яких відображена нова дослідницька методика, прагнення до причинного з'ясування явищ і статистичного їх відображення. У його творах чільне місце відведено теорії вартості, теорії заробітної плати, теорії земельної ренти і теорії грошей.

У 1662 р. В. Петті опублікував дослідження "Про податки і данини", в якому розкрив джерела і структуру податкових зборів. Він, зокрема, зауважив, що обмежують можливості податкових надходжень чисельність населення і кількість грошової маси. "Кажу, що коли б у якійсь країні було надто багато грошей, то було б добре як для суспільства, так і для влади, але було би шкодою для всіх людей, якщо би володар тримав у своїх скринях все, що необхідне". Отже, В. Петті надавав великого значення нагромадженню грошей, що його зближувало з меркантилістами. Що стосується тлумачення рентних відносин у сільському господарстві, то воно є теоретичним надбанням В. Петті.

Плідною є думка В. Петті про те, що затрати праці є основою того, що можна порівнювати вартість срібла і збіжжя. Далі В. Петті висловився з приводу лихварства, відсотків і т. ін. Він широко трактував вартість монети, яка підвищується або знижується залежно від вартості інших благ. "Дорожнеча чи дешевизна не залежать від того, — твердив В. Петті, — якої кількості рук потрібно для придбання продуктів для прожиття". Отже, йдеться про залежність вартості продукту від затрат людської праці.

З приводу грошей В. Петті висловив свої міркування і в праці "Політична анатомія Ірландії", зокрема, піддав сумніву погляд, згідно з яким "гроші є єдиною мірою і основою порівняння вартості всіляких благ". Вартість срібла, зазначав В. Петті, підвищується і знижується не залежно від інших благ, а сама по собі.

Чільне місце в економічних дослідженнях В. Петті посідає його праця "Політична арифметика 1683 р.", в якій викладено роздуми "стосовно розмірів і вартості землі, людей, будівель, сільського господарства, мануфактур, торгівлі, рибальства, ремісників, моряків, війська; стосовно державних доходів, реєстрації, банків, стосовно визначення цінності людей, збільшення кількості моряків; відносно міліції, портів, становища країни, кораблів, могутності на морі й т. ін".

Це свідчить про широкі зацікавлення англійського економіста, який вважав, що "промисловість приносить більше вигоди, ніж сільське господарство, а торгівля — ніж промисловість"". Саме тому В. Петті багато уваги присвятив торгівлі, зокрема, зовнішній[8, c. 54-55].

Представником початку класичної політекономії у Франції був П'єр Ле Пезан де Буагільбер (1646—1714), який походив із дворян і здобув добру освіту. В 1696 р. він видав книгу "Докладний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості способи відновлення, або як за один місяць дістати королеві всі гроші, яких він потребує і збагатити все населення". У 1707 р. П. Буагільбер опублікував твір "Звинувачення франції", крім того, видав кілька теоретичних досліджень ("Трактат про природу, вирощування і користь збіжжя", "Дослідження про рідкість грошей", "Роздуми про природу багатства, грошей і податків").

П. Буагільбер виступав проти політики меркантилізму, захищав сільське господарство, обстоював поміркованість податків. Він був прихильником економічної свободи, багатство вбачав не у грошах, а в продуктах, створених у процесі виробництва. У тлумаченні теорії цінності П. Буагільбер був близьким до В. Петті. "Усі люди, — писав П. Буагільбер, — хочуть бути багатими, а більшість з них працює вдень і вночі тільки для того, щоб збагатитися: однак помиляються, як правило, щодо шляху, як досягти цієї мети. Що стосується справжнього здобуття багатства, котре би могло бути тривале, то помилка полягає передусім у тому, що люди творять собі фальшиві поняття про багатство, як і про гроші".

Викриваючи дотогочасні фальшиві, на його думку, погляди на багатство і збагачення, П. Буагільбер твердив, що від первородного гріха "людина може існувати і жити тільки завдяки праці"3. Однак у первісних суспільствах були обмежені потреби і низький рівень поділу праці, а в сучасному світі налічується до 200 занять, обмін між якими необхідний. При обміні гроші вже не є тираном, як раніше, а служать засобом обміну товарів.

