Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Історія економічних вчень

Економічне дослідження поглядів старої та нової історичних шкіл (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

1. Формування історичної школи в політичній економії й система національної економіки Ф.Ліста. 4

2. Постаті та погляди старої історичної школи в політичній економії 8

3. Нова історична школа та соціальний напрям. 13

Висновки. 19

Список використаної літератури. 20


Вступ

Економісти історичної школи не лише критикують класиків за надмірне теоретизування, але і висловлюють переконання, що універсальні схеми не можуть принести користі. Народне господарство кожної країни має свої особливості, свої норми і форми відносин. Завдання політичної економії — вивчати народне господарство у його конкретних реаліях, історичному розвитку. Зміст історичного підходу не в описі, а у роз'ясненні і розкритті економічних зв'язків і залежностей.

"Історики" виходили з того, що умови розвитку у різних країн неоднакові. Економічна реальність суперечлива і неоднозначна. Тому економічні рекомендації та економічна політика мають бути вироблені стосовно до конкретних умов.

Народне господарство — одна із сторін суспільного життя. Потрібно повніше враховувати всю багатогранність і всю складність конкретних відносин у суспільстві — традиції, етнічні особливості, звичаї, національні інтереси, геополітичне становище. Люди у своїх діях керуються не лише прагненням до вигоди і багатства. За цим загальним прагненням насправді може приховуватися широка палітра задумів і бажань, різних за суттю і мінливих залежно від становища, віку, доходу. І найголовніше, окрім бажання економічної вигоди людина керується такими мотивами, як почуття спільності, сімейного благополуччя, суспільних інтересів.

Економічну науку не випадково називають політичною економією. Це передбачає необхідність проведення аналізу економічних процесів у тісному взаємозв'язку з правилами державного управління, правовим порядком, як одним із важливіших факторів економічного життя.


1. Формування історичної школи в політичній економії й система національної економіки Ф.Ліста

Доводити, що економічна теорія пов'язана із соціально-економічним розвитком цивілізації і окремих країн — все одно, що вивалювати вже вивалені двері. Економічна теорія і економічна наука взагалі зазвичай має національне обличчя, що є природним явищем, оскільки вона більше, ніж будь-яка інша суспільна наука, безпосередньо пов'язана з господарською практикою і практичною політикою певної країни. Тому не дивно, що трудова теорія вартості, яка в особі А. Сміта і Д. Рікардо тривалий час вважалася нездоланною, скоріше, ніж очікувалося, була піддана критиці. Це не був кінець політичній економії, а лише пошуки її дальшого розвитку згідно з економічною еволюцією національних господарських систем.

Очевидно, так потрібно пояснювати формування і виникнення історичної школи, батьківщиною якої стала Німеччина, так само як теорії трудової вартості — Англії. Німеччина першої половини XIX ст. була набагато відсталішою від Англії промислово, тут існувало багато малих держав, які перешкоджали економічному піднесенню. Якщо завдяки промислово-технічній революції Англія могла виробляти дешеву конкурентоспроможну продукцію і тим відстоювати вільну торгівлю, то на це не могла собі дозволити Німеччина.

Якщо для Англії принцип вільно-економічних дій, "економічна людина" та інші поняття були зрозумілі, то в інших країнах Європи, зокрема в Німеччині, не можна було ігнорувати позаекономічні чинники у розвитку економіки. Тому космополітичні за своїм змістом категорії економічного вчення Сміта-Рікардо у Німеччині критикували, наповнювали національним змістом. Німецькі економісти апелювали до національних господарських і культурних традицій, докладно їх описували і залучали до моделювання національної економічної системи.

Система національної економіки на німецькому ґрунті вперше найяскравіше виявилася в економічних поглядах Фрідріха Ліста (1789—1846), який народився у Вюртемберзі. Здобувши освіту, він у 17-річному віці обійняв посаду службовця Тюбінгенського філіалу Вюртемберзького бюро. Свою першу наукову працю Ф. Ліст присвятив проблемі викладання в університеті курсу місцевого самоврядування. Тема була вельми актуальна, а її висвітлення піднесло авторитет Ф. Ліста, який отримав посаду керуючого справами і політикою міста Тюбінгена. У той час Ф. Ліст став професором Тюбінгенського університету.

