Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Геологія

Загальна характеристика грунтів Українських Карпат (реферат)

Продуктивність насаджень в гірських умовах в значній мірі залежить від розвитку та глибини грунтів. Утворення карпатських грунтів відбувалось в складних умовах гірського рельєфу, різноманітності порід, змінної кількості вологи, характеру продуктів вивітрювання, крутизни схилів, рослинного покриву тощо. Все це зумовило велику різноманітність грунтотворних материнських порід і грунтів на них.

В умовах Українських Карпат грунти формуються на елювіально-делювіальному плащі глибиною не більше 1—1,5 м. Відклади делювію, ступінь вивітрювання елювію-делювію залежать від рельєфу гір. Для крутих схилів характерна незначна глибина делювію, він мало вивітрений, щебенистий. На пологих місцях та біля основи схилів товщі вивітреного делювію відкладаються у великій кількості, а тому і глибина утвореного тут грунту більша, ніж на схилах великої крутизни. Чим меншої крутизни схил, тим, як правило, більш глибокий шар мілкозему залягає поверх щільних гірських порід.

Значна частина території Українських Карпат, особливо Полонинські хребти, Горгани та вулканічні масиви, вкрита малорозвиненими скелетними гірсько-лісовими грунтами. Материнськими породами цих грунтів є переважно неглибокі продукти вивітрювання пісковиків, кристалічних сланців, вивергнених магматичних порід (андезитів). В найбільш високих частинах Полонинського хребта, Свидівця, Горган, Чорногори і Чивчинських гір грунтотворною породою є льодовикові, грубоуламкові відклади. На дуже крутих схилах (<25°) вилучається весь мілкозем, щебінь під впливам сили тяжіння падає вниз: і таким чином з'являються осипи, переважно позбавлені грунтово-рослинного покриву. Часто поширені в Карпатах як грунтотворні породи річкові наноси. Вони вистелюють долини у високій частині гір, утворюють тераси у міжгір'ях і долинах великих рік, вкривають всі простори Прикарпаття і Закарпаття. Склад річкових, або алювіальних, відкладів дуже мінливий. В більшості випадків річкові відклади являють собою піщано-галечникові нагромадження. У верхній частині їх часто залягають відклади супіскового глинистого матеріалу, який має вигляд лесу. Що ж стосується розвиненості грунтів, то вона обумовлюється швидкістю вивітрювання гірської породи і характером того матеріалу, який при цьому утворюється. В межах Українських Карпат поширені продукти вивітрювання гірських порід різних віків, але в основному переважають пісковики та глинисті сланці. Глинисті сланці — породи, що найсильніше руйнуються, на яких швидко з'являється мілкощебенистий, а потім суглинистий грунтовий покрив. В процесі вивітрювання пісковиків та сланців утворюються легкі піщанисті суглинки, супіски і середні суглинки. Глибина грунту і елювіально-делювіального плаща досить значна, так як в цих місцях схили гір переважно пологі з невеликими куполоподібними вершинами. Продукти вивітрювання сланців і пісковиків не насичені основами. Вони відносяться до безкарбонатних порід. Елювій пісковиків порівняно з елювієм глинистих сланців має меншу водоутримуючу здатність, а тому сухість останніх менше виражена ніж пісковиків.

Делювіальні відклади північно-східного та південно-західного Прикарпаття середні та важкі за механічним складом; ці породи часто оглеєні. В долинах північно-східного Прикарпаття і Карпат розташовані древні алювіальні відклади різного механічного складу. Сучасні алювіальні відклади у вигляді супісків та суглино-супісків залягають в заплавах рік.

У південній (внутрішній) смузі Карпат поширений елювій вулканічних порід (туфів, андезитів), який залягає переважно на незначній глибині від поверхні грунту і досягає значної товщі (2—3 м). За механічним складом ці відклади належать до піщанистих легких і середніх суглинків.

В умовах порівняно м'якого теплого клімату Українських Карпат формуються бурі лісові і буроземно-слабоопідзолені грунти. Грунтовий профіль в основному має ознаки буроземного процесу грунтотворення, який особливо характерний для зони широколистяних лісів середньої Європи, Криму та Кавказу.

За дослідженнями науковців, бурі лісові грунти Карпат утворюються на делювії різних гірських порід: пісковиків (Воловець, Свалява, Ворохта, Делятин, Турка), ефузивних порід — андезитів, андезитодацитів (Кам'яниця, Синяк, Фрідешів), менілітових сланців (Ворохта), вапняків (Свалява), головним чином там, де відкладається маловивітрений щебенистий делювій і алювій незначної товщини. Бурі лісові слабоопідзолені грунти розвиваються на вивітреному малощебенистому делювії, який позбавлений значної частини первинних мінералів і до того ж перешарований у вигляді більшої або меншої товщини (на пологих схилах). Для розвитку бурих лісових грунтів Карпат особливе значення відіграє рельєф місцевості і в зв'язку з ним з'явлення материнських гірських порід, багатих первинними мінералами. До цього часу у грунтознавців ще не створилась єдина думка про характер окремих процесів грунтотворення.

