Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Гроші і кредит

Антиінфляційна політика України (реферат)

План

  • Вступ………………………………………………………………………………. 2
  • Поняття, причини та види інфляції – загальний огляд проблеми………... 3
  • Соцiально-економiчнi наслідки iнфляцii……………………………………… 8
  • Методи боротьби з інфляцією…………………………………………………... 10
  • Антиінфляційна політика в Україні в 1992-1996 роках…………………….. 15
  • Особливості антиінфляційної політики в 2005 році…………………………. 20
  • Антиінфляційне регулювання економіки у 2006 році………………………. 25
  • Висновок……………………………………………………………………….….. 27
  • Додаток……………………………………………………………………………. 28
  • Список використаної літератури………………………………………………. 31


 

Вступ

Найефективнішим індикатором «здоров'я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан "керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

У процесі розвитку сучасної змішаної економки ступінь державного втручання, а у рамках останнього - вибір адекватної макроекономічної політики, що дозволяє запобігти зростанню iнфляцii та безробіття, мають особливе значення.

Жодна з відомих нині ринкових економічних систем не функціонує стихійно. Всі вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змінюються вiдповiдно до ситуації, що склалася у економiчнiй системі.

Маніпулювання податками й розмірами видатків бюджету , контроль за цінами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробіття та iнфляцiї.

Тому в данiй роботi будуть розглядатися питання, пов'язанi iз iнфляцiйними процесами в економiцi. Власне, в першій частині роботи ми розберемося із сутністю поняття інфляції, її видами, згадаємо про соціально-економічні наслідки інфляції та назвемо основні шляхи регулювання інфляційних процесів. Друга ж частина роботи буде присвячена розкриттю сутності та причин інфляційних процесів в Україні на період 1992-1996 років і розгляду антиінфляційної політики останніх років (2005-2006).


 

Поняття, причини та види інфляції – загальний огляд проблеми

І. Поняття інфляції.

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Термін інфляція (від лат. Inflatio - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни

1861 - 1865 рр. І означав процес збільшення паперово - грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після після першої світової війни.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж.М.Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Мілітаризм, змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. "Під інфляцією, - пише М.Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції”. Це положення переконує в тому, що причини інфляції - у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і попиту: ”В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція”.

З середини 60-х років у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Іншими словами, зростання останнього часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Грошові та загальноекономічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів – чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у, власне, грошово-кредитній сфері – інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.

Інфляція – це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші "дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

ІІ. Причини інфляції.

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна конюктури ринку, дія зовнішньо економічних зв'язків, стихійних лих і т.д. Отже ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція.Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Так ріст цін, пов'язаний з циклічними коливаннями конюктури, неможна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ - початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа - якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновані дома, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.

Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвемо найважливіші із них.

По - перше, це диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По - друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багацтва. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По - третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в світо господарські зв'язки збільшують небезпечність « імпортованої» інфляції.

По - четверте, інфляція набуває само підтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв'язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

ІІІ. Види інфляції.

Інфляція як явище виникла водночас з паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей не може бути. Розрізняють "класичну” і сучасну інфляцію.

Для "класичної” інфляції (XVIII – XIX ст.) характерним є її тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які збільшували видатки держави тощо). Сучасна інфляція має хронічний (сталий) характер. Вона перетворилась в постійний елемент процесу відтворення. Демонетизація золота, розрив зв'язків між паперовими, чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх пропозиції.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак навіть після того, грошова емісія була взята під строгий контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що в інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною.

Інфляція може протікати помірно - бути «повзучою», при цьому виді інфляції ціни зростають не більше чим на 10% в рік. Така інфляція дозволяє ефективно коректувати ціни відповідно до змінними умовам виробництва і попиту.

«Галопуюча» інфляція, при цьому виді інфляції ціни зростають від 20 до 200% в рік, є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод.

Найбільш згубною для економіки є гіперінфляція, показуючи собою астрономічне зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст цін на товари. Роль самих грошей в таких випадках сильно зменшується і населення, і помислові підприємства переходять на інші, менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. В окремих випадках появляються окремі паралельні валюти, сильно зростаючу роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить сильний удар навіть по найбільш заможним прошаркам суспільства.

При інфляції попиту надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.

Не менш небезпечною є інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову "штовхає” ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, само підтримуючим, при чому із зростаючими темпами.

Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для працівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальним економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, непередбачуваного зростання цін на сировинні ресурси, а особливо - на енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої незалежної України.

Найстрашніше в інфляції втрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати "під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі - тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні - в грудні 1991р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним стрибком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект Пігу»- різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

Соцiально-економiчнi наслiдки iнфляцii

Головними соцiально-економiчними наслідками iнфляцiї є: перерозподіл доходів, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальноi процентноi ставки на капiтал.

Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володіють люди. Для iндивiда, що отримав позику i мав вносити по ній щорічний (або щомісячний) платіж згідно зі ставкою проценту, iнфляцiя фактично с моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10000 долл. У разi підвищення цiн у 2 рази, тобто наявності iнфляцii, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.( Якщо iнфляцiя тривас досить довго, то у ринкових процентних ставках поступово передбачасться поправка на iнфляцiю. Скажiмо, початково в економiцi була 3%-на ставка та стабiльнi цiни, i передбачасться зростання цiн на 9% за рiк. Номiнальна ставка 12% відповідає реальній процентній ставці 3% плюс iнфляцiйній надбавці 9%. Перерозподілу доходу та багатства немає, коли процентнi ставки вiдрегульованi.) Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився на половину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.

Iнфляцiя c головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд її дією змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшується реальна прибутковiсть iнвестицiй

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливас на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив спралясться на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв'язку мiж цiнами i обсягом виробництва немас. Збiльшення сукупного попиту збiльшус i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицii, перемiщуючи вгору криву сукупноi пропозицii, пiдвищать цiни i зменшать обсяг виробництва.