У 1819 р. під керівництвом Ф. Ліста у Франкфурті було засновано "Генеральну асоціацію німецьких промисловців і комерсантів". У 1820 р. його обирають депутатом Вюртемберзьких штатів. За критику урядових кіл Ф. Ліст перебував в опозиції до влади, був звільнений з посади і переслідуваний. Це змусило його переїжджати до Франції, Англії, Швейцарії. Після повернення до Німеччини його заарештували. Відбувши покарання, Ф. Ліст був висланий з країни. У 1825 р. він опинився у США, де був фермером, редактором газети, в якій публікував свої праці на економічні теми. Згодом у Німеччині відбулися політичні зміни, зокрема, перемагали прихильники митного об'єднання країни, за яке Ф. Ліст боровся 13 років. Це стало реальністю в 1834 р[3, c. 146-147].

Головним твором Ф. Ліста є "Національна система політичної економії" (1841 р.), в якому він проголосив себе противником Промислового планування Англії і захисником національної єдності Німеччини. Ф. Ліст прагнув бачити Німеччину потужною індустріальною державою, здатною до економічної й політичної експансії в світі. Через те він протиставив економічній теорії Сміта і Рікардо вчення про національну економіку, відкидаючи загальні закони розвитку виробництва в різних країнах. Він твердив, що економіка окремих країн розвивається за особливими законами, і тому для кожної країни властива своя національна економіка, завдання якої полягає у створенні найкращих умов для розвитку продуктивних сил нації.

Центральне місце в системі Ф. Ліста посідала його теорія продуктивних сил та вчення про стадії господарського розвитку нації в поєднанні з ідеєю "виховного протекціонізму". У "національно-економічному поступовому русі нації" Ліст виділяв п'ять стадій: дикості, скотарську, землеробську, землеробсько-мануфактурну і землеробсько-мануфактурно-комерційну1.

Сам факт періодизації економічної історії заслуговує на увагу. Вона, звичайно, була підпорядкована теорії Ф. Ліста, згідно з якою в Німеччині потрібна активна державна економічна політика з метою переходу до п'ятої стадії розвитку, на якій вже перебувала Англія. Ф. Ліст широко, вдало й ефективно використав історичні факти для обґрунтування необхідності розбудови національної економічної системи.

Ф. Ліст по-своєму тлумачив продуктивні сили; до них він зараховував різні суспільні інститути: уряд, мораль, мистецтво, суд. До капіталу, крім матеріального багатства, він відносив природні й набуті здібності людей. Ліст надавав великого значення організаційно-економічним відносинам, транспортній інфраструктурі, моральному духу нації.

Звичайно, що розбудова національної економіки пов'язана з активною економічною політикою. Тому не дивно, що Ф. Ліст виступав за ефективний протекціонізм у зовнішньо-господарській політиці держави. Він твердив, що політика лібералізму і задоволення потреб населення за рахунок імпортних виробів позбавляє націю конкурентних переваг над іноземними країнами.

Однак функції держави не обмежуються політикою протекціонізму, її економічні функції пов'язані з формуванням раціональної виробничої структури, інвестуванням та іншими напрямами господарського розвитку. Держава покликана узгоджувати окремі ланки національного економічного організму.

"Національна система політичної економії" Ф. Ліста збагатила економічну науку макроекономічним і мікроекономічним підходами до розбудови національної економіки, тлумаченням загальних економічних категорій в органічній єдності з їх національним наповненням і застосуванням.

Тоді, коли Ф. Ліст виступав з програмою національної економіки, його не розуміли на батьківщині. Це його дуже гнітило, і він вкоротив собі віку. Після смерті до нього прийшло величезне визнання, його іменем називали вулиці та навчальні заклади, було споруджено монументи в кількох німецьких містах.

Хоч наукова творчість Ф. Ліста і не була довготривалою, вона позначилася на розвитку економічної науки, обрії якої збагатилися не тільки поняттям національної економіки і продуктивних сил. Ф. Ліст надавав великого значення національно-культурним джерелам економічного зростання, що було актуальним упродовж XIX—XX ст. Протиставивши теорії мінових вартостей теорію продуктивних сил, він твердив, що сила, яка творить багатство, є важливішою від самого багатства. Потрібно, як казав Ф. Ліст, продукувати духовні знання, бо вони виробляють продуктивні сили, тоді як інші блага виробляють лише обмінні вартості. Нація, зазначав Ф. Ліст, мусить добувати духовні й суспільні сили, щоб виробляти матеріальні блага.

