Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Геологія

Геоморфологічні процеси на території Кіровоградської області (дипломна робота)

Зміст

Вступ

Розділ Ι Історія вивчення сучасних геоморфологічних процесів.

Розділ II Характеристика морфоструктур Кіровоградської області

Розділ III Характеристика морфоскульптур Кіровоградської області

Розділ IV Характеристика сучасних геоморфологічних процесів на території Кіровоградської області

4.1. Флювіальні процеси

4.2. Гляціальні процеси

4.3. Карстово-суфозійні процеси

4.4. Берегові процеси

4.5. Еолові процеси

4.6 Антропогенні процеси

Розділ V Висвітлення сучасних геоморфологічних процесів у шкільному курсі географії

Висновок

Список літератури

Додатки

 
 
Розділ ΙΙ

Характеристика морфоструктур Кіровоградської області

У різних процесах взаємодії ендо- та екзогенні чинники рельєфо-утворення відіграють неоднакову роль. Якщо у такій взаємодії домінує вплив ендогенних чинників, то за різними характеристиками земної поверхні можна вивчати закономірності геологічної будови певних регіонів, режим тектонічних рухів, прояв магматизму тощо. При цьому зовнішній вигляд земної поверхні (її морфологія) відображує сукупний вплив ендогенних чинників і його часто називають «структурою», або «будовою». Ці поняття застосовують у геоморфології для встановлення зв'язку між тими особливостями зовнішнього вигляду земної поверхні, які зумовлені переважаючим впливом ендогенних чинників. Зважаючи на різноманітність ендогенних чинників, спроби встановити прояв кожного з них зумовили створення класифікації генетичних типів морфоструктур за провідним чинником: тектонічні, магматичні, пасивної тектоніки, складу і властивостей гірських порід.

Термін «морфоструктура» має також інше значення. Зокрема, він означає просторові або часові закономірності розміщення на поверхні Землі або в часі певних структурно-зумовлених нерівностей земної поверхні. За такого підходу певні регіони описують із позицій їх внутрішнього (ендогенного) режиму рельєфоутворення. Наприклад, поняття «морфоструктура України» характеризує розміщення на теренах цього регіону найважливіших форм земної поверхні певної будови, режим тектонічних рухів (давніх, новітніх, сучасних) щодо головних, значних за розмірами форм рельєфу, зумовлених вирішальним впливом ендогенних чинників. Відповідно розрізняють морфоструктури різних порядків — від найвищого до найнижчого.

В подальшому розвиток геоморфології зумовлювався переважним застосуванням то геологічних методів (тоді геологи відстоювали геологічне походження геоморфології), то географічних знань. У взаємодії та взаємозв'язках різних компонентів довкілля рельєф земної поверхні у багатьох випадках відіграє провідну роль, що зазначав ще понад століття тому В. Докучаєв: «Рельєф є основою ландшафту».

Поверхня Кіровоградської області являє собою підвищену пологохвилясту лесову рівнину або плато, розчленоване густою сіткою річкових долин, балок і ярів. Середня висота - 150-200 над рівнем моря. Проте на території області спостерігається значна різниця абсолютних висот. Найменшу абсолютну висоту має дно річки Інгулу біля гирла Березівки - 39 м. (Устинівський район). Найбільші абсолютні висоти спостерігаються в південній частині Кіровоградщини - у верхів'ї р.Чорного Ташлика - вони досягаютї 269 м.

Найбільш розчленована північно-східна частина області, що прилягає до Дніпра і Тясмину. Річкові долини та балки добре вироблені. В місцях, де на поверхню виходять кристалічні породи Українського щита, вони мають скелясті круті схили спостерігається чергування розширених ділянок шириною 2-3 км та вузьких каньйоноподібних; в річищах трапляються перекати і пороги.

Територія Кіровоградської області належить до Східно-Європейської платформи, яка має давній кристалічний фундамент.

У межах Східно-Європейської платформи виділяється така тектонічна структура, як Український щит.

В геоструктурному відношенні територія області лежить у межах центральної частини Українського щита - Кіровоградського і Білоцерківсько-Одеського тектонічних блоків.

Український щит є піднятою ділянкою платформи. Кристалічні породи, що його складають, можна побачити в долинах річок та глибоких балках, де вони часто виходять на поверхню. У сучасному рельєфі Український щит представлений Придніпровською та Приазовською височинами.

Щит складений найдавнішими гірськими породами. їх вік становить 3,5-4 млрд. років. Докембрійська поверхня щита є нерівною, її перекриває потужна товща палеозойських, мезозойських і кайнозойських осадових гірських порід. Український щит розбитий густою мережею глибинних розломів на окремі, зміщені один відносно одного блоки. З розломами пов'язана більшість річкових долин.

Такими розломами щит відокремлюється від Дніпровсько-Донецької і Причорноморської западин та Волино-Подільської плити.

Кристалічний фундамент складений протерозойськими метаморфізованими породами (гранітами, гнейсами, сланцями), зібраними в лінійні складки, та їхніми продуктами вивітрювання. Осадочний чохол залягає на денудованій поверхні фундаменту. На всій території в його будові беруть участь кайнозойські, лише на крайньому північному заході області - мезозойські відклади. Палеоген представлений пісками, бурим вугіллям, глинами, мергелями; неоген - піщано-глинистими відкладами полтавської (у північній і центральній частині області) і балтської (на південь і південний захід) світ. Повсюдно поширені неоген-нижньоантропогенові червоно-бурі глини. Антропогенові відклади на плато представлені лесами, в річкових долинах - давнім і сучасним алювієм.

Більше як сто мільйонів років тому (докембрійський період) на території Кіровоградської області підвищувалися складчасті гори, які складалися з щільних кристалічних порід - гранітів, гнейсів, лабрадоритів тощо.