Так, деякі науковці основним процесом, що визначає особливості генезису буроземів, вважають вивітрювання при буроземотворенні. Для бурих лісових грунтів характерна незначна глибина і відсутність ясної нижньої межі гумусового горизонту. Інші відмічають, що основним процесом, який обумовлює особливості утворення буроземів, є біологічний процес. За даними вчених, буроземи Карпат розвиваються в умовах вологого клімату, завдяки чому мінералізація органічних рештків проходить дуже швидко і нагромаджуються: лише найбільш стійкі її продукти. Проміжних продуктів — органічних кислот — утворюється мало. Це і обумовлює слабкий розвиток підзолистого процесу.

Буроземні грунти в умовах Карпат розвиваються під буковими та ялиновими деревостанаміи.

Внаслідок нейтралізації кренової кислоти самою підстилкою в грунті нагромаджуються апокренати та ульмінова кислота, які забарвлюють його в бурий колір. Колір грунту часто відповідає кольору грунтотворної породи — червонуватий, світло-бурий. Перехід грунтового профілю в материнську породу супроводжується зміною забарвлення. Бурий колір зникає, з'являються тільки окремі бурі плями на сірому або бурувато-сірому фоні, які із збільшенням глибини також зникають. Там залягає підгрунтя сірого кольору. Грунтові горизонти бурого кольору в тій чи іншій мірі структурні. Причому в місцях проникнення дрібної кореневої системи дерев найбільш ясно виражена грудкувата структура. Це ще раз підтверджує, що бурий колір і структура верхніх горизонтів є в основному результатом біологічних процесів грунтотворення, а не вивітрювання. Грунтовий покрив Карпат представлений буроземами, які місцями мають ознаки опідзолення (вершина горбів) або оглеєння (шлейфи оповзнів), і луко-болотними грунтами. Наявність різних видів бурих лісових, гірсько-підзолистих та інших видів грунтів залежить від висоти над рівнем моря, тобто від кліматичних умов місцевості, від розвитку гірського рельєфу і в зв'язку з ним від з'явлення материнських порід, багатих первинними мінералами.

Для крутих верхніх схилів і вершин гір характерна перевага слаборозвинених буроземних грунтів. Нижче по схилах на висоті 1200—1400 м розташовуються гірсько-підзолисті, а на плоских «полонинах» — гірсько-лучні грунти. Часто на гірських схилах зустрічаються дерново-буроземні опідзолені грунти, які формуються під рідколіссям або вирубками з трав'янистою рослинністю.

Нижні частини гір і передгір'я вкриті бурими лісовими грунтами, сприятливими для залісення. Гірсько-лісові грунти північно-західної і південно-східної частин Карпат за своїми властивостями дещо відрізняються між собою. При цьому позначається вплив неоднакової кількості опадів, різних температур, вологості повітря і вітрів. У південно-східних районах буває більше опадів, а тому промивання грунтів тут відбувається інтенсивніше, внаслідок чого вони більше опідзолені. На якість грунтів впливає також і перевага хвойних порід у складі лісостану. Наприклад, на північному схилі Свидівця, вкритому хвойними лісами, грунти більше опідзолені, ніж на південному, де переважають листяні породи.

Гірські підзолисті грунти Карпат за механічним складом належать до супіскових і піщанисто-легкосуглинистих. Вони зустрічаються звичайно на північно-східному схилі Карпат, а на південно-західному — дуже рідко. Гірсько-лучні і торф'яно-лучні грунти формуються на сланце-пісковиках (1200—2000 м над рівнем моря) за участю мохово-трав'янистої рослинності.

По механічному складу грунти тут пилувато- та крупнопилувато-лепсосуглинисті і середньосуглинисті. В північно-східному Прикарпатті грунти верхнього горизонту містять значну кількість дрібного піску (близько 10%) і крупного пилу (47%). Останні ж дві фракції майже однакові. В профілі підзолистих грунтів спостерігається перерозподіл мулистих часток грунту з верхніх горизонтів в нижні.

Для грунтів південно-західного Прикарпаття характерна майже повна відсутність піщаної фракції, але зате в них є багато крупного пилу (близько 50%). За механічним складом вони відносяться до крупнопилувато-середньо- і легкосуглинистих. У грунтах гірської зони Карпат багато піску (близько 45%) і майже стільки ж пилуватих часток. Буроземні грунти належать переважно до піщано-легкосуглинистих. В цих грунтах з глибиною збільшується кількість мулистих часток.

За механічним складом гірсько-лучні і гірсько-підзолисті грунти відносять до піщано-легкосуглинистих, супіщаних і до глинисто-піщаних.

Таким чином, в Українських Карпатах зустрічаються грунти різного механічного складу. Грунти більш важкі за механічним складом формуються на більш рівних місцях і пологих схилах. Грунтотворною породою є продукти вивітрювання глинистих сланців. Грунти ж легкі відносяться до району більш високих гір з гострими формами рельєфу. Тут в ролі грунтотворної породи виступають продукти вивітрювання пісковика.