Акцент на ролі духовності, культури, традиції тощо в економічному зростанні надає особливої актуальності, привабливості економічній теорії Ф. Ліста, яка випередила розвиток економічної науки, що була затиснута в лещата матеріалістичних детермінацій і матеріалістичного інтересу. Навіть запроваджене Ф. Лістом поняття продуктивних сил згодом було звужене і зведене, по суті, до речових факторів економічного розвитку. Матеріалістично зорієнтовані економісти досі не можуть позбутися уявлень матеріалістично тлумачених міфічних продуктивних сил[6, c. 86-88].


2. Постаті та погляди старої історичної школи в політичній економії

Незважаючи на те, що "національна система політичної економії" Ф. Ліста посідає окреме місце в історії економічної думки, але за своїм характером, певними компонентами, методологією вона тісно пов'язана із старою і новою історичними школами, що сформувалися в Німеччині. Засновниками старої історичної школи були В. Рошер (1817—1894), Б. Гільдебранд (1812 — 1878) К. Кніс (1821—1898).

У межах десятиріччя, тобто з 1843 по 1853 pp., вони видали кілька подібних між собою за змістом книг з політичної економії. Так, у 1843 р. В. Рошер, який окреслив загальні контури історичного методу в політичній економії, опублікував "Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу". У 1848 р. вийшла книга Б. Гільдебранда "Політична економія сучасного і майбутнього". У 1853 p. K. Кніс видав працю "Політична економія з точки зору історичного методу".

Як видно навіть із назв видань, політична економія розглядалася представниками історичної школи з історичних позицій. Це, звичайно, не означає, що в теоретичному сенсі історична школа нічого не дала, як іноді твердять деякі дослідники. Адже намагання включати фактори культури, зокрема національної, в розгляд економічних явищ і процесів також збагачує економічну теорію.

В. Рошер у праці "Основи народного господарства" слідом за Ж. Сеєм писав про три фактори виробництва, а вартість товару розглядав з позицій корисності. Він говорив про "неречові капітали", зараховуючи до них професійні навички; отже, капіталом виступали і робітники, які мають кваліфікацію. Тоді це могло видатися дивним, а нині, коли широко запроваджується поняття "людський капітал", така теорія стає цілком прийнятною.

В. Рошер використовував теорію здержливості В. Сеніора. Подібних поглядів дотримувався і Б. Гільдебранд, який також підтримував Ж. Сея у тлумаченні природи прибутку підприємця. Дорікаючи А. Сміту і Д. Рікардо в антиісторизмі, представники історичної школи наполягали на відносному значенні економічних законів, установ та ідей, на їх змінності, яка проходить "поряд і паралельно із зміною самого народу та його потреб". К. Кніс заперечував об'єктивний характер економічного розвитку суспільства. Він вважав, що суспільство вільне від дії будь-яких законів.

Представники старої історичної школи на перший план ставили природні відмінності народів, їхніх здібностей і рівня розвитку. Це виключає можливість виявлення одного типу господарства у різних націй. "Одного економічного ідеалу, — зазначав В. Рошер, — не може бути для народів, так само як не шиється одяг за одною міркою"[7, c. 162-164].

Стара історична школа дотримувалася поглядів на політичну економію, які відстоював Ф. Ліст. її представники вважали, що політична економія покликана вивчати національну економіку, розвиток якої визначається особливостями природи, характером народу і його установ. Принцип історизму замість загальних економічних законів пронизує економічні погляди старої історичної школи.

Виходячи з такого принципу, стара історична школа заперечувала діалектичний характер суспільного розвитку, а визнавала еволюційну форму розвитку, відкидала реформаційні перевороти. Наприклад, В. Рошер вважав, що при зміні форм свого життя народи повинні брати за взірець час, коли все змінюється, але так поступово і повільно, що навіть не можна помітити цих змін. Законними, на його думку, були тільки ті перетворення, котрі відбувалися "мирним шляхом позитивного права". "Кожна революція, — твердив В. Рошер, — якою би не була великою потреба в змінах, що вона здійснює, залишається завжди все-таки великим нещастям, тяжкою і нерідко смертельною хворобою народного життя". Хоча соціалісти критикували це твердження, але воно не позбавлене сенсу, як це дехто хотів довести. Руйнівні наслідки революційних переворотів справді дорого коштують для народів, як засвідчило XX ст.

