Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Іноземні мови

Звукова організація вірша у французькій мові (стаття)

Вірш потребує самостійного вивчення, і є об'єктом спеціальної галузі філології - віршознавства. Віршознавці досягли певних успіхів у вивченні віршованої мови, але окремі її сторони, конкретно-звукова організація - вивчені в меншій мірі.

Звукова організація вірша трактується як семантико-звукова структурна єдність, як система взаємопов'язаних компонентів. Саме через особливе звучання вірша можна побачити ідейні та змістові особливості.

Якими шляхами доходить до нас віршований твір. Таких шляхів є три: семантика, ритм та фоніка, якій відводиться особлива увага, так як вона безпосередньо пов'язана зі звучанням вірша. Не слід плутати термін "фоніка” з "фонетикою”. "Фоніка - розділ фонетики, що розглядає звуки мови з погляду їхньої естетичної (евфонічної) та емоційної функції” [1, 4].

Вирізненість звуку в вірші завжди притягувала увагу дослідників, які особливо цікавилися звуковими повторами і нерідко приписували їм роль єдиного виразника змістового початку. Таким є, наприклад, поняття "звуковкообразу”, який включається в загальний образ-картину як деталь, як одна із її барв. Слід зазначити, що автономне сполучення голосних та приголосних звуків нічого не змальовує, не живописує. Теж саме стосується і звукових повторів, які отримують художньо-виразне значення лише тоді, коли вони включені в загальну інтонаційно- семантичну систему твору.

Дослідники намітили декілька видів звукових повторів внутрішнього віршованого ряду. До них відносимо евфонію та звуконаслідування, які і є об'єктом вивчення фоніки.

1. Евфонія - милозвучність, чи ліпше благозвучність - сукупність позитивно-естетичних фонічних явищ. До евфонічних явищ належать: алітерація, асонанс, дисонанс. Алітерація є достатньо сторонньою у французькій мові, але звичайно ж існує. Зазвичай це явище використовується, щоб показати мелодійність приспівів та рітурнель:

Et lon lon la ! La digue don daine !

Застосування асонансів, як повторів у кінці слова наголошеної голосної, у французькій поезії обмежене певним часом (до ХII століття) і кількома жанрами: кантілена та героїчний епос королівського чи феодального циклів. Асонанс вживають, щоб підкреслити якусь ідею, враження від чогось:

... tant elle bigarrйe

Et vergetйe, et mouchetйe (La Fontaine)

де асонанс на "e” надає тексту яскравості, барвистості.

Дисонансом звуть неповне співзвуччя, коли співпадають лише приголосні, а голосні натомість - різні. Дисонанс як окрему фонічну категорію слід вважати витвором модернізму в літературі. В добу пересичення правильними римами знаходяться поети, котрі з метою здивувати або шокувати публіку вживають дисонанс замість рими.

2. "Звуконаслідування”, "імітативна гармонія” - з цих термінів віддаємо перевагу звуконаслідуванню, оскільки щодо терміну "імітативна гармонія”, то він мав би охоплювати лише гармонічні звуки, не заторкуючи какофонічних.

Звуконаслідування в поетичному творі досягається двома шляхами:

1) Вживанням ономатопеї - слів, що мають звуконаслідувальний характер, імітують певне звучання: крика звіра, птаха, звуки стихій, тощо.

2) Витворенням потрібних авторові звукових ефектів - як от шум лісу, стук мечів - шляхом накопичення певних слів, котрі самі з себе не є ономатопеями:

Les sanglots longs Des violons

De l'automne (Verlaine)

За допомогою звуконаслідування, поети створюють свій певний звукообраз, як от звук [f], [fr] у В.Гюго асоціюється з лякливістю та здриганням (звукообраз - шелестіння листя):

Jusqu 'au frйmissement de la feuille froissйe.

Особливим видом звуконаслідування є какофонія, тобто гидозвучання, явище негативноестетичне. Какофонія включає як збіг голосних, так і приголосних і, в більшості випадків, використовується для створення гумористичного ефекту, як наприклад, у Корнеля - un dekikil :

Quelle que soit sa mиre et de qui qu 'il soit fils , або y Лa Фонтена - un lapatata : Le rat fut а son pied par la patte attachй.

Отже, віднині звук здобув зовсім нову функцію - естетичну. "Звуки - це ноти, які передають різні тембри в музиці” [2, 127]. Як ноти можуть передавати різні музичні відтінки, так і звуки є символами, за допомогою яких поет передає настрій своєї душі. Але необхідно

наголосити, що звук не має стандартного образу. Все залежить від нашого індивідуального ставлення до того чи іншою звуку - від автора,

який пов'язує дане конкретне звучання з чимось, відповідним його задумові, а також читача чи слухача, який спроможний або неспроможний цю відповідність відчути.

Автор: Попович О. м. Запоріжжя Матеріали міжвузівської наукової конференції "Зіставне вивчення германських і романських мов і літератур'" (18-20 травня) / Ред. кол. В.Д. Каліущенко. М.Г. Сенів. Н.В. Васютина. - Донецьк ДонДУ. 2000.-230 с.





Реферат на тему: Звукова організація вірша у французькій мові (стаття)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.