Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Інформатика, програмування

Відповіді на питання з предмету "Інтелектуальні системи або Лінгвістичне програмне забезпеченя" (шпора)

1. Поняття інтелектуальної системи(ІС). Основні компоненти ІС.

2. Два погляди на реалізацію в ІС інтелектуальної діяльності. Поняття мета процедури.

3. Властивості знань.

4. Поняття інтелектуального інтерфейсу. Програмні компоненти інтелектуального інтерфейсу.

5. Експертні системи. Структура ЕС.

6. Класифікація експертних систем за типом задач, що розв'язуються.

7. Використання діалогу в експертних системах. Проблеми, що виникають при утворенні експертних систем.

8. Системи машинного перекладу; їх класифікація за типом перекладу.

9. Системи, що питають та відповідають. Типи питань.

10. Діалогові системи. Відмінність діалогових систем від систем, що питають та відповідають.

11. Семантичний підхід до реалізації діалогу. Використання рубрик при реалізації діалогу.

12. Семантичні аналізатори навчаючих систем. Маски відповідей. Метод еталонів.

13. Визначення формальної граматики, речення, мови. Приклади.

14. Граматики, що породжують. Граматики, що розпізнають. Дерева і їх використання в граматиках.

15. Класи граматик. Категоріальні граматики. Контекстно – залежні мови. Контекстно –вільні мови.

16. Обмеження на термінальні словники мови і типи речень. Відбір слів до термінального словника. Семантична омонімія.

17. Поняття іменної групи в реченні. Проективність речень природної мови. Формальне визначення проективності речення. Приклади.

18. Граматичний підхід до розуміння змісту тексту на природній мові. Основні положення.

19. Значення і розуміння змісту слів речення.

20. Етапи розуміння змісту речення на природній мові. Характеристики етапів.

21. Морфологічний аналіз слів речення на природній мові. Декларативний і процедурний методи виконання морфологічного аналізу.

22. Склад і структура словників при виконанні морфологічного аналізу речень в діалогових системах. Причини вибору такого складу. Використання словників.

23. Семантична і синтаксична моделі керування глаголу, їх використання.

24. Етап передсинтаксису ; його призначення. Синтаксична омонімія.

25. Синтаксичні аналізатори. Метод співставлення зі зразком. Реалізація методу засобами Прологу.

26. Дерево граматичного розбору речення, його призначення. Методи побудови дерева граматичного розбору.

27. Поверхова структура речення, її використання. Метод побудови поверхової структури.

28. Семантичний аналіз речення на природній мові. Поняття семантичних відмінків. Глибинна структура речення, її призначення.

29. Поняття інтелектуальної системи(ІС). Основні компоненти ІС.

4. Поняття інтелектуального інтерфейсу. Програмні компоненти інтелектуального інтерфейсу

Людина може спілкуватися з інтелектуальною системою на природній мові. Така система повинна мати інтелектуальний інтерфейс, який дозволяє інтелектуальній системі спілкуватися з людиною на природній мові.

Людина може задати інтелектуальній системі питання, або вказати системі на дію, яку треба виконати. Система дає відповідь на питання або виконує дію.

Щоб зрозуміти зміст речення на природній мові, система визначає зміст речення через поняття, подає визначенні поняття у формалізованому вигляді і пов'язує ці поняття з поняттями бази знань.

Зв'язок понять речення з поняттями бази знань дозволяє знайти системі відповідь на питання, або зрозуміти яку дію треба виконати.

Система виконує необхідну дію, яку вказано у реченні, або знаходить відповідь на питання.

Зміст відповіді подається за допомогою понять бази знань у формалізованому вигляді. Система перетворює зміст відповіді у речення на природній мові. Структура речення будується відповідно структурі питання.

Інтелектуальний інтерфейс ІС має функціональні компоненти:

Ø Компонент розуміння змісту речення природною мовою.

Ø Компонент генерації речення природною мовою.

Компонент складається з програм, які реалізують морфологічний, синтаксичний і семантичні аналізи.

Програмне забезпечення діалогових ІС складається з компонент, що забезпечують діалог і компонент, що забезпечують прийняття рішення. Для спілкування природною мовою інтелектуальні системи використовують інтелектуальний інтерфейс.

Інтелектуальний інтерфейс є складовою частиною групи компонент, що забезпечують діалог. Він складається з „Компонента розуміння і інтерпретації змісту речення” та „Компонента генерації змісту речення і синтезу речення на природній мові”.

На рисунку Б.1 подана структура Компонента, що забезпечує діалог.

 

Рисунок Б.1

Структура компонента ведення діалогу

Б.1 Компонент ведення діалогу

Компонент ведення діалогу визначає, які функції повинна виконувати система на різних рівнях діалогу (глобальному, тематичному, локальному).

5. Експертні системи. Структура ЕС

6. Класифікація експертних систем за типом задач, що розв'язуються.

7. Використання діалогу в експертних системах. Проблеми, що виникають при утворенні

експертних систем.

На глобальному рівні діалогу визначається зміст і послідовність глобальних функцій системи при розв`язку певного класу задач. Звичайно, інтелектуальні системи призначені для розв`язку одного класу задач. Виконання глобальних функцій приводить до досягнення мети користувача.

Наприклад, для експертних систем послідовність глобальних функцій буде така:

а) інструктаж про роботу із системою;

б) визначення змісту задачі, що хоче вирішити користувач;

в) рішення задачі і пояснення проміжних результатів у ході рішення задачі;

г) видача результатів рішення задачі і їх оцінка;

д) пояснення, як було отримане рішення задачі і придбання нових знань базою знань, або визначення причин невдачі.

Серед зазначених функцій не всі обов'язкові при розв`язку конкретної задачі класу, але порядок виконання такий як вказано.

На тематичному рівні діалогу виконуються функції, які розв'язують конкретну задачу обраного класу. Наприклад, для експертної системи конкретною задачею буде виявлення неполадок у комп`ютері.

На цьому етапі конкретна задача розбивається на локальні задачі. Для кожної локальної задачі призначається одна чи декілька функцій розв`язку локальної задачі та діяч, що буде виконувати функції. Діячем може бути система чи користувач. Для кожної локальної задачі визначається також лінгвістичний матеріал, що використовується при звертанні до користувача.

Прикладом локальної задачі може бути задача виявлення неполадок при роботі принтера. Для розв`язку локальної задачі потрібно задати користувачу питання і одержати на них відповідь. Залежно від відповіді користувача буде обрана певна функція, що розв'язує локальну задачу.

Час призначення діяча та порядок виконання локальних задач залежить від структури діалогу на тематичному рівні.

Структура діалогу на тематичному рівні може бути фіксованою, гнучкою чи альтернативною.