Під впливом зовнішніх процесів гори поступово руйнувалися і перетворилися у хвилясту рівнину. Вона місцями була затоплена неглибокими морями, на дні яких відкладалися осадові породи - піски, глини (лесової групи); у зниженнях фундаменту - буре вугілля та вогнетривкі глини, мергель, трепел, гончарні глини, вапняки та інші гірські породи переважно кайнозойської ери.

Середня потужність чохла (осадових порід) складає 50 м, максимальна - 150 м. Корисні копалини області виявлені як у відкладах докембрію, так і у відкладах кайнозою.

Всюди на території області залягають четвертинні відклади. Вони не однакові за походженням і віком. Розрізняють морські, льодовикові, еолові, річкові та інші відклади. Вони відіграють важливу роль у ґрунтоутворенні, формуванні особливостей фізико-географічних регіонів і ландшафтів.

У районах з горбистим або низькогірним рельєфом спостерігається вертикальна диференціація ландшафтів, зумовлена зміною природних умов, унаслідок впливу збільшення відносних висот і клімату.

Висновок про рельєф як фундамент ландшафту є, безперечно, справедливим. Гори або рівнини, озерні котловини чи пагорби, глибока ущелина чи високий та урвистий морський берег створюють специфічний ландшафт разом з іншими його складовими — кліматом (мікрокліматом), ґрунтовим і рослинним покривами, поверхневими й підземними водами. Так, на рівнинних територіях навіть незначні нерівності рельєфу зумовлюють неоднакові глибину залягання підземних вод, розміщення ґрунтових відмін, склад деревних і трав'янистих угруповань, а іноді різний мікроклімат.

Розділ ΙΙΙ

Характеристика морфоскульптур Кіровоградської області

Вище вже йшлося про різну роль у формуванні нерівностей земної поверхні, тобто її рельєфу, чинників ендо- та екзогенного походження. Зокрема, зазначалося, що мезо-, мікро- та нанорельєф земної поверхні зазвичай відображає вплив екзогенних чинників на формування рельєфу. Превалюючий мозаїчний характер нерівностей екзогенного походження, широкий спектр їхніх морфологічних, генетичних, вікових і динамічних ознак та провідна роль у їхньому формуванні екзогенного чинника чи комбінацій чинників свідчать про велике значення екзогенних геоморфологічних процесів для рельєфоутворення. Так виник термін «морфоскульптура земної поверхні» — уявлення про значно менші за розмірами форми рельєфу, утворені взаємодією ендо-та екзогенних чинників, за домінуючої ролі останніх у формуванні зовнішніх морфологічних ознак рельєфу Землі. Крім прямого значення, тобто назви конкретних матеріальних геоморфологічних тіл, під терміном «морфоскульптура» у геоморфології розуміють характеристику закономірностей розміщення на поверхні Землі форм рельєфу переважно екзогенного походження, взаєморозміщення окремих гетичних типів, вікових і динамічних категорій.

Зміни клімату в просторі спричинили геоморфологічні наслідки пов'язані з розподілом на поверхні Землі різних морфокліматичних зон. Останні є певною мірою аналогами природних зон, проте у геоморфології характер таких зон зумовлюється пануванням певного екзогенного геоморфологічного процесу і формуванням відповідноїної морфоскульптури.

Чітко розрізнити зміни в часі та зміни в просторі неможливо Прикладом їх поєднання може бути значне коливання рівня океану в минулому, спричинене чергуванням льодовикових та міжльодовикових епох. Такі ритмічні зміни клімату призводили до прояву у формуванні рельєфу земної поверхні часового (геоморфологічний вплив льодовикових материкових покривів, трансгресій і регресій, які зумовлювали істотні зміни в обрисах берегової лінії та морфології узбереж тощо) та просторового чинників (існування й зміна положення природних зон під час періодичних похолодань і потеплінь та відповідна міграція морфокліматичних зон — сфер діяльності панівних екзогенних геоморфологічних процесів).

Слід зазначити, що передумовами розвитку екзогенних рельєфоутворювальних процесів є такі географічні та геологічні чинники, як баланс тепла і вологи на певних широтах і висотних рівня; суходолу, наявний рельєф, утворений за участю ендо- та екзогеннй-чинників, ґрунти і рослинність різних регіонів, склад і властивос осадових порід, що складають земну поверхню. Тому Земля є у кальним явищем у тій частині Всесвіту, що піддається безпосереньому і достовірному вивченню, оскільки її оболонки — атмосфера та гідросфера — є найважливішими чинниками екзогенного рефоутворення. Основним джерелом енергії екзогенних процесів є енергія Сонця, яка безпосередньо чи опосередковано спричинює дію низки екзогенних процесів рельєфоутворення. Посередники впливу сонячної енергії — атмосфера та гідросфера- мають різні фізичні показники (агрегатні стани), що й зумовлює певне походження екзогенних рельєфоутворювальних процесів.

Екзогенні рельєфоутворювальні процеси характеризуються певними закономірностями у своєму поширенні на поверхні Землі, механізмі функціонування, спільному впливі певних груп чинників рельєфоутворення, тенденціях свого впливу на глобальні чи регіональні риси рельєфоутворення, відіграють найважливішу роль у формуванні осадових товщ гірських порід і зумовлюють зовнішній вигляд земної поверхні у багатьох її ознаках. Екзогенні геоморфологічні процеси за характером свого поширення поділяють на зональні та азональні. Ця закономірність спричинена тим, що одним з найважливіших чинників, який зумовлює істотні відмінності у характері екзогенних процесів, є кліматичні умови (радіаційний баланс, умови зволоження, особливості циркуляції атмосфери та біогеохімічних процесів). Відомо, що вони відображені у таких зональних явищах, як поширення рослинного покриву та ґрунтів, поверхневого і підземного стоку, розподілу температур тощо. Оскільки зазначені природні явища є певною мірою чинниками екзогенного рельєфоутворення, то останнє має також виразні зональні ознаки (широтного та висотного характеру). Наявні дані щодо екзогенного рельєфоутворення дають змогу чітко розрізнити так звані зональні та азональні рельєфоутворювальні процеси.