Зазначені 200 занять творять стан держави найосвіченіших і обдарованих природою країн. Багатства є дітьми плодів землі, обробленої людьми. "Вже говорилось, і це правда, що плоди землі, — твердив П. Буагільбер, — а передусім збіжжя, спричинюються до виникнення всіх інших виробництв".

Ці міркування згодом стали характерні для фізіократів. Не випадково деякі економісти шукали джерел фізіократизму в творах П. Буагільбера. Земля, на його думку, живить усі промислові заняття. Подібні думки і висловлювання свідчать, що П. Буагільбер був захисником сільського господарства і селянства, критично ставився до глорифікації грошового багатства. Інших поглядів дотримувався американський державний діяч Бенджамін Франклін (1706—1790), який написав "Скромне дослідження про природу і необхідність паперових грошей". Він уважав, що "багатство країни повинно оцінюватися тією кількістю праці, котре її мешканці здатні купити". Отже, Б. Франклін був прихильником трудової теорії цінності.

Біля витоків цієї теорії стояв Ніколас Барбон (1640—1698), який у низці праць виступав проти меркантилістів. Він також вважав, що гроші не є багатством. Тому Н. Барбон дотримувався номіналістичного погляду на теорію грошей2. Він був упевнений, що люди не мають повного уявлення про торгівлю і гроші, бо з'ясовують їх ізольовано від усієї економічної системи. Н. Барбон розглядав усі складові торгівлі, тобто товари, їх якість, ціну і вартість, гроші, кредит і відсоток, вигоди, причини та інші аспекти. До речі, Н. Барбон дав своє визначення товарів, під якими розумів "усі ті блага, котрі придатні до задоволення трьох головних потреб людини, а саме: потреби їжі, одягу і захисту". "Ринок є найкращим суддею вартості", — твердив Ніколас Барбон.

Подібних поглядів дотримувався англійський купець та економіст Дадлі Норт (1641—1691). Він виступав проти засад політики меркантилізму і захищав ідею вільної торгівлі. "Жоден народ, — писав він, — ніколи не став багатим, застосовуючи штучні засоби, і нічого іншого лише спокій, працьовитість і діяльність, а також свобода приносять із собою витривалість, торгівлю і багатство".

Значну роль в еволюції економічної думки від меркантилізму до класичної політичної економії відіграв філософ і економіст Джон Локк (1632—1704). У своїх поглядах на вартість він вагався між тезою, що джерелом вартості є праця, і твердженням про те, що вартість визначається корисністю в процесі попиту і пропозиції. Крім того, він був прихильником кількісної теорії грошей.

Отже, аналіз еволюції теорій і політики меркантилізму, ґенези трудової теорії та зародження класичної політичної економії є яскравим підтвердженням спадкоємності в історії економічної теорії. Він переконливо свідчить про те, що розвиток одних економічних поглядів супроводився зародженням елементів інших, які згодом розвивалися і ставали, принаймні на деякий час, провідними. Це особливо рельєфно видно з критики теорій і політики меркантилістів, у якій є зародки фізіократизму Ф. Кене і класичної політекономії, найяскравішими представниками якої були А. Сміт і Д. Рікардо. Звичайно, великою мірою до виникнення класичної політичної економії спричинилися В. Петті та П. Буагільбер, але не можна не врахувати і теоретичних напрацювань їхніх сучасників, які конкретизували і формулювали думки, що розвивали наступні покоління економістів-теоретиків[11, c. 216-218].

2. Кембріджська школа. А.Маршалл

У 90-х роках ХIХ ст. в Англії сформувалася так звана кембриджська економічна школа,засновником якої був Альфред Маршал (1842-1924).Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала так званий неокласичний напрям. Наукові заслуги Маршала в царині економіки на Заході іноді навіть порівнювали з відкриттями Коперника в астрономії.

Автор відомої праці "Принципи політичної економії”. Саме він ввів у вживання такий термін як "економікс” підкресливши тим самим своє розуміння предмету економічної науки.

На його думку цей термін повніше відображує предмет дослідження. Економічна наука досліджує економічні аспекти і умови суспільного життя ,спонукальні мотиви економічної діяльності. Будучи наукою лише прикладною вона не може ігнорувати питання практики,але питання економічної політики не є її предметом. Економічне життя повинне розглядатись без політичних впливів, без державного втручання.