Фіксована структура діалогу припускає жорстко закріплену послідовність виконання локальних функцій для розв`язку конкретної задачі на тематичному рівні. Кожна локальна функція призначена для розв`язку своєї локальної задачі. Ролі учасників для кожної певної функції, що розв'язує локальну задачу незмінні і визначені заздалегідь. Фіксована структура діалогу реалізується у випадку фіксованого в програмі алгоритму розв'язку задач.

Гнучка структура діалогу реалізується у випадку, якщо алгоритм динамічно формується під час розв`язку конкретної задачі тематичного рівня.

В системі є базовий набір функцій для розв`язку різних локальних задач. Для кожної локальної задачі може бути декілька функцій, що розв'язують її.

Кожна наступна локальна задача і функція, що розв'язує локальну задачу, обираються залежно від умов які одержані в процесі виконання програми. Ролі учасників для кожної локальної задачі визначаються під час роботи програми.

Вибір функцій розв'язку локальних задач залежить не тільки від умов(наприклад, відповіді користувача), а також від розподілу ролей учасників і зміни ролей у ході діалогу.

Альтернативна структура діалогу

Якщо для розв`язку локальної задачі існує декілька функцій, і обрати певну функцію може тільки користувач, то система задає альтернативні питання. Альтернативні питання обмежують вибір користувача множиною відповідей.

Наприклад:

1) Вам необхідна путівка на море?

Обирається функція пошуку путівки на море.

2) Вам необхідна путівка в гори?

Обирається функція пошуку путівки в гори.

3) Вам необхідна путівка в ліс?

Обирається функція пошуку путівки в ліс.

По відповіді на питання „Так”, обирається відповідна функція пошуку.

Локальний рівень діалогу

Локальний рівень діалогу - це окремий крок діалогу. Крок утворюється функціями, що оброблюють взаємно зв'язані речення учасників діалогу (наприклад, завдання–результат, питання-відповідь, команда-дія).

Висловлення обох учасників діалогу утворює зв'язний текст - дискурс. Дискурс міняється в процесі ведення діалогу.

Зміст висловлення виявляється, у контексті дискурсу, тобто дискурс використовують для виявлення змісту висловлення.

Компонент локального рівня діалогу разом з компонентами, що виявляють зміст речень на природній мові або утворюють речення на природній мові називають Інтелектуальним інтерфейсом.

Кожен учасник локального рівня діалогу можуть бути активним чи пасивним.

Активний учасник виконує якусь дію, наприклад, ставить запитання. Пасивний учасник реагує на цю дію, наприклад, відповідає на поставлене запитання чи перехоплює ініціативу і ставить сам запитання. Цим самим пасивний учасник стає тимчасово активним учасником. Одержавши відповідь, він повертає ініціативу іншому учаснику. Тому в системі є компонента перехвату ініціативи - компонента „Обробка перехвату ініціативи”.

Перехоплення ініціативи здійснюється в тому випадку, якщо треба уточнити питання, поміняти тему бесіди і т.п..

У компоненту є функції, які оброблюють питання користувача(система пасивна) і функції, які задають питання користувачу(система активна).

Залежно від умови(відповіді користувача), обирається функція, яка розв'язує локальну задачу тематичного рівня.

Таким чином, локальний рівень діалогу забезпечує рішення локальної задачі, що веде до одержання рішення всієї задачі на тематичному рівні.

9. Системи, що питають та відповідають. Типи питань

Щоб пов`язати поняття глибинних структур з базою знань треба виділити з них відношення між поняттями. Де відношенням буде назва семантичного відмінку, об'єктами дія і її семантичний відмінок.

Слова у дії і семантичних відмінках подаються в початковій формі, яка зберігається у МІ кожного слова.

Наприклад: („Діяч” „сидіти” „музикант”)

(„Дія” „музикант” „сидіти”)

(„час” „сидіти” „вечір”)

( „місце” „сидіти” „біля вікно”)

(„діяч” „грати” „музикант”)

(„дія” „музикант” „грати”)

(„інструмент” „грати” „труба”)

(„дія” „труба” „грати”)

(„час” „грати” „вечір”) („одночасно” „сидіти” „грати”)

Одержані відношення між поняттями речення інтерпретують через інші поняття бази знань.

Інтерпретація виконується таким методом:

Шукають відношення між поняттями, які одержано з речення у базі знань. Відношення між поняттями можуть бути присутні в базі знань повністю або частково:

1) Відношення між поняттями присутнє в базі знань повністю. Зміст кожного поняття відношення з речення розкривається через інші поняття бази знань. Тобто кожне поняття змісту речення можна інтерпретувати через інші поняття. Таким чином зміст речення розширюється.

Розширюючи коло понять, і знаходячи перетин понять можна знайти, наприклад, відповідь на питання. Такий механізм називають механізмом виводу.

2) Відношення між поняттями присутнє в базі знань частково. В цьому випадку між поняттям з бази знань і поняттям змісту речення, які не співпали, встановлюється зв'язок – нове відношення. Тобто зміст речення доповнюється новим відношенням. Далі дії виконуються як у випадку один.

В розглянутому прикладі, інтерпретуючи відношення понять змісту речення через поняття бази знань , і використовуючи механізм виводу, можна знайти, що музикант грає мелодію. Або знайти, що музикант – це професія, тощо.

В.1.5 Приклад генерації змісту питання та інтерпретації змісту

Розглянемо приклад, в якому користувач задає питання: „Хто грав на трубі?”.

Питання „Хто?” відноситься до агентивного відмінку. Таким чином відповідь на питання повинна містити діяча, що грає на трубі.

Глибинна структура для вказаного речення буде мати таку структуру:

Glub_str("грав”, "хто?”, "”, "”, "на трубі”, "”, "”,"”, "”,"”, "”,"”).

А відношення між поняттями будуть:

(„діяч” „грати” „Хто?”)

(„інструмент” „грати” „труба”)

Нехай фрагмент бази знань буде як на малюнку В.1.

Рухаючись по базі знань від дії „грати” за всіма напрямами і інструменту дії „трубач” можна знайти діяча – „трубач”, тобто поняття необхідне для відповіді.

Розглянемо інтерпретацію понять і механізм виводу відповіді на питання на прикладі.

Відношення („діяч” „грати” „Хто?”) присутнє частково. Тому що поняття „Хто?” – питання, то відповідне поняття відношення з бази знань відповідь – „музикант”.

Друге відношення („інструмент” „грати” „труба”) повинно або підтвердити відповідь, або уточнити відповідь.