Зональними прийнято вважати гляціальні (гірські й покривні материкові зледеніння), флювіальні (спричинені рельєфоутворюваль-ною дією текучих поверхневих вод), кріогенні (пов'язані з багаторіч-номерзлими гірськими породами і кліматичними умовами тундри), -олові (поширені переважно у районах тропічних пустель), вивітрю-Ння (його різновиди зумовлені кліматичними умовами різних широтт і висотних рівнів земної поверхні).

Азональними є процеси, поширення та механізм яких значною мірою залежить від особливостей геологічного субстрату (карстові, суфозійні), впливу найважливішого рельєфоутворювального чинника — гравітації. (схилові процеси), вузькоспецифічного положення на поверхні Землі, зоні контакту суходолу і більш-менш значної за площею водної поверхні (берегові процеси).

Як будь-яка формалізація, цей розподіл екзогенних геоморфологічних -процесів недосконалий. Так, азональним рельєфоутворювальним процесам притаманні деякі, іноді досить важливі, внутрішні відмінності (зональні ознаки). Наприклад, перебіг берегових процесів, як відомо, поширені у різних природних зонах, значно розрізняється залежно від широти; певні ознаки зональності мають карстові та схилові процеси (зонально-кліматичні типи карсту, зсувні гравітаційні процеси на рівнинах суходолу тощо).

Водне й повітряне середовище Землі під дією гравітаційної складової сприяють постійному переміщенню над поверхнею планети її поверхні та у літосфері (це — переважно верхня її частина) величезних за обсягами мінеральних мас (гірських порід, водних, газоподібних та колоїдних мас). Разом з міграцією мінеральних мас відбувається переміщення енергетичних полів — гравітаційних, електромагнітних, енергоінформаційних.

Рельєфоутворювальна робота екзогенного процесу зазвичай складається з трьох фаз: руйнування мінеральних мас — їх переміщення (транзит) — нагромадження. Винятком є процес вивітрювання, що лише здійснює підготовку гірських порід до подальшого транспортування. У цьому випадку мінеральні маси залишаються на місці свого руйнування, або іп situ. Кожна фаза відображується у рельєфі земної поверхні певними нерівностями, властивими конкретному генетичному типу процесів. Так, руйнівна робота текучої води (водна ерозія, делювіальне змивання) виявляється послідовним утворенням таких нерівностей, як борозни, промивини, яри, балки, річкові долини. Внаслідок руйнівної дії гляціальних процесів (екзарація) формуються такі вироблені форми, як баранячі лоби, троги, ванни виорювання, друмліни тощо. Вилуговування як денудаційна частина карстового процесу спричинює існування каррів, підземних порожнин (печер) тощо. Берегові процеси руйнують гірські породи внаслідок абразії, результатом дії якої є абразійні ніші, гроти, кліфи, вітрові процеси виявляють свою руйнівну дію через дефляцію та коразію, а обвалювання, обсипання, сповзання є руйнівними складовими схилових процесів тощо.

Гірські породи різними способами — у вигляді мінеральних мас колоїдних і фізичних розчинів, суспензій, за допомогою водних і вітрових потоків, з льодом — переміщуються до нижчих ділянок, де енергетична складова таких транзитних потоків вичерпується та де є умови для нагромадження мінеральних (органічних) мас, тобто відбувася їх акумуляція. Місцями акумуляції можуть бути не тільки поверхня. шельфу або ложа Світового океану, а й замкнені безстічні чи напівстічні зниження поверхні суходолу. В історичному аспекті базисами акумуляції були численні геосинклінальні басейни, передгірні западини,синеклізи.

Акумуляція мінеральних мас та корелятні їй переміщені енергетичні поля (поверхневі гравітаційні аномалії) зазвичай виявляються у вигляді певних форм рельєфу: річкових терас, конусів виносу, делювіальних шлеіфів травертинових терас, зсувних тіл, обсипних чи обвальних шлейфів, дюн, барханів, кучугур, моренних гряд, озів, камів, соліфлюкціних терас і шлейфів тощо. Як і вироблені форми, акумулятивні не є стабільними утвореннями земної поверхні, зміна зовнішніх чи внутрішніх чинників рельєфоутворення зумовлює їхню динаміку, проте у деяких випадках вони зберігаються у незмінному стані відносно довго. Відображенням міграції речовини, енергії та інформації є постійне формування, занепад і відродження певних форм земної поверхні — морфоскульптур.

Розрізнення окремих видів впливу рельєфоутворювальних чинників, з одного боку, та механізму функціонування самих геоморфологічних процесів — з другого, дає підставу визначити певні спільні ознаки у прояві екзогенних процесів у вигляді певних форм рельєфу. Це, у свою чергу, сприяє візуальному визначенню морфологічної подібності нерівностей земної поверхні, поширених на значних територіях. Наприклад, флювіальний рельєф має ознаки чергування річкових долин і межирічних просторів, згладжених планових і висотних обрисів окремих форм рельєфу тощо, а кріогенний характеризується наявністю численних термокарстових западин, горбів здування, морозо-бійних полігонів, соліфлюкційних форм тощо. Визначення такої генетичної подібності передбачає відповідну кваліфікацію дослідника, який добре знає прояви певного екзогенного процесу.

Отже, сукупність нерівностей земної поверхні, що поширені на обмеженій території і характеризуються подібністю морфологічних ознак, Умовлених впливом одного або кількох подібних рельєфоутворювальних чинників, називають генетичним типом рельєфу.

У формуванні генетичного типу рельєфу беруть участь різні екзогенні процеси, що виникають і функціонують відповідно до впливу певного рельєфоутворювального чинника. Саме ця обставина зумовлює значну подібність рельєфоутворювального прояву цих процесів.Тому групи процесівсів, подібні за механізмом функціонування, на які впливає однаковий провідний рельєфоутворювальний чинник, називається генетичним типом екзогенних процесів.