Дотримуючись методології еволюціонізму, економісти старої історичної школи визнавали виникнення економічних категорій в праісторичну добу. Наприклад, В. Рошер уже в первісних лісах знаходив капітал і "немічних пролетарів", Б. Гільдебранд вважав, що різниця між підприємцем і робітником існувала завжди.

До речі, Б. Гільдебранд звинувачував школу Сміта-Рікардо в тому, що вона обмежила свої дослідження тільки сферою економічних явищ, зігнорувавши мораль, право, альтруїстичні та інші почування людей. "Смітівська школа, — писав Б. Гільдебранд, — розірвала будь-який зв'язок між наукою і моральним завданням людського роду, а тому не без підстав цю школу звинувачують в матеріалізмі". Представники історичної школи всіляко наголошували на значенні етичних, психологічних, правових і політичних чинників, відводячи їм вирішальну роль у господарському розвитку. Політична економія, на думку Б. Гільдебранда, є наукою моральною, а не вченням про людський егоїзм.

В історії господарського розвитку Б. Гільдебранд вирізняв три фази: натуральне господарство середніх віків, грошове господарство, кредитне господарство. Кредитне господарство він вважав втіленням "добродійництва", бо обмін продуктами в цій системі ґрунтується на "чесному слові, на довірі на реальних засадах". На думку економіста, кредит може стати силою, здатною усунути панування грошей і капіталу, перетворити світ на засадах справедливості.

Еволюційний підхід та історичні факти давали змогу представникам старої історичної школи аргументовано розкривати природу економічного розвитку, наукові школи в політичній економії. Як уже зазначалося, вони дорікали школі Сміта-Рікардо за абстрактність теоретичних узагальнень, космополітизм і матеріалізм. Коли йдеться про соціалістичні теорії то представники старої історичної школи вказували на їх зародження ще в античності та утопічність, оскільки вони були спрямовані проти приватної власності та підприємництва. Приватна власність, як зазначав Б. Гільдебранд, є "наймогутнішим двигуном розвитку духу", без котрого людство залишилось би "нежиттєвою, одноманітною масою" ...Подібне можна сказати і про поділ суспільства на підприємців та найманих працівників, у якому закладено "необхідний двигун економічного розвитку народів".

Звичайно, як у всякому напрямі економічної думки є свої здобутки і вади, так і в представників старої історичної школи можна виявити раціональні зерна поряд з половою. Однак не можна нехтувати позитивні моменти у вченні старої історичної школи, як це робили представники матеріалістичного детермінізму. Річ у тому, що багато положень, які висунула стара історична школа в галузі економічної науки, є об'єктивним продуктом розвитку економіки та економічної думки. Вміла інвентаризація понятійного апарату й аргументів старої історичної школи в політичній економії служить поступові економічної науки, проникненню в економічні явища і процеси, їх історичні та національні особливості. Вони збагачували спектр економічного мислення й історію економічних вчень взагалі.

Проблемам взаємозв'язку права й економіки присвячені праці А. Вагнера. Як відмічає один із істориків економічної думки, "була звернена увага на те, що економічне становище особистості не стільки залежить від природних прав або здібностей, скільки від сучасної юридичної організації, яка сама є продуктом історичного розвитку". Під впливом історичної школи з'являється багато праць з економічної історії, вивчається механізм формування господарських систем у різні епохи — у період рабовласництва, середні віки, епоху становлення буржуазного ладу. Історики й економісти вважали, що подібні дослідження допомагали зрозуміти сутність поточних соціальних проблем[4, c. 231-233].

Внаслідок вивчення поглядів представників історичної школи Й. А. Шумпетер виділив шість пунктів, в яких відбиті найбільш суттєві її ідеї (підходи).

1. Релятивістський підхід. Деталізовані історичні дослідження вчать тому, наскільки неспроможна ідея існування загальнозначимих практичних правил у галузі економічної політики. Більше того, можливість існування загальних законів спростовується положенням про історичну причинність соціальних подій.

2. Положення про єдність соціального життя і нерозривний зв'язок між його елементами. Тенденція до виходу за межі простих соціальних доктрин.