Друге відношення також присутнє частково. Знайдено нове поняття „муз. інструмент”. Поняття, які не співпадають - „муз. інструмент” і „труба”. У базі знань вони пов'язані відношенням „клас” або „елемент”. Тому, при виводі відповіді, обираються такі шляхи виводу: „грати” – „музикант”; „грати” – „інструмент” – „муз. інструмент” – „труба”.

Поняття „труба” пов'язано за змістом з поняттям „трубач”. І поняття „музикант” також пов'язано з поняттями „скрипач” і „трубач”. Перетином списків нових одержаних понять є поняття „трубач”. Тому відповіддю буде „трубач”.

11.Семантичний підхід до реалізації діалогу. Використання рубрик при реалізації діалогу.

12.Семантичні аналізатори навчаючих систем. Маски відповідей. Метод еталонів.

До семантичних знань відносять значення слів.

Значення кожного слова словникового запасу інтелектуальної системи задається списком класів. Класи можуть вказувати на семантичні відмінки у яких може виступати слово речення. Класами можна подавати також властивості поняття, ідентифікатором якого є слово.

Наприклад, для слова „вечір” класами є: „час”, „частина доби”, „після день”, „перед ніч”, „теплий”, „холодний”, „темний”.

Визначення слів, через класи можна одержати з семантичних або тлумачних словників; визначити самому, використовуючи семантичні відмінки і властивості об'єктів предметної області.

Слова, що мають однакове написання і різні значення називають омонімами. Наприклад, слово „наряд” має два значення: „одяг” і „розпорядження у військових”. Кожний омонім розглядається як самостійне слово зі своїм значенням.

До семантичних знань відноситься також семантична модель дієслова.

Іноді в реченнях зустрічається жорстко закріплена послідовність слів, що має єдине значення - фразеологізм. Для такої послідовності слів, з метою одержання єдиного значення, вказують інше слово, яке має це значення.

Наприклад, для фразеологізму „без царя в голові” єдиний зміст визначається словом „неорганізований”.

Фразеологізм зберігається разом зі словом, яке передає його значення. Ясно, що слово, яке передає значення фразеологізму, повинно також знаходитися у словнику разом зі своїм значенням.

Семантичні знання подаються в словниках основ(СО) разом з основою слова або в словнику готових форм(СГФ).

14. Граматики, що породжують. Граматики, що розпізнають. Дерева і їх використання в граматиках.

Побудова дерева граматичного розбору

Якщо предикати визначення типу речення, іменних груп чи частини мови поповнити ще одним аргументом, то можна сумістити виявлення граматичних груп і побудову структури речення.

Для цього список, який містить слово і характеристики слова, організують у вигляді структури, функтор якої вказує на частину мови слова. Одержані структури, вкладають як аргументи в структури, які характеризують іменні групи. Структури іменних груп вкладають як аргументи в структури типів речень.

Наприклад, при виявленні групи іменника можна побудувати одночасно структуру групи іменника:

pr_gr_im(L, gr_im(S1,S2)):- append(L1,L2,L),

pr_prikm(L1, S1), pr_im(L2, S2).

pr_prikm(L, prikm(S)):- L=[H| []], morf(H,"прикм.”, ...),

S=[H,"прикм.”, …].

pr_im(L, im(S)):- L=[H| []], morf (H, "ім.”, ...),

S=[H, "ім.”, …].

Де:

L - список слів;

S1 - структура для прикметника;

S2 - структура для іменника;

SСписок, який містить слово з морфологічними, синтаксичними та семантичними характеристиками.

У результаті роботи таких правил буде побудована структура речення – „Дерево граматичного розбору”.

За допомогою дерева граматичного розбору можна виділяти в складних реченнях прості речення і прикметникові або дієприкметникові обороти. Їх зміст визначається окремо. Після чого зміст цих речень узгоджується між собою.

Для складносурядних речень - це прості речення, з'єднані сполучником. Для складнопідрядних речень - це головне речення і підрядне.

Для структури складного речення указують рівні, які позначають номерами. Наприклад, для складносурядного "Ось присів я біля забору і став прислухатися" можна вживати таке позначень рівнів. Усе речення - рівень 0. " Ось присів я біля забору " - рівень 1 речення1, позначимо 1.1. "став прислухатися" - рівень 1 речення 2, позначимо 1.2.

Набір правил з урахуванням частини мови, особи, числа, часу, відмінка називають "Граматикою визначених речень" (ГВР).

15. Типи граматик мов спілкування

Мова, на якій інтелектуальна система спілкується з людиною може бути природною з рядом обмежень на конструкцію речень чи штучною, що спеціально придумана для цієї мети.

Граматики мов спілкування бувають контекстно-незалежного чи контекстно-залежного типу.

Для речень записаних контекстно-залежною мовою характерна залежність вибору форми слова в реченні від форми слова, яке пов'язано з ним за змістом і синтаксично.

У іменній групі - від головного слова, залежать форми інших слів іменної групи.

Наприклад, „цікава книга”, „цікаву книгу”, „цікавих книжок”; „мати дівчини”, „матері дівчат”. У прикладах виділено головні слова.

У реченні головні слова різних іменних груп також нав'язують форму одне одному.

Наприклад: „Я читаю цікаву книгу”, „Ви читаєте цікаву книгу”, „Вони читають цікаву книгу”. Слово групи займенника і головне слово групи дієслова нав'язують одне одному форму.

Граматика називається контекстно-залежною, якщо для слів речень, які записано за цією граматикою властиво: слово певної граматичної категорії, обмежує вибір форми іншого слова тієї ж граматичної категорії або іншої.

Більшість природних мов контекстно – залежні.

Якщо накласти на природну мову обмеження - не враховувати рід, число, відмінок (використовувати кожне слово у його початковій формі), то граматика природної мови стане контекстно-незалежною.

Наприклад: "Вони читати книга".

Системи, що мають інтелектуальний інтерфейс працюють з контекстно-залежною граматикою.

Більш загальне правило: „для контекстно – залежних мов головне слово іменної групи речення своєю формою нав'язує залежним від нього словам групи морфологічні лексико - граматичні характеристики”.

16.Обмеження на термінальні словники мови і типи речень. Відбір слів до термінального словника. Семантична омонімія.

До семантичних знань відносять значення слів.

Значення кожного слова словникового запасу інтелектуальної системи задається списком класів. Класи можуть вказувати на семантичні відмінки у яких може виступати слово речення. Класами можна подавати також властивості поняття, ідентифікатором якого є слово.

Наприклад, для слова „вечір” класами є: „час”, „частина доби”, „після день”, „перед ніч”, „теплий”, „холодний”, „темний”.

Визначення слів, через класи можна одержати з семантичних або тлумачних словників; визначити самому, використовуючи семантичні відмінки і властивості об'єктів предметної області.