Денудаційні й акумулятивні екзогенні процеси — це генетичні типи екзогенних процесів, які внаслідок своєї діяльності зумовлюють переміщення мінеральних мас із вищих гіпсометричних рівнів на нижчі,та з нищих на вищі, тобто здійснюють вирівнювання.

Основною умовою, яка сприяє вирівнюванню екзогенними процесами деформацій, завданих земній поверхні впливом ендогенних ч ників, є сила гравітації. Саме гравітація або безпосередньо впли на переміщення мінеральних мас і зумовлює процеси обвалюв ня, обсипання, зсування, або діє опосередковано, через атмосферу, гідросферу (флювіальні, гляціальні, карстові, берегові процеси тощо) Оскільки у функціонуванні кожного екзогенного процесу (крім вивітрювання) бере участь сила гравітації, то поділ чинників рельєфоутворення на ендо- та екзогенні є певною мірою умовним, але підкреслює взаємозв'язок ендо- та екзогенних процесів у формуванні рельєфу.

Водночас з вирівнюванням рельєфу, здійснюваним екзогенними процесами, відбувається перерозподіл енергетичних зон, оскільки мінеральні маси переміщують великі обсяги гірських порід з властивими їм енергією та інформацією з одних ділянок земної кори на інші.

Свідченнями стадійності процесу вирівнювання на земній поверхні є наявність матеріальних поверхонь-тіл — педиментів, педипленів, пенепленів, поверхонь вирівнювання, регіональних і глобальних геоморфологічних рівнів. Кожний із них відображує певний етап роз витку неперервного процесу вирівнювання земної поверхні. їх вико ристовують для створення гіпотетичних моделей процесу вирівню вання, що допомагають усвідомити складний процес життя земної поверхні.

Екзогенні геоморфологічні процеси зумовлюють формування осадових гірських порід, насамперед уламкових, та їх подальше перетворення на значних площах суходолу. Зокрема, у процесі руйнування транспортування і частково акумуляції виникає різноманітність уламкових порід (за їхнім походженням, розмірами, розміщенням напе них ділянках земної поверхні та іншими ознаками).

Деякі процеси спричинюють формування осадових гірських порід хімічного походження, наприклад травертинів, під час акумуляції' розчинів і колоїдів, що утворилися у процесі вилуговування. Під час вивітрювання, особливо хімічного, відбувається хімічне перетворення осадових порід уламкового походження.

Рух мінеральних мас по земній поверхні, внаслідок якого речовини потрапляють у різні фізико-хімічні умови (температура, вологість,хімічний склад середовищ тощо), зумовлює перетворення перетворення осадових порід завдяки діагенезу, катагенезу та іншим різновидами літогенезу. У результаті гірські породи набувають нових властивостей.

Швидкоплинність багатьох екзогенних процесів (щодо часу існування цивілізації) визначає можливість їхнього регулювання і саморегулювання, що, у свою чергу, зумовлює можливість запобігти їхньому негативному прояву.

Рельєфоутворювальна роль екзогенних процесів виявляється у змінах земної поверхні, що здійснюються за незначні проміжки часу іноді безпосередньо «на очах»). Ці процеси підпорядковуються загальним для навколишнього середовища законам функціонування — цілісності (системності), ритмічності, широтній зональності та висотній поясності. Сфера впливу екзогенних процесів значно ширша, ніж сфера впливу ендогенних, і представлена атмосферою, гідросферою, літосферою, біосферою, які, у свою чергу, можна розглядати або кожну окремо, або у поєднаннях, що відображені сукупністю природно-територіальних комплексів — природними зонами, ландшафтами тощо. Майже всі ознаки функціонування екзогенних процесів чітко спостережувані й піддаються безпосереднім індикаційним, візуальним, інструментальним та напівінструментальним вимірам.

Динаміка впливу екзогенних процесів рельєфоутворення істотно відрізняється у межах рівнин і гірських країн. Наприклад, масштаби прояву і темпи еолових процесів на рівнинах часто непередбачувані, хоча і не залежать від впливу ендогенних чинників, як у тектонічно активних регіонах. Навпаки, у гірських країнах значно виразнішим є вплив ендогенних чинників, а їхня взаємодія з екзогенними спричинює значний прояв, наприклад, флювіальних, гравітаційних, гляціальних та інших процесів.

Оскільки екзогенні процеси підпорядковуються законам функціонування',загальним для навколишнього середовища, то це характеризує їхню здатність до регулювання й саморегулювання, тому існує можливість запобігти негативному прояву екзогенних процесів. Це змогу застосовувати такі знання для розв'язання інженерних, екологічних, а іноді пошуку корисних копалин.

Специфічними наслідками функціонування екзогенних рельєфоутворювальних процесів є зональна та азональна морфоскульптура, що значно впливає на утворення ландшафтів.

Екзогенні процеси рельєфоутворення не завжди піддаються спостереженню (карстові, кріогенні, вивітрювання тощо), але матеріальним проявом цих процесів завжди є сформовані нерівності земної поверхні. Тому щодо спрямування, інтенсивності та інших характеристик екзогенних процесів можна робити висновки за формами екзогенного рельєфу, які часто називають морфоскульптурами. Безперечно, складний і різноманітний рельєф на поверхні Землі є насліл взаємодії ендо- та екзогенних чинників. Проте щодо форм мікро- та мезорельєфу, а в деяких випадках — макрорельєфу, з якими найчастіше доводиться стикатися у повсякденній діяльності, то вони переважно є результатом функціонування екзогенних процесів.

Екзогенні процеси та екзогенна морфоскульптура — це ключ до розуміння особливостей давньої природи Землі.