3. Антираціоналістичний підхід. Множинність мотивів і невелике значення суто логічних спонукальних причин людських дій. Це положення стверджувалось у формі етичних аргументів і в прагненні до психологічного аналізу поведінки індивідів та мас.

4. Еволюційний підхід. Еволюційні теорії покликані використати історичний матеріал.

5. Положення про роль інтересів у взаємодії індивідів. Важливо те, як розвиваються конкретні події і формуються конкретні умови, а також які їх конкретні причини, а не загальні причини всіх соціальних подій.

6. Органічний підхід. Аналогія між соціальними і фізичними організмами. Первісна органічна концепція, згідно з якою національна економіка існує поза різними індивідуумами і над ними, пізніше замінюються концепцією, згідно з якою індивідуальні економіки, що складають національну, перебувають у тісній залежності одна від одної[2, c. 59-60].


3. Нова історична школа та соціальний напрям

Наступний етап еволюції історичної традиції в Німеччині також був пов'язаний із особливим періодом розвитку німецького суспільства — монополізацією економіки, що спричинила різку поляризацію доходів населення, і внаслідок цього загострення класових суперечностей. Формування нової історичної школи було покликане до життя необхідністю теоретичного обгрунтування способів розв'язання соціальних проблем.

Щоб зрозуміти різницю між двома цими школами, нагадаємо: для історичної школи (на відміну від класичної) соціальне питання ніколи не залишалось поза увагою. Спираючись на свій метод, саме вона зосереджувала увагу на важливому значенні всіх соціальних інституцій. Тому проблема соціальної рівноваги розглядалась цією школою як необхідна умова економічного розвитку, а гарантом такої рівноваги мала бути держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними).

Слід також згадати, що концептуальним підходом класичної школи до суспільних проблем був постулат: індивід сам формує свій добробут, а добробут суспільства — це сума добробуту індивідів. Історична школа виходить із цілком протилежного, уважаючи індивідуальний добробут похідним від загальносуспільного.

Фундатори нової історичної школи, яка виникла в Німеччині в 70-х pp. XIX ст., Г. Шмоллер (1838—1917), Л.Брентано (1844— 1931) і К. Бюхер (1847—1930), орієнтуючись на проблеми сучасності (що характерно для історичного методу), з самого початку взяли собі за мету створити в межах національної політичної економії особливу галузь — основи соціальної політики. Вони виходили з того, що:

— політична економія є наукою про соціальне господарство;

— детермінантою економічного розвитку є соціальне середовище, його стан;

— формування сприятливого соціального середовища — функція держави;

— сприятливе соціальне середовище — це таке, що базується на соціальній справедливості;

— розуміння соціальної справедливості у кожної нації своє, воно залежить від звичаїв, моралі та права, тобто не обмежується лише економічною справедливістю, що встановлюється в результаті конкурентної боротьби, як це було в класиків;

— можна свідомо перебудовувати відносини в суспільстві, пом'якшувати соціальне напруження, поступово реформуючи соціальну сферу;

— основою реформування є цілеспрямована політика держави, відображена в правових актах.

Основу таких підходів було закладено ще представниками старої історичної школи. Проте в їхніх працях не тільки не пропонувалося конкретних заходів з реформування суспільства, а й навіть не надавалося пріоритетного значення трансформації соціального середовища, в якому відбуваються економічні процеси. Навпаки, усі автори нової історичної школи вважали принциповою саме цю проблему. Але зміст практичних рекомендацій у них був різний[1, c. 251-253].

Отже, зосереджуючи увагу на тому, що представники нової історичної школи виступали за еволюційний і реформістський шлях розвитку суспільства, що його мала забезпечити держава через свою політику, і вважали, що реформування має починатися з соціальної сфери і базуватись на принципі примирення економічної свободи та суспільного порядку, — необхідно ознайомитись із конкретним змістом пропозицій, тобто з тим, як ці автори розуміли соціальні реформи.

Це важливо ще й тому, що теорії представників історичної школи дуже добре відбивали характер процесів, які відбувались у тогочасних суспільствах. Вони доводили, що впертий консерватизм призводить до революцій, тоді як державна політика може бути гнучкою і забезпечувати класовий мир (ця теза і була відмітною ознакою так званого катедер-соціалізму).