Слова, що мають однакове написання і різні значення називають омонімами. Наприклад, слово „наряд” має два значення: „одяг” і „розпорядження у військових”. Кожний омонім розглядається як самостійне слово зі своїм значенням.

До семантичних знань відноситься також семантична модель дієслова.

Іноді в реченнях зустрічається жорстко закріплена послідовність слів, що має єдине значення - фразеологізм. Для такої послідовності слів, з метою одержання єдиного значення, вказують інше слово, яке має це значення.

Наприклад, для фразеологізму „без царя в голові” єдиний зміст визначається словом „неорганізований”.

Фразеологізм зберігається разом зі словом, яке передає його значення. Ясно, що слово, яке передає значення фразеологізму, повинно також знаходитися у словнику разом зі своїм значенням.

Семантичні знання подаються в словниках основ(СО) разом з основою слова або в словнику готових форм(СГФ).

17 Поняття іменної групи в реченні.

Речення на природній мові складається з груп слів. Слова групи пов'язані між собою за змістом. Такі групи називають іменними групами. Групи слів також пов'язані між собою за змістом.

Головною іменною групою простого речення є група, яка вказує на дію. Інші групи характеризують дію.

У складних реченнях є декілька головних іменних груп. Головні групи також пов'язані між собою за змістом.

Наприклад. Розглянемо складне речення „Вечорами сумний музикант сидів вечорами біля вікна та грав на трубі.”. В реченні дві головних групи, що вказують на дії: „сидів біля вікна” і „грав на трубі”. Сполучник „та” вказує на одночасність дій.

Групи „сумний музикант” та „вечорами” характеризують обидві дії. Перша група вказує на діяча і його стан, друга на час дій.

В кожній групі є головне слово і слова, що характеризують головне слово.

У іменній групі може бути тільки одне слово – головне. Наприклад, у групі „вечорами” тільки одне слово.

У групі „грав на трубі” головне слово – дія „грав”. Головне слово характеризує інша група слів „на трубі”, яка вказує на інструмент дії. Таким чином, іменні групи можуть бути вкладеними друг в друга. У групі „сумний музикант” головним словом є „музикант”, а слово, яке характеризує головне слово, вказує на стан музиканту – „сумний”.

У групі „біля вікна” головним словом є „вікна”, а характеристика „біля” вказує на розташування діяча відносно вікна.

Проективність речень мови спілкування

Будемо називати речення природної мови проективним, якщо його іменні групи(граматичні групи) не перетинаються. При діловому стилю мови вживають тільки проективні речення.

18 Граматичний підхід до розуміння змісту тексту на природній мові

Существует множество подходов к определению смысла предложения. При грамматическом подходе используются морфологические и синтаксические знания языка, а семантика является вспомогательным средством. При концептуальном подходе основным является использование значений слова, а грамматические свойства языка – вспомогательные.

Из указанных подходов видно, что грамматика не отделяется от смысла слов.

1.Используя словари, в которых хранятся лексико-грамматические характеристики слов предложения, можно получить гипотезы о лексико-грамматических характеристиках слов конкретного предложения. Смысловые связи между словами предложения отражаются в характеристиках слов предложения. Используя такие характеристики можно выделить в предложении именные группы и построить на их основе ДГР.

Выделение именных групп также основывается на свойстве проективности предложения. Предложение называется проективным, если его именные группы не пересекаются.

2.На следующем этапе строится поверхностная структура предложения, которая указывает на назначение групп в предложении. Таким образом уже на этапе построения поверхностной структуры проявляется семантика предложения. Поверхностная структура уже содержит некоторые элементы смысла слов предложения.

3. Используя семантические падежи каждой именной группе можно придать смысл, который она обозначает. Смысл предложения передается глубинной структурой, которая представляет собой линейную структуру, в которой каждый семантический падеж представлен аргументом факта с указанием смысла ми значением, представленным группой слов.

Каждый семантический падеж для всех предложений имеет строго определенное место. Линейная структура на верхнем уровне линейна, однако сами семантические падежи могут быть структурированы.

Из данной глубинной структуры легко выделить отношения между словами предложения.

Понять – это значит связать новое со старым. «Старым» является БЗ.

19 Значення і розуміння змісту слів речення

Значення кожного слова словникового запасу інтелектуальної системи задається списком класів. Класи можуть вказувати на семантичні відмінки у яких може виступати слово речення. Класами можна подавати також властивості поняття, ідентифікатором якого є слово.

Наприклад, для слова „вечір” класами є: „час”, „частина доби”, „після день”, „перед ніч”, „теплий”, „холодний”, „темний”.

Визначення слів, через класи можна одержати з семантичних або тлумачних словників; визначити самому, використовуючи семантичні відмінки і властивості об'єктів предметної області.

Слова, що мають однакове написання і різні значення називають омонімами. Наприклад, слово „наряд” має два значення: „одяг” і „розпорядження у військових”. Кожний омонім розглядається як самостійне слово зі своїм значенням.

20 Этапы понимания смысла предложения. Характеристики этапов.

Процесс ПСП состоит из нескольких этапов:

1.Выделение смысла предложения.

2.Формализованное представление смысла

предложения.

3.Интерпретация понятий предложения в

понятия БЗ.

Слова предложения связываются между собой в группы по смыслу; каждая такая смысловая группа называется именной. Именная группа, которая определяет действие, является главной. Другие именные группы характеризуют главную, и называются семантические падежи.

Существует множество подходов к определению смысла предложения. При грамматическом подходе используются морфологические и синтаксические знания языка, а семантика является вспомогательным средством. При концептуальном подходе основным является использование значений слова, а грамматические свойства языка – вспомогательные.

Из указанных подходов видно, что грамматика не отделяется от смысла слов.

Используя словари, в которых хранятся лексико-грамматические характеристики слов предложения, можно получить гипотезы о лексико-грамматических характеристиках слов конкретного предложения. Смысловые связи между словами предложения отражаются в характеристиках слов предложения.

Используя такие характеристики можно выделить в предложении именные группы и построить на их основе ДГР.

Выделение именных групп также основывается на свойстве проективности предложения. Предложение называется проективным, если его именные группы не пересекаются.

На следующем этапе строится поверхностная структура предложения, которая указывает на назначение групп в предложении. ПС выражает полный смысл предложения.