Відомо, що спектр та інтенсивність екзогенних процесів залежать від основного чинника розвитку екзогенних процесів — клімату, у різних кліматичних умовах виникають різні форми та комплекси форм рельєфу, а тому «екзогенний рельєф» підпорядковується широтній географічній зональності та висотній поясності. Це пояснює важливу роль екзогенних процесів та екзогенної морфоскульптури у здійсненні палеогеографічних і палеогеоморфологічних реконструкцій. Давні (реліктові) та поховані нерівності земної поверхні є матеріалом для таких реконструкцій, що дає змогу робити висновки про поширення у минулі геологічні епохи річкової мережі, а також клімату, який відображений у гляціальних процесах і формах рельєфу, ґрунтово-рослинному покриві, що впливав на спрямування та інтенсивність екзогенних процесів й особливості режиму підземних вод, наприклад розвиток карстових процесів.

Розділ ΙV

Характеристика сучасних геоморфологічних процесів на території Кіровоградської області

Всі ці процеси, які спостерігаються на території Кіровоградської області, можна систематизувати у вигляді декількох груп:

1. Флювіальні - лінійна ерозія і площинний змив.

2. Гляціальні

3. Карстово-суфозійні-степові блюдця

4..Абразійні - переробка прибережних ландшафтів| Кременчуцького і Дніпродзержинського водосховищ.

5. Еолові - вітрова ерозія, або дефляція.

6.. Гравітаційні – обвали і осипи.

7..Зміна водно-сольового режиму грунтів - підтоплення і заболочування.

8.Антропогенні – відвали, шахти.

4.1. ФЛЮВІАЛЬНІ ПРОЦЕСИ

Поверхневий стік виникає внаслідок випадання атмосферних опадів або сніготанення. Тому у разі перевищення фільтраційної здатності поверхневих гірських порід — їх повного насичення — надлишок води стікає відповідно до ухилів земної поверхні. Збільшуючись задяки різним джерелам живлення, поверхневий стік формується у певних напрямах — улоговинах стоку, вироблених різними чинник які з часом стають справжніми річковими руслами.

Флювіальними називають процеси, які відбуваються на поверхні внаслідок діяльності текучих поверхневих вод. Оскільки делювіаяльні процеси також зумовлюються рухом по земній поверхні повехневих вод, то термін флювіальний означає процес, який здійснюєтьсяється лінійними потоками рухомої води. Це, наприклад, текучі води, що з'являються після танення снігу, льодовиків, випадання дощів, виходів на поверхню підземних вод. Стікання лінійних потоків може відбуватися постійно (коли потік має цілорічне живлення залежно від розмірів такі потоки зазвичай називають річками чи струмками), або періодично (коли йдеться про тимчасові водні потоки). Постійні й тимчасові водні потоки проводять формування нерівностей земної поверхні відповідно до певних закономірностей, спільних для обох зазначених видів руху води:

1) за типом турбулентного потоку — рухи, подібні на збурення течії, накладаються на загальний рух води вниз за течією;

2) ламінарна течія спостерігається лише за повільних швидкостей і в неглибоких прямих руслах.

У процесі руху поверхневого стоку на схилах збільшення маси стічної води призводить до зміни ламінарного характеру стікання на турбулентний. Останній спричинює появу завихрень у потоці, які здійснюють первинну роботу з розмивання поверхні схилу. Первинною формою розмивання тимчасово діючих водних потоків є ерозійна борозна завглибшки та завширшки від 3 до 30 см, що дорівнює глибині або незначно її перевищує. Поперечний профіль ерозійних борозен має V-подібну форму, іноді незначе за шириною плоске днище. Стінки борозен часто круті, місцями урвисті. Після припинення тимчасового стоку схили борозни швидко стають спадистими, їхня ширина збільшується. Зазвичай борозни розміщені на відстані кількох метрів одна від одної й утворюють розгалужені системи. Глибина і морфологічний прояв борозен униз по схилу поступово збільшуються в міру збільшення кількості води.

У наступний період стікання води (під час дощу, сезону сніготанення) кількість поверхневого стоку, який локалізується в ерозійній борозні значно збільшується і за наявності сприятливих умов (розорані схили з рідким рослинним покривом) поступово борозни перетворюються на ерозійні водориї (вимоїни). їхня глибина може сягати 1—2 м, а ширина — 2,0 — 2,5 м, схили мають значний ухил, місцями вони урвисті, поперечний профіль часто V-подібний.

Однак не всі ерозійні борозни згодом перетворюються на вимоїни, для утворення якої потрібна більша маса водного потоку, що виникає тільки за умови збільшення площі водозбору. Тому вимоїни трапляються на схилах не так часто, як борозни, і зазвичай їх розділяє відстань, що становить десятки метрів.

У подальшому вимоїни є колекторами для дощових і талих вод і за умови достатнього живлення завдяки поглибленню й розширенню у процесі врізання можуть перетворюватися на яри (додаток). Серед численних значень слова «яр», що вживається у геоморфології, заслуговують на увагу слова «лютість, гнів», а також слово «яритися» — виявляти зло, лють. Саме лють і злість тимчасового водного потоку, особливо за зливового характеру опадів, призводять до інтенсивного прояву донної ерозії та утворення, власне, яру.

Вивчення ярів є досить цікавим, оскільки вони є моделями розвитку річкових долин, і всі етапи їхнього розвитку можна спостерігати за нетривалий час.

Глибина ярів у середньому становить 10 —20 м, проте трапляються яри завглибшки 50 —80 м і навіть 100 м. Зокрема, порівняно з навколишніми межиріччями на 100 м. Ширина ярів по бровках зазвичай становить 20 — 50 м, моді більше. Схили ярів дуже круті, інколи — урвисті, поперечний профіль V-подібний. Часто яри мають плоске днище завширшки кілька метрів. Проте якщо вимоїна має поздовжній профіль, який збігається за формою з профілем схилу, де вона розміщена, то поздовжній профіль яру значно відрізняється від профілю схилу. Потужні яри часто характеризуються виробленим поздовжнім профілем рівноваги.