Г. Шмоллер, який очолив консервативне крило «нової історичної школи», був запеклим монархістом. Прусську державу він розглядав як основну рушійну силу суспільного розвитку, а економічне життя — лише як частину загальної культурної моделі. З цього випливав логічний висновок: ретельне вивчення минулого культурного розвитку забезпечить культурну перспективу для розвитку майбутнього. Шмоллер одним із перших в історії економічної науки запроваджує «етичний принцип», який нині набрав великого поширення у світовій економічній практиці. Він доводить, що господарське життя визначається не тільки природними й технічними, а також і моральними факторами.

Важливого значення надавав Шмоллер ролі морального фактора в розв'язанні робітничого питання. Він писав, що найліпший засіб для цього — виховання моральності робітників з тим, щоб подолати вороже ставлення до підприємців, запобігти поширенню революційного руху серед робітничого класу. Шмоллер пропагував ідеї відмови від класової боротьби і закликав виховувати робітників у дусі «соціальної солідарності» з капіталістами. Він наполягав на проведенні реформ, які усунули б занадто велику майнову нерівність, що породжує небезпеку соціальних конфліктів. Цими принципами керувалась у своїй практичній діяльності і створена 1872 р. Шмоллером «Спілка соціальної політики».

Шмоллер досліджував і багато інших тем суспільного життя. Про широкий діапазон його наукових інтересів свідчить конспект з історичних досліджень, який вийшов у світ у двох томах у 1900 і 1904 pp. У цій праці Шмоллер розглядав фізичні, етичні та юридичні основи політичної економії, аналізував розвиток і структуру населення, висвітлював питання технічного прогресу і його значення для економіки, ринкові відносини, широке коло соціальних проблем.

Одним із провідних ідеологів ліберально-буржуазного крила Цієї школи був Л. Брентано. Найвідоміші його праці — це «Класична політична економія» (1888) та «Етика і народне господарство в історії» (1894). Так само, як і Шмоллер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етичному і правовому факторам. Він стверджував, що теоретична економія має «другорядне значення», порівняно з «безпосереднім спостереженням» економічних явищ. Фактично Брентано вважав теоретичну політичну економію зайвою, такою, що не має практичного значення.

Він також пропагував ідею «соціального миру» і суспільної рівноваги. Брентано рекомендував підприємцям надавати певні пільги робітникам, використовуючи для цього фабричне законодавство, профспілки, споживчу кооперацію, житлове будівництво тощо. Велику роль у поліпшенні становища робітничого класу він покладав на профспілки.

На відміну від своїх колег, Брентано заперечував визначальну роль держави в суспільному розвитку, а як прихильник реформістського напряму в соціальній політиці, він проголошував певні ідеї, спрямовані на пом'якшення соціального протистояння в суспільстві.

Монополізацію економіки Брентано розглядав як оздоровчий засіб економічного розвитку. Він увійшов у історію економічної науки як один з ідеологів таких об'єднань, як картелі, убачаючи в них найважливіший засіб стабілізації економіки.

Значний внесок у економічну науку зробили й інші представники німецької історичної школи, зокрема К. Бюхер — автор відомої книжки «Піднесення національної економіки» (1893). У цій праці він простежує еволюцію розвитку народів Західної і Середньої Європи.

З позицій мінової концепції Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

— замкнуте домашнє господарство (без обміну);

— міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача);

— народне господарство (товари проходять кілька етапів, перш ніж потрапити до споживача).

Головним критерієм, за допомогою якого здійснюється історична періодизація суспільства, у нього є обмін[5, c. 48-49].

Послідовниками і представниками нової історичної школи вважають В. Зомбарта (1863—1941) і М. Вебера (1864—1920). Вони продовжують пошук засобів удосконалення суспільства, намагаючись теоретично розв'язати нагальні соціальні проблеми.

Усі автори, які дотримувались історичних традицій у дослідженнях, обов'язковою умовою поступального розвитку вважали

створення державою сприятливого середовища для такого розвитку. Як складові соціального середовища розглядалися право, релігія, традиції, мораль, рівень освіти та суспільна ідеологія.