БЗ можно использовать для получения на вопрос , устанавливая связи между основами предложения и узлами БЗ. В общем случае метод, с помощью которого понимется смысл или выполняется вывод, выглядит следующим образом:

Устанавливаются связи 1,2,3 слова с другими узлами; Если в данном списке находятся общие точки для 2х или более узлов, то это слово может относится к смыслу предложения. Если общие точки найдены не для всех слов, то процесс повторяется (метод расширяющихся сфер). Кроме общих точек, могут встречаются отношения, которые подтверждаются в БЗ. Если в данном смысле находятся отношения, противоречащие друг другу, то производится возврат. Ответ, полученный из БЗ в виде отношений между словами, формируется в виде глубинной структуры, после чего используя структуру вопроса, формируется ответ для пользователя в виде предложения на ЕЯ..

21 Морфологічний аналіз слів речення на природнії мові. Декларативний і процедурний методи.

Для розуміння змісту речення необхідно виконання морфологічного, синтаксичного і семантичного етапів. На морфологічному етапі необхідно визначии лексико-граматичні характеристики слів речення.

Морфологічні знання – знання про лексико - граматичні характеристики слів природної мови. Наприклад, про частину мови, рід, число, відмінок, час, особу, істотність, тощо.

Проте, утворення таких знань важка робота навіть для обмеженого словарного запасу. Кожне слово вживається у різних формах. Наприклад, прикметник використовується у 36 – формах(у 6 відмінках, 2 числах, 3 родах). Дієслово, яке використовується різними способами( дійсним, умовним, наказовим) і у різних формах, утворює біля 100 форм.

Застосовуючи загальні морфологічні знання природної мови про структуру слів і лексико – граматичні характеристики слів, можна спростити процес складання і одержання лексико - граматичних характеристик конкретних слів речень.

При морфологічному аналізі використовуються морфологічні характеристики основ слів та морфологічні характеристики закінчень слів. Результатом будуть гіпотези про морфологічні характеристики слів.

Для проведення МАР необхідно мати словник основ, закінчень та готових форм.

Декларативний метод

Виділимо з речення чергову словоформу і знайдемо її в словнику готових форм.

Якщо словоформу речення знайдено, то її морфологічні, синтаксичні і семантичні характеристики будуть результатом для словоформи. Морфологічний аналіз для цієї словоформи закінчено. Вибирається наступна словоформа речення.

Інакше, для цієї ж словоформи, застосовується процедурний метод визначення морфологічних характеристик.

Процедурний метод

По словнику закінчень ідентифікують у слові можливі закінчення слова і вибирають з словника відповідні їм морфологічні характеристики. Може бути кілька варіантів закінчень слова.

У словнику закінчень може бути також декілька однакових закінчень з різною морфологічною інформацією. Отже, результат буде мати кілька фактів з морфологічною інформацією відповідною закінченням.

Висновок: для слова може бути декілька гіпотез про його морфологічні характеристики. Невірні гіпотези визначають і відкидають при морфологічному аналізі, або надалі на етапі передсинтаксису і навіть синтаксису. Тому треба зберігати всі гіпотези.

Частина мови в словниках зберігається двічі: біля основи у словнику основ і біля закінчення в словнику закінчень. Це дозволяє контролювати вірність вибору основи і закінчення, з яких складається слово. Частина мови основи повинна співпадати з частиною мови закінчення у словнику закінчень.

Щоб одержати всі можливі гіпотези про морфологічні характеристики слова, необхідно програмно проглядати словник закінчень до кінця. І для кожного закінчення проглядати словник основ до кінця. При пошуку основи може бути знайдено дві однакові основи з однаковими морфологічними характеристиками, які відрізняються семантичною інформацією(омонімами).

Алгоритм процедурного методу

Слово розбивають на 2 частини – гіпотетичне закінчення і гіпотетичну основу.

1) Спочатку вважають гіпотетичним закінченням нульове закінчення. При нульовому закінченні, все слово вважать гіпотетичною основою.

2) Шукають гіпотетичне закінчення в словнику закінчень і вибирають морфологічні характеристики для такого закінчення.

3) Гіпотетична основа шукається у словнику основ. Але в словнику основ є однакові основи з різними частинами мови. Тому, для пошуку підходящої основи, додатково вказують частину мови, що подається при закінченні.

4) Якщо гіпотетичну основу знайдено у словнику основ, але частина мови основи не співпадає з частиною мови закінчення, то словник основ проглядається далі. Повторюється дія 3.

5) Якщо словник основ закінчився, а умови пошуку не виконані, то виконується дія 9.

6) Якщо гіпотетична основа знайдена у словнику основ і частина мови в неї співпадає з частиною мови гіпотетичного закінчення, то гіпотетичні закінчення і основа вважаються закінченням і основою слова.

7) В цьому випадку слово, морфологічні характеристики закінчення, синтаксичні і семантичні характеристики основи зберігають у вигляді факту в динамічній базі даних.

8) У словнику основ можуть бути ще основи для даного слова. Наприклад, при наявності омонімів. Тому процес пошуку основи для обраного закінчення продовжують до кінця словника основ. Після чого для кожної знайденої основи виконують дії 3-7. Всі одержані характеристики слова зберігаються у окремих фактах як гіпотези про характеристики слова.

9) У словнику закінчень можуть бути ще такі ж закінчення. Наприклад, при наявності однакових закінчень з однаковими частинами мови, але різними іншими характеристиками. Тому процес перегляду словника закінчення продовжують до його кінця незалежно від результату. Повторюючи для кожного знайденого гіпотетичного закінчення дії 2-8.

10) Після перегляду словника закінчень з нульовим закінченням від кінця слова відокремлюється одна буква. Вона вважається гіпотетичним закінченням. Залишок слова вважається основою і вказані дії 2-9 повторюються.

11) Процес(дії 2-9) повторюється для закінчення з двох букв; закінчення з трьох букв; закінчення з чотирьох букв. Програма продовжує свою роботу, незалежно від результатів поки не будуть визначені всі можливі закінчення і основи слова .

12) Процес повторюється для кожного слова речення до тих пір, поки речення не закінчиться. Одержані факти зберігаються у файлі.

22 Склад і струкура словників при виконанні морфологічного аналізу речень в діалогових системах.

Для проведення МАР необхідно мати словник основ, закінчень та готових форм.

У СГФ мають знаходитись ті слова, у яких змінюється основа , або слова які не змінуються зовсім. У цьому словнику поруч зі словом зберігаються всі його ЛГХ.

Факт для компоненти СГФ має 29 аргументів: слово(1) і 28 характеристик: частина мови або тип словоформи(2), початкова форма(3), рід(4), число(5), відмінок(6), особа(7), час(8), форма(9), відмінна(10), назва(11), істотність(12), поняття(13), дієвідміна (14), стан(15), спосіб(16), вид(17), перехідність(18), семантичний тип(19), ступінь порівняння(20), склад(21), тип за функцією(22), тип за походженням(23), синтаксична модель(24), співвідношення з іншими частинами мови(25), тип за вживанням(26), тип для фразових(27), змістові відношення(28), класи(29).