Лютий норов тимчасового водного потоку, власне, і зумовлює ерозійну активність яру. Найрухомішою частиною яру є його вершина,яка під час регресивної ерозії може залишити межі схилу, де почалося утворення яру, і просунутися далеко у межиріччя. Під час такого просування збільшується площа водозбору, що призводить до подальшого зростання яру. Оскільки яр має відносний базис ерозії, то його довжина 3 —5 км (іноді — дещо більше) є достатньою величиною для вироблення поздовжнього профілю рівноваги і припинення глибинної ерозії. Основна робота тимчасових водних потоків у яру в подальшому спрямовується на бічну ерозію, яка розширює днище яру, формує спадисті схили, на яких стабілізуються гравітаційні процеси, що виникли під час інтенсивного розширення яру.

Утворення яру часто починається відразу зі значного заглиблення поверхні у вигляді урвистого уступу {вершинного перепаду) заввишки 1-З м, оточеного з усіх боків слабко нахиленою до нього поверхнею прилеглого межиріччя. Зниження, що оконтурює вершину яру, має у плані круглу або овальну форму, що нагадує амфітеатр. Саме у цих водозбірних зниженнях під час зливи локалізується значна кількість поверхневого стоку, що раптово потрапляє до вершини яру, падає з кількаметрової висоти до його тальвегу, ударною дією утворює водобійний колодязь, урвисті стінки якого зазнають обвалювання, яке спричинює просування яру (регресивна ерозія) у бік вододілу.

Вище вершини яру майже завжди є улоговини поверхневого стоку — незначні за глибиною лінійно орієнтовані зниження, спрямовані від вершини яру у бік вододілу. Вони мають коритоподібний поперечний профіль, спадисті задерновані схили, які без виразних бровок змінюються поверхнею межиріччя. На межиріччях такі улоговини закінчуються ледь помітними у рельєфі безрусловими зниженнями, улоговинами, подібними на делі. Такі улоговини здебільшого є не наслідками, а причинами виникнення ярів, оскільки в їхніх межах концентрується поверхневий стік, що надалі прямує до схилу, де набуває турбулентності, зумовлюючи формування борозен, вимоїн, а потім ярів.

Яри, що утворилися в межах ерозійних знижень, сформованих раніше називають вкладеними, вторинними або донними, а ті, що утворилися на схилах річкових долин — береговими, або первинними.

Після досягнення яром певної довжини він здатний виробити поздовжній профіль рівноваги, і з цього моменту донна ерозія змінюється бічною, схили яру стають спадистими, набувають з часом стабільності, щодо перебігу гравітаційних процесів. У широкому днищі з'являється перша рослинність, яка закріплює його, що сприяє стабілізації донної ерозії.

Яружно-6алковий тип рельєфу є основою рельєфу Кіровоградської області.

У прояві сучасних процесів в межах Кіровоградського регіону існують значні зонально-провінційні відмінності, тому перш за все необхідно розглянути фактори, які сприяють їх активізації. Основним гідрометеорологічним фактором інтенсивність дощів опадів. Літні опади в більшості випадків носять зливовий характер, що сприяє утворенню інтенсивного поверхневого стоку і розвитку ерозійних процесів. У окремі дні спостерігаються зливи з добовим максимумом 106 мм (метеостанція Кіровоград). Найбільш ерозійно-небезпечними є дощі шаром 60 мм тривалістю близько 5 годин і максимальною інтенсивністю 1 мм/хвилину. Так, на метеостанції Світловодськ спостерігаються зливи середньою тривалістю більше 6 годин і максимальною інтенсивністю 1,72 мм/хвилину (75). У квітні-жовтні фіксуються суховії тривалістю від 20-35 днів в лісостеповій зоні до 30-48 днів на півдні степової регіону .

У західній частині області панують суховійні вітри південного і південно-західного напрямів, в центральній - східного і північно-східного. У прояві геоморфологічних процесів суттєва роль належить бездощевим періодам тривалістю в степовій зоні 30-40 днів. На метеостанції Кіровоград зафіксовано бездощевих періодів тривалістю 10-20 днів - 60%, 21-30 днів - 22 %, 31-40 днів - 12 %. Ерозійна небезпека рівнинних ландшафтів виявляється під час сніготанення- питома вага річного. змиву при цьому складає 85-95 % Неглибокий і нестійкий сніговий покрив у зв'язку з частою відлигою (до +9°, +13°) інтенсивно тане, викликаючи прискорений розвиток ерозійних процесів. Глибина промерзання грунту, товщина снігового покриву значною мірою визначаються експозицією схилів. Так, сонячні південні, південно-східні, південно-західні і західні схили відрізняються сильною інтенсивністю стоку і значним змивом. Те ж відбувається в межах навітряних схилів в зимовий час, коли здувається сніг, грунт промерзає глибоко, що сприяє активізації ерозійних процесів весною.

До геолого-геоморфологічних факторів, сприяючих активізації геоморфологічних процесів, зокрема, ерозійних, на території Кіровоградської області, відносяться:

1. значні глибини місцевого базису ерозії;

2. коливання відносних висот, досягаючі 200 м;

3. морфометричні особливості схилів - їх довжина і крутизна переважання в ландшафтній структурі вузьких звивистих межиріч;

4. значна густота долино-яружно-балочної сітки (до 1 км/км і більше);

5. повсюдний розвиток лесових відкладів, які, являються грунтотвірною породою, характеризуються дуже слабкою протиерозійною стійкістю;

6. відкладення сучасного алювія на заплавах, з якими пов'язані процеси підтоплення і заболочування.

Крім того, всі сучасні процеси в значною мірою обумовлені дією антропогенних факторів які виявляються в наступному:

1) відкритих розробках родовищ

корисних копалини;

2) дорожньому і меліоративному будівництві;

3) розорюванню схилів без дотримання протиерозійних заходів;

4) надмірному випасі худоби;

5) зростанні великих населених пунктів та ін.

Крім того, цьому сприяє такий фактор, як нестача спеціалізованої протиерозійної посівної і прибиральної техніки.