Істини ,розроблені класиками ,”будуть зберігати своє значення,поки існує світ”, визнавав Маршал. Але багато з положень,потребують уточнення і більш повного усвідомлення з урахуванням змінившихся умов.

Серед економістів йшли дискусії навколо того ,що є джерелом вартості – затрати праці , корисність , виробничі фактори? Маршал перевів спори в іншу площину, прийшовши до висновку,що не треба шукати джерело цінності,а досліджувати фактори ,які визначають ціни,їх рівень,динаміку.

Концепція Маршала виявилася свого роду компромісом між різними напрямками економічної науки. Основна ідея, висунута їм полягає в переключенні зусиль з теоретичних суперечок навколо вартості вивчення проблем взаємодії попиту та пропозиції як сил , визначаючих процеси ,які відбуваються на ринку.

Маршал глибоко проаналізував , як складаються і взаємодіють попит і пропозиція,ввів нові категорії і поняття,запропонував "компромісну” теорію вартості. Економічна наука вивчає не тільки природу багатства,а й головним чином мотиви , які породжують , господарську діяльність. Гроші вимірюють інтенсивність стимулів, які спонукають людину до дії,прийняття рішення. Аналіз поведінки індивідів покладений в основу "Принципів політичної економії”.

"Принципів політичної економії” заложили основу неокласичній теорії. Увага автора сконцентрована на аналізі діяльності конкретного господарського механізму. Механізм ринкової економіки досліджується перш за все на мікрорівні, а потім – на макрорівні[4, c. 119-120].

 

3. Економічні погляди М.Туган-Барановського

Центральною проблемою політичної економії, як визнавали майже всі економісти XIX ст., була теорія цінності, яка в період формування економічних поглядів М. Туган-Барановського виступала у двох інтерпретаціях — трудової теорії та теорій граничності. Вони вважалися між собою несумісними, що вперше спростував український економіст у праці "Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності", опублікованій в 1890 р. у журналі "Юридический вестник".

Учений вважає, що дві теорії, які становлять двоєдиність у теорії цінності, а саме теорія витрат виробництва і теорія граничної корисності, не є несумісними, а гармонійними. "Незважаючи на поширену думку про те, що обидві теорії заперечують одна одну, між ними, — твердив М. Туган-Барановський, — переважно існує бездоганна гармонія. Єдина різниця полягає в тому, що вони досліджують різні фази одного і того ж процесу економічної оцінки. Теорія граничної корисності пояснює суб'єктивні фактори в економічній оцінці, тоді як теорія трудової цінності пояснює її об'єктивні фактори".

Насправді одна теорія набуває характеру іншої. Економічний процес не є ані суто суб'єктивним, ані об'єктивним. Він поєднує обидва елементи, тому що між суб'єктом (економічною людиною) і об'єктом (зовнішньою природою) не існує нічого, крім взаємозалежності. Незважаючи на те, що ці дві теорії справді різні на підставі суб'єктивності й об'єктивності, одна теорія фактично набуває характеру іншої, бо економічний процес є двобічним. М. Туган-Барановський зазначає, що кожна економічна теорія, яка є лише суб'єктивною чи об'єктивною, однобічна і неповна; справжня теорія цінності має вирости з суб'єктивних елементів економіки, які переходять в об'єктивні. З цієї причини "обидві теорії можуть бути легко зведені до органічного синтезу. Рікардо мав на увазі об'єктивні фактори цінності, а прибічники теорії граничної корисності — суб'єктивні фактори".

М. Туган-Барановський не сумнівався, що пропозиція пов'язана з трудовими витратами у їх виробництві, а відтак головною проблемою економічного процесу є встановлення рівноваги між виробничими витратами на блага і їхньою корисністю.