За фізико-хімічними властивостями грунти Прикарпаття і Карпат відрізняються високою кислотністю. Запаси гумусу в грунтах Карпат міняються залежно від умов рельєфу (крутизни схилів). В цілому в гірських буроземних грунтах вміст гумусу досить великий.

В Карпатах існує вертикальна грунтова зональність лісових грунтів, яка виражається в закономірній зміні їх хімічного складу із збільшенням висоти над рівнем моря; в грунтах на низьких висотах переважає обмінний кальцій над обмінним алюмінієм, в грунтах же на великих висотах переважає обмінний алюміній над обмінним кальцієм.

Досліджувані науковціями грунти за морфологічною будовою характеризуються порівняно малою глибиною грунтового профілю та незначною диференціацією їх на генетичні горизонти. Товщина грунтового покриву по всьому схилу майже однакова (60—70 см). Аналізи розрізів показали, що грунти відрізняються, перш за все, за механічним складом, коли розглядати їх послідовно, зверху вниз по схилу. Грунти високих місць мають більш легкий механічний склад, легкосуглинистий або супісковий. За механічним складом грунт середньої частини схилу середньосуглинистий, а нижній - важкосуглинистий. Залежно від умов грунтотворення, пов'язаних з процесами змиву та намиву грунтових горизонтів спостерігається і диференціація грунтового профілю на горизонти за механічним складом.

У середній і нижній частинах схилів верхні горизонти грунту мають більш важкий механічний склад порівняно з нижніми. Це можна пояснити процесом відкладання делювію, а також майже повною відсутністю підзолоутворення.

Вміст гумусу в перегнійно-акумулятивних горизонтах всіх розрізів дуже високий (від 6 до 10%). Кількість гумусу поступово зменшується від перегнійно-акумулятивного горизонту до елювіального і материнської породи.

Вміст органічних речовин корелятивно залежить від рельєфу в більшій мірі, ніж від механічного складу.

Верхня частина схилу вміщує більше органічних речовин (10,7%), ніж середня і нижня (тільки 7%).

Таке явище можна пояснити тим, в що на високих місцях у вологому та холодному кліматичному режимі створюються менш сприятливі умови для розкладу органічних речовин. А тому тут вони нагромаджуються у великій кількості у вигляді грубого кислого гумусу.

Кількість легкодоступних поживних речовин (калію і фосфору) не залежить від розміщення їх по схилу. Відносно ж гідролітичної обмінної і актуальної кислотності грунтів, то тут важко найти яку-небудь закономірність. Майже всі грунти схилу однаково кислі і містять малу кількість увібраних основ.

Одержані науковцями експериментальні дані дозволяють зробити такі висновки.

Грунти, що містять значну кількість щебеню, належать до щебенистих. За механічним складом вони відносяться до супіскових і піщано-легкосуглинистих. В них міститься багато піску (близько 46%) і майже стільки ж пилуватих часток. Установлено, що грунти на схилі за механічним складом формуються залежно від висоти їх залягання:

а) у нижній частині схилу, як правило, формуються більш важкі грунти. Вони звичайно відповідають схилам меншої крутизни і тим місцям, де в ролі грунтотворної породи виступає делювій-елювій глинистих сланців;

б) у середній частині схилів утворюються середні грунти. Верхні горизонти грунтових розрізів більш важкі за механічним складом порівняно з нижніми. Це можна пояснити процесом відкладання делювію, а також майже повною відсутністю підзолотоутворення;

в) у верхній частині схилів, у районі більш високих гір з гострим рельєфом, формуються легкі грунти.

Лісові грунти Українських Карпат, як правило, характеризуються високою кислотністю (рН сольової витяжки дорівнює 3,5—4,7). Але серед них на більш важких за механічним складом грунтотворних породах та на менших висотах зустрічаються грунти з меншою кислотністю (рН сольової витяжки становить 4,8—5,5).

Кількість легкодоступних поживних речовин калію і фосфору не залежить від розміщення грунтів на схилі.

Вміст органічних речовин у верхній частині схилів більший (10,7—11,5%) порівняно з середньою і цижньою (5,7—6,7%). Таке явише пояснюється тим, що у верхній частині схилів у вологому і холодному кліматичному режимі створюються менш сприятливі умови для розкладу органічних речовин, і тому вони нагромаджуються там у великій кількості у вигляді так званого грубого, кислого гумусу. Процеси гуміфікації і мінералізації органічних речовин в середній і нижній частинах схилів відбуваються дуже інтенсивно. А тому тут створюються сприятливіші умови для водного, повітряного і теплового режимів грунтів. Отже, грунтові умови в середній і нижній частинах схилів кращі для росту насаджень порівняно з верхніми. Це підтверджується запасами деревини ялинових лісостанів, які на висоті 850—1050 м над рівнем моря становлять 555 куб. м на 1 га, а на висоті 1450 м —тільки 100 куб. м (в тому ж віці).





Реферат на тему: Загальна характеристика грунтів Українських Карпат (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.