СЗ зберігає закінчення с ЛГХ деякої групи слів, у яких ці характеристики однакові. Поділивши словарний запас язика на групи можна зберігати характеристики не для кожного слова, а для цілої групи. ЛГХ закінчень використовуються для зазначення того, як зв'язуються слова в реченні між собою. При цьому повинні співпадати частини мови. Зміст закінчення слова доповнює значення слова інформацією необхідною для зв'язку слів у реченні, не змінюючи значення самого слова. Лексико – граматичні характеристики певного закінчення характерні для певної групи слів.

Виділяючи закінчення слова і маючи знання про лексико - граматичні характеристики закінчень можна визначити гіпотези про лексико – граматичні характеристики слова.

Факт для компоненти СЗ буде мати сім аргументів: закінчення(1), і шість характеристик: частина мови(2), рід(3), число(4), відмінок(5), особа(6), час(7).

Частину слова без закінчення називають основою.

Закінчення слова не змінює значення слова, тому значення слова можна приписувати основі.

В основу входять префікс, корінь, суфікс. Корінь задає значення слова.

Зміст префіксу або суфіксу модифікує значення кореня, тобто змінює значення слова.

Зміст морфем основи породжує лексико - граматичні характеристики слова.

Основи слів і лексико – граматичні характеристики слів подаються в словнику основ.

Факт для компоненти СО має 24 аргументи: основа(1), частина мови(2), початкова форма(3), форма(4), відмінна(5), назва(6), істотність(7), поняття(8), дієвідміна (9), стан(10), спосіб(11), вид(12), перехідність(13), семантичний тип(14), ступінь порівняння(15), склад(16), тип за функцією(17), тип за походженням(18), синтаксична модель(19), співвідношення з іншими частинами мови(20), тип за вживанням(21), тип для фразових(22), змістові відношення(23), класи(24).

23 Синтаксична і семантична модель дієслова

Семантична модель дієслова

На рисунку Д.1 показано семантичний зв`язок дії „виготовив” класами об`єктів.

Рисунок Д.1

Семантичний зв`язок дії "виготовив" з класами об'єктів.

Семантична модель буде повною, якщо вона відповідає семантичним відмінках, а їх достатньо для опису змісту речення.

Синтаксична модель дієслова

Синтаксична модель дієслова керує іменниками речення, тобто нав'язує їм морфологічні характеристики.

Наприклад, дієслово "виготовив" вживається:

1) з іменником у називному відмінку, що стоїть перед дієсловом: "Завод виготовив".

ім., наз. „виготовив” - перший рядок моделі.

2) з іменником у знахідному відмінку, що стоїть після дієслова: " виготовив труби".

„виготовив” ім., знах. - другий рядок моделі.

3) із прийменником "з" та іменником у родовому відмінку: "виготовив з пластмаси”.

„виготовив” „з” ім., род. - третій рядок моделі.

4) із прийменником "на" та іменником у місцевому відмінку: ": "виготовив на станках".

„виготовив ” „на” ім., місц. –четвертий рядок моделі.

5) з іменником у орудному відмінку, що стоїть після дієслова: „виготовив штамповкою”.

„виготовив” ім., оруд. – п'ятий рядок моделі.

Синтаксична модель дієслова утворюється з семантичної моделі дії, яка цілком описує взаємини дії з класами об`єктів.

Синтаксичні моделі дієслів подаються також в словнику основ(СО) поряд з основами дієсловами в формі списку.

За бажанням програміста у СО можна подавати і семантичну модель дієслова.

24 Етап передсинтаксису

Синтаксичні знання можуть бути використанні в кінці морфологічного етапу для відкидання невірних гіпотез на етапі передсинтаксису.

Для приклада розглянемо частину мови дієслово. Дієслово - головне слово речення і завжди нав'язує узгодження іменникам, що оточують його.

Описуючи всю інформацію про можливість узгодження даного дієслова з іменником, ми тим самим задамо синтаксичну модель дієслова, яка керує іменниками речення, тобто нав'язує їм морфологічні характеристики.

Наприклад, дієслово "виготовив" вживається:

1) з іменником у називному відмінку, що стоїть перед дієсловом: "Завод виготовив".

ім., наз. „виготовив” - перший рядок моделі.

2) з іменником у знахідному відмінку, що стоїть після дієслова: " виготовив труби".

„виготовив” ім., знах. - другий рядок моделі.

3) із прийменником "з" та іменником у родовому відмінку: "виготовив з пластмаси”.

„виготовив” „з” ім., род. - третій рядок моделі.

4) із прийменником "на" та іменником у місцевому відмінку: ": "виготовив на станках".

„виготовив ” „на” ім., місц. –четвертий рядок моделі.

5) з іменником у орудному відмінку, що стоїть після дієслова: „виготовив штамповкою”.

„виготовив” ім., оруд. – п'ятий рядок моделі.

Згідно синтаксичній моделі глаголу „виготовити” іменник, що стоїть попереду глаголу може бути тільки в називному відмінку. Тому, гіпотеза про знахідний відмінок іменника відкидається.

Для відкидання невірних гіпотез важливо також наступне правило: Морфологічні характеристики прикметника співпадають з морфологічними характеристиками іменника Наприклад, „гарна дівчина” і „гарний парубок”.

Більш загальне правило: „для контекстно – залежних мов головне слово іменної групи речення своєю формою нав'язує залежним від нього словам групи морфологічні лексико - граматичні характеристики”.

Природні мови по більшості контекстно - залежні. Українська та російські мови відносяться до контекстно – залежних.

25 Синтаксичний аналізатор

Побудуємо синтаксичний аналізатор, використовуючи методи визначеного типу речень і зіставлення зі зразком.

Для мови спілкування інтелектуальної системи і людини оберемо контекстно - залежний тип граматики та проективний тип речень.

Як відомо з граматики, синтаксис - це набір правил, що вказують як будуються вірні речення, як правильно будувати словосполучення в реченні, як правильно з'єднувати кілька речень в одне складне речення.

Іншими словами, правила вказують, який повинен бути порядок слів у реченні і, як повинні узгоджуватися слова між собою в реченні.

Такі правила потрібні, як для побудови речення, так і для контролю структури речення.

При обробці кожної природної мови існують свої складності. Граматика англійської мови дозволяє краще формалізувати типи речень ніж російська і українська мови.

Складність роботи з українською мовою в тім, що в неї немає суворих обмежень на структуру речення.

Проте, ми користуємося обмеженою підмножиною речень української мови. Тому можна виділити групу певних типів речень, що дозволить класифікувати будь-яке речення підмножини природної мови.