Ландшафти, в різному ступені схильні до площинної і лінійної ерозії в регіоні, за даними Кіровоградської обласної інспекції по охороні природи, складають 960,8 тис. га, або 49 % його території. Яри займають площ більше 8,2 тис. га. В порівнянні з 1961 роком площі еродованих земель збільшилися майже на 25 %. Максимальний розвиток сітки ярів, наголошується на узбережжі Кременчуцького водосховища, де розвинені в основному яри вододільного типа і системи, ярів (густина ерозійного розчленовування перевищує 1 км/км2). Значної яружністю відрізняються також басейни річок Цибульник, Омельник і приток Дніпра (густина розчленовування складає 0,7-1,0 км/км2); тут також висока ймовірність активізації яружної ерозія. В межах регіону яроутворення розвинене на площі 5440 км2, що складає 22,1 % його території (151). Основною причиною зростання ярів (більше 1 м в рік, являється нераціональне природокористування.

Залежно від ступень яружність території і інтенсивності розвитку процесів лінійної ерозії в межах Кіровоградської області можна виділити три групи ландшафтів, які досить різко відрізняються за цими показниками..

Перша група розташована в Знам'янсько-Світловодському районі і охоплює корінний схил долини Дніпра і басейни його приток Омельник, Цибульник. Для них характерна найбільша в регіоні густина розчленовування, яру, що досягає 3,2-3,4 км/км2; кількість ярів тут коливається від 15 до 20 шт./км. Найбільші яри досягають в довжину 2-2,7 км, а глибина їх урізу складає 10-15 м, іноді до 25 м. Найвища швидкість росту властива донним ярам, місцями вона досягає 5,3 м в рік.

Яри, схилів, ростуть із швидкістю 2-2,5 м в рік. Наявність підвіщених гирл ярів свідчить про те, що на узбережжі Кременчуцького водосховища розвиток ерозійних процесів відстає від швидкості прояву абразії. У протилежних випадках відбувається інтенсивний розмив абразійного берегового уступу.

Друга група ПТК займає частину Знам'янсько-Світловодського, майже повністю Кіровоградсько-Компанієвський, Олександрійсько-Онуфрієвській і Бобринецко-Доиінський райони і охоплює басейни річок Тясмін, Інгул і Інгулец. Максимальна густина розчленовування, яру, характерна для басейну р. Тясмін - 1,9-2,6 км/км ; у басейні р. Інгулец вона зменшується до 1,7-2,2 км/км ; у басейні р. Інгул - до 0,6-0,8 км/км2.

Решта ПТК регіону складає третю групу, яка відрізняється слабким розчленовуванням яру, а також наявністю природних комплексів, практично не зачеплених процесами яроутворення. Найбільша густина розчленовування, яру, приурочена до басейну р. Синюха - 0,7-1,0 км/км ; щільність ярів тут складає 4,6 шт./км. Яр розчленована крайньої західної частини регіону складає всього 0,3-0,5 км/км2, а щільність ярів 1,6-2,6 шт./км2 .

Зі всього вищевикладеного можна вивести деякі закономірності розвитку процесів лінійної ерозії в Кіровоградській області. Так, загальна ураженість земельного фонду ярами в його Придніпровській частині (24,3 %) перевищує цей показник в його Побужськой частини (20,9 %). Крім того, в Придніпровських ПТК густина розчленовування, яру, вище в 2,3 разу; площина ураженість ярами - в 2,1 разу; кількість ярів - в 2 рази в порівнянні з ландшафтами Побужськой території. Проте середня довжина ярів в західній частині регіону (166 м) більше, ніж в східній (158 м), що пояснюється переважанням на Побужье довгих пологих схилів, до яких і приурочені довгі яри. Далеко не всі яри характеризуються високими показниками швидкості росту; як правило, причиною їх прискореного зростання (більше 1 м в рік) є антропогенна діяльність. У зв'язку з близьким заляганням водоносних горизонтів в кристалічних породах докембрію, яри, які розкривають підземні води, частіше зустрічаються в Побужськой регіону.

Що стосується площинного змиву, то він, як правило, приурочений до схилів і яружно-балкової сітки позбавленим рослинності. В період інтенсивного випадання опадів (травень-серпень) схили балок і річкових долин особливо схильні до площинного змиву грунтів. Слабкий змив розвинений на поверхнях з крутизною до 3°, середній – на схилах від 3 до 6°, сильний – набільший на схилах 6°. Змиті грунти утворюються врезультаті систематичного зарівнювання струменистих розмивів, що багато разів утворюються, на орних схилах крутизною від 2°-5° до 10°-15°. Високий ступінь освоєння орних земель слабка заліснена території роблять їх особливо уразливими до процесів площинної ерозії (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка эродированності сільськогосподарських угідь за період з 1961 по 1987 рр. (за матеріалами інституту Укрземпроект, 1988)

№ п/п

Ландшафтні райони

1961 р.

1981 р.

1987 р.

 

 

тис. га

1.

Гайворонсько-Ульяновський

39,6

54,2

63,1

2.

Маловиськівсько-

Новомиргородський

129,3

148,8

165,7

3.

Знамянсько-Світловодський

113,1

120,4

146,3

4.

Вільшансько-Новоукраїнський

77,9

87,0

84,5

5.

Кіровоградсько-Компанієвский

137,8

176,4

180,8

6.

Олександрійсько-Онуфрієвський

151,9

169,4

174,3

7.

Бобринецько-Долинський

159,7

169,9

171,6

8.

Всього по Кіровоградській області

809,3

926,1

986,3

При аналізі приведених в таблиці даних стає очевидним, що площі сільськогосподарських угідь, схильних до лінійної ерозії і площинного змиву, мали і мають постійну тенденцію до збільшення, і особливо помітно це виявляється в Знам'янсько-Світловодському районі. Цей факт свідчить про недостатню ефективність протиерозійних заходів, що проводяться тут, в значній мірі зважаючи на їх явну неув'язку із специфікою ландшафтної структури даної території.