Праця та інші фактори цінності у виробництві, — пише він, — повинні розподілятися згідно з корисністю вироблених благ. Оскільки трудові витрати є основними у виробництві, через те, що економічний процес не може продовжуватись і навіть існувати без праці, М. Туган-Барановський доходить висновку, що за умови раціонального розподілу прибутку (тобто системи, яка відповідає принципові максимізації, або "економічному принципу", як він його називає) гранична корисність товарів повинна бути пропорційною до трудових витрат. Він твердить: "Якщо ми одночасно виробляємо кілька товарів, які мають різні трудові витрати, економічний принцип вимагатиме, щоб корисність, яку ми реалізували в останню одиницю часу для кожного виду виробництва, була однаковою на граничному рівні. Якщо цього не спостерігається, коли остання одиниця праці у виробництві А дає більше корисності, ніж у виробництві В, то слушним є розширення виробництва А і зменшення виробництва В; тоді максимальна корисність буде досягнута, коли остання одиниця праці у виробництві кожного виду товару дасть однакову корисність на граничному рівні"[2, c. 551-552].

Незважаючи на те, що М. Туган-Барановський пояснював процес оцінки, виходячи з принципу граничної корисності, він стверджує, що трудова вартість відіграє вирішальну роль у розподілі продукту. Але раціональний розподіл сукупного продукту є лише "економічним ідеалом", до якого прагне економіка та який ніколи не може бути досягнутий. Тому розрахунок граничної корисності можливий тільки в ідеалі. Учений вважає, що навіть в ідеальному випадку не слід думати, що розподіл людської праці буде у точній математичній відповідності з економічним принципом. Відповідність граничної корисності трудовій цінності є граничним рівнем, до якого повинна прагнути національна економіка, але який ніколи не може бути досягнутий.

Іншими словами, М. Туган-Барановський твердив про постійне прагнення граничної корисності дорівнювати її трудовій цінності. Насправді така рівність досягається дуже рідко[5, c. 78].


4. Теорія економічного пропонування

На противагу кейнсіанцям прихильники «економіки пропонування» вважають за необхідне зменшення податків як засобу, що стимулює трудові зусилля і підприємницький ризик, заощадження та капіталовкладення.

Економісти різних теоретичних напрямів пропонують й інші методи стимулювання економічного зростання. Зокрема, вважається доцільним проведення урядом індустріальної політики, формування високоефективної структури виробництва за рахунок розвитку наукомістких і високотехнологічних галузей.

Обсяг пропонування праці в економіці визначається на основі індивідуальних рішень окремих робітників, які володіють специфічним товаром – здатністю до праці і можуть застосовувати її лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів.

Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисності робочого часу та корисності часу дозвілля. Метою робітника є максимізація сукупної корисності. Щоб максимізувати корисність часу, робітник повинен прийняти індивідуальне рішення: яку частку бюджету часу витрачати на дозвілля, а яку – на працю.

Основним фактором, що впливає на вибір робітника, є годинна ставка заробітної плати. Рівень годинної ставки заробітної плати відображає вартість втрачених можливостей. Кожен робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Щоб утримати робітника на певному робочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши таку заробітну плату, яку він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї праці.

Ставка заробітної плати відображає також продуктивність праці. Її зростання пов'язане з підвищенням продуктивності праці внаслідок впровадження нових технологій і зростання кваліфікації робітників, а також виникненням дефіциту трудових ресурсів у періоди економічного піднесення і мобільністю робочої сили – можливістю змінювати місце роботи.

Підвищення ставки заробітної плати за низького її початкового рівня спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Виникає ефект заміни дозвілля працею. Але високий рівень годинної ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих самих, або навіть менших затрат робочого часу. Це – прояв ефекту доходу. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення індивідуального пропонування праці[7, c. 341-342].

 

5. Економічна наука СРСР у 1917-1920 рр.

Світове визнання здобули дослідження українських економістів — представників математичного напряму в політичній економії: М. Столярова, О. Білімовича, О. Орженцького. Найвидатнішим економістом-математиком, який справив величезний вплив на розвиток сучасних економіко-математичних досліджень, був Є. Слуцький (1880—1948), котрий у 1913—1926 pp. викладав у Київському комерційному інституті (нині КНЕУ). Він написав низку праць у галузі математичних і математико-статистичних досліджень. 1915 р. Слуцький опублікував в італійському журналі статтю «До теорії збалансованого бюджету споживача», яку лише в 1963 р. було передруковано в Москві. У цій статті вчений показав зв'язок між функцією корисності і рухом цін і грошових доходів населення.