Щоб побудувати структуру речення до результатів морфологічного аналізу слів речення і самого речення застосовують метод зіставлення зі зразком.

Метод зіставлення зі зразком припускає зіставлення певного речення з заданою множиною зразків - типів речень. Якщо тип речення знайдено, то синтаксичний аналізатор формує структуру певного речення. Це дерево граматичного розбору.

За деревом граматичного розбору можна визначити до якої частини мови відноситься кожне слово речення; до якої іменної групи відносяться сполучення слів у реченні і як іменні групи поєднуються в речення.

Для реалізації методу визначених типів речень та методу зіставлення зі зразком, задамо певну групу типів речень достатніх для спілкування. Типи речень задамо у вигляді структур в програмі на Турбо – Пролозі.

Розглянемо, як описуються типи речень в програмі, на прикладі:

Domains

List = string*

DGR = recheny (gr_im, gr _diesl) (1)

gr_im = gr_imennuka (prukm , im) (2)

gr _diesl = gr_dieslovo (diesl) (3)

prukm = prukmetn (string, …,list ) (4)

im = imennuk (string, …,list) (5)

diesl = dieslovo (string, …,list) (6)

При визначенні типів структур 4-6 додають типи даних для МІ, СІ, СЕІ слова.

Структури 1- 6 визначають один тип речень.

Інші типи речень групи визначаються аналогічно.

Щоб виконувати дії, за якими виявляють іменну групу або частину мови слова, в програмі формують правила.

Для обраного прикладу правила сформулюються:

1) Речення – це група іменника і група дієслова.

2) Група іменника – це прикметник і іменник.

3) Слово – це прикметник.

4) Слово це іменник.

5) Група дієслова – це дієслово.

6) Слово – це дієслово.

У групі іменника узгоджуються частини мови: прикметник та іменник за родом, числом і відмінком. Між іменними групами виконується узгодження іменника і дієслова за родом, числом.

Якщо тип речення не знаходиться, то синтаксичний аналізатор указує на помилку в структурі введеного користувачем речення або на невірно приписану слову частину мови.

Цей етап дозволяє виконати додаткове відсіювання невірних гіпотез про морфологічні характеристики слів речення.

Якщо речення написане синтаксично правильно і частини мови приписано вірно, то порядок частин мови обов'язково буде відповідати якомусь з типів речень.

Використовуючи дерево граматичного розбору, синтаксичний аналізатор будує поверхневу структуру речення. Поверхнева структура будується на основі членів речення.

В програмі на Пролозі тип поверхневої структури для групи речень до яких відноситься речення з прикладу визначається:

Domains

Rech = recheny (gr_pid, gr_pris) (1)

Gr_pid = gr_pidmeta( oznach, pidm) (2)

Gr_pris = gr_prisudok(pris) (3)

Oznach = oznacheny(string) (4)

Pidm = pidmet(string) (5)

Pris = prisudok(string) (6)

Всі шість структур визначають один тип.

Для побудови поверхневої структури певного речення треба сформувати в програмі правила, за якими визначають членів речення.

Для нашого прикладу правилами будуть:

1) Група іменника, яка містить іменник в називному відмінку, – це група підмета.

2) Прикметник, що входить в групу іменника – це означення.

3) Іменник в називному відмінку – це підмет.

4) Дієслово – це присудок.

Робота синтаксичного аналізатору

Синтаксичний аналізатор виконує формальні послідовні всілякі розбивки речення на групи слів, які йдуть підряд у реченні. Для кожної з отриманих груп слів перевіряється, чи не є вона іменною групою для поточного типу речення.

Вимога до групи слів, йти підряд у реченні, випливає з проективності речень, які розглядаються. Іменні групи проективних речень не перетинаються.

Для зручності роботи з реченням воно подається у виді списку слів із приписаною їм інформацією.

Розбивки речення на списки слів, що йдуть підряд у реченні, можна виконати за допомогою предиката append(L1,L2,L).

В цілі, після кожного розподілу списку слів на два, перевіряється чи виявлені іменні групи речення: L1 – група іменника, L2 – група дієслова.

Після третього розподілу речення на списки предикати, що виявляють іменні групи стануть вірними і перебір закінчується.

26 ДГР, його призначення. Методи побудови.

При синтаксичному аналізі речення використовують знання про можливі структури речень природної мови для роботи з певною предметною областю. Структури речень обмежено діловим стилем.

Структура складного речення складається з структур простих речень. Структура простого речення складається з іменних груп, які в свою чергу складаються з більш простих іменних груп. Найпростіші іменні групи діляться на слова.

Структуру речення, яку побудовано на основі частин мови(іменника, дієслова, прикметника, прислівника, тощо), називають деревом граматичного розбору.

За деревом граматичного розбору можна визначити до якої частини мови відноситься кожне слово речення; до якої іменної групи відносяться сполучення слів у реченні і як іменні групи поєднуються в речення.

За допомогою дерева граматичного розбору можна виділяти в складних реченнях прості речення і прикметникові або дієприкметникові обороти. Їх зміст визначається окремо. Після чого зміст цих речень узгоджується між собою.

Для складносурядних речень - це прості речення, з'єднані сполучником. Для складнопідрядних речень - це головне речення і підрядне.

Для структури складного речення указують рівні, які позначають номерами. Наприклад, для складносурядного "Ось присів я біля забору і став прислухатися" можна вживати таке позначень рівнів. Усе речення - рівень 0. " Ось присів я біля забору " - рівень 1 речення1, позначимо 1.1. "став прислухатися" - рівень 1 речення 2, позначимо 1.2.

Побудова ДГР

Якщо предикати визначення типу речення, іменних груп чи частини мови поповнити ще одним аргументом, то можна сумістити виявлення граматичних груп і побудову структури речення.

Для цього список, який містить слово і характеристики слова, організують у вигляді структури, функтор якої вказує на частину мови слова. Одержані структури, вкладають як аргументи в структури, які характеризують іменні групи. Структури іменних груп вкладають як аргументи в структури типів речень.

Наприклад, при виявленні групи іменника можна побудувати одночасно структуру групи іменника:

pr_gr_im(L, gr_im(S1,S2)):- append(L1,L2,L),

pr_prikm(L1, S1), pr_im(L2, S2).

pr_prikm(L, prikm(S)):- L=[H| []], morf(H,"прикм.”, ...),

S=[H,"прикм.”, …].

pr_im(L, im(S)):- L=[H| []], morf (H, "ім.”, ...),

S=[H, "ім.”, …].

Де:

L - список слів;

S1 - структура для прикметника;

S2 - структура для іменника;

SСписок, який містить слово з морфологічними, синтаксичними та семантичними характеристиками.