Яружна ерозія та яружний рельєф характерні для Кіровоградської області, переважно височин, де перепади висот між поверхням межиріч і днищ річкових долин досить значні, проте яри трапляються і в межах низовин, переважно у прируслових частинах річкої долин. Дуже поширені яри і балки в лісостеповій і степовій зонах, мають у поверхневій частині геологічного розрізу породи лесової формації — пухкі макропористі лесоподібні суглинки, що швидко розмиваються тимчасовими водними потоками. До чинників утворення ярів належать також інтенсивний обробіток сільськогосподарських угідь, особливо вздовж схилів, зливовий характер опадів, інтенсивне сніготанення тощо. Зокрема, у степовій зоні Кіровоградської області на ерозійні ландшафти припадає понад 40 % її території. Балки на теренах Кіровоградської області були найзручнішими місцями для поселення, оскільки забезпечуали відносну захищеність житла порівняно з рівнинними степовими просторами, а підземні води, розміщені у днищах балок відносно неглибоко, — водою. Байраки — глибокі яри, зарослі лісом і чагарником були природними схованками під час численних нападів завойовників на Кіровоградщині.

В ярах, у яких особливо інтенсивно відбуваються ерозійні процеси і які завдають чималої шкоди господарській діяльності людини, агролісомеліоративними станціями проводиться активна боротьба, для чого здійснюють обваловування вершин активних ерозійних форм, створюють лісосмуги вздовж схилів, будують стінки і штучні водобійні колодязі біля вершинного перепаду, а в річищах ярів — бетонні лотки і загати.

Стабілізація донної та бічної ерозії означає, що яр перетворюється на балку. Цей процес починається з нижньої, найдавшої частини яру, і поступово поширюється вверх. Балка може мати значну ширину (до кількох сотень метрів), глибину (до 100 м), довжину (до кількох кілометрів) і спадисті задерновані схили.

В ерозійній діяльності водних потоків розрізняють донну, або глибинну, та бічну ерозію, співвідношення між якими зумовлює загальний вигляд долини як основної форми рельєфу, створеної діяльністю водних потоків. Долиною називають значне за довжиною лінійне зниження на днищі якого зазвичай є водний потік, рух якого відповідає рівномірному, іноді — переривчастому, падінню тальвегу.

Глибинна ерозія спрямована на поглиблення (врізання) русла, а бічна — на підмивання берегів і розширення річкової долини. На ранніх стадіях розвитку долин, що мають велику ширину і значну глибину, зазвичай спостерігається донна ерозія. Згодом (після того, як у річковій долині сформується поздовжній профіль рівноваги) переважає бічна ерозія, внаслідок чого відбувається розширення долини, схили її стають спадистими, а у днищі відбувається розвиток численних звивин річкового русла {меандр).

У розвитку річкових долин розрізняють стадії молодості, зрілості та старості, кожній з яких властиві певні особливості поперечного та поздовжнього профілів. Стадії розвитку долини змінюють одна одну в міру того, як виробляється поздовжній профіль рівноваги — уявна ввігнута крива (її кривизна у верхній частині долини значно більша, ніж у нижній), яка починається з витоку ріки і закінчується у гирлі. Ця крива відображує рівновагу між ерозійною здатністю водного потоку та опором гірських порід, що складають русло. Висотний рівень гирла водного потоку є базисом ерозії, тобто рівнем, до якого намагається врізатися водний потік. Розрізняють абсолютний та відносні базиси ерозії. Абсолютним є рівень Світового океану, а відносними — «безстічні» (замкнені) западини суходолу, озера, рівні річок, до яких прямують їхні притоки різних порядків тощо.

Будь-який водний потік здійснює роботу вздовж усієї своєї довжини, яка починається від абсолютного чи відносного базису ерозії. На початковій стадії розвитку профілю рівноваги переважає глибинна ерозія, що має регресивний характер, тобто просувається знизу вгору («задкує»). Завдяки їй річкові долини подовжуються («ростуть») вгору по схилу, з якого стікає до базису ерозії водний потік. На зрілій стадії відбувається формування спадистого поздовжнього профілю у нижній його частині, де починає відкладатися алювій. Цей процес поступово поширюється вгору по річковій долині, доки її тальвег (поверхня води в руслі) не перетвориться на пологу криву, що за фомою наближується до поздовжнього профілю рівноваги. Досягти поздовжнього профілю рівноваги не означає фізичної й теоретичної смерті річкової долини. Рухомість земної кори і коливання ,. рівня океану значно порушують процес формування поздовжнього профілю, сприяють його омолодженню (у разі зниження базису ерозії чи тектонічного підняття водозбірного басейну) або старінню (у разі підняття базису ерозії чи тектонічного опускання водозбірного басейну).

Акумулятивна діяльність водного потоку спостерігається тоді коли вся жива сила витрачається на перенесення матеріалу і подолання тертя (за цих обставин водний потік уже не в змозі здійснюв ерозійну діяльність). Унаслідок цього поступово з водного потоку на дно русла випадають уламки гірських порід, які потік здатний був транспортувати. Так нагромаджуються континентальні відклади алювій (від лат. аlluvіо — нанос, намив), а в тимчасових водни потоках — пролювій (від лат. ргоluvіо — зношу течією). За різних гідродинамічних умов та залежно від стадії розвитку водного потоку тектонічного режиму території водозбірного басейну вони відрізняються складом та іншими ознаками.

Стадії розвитку долин постійних і тимчасових водних потоків відображені у рельєфі земної поверхні нерівностями (флювіальними морфоскульптурами). Маючи багато спільних морфологічних ознак, форми рельєфу, утворені тимчасовими й постійними водними потоками, відрізняються деякими особливостями, що свідчить про певні відмінності у механізмі флювіальних процесів.





Реферат на тему: Геоморфологічні процеси на території Кіровоградської області (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.