Цю працю вважають початком економіко-математичних досліджень проблем попиту і взаємозв'язку між функцією попиту, рухом цін та доходів. Уже в 30-ті роки XX ст. вона здобула високу оцінку зарубіжних економістів, зокрема Р. Аллена і Дж. Хікса.

Слуцький уперше у світовій літературі поставив питання про необхідність формування особливої науки — праксеології, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов. Ідеї Слуцького з дещо модернізованим математичним апаратом широко використано в працях зарубіжних економістів Р. Аллена, Дж. Хікса, К. Ерроу, Ж. Дебре та ін.

Пісумовуючи короткий огляд розвитку політичної економії в Україні, треба ще раз наголосити на його певних особливостях, зокрема на тому, що українські економісти не тільки запозичували економічні ідеї західних економістів і розвивали їх з урахуванням соціально-економічних особливостей розвитку України, а й зробили вагомий внесок у розвиток світової економічної думки[10, c. 136-138].


6. Специфіка та періодизація утопічного соціалізму на Україні

Соціалістичні економічні вчення формувалися і розвивалися на західноєвропейському соціально-економічному ґрунті. Однак вони ніколи не обмежувалися територіальними і національними межами, а проникали в інші країни і спільноти. Україна завжди контактувала з іншими європейськими країнами і була обізнана з новими економічними теоріями, у тому числі соціалістичного спрямування. Правда, в умовах української дійсності соціалістичні економічні теорії відповідно деформувалися.

Реакція української економічної думки на соціалістичні економічні ідеї була, отже, особливою. Це, до речі, засвідчує ставлення Миколи Зібера (1844—1888) до "Капіталу" К. Маркса. Український економіст першим піддав цей головний твір марксизму науково-критичному аналізу.

Згодом, а точніше вже у другій половині 90-х років XIX ст., І. Франко щораз більше виступав з критикою економічних доктрин марксизму. Це можна помітити в рецензії І. Франка на книгу Ю. Бачинського "Україна irredenta". На початку XX ст. І. Франко публікував низку праць, у яких опускав К. Маркса і Ф. Енгельса із соціальних небес на землю, вказавши на джерела їх мудрості. Про це свідчить, передусім, праця І. Франка "До історії соціалістичного руху", в якій наведено порівняння "Принципів соціалізму" В. Консідерана і "Маніфесту комуністичної партії" К. Маркса і Ф. Енгельса. І. Франко, спираючись на франкомовні публікації В. Черкезова, підтвердив велику кількість запозичень авторів "Маніфесту комуністичної партії" з "Принципів соціалізму" В. Консідерана. Ще більше, український мислитель засвідчив, що з погляду гуманізму В. Консідеран мав більше рації, аніж К. Маркс і Ф. Енгельс; їхня програма "державного соціалізму аж надто пахне державним деспотизмом та уніформізмом".

Майже ідентичним з Франковим було ставлення М. Туган-Барановського до економічних доктрин марксизму. Правда, видатний економіст не зазнав еволюції в поглядах на економічну теорію марксизму, яка була властива Франкові. М. Туган-Барановський зі студентських літ перебував у пошуках нових теоретичних конструкцій, був добре обізнаний з усіма течіями соціалістичної думки. В українського економіста не було такого зневажливого ставлення до соціалістів-утопістів, як у К. Маркса. М. Туган-Барановський неодноразово зазначав, що в соціалістів-утопістів було не менше науковості, ніж у марксизмі утопізму.

М. Туган-Барановський в 1905 р. видав книгу "Теоретичні основи марксизму", в якій всебічно розглянув марксистську теорію економічного розвитку, довівши її нереалістичність і шкідливість. М. Туган-Барановський був визнаний найчільнішим критиком марксизму в світі. Його праця неодноразово перевидавалася. Незважаючи на глибоку і послідовну критику марксизму, М. Туган-Барановського безпідставно називали "легальним марксистом", що досі повторюють деякі видання, автори яких ніколи ґрунтовно не знайомилися з науковою творчістю видатного українського економіста.

Специфічно скористався економічною теорією К. Маркса український економіст і соціолог Юліан Бачинський, який, як уже згадувалося, написав працю "Україна irredenta", яка за життя автора тричі перевидавалася. Ю. Бачинський у листах до М. Драгоманова заявляв про свою прихильність до матеріалістичної політекономії К. Маркса, але опублікував дослідження, в якому вперше економічними аргументами доводив потребу створити Українську Державу. "Україна — для себе! От її девіз: "Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна — одна, нероздільна від Сяну до Кавказу! — се єї прапор".