У результаті роботи таких правил буде побудована структура речення – „Дерево граматичного розбору”.

27 ПС

При синтаксичному аналізі речення використовують знання про можливі структури речень природної мови для роботи з певною предметною областю. Структури речень обмежено діловим стилем.

Структура складного речення складається з структур простих речень. Структура простого речення складається з іменних груп, які в свою чергу складаються з більш простих іменних груп. Найпростіші іменні групи діляться на слова.

Структуру речення, яку побудовано на основі членів речення (підмета, присудка, другорядних членів речення), називають поверхневою структурою.

Поверхнева структура вказує на призначення груп у реченні. Поверхнева структура містить деякі елементи змісту речення.

Побудова поверхневої структури

Поверхнева структура речення формується з дерева граматичного розбору на основі членів речення: підмета, присудка, обставини, доповнення, визначення.

Дерево граматичного розбору передається в предикат побудови поверхневої структури. Кожне слово структури зберігається у списку разом з характеристиками слова. Використовуючи характеристики слів і правила виявлення членів речення, які подано нижче дерево граматичного розбору перетворюється в поверхневу структуру.

При написанні предикатів, що визначають члени речення, користуйтеся наступними правилами:

1) Підмет - це займенник чи іменник у називному відмінку.

2)Присудок виражається дієсловом.

3) Група підмета - це підмет або підмет з визначенням.

4) Група присудка - це присудок або присудок з обставиною, або присудок з доповненням.

5) Визначення виражаються прикметниками чи дієприкметниками і можуть відноситься до будь-якого члену речення, що виражається іменником чи займенником.

Визначення вказують на властивості об'єкта.

6) Обставина виражається за допомогою дієприкметникового обороту, дієприслівника, прислівника.

Обставини бувають:

- способу дії, місця, часу (уточнюючі зміст попереднього обставини);

- причини з прийменниками (завдяки, згідно, через, унаслідок) чи з прийменниковими сполученнями (через, з нагоди, через брак, у силу);

- умови з прийменниковими сполученнями (при наявності, при відсутності, за умови);

- поступки з прийменником усупереч.

Усі ці обставини виражаються іменниками з прийменниками.

7) Доповнення складаються з іменників із прийменниками.

Прийменниками можуть бути: крім, за винятком, включаючи, понад, поряд з, замість.

 

28 Семантичний аналіз

До семантичних знань відносять значення слів.

Значення кожного слова словникового запасу інтелектуальної системи задається списком класів. Класи можуть вказувати на семантичні відмінки у яких може виступати слово речення. Класами можна подавати також властивості поняття, ідентифікатором якого є слово.

Наприклад, для слова „вечір” класами є: „час”, „частина доби”, „після день”, „перед ніч”, „теплий”, „холодний”, „темний”.

Визначення слів, через класи можна одержати з семантичних або тлумачних словників; визначити самому, використовуючи семантичні відмінки і властивості об'єктів предметної області.

Слова, що мають однакове написання і різні значення називають омонімами.

Наприклад, слово „наряд” має два значення: „одяг” і „розпорядження у військових”. Кожний омонім розглядається як самостійне слово зі своїм значенням.

До семантичних знань відноситься також семантична модель дієслова.

Іноді в реченнях зустрічається жорстко закріплена послідовність слів, що має єдине значення - фразеологізм. Для такої послідовності слів, з метою одержання єдиного значення, вказують інше слово, яке має це значення.

Наприклад, для фразеологізму „без царя в голові” єдиний зміст визначається словом „неорганізований”.

Фразеологізм зберігається разом зі словом, яке передає його значення. Ясно, що слово, яке передає значення фразеологізму, повинно також знаходитися у словнику разом зі своїм значенням.

Семантичні знання подаються в словниках основ(СО) разом з основою слова або в словнику готових форм(СГФ).

Семантичні відмінки

Як ми бачили вище, кожна іменна група речення має певне призначення: дія, діяч, інструмент дії, час дії, локалізація дії. Не головні іменні групи, які характеризують дію, називають семантичними відмінками.

Для більшості предметних областей достатньо семантичних відмінків, які вказано нижче:

1) агентивний відмінок, вказує на діяча. Питання відмінку – „Хто?” Або „Що””. Наприклад, „викладач” для дії „розробив”;

2) коагентивний відмінок, вказує на діяча, який виконує дію разом з основним діячем. Питання відмінку – „З ким?” або „З чим?”. Наприклад, „разом зі студентами” для дії „розробив”;

3) об`єктний відмінок, вказує на об'єкт дії. Питання відмінку – „Кого?” або „Що?”. Наприклад, вказує „на систему” для дії „розробив”;

4) цільовий відмінок, вказує з якою метою виконується дія. Питання відмінку – „Для кого?” або „Для чого?”. Наприклад, „розробив” з метою „на конкурс”;

5) часовий відмінок, вказує на час виконання дії. Питання відмінку – „Коли?”. Наприклад, „розробив” „в минулому році”;

6) локутивний відмінок, вказує на місце виконання дії. Питання відмінку – „Де?”. Наприклад, „утворив” „в Запоріжжі”;

7) відмінок носія, вказує на носія дії. Питання відмінку – „Де?”. Наприклад, „читав” „у машині”;

8) відмінок образу дії, вказує як виконується дія. Питання відмінку – „Як?”. Наприклад, „бігти” „по колу”.

9) інструментальний відмінок, вказує на інструмент, яким виконується дія. Питання відмінку – „Чим?”. Наприклад, для дії „їв” „ложкою”.

10) Відмінок виходу – призначення, вказує звідки і куди направлена дія. Питання відмінку – „Звідки?” і „Куди?”. Наприклад, „виїхав” „з Запоріжжя” „у Київ”.

11) Відмінок суперечливості, вказує на суперечливість дії. Питання відмінку – „Всупереч чому?”. Наприклад, „всупереч поглядам в суспільстві” „зробив”.

12) Відмінок умови, вказує на умову дії. Питання відмінку – „При якій умові?” Наприклад, „при наявності диму” „провітрити”.

Для речення „Вечорами музикант сидів біля вікна і грав на трубі” використовуються такі семантичні відмінки: агентивний, інструментальний, часовий, локутивний.

Подавання змісту речення глибинною структурою

Зміст речення подають у вигляді лінійної структури, в якій є повний набір семантичних відмінків і дія. Дія і семантичні відмінки мають в структурі фіксовані місця. Таку формалізовану структуру називають глибинною. Якщо відмінок у реченні відсутній, то вказується порожній рядок.





Реферат на тему: Відповіді на питання з предмету "Інтелектуальні системи або Лінгвістичне програмне забезпеченя" (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.