Так, Зомбарт присвячував свої праці проблемам соціальної психології нації, дослідженню її впливу на економічну поведінку суб'єктів народного господарства. Він намагався показати на історичних прикладах, що капіталістичне суспільство виникає як наслідок психологічного прагнення людини до свободи економічної діяльності, духу підприємництва і новаторства, що забезпечують її збагачення. У свою чергу, збагачення веде до змін у суспільній психології (інколи негативних, запобігати яким — завдання держави).

Тут необхідно наголосити на суттєвому моменті: в економічній літературі Зомбарта часто називають ідеологом нацизму. Це зумовлено тим, що він, звертаючись до ідей Ф. Ліста, намагається обґрунтувати тезу про визначальну роль суспільної, національної за сутністю, психології, яка, на його думку, є основою істинної конкуренції — протистояння держав і націй. Він стверджував, що нації зі свідомо сформованою психологією є сильнішими за ті, мораль яких формується стихійно, а тому вони мають право насильницьким способом насаджувати свою мораль, завойовуючи собі «життєвий простір».

Варто замислитись над цією тезою Зомбарта, проаналізувати її та дати їй оцінку, спираючись на приклади розвитку сучасного глобального світу.

Дещо іншим є об'єкт дослідження у Вебера. Він також присвячує свої праці (найвідоміша з яких «Протестантська етика і дух капіталізму») дослідженню морально-етичної природи суспільно-історичних процесів. Він звертає увагу на основоположні ідеї вчень Лютера і Кальвіна, згідно з якими своїм поступальним розвитком суспільство завдячує економічній діяльності, котра є лише однією з багатьох форм виконання людиною своїх обов'язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховувати в нації працьовитість, бережливість і прагнення збагачення.

Слід визнати, що праці Вебера були важливим внеском у розвиток історичної традиції. Вони давали якнайповніше уявлення про особливості національної політичної економії, згідно з якою менталітет нації, суспільна мораль визначають форми економічних відносин. Вебера часто називають батьком сучасного інституціоналізму.

До складу нової історичної школи входили також і ті вчені, котрі намагалися узгодити висновки, зроблені класичною школою, із висновками історичного методу, доводячи, що економічні категорії, сформульовані класиками, не суперечать поглядам історичної школи і є частиною вчення про суспільство. Цей напрям отримав назву соціального.

Економісти історичної школи не можуть претендувати на поглиблену теоретичну розробку концептуальних положень, висунутих класиками. Але вони розширили і конкретизували тематику політичної економії. Ці вчені поклали початок народженню економічної соціології, обґрунтувавши єдність соціальних і економічних відносин, тісний зв'язок між ними. Праці "істориків" виявили необхідність розвитку системи економічних знань; показали значення статистичних факторів, історії економічного життя; детально обґрунтували роль економічної організації, значення правових нормативів[8, c. 279-281].


Висновки

Історична школа у Німеччині отримала свій розвиток у працях Вільгельма Рошера (1817 —1894), Бруно Гільдебрандта (1812 — 1878) та КарлаКніса(1821 — 1898), які вважаються засновниками старої історичної школи. Наслідуючи традиції Ф. Ліста, вони обґрунтували необхідність відбиття в економічній теорії особливостей національних господарств, відстоювали ідею історичного підходу до економіки, врахування конкретних історичних і соціокультурних факторів при аналізі економічних систем. Значним був їх внесок до історії народного господарства та історії економічної думки.

Представниками нової історичної школи в Німеччині є Густав Шмоллер (1838 — 1917), Адольф Вагнер (1835 — 1917) і Карл Бюхер (1847 — 1930). Економісти цієї школи не пішли по шляху заперечення "природних" економічних законів. Вони виходили з того, що закони економіки не можуть бути відкриті шляхом логічного обґрунтування. У центрі уваги нової школи — практичні проблеми, а не теоретичні узагальнення.

В економічних дослідженнях велике значення надається етиці, моральному початку. Детально вивчаються правові норми, їх вплив на економічні відносини, господарський механізм. Правовий порядок — "основа історичного розвитку, цілі якого не дані з самого початку"; він "виникає поступово із уривків, які пропонуються практиками". Правильність правової будови випливає із "несвідомо діючої практики", твердив Т. Кнапп, автор праць з теорії грошей та історії господарства.


Список використаної літератури

1. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

7. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

8. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.





Реферат на тему: Економічне дослідження поглядів старої та нової історичних шкіл (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.