Ось до якого висновку дійшов Ю. Бачинський, скориставшись економічними аргументами з теорії К. Маркса та Ф. Енгельса. Очевидно, ніхто у світі так не пристосував космополітичну за своїм характером доктрину до потреб розбудови національної економіки і національної держави. Зрозуміло, що це не був марксизм, а по суті його заперечення.

Цей факт цікавий з будь-якого погляду, а надто у контексті ставлення української економічної думки до соціалістичних вчень. Використання соціалістичних ідей різного спрямування в українській економічній літературі до початку XX ст. можна підтвердити багатьма фактами, але вони були більше оздобою, ніж органічним сприйняттям. Це дає підставу погодитися з твердженням відомого економіста О. Білімовича, який у 1913 р. зазначив, що українська економічна думка не пішла ні народницьким, ні марксистським шляхом, що спостерігалося, наприклад, у сусідній Росії. Кожний український економіст, схиляючись у той чи інший час до соціалістичних ідей, з легкістю позбавлявся їх. Головна тому причина — стан економічних відносин, господарські та культурні традиції українства.

У XX ст. українству було насильно насаджено соціалістичні, зокрема марксистські, доктрини, які деякі економісти намагалися гуманізувати. Серед такого типу марксологів був український економіст на еміграції Роман Роздольський, твір якого про створення "Капіталу" К. Маркса здобув міжнародний резонанс. Перше видання дослідження здійснено 1968 року в Німеччині, а згодом в інших країнах. Р. Роздольський, докладно проаналізувавши "Капітал" і використавши думку багатьох його критиків, створив цінне марксологічне дослідження на запити неомарксистів1. Звичайно, реабілітувати К. Маркса і економічну теорію марксизму йому не вдалося, але сам факт, що український економіст був визнаний найталановитішим марксологом сучасності є промовисто-знаменитий. Він свідчить про великий теоретичний потенціал українських економістів взагалі, і щодо критики марксизму особливо.

Отже, соціалістичні економічні ідеї, вчення і доктрини є органічною частиною розвитку економічної теорії. Вони спричинились до вдосконалення останньої, незважаючи на власну переважаючу утопійність, прямолінійність і нерідко шкідливість для самої людини, яку вони брали під захист. Соціалісти, у тому числі марксологи, виступали за запровадження соціальної рівності за рахунок особистої свободи, виправдовували поза власною волею диктатуру, а отже, і нерівність. "Суспільство, котре ставить рівність (у розумінні рівності результатів) вище свободи, — твердять М. і Р. Фрідмани, — в результаті втратить і рівність, і свободу. Якщо заради досягнення рівності воно застосовує силу, то це знищить свободу, а сила, застосована спочатку в ім'я найкращої мети, опиниться в руках людей, які використають її у своїх інтересах. На противагу цьому, суспільство, котре ставить свободу найвище, здобуде — навіть не ставлячи перед собою ці завдання — і більшу свободу, і більшу рівність".

Власне на цьому наголошували українські мислителі І. Франко, М. Туган-Барановський та ін. ще на початку XX ст. Справедливість цих застережень підтвердили дальші події, зокрема, тривалий період тоталітаризму, планово-директивної економіки і диктатури, в теоретичному арсеналі яких були матеріалістичні одномірні доктрини. Відокремити економічну теорію від комуністичних злочинів у XX ст. ніяк і нікому не вдалося, бо головним тоді було вчення про диктатуру пролетаріату. Економічна теорія К. Маркса — це теорія рабства. Саме тому вона не мала дослідників в українській економічній думці, сформованій на глибокій демократичній традиції.

Соціалістичні ідеї виникли на соціальному ґрунті капіталізму, у контексті класичної школи політичної економії. Вони мали критичне спрямування і саме тому були популярними, але недостатньо конструктивними, як це засвідчили економічні доктрини К. Маркса, які виявилися такими жорстокими на практиці.


Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.





Реферат на тему: Особливості економічних поглядів М.Тугана-Барановського та А.Маршалла (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.