Iнфляцiя також породжус багато iнших спотворень в економiцi. Часто уряди не змiнюють реальноi вартостi своiх програм, що фактично скорочусться, коли цiни зростають. Це вiдбувасться частково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованi в залежностi вiд зростання рiвня цiн. Деякi види державних закупок можуть "проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номiнальнi витрати будуть меншi за необхiднi при зростаннi рiвня цiн, так що реальнi витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовi витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд с неспроможним збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях iнколи виявляється, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнi роки.

Серйознi загрози для нацiональноi економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцii витрат, краiни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цiх краiнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацii цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках.

Звичайно, негативний вплив iнфляцii на економiчну систему цим не обмежусться, iншi, не менш важливi, наслiдки iнфляцii буде розглянуто у наступних питаннях.


 

Методи боротьби з інфляцією

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсноi боротьби з iнфляцiєю, або адаптацii, пристосування до життя в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцii та iн. До того ж необхiдною с повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцii. Адаптацiйна полiтика мас своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiсю цi методи використовуються комплексно, що дас бiльш виражений ефект, i дозволяс пом'якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

Методи антиiнфляцiйного оподаткування

В процесi стримування iнфляцii податки вiдiграють двоiсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобто випадок, коли цей елемент економiчноi системи краiни до дiй в умовах iнфляцii не пристосований.

У разi, якщо податкова система краiни мас труднощi з адаптацiсю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшусться, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякоi проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своiх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивноi форми мас тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшус й частку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема пов'язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна проблема, оскiльки зростання капiталу, пов'язане з приростом ринковоi вартостi активiв, реагус на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi не вдалося досягти суттсвого успiху у нейтралiзацii наслiдкiв впливу iнфляцii на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцii полягас саме у тому, що вона збiльшус фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникас й по вiдношенню до доходiв у вигдядi вiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшусться з 5 до 10% й вiтсотковi ставки зростають разом з iнфляцiсю в пропорцii один до одного,як це й припускасться залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiтсотковоi ставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюсться. Але, якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирас у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту(0,28 5%) з сукупних п'яти пунктiв iнфляцiйноi надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дii iнфляцii, тодi як уряд мас зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й с одним з негативних ефектiв iнфляцii.

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим с бiльш швидке зростання вiдсотковоi ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцii, що зберiгас реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликас втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неi не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцii

Масться на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковусться iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато краiн "iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiсю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання "стримуючоi” податково-бюджетноi полiтики с одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень посднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки. Правильне песднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримас криву сукупного попиту у бажаному положеннi AD, а економiчну систему-в станi стабiльностi.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiснтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP-це система, при якiй за допомогою податковоi системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP.Фiрмам повiдомлясться, що рiвень сплачуваних ними податкiв залежить вiд зростання цiн на iх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликас нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшус ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацii такоi полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з'являсться стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцii скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

Скорочення податкiв у свiтi "концепцiї пропозицiї”.

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримус пересування кривоi сукупного попиту вгору або змушус ii зсуватися вниз вiдносно кривої сукупноi пропозицii буде стримувати темпи iнфляцii. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчноi практики став вiдомим як "концепцiя пропозицii”.

Основне питання полягає в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники "концепцii пропозицii” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв "концепцiї пропозицiї”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацii i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Посднана дiя iнфляцii, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчноi програми прибiчникiв "концепцiї пропозицiї” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприємств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii. По-третє, практика iндексацii мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiєю.

Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi iх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед "заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов'язано з ростом цiн на iмпортнi вироби (тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробiтної плати.

Заморожування цiн дозволяє долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб'єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.

В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiсю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забеспечус загальну узгодженiсть цiн.

Проблеми у реалiзацiї полiтики контролю за цiнами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами ii проведення. До органiв контролю постiйно пред'являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль.

Iнша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погiршити ситуацiю.

Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект i мас особливе значення в кризовi перiоди, ii реалiзацiя може призвести до дуже небажаних наслiдкiв.

У короткостроковому планi пряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацii нацiональноi економiки. Так, у державi можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрiбних цiн i це призведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наслiдки централiзованоi моделi регулювання. "Заморожування” цiн i заробiтноi плати обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiловоi активностi, стримуватиме зростання доходiв.

Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цiн на енергоносii, якi, вiдбиваючи зростання iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйноi спiралi в краiнi.

"Заморожування” внутрiшнiх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.

Р.Рейган, якого пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi 1981 р.). "Контроль над цiнами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнiчував технологiчнi досягнення й робив США бiльш залежними вiд енергетичного iмпорту”,-так коментував Р.Рейган своє рiшення. За оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатi вiдмiни контролю над цiнами чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.


 

Антиінфляційна політика в Україні в 1992-1996 роках

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Украiнi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення наявної грошовоi маси за рахунок додаткової емiсiї грошей;

г) зростання безготiвкового обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносii було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.

Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошової маси є наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi-зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу українського карбованця.

Динамiка iнфляцii у 1993-1995 рр.

( квартал до кварталу, %)

Данi графiка свiдчать про те, як мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собiвартостi товарної продукцiї, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургiї та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Українi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основної маси населення.

Випереджаюче зростання оптових цiн руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активноi пiдприємницької та трудової дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможнiсть бiльшостi юридичних та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування грошового обiгу дедалi бiльшою масою паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р. неплатежi в Украiнi становили 40% усього ii ВВП.У 1993 р. обсяги неплатежiв продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення i навiть припинення товарного виробництва на багатьох пiдприємствах.

В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiєю вiдповiдноi маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацiї, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансової допомоги. Величезноi кред





Реферат на тему: Антиінфляційна політика України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.